Текст книги "Украина - не Россия"

Автор книги: Леонид Кучма

сообщить о нарушении

Текущая страница: 47 (всего у книги 48 страниц)

117

3 першого тому «Історії запорозьких козаків» Д. І. Яворницького (тоді Еварницького, 1892): «Запорізькі козаки посідали степовий простір, що прилягав до обох берегів Дніпра в його нижній течії, від східного кордону польсько-литовського королівства та південної околиці володінь малоросійського і слобідського козацтва до річки Буг з одного боку і вздовж правого берега річки Конки і до річки Кальмус, що впадає в Азовське море, з іншого.

Дніпро – священна й заповітна для запорожців річка; в козацьких думах він називається “Дніпром-Славутою”, в козацьких піснях – “Дніпром-братом”, лоцманською мовою – “Козацьким шляхом”. Всіх порогів за запорізьких козаків вважалося дев’ять – Кодацький, Сурський, Лоханокий, Звонецький, Ненаситецький, Вовнігівський, інакше Онук-поріг, Будилівський, Лишній і Вільний.

Найбільший і найжахніший зі всіх порогів – Ненаситець. Це – прабатько і всім порогам поріг, Дід-поріг. Річка Дніпро, дійшовши до цього порогу і зустрівши незламні перешкоди, такі як лави, скелі, гряди і миси, із неуявною силою б’ється в різні боки, скажено кидається з одного каменя на інший, від чого страшно хвилюється, високо здіймає велетенські вали піни, розбивається незліченними мільйонами водяних брисків, розлітається врізнобіч цілими потоками водяного пилу, викручуючи з-поміж скель бездонні вири і всім цим витворяє страшний шум і стогін, поглинаючи і крики птахів, і голоси людей, і всілякий інший звук.

Тут будь яка думка людини завмирає від тремтіння, а всі почуття застигають від переляку. Найнезворушніша душа й та несамохіть відчує потребу в молитві й невільно пізнає близькість всесильного Творця.

Здалеку видається, начебто сімсот тисяч величезних водяних млинів безперервно гуркочуть і переливають воду через свої колеса. Особливо величним і особливо привабливим здається Ненаситець з висоти пташиного польоту правого берега річки під час великої повені, коли вся поверхня його засріблиться білою перлинною піною, а велетенські, що стримлять з-під води, каміння, вкриваються численними гніздами місцевих птахів крячків, що безперервно снують над порогом. Буз сумніву тут, у цього заповітного порогу, зважаючи на велетенські скелі, в мальовничому безладді розкидані і по самісінькому руслу, і по берегах Дніпра, перед високими могилами, що височіють в степу з обох боків річки і мимохідь спонукують на численні про минулі долі людства сумні думи; тут, дивлячись на цей грізний, дикий та заповітний поріг, часто посиджували і часто милувались з високого мису киплячими хвилями ріки, що мчались по скатах скель, справжні поціновувачі краси природи, мрійники в душі, поети в розмовах, художники в піснях, запорізькі козаки, що завше жили з природою душа в душу, обличчям до обличчя.

Від порогів відрізняються в Дніпрі забори. Забори – ті ж ланцюги диких гранітних скель, що розкидані по руслу Дніпра, як і низки порогів, але тільки не перетинають річку ціляком від одного берега до іншого, а займають частину її, переважно з правого берега, і таким чином залишають з іншого берега вільний для суден прохід. Усіх заборів нараховувалося в Дніпрі в межах запорізьких козаків 91, але із них великих, споконвіку відомих заборів, було шість – Волощинова, Стрільча, Тягинська, Воронова, Крива і Таволжанська.

Від заборів відрізняються камені, що самотньо стримлять поодинці серед річки або при берегах її; серед безлічі каменів, що розкидані по Дніпру, найвідоміших було сім – Богатирі, Монаєтирко, Корабель, Гроза, Цаприга, Гаджола та Розбійники.

Між порогами та заборами, далеко вище та далеко нижче їх, по всьому Дніпрі в межах землі запорізьких козаків, нараховувалося 265 великих і малих островів, із котрих найвідоміших було 24 – Великий, Романів, Монастирський, Становий, Козлів, Ткачів, Дубовий, Таволжанський, Перун, Кухарів, Лантухівський, Гавин, Хортиця, Томаківка, Стукалів, Скарбний, Скалозуб, Коженин, Каїр-Козьмак, Тавань, Бургун, Тягинка, Дідів та Сомів.

Майже весь береговий простір Дніпра зодягнено було розкішними та ледь прохідними плавнями, що споряджали запорізьким козакам і ліс, і сіно, і багато дичини та звірини. Плавні ці уявляли собою, як і тепер представляють, низину, що покрита трав’яною та деревинною рослинністю, порізану в різних напрямах річками, притоками, єриками, заливами, лиманами, заточинами, покриту безліччю великих і малих озер. Зі всіх заплав особливо відома була заплава Великий Луг, що починалася навпроти острова Хортиці і закінчувалася на відстані 100 верст, навпроти урочища Паліївщини, вище Микитиного Рогу. Для запорожця, що не знав у середовищі суворих товаришів “ні неньки рідненької, ні сестри жалібненької, ні дружини вірненької”, всю рідню складали Січ та Великий Луг: “Січ – мати, а Великий Луг – батько, от там і треба помирати”; запорожець у Великому Лузі почувався, що в безмежному морі: тут він недосяжний був “ні татарину-бусурману, ні ляху поганому”.

Наприкінці своєї течії Дніпро мав навряд чи обраховану кількість островів, покритих такою густою травою, таким непролазним комишем і такими високими деревами, що недосвідчені моряки здалеку вважали величезні дерева річки за щогли кораблів, які плавали по дніпровських водах, а всю масу островів – за один суцільний, велетенський острів».

118

У 1988 році вперше у світі була здійснена повністю автоматична посадка на зразок літакової безпосередньо з навколоземної орбіти. Почавши спуск при швидкості 28 тисяч кілометрів на годину за 22 тисячі кілометрів до точки посадки, «Буран» приземлився на аеродромі з точністю до метра, незважаючи на надзвичайно сильний вітер. Ця посадка і сьогодні залишається світовим рекордом.

119

Чи не характерно, що слідом за цим США відмовились від створення американської орбітальної станції «Фрідом»? Франція й Англія заморозили роботи над своїми човниками «Ермес» і «Хотол». Західні німці теж припинили проект свого човника. Справа просто в тім, що всі три човники розроблялися для однієї «Фрідом», точніше, до європейського модуля «Коламбус». Рахувати гроші, як з’ясувалося, багаті вміють краще бідних. Може, тому вони і багаті.

120

Улітку 1991 року в газеті «Московские новости», яка багато зробила для демократичного виховання своїх читачів, можна було прочитати наступну заяву: «Сегодня все осознают, что эпоха “великих космических свершений” закончилась вместе с породившей ее системой». Малося на увазі, отже, що польоти в космос – щось дуже погане, цілком під пару системі, що породила ГУЛАГ, колективізацію, «залізну завісу», цензуру і т. п. У цей самий час тисячі радянських громадян уперше відкрито читали книгу А. І. Солженіцина «В круге первом», у якій є епізод: у сорок шостому році ув’язнені інженери розмірковують «на шарашці», хто першим полетить на Місяць, і один з них упевнено пророкує: американці. Це писалося до пілотованих космічних польотів.

121

У 1999 році в Києві виникло Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання «Сузір’я» на чолі з народним депутатом України Олегом Петровим, яке знайшло, на мій погляд, правильне рішення: відзначати всі пам’ятні дати радянської космонавтики 1957 – 1999 років як одночасно і українські, і російські (пам’ятаючи про те, що вони також казахські, білоруські і так далі), пропагувати досягнення радянської космонавтики, вивчати їх, збирати інформацію, спогади учасників, влаштовувати зустрічі космонавтів, розроблювачів, конструкторів і виробників ракетної техніки і космічних апаратів, готувати публікації. Коли мене попросили стати почесним президентом об’єднання, я з радістю погодився.

122

Тут не випадково написано «50-мільйонний народ», а не «40-мільйонний», що приблизно відповідало б кількості українців у тодішній УРСР. Це було б абсолютно неправильно. У цивілізованих країнах сповідається принцип: «Твоя батьківщина – це країна, де ти живеш, чиє громадянство в тебе в паспорті, її інтереси тобі ближчі за все». Цей принцип сьогодні актуальний для будь-якої багатонаціональної країни – а мононаціональних у світі вже практично не залишилося.

123

Свідчення людини, що працювала в ці роки в Росії – книга головного конструктора ракетно-космічної системи «Енергія» Бориса Івановича Губанова «Триумф и трагедия “Энергии”». Оскільки я зараз не приватна особа, мені зручніше послатися на об’єктивного свідка, ніж ділитися дуже схожими (вже повірте) спогадами самому. Всього один маленький епізод. «Наш министр [пише Б. І. Губанов, не називаючи міністра загального машинобудування СРСР Олега Миколайовича Шишкіна. – Л. К.] в конце 1990 года, при смене руководства КБ “Южное” сказал: “Да будет тебе известно, что в дальнейшем днепропетровский куст мы развивать не собираемся. Сочувствую тому руководителю, который будет свидетелем гибели этого КБ”». Мова йде, підкреслюю, про союзного, а не про російського міністра! І якщо Станіславу Миколайовичу Конюхову, генеральному конструктору – генеральному директору «Південного», не довелося бути свідком загибелі свого КБ, заслуга в цьому належить незалежній Україні.

124

Приблизно за рік до цих подій я завів спеціальну книгу для записів. Події нагромаджувалися, і я подумав, що їх варто хоча б дуже коротко фіксувати – не зберігати ж гори газет. Чомусь я не здогадався, що ці події вже незабаром вивчатимуть історики. Перегортаю записи, початі 3 червня 1989 року. Остання сторінка закінчується на даті 14 серпня 1991 року. Серед записів ледь не переважають тривожні. Перегортаю навмання.

4 червня 1989року. На перегоні Челябінськ – Уфа через витік і вибух газу згоріли два пасажирських потяги, загинули сотні людей, біля половини з них – діти, що їхали до Криму на відпочинок.

З’їзд народних депутатів освистав і заплескав академіка Сахарова.

5 череня 1989.В Узбекистані криваві сутички між узбеками і турками-месхами, убито більше ста чоловік. Рафік Нішанович Нішанов пояснив: усе відбулося через миску полуниці.

6 червня 1989.На З’їзді народних депутатів письменник Валентин Распутін («Прощание с Матерой» і ін.) загрожував іншим республікам: Росія, мовляв, вийде із складу СРСР, навіщо Росії такий баласт?

17 червня 1989.Сутички і кровопролиття в Новому Узені (Казахстан). Місцеві жителі громлять приїжджих кавказців, вимагають їхнього виселення.

6 липня 1989.Активісти «Руху» приїхали до Полтави протестувати проти святкування 280-річчя перемоги в Полтавській битві над шведами. Їх перехопила міліція.

11 липня 1989.У Вірменії вже цілий тиждень загальний страйк.

17 липня 1989.Великі страйки в Донбасі.

У Львові створений міський робочий комітет.

19 серпня 1989.50 російськомовних підприємств Естонії страйкували 9 днів. Республіка поставлена у тяжке становище.

24 серпня 1989.Страйки в Тирасполі і Бендерах проти молдавського закону про державну мову.

26 серпня 1989.Самовільні захвати земель у Бахчисарайському районі Криму.

Уже два тижні йдуть грузино-абхазькі сутички в Сухумі.

21 вересня 1989.Брежнєва посмертно позбавили ордена «Перемоги».

1 жовтня 1989.Учасники свята української пісні у Львові побиті міліцією.

6 жовтня 1989.На Запорізькому трансформаторному освоєний випуск супертрансформаторів одиничною потужністю до 2,5 млн квт. 15жовтня 1989.У Хмельницьку розігнані установчі збори обласного відділення «Руху».

14 лютого1990.Масові заворушення в Душанбе, багато жертв.

25 лютого 1990.Демонстрація під антикомуністичними гаслами в Москві. Бакатін сказав, що брало участь 250 – 300 тисяч людей. Ситуація якимось дивом не вийшла з-під контролю.

17 квітня 1990.Горбачов оголосив економічну блокаду Литви.

15 травня 1990.«Інтерфронтівці» намагалися штурмувати Верховні ради Латвії й Естонії.

7 червня 1990.Голова російського Християнсько-Патріотичного союзу закликав до громадянської війни.

12 червня 1990.Російська Федерація оголосила про свій державний суверенітет.

15 червня 1990.Перший з’їзд шахтарів СРСР у Донецьку вирішив провести 11 липня всесоюзний політичний страйк.

14 липня 1990.Сутички узбеків і киргизів з великими жертвами.

16 липня 1990.Сьогодні ми прийняли у Верховній Раді Декларацію про державний суверенітет України!.. Правда, документу не надано статусу конституційного закону.

29 липня 1990Бездомні захопили номенклатурний будинок у Донецьку.

1 серпня 1990.Прибалти оголосили, що не будуть брати участь у підготовці нового Союзного договору.

2 вересня 1990.Придністров’я оголосило себе республікою в складі СРСР.

5 вересня 1990.Частішають напади на склади боєприпасів. Учора це трапилося в Узбекистані.

12 вересня 1990.У Харкові хвилювання через перебої з цукром.

16 вересня 1990.Юрба розгромила грузинський КДБ.

1 жовтня 1990.У Києві 100-тисячна демонстрація за незалежність України.

2 жовтня 1990.Студенти в Києві розбили наметове містечко і почали політичне голодування. Вони вимагають відставки В. А. Масола і права призовників з України на відмову від служби за межами УРСР.

16 жовтня 1990.Єльцин у своїй промові у Верховній раді РРФСР оголосив недовіру уряду СРСР і фактично проголосив вихід Росії з підпорядкування центру.

Горбачову присуджена Нобелівська премія миру.

28 жовтня 1990.Закінчився 2-й з’їзд «Руху». Новий курс: домагатися повної незалежності України.

19 листопада 1990.УРСР і РРФСР підписали міждержавний договір.

10 грудня 1990.Південна Осетія оголосила про вихід із Грузії.

15 січня 1991.Єльцин підписав у Талліні з керівництвом прибалтійських республік заяву про те, що Росія, Литва, Латвія й Естонія надалі стануть будувати відносини на основі норм міжнародного права, а не як республіки СРСР.

17 січня 1991.Лист маршалів і генералів у газеті «Красная звезда» з обвинуваченнями на адресу Єльцина.

21 січня 1991.Референдум у Криму. Більшість – за відновлення Кримської АРСР.

29 січня 1991. Укази Горбачова про боротьбу з економічним саботажем (слівце з лексикону єжовщини) і про спільне патрулювання міст нарядами МВС і міліції.

8 березня 1991.300-тисячний мітинг у Москві за суверенітет Росії.

2 квітня 1991.Різке підвищення роздрібних цін (до трьох– і чотириразового).

24 квітня 1991.У Білорусії три тижні не припиняються страйки проти дорожнечі.

На пленумі ЦК КПРС оголошено, що за 1990 рік із КПРС вийшло 1,8 млн людей, за перший квартал 1991-го – 587 тис. людей.

27 квітня 1991.Конгрес комуністів Литви, Латвії й Естонії в Ризі радиться, як не допустити незалежності своїх республік.

29 квітня 1991.Частини Радянської армії взяли штурмом вірменське село Геташен у Нагорному Карабасі. 37 чоловік убито.

7 червня 1991.Підприємства союзного підпорядкування на території України (включаючи «Південмаш»!) переходять під юрисдикцію УРСР.

12 червня 1991.Рівно через рік після проголошення свого суверенітету Росія обрала президента, їм став Борис Єльцин.

Ленінград знову став Санкт-Петербургом.

28 червня 1991.РЕВ і Варшавський договір розпушені.

19 липня 1991.Зовнішній борг СРСР досяг 70 млрд. доларів. Горбачову не вдалося домовитися в Лондоні з «Великою сімкою» про кредитну угоду.

24 липня 1991.У Ново-Огарьові погоджений текст Союзного договору. До нового Союзу увійдуть: Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Азербайджан, Туркменія, Узбекистан, Киргизія, Таджикистан. Не ввійдуть: Молдавія, Вірменія, Грузія, Литва, Латвія, Естонія. Молдавія ще може передумати. Дата підписання не призначена.

3 серпня 1991.Розширене засідання Ради міністрів СРСР за участю керівників урядів союзних республік. Обговорювалася «Економічна угода між Союзом РСР і суверенними республіками».

8 серпня 1991.«Демократична Росія» вимагає від міністра внутрішніх справ СРСР Бориса Пуго розформувати загони міліції особливого призначення, що діють на території Прибалтики.

14 серпня 1991.ТАРС оприлюднив текст Союзного договору. Російська мова не називається в ньому «державною». Вона буде мовою «міжнаціонального спілкування». Це поступка Україні.

Із надзвичайно важливих подій сюди ще просяться події в Ризі і Вільнюсі – захват ЗМОПом телецентрів, узагалі – сваволя цих підрозділів, танки, витівки «наших», «павловська» грошова реформа, конфіскаційний обмін купюр...

125

Сам Леонід Макарович розповідав потім: «У мене була одна мета: не розбурхати людей до такого стану, до такої міри, що вони вийдуть на вулицю. Тому що тоді – все. Генералам тільки і потрібна така ситуація. Вийдуть люди на вулицю, а військові дадуть у Москву телеграму: на Україні почалися заворушення, необхідно ввести воєнний стан». Колишні помічники голови Верховної Ради стверджують, що своїми закликами до збереження спокою Л. М. Кравчук заколисав пильність путчистів «до такої міри, що навіть дуже досвідчений Крючков не зміг розпізнати його дійсних орієнтацій».

126

Коли були оприлюднені результати референдуму по питанню про Акт незалежності і виявилося, що за нього подали голоси 28 мільйонів 804 тисячі 71 особа, то подумалося: як цікаво, як добре, що ця цифра закінчується на одиницю. Кожен, хто проголосував за незалежність, дивлячись на цю цифру, каже собі: «От він, я. Без мене на кінці був би нуль».

127

Навіть після утворення СРСР Раковський готовий був іти далі. На дванадцятому з’їзді РКП(б) у квітні 1923 року він запропонував «забрати від союзних комісаріатів дев’ять десятих їхніх прав і передати їх національним республікам», за що був звинувачений Сталіним у «конфедералізмі» і за три місяці усунутий зі своєї посади в Україні.

128

Дискусійна і не може бути перевірена, але має право на існування така думка: радянська система була абсурдною і не здатною конкурувати з ринковою економікою, але саме вона змогла перемогти німецький фашизм, тому що фашизм, нацизм – це така ж лазерна концентрація ресурсів нації, це теж максимально мобілізаційна система. Така концентрація досягається лише на короткому – два-три десятиліття – відрізку часу, але саме в ці десятиліття з ними, фашизмом і комунізмом, дуже важко боротися демократичним системам. Важко перемогти спортсмена, обгодованого допінгами, але це не означає, що можливе життя на допінгах.

129

У Воронезькій губернії, у прикордонних з Харківською губернією повітах, в переддень революції справа виглядала так: в Острогожському повіті (всього 360 тисяч жителів) було 91% українців, у Богучарському повіті – 407 тисяч жителів і 82% українців, у Валуйському повіті, при населенні в 250 тисяч осіб, українці і росіяни розподілялися майже нарівно (48% і 51 %). Частка українців була висока й у повітах «другого ряду», що не межували з Харківською губернією: у Бирючинському повіті (201 тисяча жителів) вона дорівнювала 70,2%, у Павлівському українці складали половину 170-тисячного населення. Усього ж у губернії жило біля мільйона українців, 27,3% її населення. У своїй записці до ЦВК СРСР (Центрального виконавчого комітету) М. С. Грушевський показував, що українці живуть у Воронезькій губернії не посмужно з росіянами, а займають суцільну територію, яку порівняно легко визначити. Трохи нижчою (22,3%) частка українців була в Курській губернії. Тут їх жило перед революцією 712 тисяч людей. Грайворонський повіт (всього 236 тисяч жителів) був «малоросійським» на 60%, Путивльский (166 тисяч) – на 52,5%, Суджанський (152 тисячі) – на 45%, Рильський (221 тисяча) – на 31%, Корочанський (227 тисяч) – на 26%, Бєлгородський (219 тисяч) – на 21%. Ці шість повітів прилягали до Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній, до меж яких і тяжіла переважна більшість українських сіл.

130

Секретар ЦВК СРСР Авель Єнукідзе втовкмачував нетямущим українцям: «Мы, как республики единого Союза, не можем базироваться только на национальном признаке. В общих интересах Союза огромное, даже первенствующее значение имеет экономический фактор, так что из-за чисто национального признака, часто сомнительного, неясного, мы не можем экономически ослабить важнейший район, который имеет значение для всего Союза... Украина, как мощная сама по себе республика и мощная нация, совершенно не нуждается в том, чтобы непременно выдергивать украинское население из великорусских областей и экономически ослабить этим и РСФСР, и УССР». Що ж такого «найважливішого» було в цих суто аграрних краях? Хтось думав, що Росія не хотіла позбавитися більшої частини своєї цукрової промисловості (хоча в єдиному Союзі – що за різниця, у кого ця промисловість?). Виявляється, Курська губернія вже тоді побачила багатообіцяючу перспективу розвитку гірської справи «в силу залегания в ней области магнитной аномалии и месторождения белого писчего мела... Граница залегания этих полезных ископаемых совпадает примерно с существующей ныне южной административной границей... Отчленение южных уездов Курской губернии нарушит целостность этого района, отделивши малоизвестные залежи от их естественного продолжения в Воронежскую губернию». Справа була, звичайно, не в писальній крейді, а в Курській магнітній аномалії.