Текст книги "Ідилія в пеклі"

Автор книги: Ярослав Гашек

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 18 страниц)

ЗАГАДКОВЕ ЗНИКНЕННЯ ПРОРОКА ІЛЛІ

Слухається в колегії кримінального суду в Ізраїлі

(спір про право цивільне)

У місті Галаті в Сирії недавно виявили свиток папірусу, розшифровка якого була пов’язана з немалими труднощами. І все-таки вченим удалося досягнути успіху, і цивілізований світ збагатився ще однією перлиною давньої писемності.

Вочевидь свиток – це судовий звіт із газети, що виходила в Ізраїлі часів царя Ахава. Його повний текст публікується нижче:

«Читачі нашої газети, певна річ, іще пам’ятають про загадкове зникнення пророка Іллі, котрий востаннє був помічений у школі пророків у Галгалі, де о десятій ранку з’їв на сніданок шматок ослячої ковбаси. До третьої години він дійшов до Віфлеєма, де зустрівся з Єлисеєм. Як стверджує Єлисей, пророк Ілля був у веселому настрої, а дорогою вельми приємно бесідував із поселянами, що працювали в полі. Так вони дійшли до самого Єрихона, разом спустилися до Йордану, щоб до вечора досягти Ізраїля. До міста ще приблизно залишалося близько двох годин шляху, коли подорожні підійшли до великого лісу, улюбленого місця заміських прогулянок тамтешніх жителів. На невеликій лісовій галявині гралися й пустували кілька хлопчаків із недалекого села Банбофа. Побачивши пана пророка Іллю, котрий, як це видно зі світлини, опублікованої в позаминулому числі, був лисий, діти здійняли крик: „Лисий! Лисий!“ Тоді, за показаннями школярів Єгу і Набота, пророк Ілля свиснув, і з лісової гущавини негайно вийшли два ведмеді, котрі розтерзали й розірвали вісьмох пустунів, а потім утекли назад до лісу. А пророк, забачивши наслідки свого необдуманого вчинку, зник і донині не затриманий. Його спільник Єлисей, утримуваний під вартою, запевняє, нібито пророк Ілля на вогненній колісниці вознісся в небо, що здається, є порожнім словоблуддям, котре переслідує єдину мету – навести органи розшуку на неправильний слід.

Батьки розтерзаних і розірваних школярів, вимагаючи відшкодування, негайно подали на пророка Іллю позовну скаргу. І вчорашній судовий розгляд переконав нас у тому, що їхня головна мета – зідрати з усього, що сталося, капітал, усі позивачі були євреї, а тому не доводиться дивуватися, що процес вони розглядають як достеменне золоте дно. Пророку Іллі належить дім № 247 в Ізраїлі і дім № 8 у Віфлеємі. Суд погодився з адвокатами потерпілих і з огляду на відсутність відповідача заочно конфіскував його майно, щоб відшкодувати збиток, визначенню розмірів якого і було присвячене вчорашнє засідання.

Ми не схильні приймати той чи той бік, але все-таки думаємо, що головна вина падає на голови самих нещасних жертв цієї скорботної події. Із причин більш ніж позверхнього виховання діти нині не поважають заслужених людей. Діти зачитуються самими поліційними романами, в яких потоками ллється кров, відвідують театральні спектаклі, які теж аж ніяк не можуть влити шляхетність у їхні душі. Та й кінематограф вносить у це свою помітну лепту. Чесні діячі народні, до яких належав і загадково пропалий пророк Ілля, невідомі нашій молоді. Допоки ж наша молодь буде захоплюватися порнографічними листівками, замість яких їй уже давно слід було б присвячувати свій час фотографіям видатних людей. Якби це було так, велика трагедія, що розігралася біля Банбофи, стала б, звичайно, неможливою. Попереднє слідство встановило, що згадані ведмеді були абсолютно ручними і теж належали панові пророку Іллі, котрий колись подорожував з ними по всій Палестині. Ступивши згодом на стезю пророка, він із вдячністю відпустив їх на свободу в лісі поблизу Банбофи (попередньо, звичайно, заручившись згодою шановного Всепалестинського комітету). Отже, загадка поки що не могла бути повністю розкрита, позаяк головний свідок і обвинувачуваний пророк Ілля відсутній. Були поширені чутки, нібито він наклав на себе руки – втопився у Мертвому морі. Із приводу цього ми можемо говорити лише про те, що вже писали раніше, а саме, що всі ці чутки надто сміхотворні, бо щільність води Мертвого моря вчетверо перевищує щільність морської води, і втопитися в ньому він, отже, просто ніяк не міг. Адже, на поверхні Мертвого моря можна дуже зручно виспатись! Більш імовірно, що пан Ілля утік до Фінікії, звідки неодмінно невдовзі приємно вразить нас однією з тих змістовних і захопливих політичних передовиць, які завжди користуються таким успіхом у наших читачів.

Засідання суду почалося близько восьмої ранку. Першим зі своїми домаганнями виступив пан Метцелес, хлопчик якого був розтерзаний ведмедями.

– На скільки ви оцінюєте заподіяну вам шкоду?

– Пане праведний, що значить – на скільки? Це така шкода, що я вже ніколи не стану на ноги! Адже мій Арон був такий гарний хлопчик, і на ньому було двоє штанів, – а! що я говорю… – четверо штанів, чотири жилетки, п’ять піджаків, у кожній кишені був годинник, і всього цього, Боже праведний, нема! Хлопця нема, штанів нема, жилеток нема, піджаків нема, годинників теж нема!

– Послухайте, пане Метцелес, не могло ж у той фатальний день на ньому бути стільки всього надіто?!

– Боже праведний, як же так – не могло?! На ньому було ще більше! Вісім штанів, вісім жилеток, вісім піджаків, у кожній кишені годинник, ланцюжок і золота монета… тобто, панове судді, три золоті монети!

– Послухайте, пане Метцелес, здається, ви добряче нагородили зайвого. Скажіть-но нам щиро, як було насправді.

– Я нагородив зайвого?! Єгова свідок, що я кажу таку саму правду, як чисті наші серця. Боже праведний, ви бачите, я плачу, я плачу… Діло було так. Арон каже: „Татусю, дорогий мій татусю, я йду трохи прогулятися“. А я його так любив, так любив, і було прохолодно, і тому я йому кажу: „Ароне, надінь ще одні штани, одну жилетку, один піджак, і ось тобі двоє годинників, щоб ти знав, коли повернутися додому“.

– А навіщо двоє?

– Боже праведний, один він засунув у кишеню жилетки, а коли надів другу, цей другий засунув у неї, щоб не треба було розстібатися. Тут приходить матінка, дорога наша матінка, і каже: „Ароне, на вулиці зимно, надінь іще одні штани, одну жилетку і піджак, і годинник іще один, щоб тобі не потрібно було розстібатися“. Потім прийшла бабуся і сказала, „Ароне, надінь ще одні штани, одну жилетку і один піджак, і візьми ось цей мій годинник, щоб знати, котра година“. Після цього зайшов брат, один брат, другий брат, третій брат, четвертий брат.

Голова суду (іронічно):

– А що сестри?

– Слава тобі Господи, сестри у нього були також, одна сестра, друга, третя, четверта, п’ята, потім він ще мав одного дядька, другого дядька, третього дядька й цілих три тітки, і всі йому сказали: „Надінь ще одні штани“ – ой, що я кажу! – сказали: надінь двоє штанів, дві жилетки, два піджаки і годинник». І Арон усіх послухав: татуся, матінку, дідуся, бабусю, чотирьох братів і п’ять сестер, трьох дядів і трьох тіток. Разом, панове судді: дев’ятнадцять штанів, дев’ятнадцять жилеток, дев’ятнадцять піджаків, дев’ятнадцять годинників і дев’ятнадцять золотих монет. Єгова праведний, вони його зжерли разом з усім цим добром, і тепер я жебрак, зовсім жебрак і тому вимагаю, щоб відшкодувати збиток, одну тонну срібла за ці речі, за переляк – другу тонну, за це нещастя – третю, за горе і печаль – четверту, за ці сльози – п’яту, і за те, що я втратив годувальника, – шосту.

– Пробі, пробі, хіба такий хлопчисько міг бути вашим годувальником?

– Боже праведний, це ж годувальник, якщо він годує свого батька. Якби не він, я не міг би вимагати шести тонн срібла! То ж утратив я, Боже праведний, годувальника, чи ні?!

Суд відклав розгляд справи на невизначений термін.

СУМНА ДОЛЯ ВОКЗАЛЬНОЇ МІСІЇ

Графиня Юлія була вельми доброчесна, а це дуже багато важить за нинішнього занепаду моральності. У вісімнадцять років, зберігаючи незіпсуте серце, вона вже вміла говорити про такі речі як проституція та боротьба з нею, немовби сама звідала всі страждання пропащих жінок по публічних домах. Її мати, княгиня Больдері, зібрала круг себе весь цвіт найвисокоморальніших дам як з дворянства, так і з буржуазних кіл, і в присутності невинної Юлії дуже часто говорилось про те, як рятувати дівчат, щоб їх не затягали до цих осель ганьби. Насамперед ішлося про дівчат недосвідчених, котрі й гадки не мають, які підступи загрожують їм у великому місті, ані про те, які підступи загрожують їм з боку товариства, що гуртувалося довкола княгині Больдері.

Бо дружина радника комерції Вальдштейна запропонувала ще на вокзалі попереджувати сільських дівчат про небезпеки, які загрожують їм по приїзді до великого міста. Цим вона зробила погану послугу старій баронесі Ріхтер, яка одного разу поїхала на вокзал зустріти таборський поїзд, нагледіла дебелу сільську дівку, що саме зійшла з поїзда, і звернулась до неї: «Куди ти йдеш, чи маєш уже службу, чи маєш гроші, чи є в тебе в Празі родичі?» Дівчина якусь хвилину дивилась на неї, мов на божевільну, а тоді рішуче відказала баронесі, щоб та дала їй спокій: «Відчепись, стара відьмо, а то як дам!» Дальших слів добросерда баронеса вже не чула, бо зомліла, і відтоді почала заїкатись.

І коли вона, затинаючись, розказала в княгині Больдері про результати своїх зусиль, пані Цапп, що прославилась як авторка адресованої молодим дівчатам книжки про згубність і гріховність танців, запропонувала організувати на вокзалах постійну охоронну службу, і щоб дами, які захочуть узяти на себе цю функцію, були чимось відзначені. А хіба придумаєш прекраснішу відзнаку для них, ніж образ найцнотливішої діви з усіх, яких породив світ, – образ діви Марії з немовлям, так чудесно зачатим! Покликали патера Захаріуса з монастиря кармелітів, він схвалив цей задум і сам намалював стрічку, а на ній хрест із образком діви Марії як символу дівоцтва. Кольори обрали жовтий і білий – барви римського папи як символ віри. До того ж щодо папиної незайманості ніхто ніколи не мав сумніву. Ясно було, що дівчат треба рятувати в католицькому дусі, насамперед нагадуючи про вигоди побожності, бо й найзапекліший звідник відступить перед доброчесною дівчиною, яка весь час перебирає чотки, не дивиться ні на що й безперестану мурмоче сама до себе одну з тих прекрасних літаній: «Порятуй нас від духу перелюбства, о Господи!» А як до того ж дівчина буде ще підстаркувата, горбата й зизоока, то вона й поготів не потрапить звідникам до рук, бо її покріпить віра у вічні радості, і релігійні переконання вбережуть її від місць ганьби та моральної зіпсутості.

Отож, коли організували вокзальну місію, першою одержала ту відзнаку радниця Вальдштейн, – пов’язку, по якій відразу видно було, чого ця дама так довго проходжується по вокзалу та придивляється до кожного; вона прийшла рятувати недосвідчених дівчат, які приїздять до Праги.

Для них підготували дві кімнати, опоряджені хоч і скромно, одначе з тонким розумінням усього, чого потребують невинні душі недосвідчених сільських дівчат.

І куди б не глянула така дівчина, звідусюди на неї дивилось обличчя розіп’ятого Спасителя, а звівши очі до стелі, там вона побачила б намальований хрест.

А між тими хрестами, які нагадували їй, щоб вона зберегла свою невинність хоча б заради того, хто отак приніс себе заради неї в жертву, всюди видніли написи, які наказували категорично: «Не перелюбствуй!» – хоча графиня Юлія, завжди сповнена тактовності й вірна доброму тонові, в своїй наївності пропонувала понаписувати там: «Не перелюбствуйте, будь ласка!» – або: «У випадку перелюбства зверніться до правління нашої спілки».

Ох, та добра, невинна графиня Юлія! Значення цього слова було їй відоме не більше, ніж апеннінським пастухам значення слів «радіоактивність» або «Гауч».

Радниця Вальдштейн прогулювалась по вокзалу, поки діждалась першого поїзда, й завзято накинулась на першу дівчину, котра з валізкою в руках вийшла з вагона. Серце її було переповнене ревністю, і вона навіть не помітила, що у вокзальній штовханині у неї спала з рукава пов’язка. Вона вмить вихопила в дівчини з руки валізку, але тут-таки з’явився поліцай, заарештував її і в супроводі цілої юрби цікавих відвів до поліції.

Розгубившись, вона спочатку почала кричати, а потім запевняти та пояснювати, що вона не злодійка, а чергова з вокзальної місії. Але говорила чимдалі плутаніше і нарешті, вже напівзомліла, заходилась переконувати поліцая, щоб він покинув таке життя й остерігався всіх звідників.

У поліції все з’ясувалось, проте в одній газеті, що дуже різко виступала проти буржуазії, з’явився допис: «Дивний випадок клептоманії». Згодом надрукували спростування, але скандал є скандал. Пані Вальдштейн, дружина радника комерції, вийшла зі складу вокзальної місії, і про неї оповідають, що вона вклала спадщину по матері в один великий публічний дім в Устіна-Лабі, що дає їй п’ятдесят відсотків прибутку.

Та ця невдача не охолодила самовідданих дам, а навпаки, збудила в них таку готовність до самопожертви на користь справі, що княгиня Больдері сама поїхала на вокзал і з великою помпою привела до притулку дівчину, яка дуже зацікавилась добродійною інституцією.

Почет дам відвів дівчину до притулку, і там їй до десятої години вечора тлумачили, якою моральною згубою загрожує місто. Потім невинна графиня Юлія попрощалася з першою жертвою вокзальної місії такими словами: «Не перелюбствуйте, прошу вас від усього серця». Дівчині віддали ключі від кімнат і сказали їй, що вона може тут жити, поки не знайде собі роботу.

Вона прожила там із тиждень. Перші два дні поводилася зразково, а потім почала водити до помешкання, до свого освяченого притулку, чоловіків.

То був тяжкий удар для патера Захаріуса з монастиря кармелітів, коли він прийшов рано-вранці провідати її і в цей вільний час підготувати її до близьких великодніх свят, які означають так багато для душ, наділених ревною побожністю.

І справжнє страхіття було, коли той суб’єкт ще й викинув за двері шановного отця, що потім приніс сумну вість про таку розбещеність тій, котра так боролась проти розпусти, – вельможній княгині Больдері.

Та хто може зглибити саможертовні серця таких дам? На вокзал пішла рятувати дівчат графиня Сольваро, але, оскільки ця достойна дама була дуже короткозора, вона привела з собою одну горбату бабусю, ще й, їдучи з нею в кареті, весь час їй казала: «Подякуйте Богу, дівчино, що я врятувала вас із рук звідників!»

Але чи варто зневірюватись через таку невинну помилку? Доброчесна графиня Юлія попросила свою матір княгиню, щоб дозволила їй самій піти на вокзал і дожидати дівчат, що приїздять до Праги.

Ох, ця благородна невинна графиня! Коли вона дожидала поїзда, до неї підійшов якийсь елегантний молодик і зацікавлено почав розпитувати, що це за пов’язка в неї на рукаві та яка мета благочестивої вокзальної місії. Добра графиня відкрила йому своє незаймане серце; тоді він, молодий і елегантний, відрекомендувався як князь такий і такий, біс там його вже зна який, і вони розмовляли довго й щиро.

Бідна, невинна, юна, цнотлива графиня Юлія! Негідник обморочив її, нещасну вокзальну місіонерку, цю найневиннішу лілею, цей цнотливий і прекрасний бутон, і продав за сто крон до одного публічного дому в Пльзені.

Перо випадає в мене з рук, бо ця сумна доля вокзальної місії глибоко вражає моє серце, так що я пишу і плачу, як мій друг Гаєк, коли пише некролог по своєму начальникові.

ПРИКЛАД ІЗ ЖИТТЯ
(Американська гумореска)

– О ні в якому разі, мій юний друже, – сказав містер Вільяме, банкір, молодикові, що сидів навпроти нього в кріслі, поклавши ноги на спинку стільця. – Ні в якому разі, пане Чейвін! Вислухайте мене уважно і постарайтесь дечого навчитись. Ви просите руки моєї дочки Лоти. Це означає, що ви хочете стати моїм зятем і таким чином одержати гроші. За хвилину до цього на моє запитання, чи є у вас багатство, ви відповіли, що ви бідні й маєте лише двісті доларів.

Пан Вільяме поклав ноги на стіл, за яким він сидів, і провадив далі:

– Ви стверджуєте, що і я був колись бідний і не мав навіть і цих двохсот доларів. Я не заперечую цього, але скажу, що у вашому віці я мав уже кругленьку суму грошенят. А це тому, що в мене була голова на плечах, а у вас її бракує. Я бачу, ви починаєте соватись у кріслі. Раджу вам не гарячкувати: в мене слуга – дужий негр. Послухайте мене уважно й візьміть з мене приклад. Шістнадцяти років я прийшов до свого дядька в Небраску і, щоб роздобути грошей, умовив дядька дозволити лінчувати на його землі негра, якого саме збиралися стратити. Той дав згоду: негра лінчували на ділянці мого дядька, але кожний, хто хотів узяти участь у цій справі, повинен був заплатити певну суму, тому що місце страти ми обгородили. Гроші за квитки збирав я, і, коли негра було повішено, я втік того ж вечора, захопивши виручку! Повішений негр приніс мені щастя. На ті гроші я купив ділянку землі на півночі і поширив чутку, що, перекопуючи її, я знайшов золото. Ділянку я дуже вигідно продав, а гроші поклав у банк. Я думаю, не варте уваги те, що один з обдурених стріляв у мене, тому що цей постріл, розтрощивши кістку правої руки, приніс мені тільки дві тисячі доларів за поранення.

Одужавши, я скупив на всі свої гроші акції релігійного товариства по будуванню храмів на території, заселеній індіанцями. Ми за сто доларів видавали почесні дипломи, але не збудували жодної церкви.

Товариство мусило оголосити себе банкрутом. Це сталося рівно через тиждень після того, як я виміняв акції релігійного товариства на партію волових шкур, ціни на які швидко зростали.

Я заснував шкіряний завод, який приніс мені багато грошей, – а все тому, що я продавав за готівку і купував у кредит.

Я розмістив свій капітал у кількох банках Канади й оголосив себе банкрутом. Мене заарештували, але під час слідства я молов таку нісенітницю, що експерти визнали мене пришелепкуватим, а суд виправдав мене, організувавши перед цим збір грошей серед публіки, присутньої у залі суду. Цих грошей цілком вистачило мені на дорогу до Канади, де зберігалися мої гроші.

У бруклінського мільйонера Гамельста я викрав дочку й відвіз її до Сан-Франциско. Він мусив віддати мені її у дружини, бо я загрожував йому, що буду з нею жити в Сан-Франциско доти, доки зможу опублікувати сенсаційне повідомлення, що його дочка – мати незаконнонародженої дитини.

Ось бачите, пане Чейвін, яким я був у ваші роки, а ви до цього часу не зробили нічого такого, що свідчило б про ваш розум.

Ви кажете, що недавно врятували моїй доньці життя, коли вона впала з човна в море. Це гарний вчинок, але я не бачу, щоб він мав для вас практичне значення, – адже, як ви кажете, ваші черевики зіпсувались остаточно. Що стосується ваших почуттів до моєї доньки, то не розумію, чому я повинен платити за них гроші і стати тестем людини, в якої розуму – ані на гріш.

Бачу, що ви знов починаєте соватись у кріслі. Будьте ласкаві, заспокойтесь і відповідайте на мої запитання:

– Чи зробили ви який-небудь вчинок у житті?

– Ні.

– А чи є у вас майно?

– Немає.

– Ви просите руки моєї дочки?

– Так.

– Вона кохає вас?

– Кохає.

– І останнє запитання: скільки у вас є грошей з собою?

– Сорок шість доларів.

– Гаразд, я розмовляв з вами тридцять хвилин, ви хотіли дізнатися, як роблять гроші. Так ось: ви заплатите мені тридцять доларів – по долару за хвилину.

– Але, пробачте, пане Вільяме… – протестував молодик.

– Ніяких «пробачте», – мовив, посміхаючись, пан Вільяме, глянувши на годинник, – тепер ви дасте мені тридцять один долар – минула ще одна хвилина.

Коли вражений пан Чейвін заплатив гроші, пан Вільяме люб’язно сказав:

– А тепер дозвольте вас попросити залишити мій дім, інакше я буду змушений наказати, щоб вас вивели.

– А ваша дочка? – вже на порозі запитав молодий чоловік.

– Я свою дочку ніколи не віддам дурневі, – спокійно відповів містер Вільяме. – Залиште мій дім, інакше ви будете мати щастя збирати свої власні зуби.

– Оце мав би зятька! – сказав містер Вільяме своїй дочці, коли Чейвін пішов. – Той твій коханий винятково дурний чоловік, і розуму він ніколи не набереться.

– Отже, – спитала міс Лота, – в нього немає ніякої надії стати моїм чоловіком?

– За таких обставин це неможливо – категорично заявив містер Вільяме. – Доки він не покаже себе спритною й розумною людиною, в нього не буде ніякої надії!

І містер Вільяме розповів своїй дочці про лінчування негра на ділянці свого дядька, про хід розмови з містером Чейвіном і додав:

– Я розповів йому чимало повчального.

На другий день містер Вільяме поїхав у справах торгівлі.

А коли через тиждень він повернувся, то знайшов на своєму письмовому столі листа такого змісту:

«Вельмишановний пане!

Дякую Вам щиро за пораду, яку Ви дали мені тиждень тому. Ваш приклад так мене надихнув, що я у Вашу відсутність виїхав з Вашою дочкою до Канади, захопивши з собою з Вашого сейфа всі Ваші гроші, коштовності та цінні папери.

Ваш Чейвін»

А нижче стояло:

«Любий татку!

Просимо твого благословення і заразом повідомляємо, що ми не могли знайти ключа від сейфа й тому підірвали його нітрогліцерином.

Твоя Лота»