Текст книги "Що таке українська література"
Автор книги: Леонід Ушкалов
Жанр:
Языкознание
сообщить о нарушении
Текущая страница: 20 (всего у книги 20 страниц)
Урок 45
«НАВЧІТЬ ЇХ ЛЮБИТИ, А НЕ НЕНАВИДІТИ ОДИН ДРУГОГО»
Букетик афоризмів на прощання
Ну, ось, дорогий Читачу, й підійшли до кінця мої «уроки літератури». У першому з них я писав, що змалечку люблю читати всякі-всякі книжки. Книжки і справді напрочуд різні. Які з них читати, а які – ні, кожен вирішує сам. Часом нам можуть порадити щось рідні, часом друзі, часом учителі. А часом навіть лікар. У романі Агатангела Кримського «Андрій Лаговський» є такий епізод. Герой – учений-математик – занедужав: нерви ні к бісу! До нього приходить приятель-лікар і каже, що було би дуже добре, якби той на якийсь час перестав читати книжки. Герой не погоджується. Аякже! Книжка для нього – опіум. Тоді лікар каже: «…Не читайте того, що вам ворушить нерви: не читайте щоденних газет, не читайте сучасної розшарпаної белетристики…» «Які ж книжки я маю право читати «с разрешения и одобрения медицинского департамента»?..» – іронічно, а водночас трохи розгублено питає герой. «Ех! – зітхнув лікар. – Найлучче – щоб ніяких!.. Ну, та коли без книжки ви повинні вмерти, то чергуйте свою абстрактну математику з підземною наукою археологією та з піднебесною наукою астрономією… Ці науки дуже пользовиті на здоров’я…» Лікар помовчав і додав: «А знаєте що? Заходіться писати якогось роману про самого себе: автобіографічна белетристика, особливо з прикрасами та підмальовуванням свого власного портрета – дуже гігієнічна річ, бо коли на душі єсть якась вагота та гострий біль, то геть чисто все попереливається на папір, а на душі стане легесенько й вільно…» Як бачимо, терапія за доктором Фройдом. То, може, Кримський розказує тут про самого себе? Може, він і справді дослухався до поради лікаря і почав писати свій роман? Не знаю…
Утім, я вірю психіатрові: книжки з математики, археології й астрономії – «дуже пользовиті на здоров’я». От тільки ледве чи кожен їх зуміє вчитати. Зрештою, це не біда: у пригоді запросто може стати щось інше. Наприклад, афоризми. Недаремно ж колись давним-давно афоризми були реєстрами, як каже наша «Літературознавча енциклопедія», «симптомів та діагнозів недуг». Один із трактатів «батька медицини» Гіппократа так і називається: «Афоризми». А відкриває його «крилатий вислів»: «Но bios brakhys, he de tekhne makre», – більше знаний у латинській версії: «Vita brevis, ars longa». Шевченко перекладав його по-нашому так: «Життя коротке, а наука вічна». Щоправда, поет асоціював цей афоризм не з Гіппократом, а з «великим Ґете», точніше кажучи, з першою сценою першої частини «Фауста», де є такі рядки: «Ach, Gott! die Kunst ist lang; / Und kurz ist unser Leben». Але то вже дрібниці.
Словом, дорогий Читачу, коли на душі вам стає марудно, читайте українські афоризми. Саме афоризми, і саме українські, бо не один наш письменник міг би сміло повторити слова Костя Буревія: «На мене часто находить такий настрій, що я починаю думати й говорити самими істинами. Філософія – моя стихія». Буревій і справді був неабиякий мастак на «істини»-афоризми. Ось я розгортаю навмання серпневе число «Літературного ярмарку» за 1929 рік – цю «найжиттєрадіснішу книжку сучасності» – й читаю чудове правило доброї поведінки від Буревія. Воно може знадобитися будь-кому: «Коли летиш на аероплані, не дивись на землю, щоб голова не закрутилася». Або таке: «Картоплю колись звали «чортовим яблуком» – значить, і вона «хрукт». Ерґо: чистити її треба десертним ножем». А ось порада спеціально для наших талановитих письменників: «Не звертай уваги на критиків – вони самі замовкнуть». Або: «Свого прізвища під чужим твором не підписуй». А це – для наших великих мовознавців: «Слово «коньяк» – безумовно українського походження, по-російському було б «конькак». Нарешті – для наших просто геніальних політиків: «Так званий гнилий Захід, що тільки те й робить, що розкладається, мусить нарешті довідатися, що ми вже давно згубили свою невинність і стали мудрішими за того змія, що спокусив колись прадідів Рамзая Макдоналда»…
Ах, цей невгамовний Кость Буревій – есер-терорист, котрий пройшов і тюрми, і заслання!.. Іронік, містифікатор, а ще, як казав колись Юрій Смолич, «чортівськи ерудований чоловік». Але хіба тільки він писав афоризми! Якщо вірити вже згаданій «Літературознавчій енциклопедії», їх писали і Величковський, і Сковорода, і Котляревський, і Шевченко, і Карпенко-Карий, і Ольжич, й Антонич… І це – суща правда, коли називати «афоризмом» усякий короткий вислів про вічне – щось на зразок епатажної тиради Винниченкового Кирпатого Мефістофеля: «Моральність – це рожева пудра на законах природи». А надто – якщо апелювати при тому хоча би до пречудових «Aphorismen zur Lebensweisheit» Шопенгауера, як те робив герой «Емальованої миски» Домонтовича: «Шопенгауер… якось сказав, що суспільство є не сума осіб, що існують, а сукупність мислителів, що існували». А хіба не є афоризмами автоепітафії на зразок сковородинської: «Світ ловив мене, та не спіймав»? А щоденникові нотатки на зразок Любченкової: «Найгірша курва – це курва зі свого ж роду…»?
Та поруч із цим ми маємо і багатющу афористику як самостійний літературний жанр. Якби мені поталанило коли-небудь укласти книгу під назвою «Український афоризм», я би, мабуть, почав зі знаменитого «Ізборника Святослава» 1076 року. Не забув би і про «Повчання Володимира Мономаха», і про «Моління Данила Заточника», і про «Пчолу»… А з новочасних авторів неодмінно подав би сентенції філософа та громадського діяча Івана Федоровича – діда витонченої, немов лілея, Дарії Віконської, авторки чудесних етюдів, нарисів, есеїв, а ще – книжки про Джеймса Джойса, жінки, котра звела порахунки з життям у жовтні 1945-го, стрибнувши з високого балкона на віденську бруківку, щоби не потрапити до рук агентів НКВД. Про самого філософа дозвольте мені нічого не говорити, – його прекрасно змалював Іван Франко у своїй праці «Життя Івана Федоровича і його часи», – а про його афоризми, які вперше побачили світ у Кракові 1873 року, кілька слів скажу. Мені здається, Федорович дуже тонко прозирав природу речей, але, мабуть, іще тонше – парадокси людського пізнання. Ось дві його сентенції: «Дурні – генії недоречностей. Жоден мудрець не дійде розумом того, що вигадує їхня глупота»; «Мова тільки руйнує думку – порозумітися важко». А це – про парадокси людського життя: «Бувають поразки, з яких виходиш сильнішим, якщо тільки не падаєш у безодню під їхнім тягарем»; «Лиш тоді можеш скаржитися на долю, коли заслуговуєш кращої»…
Ясна річ, я би подав у своїй антології й «Мій ізмарагд» Франка, й афоризми Ігоря Костецького – ці блискітки іронії, які нагадують мені за стилістикою сентенції Буревія. У Костецького кожен знайде щось на свій смак: хто «гастрономію» («Швидко наковтавшись, він потім не мав часу ремигати»); хто «фізіогноміку» («Одна подібна до мартишки, особливо коли позіхає. Друга, коли позіхає, стає на мить подібна до античної трагічної маски»); хто «політику» («І одного разу навіть найблизькозоріший член суспільства помічає, що з речами, довго й у порядку лежалими, не все в порядку»). А комусь, може, припаде до смаку й отакий «сюр»: «Окупація. Місто охопила пошесть чужоложжя. Замислено ходили вулицями туди й сюди рогаті чоловіки. І роги їхні були рогами достатку». Словом, «ця кава цікава»…
А 1966 року в Мюнхені побачила світ невеличка за обсягом, але надзвичайно глибока книжка – «Афоризми» Володимира Державина, – і на її змісті не можна не помітити слідів «левиного пазуря Ніцше». Так-так: людина-аристократ – ось хто промовляє до вас із її сторінок. Узяти хоча би такий «етичний» афоризм: «Події та обставини скрізь пристосовуються до характеру людини, з якою мають справу». Чи такий: «Найпростіше мірило культурного рівня людей та народностей – це наскільки вони, розмовляючи, обходяться без допомоги рук»… Є в цій книзі й афоризми «еротичні». Є й «естетичні», на зразок отакого: «Рубіж літературної творчості: письменник не може створити персонажа, розумнішого за самого автора». Я би сказав, що Державин має навіть «історико-літературні» афоризми. Як же інакше назвати хоча б оцю сентенцію: «На відміну від української літератури, літературна Україна починається з Лесі Українки»? А крім них – афоризми «лінгвістичні» та «філософічні». Серед останніх мені дуже імпонує такий: «Істина скрізь проста: всяке ускладнення походить із комбінації непомірно великої фантазії і непомірно слабкої компетентності». Нарешті – дуже важливі сьогодні для кожного українця афоризми «політичні». Подумаймо хоча би над отаким: «Анархістська дилема «ситість або свобода» хибує на оптимізм: за революції немає ні того, ні того». А як вам оцей – зі слідом «левиного пазуря Ніцше»? «Демократичний принцип: щоб усім було добре. Аристократичний: щоб ліпшим було ліпше, а гіршим гірше. Демократичний принцип: закони пишуться для всіх. Аристократичний: та не про кожного. Демократичний принцип: усяке бажання маси є правне. Аристократичний: жодне бажання маси само з себе не заслуговує на увагу. – В усіх випадках аристократичний погляд ближчий до реальності». І ще: «Політик є людина, що уявляє, начебто протидія буде тим слабша, що міцніша є дія. Політикан є значно скромніший: він лише сподівається, що встигне полагодити власні справи, заки протидія розгорнеться».
Аж ось і finale – одвічна дилема: поет – громадянин. «Питають: чи повинен митець бути громадянином? Безперечно, повинен, і то не просто громадянином, а громадянином ідейно незалежним, себто позапартійним – хіба що він спроможеться закласти власну партію». І, коли я читаю цей пасаж, на пам’ять мені приходять бентежні слова В’ячеслава Липинського, заради яких, властиво, я і писав свої «уроки літератури»: «Навчіть їх любити, а не ненавидіти один другого. Скажіть їм, що Україна – це не рай земний, бо раю на землі не може бути, – а найкраще виконаний обов’язок супроти Бога і людей».
Інформація видавця
УДК 821.161.2–3
ББК 84(4УКР)
У 95
Ушкалов Леонід
У 95 Що таке українська література [текст]: есеї / Леонід Ушкалов. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 352 с.
ISBN 978-617-679-206-2
Леонід Ушкалов © текст, 2015
Тетяна Омельченко © обкладинка, 2015
Видавництво Старого Лева © 2015
ISBN 978-617-679-206-2
Усі права застережено
ЗМІСТ
Про книжку …5
Переднє слово. Щоб душа стала світліша:
українська класика як запорука змін на краще …7
УРОК 1. СПІВЕЦЬ ЛЮДСЬКОГО ЩАСТЯ
Шевченко contra Шатобріан …10
УРОК 2. ДАЛЕКЕ БЛИЗЬКЕ
Сковорода і Нансен …15
УРОК 3. ДЛЯ КОГО ПИСАЛИ НАШІ КЛАСИКИ?
Українська література та її читач …21
УРОК 4. ІНОПЛАНЕТЯНИ
Балада про вулицю Сумську …27
УРОК 5. ЛІТЕРАТУРА ТА ПОЛІТИКА
Звідки беруться вірші …33
УРОК 6. НА ПАМ’ЯТЬ ПРО 12 ТРАВНЯ 1933 РОКУ
Там, де кінчається українська література …38
УРОК 7. ЛІТЕРАТУРА NON FICTION
Продовження спогадів Юрія Шевельова …44
УРОК 8. ОЛЕ-ОЛЕ-ОЛЕ-ОЛЕ!
Література і футбол …51
УРОК 9. ЛЮБОВ ДО НЕБОШКРЯБА
Про комедію, яка ніколи не йшла на сцені …58
УРОК 10. IN VINO VERITAS
Що пили українські поети? …65
УРОК 11. «ЧОГО НАМ БУТЬ ПЕЧАЛЬНИМИ?»
Особливості національного сміху …72
УРОК 12. ЖАГА «СОЛОДКОГО НЕРОБСТВА»
Трактат про помилки та інше …79
УРОК 13. «ХОДИТЬ ФАУСТ ПО ЄВРОПІ…»
Українська література й чорт …86
УРОК 14. «ПАРТР ЦІЛИМИ ДНЯМИ СИДИТЬ У МАЛЕНЬКІЙ КАВ’ЯРНІ»
До історії українського екзистенціалізму …93
УРОК 15. «ЧИ ВИ, ЛЮДИ, ПОДУРІЛИ, ЧИ ЩО ВАМ ТАКЕ?»
Вибори в дзеркалі української класики …100
УРОК 16. «НЕ ЗАВИДУЙ БАГАТОМУ…»
Про гроші, піратів і про українську класику …108
УРОК 17. «ЩЕ ЯК БУЛИ МИ КОЗАКАМИ…»
Тема свободи в українській традиції …116
УРОК 18. «ВСЕ МАЄ МІРУ ЯКУСЬ…»
«Золота середина» по-українськи …123
УРОК 19. ЯБЛУКО НА ДОЛОНІ
Пам’яті Олександра Довженка …131
УРОК 20. «ВСЯ ВЛАДА – КВІТАМ!»
До ювілею Григорія Сковороди …138
УРОК 21. «КОХАЙТЕСЯ, ЧОРНОБРИВІ…»
Новорічна фантазія про любов …145
УРОК 22. «НЕМА В СВІТІ ПРАВДИ…»
Різдвяний триптих про українську душу …154
УРОК 23. «ВЕСЬ СВІТ ТЕАТР, А ЛЮДИ В HIM – АКТОРИ…»
Homo ludens: українська версія …163
УРОК 24. «СЕРЦЕ МОЄ, СЕРЦЕ…»
Що таке українська кордоцентричність? …171
УРОК 25. ПРО НАШЕ ВІЧНЕ МІСТО
Символічні обличчя Києва …179
УРОК 26. «ОД МОЛДОВАНИНА ДО ФІНА…»
Поет й імперія …187
УРОК 27. ТАКЕ СОЛОДКЕ СЛОВО «МІМЕЗИС»
Плінієві побрехеньки, по-нашому розказані …195
УРОК 28. «ДОРОГИ МОЇХ ДНІВ»
Про автобіографії письменників Українського Ренесансу …203
УРОК 29. ФРИДОЛІНА ЧИ МАРІЯ?
Два слова про образ української жінки …211
УРОК 30. ЦИГАН, ПІВНИК І ЗАНУДА
Що таке українська інтермедія …219
УРОК 31. УКРАЇНСЬКИЙ ФАТАЛІЗМ
Думки про астрологію та інше …227
УРОК 32. «Я БАЧИВ ДИВНИЙ СОН…»
Що снилося нашим класикам? …235
УРОК 33. «УЧИТИСЯ, УЧИТИСЯ Й УЧИТИСЯ»
Варіації на тему Драгоманова …243
УРОК 34. «УКРАЇНА ВЕЛИКОЮ БУДЕ!»
Поема про море …251
УРОК 35. «ОСТЕ СТЕ БІ БО БУ…»
Село і місто на сторінках української класики …259
УРОК 36. «УКРАЇНА МІЖ СХОДОМ І ЗАХОДОМ»
Урок орієнтації на місцевості …267
УРОК 37. ГРИГОРІЙ + АННА
Історія про вічну любов …275
УРОК 38. «ПІЗНАЙ СЕБЕ»
Штрихи до української сократіани …283
УРОК 39. ФРАНКОВІ КАМЕНЯРІ
Що означає цей образ? …291
УРОК 40. МІСТЕРІЯ ЛИПОВОГО ЛИСТОЧКА
Есей про Шевченкову візію Бога …299
УРОК 41. «ОСЬ ТИ, І ЖИЙ!»
Вступ до філософії українського фемінізму …306
УРОК 42. ВІЙНА УКРАЇНИ З УКРАЇНОЮ
Урок полемічної літератури …314
УРОК 43. «НЕМОВ РОСЛИНА В СОНЯЧНІМ ВІКНІ…»
Есей про жіночі секрети …322
УРОК 44. АДАМ У РАЙСЬКОМУ САДУ
Есей про самотність …330
УРОК 45. «НАВЧІТЬ ЇХ ЛЮБИТИ, А НЕ НЕНАВИДІТИ ОДИН ДРУГОГО»
Букетик афоризмів на прощання …338
Літературно-художнє видання
Леонід Ушкалов
ЩО ТАКЕ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Есеї
Головний редактор Мар'яна Савка
Літературний редактор Назар Федорак
Обкладинка та макетування Тетяна Омельченко
Художній редактор Назар Гайдучик
Технічний редактор Роман Коник
Підписано до друку 30.11.2015 Формат 84x108/32.
Папір офсетний. Гарнітура «MetaPro».
Умовн. друк. арк. 18,48. Наклад 2000.
Зам. № 42/12.
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців ДК № 4708 від 09.04.2014 р.
Адреса для листування: а/с 879, м. Львів, 79008
[email protected], www.starylev.com.ua
Львівський офіс:
вул. Лемківська, 15-А
тел./факс: (032) 240-47-98
моб. тел.: (067) 502-75-12
Київський офіс:
метро Лук’янівська
вул. Білоруська, 34
тел./факс: (044) 489-14-49
моб. тел.: (067) 341-03-10
Партнер видавництва
Надруковано у ПП «Юнісофт»
61036, м. Харків, вул. Морозова, 13 б
www.ttornado.com.ua
Свідоцтво ДК № 3461 від 14.04.2009 р.
