Текст книги "Ідилія в пеклі"

Автор книги: Ярослав Гашек

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 18 страниц)

ФІНАНСОВА КРИЗА

Кур’єр банкірської контори «Прохазка і спілка», старий Шіма, вперше за п’ятнадцять років набрався відваги й постукав у двері кабінету фінансиста Прохазки, щоб попросити в нього підвищення платні з Нового року на двадцять крон.

І ось Шіма сидить перед паном Прохазкою, бо той, вислухавши його прохання, кивнув йому, щоб сів, а пан директор ходить по кабінету, розводить руками й говорить:

– Я міг би зразу вигнати вас із вашою безсоромною вимогою, та оскільки в мене якраз є півгодини вільного часу, я хочу поговорити з вами по-дружньому. Ви бажаєте, щоб я вам збільшив місячну платню на двадцять крон, що виходить двісті сорок крон на рік. І цього ви від мене вимагаєте в такий час, коли над грошовим ринком підноситься дамоклів меч – здорожчання грошей? Ви знаєте, що акції Альпіне-Монтан упали з семисот сімдесяти двох крон до семисот п’ятдесяти дев’яти й шістдесяти гелерів, що з дев’ятисот сорока крон акції Фрідріхівських заводів упали до дев’ятисот тридцяти восьми? І курс «Збройовки» теж падає, любий мій пане Шімо. З семисот двадцяти вже впав до семисот шістнадцяти й сорока гелерів. Це таки справді страхіття, а ви хочете двадцяти крон надбавки!

Ламаючи руки, він почав вигукувати:

– Ринок банківських цінностей хитається! Найголовніші папери, акції Австрійського кредитного банку, останнім часом похитнулися, зниження загалом становить п’ять крон на шістсот шістдесят чотири й дев’яносто гелерів, а ви хочете двадцять крон надбавки. На ринку транспортних акцій ідуть лиш мізерні, нікчемні операції, акції державних залізниць упали на цілих дванадцять крон. Угорський уряд не зміг добитися від Франції позики в сто мільйонів крон, а ви жадаєте від мене двадцяти крон надбавки.

Німеччина збирається продавати металургійні заводи, вже говорять про те, що продаватимуться державні маєтки в Австрії, а ви приходите до мене й кажете ніби самозрозумілу річ: «Пане директоре, я вірно прослужив п’ятнадцять років і наважусь попросити, з огляду на грошову кризу, загальне подорожчання, десятеро дітей, діряві чоботи, хвороби, двадцяти крон надбавки щомісяця». Сердего, ви маєте рацію, грошова криза тяжка. Акції Південної залізниці впали на п’ять крон кожна, а я їх маю… Але навіщо я вам це казатиму! Знайте, що навіть акції Буштеградської залізниці не мають нині добрих балансових перспектив, і курс серії А Буштеградської залізниці впав з двох тисяч п’ятисот п’ятнадцяти до двох тисяч чотирьохсот двадцяти шести, а серії Б – з тисячі чотирьох до дев’ятисот сімдесяти шести. Та ви з глузду з’їхали зі своєю вимогою підвищити вам платню! Це ж божевілля! Ось підіть хоча б на празьку біржу. На ринку стільки паперів, такий попит, але що з того! Всі акції катастрофічно хитаються. Хоч би одні які стояли твердо! Акції кредитного банку – я їх недавно приторгував за сімсот шістдесят – упали до семисот п’ятдесяти крон і сімдесяти п’яти гелерів. Що ви на це скажете, старий? Іще хочете надбавки? Ще наполягатимете на своєму бажанні, коли годі й думати, щоб швейцарський уряд позичив у нас два мільйони, потрібні йому для обігу? Так, старий! Щомісячні повідомлення про обіг валюти вкрай несприятливі, цьогорічний баланс буде такий, що хоч на стіну дерися. Румунія, Туреччина, Болгарія, Греція не можуть узяти в позику щербатого мідяка, а ви хочете, щоб я вам підвищив платню!

Іспанія й Португалія, Італія не можуть ніде розмістити позику. Банкірська фірма «Брати Франсе» в Ліоні зазнала збитків на сто п’ятдесят мільйонів франків через марокканську війну, а ви спокійнісінько приходите й починаєте: «Пане директоре, будьте ласкаві, підвищіть мені платню на двадцять крон». Та ви знаєте, що вже балакають про об’єднання росицьких вугільних шахт із заводами Фрідріха, і знаєте, що купівля коксу з родовища «Марія-Анна» призведе до зниження річного обігу на двадцять тисяч крон? Ніякі спекуляції не вдаються. Ось купіть-но акції Подольського цементного заводу, то побачите, як ви запишаєтесь, але підіть-но з ними на біржу! Крутите головою? Не підете? Ще хоч акції Колінського заводу штучних добрив стоять твердо, за них ви мусите платити аж триста сімдесят дев’ять крон, хоча я їх купив за триста вісімдесят дві, отже, втратив три крони на акції. Повірте, я на вас дивитись не можу. Сидите як пень. Чорти б вас забрали разом з акціями цукроварень. Бо я вам кажу, що і в них почався спад, і за них вам, хоч розірвіться, більше як двісті шістдесят одну п’ятдесят ніхто не дасть. Мені їх ніхто навіть пропонувати не наважиться, так само як і акції заводу доктора Кольбена, це я знаю напевне. Я б такого втришия вигнав! А ви знаєте, що Вінеберзьке цегельно-будівельне товариство на грані банкрутства, а люблянські облігації впали? Ви знаєте, що американський мільярдер Браун застрелився? Знаєте, що відібрали собі життя Мюллер, Скалат, Ковнер, Гюбнер, що повісились фінансисти Кеш, Кіне, Мен, Бюльшар, знаєте, що стрибнули в річки, канали й моря фінансисти Карельт, Моррісон і Комо, а також банкір Гамерлес із компаньйоном? Ви знаєте, що кругом банкрутство на банкрутстві, що вугільні шахти на Алясці горять і що там стрибнув у шахту американський вугільний король? Знаєте, що поклади сірки на Уралі завалив землетрус, знаєте, що ольденбурзькі п’ятдесятидоларові облігації впали на п’ятдесят процентів, що Зальцбурзьке залізнично-трамвайне товариство збанкрутувало? Напевне, ви ще цього не знаєте, а то б не просили в мене двадцяти крон надбавки на місяць…

Фінансист Прохазка труснув Шіму, що сидів нерухомо, і старий звалився зі стільця додолу. Руки в нього вже були холодні, як лід.

У нього серце розірвалось від такої фінансової драми.

ЮВІЛЕЙ СЛУЖНИЦІ ГАННИ

Голова Товариства сприяння домашнім служницям, радниця пані Краусова, готувалася до завтрашнього виступу з вітальною промовою.

Бачите, секретарка товариства радниця Тіхова має служницю Ганну, яка п’ятдесят років працює на родину й вигляділа за цей час два покоління Тіхових. Завтра вона відзначатиме п’ятдесятирічний ювілей вірної, бездоганної служби. Їй сімдесят п’ять, вона завжди була стримана й зроду нічим потай не поживилася.

Завтра в товаристві Ганна отримає золотий хрестик, десять золотих крон, чашку шоколаду та два тістечка. Та це не все. Ганна вислухає ще привітання пані Краусової, а від господині дістане в подарунок молитовник.

Якби ж хоч промова була готова. Тож пані Краусова має напружувати собі мозок задля якоїсь там служниці. Купу паперу вже списала, а нічого не виходить.

На хвилину замислившись, пані Краусова пройшлася по кімнаті. Про що вона має говорити? Що тепер служниці організовуються, домагаються вільних вечорів і вихідних днів? Нині через них із глузду з’їдеш. Раніше кожній можна було дати ляпаса й поставити на своє місце, а тепер вони за це поскаржаться на вас у суд.

Пані радниця сіла за письмовий стіл і потерла лоб каблучкою від мігрені.

«А яка в неї служниця? Ця нікчема має милого, що постачає їй книжки. Жахливо, вона хоче стати освіченою!» – Пані радниці стало так прикро, що вона знову потерла лоб каблучкою від мігрені.

«Даремно я обурююся замість обдумувати завтрашній виступ. Скільки разів я вже виступала в товаристві!.. Цього ж разу хотілося б додати щось нове, але неодмінно почати з Господа Бога. Бог завжди дбає про служниць. Молись і працюй! От якби ж я знала, як це буде по-латинському. Запитаю в чоловіка, як тільки прийде додому. Безперечно, так і почну: „Молись і працюй!“

Пані радниця почала писати:

„Молись і працюй! Яка чудова думка! Без молитви неможливо добре працювати, бути чесним… А наша ювілярка саме і є втіленням цієї істини. П’ятдесят років вона старанно молилась і працювала, і Бог допоміг їй подолати життєві труднощі. Сьогодні вона відзначає свій ювілей – п’ятдесят років невтомної праці. І неабияка винагорода чекає її на небі й на землі“. (На небі – милість Божа, а на землі – золотий хрестик, десять золотих крон, чашка шоколаду та два тістечка).

Молись і працюй! Наша ювілярка Ганна п’ятдесят років працювала й тепер бачить наслідки своїх старань (десять золотих крон дорівнюють п’ятистам крейцерам – по десять крейцерів за кожний рік сумлінної праці). П’ятдесят років вона старанно молилася, ніколи не танцювала, до театру не ходила, ніяких книжок не читала. Знала лише молитовник, який вчив неодмінної покори, поваги й любові до господарів. Упродовж усіх п’ятдесяти років молитовник спрямовував її до єдиної мети: молись і працюй! Вона була завбачливою, не викинула до вбиральні жодної хазяйської ложки, не тішила себе марними надіями, не дружила з іншими служницями, уникала зайвих розмов, не розпускала пліток про своїх господарів, і молитви додавали їй сили. Шановні дами, погляньте на цю стареньку! Вона була переконана в користі смирення, переборювала лихі бажання, була справді набожна, мовчазна, покірна, часто задумувалася над людською бідністю, а у вільні хвилини розмірковувала про смерть, про судний день і кару за гріхи. Покірною та безвідмовною знало її два покоління у славнозвісній сім’ї пана Тіхого. Щира серцем і думками, вона була вдячна за кожний шматок, одержаний від добрих господарів, завжди цілувала щедру руку пана або пані. Такою була Ганна впродовж п’ятдесяти років. Ніколи нічого не вкрала і свято берегла все, що їй довіряли. Працюючи за п’ять гульденів на місяць, вона заощаджувала всі гроші, крім тих, що витрачала на вечерю та поїздки на Святу гору, куди вибирається щороку з дозволу господарів. А звідти ще й подарунки їм привозить, що свідчить про чистоту її душі.

Вона ж сама казала, що не потребує ні їжі, ні питва, аби лиш мати змогу невпинно Бога хвалити. Тоді вона набагато щасливіша, ніж тепер, коли мусить турбуватися про себе».

Пані радниця з хвилину перепочивала. Як прекрасно все це завтра прозвучить! Про її виступ безперечно напишуть у «Католицьких новінах». Звичайно, можна буде видати й брошуру під назвою «Звернення до служниць». Можливо, хоч тоді, згадавши про ангельське життя ювілярки, інші облишать викидати до вбиральні хазяйські ложки.

Тут увійшла служниця пані Краусової й доповіла:

– Пані радниця Тіхова.

Слідом за нею до кімнати ввалилася напахчена пані Тіхова і з плачем кинулася в обійми голови товариства:

– Уявіть собі, яка ганьба. Наша ювілярка щойно вмерла!

Тут вона перестала плакати і злісно повела далі:

– Учора ввечері я послала її в підвал по вугілля. Самі розумієте, шкода вигнати стару в сімдесят п’ять років, але, якщо ти в мене живеш, то мусиш працювати! А вона, негідниця, впала зі сходів з повним мішком вугілля й розбилась так, що до ранку й дух спустила. І треба ж було цьому скоїтись перед самим святкуванням ювілею. Ох, яка ганьба… А я з цієї нагоди замовила собі розкішну сукню… Похорон обійдеться мені принаймні у тридцять гульденів, а в небіжчиці на книжці лише двадцять п’ять.

Радниця Краусова знову потерла лоб каблучкою від мігрені, кинула оком на списаний папір і зітхнула:

– Схоже, що вона утнула це навмисно!

СУМНА ДОЛЯ ВИНАХІДНИКА

Пан Гафнер, член-засновник товариства винахідників, здійснив кілька відкриттів, проте вони не принесли йому бажаного успіху.

З’ясувалося, що більшість із них повторювали такі давні винаходи, як сотворіння світу. Так, наприклад, він «винайшов» тачку й зробив відкриття, що сичужну закваску можна використовувати для виготовлення сиру. Єдина новація полягала в тому, що сичуг був у вигляді порошку, а тачка поставлена на ресори, причому колеса пропонувалося обмотати дротом і спорядити гумовими шинами.

Невдачі зазнав пан Гафнер і з винаходом драбини, в якої відгвинчуються щаблі, бокові трубки вкладаються одна в одну, а вся драбина цілком уміщається в саквояж, щоб кожний охочий міг прихопити її з собою у подорож.

В інтересах громадян патентування та розповсюдження цього винаходу було заборонено, оскільки пристосування могло добре прислужитися грабіжникам і злодіям.

Після фіаско з драбиною в пана Гафнера народилась ідея масажної щітки зі скляною щетиною, котра врізалася винахідникові в голову за першої ж спроби причесатися, так що довелося відвезти нещасного до шпиталю та скальпувати, аби вилучити щетину.

Перебування у шпиталі справило на пана Гафнера незабутнє враження, і він почав цікавитися проблемами гігієни.

Після вдосконалення кліщів для висмикування зубів його було звинувачено у причиненні тілесних пошкоджень, позаяк, випробовуючи інструмент на одній зі своїх слухачок, видер їй півдесни.

Дія «послаблювальних пиріжків», які пан Гафнер випік в одного пекаря і якими почастував деяких своїх знайомих, що потерпали від закрепів, була така жахлива, що міський лікар розпорядився закрити всі школи, вважаючи, що в місто занесена азіатська холера. Крім цього, бідного винахідника звинуватили в замаху на вбивство, але, на щастя, судді визнали його несповна розуму. Ця обставина наштовхнула його на думку створити начеревний пояс проти вродженого кретинізму, спадкового ідіотизму й раптових нападів недоумства, коріння яких приховане в розпусному способі життя.

Цього разу пан Гафнер з усією ґрунтовністю взявся за справу й передовсім продумав її з торговельно-рекламної точки зору.

Винахідник зазнайомився з молодиком, який пописував рекламні статейки для найрізноманітніших фірм – то про маргарин, то про гумові каблуки, прилади для гоління й навіть про супові приправи.

Пан Гафнер замовив йому брошуру про чудодійний вплив винайденого ним начеревного пояса від тупості.

– Особливу вашу увагу звертаю на те, – вказував він творцеві реклам, – що є потреба щонайменше в двохстах подякувальних підтверджень, свідоцтв і листів.

Молодик, розгублено почухавши за вухом, висловив сумнів стосовно того, що подякувальні папери матимуть силу без підпису й адреси відправника.

Винахідника розвеселила наївність молодого автора.

– Так це ж дуже просто – їх ви придумаєте самі. Напишіть хоча б так: Йозеф Новотний, Івамбержице; Карел Машек, Трутнов; хай цей Новотний буде, наприклад, торговцем, а Машек, скажімо, м’ясником. Адже ви молоді, придумати двісті підписів, посад і адрес – для вас чиста дрібниця.

Молодик пішов виконувати замовлення, а щоб полегшити собі роботу, роздобув список членів празького товариства святого Яна.

Він переписував адресу за адресою – письмові вираження вдячності за вилікування від тупості завдяки патентованому начеревному хрестоподібному поясові «Прага», що нібито надходили панові Гафнеру від найцікавіших осіб.

Після опублікування брошури в денному випускові реклами з’явилося оголошення пана Гафнера на цілу сторінку:

«ТУПІСТЬ ВИЛІКОВНА!»

Використання нашого начеревного хрестоподібного пояса «Прага» поверне вашим думкам стрункість, втрачену внаслідок спадкового кретинізму, розпусного способу життя і вилікує вас від ступідності (тупості).

Виключно для користі суспільства!

Надсилайте ваші відзиви на брошуру, котра вже викликала тисячі подякувальних листів.

Ви один із тих нещасних, яких вразило тупоумство? Ви несповна розуму? Читайте брошуру про вплив начеревного хрестоподібного пояса «Прага»!

Начеревний хрестоподібний пояс «Прага» допоміг тисячам ідіотів як у нас, так і за кордоном.

Розпитайте зцілених йолопів!

Читайте, що нам пишуть про дивовижні властивості начеревного хрестоподібного пояса «Прага».

Із тисячі подякувальних листів ми відібрали тільки дещицю.

Лаціна Франтішек, парафіяльний священик із Младої Болеслави, розповідає: «Років зо п'ять тому я звихнувся від пияцтва, мучився від нестерпного головного болю, ледве тримався на ногах. Завдяки начеревному поясу „Прага“ я за два тижні поборов свою недугу».

Бартонічек Іржі, поміщик зі Слоного, повідомляє: «Розпусне життя, котре я вів, перебуваючи на військовій службі, а потім і вдома, призвело до повної втрати пам'яті – подеколи я не міг згадати, ні як мене зовуть, ні в якому столітті ми живемо. Застосування вашого начеревного хрестоподібного пояса „Прага“ сприяло відновленню моїх попередніх розумових здібностей».

Горачек Вацлав, селянин із Славйонова, пише: «У мене була погана спадковість, я народився ідіотом. До повноліття повзав на чотирьох, їв з одного корита з домашніми тваринами. До того як я надів Ваш знаменитий начеревний хрестоподібний пояс „Прага“, з мого горла чувся лише нерозбірливий клекіт.

Після місяця користування вашим начеревним поясом „Прага“, котрий, на мій погляд, доброчинний для всього людства, я знову став корисним членом суспільства. Хоча відтоді, як до мене повернувся розум, минуло всього лише два місяці, я навчився читати й писати і нині готуюсь до екзаменів у гімназію».

Віктор Фуска, територіальний військовий чільник у відставці з Тополни, написав: «За розпусту і зловживання службовим становищем, за розбещеність, непомірне вживання коньяку й абсенту я був достроково звільнений у відставку. Вже тоді сім’я помітила в мене ознаки повного божевілля. Я зробився як дитя, грався з дівчатками у квасолю, брав участь у дитячих іграх на кшталт „зайчик, скік-підскік“ і так далі. Недуга помітно прогресувала, я не раз пробував повіситися. Завдяки вашому знаменитому начеревному хрестоподібному поясу „Прага“ все як рукою зняло. Я абсолютно переродився і став ніжним батьком сімейства і був прийнятий писарем податкової інспекції».

Поза всяким сумнівом, молодик доклав максимум старань до складання рекламної брошури.

На пана Гафнера, винахідника начеревного пояса, було подано 4618 скарг від членів товариства святого Яна, чиї адреси сумлінний молодик запозичив зі списку, виданого на кошти товариства святого Яна Непомуцького.

Завітавши до автора, пан Гафнер огрів його молотком і швиргонув із вікна четвертого поверху на вулицю. Відтак з’явився в поліційну дільницю і, дивно усміхаючись, сказав черговому інспекторові: «Видайте мені патент на винахід, оскільки я придумав нове застосування для Молотка і Віконної пройми».

ІСТОРІЯ ПОРОСЯТИ КСАВЕРА

Порося Ксавера годували мелясою. Ім’я Ксавер дав йому управитель маєтку на честь державного радника професора Ксавера Кельнера із Меккера, одного з найвидатніших авторитетів у галузі науки годування. Цьому вславленому вченому належить такий глибокодумний афоризм: «З огляду на те, що меляса, за моїми всебічними спостереженнями, є чудовим кормом, жодний інший корм не заслуговує на таку увагу, як цей домашній засіб».

Поросяті Ксаверу меляса прийшлася до смаку. Воно гладшало з кожним днем, філософуючи в своєму розкішному хліві про життєві насолоди, зануривши рило в мелясовий корм і запиваючи їжу чудовим молоком. Час від часу його відвідував хазяїн, граф Рамм, і говорив йому:

– Підете на виставку, мій хлопче. Їжте добре, не осоромте мене.

Іноді заходила також графиня і скрикувала із сяйливим поглядом:

– Ах, який він великий і гарний, мій дорогий Ксавер!

А на прощання обоє казали:

– На добраніч, приятелю, спи спокійно!

І порося Ксавер ніжно щулило очі вслід хазяям і рохкало так гарно, що графиня сказала своєму чоловікові:

– Коли я чую нашого Ксавера, то починаю вірити в переселення душ.

Заходили до нього й гості господарів. Вони французькою, німецькою, англійською мовами висловлювали своє захоплення цим шановним поросям і фотографували його собі на спогад.

Воно було рожеве, неначе викупане немовля, і на шиї в нього була величезна, завжди кокетливо пов’язана оксамитна стрічка.

– Ваш Ксавер, безперечно, дістане на виставці першу премію, милий Рамме, – пророкували джентльмени, аристократи, друзі графа.

Коли в графині був день народження, то разом з іншими подарунками ласкавий чоловік підніс їй Ксавера. Тож порося тепер назавжди перейшло в її цілковиту власність.

І завдяки Ксаверові граф дістав такий жагучий поцілунок, ніби це було не спокійне, гладке, флегматичне порося, а принаймні красива дика свиня.

Як тільки Ксавер перейшов у власність графині, було вжито ще суворіших заходів щодо охорони його здоров’я. Його перевели в спеціальне приміщення, що забезпечувало необхідне для поросяти свіже повітря. У Ксавера була своя ванна, свій ватерклозет, обладнаний зі смаком, властивим графському роду. Всюди розвісили термометри, і прикажчикові Мартіну було наказано вимірювати термометром температуру води й молока, призначених для Ксавера. Температуру чітко визначив ветеринар. Чи можна було допустити, щоб тендітне порося застудило шлунок, дістало хронічний катар і набуло такого смутного вигляду, щоб графиня плакала?

Прикажчик Мартін вимірював температуру пійла й наказував у разі потреби охолоджувати чи підігрівати його.

Нарешті, поросяті провели електрику та привчили його спати на матрацах, зрозуміло, дезинфікованих. Порося Ксавер приймало все це прихильно й гладшало з кожним днем.

Якось графиня прийшла з чоловіком навідати свого пестунчика. Ксавер саме пив чудову джерельну воду, бактеріологічний аналіз якої показував нуль процентів шкідливих бактерій, зате хімічний аналіз виявляв певну кількість корисних для здоров’я мінеральних солей (таких необхідних для свиней).

Граф за звичкою опустив термометр у воду й не повірив своїм очам! Температура води замість приписаних 8° за Цельсієм була лише 7,5°. Графиня зблідла. Невже цей нікчема прикажчик не міряв температуру?

Об’єднаними зусиллями вони відтягли Ксавера від води, пояснюючи йому, що він може застудитися. Потім закрили посудину кришкою і, не тямлячи себе, побігли до прикажчика.

– Ти зміряв температуру води для Ксавера, нікчемо? – накинувся граф на Мартіна.

Мартін показав на ліжко біля вікна:

– Ваша милість, синок у мене тяжко захворів, у нього гарячка, і я напуваю його.

– Пхи! Я питаю тебе: чи змірював ти температуру води для Ксавера?

– Забув, ваша милість, хлопець тяжко хворий, я даю йому пити, голова в мене йде обертом!

– Так оце так, – закричав несамовито граф, – ти виконуєш свої обов’язки?! Більш я не хазяїн тобі, мерзотнику! Ти робиш, що тобі заманеться. Негайно збери свої манатки. Я тебе звільняю. До вечора щоб і духу твого тут не було, інакше-бо накажу викинути тебе разом із хлопчиськом.

– Який негідник, – підтримала графиня.

А до вечора прикажчик Мартін заколов Ксавера. Викликаний ветеринар зміг лише констатувати смерть. Графиня мало не збожеволіла від горя й лежала непритомна. Прикажчика зв’язали жандарми, а його хворого сина викинули з садиби.

В газетах з’явилося повідомлення:

Звіряча жорстокість.

Мартін, прикажчик відомого аристократа графа Рамма, був звільнений за недбайливість. Бажаючи помститися, він заколов цінний екземпляр свині. Злочинця віддано під суд. За чутками, він не визнає ніякої релігії. Якщо це підтвердиться, то ось вам зайвий доказ того, що той, хто не вірує в Бога, спроможний на жахливі вчинки.

Три місяці пробув Мартін у попередньому ув’язненні. Тут він виявляв упертість і не ходив до костьолу. Під час слідства виявилися різні плями його біографії. П’ятнадцять років тому його було ув’язнено на чотирнадцять днів за порушення закону, що забороняв вуличні збіговиська. Негідник не хотів іти геть навіть тоді, коли йому наказав сам пристав. То вже був зародок його поганого норову. Потім він відсидів три дні за вигук: «Гей, ви, чубаті!» Це новий доказ його запеклої мстивої вдачі.

Обвинувач використав усі ці подробиці та гріхи обвинувачуваного. Коротко вказавши на його злочинні нахили в минулому, він виявив цілковиту впевненість у тому, що якби обвинувачуваному потрапив під гарячу руку замість Ксавера граф, то він би й графа заколов, як ту свиню.

Нелегко було оборонцеві. Минулого не приховаєш, а хвора дитина – це вже занадто сентиментальна й притягнута за волосся обставина, щоб вона могла пом’якшити справу.

Боляче було дивитися на бідну графиню, що була присутня тут як свідок і проливала гіркі сльози, поглядаючи на оксамитову стрічку, що лежала на столі перед головою суду.

– Впізнаю, – відповіла вона на запитання голови. – Так, я впізнаю: вона належала моєму дорогому Ксаверу, кості якого поховано під клумбою лілей у саду замку.

Обвинувачуваний не каявся, визнав себе винним і був засуджений на шість місяців ув’язнення із суворою ізоляцією за навмисне знищення чужої власності. Але це ще не все. Щоб восторжествувала справедливість, у нього за цей час помер син: Божі жорна мелють помалу, але впевнено.

А порося Ксавер мирно спочиває під клумбою білих лілей, серед яких стоїть пам’ятник з написом: «Тут спочиває наш Ксавер, заколений убивцею Мартіном, засудженим на шість місяців суворого одиночного ув’язнення. Похований 8 квітня 1907 року у віці півтора року. Хай буде тобі земля пухом».

Граф Рамм замовив собі зі стрічки небіжчика Ксавера краватку й надіває її у день роковин загибелі благородного поросяти.