Текст книги "Таємниця Кутузовського проспекту"

Автор книги: Юлиан Семенов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 21 страниц)

19

Світло лампи різким овалом висвічувало текст:

«11 грудня 1981 року о 20 годині 30 хв. гр-н Федоров Юрій Михайлович, уродженець м. Москви, в квартирі № будинку 4/2 по Кутузовському проспекту знайшов труп своєї родички Зої Олексіївни Федорової.

Про те, що сталося, Федоров повідомив по телефону «02» в чергову частину «Петровки, 38». На місце події відправили оперативну групу Київського РУВС, а потім оперативно-слідчу групу МУВС. Крім того, на місце події виїжджали керівні співробітники РУВС і МУВС.

Після огляду місця вбивства встановлено: квартира гр. Федорової З. О. складається з трьох ізольованих кімнат і розташована на четвертому поверсі під’їзду № 6 дев’ятипід’їздного 9-поверхового будинку; труп гр. Федорової напівлежав у кріслі, що стояло у вітальні біля столу, за один метр від входу до кімнати. Голова закинута назад, у правій руці затиснута телефонна трубка.

Сам телефонний апарат стояв на столі.

Під час Великої Вітчизняної війни З. О. Федорова вступила в інтимний зв’язок із співробітником військово-морського аташе посольства США Джексоном Роджером Тейтом, від якого народила дочку Вікторію. Деякий час була замужем за кінооператором Раппопортом. З 1946 по 1955 р. перебувала в місцях позбавлення свободи. У 1955 р. Її реабілітували, після чого вона знову почала працювати в кінематографії, у штаті Театру-студії кіноактора. У 1978 р. вийшла на пенсію, але й далі брала участь у концертах, здебільшого у гастрольних поїздках (амплуа – комік).

Підтримувала зв’язки з численними працівниками мистецтва в різних містах країни. Її дочку – Федорову Вікторію Яківну, 1946 р. н., після закінчення ВДІКу зачислили в штат кіностудії «Мосфільм», знімалася в Ї5 кінофільмах, одержувала призи, серед них у 1968 р. приз ЦК BJIKCM. У 1975 р. В. Федорова виїхала до США для зустрічі зі своїм батьком – Джексоном Р. Тейтом, який був контр-адміралом у відставці, і залишилася в США, вийшовши заміж за громадянина США Ф. Пойєма. Зараз має сина, проживає в м. Стамфорд, штат Коннектікут. Брала участь у зйомках фільму антирадянського змісту, є автором такої ж книжки під назвою «Дочка адмірала».

З. О. Федорова тричі виїжджала до США для зустрічей з дочкою і в 1981 р. знову подала клопотання, щоб одержати візу, в якій їй відмовили.

На думку деяких знайомих З. О. Федорової, останнім часом кошти у неї були обмежені, тому часто брала участь у гастрольних поїздках.

З метою розкриття вчиненого злочину: в 123-му відділенні міліції м. Москви створено спеціальний штаб, до складу якого ввійшли працівники ГУКР MBС СРСР[4]4
  Головне управління карного розшуку МВС СРСР.


[Закрыть], УКР ГУВС[5]5
  Управління карного розшуку Головного управління внутрішніх справ.


[Закрыть] Мосміськвиконкому, Київського РУВС м. Москви, співробітники Московської міської та Київської районної прокуратур. Зараз до роботи у цій справі підключено УКДБ РМ €РСР по м. Москві і Московській області; виконано ряд слідчих дій і проведено невідкладні заходи оперативно-слідчого характеру: призначено проведення експертиз (трасологічної – по замках і ключах, хімічної – по одягу племінника Федорової, балістична, судово-медична);

про вчинений злочин передано інформацію по місту, а також у всі МВС (УВС) країни.

Встановлено, що 11 грудня 1981 р. Федорова З. О. приблизно о 13 г. 15 хв. дзвонила гр. Грушинському, колишньому співробітникові Росконцерту, й просила його назвати їй артистів, яких вона могла б запросити на спільні гастролі, бо до неї приїхали з Краснодара й запрошують на гастроль Грушинський продиктував їй кілька телефонів, записи яких знайшли на столі біля телефонного апарата.

Є також відомості, що Федорова протягом кількох років скуповувала ювелірні вироби. При ретельному огляді квартири Федорової було знайдено 60 порожніх коробочок з-під ювелірних виробів.

З метою організації роботи по розкриттю вчиненого злочину проведено інструктивну нараду в присутності заст. начальника РУВС з оперативної роботи. Для міських органів міліції встановлено щодекадну звітність про виконану роботу у цій справі.

Скориставшись можливостями МВС СРСР, провели роботу по встановленню об’єктів, де загублено чи вкрадено пістолети системи «Зауер» в цілому по країні. Виявлено таких 3 випадки, за яких саме обставин це сталося, з’ясовується.

Через УОГП ГУВС[6]6
  Управління охорони громадського порядку Головного управління внутрішніх справ.


[Закрыть] Мосміськвиконкому встановлено особи й організації, що мають у користуванні пістолети названої системи. Встановлені організації відпрацьовано, а троє громадян, які мали зброю системи «Зауер», перевіряються.

У ході роботи в справі проведено комплекс заходів, в результаті яких визначено можливі мотиви вчинення вбивства З. О. Федорової, на підставі їх розроблено такі версії:

вбивство учинено родинними зв’язками потерпілої з корисливих чи інших підлих мотивів;

злочин учинено особами з інших зв’язків Федорової з тих же мотивів;

вбивство учинено особами, які належать до кримінально-злочинного елементу з метою пограбування;

злочин учинено з метою приховання іншого злочину чи в політичних мотивів.

Відповідно до розробленого плану вищенаведених версій виявлено 13 осіб серед родинних зв’язків Федорової З. О., 247 осіб серед її інших зв’язків. Опитано й допитано 643 особи.

Безпосередньо по 1-й версії вжито таких заходів:

проведено роботу серед родичів потерпілої; перевірено їхні алібі, відправлено на експертизу їхній одяг. За результатами перевірки їхня причетність до вбивства не підтверджується;

здійснено перевірку всіх родинних зв’язків Федорової, що проживають у м. Ленінграді;

знайдено й перевірено двох чоловіків, які раніше були одружені з В. Я. Федоровою.

По 2-й версії проведена така робота:

перевіркою архівних матеріалів встановлено злочинну групу П. і III., члени якої були знайомі з потерпілою і в своїх злочинних цілях навіть використовували її автомашину «ЗІМ», яку згодом було продано в м. Ашхабад. Відомо, що П., 1937 р. н., уродженець Москви, раніше тричі судимий, перед арештом у 1968 р. працював адміністратором у Москонцерті, де займався організацією концертів. Там же він познайомився з С., 1941 р. н., активним членом злочинної групи, загинув у 1975 p. С. також був знайомий з Федорсвою З. О., за дорученням водив її а/машину «ЗІМ», бував у Федорової, не раз позичав у неї гроші. П. і С. організовували «ліві» концерти. Разом з членами своєї злочинної групи П. кілька разів виїжджав до Краснодара, де має широке коло знайомств серед працівників філармонії. У 1970 р. П. і Ш. засудили на різні строки позбавлення волі. Фактичне місце перебування П. зараз встановлюється, Ш. у червні 1981 р. учинив розбійницький напад на касира в м. Калініні, переховується, на нього оголошено всесоюзний розшук. У м. Калініп відряджали співробітника карного розшуку, що мав фотографію Ш., який зробив вибірку його відомих зв’язків. Зараз з’ясовуються зв’язки Ш. та ведеться робота т його розшуку. Дактокарти Ш. і П. перевірено. Збігу з відбитками пальців, знайденими на місці вбивства, не виявлено.

У результаті вивчення способу життя Федорової З. О. встановлено, що в жовтні – листопаді 1981 року вона з групою артистів брала участь в гастрольній поїздці по Краснодарському краю. Як випливає з допиту Грушинського, до Федорової приїжджали співробітники Краснодарської філармонії, які запрошували її знову взяти участь у гастролях.

До УВС Краснодарського краю було відряджено співробітників карного розшуку, які установили працівників названої філармонії: Б. (раніше судимого по ст. 58 КК[7]7
  КК – Кримінальний кодекс.


[Закрыть] РРФСР – 24 р.) і Г., що займалися організацією концертів на честь століття станиці Привольна, у яких брала участь З. О. Федорова. Проводиться перевірка Б. і Г., а також з’ясування та опрацювання їхніх зв’язків.

Перевірено жительку Краснодарського краю, дружину Ш. Крім того, в Москві виявлено ще одну його дружину, 1955 р. н., щодо неї організовано необхідну перевірку.

У ході роботи над справою у відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності та спекуляцією Севастопольського РУВС м. Москви був анонімний дзвінок, що цей злочин міг учинити гр. Б., який раніше проживав у б. № 4 по Кутузовському проспекту і добре знав З. Федорову.

З’ясовано, що Б. має вищу технічну освіту, довгий час не працює, зловживає алкогольними напоями, за місцем прописки фактично не проживає, підтримує зв’язки з якимсь Г., котрий володіє німецькою мовою, зустрічається з громадянами ФРН.

Відомо, що їхнім зв’язком є також Б., яка проживає: Кутузовський проспект, 4/2, і підтримує зв’язки з особами, що ведуть сумнівний спосіб життя, раніше була одружена з Б., місце перебування якого встановлюється (Б. був судимий за розбійницький напад із застосуванням холодної зброї).

У результаті проведених заходів Б. було встановлено й допитано. Ведеться перевірка Г.

Із свідчень зв’язків Федорової відомо, що на початку грудня 1981 р. на квартиру потерпілої приходило троє чоловіків, які пропонували їй придбати різні коштовності. Саме тоді у квартирі Федорової була її подруга Н., в присутності якої Федорова показувала цим чоловікам ювелірні вироби, що в неї були. У зв’язку з викладеним встановлено:

1. Г., 1941 р, ц., несудимий, розлучений, закінчив художнє училище, довгий час не працює, зловживає алкоголем.

2. А., 1948 р. н., за фахом майстер-ювелір, за недовіру в жовтні 1981 р. звільнений з ювелірного салону, зараз не працює.

3. М., 1946 р. н., інженер московського заводу.

З метою перевірки наявної інформації Г. доставляли в 123-є в/м, де він на попередньому допиті заперечував факт того, що він запропонував Федоровій З. О. для продажу ювелірні вироби.

Г. затримали по ст. 122 КПК РРФСР, за місцем його прописки й фактичного проживання провели обшуки, але матеріалів, які становили б інтерес у зв’язку з розслідуванням вбивства Федорової не одержали, однак в результаті проведеної роботи його викрили у вчиненні двох шахрайств і заарештували за ст. 147 КК РРФСР.

Також зробили обшук на квартирі гр. Л, в ході якого вилучили перстень жовтого металу з каменем темно-синього кольору, котрий, зі слів дружини Л., не належав нікому з членів його сім’ї, і 4 держ. номерних знаки. Зараз Л. заарештували за ст. 122 УПК РРФСР, розслідування триває.

Провели обшук за місцем проживання гр. М., де вилучили магнітолу, яку нібито дала йому З. О. Федорова відремонтувати.

Визначено регіони країни (всього 36), де проживають іногородні зв’язки Федорової, в територіальні органи міліції яких надіслано завдання для їх опрацювання на причетність до вчиненого злочину.

З показань свідків випливає, що на квартирі З. О. Федорової тривалий час проживав соліст ансамблю ВВ МВС СРСР на ім’я Гена, якого після сварки, що мала місце, Федорова попросила виїхати з її квартири. В зв’язку з цим встановили Т. і перевірили його на причетність до вбивства Федорової.

З 11.02 по 20.03.1981 р. на квартирі З. О. Федорової проживала громадянка Італії – Анцелотті Анна Марія, 1937 р. н., з своєю дитиною, яка за місцем проживання Федорової зустрічалась із своїм коханцем Л., 1940 р. н., він працює референтом. Перевіркою встановлено їхню непричетність до вбивства.

По 3-й версії: вжито заходів щодо розшуку й перевірки особливо небезпечного рецидивіста К., 1945 р. н., який у ніч з 21 на 22. ХІ. 1981 р. у м. Краснокамську Пермської області з вогнепальної зброї вбив водія таксі. За адресою: Кутузовський пр-т, 4/2, проживає сестра злочинця – Л, а на території 165-го в/м проживає колишня дружина К., необхідні заходи, щоб установити і затримати розшукуваного К., вживаються.

Із свідчень Ф. випливає, що незадовго до вбивства у квартирі Федорової З. О. замінили газову плиту.

Встановлено й перевірено слюсарів, що виконували цю роботу, причетності до злочину вони не мають.

Проводиться перевірка й опрацювання осіб серед тих, що стояли на обліку в ПНД і які становлять соціальну небезпеку.

По 4-й версії: органами КДБ проводиться перевірка відомостей, одержаних з місця роботи потерпілої, які не виключають можливості, що Федорова могла негласно допомагати особам, що виїжджають з СРСР.

Також співробітники КДБ проводять роботу по з’ясуванню зв’язків Федорової З. О. з тими, хто відбував разом з нею строк позбавлення волі в 1946-55 pp.

Триває перевірка громадян, яких установили як власників пістолетів системи «Зауер».

В. о. начальника ВКР Київського РУВС м. Москви полковник міліції

Цофілс Е. Н.».

І

«УКРО[8]8
  Управління карного розшуку.


[Закрыть] ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Повідомлення

У результаті заходів, ужитих оперативними групами, встановлено, що слюсар кооперативного автогаража Окунєв відбував покарання в Саблазі в одній зоні з Сорокіним Євгеном Васильовичем, який вас цікавить.

Захворівши на гострий перитоніт, він був на грані смерті, але з допомогою приятеля Сорокіна, якогось Шинкіна Йосипа Михайловича, з Семипалатинська викликали професора-хірурга, котрий і врятував Окунева, провівши унікальну операцію.

Відтоді Окунєв перетворився в «ад’ютанта» Сорокіна, виконував усі його доручення й представляв інтереси останнього серед карного елементу, бо вважався «злодієм у законі». Він був одним з найактивніших домушників, проникав у квартири з найефективнішими замками.

Зв’язки Окунева підтверджують, що саме в Саблазі віп виготовив кілька унікальних наборів інструментів з металу особливої міцності, який виплавляли у ті роки саме в цьому регіоні.

Є дані, що Окунєв готувався до того, щоб після відбуття строку покарання перекваліфікуватися на спеціаліста по сейфах, яких у країні дуже мало, але за наказом Сорокіна відійшов від цього, повідомивши, що хазяїн наказав йому «зав’язати».

Повернувшись до Москви, Окунєв реалізував злочинному елементу кілька стилетів та фінок, виготовлених із саблагівського металу, але після цього перекваліфікувався на виготовлення інструментів для автолюбителів, одержуючи металеві заготовки з району, де відбував строк.

У кооперативний гараж його влаштував якийсь «Никодимов», довідки про якого наводяться.

Цей же «Никодимов» був з ним на постійному зв’язку, передаючи Окуневу заявки на ремонт автомобілів осіб, близьких до Й. М. Шинкіна, бо Окунєв вважався одним з кращих майстрів по металу.

Останнім часом надійшли відомості, що Окунєв почав душе шикувати, купив «Волгу» й «Жигулі», придбав дачу, часто відвідував «Метрополь» і Хаммеровський центр, це нібито викликало незадоволення Сорокіна, який зустрічався з ним досить рідко.

Між ними вибухнула свара, і начебто Окунєв сказав: «Я з тобою розрахувався за добро, хочу жити так, як живеться, мені кайданної волі не треба, людина має бути вільна як птах».

До того ж Окунєв почав пити і в нетверезому стані їздити на своїх машинах; в сім’ї почалися скандали, і його дружина Лідія Георгіївна Крисанова скаржилася сусідам, що чоловік «знову зв’язався з вурками, приходять до нього вночі, п’ють до ранку й розмовляють про таке, що волосся дибки стає».

Вона нібито подзвонила «Никодимову», сказавши подругам, що лише ця людина може напоумити її чоловіка: «Поки заробляв нормально, був тихий, а як став гребти гроші лопатою, зовсім змінився, лайно з вух поперло».

Останній скандал у квартирі Окунева стався за день до його від’їзду на риболовлю. Зі слів дружини, він не збирався на Плещеєве озеро, бо хотів поїхати до свого знайомого художника, «здається, Баха, у нього родич в Америку чкурнув», та коли її не було вдома, несподівано зібрався, залишивши записку, що повернеться післязавтра.

Післязавтра його тіло привезли з моргу.

Робота у напрямах «Никодимов» і «Сорокін» триває.

Полковник Долєв».

II

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Повідомлення

Чоловік, який назвався «Емілем», подзвонив у номер Джозефа Дейвіда о 22.10, сказав, що через двадцять хвилин чекає «дорогого друга на звичному місці».

Як і було заздалегідь умовлено, Дейвід відповів, що в нього дуже висока температура і він не може підвестися, тому просить «Еміля» заїхати до нього. «Еміль» відповів, що в такому разі він приїде завтра о десятій годині ранку.

Але о 22.45 цього ж вечора у номер Дейвіда, з його слів, прийшла невідома й передала чотири касети, зажадавши взамін контракт на видання книжок.

Як сказав Дейвід, невідома не виймала правої руки з кишені, тому він і змушений був передати їй два контракти.

Касети додаються.

За даними експертизи, касети було заздалегідь засвічено, ніякої інформації не виявлено.

Спостереження підтвердило, що справді до Дейвіда саме в цей час заходила іноземка, тоді як групу зорієнтували, що до Дейвіда прийде або «Хрін», або ті його контакти, фотографії яких роздали співробітникам.

Квартира, де прописаний «Вітман», він же «Сорокін», порожня, до телефону ніхто не підходить.

Усі спроби встановити його результатів поки що не дали.

Спостереження триває.

Старший лейтенант

Киршун».

III

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

полковнику Костенку

цілком секретно

У зв’язку із запитом, що ви одержали з ФБР на якогось Баха Ігоря Валентиновича, повідомляємо: справді, Бах І. В. емігрував до СІЛА 27 лютого 1982 року, судимостей не мав, виїхав за німецькою візою (мати, уроджена Гаазе Матільда Феліксівна), за фахом інженер-нафтовик, профілактувався Московським міським управлінням КДБ СРСР з приводу валютних операцій з іноземцями, а також торгівлі живописом.

Його двоюрідний брат, художник-любитель Бах Олександр Миколайович, за фахом ветеринар, славився тим, що блискуче імітував роботи майстрів голландської школи.

А тому вважаємо за необхідне повідомити, що незадовго до трагічної загибелі Зоя Олексіївна Федорова переслала до США своїй дочці (через італійську знайому, яка жила в неї на квартирі) картину голландського майстра Де Вітта.

Про це стало відомо за день до загибелі З. О. Федорової, бо її дочка, яка прийшла з картиною в оціночний відділ фірми «Сотбі», що проводить аукціони не тільки в Лондоні, а й у всьому світі, одержала офіційну відповідь спеціалістів, що картина, яку вона показала, це не оригінал, а лише майстерна підробка пензля великого голландця.

Уже після смерті Федорової, у процесі відпрацювання версії політичного вбивства актриси, було встановлено, що вона заплатила за цю картину невідомому (чи невідомим) дев’ять тисяч (9000) карбованців з тих п’ятнадцяти тисяч (15 000), що їх вона одержала, продавши підмосковну дачу.

Будучи за характером дуже запальною й відверто-прямолінійною, З. О. Федорова могла викликати того чоловіка (чи тих осіб), які продали їй Де Вітта, й пригрозити їм, що звернеться до міліції, бо продали їй підробку, якщо вони не повернуть їй грошей.

Оскільки ця інформація надійшла до нас щойно, вважаємо за необхідне довести до вашого відома.

Ст. оперуповноважений

Киреєв».

IV

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Повідомлення

Робота по художнику-любителю Баху Олександру Миколайовичу дає можливість повідомити ось що:

1. У розмові з «Петром» художник Бах не заперечував, що на початку вісімдесятих років справді багато працював за мотивами старих фламандців. Більше того, він пригадав, що продав комусь «Купідонів», яких він змалював з картини Де Вітта. Кому саме, точно не пригадує, але принаймні не брату: «Я йому свої речі дарував за те, що він передав мені свого «Москвича».

2. На запитання, чому він не вступає до Спілки художників, Бах відповів, що обстановка там і в Міністерстві культури така, що ¦професіональні майстри живуть бідно, за кордон виїжджають з великими труднощами, а дістати право на персональну виставку в країні дуже складно й пов’язано з тим, що треба, як він сказав, «пробивати лобом стіну, без зв’язків це зробити неможливо». Він також додав, що процедура прийому до Спілки тягнеться роками, а тому «значно вигідніше лікувати пуделів та сіамських котів тих живописців, які прославилися в сталінський чи брежнєвський період, грошей загребли тьму, онукам вистачить, не тільки дітям, і на виручені від святої справи допомоги «меншим братам» цілком можна жити у достатках і займатися живописом собі на втіху, тим паче що я від природи людина полохлива, своє говорити й малювати боюся, легше імітувати колишніх геніїв…».

3. Контакти Баха з кримінальним елементом не проглядаються, хоч до нього навідуються люди, які в минулому були зв’язані з гуртком Бориса Буряци, але він цього імені не знає, абсолютно наївний у питаннях бізнесу і, судячи з повідомлень його знайомих, байдуже ставиться до грошей – витрачає їх на альбоми живопису, зібрав унікальну колекцію, на фарби й пензлі, які тепер дуже дорогі.

4. На запитання «Діни», чому він не від’їжджає до США, хоч одержав виклик від двоюрідного брата, Бах відповів, що ніколи не емігрує, бо любить Росію та й живе добре, собі на радість, а там, як він каже, «треба працювати, як у наших кооперативах, – до сьомого поту й до червоних бігунців в очах, спасибі, не хочу, та й конкуренції тут ніякої, ветеринарів мало, більшовики всю живність вивели, що стосується мистецтва, то малюю в охотку, честолюбство мені не властиве, аби тільки не заважали жити, як живу».

5. Про свого брата і його життя в США Бах поінформований мало, каже, що той займається бензиновим бізнесом, начебто влаштувався непогано, але ставиться до нього з певним гумором: «Дуже метушливий, живчик, такі вмирають від інфаркту, все хоче взяти нахрапом, ніякої допитливості, хоч «хлопець хороший…»

6. Усю інформацію, що надходить про роботу з Бахом, повідомлятиму й надалі.

Лейтенант міліції

Жванов».

V

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

полковнику Костенку

Цим повідомляю, що Сорокін Є. В., перебуваючи в органах КДБ, справді мав співробітницю на ім’я Кіра, яка померла в 1976 році й до злочинів, що їх чинив Сорокін, причетності не мала.

Сестра Кіри тоді була солісткою танцювального ансамблю Метрополітену ім. А. М. Кагановича.

У ті роки її прізвище було Лазуркіна, ім’я та по батькові – Ірина Володимирівна, 1936 року народження, адреса й теперішнє прізвище невідомі, серед друзів мала кличку «Іноземка», бо одягалася вишукано й розмовляла з англійським акцентом. За зовнішнім портретом, котрий передали нам, можна припустити, що жінка, яка одержувала контракти у Дейвіда, є Лазуркіна.

Мол. оперуповноважений

Краснов».

VI

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Повідомлення

Встановлено, що в день вбивства Яструба й Груздьової в кооперативному гаражі на Ленінському проспекті з’явилися люди, яких упізнали механік Тимашов Григорій Іванович і сторож Беліков Микола Михайлович як Яструба і Груздьову.

Вони запитували, де слюсар Окунєв, сказали, що в них нещастя з машиною, розбили праве крило, треба негайно відремонтувати, обіцяли заплатити будь-які гроші.

Механік Тимашов дав їм телефон Окунева, і Яструб подзвонив йому з гаража, домовившись при цьому приїхати до нього негайно.

Мол. лейтенант

Львов»

VII

«Петровка, 38,

Управління карного розшуку

тов. Костенку

Дорогий Славо!

Ти не залишив домашньої адреси, тому надсилаю лист на Петровку в надії, що тобі передадуть його.

Отже, по пунктах:

1. Ми маємо намір підняти на черговій Сесії питання про правомірність прийому як речових доказів у боротьбі з організованою злочинністю оперативних записів розмов мафіозі і зйомок їхніх операцій відеокамерою, хоч, не приховую, існує досить сильна опозиція проти цього: «Уподібнюємось до західних спецслужб»!

Наївність такої опозиції очевидна, однак досить могутня – при нашій дрімучій ненависті до всього чужого, а найдужче до іноземного.

Як мені відомо, західні служби ніколи не саджали в тюрму винахідника водневої бомби Оппенгеймера, який нападав на Білий дім і вимагав припинити гонку ядерних озброєнь.

Він нападав на президента зі сторінок провідних газет і з екранів телебачення, але в Горький його ніхто за це не виселяв, як і не саджали в психушку Джейн Фонду чи в мордовський концтабір актора Поля Ньюмена, що виступав проти режиму…

Сталінська Конституція була найдемократичнішою в світі, вона нехтувала доказами, зібраними оперативним шляхом – записи телефонних розмов, фотографії, – але при цьому дозволяла катувати заарештованих і задовольнялася їхніми істеричними визнаннями, розстріл неминучий.

Ми – візантійці, нам найважливіше дотримуватися форми, суть справи нас мало непокоїть.

2. Навіть якщо цю зміну в Кримінальному кодексі буде в принципі прийнято, мине дуже багато часу – при нашій пристрасті до всенародних обговорень, – перш ніж такі докази стануть практикою законотворчості. Отже, якщо ти допомагаєш крутити справу проти мафіозі і вона близька до завершення, то, боюсь, наші хрещені батьки розіб’ють твої докази вщент.

3. Що стосується злочинів, учинених сталінськими садистами проти ленінців, то судити їх (та ще й по другому разу!) не будуть: треба починати сотні тисяч процесів – прямий шлях до громадянської війни, бо, як ти розумієш, при нашій жорстокій дикості кара впаде не тільки на цих звірів, а, головне, на їхніх жінок, дітей, онуків, а це вже процент, кількість нових жертв вимірюватиметься семизначними цифрами… Потягни ниточку: хто відповідальний за загибель правозаступника Анатолія Марченка? На лаву підсудних доведеться саджати не лише тих, хто підписував постанови, а й усіх тюремних і табірних охоронників, лікарів, прокурорських, суддів… З цього погляду відчайдушна спроба Горбачова побудувати правову державу й підвести, таким чином, риску під нашою вселенською доносительською злобою – найоптимальніший варіант, якщо тільки президента не заблокують крайні праві сили, яких у нас десятки мільйонів, а ліві й ті, хто його підтримує, роз’єднані й кусають одне одного – звичне горе Росії.

Коли чимсь можу бути корисний, пиши або дзвони.

Твій Іван Варравін».

VIII

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

На ваш запит повідомляємо, що Еміль Валерійович Айзенберг перебуває на обліку в психдиспансері № 4 з приводу шизофренії і тимчасових провалів пам’яті і, таким чином, до судової відповідальності притягнений бути не може без повторного стаціонарного обстеження.

Гол. лікар

Шамякін».

IX

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Цим повідомляю, що Шинкін Йосип Михайлович, 1918 року народження, закінчив війну в званні підполковника, командира ордена Олександра Невського окремого мотострілецького полку, двічі поранений, нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни І і II ступеня, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенігсберга» і «За взяття Берліна». У 1952 році його звільнили з рядів Радянської Армії і виключили з КПРС за зв’язок з космополітами та агентами «Джойнта». Ще до звільнення було запрошено згоду командування на його арешт як пособника секретних служб США та Ізраїлю. Таку згоду дали 6 березня 1953 року.

У зв’язку з реабілітацією лікарів-убивць, агентів «Джойнта», запит відкликали. Відтоді Шинкін Й. М. працював у системі Шкіргалантереї. Орден Леніна, яким його, виявляється, було нагороджено 7.1.1943 за мужність та героїзм, проявлені ним під час ліквідації формувань Паулюса, а також орден Вітчизняної війни І ступеня, котрим його нагородили в День сорокаріччя Перемоги, досі він у військкоматі не одержав.

Зав. Рай військкому

майор Чикін».

X

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Цим повідомляємо, що 11 квітня 1951 року Жарикова Антоніна Василівна змінила в Бауманському ЗАГСі м. Москви в метриці ім’я та по батькові свого сина Варенова Івана Миколайовича на «Ісая Григоровича».

Під час проведення роботи з’ясовано, що батьком Варенова був старший лейтенант Радянської Армії Варенов Микола Кирилович, який попав у полон в серпні 1943 року.

Перебуваючи в концтаборі Маутхаузен, він очолював одну з підпільних груп комуністичного опору і за завданням Комітету вступив до Російської визвольної армії генерала Власова А. А. для організації переходу солдатів і офіцерів РВА через лінію фронту на з’єднання з частинами РСЧА.

Йому справді вдалося організувати перехід батальйону власовців у Східній Пруссії, після чого його, як і всіх його людей, засудили за зраду Батьківщини на двадцять п’ять років таборів з подальшою поразкою в правах.

У грудні 1950 року Варенов Микола Кирилович утік з таборів, добрався до Москви й зупинився в кімнаті своєї дружини Жарикової Антоніни Василівни, щоб звідси подати петицію від ув’язнених на ім’я Й. В. Сталіна з вимогою переглянути справу й встановити справедливість.

Однак Жарикова А. В. повідомила органи КДБ про те, що в неї переховується її колишній чоловік, зрадник Батьківщини і власовський недобиток.

Варенова М. К. заарештували й засудили до вищої міри соціального захисту.

Саме після цього Жарикова змінила ім’я й по батькові дитини, але 4 травня 1951 року її виселили на сто перший кілометр, де вона загинула за невияснених обставин.

Варенов Ісай Григорович виховувався в сім’ї дядька по матері, Жарикова Василя Васильовича, який працював водопровідником у ЖЕКу № 21 Київського райвиконкому м. Москви, в 1962 році вступив у МАДІ, звідки його виключили, коли з’ясувалося його справжнє ім’я і зв’язок із зрадником Батьківщини Вареновим.

Реабілітували Варенова Миколу Кириловича у 1963 році, коли Варенова Ісая Григоровича засудили за збройний грабіж і він відбував покарання в Саблазі.

Його «вчителем» у зоні був Сорокін Євгеній Васильович, котрий, як тепер стало відомо, був слідчим його батька й готував матеріали на розстріл Варенова Миколи Кириловича, застосовуючи при цьому недозволені методи ведення слідства.

Мол. оперуповноважений

Скоробогатько».

XI

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

полковнику Костенку

Повідомляю, що дозвіл на обмін Федоровій З. О. Її житлоплощі по набережній Шевченка на трикімнатну квартиру по Кутузовському проспекту дав голова Виконкому Мосради після звернення до останнього однієї з осіб, близьких до сім’ї А. І. Брежнєва.

Прізвище цієї особи встановлюється.

Майор

Неустроєв».

XII

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

За непідтвердженими даними (зараз у стадії відпрацювання), брат художника Баха, який нині емігрував до США, Ігор Бах, 12. ХІІ. 1981 був госпіталізований у міську лікарню № 62 з приводу гострого приступу апендициту, який почався, з його слів, у ніч з 10. ХІІ.1981 на 11. ХІІ.1981.

Але приступ ліквідували терапевтичними методами лікування, операції не було.

У лікарні його провідав якийсь Никодимов, дані про нього з’ясовуються.

Лейтенант

Ознобішин».

Костенко відкинувся на спинку стільця, потер обличчя; сюжет усієї справи прояснювався, складаючись у повнісіньку безнадію; світало; подзвонив на пости; відповіли, що Сорокіна все ще ніде немає, зник, як крізь землю провалився; Варенов мовчить, тільки посміхається, так само поводяться бойовики; з третього поста повідомили, що навколо квартири, яка нас цікавить, крутяться підозрілі; Костенко провів по очах долонею, відключився на десять хвилин, потім різко підвівся й подзвонив оперативному черговому Глинському:

– Малюк, виручи машиною, га?