Текст книги "Наказано вижити"

Автор книги: Юлиан Семенов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 28 страниц)

Трагічне й прекрасне вміння зрозуміти правду
(12 квітня 1945 року)

Одержавши докладний меморандум Гопкінса про останні акції ВСС, умить зрозумівши, які вузли генерал Донован опускав у своїх повідомленнях, яких деталей торкався мимохідь, про що зовсім не писав, немовби того, що було, й не було зовсім, Рузвельт попросив свого ад'ютанта з ВМФ принести папку, де зберігалося листування із Сталіним, і відклав ті телеграми, які були пов'язані з операцією «Санрайз».

Президент прочитав свої послання й відповіді російського маршала двічі, знову перебіг очима записку Донована про переговори Аллена Даллеса з обергрупенфюрером СС Карлом Вольфом, перегорнув меморандум, який склав і з цього питання друг і радник Гаррі Гопкінс, і раптом відчув, як запалали щоки.

«Немов брав без дозволу апельсинове варення в бабусі, – подумав Рузвельт. – Його зберігали для різдвяного чаю, а я ласував ним у листопаді, і це побачили, і я тоді вперше прикро почервонів від сорому…»

– В мене страшенно стомилися очі… якщо вам не важко, прочитайте мені, будь ласка, все листування з Дядьком Джо, – попросив Рузвельт ад'ютанта. – Я хочу зрозуміти загальний стиль діалогу. Інакше мені буде нелегко написати телеграму російському лідерові, в якій буде, зафіксовано не тільки моє нинішнє ставлення до факту переговорів, але якоюсь мірою і вибачення за ту недостойну поведінку, яку дозволили собі – мабуть, через непорозуміння – наші люди в Берні і тут, у штабі Донована.

Ад'ютант надів окуляри і став читати – голосно, монотонно (Рузвельт завжди просив читати саме так, побоювався емоцій, які надають слову зовсім іншого смислу; якщо слухати передвиборні промови республіканського суперника Дью, то здавалося, його вустами говорить сама Правда, але варто прочитати промову, і можна було тільки диву даватися: абсолютна порожнеча, ніяких думок, бухгалтерський звіт, складений до того ж людиною, не дуже й чистою на руку).

– «Особисто й секретно від прем'єра Сталіна президенту Рузвельту… – прочитав ад'ютант і відкашлявся. – Я розібрався з питанням, яке Ви поставили переді мною в листі… і впевнився, що Радянський Уряд не міг дати іншої відповіді після того, як радянським представникам було відмовлено взяти участь у переговорах в Берні з німцями про можливість капітуляції німецьких військ і відкриття фронту англо-американським військам у Північній Італії.

Я не тільки не проти, а навпаки, цілком стою за те, щоб використати випадки розвалу в німецьких арміях і прискорити їхню капітуляцію на тій чи іншій ділянці фронту, заохотити їх у справі відкриття фронту союзним військам.

Але я згоден на переговори з ворогом у такій справі тільки в тому разі, якщо ці переговори не приведуть до полегшення становища ворога, коли буде виключена для німців можливість маневрувати й використовувати ці переговори для перекидання військ на інші ділянки фронту, і насамперед на радянський фронт.

Тільки з метою створення такої гарантії Радянський Уряд визнав необхідною участь представників Радянського військового командування в таких переговорах з ворогом, де б вони не відбувалися – в Берні чи Казерті. Я не розумію, чому відмовлено представникам Радянського командування взяти участь у цих переговорах і чим вони могли б перешкодити представникам союзного командування.

Повинен довести до Вашого відома, що німці вже використали переговори з командуванням союзників і встигли за цей період перекинути з Північної Італії три дивізії на радянський фронт.

Завдання погоджених операцій з ударом на німців із заходу, з півдня і зі сходу, яке було проголошено на Кримській конференції, полягає в тому, щоб прикувати війська противника до місця їх перебування і не дати противникові змоги маневрувати, перекидати війська в потрібному йому напрямку. Це завдання виконується Радянським командуванням. Це завдання порушується фельдмаршалом Александером. Ця обставина нернує Радянське командування, створює грунт для недовір'я.

«Як військова людина, – пишете Ви мені, – Ви зрозумієте, що необхідно швидко діяти, щоб не пропустити можливості. Так само стояла б справа в тому разі, якби до Вашого генерала під Кенігсбергом чи Данцігом противник звернувся з білим прапором». На жаль, аналогія тут не підходить. Німецькі війська під Кенігсбергом чи Данцігом оточені. Якщо вони здадуться в полон, то вони зроблять це для того, щоб урятуватися від смерті, але вони не можуть відкрити фронт радянським військам, бо фронт пішов від них далеко на захід, на Одер. Зовсім інше становище в німецьких військ у Північній Італії. Вони не оточені, і їм не загрожує знищення. Якщо німці в Північній Італії, незважаючи на це, все-таки добиваються переговорів, щоб здатися в полон і відкрити фронт союзним військам, то це означає, що в них є якась інша, серйозніша мета, котра стосується долі Німеччини.

Мушу Вам сказати, що коли б на Східному фронті десь на Одері створилися аналогічні умови можливості капітуляції німців і відкриття фронту радянським військам, я неодмінно й негайно повідомив би про це англо-американське військове командування і попросив би його прислати своїх представників для участі в переговорах, бо в союзників у таких випадках не повинно бути секретів один від одного».

– Далі, – попросив Рузвельт.

– «Особисто і строго Секретно для маршала Сталіна від президента Рузвельта… Мені здається, що в процесі обміну посланнями між нами відносно можливих майбутніх переговорів з німцями про капітуляцію їхніх збройних сил в Італії, незважаючи на те, що між нами обома є згода з усіх неповних принципів, навколо цієї справи створилася тепер атмосфера гідних жалю побоювань і недовір'я.

Ніяких переговорів про капітуляцію не було, і якщо будуть якісь переговори, то вони провадитимуться в Кайерті і тільки в присутності Ваших представників. Хоча спроба, яку зроблено в Берні з метою організації цих переговорів, виявилася марною, маршалу Александеру доручено тримати Вас у курсі цієї справи.

Я змушений повторити, що єдиною метою зустрічі в Берні було встановлення контакту з компетентними німецькими офіцерами, а не проведення переговорів будь-якого роду.

Не може бути й мови про те, щоб вести переговори з німцями так, аби це дало їм змогу перекинути кудись свої сили з італійського фронту. Коли й провадитимуться якісь переговори, то вони відбуватимуться на основі беззастережної капітуляції. Що стосується відсутності наступальних операцій союзників в Італії, то це аж ніяк не є наслідком якихось надій на угоду з німцями. Фактично перерва в наступальних операціях в Італії останнім часом пояснюється головним чином тим, що недавно перекинуто війська союзників – британських і канадських дивізій – з цього фронту у Францію. Зараз проводиться підготовка до початку наступу на італійському фронті приблизно 10 квітня. Та, хоч ми й сподіваємося на успіх, розмах цієї операції буде обмежений через недостатню кількість сил, що є в розпорядженні Александера. Він має 17 боєздатних дивізій, а проти нього діють 24 німецькі дивізії. Ми хочемо зробити все, що дозволять нам наші наявні ресурси, аби тільки перешкодити будь-якому перекиданню німецьких військ, зосереджених тепер в Італії.

Я вважаю, що Ваші відомості про час перекидання німецьких військ з Італії помилкові. Згідно з достовірними даними, які є в нас, три німецькі дивізії виїхали з Італії після 1 січня цього року, причому дві з них перекинуто на Східний фронт. Перекидання останньої з цих трьох дивізій почалося приблизно 25 лютого, тобто більше ніж за два тижні до того, як будь-хто почув про якусь можливість капітуляції. Тому цілком ясно, що звернення німецьких агентів у Берні мало місце після того, коли вже почалося останнє перекидання військ, і воно аж ніяк не могло вплинути на це перекидання.

Все це виникло в результаті ініціативи одного німецького офіцера, який нібито близький до Гіммлера, причому, звичайно, цілком імовірно, що єдина мета, якої він добивається, полягає в тому, щоб посіяти підозру і недовір'я між союзниками. У нас немає ніяких підстав дати йому змогу досягти успіхів у цій справі. Я сподіваюсь, що вищенаведений ясний виклад нинішнього становища і моїх намірів розсіє ті побоювання, які Ви висловили у Вашому посланні…»

– Вищого генерала СС Донован назвав мені «німецьким офіцером», – сказав Рузвельт. – І я йому повірив. І виявився в очах Дядька Джо брехуном… Сором… Будь ласка, далі…

– «Від маршала Сталіна президенту Рузвельту… Одержав Ваше послання про переговори в Берні.

Ви абсолютно праві, що в зв'язку з історією про переговори англо-американського командування з німецьким командуванням десь у Берні чи в іншому місці «створилася тепер атмосфера гідних жалю побоювань і недовір'я».

Ви запевняєте, що ніяких переговорів не було ще. Треба думати, що Вас не інформували повністю. Що стосується моїх військових колег, то вони, на підставі наявних у нас даних, не сумніваються в тому, що переговори були і вони закінчилися угодою з німцями, внаслідок чого німецький командуючий на Західному фронті маршал Кессельрінг погодився відкрити фронт і пропустити на схід англо-американські війська, а англо-американці обіцяли за це полегшити для німців умови перемир'я.

Я гадаю, що мої колеги близькі до істини. В іншому разі був би незрозумілий той факт, що англо-американці відмовилися допустити в Берн представників Радянського командування для участі в переговорах з німцями.

Мені незрозуміле також мовчання англійців, які полишили на Вас листування зі мною з цього неприємного питання, а самі й досі мовчать, хоч відомо, що ініціатива у всій цій історії з переговорами в Берні належить англійцям.

Я розумію, що відомі плюси для англо-американських військ є в результаті цих сепаратних переговорів у Берні чи десь в іншому місці, бо англо-американські війська дістають змогу просуватися в глиб Німеччини майже без будь-якого опору з боку німців, але навіщо треба було приховувати це від росіян і чому не попередили про це своїх союзників – росіян?

І от виходить, що в дану хвилину німці на Західному фронті на ділі припинили війну проти Англії й Америки. У той же час німці продовжують війну з Росією – з союзницею Англії і США.

Звичайно, така ситуація аж ніяк не може служити справі збереження й зміцнення довір'я між нашими країнами.

Я вже писав Вам у попередньому посланні і вважаю за потрібне повторити тут, що я особисто і мої колеги ні в якому разі не пішли б на такий ризикований крок, усвідомлюючи, що хвилинна вигода, хоч би яка вона була, блідне перед принциповою вигодою збереження й зміцнення довір'я між союзниками».

– Він, на жаль, правий, – сказав Рузвельт. – Хвилинна вигода адвокатських фірм братів Даллесів і Донована торпедує те, чого я добивався всі ці роки, – довір'я Дядька Джо… Далі, будь ласка…

– Ви стомилися? – запитав ад'ютант.

– О ні, ні, що ви… Я жду…

– «Особисто й строго секретно для маршала Сталіна від Президента Рузвельта… Я був здивований, коли одержав Ваше послання, у якому є твердження, що угода, укладена між фельдмаршалом Александером і Кессельрінгом у Берні, дала змогу «пропустити на схід англо-американські війська, й англо-американці обіцяли за це полегшити для німців умови перемир'я».

В моїх попередніх посланнях Вам з приводу спроб, зроблених у Берні з метою організації наради для обговорення капітуляції німецьких військ в Італії, я повідомляв Вас, що: 1) у Берні не провадилося ніяких переговорів; 2) ця зустріч взагалі не мала політичного характеру; 3) на випадок будь-якої капітуляції ворожої армії в Італії не матиме місця порушення нашого погодженого принципу беззастережної капітуляції; 4) вітатиметься присутність радянських офіцерів на будь-якій зустрічі, яка може бути організована для обговорення капітуляції.

В інтересах наших спільних воєнних зусиль проти Німеччини, які зараз відкривають блискучу перспективу швидких успіхів у справі розпаду німецьких військ, я повинен, як і раніше, припускати, що Ви маєте таке ж високе довір'я до моєї чесності й надійності, яке я завжди мав до Вашої чесності й надійності.

Я також повністю оцінюю ту роль, яку зіграла Ваша армія, давши змогу збройним силам, що перебувають під командуванням генерала Ейзенхауера, форсувати Рейн, а також той вплив, який зроблять в подальшому дії Ваших військ на остаточний крах німецького опору нашим спільним ударам.

Я повністю довіряю генералу Ейзенхауеру і впевнений, що він, звичайно, інформував би мене, перш ніж починати будь-які переговори з німцями. Йому доручено вимагати, і він вимагатиме беззастережної капітуляції тих ворожих військ, які можуть зазнати поразки на його фронті. Наше просування на Західному фронті є результатом воєнних дій. Швидкість цього просування пояснюється головним чином страшним ударом наших військово-повітряних сил, який привів до зруйнування німецьких комунікацій, а також тим, що Ейзенхауеру вдалося підірвати сили основної маси німецьких військ на Західному фронті в той час, коли вони ще були на захід від Рейну.

Я певен, що в Берні ніколи не провадилося ніяких переговорів, і вважаю, що відомості, які у Вас є про це, мабуть, виходять з німецьких джерел, котрі вперто намагалися внести розлад між нами, щоб хоч трохи уникнути відповідальності за вчинені ними воєнні злочини. Коли така мета була у Вольфа, то Ваше послання доводить, що він домігся деякого успіху.

Будучи переконаний у тому, що Ви впевнені в моїй особистій надійності і в моїй рішучості добитися разом з Вами беззастережної капітуляції нацистів, я здивований, що Радянський Уряд, мабуть, прислухався до думки про те, що я почав домовлятися з ворогом, не діставши спочатку Вашої повної згоди.

Нарешті, я хотів би сказати, що коли б саме в момент перемоги, яка тепер уже близька, подібні підозри, подібна відсутність довіри завдали шкоди всій справі після колосальних жертв – людських і матеріальних, то це було б однією з найбільших трагедій в історії.

Відверто кажучи, я не можу не відчувати крайнього обурення щодо Ваших інформаторів, хоч би хто вони були, в зв'язку з таким негідним, неправильним описуванням моїх дій або дій моїх довірених підлеглих».

– Ви відчуваєте незручність? – спитав Рузвельт. – Ви розумієте, в яке становище мене поставили? Далі…

– «Особисто й секретно від прем'єра Сталіна президенту Рузвельту…

1. У моєму посланні… мова йде не про чесність і надійність. Я ніколи не сумнівався у Вашій чесності й надійності, так само як і в чесності і надійності пана Черчілля. Я маю на увазі, що в ході листування між нами з'ясувалася різниця в поглядах на те, що може дозволити собі союзник щодо другого союзника і чого він не повинен дозволяти собі. Ми, росіяни, думаємо, що в нинішній обстановці на фронтах, коли ворог стоїть перед неминучістю капітуляції, при будь-якій зустрічі з німцями з питань капітуляції представників одного з союзників повинна бути забезпечена участь у цій зустрічі представників другого союзника. Принаймні це безумовно необхідно, коли цей союзник добивається участі в такій зустрічі. Американці ж і англійці думають інакше, вважаючи російську точку зору неправильною. Виходячи з цього, вони позбавили росіян права взяти участь у зустрічі з німцями в Швейцарії. Я вже писав Вам і вважаю не зайвим повторити, що росіяни при аналогічному становищі ні в якому разі не позбавили б американців і англійців права взяти участь у такій зустрічі. Я вважаю і вважатиму російську точку зору єдино правильною, бо вона виключає будь-яку можливість взаємних підозр і не дає противнику можливості сіяти між нами недовір'я.

2. Важко погодитися з тим, що відсутність опору з боку німців на Західному фронті пояснюється лише тим, що їх розбили. У німців є на Східному фронті 147 дивізій. Вони могли, не завдаючи шкоди своїй справі, зняти із Східного Фронту 15–20 дивізій і перекинути їх на допомогу своїм військам на Західному фронті. Однак німці цього не зробили і не роблять. Вони продовжують розлючено битися з росіянами за якусь маловідому станцію Земляницю в Чехословаччині, котра їм так потрібна, як мертвому кадило, але без будь-якого опору здають такі важливі міста в центрі Німеччини, як Оснабрюк, Мангейм, Кассель. Погодьтеся, що така поведінка німців є більш ніж дивною і незрозумілою.

3. Що стосується моїх інформаторів, то, запевняю Вас, це дуже чесні й скромні люди, які виконують свої обов'язки акуратно і не мають наміру образити когось. Цих людей ми не раз перевіряли на ділі. Судіть самі. В лютому цього року генерал Маршалл дав ряд важливих повідомлень Генеральному Штабу радянських військ, де він на підставі наявних у нього даних попереджав росіян, що в березні місяці буде два серйозних контрудари німців на Східному фронті, один з них буде направлено з Померанії на Торн, а другий – з району Моравська Острава на Лодзь. Але насправді виявилось, що головний удар німців готувався і був здійснений не в назначених вище районах, а в зовсім іншому районі, а саме в районі озера Балатон, на південний захід від Будапешта. Як відомо тепер, у цьому районі німці зібрали до 35 дивізій, в тому числі 11 танкових дивізій. Це був один з найсерйозніших ударів за час війни з такою великою концентрацією військових сил. Маршалу Толбухіну вдалося уникнути катастрофи і потім розбити німців ущент, між іншим, тому, що мої інформатори розкрили, правда з деяким запізненням, цей план головного удару німців і негайно попередили про нього маршала Толбухіна. Таким чином, я мав нагоду ще раз переконатися в акуратності й обізнаності радянських інформаторів.

Для Вашого орієнтування в цьому питанні додаю листа Начальника Генерального Штабу Червоної Армії генерала армії Антонова на ім'я генерал-майора Діна».

– Цього листа також читати? – запитав ад'ютант.

– Читайте, будь ласка, – відповів Рузвельт.

«ГОЛОВІ ВІЙСЬКОВОЇ МІСІЇ США В СРСР

ГЕНЕРАЛ-МАЙОРУ ДЖОНУ Р. ДІНУ

Шановний генерале Дін!

Прошу Вас довести до відома генерала Маршалла таке: 20 лютого цього року я одержав повідомлення генерала Маршалла, яке передав мені генерал Дін, про те, що німці створюють на Східному фронті два угруповання для контрнаступу: одне в Померанії для удару на Торн і друге в районі Відень, Моравська Острава для наступу в напрямку Лодзь. При цьому південне угруповання мало включати 6-ту танкову армію СС. Аналогічні відомості я одержав 12 лютого від голови армійської секції Англійської Військової місії полковника Брінкмана.

Я дуже вдячний генералу Маршаллу за інформацію, яка має сприяти нашій спільній меті і яку він так люб'язно надіслав нам.

Разом з тим вважаю своїм обов'язком повідомити генерала Маршалла про те, що бойові дії на Східному фронті протягом березня місяця не підтвердили його інформації, бо ці бої показали, що основне угруповання німецьких військ, яке включає і 6-ту танкову армію СС, було зосереджено не в Померанії і не в районі Моравська Острава, а в районі озера Балатон, звідки німці вели наступ, щоб вийти до Дунаю і форсувати його на південь від Будапешта.

Цей факт свідчить, що інформація, якою користувався генерал Маршалл, не відповідала справжньому ходу подій на Східному фронті в березні місяці.

Не виключена можливість, що деякі джерела цієї інформації мали на меті дезорієнтувати як Англо-Американське, так і Радянське командування і відвернути увагу Радянського командування від того району, де німці готували основну наступальну операцію на Східному фронті.

Незважаючи на викладене, я прошу генерала Маршалла, якщо можливо, і надалі сповіщати мені всі наявні відомості про противника.

Це повідомлення я вважав за свій обов'язок довести до відома генерала Маршалла виключно для того, щоб він міг зробити відповідні висновки щодо джерела цієї інформації.

Прошу Вас передати генералові Маршаллу мою шану і подяку

З повагою до Вас

генерал армії Антонов,

начальник Генерального Штабу

Червоної Армії.

30 березня 1945 року».

– Яка безсоромність, – тихо сказав Рузвельт. – Вузьколоба користь і традиційна нелюбов до росіян може стати – на певному етапі – детонатором вибуху… Мені соромно за тих, кому я вірив… Мені совісно, що я обривав Гопкінса, коли той говорив, що мені брешуть… Будь ласка, запишіть текст… Дві крапки, лапки:

«ОСОБИСТО Й СТРОГО СЕКРЕТНО

ДЛЯ МАРШАЛА СТАЛІНА

ВІД ПРЕЗИДЕНТА РУЗВЕЛЬТА

Дякую Вам за Ваше щире пояснення радянської точки зору щодо бернського інциденту, який, як зараз видно, побляк і відійшов у минуле, не принісши будь-якої користі.

В усякому разі, не повинно бути взаємної недовіри і незначні непорозуміння такого характеру не повинні виникати в майбутньому. Я впевнений, що коли наші армії встановлять контакт у Німеччині і об'єднаються в повністю координованому наступі, нацистські армії розпадуться».

Крапка, – закінчив Рузвельт. – Лапки закрити. Це все, що я поки що можу зробити. Але це тільки початок. Росіяни, думаю, мене зрозуміють… Поставте дату: дванадцяте квітня тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року…

… Це був останній документ, підписаний Франкліном Делано Рузвельтом.

«ПРЕЗИДЕНТУ ТРУМЕНУ,

Вашінгтон

Від імені Радянського Уряду і від себе особисто висловлюю глибоке співчуття Урядові Сполучених Штатів Америки з приводу передчасної смерті Президента Рузвельта. Американський народ і Об'єднані Нації втратили в особі Франкліна Рузвельта великого політика світового масштабу і глашатая організації миру й безпеки після війни.

Уряд Радянського Союзу висловлює своє щире співчуття американському народові в його тяжкій втраті і свою впевненість, що політика співробітництва між великими держа-вами, які взяли на себе основний тягар війни проти спільного порога, буде зміцнюватися й надалі.

Й. СТАЛІН.

Надіслано 13 квітня 1945 року».