Текст книги "Наказано вижити"

Автор книги: Юлиан Семенов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 28 страниц)

Інформація для роздумів – V
(Гесс)

«Нові дані, що їх одержала наша служба «закордонних організацій», примушують НСДАП повернутися до справи Рудольфа Гесса, який одержав членську книжку партії і золотий значок під номером «17» одного місяця з фюрером, після того як вони відбули ув'язнення в одній камері тюрми Ландсберг, де була написана «Моя боротьба» – ним, Гессом, під диктовку Адольфа Гітлера.

Повернулися до цієї справи тому, що служба особистої референтури Гіммлера відмовилася дати відповіді на ряд питань, що виникли в зв'язку з інформацією, яка надійшла з Лондона, де тепер перебуває Р. Гесс або той, за кого видають якогось чоловіка співробітники британської секретної служби.

Не дали ясної відповіді також і ті люди з оточення рейхс-маршала Герінга, які – внаслідок покладених на них завдань – повинні були знати про політ Гесса все, бо саме вони відповідали і за виробництво бойових машин, і за спостереження за всіма літаками, що з'являлися в небі рейху, починаючи з 1 вересня 1939 року.

Отже, по пунктах:

1. 10 травня 1941 року о 17.45 з Аугсбурга під Мюнхеном вилетів літак марки «Мессершмітт-110», названий «Церштьорером», – без двох додаткових баків для бензину під крилами. (У справі є фотографія літака, на якому полетів Гесс, відібрана під час арешту в його ад'ютанта Пінча.)

2. 10 травня 1941 року о 22.00 радари британської авіації засікли проліт одиночного літака в напрямі Холі Айленда в Нортумберланді (відомості одержано від агента «С-12», засланого у ВПС Великобританії по лінії «закордонної організації НСДАП»).

3. 10 травня 1941 року о 22.50 невідомий пілот парашутувався в Шотландії, а літак марки «Мессершмітт» зазнав аварії. Пілот згодом заявив, що він – не «капітан Хорн» – як назвав себе спочатку, – а заступник фюрера Гесс. Він прибув сюди з місією миру для розмови з принцом Гамільтоном, другом його приятеля Альбрехта Хаусхофера; «мессершмітт», який на другий день знайшли на картопляному полі, мав два додаткових баки для пального.

4. Директор департаменту історії концерну «Мессершмітт» доктор Еберт, якого ми запросили, не зміг дати жодної серйозної інформації про літак, на якому вилетів заступник фюрера, бо з усіх справ, що зберігаються, на кожен аероплан, будь-коли випущений заводами Мессершмітта, лише опису й специфікації того, що взяв собі Гесс, немає в архіві підприємства.

5. Оскільки жоден літак – за законами воєнного часу – не мав права піднятися в повітря без відповідної «польотної карти», оскільки «мессершмітт» Гесса пролетів над радарними зонами Мюнхена, Кельна, Амстердама і повинен був дати пароль наземній службі спостереження (в іншому разі його змусили б приземлитися чи – якби він відмовився – збили б вогнем зенітних батарей), опитали всі підрозділи люфтваффе, але ніде і ніхто одиночного літака над територією рейху 10 травня 1941 року не зафіксував. (А втім, імовірно, що люфтваффе Герінга не захотіло – з якихось особливих причин – передати НСДАП архівні справи, пов'язані з цим питанням.)

6. Припускаючи, що Гесс приземлився на одному з військових аеродромів у районі Кельна або ж на окупованій території Голландії, щоб підзаправитися пальним, люфтваффе запитували і з цього приводу. Ми одержали відповідь, в якій категорично відкидається така можливість.

7. З даних, що надійшли з Глазго, все-таки стає очевидно, що в одному з підвісних баків «мессершмітта», який розбився в Шотландії, було знайдено пальне, тоді як без підзаправки і без додаткових баків літак не зміг би досягти берегів Англії.

8. Наприкінці березня 1941 року генерала люфтваффе Удета, найдовіренішого кумира рейхсмаршала Герінга, передислокували на південь Норвегії з ескадрильєю «мессершміттів» для «конвоювання суден». Всі його машини були типу «Церштьорер», тобто саме такі, на якій вилетів з Аугсбурга заступник фюрера. Штаб Удета не захотів чи не зміг подати в НСДАП відомості про польоти офіцерів ескадрильї 10 травня 1941 року, тому що, за його словами, документи ці згоріли під час бомбардування.

9. За свідченням генерала люфтваффе Адольфа Галланда, який командував ескадрильєю «мессершміттів», що дислокувалися на узбережжі Північного моря, саме в тому місці, де мав пролітати Гесс, йому подзвонив рейхсмаршал Герінг і зажадав підняти в повітря ескадрилью, щоб збити літак, на якому летить в Англію заступник фюрера, який «з'їхав з глузду». Це було ввечері 10 травня, тобто через годину чи дві після вильоту «мессершмітта» з Аугсбурга, ще до того моменту, як він наблизився до узбережжя. Але назавтра у штаб-квартирі фюрера, куди Герінга викликали разом з інтими лідерами НСДАП на екстрену нараду у справі Гесса, рейхсмаршал заявив, що він нічого не знає про політ Гесса.

10. Судячи з інформації, що надійшла з Лондона, медичний огляд Гесса не зафіксував якихось шрамів на тілі полоненого. Тоді як у медичній картці, написаній у нашому військовому госпіталі 23 листопада 1937 року, зазначено про такі шрами, які дістав заступник фюрера на полях битв: 12 червня 1916 року його поранено в ліву руку і в ногу осколком снаряда під Думантом; 25 липня 1917 року його знову поранено в ліву руку; 8 серпня 1917 року поранено біля Унгуреана кулею в ліве стегно.

11. Судячи з інформації, що надійшла з Глазго, міністерство оборони Великобританії зберігає досьє на всі авіакатастрофи, що сталися на території країни; але даних про аварію «мессершмітта», на якому прилетів Гесс, у справах міністерства оборони начебто немає.

12. За відомостями, що їх одержали з Дубліна, військовий кабінет Черчілля заборонив робити фотографії Гесса. В травні 1940 року фюрер найбільше побоювався, що британці, використавши наркотики, підведуть Гесса до радіомікрофонів і він говоритиме про рейх; але цього не сталося, бо всі в Німеччині добре знають його голос. В одному з секретних меморандумів, які було направлено в кабінет Черчілля з того табору, де перебуває зараз полонений, наводилися слова Гесса про те, як він дружив з рейхсмаршалом Герінгом, хоч усім відомі їхні напружені стосунки, і при цьому лаяв рейхсфюрера СС, незважаючи на те, що їх зв'язувала дружба. Говорилося також про те, що полонений їсть м'ясо й рибу, причому жадібно й плямкаючи, тоді як заступник фюрера – вегетаріанець і завжди відзначався надзвичайно витонченими манерами.

13. Зараз у світлі зрадницьких переговорів з Заходом можна зробити остаточний висновок, що контакти ці розпочалися не вчора і не тільки Канарісом і Шелленбергом.

Альбрехта Хаусхофера, сина відомого засновника геополітики Ганса Хаусхофера, Гесс послав ще 27 квітня 1940 року в Женеву, щоб той зустрівся з президентом шведського Червоного Хреста доктором Буркхардом; під час цієї зустрічі обговорювалося питання про необхідність укладення миру між рейхом і Великобританією. Той самий Альбрехт Хаусхофер за безпосереднім дорученням Гесса підтримував контакт з «пані Робертс» у Лісабоні з метою підготувати грунт для укладення мирного договору з Лондоном. Отже, заступник фюрера мав надійну мережу зв'язків на Заході з тими, хто ладен був зробити все можливе, щоб сприяти його ідеї миру між Берліном і Лондоном напередодні початку операції «Барбаросса».

Виходячи з вищевикладеного, можна припустити, що Гесс летів не в Шотландію (туди було відправлено двійника в разі провалу його місії), а в одну з нейтральних країн, де функціонують приватні аеродроми; там Гесс міг пересісти на іншу машину й опинитися в Лондоні зі своїми мирними пропозиціями, тоді як «капітан Хорн» уже перебував у секретному таборі для високопоставлених в'язнів, як розхожа фігура в глибоко законспірованій «комбінації миру». Таким чином, можна припустити існування давнього контакту «Гесс – Черчілль».

14. Оскільки я, як заступник Гесса, знав про його «мирні наміри», але, звичайно, вважав, що їх погоджено з фюрером; оскільки моїм девізом завжди була й буде дружба по відношенню до тих, з ким я працюю; оскільки підозріливість не властива ідеології і практиці націонал-соціалістів, виникають такі питання:

а) хто з вищого керівництва рейху міг допомагати Гессу в практичному здійсненні його плану?

б) кого з людей Герінга, що мав право розпоряджатися польотами бойових машин, міг схилити Гіммлер до співробітництва і підготовки відволікаючого польоту двійника Гесса в Шотландію з метою тотальної конспірації мирних переговорів заступника фюрера з Черчіллем?

в) чи міг Герінг піти на блок з Гессом?

г) чи міг Канаріс або близькі йому люди з генерального штабу армії подати таку допомогу заступникові фюрера, будь-яке прохання якого розцінювалося в рейху як вказівка Адольфа Гітлера?

д) чи є достатній матеріал для компрометації Гесса, на випадок, якщо він після закінчення війни претендуватиме на лідерство в націонал-соціалістському русі, а якщо немає, то як його можна роздобути найближчим часом?

Розголошення навіть одного слова з цього меморандуму карається смертю винного і всіх членів його сім'ї, хоч би де вони проживали і хоч би якими великими були їхні заслуги перед НСДАП».

…Підпису Бормана під документом не було, лише дивна закарлючка, але саме такою закарлючкою рейхслейтер затвердив документи на сімдесят мільйонів доларів, які було внесено на ім'я «доктора Фрейда» в буенос-айреському банку «Торнкіст» у лютому 1945 року.

…Гесс – коли був заступником фюрера – не підписав жодного такого фінансового документа, отже, в цьому розумінні він не був небезпечний для Бормана. Але він був небезпечний з погляду ієрархії престижів: усі прихильники тоталітарного конформізму були, є і будуть шанувальниками звань, а не розуму, посади, а не серця, орденських декорацій, а не честі й моралі.

…Коли Штірліц закінчив читати, Мюллер нетерпляче спитав:

– Ну?

– Поки що не можу збагнути.

– Гіммлер? Він підштовхнув Гесса?

Штірліц похитав головою:

– І ви нічого ніколи ні від кого про це не чули? До вас не доходила інформація? Ну, хоча б не пряма?

– Штірліц, я тільки рік тому дізнався, як убивали «братів» фюрера, вождів нашої партії, її організаторів, Грегора Штрассера й Ернста Рема. Мені розповіли, що кожен з них перед розстрілом вигукував: «Хайль Гітлер!» Вони плакали, переконували катів, що фюрера обманули, вони благали тільки про одне – про зустріч із своїм кумиром. Мені лише недавно показали листи Гітлера, які він надсилав їм напередодні арешту. Він писав про своє почуття дружби й подяки героям націонал-соціалістської революції, він признавався в любові до своїх «братів по партії» Грегора й Ернста, він називав їх на «ти» і просив їх завжди бути з ним поряд.

– А ви певні, що Борман не хитрує з вами? Навіщо треба було підміняти Гесса?

Мюллер знизав плечима:

– У мене є припущення. Перше: сам Борман – через Гіммлера – відправив до Шотландії двійника, а справжнього Гесса передислокували – це ж було напередодні удару по росіянах, всього лише за сорок днів до початку війни, – в секретні опорні бази НСДАП в Іспанії. Якщо фальшивий Гесс домовляється з англійцями про мир, тоді справу виграно, починається війна на одному фронті, англійці видають нам фальшивого заступника фюрера, справжній також повертається, таємницю операції збережено. Припущення друге: Борман у своїй боротьбі за владу – мабуть, через Герінга – в найостаннійший момент якимось чином підмінив Гесса, і в Шотландію справді прилетів двійник, якого відправили – замість збитого Гесса – з Норвегії, з наших баз. Отже, Борман, лякаючи росіян, може зараз уже почати кампанію: «Справжнього Гесса сховав Черчілль, видадуть божевільного двійника, а заступника фюрера готують до лідерства в Німеччині після загибелі Гітлера!»

– Коли вам треба повернути ці матеріали? – спитав Штірліц.

– Ви з глузду з'їхали, – сказав Мюллер, підводячись. – Ви думаєте, я залишу їх вам? Для роботи? Я їх вам не залишу, Штірліц, хоч я нічого тепер не розумію, абсолютно нічого, і всі мої здогади породжені не знанням, а розгубленістю.

«І я нічого не розумію, – подумав Штірліц, проводжаючи Мюллера на ганок особняка, до машини. – Я був певен, що він приїхав поговорити про Кребса. Невже я остаточно заплутався? Просто жахливо, коли це так. Виходить, я налякав сам себе, а він не веде ніякої гри?»

…Лише стомлено спускаючись сходами, Мюллер сказав те, чого так чекав Штірліц:

– Мені дедалі важче зрозуміти Бормана. Він всупереч усім протяг на посаду начальника штабу Кребса. Гудеріан стояв би на смерть, а Кребс може сісти з червоними за стіл переговорів, щоб пустити їх сюди, але на прийнятних для нас умовах. Він може зробити так, що росіяни виграють берлінську битву без бою.

(Мюллер не міг собі уявити, що матеріал, переданий йому рейхслейтером, був однією з ланок диявольської гри Бормана, який ніколи й нікому, крім себе, не вірив, мав абсолютно надійну інформацію, що в англійців сидить саме Гесс, а «Хорна», якщо й був такий, давно ліквідували британці як небажаного свідка. Борман вважав, що коли ця дезінформація піде – через Мюллера – в Москву, вона може виявитися тією краплею, яка переповнить чашу терпіння росіян.

…Але Штірліц, вичисливши можливий хід думок рейхслейтера, в свою чергу, вирішив, що гра на протиріччях Борман – Мюллер не тільки можлива, але й, за певної ситуації, рятівна.)

«Центр. На думку Мюллера, генерал Кребс готовий до контактів, однак вони можуть відбутися лише в той момент, який стане визначальним у плані зміни політичної ситуації в бункері. Коли на мій рахунок було переказано гроші, які належать мені за попередню інформацію? Юстас».

Про цю радіограму Ісаєва начальник розвідки вирішив поки що не доповідати Сталіну, розуміючи, яка може бути його реакція. Він надіслав у Берлін ще дві шифровки, в котрих – прийнявши гру Ісаєва – просив «Юстаса» вийти на зв'язок не раніше, як через тиждень, допомагаючи таким чином Штірліцу дістати змогу виїхати до Швейцарії з його новим «підопічним» Рубенау, і повідомляв, що через десять днів у Берліні його «знайде зв'язковий».

Радянська розвідка справедливо вважала, що навіть одна виграна для Ісаєва година може виявитися вирішальною і в його долі, і в долях сотень тисяч радянських воїнів, які займали висхідні рубежі для удару по Берліну.

Ось як уміє працювати гестапо! – II

Мюллер довго вивчав останню шифровку, яку надіслав Штірліцу його Центр, малював хитромудрі геометричні фігури, що лякали його своєю безнадійною завершеністю, й кожного разу спотикався на вказівці Москви вийти на зв'язок не раніше, як через тиждень.

«Зараз дорога кожна година, – ще й ще раз казав він сам собі. – Як це вони дозволяють Штірліцу не гнати інформацію постійно? Кожна хвилина таїть у собі несподіваність, рука повинна бути на пульсі хворого, чому ж зв'язок перервано на сім днів? А може, вони роблять головну ставку на зв'язкового? І бояться зашкодити Штірліцу, коли примушуватимуть його до активності, яка завжди загрожує провалом? Припустімо, я сьогодні забираю Штірліца, викладаю йому всі шифровки, докази абсолютні, вимагаю від нього роботи на себе, він відмовляється; я можу застосувати такі тортури, що він погодиться або збожеволіє. А втім, швидше станеться друге. Ну гаразд, припустімо, він усе-таки зламається. І почне працювати на мене. Але ж він і зараз працює на мене, тільки втемну. Чому ж тоді я так рознервувався?»

Мюллер умів слухати свої думки, він чітко розрізняв інтонації, манеру вимовляти слова, тільки, як завжди, плутався в розділових знаках: не міг зрозуміти, де треба чути двокрапку, а де – тире.

Він раптом спіткнувся на слові «рознервувався»: боже, яке воно старе, останній раз він чув його від бабусі, вона часто казала всім, що в неї розладнана нервова система, а домашні сміялися: звідки в неграмотної старої такі вчені мовні звороти?

Мюллер спершу почув свій короткий смішок, а вже потім і відповідь самому собі: «Ти рознервувався тому, що наближається той день, коли Штірліц має їхати до Швейцарії, а ти досі не знаєш, як замотивувати те, що він туди не поїде. Тобі було ясно з самого початку, що відпускати його до нейтралів не можна, але ти дозволив собі таку розкіш і переніс на завтра те, що треба було зробити вже тиждень тому, ось чому ти так рознервувався. Обличчя Штірліца завжди стоїть у тебе перед очима, ти бачиш, як воно постаріло за цей тиждень, він став дідком, скроні сиві, очі в зморшках; він теж розуміє, що йде по тонкому канату між двома десятиповерховими будинками, а внизу стоїть мовчазний натовп і жадібно чекає тієї хвилини, коли він почне втрачати рівновагу, розмахуючи руками, силкуючись повернути її, потім, уже в падінні, він намагатиметься ухопити пальцями канат, але не зможе, і полетить униз, назустріч теплій товщі асфальту, і захлинеться криком, благанням, хрипом послати йому смерть зараз, негайно, поки він ще летить, – це не так страшно, в цьому є хоч якась надія, а тіло хряпнеться об землю, то надії вже не буде – віднині й навіки… Між іншим, замість слова «рознервувався» тепер кажуть «розхвилювався», це негарно, зміщення понять, підміна змісту… З другого боку, – все ще стомлено думав Мюллер, – чому цього разу Штірліц не назвав прізвища Бормана в зв'язку з Кребсом, а згадав лише моє? Я виділив йому цей вузол дуже чітко, він не міг не зрозуміти мене, чому ж він надіслав у їхній Центр таку обережну інформацію? А якщо він її розтягує? – заперечив собі Мюллер. – Він весь час вимагає повідомлень, куди й коли переведено гроші на його рахунки… З Дагмар все було зроблено чудово, шифровки від «неї» йтимуть такі, в яких ми зацікавлені; оця Марта, яка дублює Дагмар, навіть у чомусь на неї схожа, якби я встановив спостереження за нею в Швеції… Ні, мабуть, я рознервувався тому, – збагнув нарешті Мюллер, – що раз по раз згадую Париж, день перед вступом туди наших військ… Спроби властей бодай трохи стримати паніку, домогтися, щоб евакуація йшла організовано, розлетілися на друзки, коли наші танки підійшли до Парижа; ситуація стала некерованою… І тут, у нас, у Берліні, коли Жуков почне штурм, коли він перевалить через Одер і покотиться сюди, становище теж стане безконтрольним, і Штірліц може зникнути, а саме тоді він мені буде дуже потрібний, щоб підтримувати через нього контакт з його Центром, – перед тим як зникнути у Фленсбург, до підводників, якщо Борману не вдасться домовитися – в останній, момент – з червоними… Та й потім вінець мого задуму – головний удар по росіянах, я не зможу його завдати, якщо Штірліц зникне. Він просто не має права зникнути, бо тоді моя друга ставка – ставка на Захід – теж буде бита: там не приймають з порожніми руками, прагматики… Все, стоп, – зупинив себе Мюллер. – Ти розпускаєшся, а це нікуди не годиться. Запам'ятай: якщо в хвилину цілковитого хаосу людина може думати про порядок і дробити факти на ланки, які треба зібрати в ящичок, де складають дитячі фігурки з різнокольорових камінців, тільки тоді ця людина переможе. Якщо ж вона піддаватиметься емоціям, ілюзіям та іншим химерам, її просто зімне й роздавить… Складай фігурки з камінців, часу мало… Отже, перше: сьогодні моя бригада закладе міну й висадить у повітря будинок радиста Штірліца в Потсдамі… Нехай залишиться без зв'язку, нехай пошукає зв'язок, це завжди на користь справі, нехай рознервується. Друге: зараз же закрити «вікно» на кордоні. Третє: негайно погасити його цивільний паспорт з швейцарською візою… Четверте: Ганс… Для «Інтерполу» я спрацював Дагмар; Штірліца схоплять, якщо він усе-таки – чого на світі не буває – прорветься до нейтралів; тут, після того, як я вирішу з Гансом, Штірліц повинен потрапити до рук кримінальної поліції. Все, двері зачинено, ку-ку… Отак… А вже потім подивимось, як розвиватимуться події… І знову ти не до кінця відвертий з собою, Мюллер… Ти безперестану намагаєшся організувати все таким чином, щоб життя примусило тебе посадити Штірліца в камеру й сказати йому: «Дружище, текст, який ви надішлете в Центр, повинен звучати так: «Мюллер у свій час врятував мене від провалу і таким чином допоміг зірвати переговори Вольфа з Даллесом; зараз він пропонує співробітництво, але вимагає гарантій особистої безпеки в майбутньому». Ти хочеш бачити, як Штірліц складе цю шифровку, ти хочеш утішитися його приниженням, але найбільше ти ждеш зневажливої відмови з його Центру, бо саме ця зневажлива відмова дасть тобі силу перетворитися в згусток енергії, у концентрат волі, щоб перемогти обставини, вижити й почати все заново…»

…Штірліц повернувся до себе в Бабельсберг із згарища невеличкого особняка в Потсдамі, де жив радист Лорх, побачив поліцейську машину біля своїх воріт, відчув порожню втому і зрозумів, що гра вступила в останню стадію. Він розумів, що втекти звідси не можна, всі дороги, мабуть, перекрито, так що іншого виходу, крім як вилізти з машини, зачинити двері і ввійти в будинок, назустріч своїй долі, в нього немає.

Так він і зробив.

…Два інспектори кримінальної поліції і фотограф розглядали труп Ганса. Хлопця вбили пострілом у скроню, половину черепа знесло.

Перевіривши документи Штірліца, за якими він жив тут, старший поліцейський запитав:

– Хто міг бути тут, крім вас, пане доктор Бользен?

– Ніхто, – відповів Штірліц. – Сліди є?

– Це вас не обходить, пане доктор Бользен, – відповів молодший поліцейський. – Займайтеся своїм народним підприємством імені Роберта Лея, не вчіть нас робити наше діло…

– Будинок куплено на ім'я доктора Бользена, а я – штандартенфюрер Штірліц.

Поліцейські перезирнулись.

– Можете подзвонити в РСХА і перевірити, – запропонував Штірліц.

Старший поліцейський відповів:

– У вас перерізано телефон і розбито апарат, тому ми подзвонимо в РСХА з нашого відділу кримінальної поліції, їдьмо.

У приміщенні районного кріпо пахло гашеним вапном, хлоркою й затхлістю; на стінах – старанно розклеєні плакати, випущені рейхсміністром пропаганди: «Берлін залишиться німецьким!», «Т-с-с-с! Ворог підслухує!», «Німецький рицар зламає російського вандала!». Постаті й обличчя солдатів на плакатах були неприродно здорові, мускулясті й багатозубі.

«Такого ходу я не міг собі уявити, – подумав Штірліц, коли його, шанобливо пропустивши вперед, ввели до невеличкого кабінету, освітленого тьмяною лампочкою. – І знову – чекати; мене ведуть за собою події, я безсилий у побудові своєї лінії, мені нав'язують ходи і не дають часу на обдумування своїх».

За столом, таким же обшарпаним, як і цей кабінет, обставлений мишачими, умисне похмурими меблями й численними металевими жетонами, на яких було вибито довгі, безнадійні номери й літери, сидів маленький чоловік в окулярах з жерстяною, дуже старою оправою, не раз уже лагодженою, і щось швидко писав на великому аркуші паперу, бридко човгаючи ногою по паркету.

Підвівши очі на Штірліца, він розтулив свої синюваті тонкі губи, щось подібне до усмішки з'явилося на його обличчі, і він тихо сказав:

– Як усе негарно виходить, пане доктор Бользен…

– По-перше, хайль Гітлер! – так само тихо, дуже спокійно відповів Штірліц. – По-друге, я показав вашим співробітникам свої документи… З прізвищем сталося непорозуміння, я живу в особняку під іншим ім'ям – так було вирішено в оперативних інтересах, і, по-третє, будь ласка, подзвоніть бригадефюреру Шелленбергу.

– До такого керівника я ніколи не наважусь подзвонити, пане доктор Бользен… Якщо ви справді той, за кого себе видаєте, ми запитаємо РСХА в установленому порядку, я вам обіцяю… А поки що я попрошу вас відповісти на ряд запитань і написати докладне пояснення з приводу того, що сталося у вашому домі.

– Відповідати на запитання я вам не буду… а тим більше писати… Хочу вас попередити, що я мушу сьогодні ввечері виїхати у службове відрядження… Якщо мій виїзд затримається, відповідати доведеться вам…

– Не смійте погрожувати мені! – маленький очкастий чоловік трахнув долонею об стіл. – Ось! – Він тицьнув пальцем у папери, що лежали перед ним на столі. – Це сигнал про те, що скоїлося у вашому домі! До того як ви вийшли звідти! Саме тоді, коли ви там були, пролунав постріл! А потім ви поїхали! І ви хочете сказати, що я повинен стати перед вами по команді «струнко»?! Та хоч би ви були генералом! У нас усі рівні перед законом! Усі! У вашому домі загинув солдат! І ви повинні пояснити мені, як це сталося! А не захочете – відправляйтесь у камеру попереднього ув'язнення! Якщо ви справді той, за кого себе видаєте, вас знайдуть! Це якийсь там нещасний лісник чи сторож сидітиме, дожидаючись суду, а вас знайдуть швиденько!

І Штірліц раптом розсміявся. Він стояв у невеличкій кімнаті старшого інспектора кримінальної поліції і сміявся, бо тільки зараз по-справжньому усвідомив усю страшну, просто-таки неймовірну безглуздість становища, в якому опинився.

«Ні, – виправив себе він, все ще сміючись, – я не опинився. Мене поставили в таке становище, а я мушу повернути ситуацію на свою користь».

– Ви – мерзенне лайно! – стримуючи сміх, сказав Штірліц. – Маленьке, смердюче лайно! Вам не місце в поліції.

Він вигукнув образливі лайки, розуміючи, якого ворога в особі інспектора він тепер матиме; цього малого напевне не включили в гру, а з Гансом була гра, заздалегідь спланована; тепер ясно: малого грають втемну, і він зараз лютуватиме, почне справу, в якій звинувачуватиме мене за образу службової особи і неповагу до влади і закону, а папір, який хоч раз написаний у цьому проклятому рейху, не може зникнути, він тягтиме за собою інші папери, якщо тільки не включиться особисто Мюллер, а йому ой як не хочеться включатися. Зайві розмови. Зараз, напередодні краху, всі прямо-таки осатаніли у взаємній підозріливості, доносах, страху… Нічого, нехай, ще один доказ їхнього зв'язку не зашкодить, коли він зрозумів його, Штірліца, нехай бере відповідальність, нехай викручується…»

Маленький інспектор поліції підвівся з-за столу, і Штірліц побачив, який старий на ньому піджак (мабуть, удруге перелицьований), як старанно заштопана сорочка, як випрасуваний до шовкового блиску галстук.

– Граус! – крикнув інспектор тонким, зривистим голосом.

Вбігли підстаркуватий поліцейський і два інспектори, яких Штірліц бачив коло свого будинку; завмерли біля дверей.

– Відправте цього негідника в камеру! Він посмів образити імперську владу!

В холодній камері, по стінах якої повільно стікала вода, Штірліц, не скидаючи пальта, ліг на нари, пошкодувавши, що не надів сьогодні светра; скрутився калачиком, підтяг коліна до підборіддя, як у солодкому, нереальному вже дитинстві, й зразу ж заснув.

І вперше за ті тижні, відколи повернувся із Швейцарії, він спав спокійно.

…Мюллер розраховував, що все станеться зовсім не так, як сталося.

Він вважав: Штірліц у поліцейському відділенні зажадає, щоб йому негайно дали змогу поговорити з Шелленбергом, і там це зроблять. Шелленберг негайно зв'яжеться з ним, з Мюллером. «Я подзвоню поліцейському інспекторові кріпо району Бабельсберг, вислухаю все, скажу, що виїжджаю на місце злочину, беру бригаду. Знаходять докази, які вже організували мої люди після того, як інспектори повезли Штірліца в поліцію. Даю при штандартенфюреру прочухана маленькому інспекторові. Прізвище Шріпс смішне, а ім'я звучне – Вернер. Дружина Доротея, троє дітей. Член НСДАП з липня 1944 року, вступив під час загальної істерії після замаху на фюрера. Нишком ходить до церкви, не інакше як правдоборець, утримує сім'ю брата Герберта, що загинув на Східному фронті, бідує. Вибачусь перед Штірліцом за тупу незграбність кріповця; ніби між іншим спитаю у своїх, чи не знайшли вони якихось важливих доказів у домі; а ті дадуть відповідь, що є підозрілі пальці на стіні кухні біля слідів крові, хоч не можна сказати твердо, що пальці ці залишено вже після пострілу, але все-таки треба уважно провести експертизу; я кладу відбитки на стіл, виймаю лупу, прошу інспектора переконатися в тому, що відбитки пальців доктора Бользена, якого він підозрює, зовсім не ідентичні з тими, що знайшли його, Мюллера, люди; однак інспектор викладає свої відбитки пальців Штірліца, порівнює обидві таблиці, хоче щось сказати, але я його перебиваю, забираю відбитки, зняті в кріпо з штандартенфюрера, встаю й забираю Штірліца з собою, а вже в машині запитую, навіщо було ліквідовувати Ганса? Якщо вже він заважав йому, то це можна було б зробити не дома». А тепер, після цього інциденту, просто ризиковано перетинати кордон, поїздка до Швейцарії на грані зрину: ці кріповці страшенні формалісти, напишуть рапорт Кальтенбруннеру про «злочин доктора Бользена», якому потурає Мюллер, тоді взагалі закордонний паспорт – на час розслідування принаймні – буде анульовано.

Мюллер думав, що така комбінація не насторожить Штірліца; загрозу його життю він замотивував під час першої їхньої розмови після повернення з Берна; віддав йому свого шофера; не дуже сердився, коли Штірліц, незважаючи на його наказ, обдурив хлопця і не повертався додому, працюючи з Дагмар Фрайтаг.

…Минала вже третя година після того, як Штірліца відвезли в поліцію, а дзвінка звідти досі не було. В секретаріаті Шелленберга тепер сиділа жінка гестапо, яка негайно про це повідомила б, якби навіть Красунчик вирішив помудрувати і не зв'язався б з ним відразу.

Через чотири години Мюллер зажадав точних даних від служби його особистого спостереження: номер машини, на якій повезли Штірліца (він раптом подумав, а чи не підмінили червоні поліцейських, але зразу ж зупинив себе: не можна панікувати, все-таки поки що ми тут господарі).

Номер машини був справжній. Описання шофера, фотографа, інспекторів Ульса й Ніренбаха збіглися абсолютно.

Через п'ять годин Мюллер зажадав від своїх, щоб було організовано сигнал доброзичливця від сусідів: «Незнайомці забрали славного доктора Бользена».

Через шість годин, після того вже, як сигнал зафіксували в РСХА, розписали на сектор гестапо, що займався безпекою офіцерів СС та їхніх родин, Мюллер виїхав у кріпо Бабельсберга, не подзвонивши туди заздалегідь.

Вернер Шріпс привітав Мюллера, як належить, гучним «Хайль Гітлер!» і поступився йому своїм місцем за столом, страшенно пополотнівши.

– Де наша людина? – запитав Мюллер.

– На Александерплац… Я тільки-но відправив його на Александерплац, групенфюрер…

– У тюрму кріпо?

– Так.

– У чому ви його звинувачуєте?

– Він образив представника влади, групенфюрер! Він дозволив собі непристойно і низько образити службову особу при виконанні нею імперських обов'язків.

– Імперські обов'язки виконує фюрер, а не ви!

– Пробачте, групенфюрер.

– Вам відомо, що ви затримали людину, яка і є при виконанні службового обов'язку?

– Мені відомо тільки те, що я затримав людину, яку запідозрили у вбивстві і котра до того ж образила службову особу.

Мюллер перебив його.

– Він просив вас подзвонити в РСХА?

– Так.

– Чому ви відмовилися виконати його прохання?