Текст книги "Побачити Алькор"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 19 страниц)

Розділ 28

Оперативна група «Антикріт», створена на нараді керівників агентства, за вісім годин наполегливої праці звузила кількість підозрюваних до двох. Олег Маркович з Лавром і колишнім підполковником передивилися диспетчерські журнали і записи відеонагляду за ті години, коли «кріт» під паролем Грінченка заходив до бази даних. Після всіх звірок стартовий список з восьми осіб втратив шість прізвищ. Залишились аналітик Людмила Д'ячишин і оперативник Вячеслав Дашковський. З цим результатом члени опергрупи повернулися до кабінету директора.

– Це вже щось, – оцінив шеф їхній висновок. – У мене теж є новини. По-перше, убозівці поділилися з нами результатами експертизи куль і відбитків взуття у квартирі Скоченків. Вони збігаються з тими, які Лавр Станіславович знайшов після нападу на Храм. Тепер уже точно встановлено, що в обох випадках діяла одна група. Відома вам солодка парочка. По-друге, вбитий нападник залишив на своєму телефоні знімки молодої жінки, яку убозівці вважають другою нападницею. Ми їх збільшили і роздрукували, подивіться.

– Чиста тобі порнографія, – хмикнув Олег Маркович, розглядаючи фото оголеної Космічної Мавпи. – Красива сволота. Накачана. Он які м'язи на животі.

– Чимось схожа з Наталі Югер, – визначив Лавр.

– З ким схожа?

– Акторка така, грала у шостій «Емануелі».

– У шостій? – посміхнувся шеф. – Ти усіх тих Емануелей знаєш, молодець.

– По оперативних базах вона проходила? – поцікавився Пальц.

– Ні, не проходила. Її напарник теж. Менти вже намагалися пробити відбитки, ніяких результатів. Зараз вони зробили запити до сусідів. Росіяни обіцяли до ранку скинути дані. Зрозуміло, якщо щось знайдуть.

– Оперативно, – похвалив старший технік. – Це що, нам масони допомагають?

– Не без того.

– Впливові буратіни.

– Але й ми дещо робимо, – директор поклав на стіл картонну теку. – Ось тут усі дані по Ерікану. З різних джерел. Є багато цікавого. Я думаю, що розробку цього любителя антикваріату варто виділити в окрему тему. Назвемо її «Маг». Старшим по темі призначаю Грінченка, а ти, Валеро, – звернувся він до Пальца, – з цього моменту будеш займатись темою «Храм».

– Але ж, Іване Ваграновичу…

– Ти, Лавре, постійно спішиш. Дослухай спочатку, я ще не закінчив.

– Вибачте.

– За тобою, Лавре, залишається розмова з чебурашкою, яка щось там знайшла. Як тільки ми виведемо «крота» на чисту воду, то перевеземо Корецьких сюди. Тут, я думаю, і магія не так впливатиме. Я б особисто хотів побалакати з Костигановим. Вважаю, колеги, що така розмова назріла. Якби ми з ним скоординували наші подальші дії по темі «Маг», то й справи пішли би краще. Маю таке переконання.

– А його начальники дозволять таку координацію? – спитав Лавр.

– Ми над цим працюємо. А тепер щодо «крота». Як і радив нам Пітер Венцелевич, ми дамо Людмилі і Дашковському дві різні адреси конспіративних квартир. І скажемо, що там Корецькі. Людмила їде сюди, Дашковський тепер на завданні і буде тут зранку. Наскільки нам вдалось відсікти їх від інформації про те, що почались пошуки «крота», невідомо. Але тут уже нічого не зробиш. Інформацію Людмилі дасть Лавр, а Дашковському подзвонить Кабарда.

– Грубувато, – скривився Пальц. – До речі, убозівці вже мають список дзвінків вбитого нападника? Вони ж нібито знайшли його сотовий.

– Я їх питав. Вони кажуть, що ці дані ще не встигли опрацювати. Олег Маркович їх перехвалив, – шеф кинув погляд на старшого техніка, який все ще роздивлявся фотографії. – Я бачу, пане докторе наук, вам подобаються молоді брюнетки з кримінальними схильностями.

– Та ні, Іване Ваграновичу, Бог із вами, – Олег Маркович відсунув від себе знімки. – Але ж погодьтеся, колеги, тепер рідко зустрінеш таке войовниче тіло. Це ж справді тіло давньої войовниці й мисливиці. І вона це підкреслює, дивіться: браслети з шипами, перстень-кастет. На ній навіть шкіряні напульсники, як у східних майстрів кинджального бою. А рельєф м'язів! Антична статуя, подивіться, – він поклав знімки перед директором. – Для цієї стерви природа не поскупилась.

– Це не поскупилися ті, хто оплачував їй тренажери і фітнес, – зауважив шеф. – Щось мені підказує інтуїція, що ця антична статуя не з «Ратлону». – Він перетасував фотографії, на мить зупинився на одній з них. Зняв, потім знову начепив окуляри. – Тут, шановні колеги, скоріше пахне звіринцем нашого об'єкта – чаклуна.

– Чому ви так вважаєте? – поцікавився Пальц.

– Люди з «Ратлону» не користуються пластмасками «Глок-17» [37]37
  «Глок-17»– пістолет австрійського виробництва, зроблений переважно з композитних матеріалів.


[Закрыть]. Я правильно кажу, Олеже Марковичу?

– Ваша правда, Іване Ваграновичу, – підтвердив старший технік. – Сулименко таких іграшок принципово не визнає. Усі там озброєні виключно американськими волинами сорок п'ятого калібру: «чемпіонами», «інфініті». А сам Сулименко носить два «кольти». Один «командер», а другий взагалі унікальна машинка. «Colt 1911» з накладними золотими пластинами. На пластинах рельєфні зображення. Олені, ведмеді… Дуже тонка робота.

– Естет, – посміхнувся Пальц.

– Пістолети – його пристрасть. «Глоку» у себе він би не потерпів.

– Для жінки, може б, і потерпів, – припустив Лавр. – Я щось не уявляю собі амазонку з «інфініті».

– Тому він і не бере до «Ратлону» жінок, – зауважив старший технік. – За ті роки, що я в нього працював, там була лише одна жінка – прибиральниця. Дуже акуратна бабулька.

– Тоді беремо за версію, що «гостей» підготував і прислав Ерікан, – погодився Пальц. – Будемо вважати, що ця кілерша – одна з його зомбі.

– Краще мати справу із зомбі, аніж з бійцями Сулименка, – сказав шеф.

– Як сказати, Іване Ваграновичу, як сказати, – не погодився Пальц. – Мені, колеги, про зомбі розповідали цікаві речі. Не кмітливі вони, це правда, але й смерті не бояться. І болю не відчувають. В Анголі наші пацани завалили одного такого. Так він півгодини відстрілювався після шести дірок в череві і з простреленими ногами.

– Наркотики? – спитав юрист.

– Не лише наркотики. Там в Анголі є такі шамани, які можуть перетворювати молодих пацанчиків на зомбі.

– Слухайте, – раптом спохватився Олег Маркович, – я тут одну річ згадав. Це може дещо прояснити. Чаклун для того, щоби на відстані контролювати людину, має спочатку отримати предмет, з яким людина довго контактувала. Цей предмет він використовує під час ритуалу як маячок. Мені пояснював один з його помічників: мовляв, без такого маячка він не здатний виокремити свідомість жертви із загального ментального поля. Він казав, що це поле – ніби таке сіре желе, там усе перемішане, майже однорідне. Всі мільярди людських свідомостей. Без такого маячка магічні прокляття не можуть знайти жертву. Чому я згадав про це: перед тим ритуалом, тоді, коли він вбив бізнюка, наші… тобто хлопці з «Ратлону», – виправився технік, – викрали в нього наручний годинник. Ерікан наказав викрасти. Я от і подумав: може, «гості» приходили на квартиру Скоченків не тільки для того, щоби допитати батьків Наталії? Можливо, вони мали завдання взяти звідти якусь її іграшку або щось із одягу, біжутерії. Маячок. З його допомогою чаклун зможе оволодіти її волею, змусити віддати те, що вона вкрала, або вчинити будь-що.

– Я в це, звісно, не вірю, – сказав Лавр, – але, про всяк випадок, треба поквапитися з переміщенням Корецьких.

– Ну й історію ти нам розповів, Олеже Марковичу, – похитав головою директор. – У нас, дорогий, завдяки тобі знов усі рамси поплутані… От що, Валеро, – розпорядився він в бік Пальца, – телефонуй Миколі Семеновичу, нехай готує Корецьких до евакуації. Щоби вже почали збирати речі, негайно. Операцію очолиш сам. Організуєш дві групи бійців. Одна буде вивозити, друга забезпечувати прикриття. За посиленою тактичною схемою.

– Завдання зрозумів. Дозвольте виконувати. – Пальц підвівся, поправляючи кобуру. – Бусик з важким озброєнням теж брати?

– Я ж уже сказав, за посиленою схемою. І хлопців вибери досвідчених. Чорт його зна, чого чекати від тих чорних магів…

– А як же «кріт»? – нагадав Лавр.

– Корецьких поки що сховаємо у підвалі, подалі від «крота». Та й не до них йому буде, тому «кротові».

– Але ж тоді не спрацює наш план виявлення «крота».

– І не треба, – директор хитро примружився. – Не треба вже ніякого плана. Я й без плана знаю, хто такий «кріт».

На кілька секунд у кабінеті запанувала тиша.

– Ану дайте я гляну, – Лавр узяв зі стола знімки Космічної Мавпи, знайшов потрібний, придивився, на мить заплющив очі і заявив:

– Я теж знаю.

Розділ 29

Представник Верховного Командора брат Ігор зустрівся з американськими братами за годину до початку щорічної Всесвітньої масонської асамблеї. На третьому поверсі нью-йоркського ресторану «Кінг Дагоберій» усі столики були замовлені для делегатів. Тому навколо безподільно панували два кольори: чорний колір костюмів і білий колір сорочок та жилетів учасників асамблеї. Така незвична для двадцать першого століття стриманість барв пасувала ампірним інтер'єрам «Дагоберія», його коринфським колонам, пропілеям і аркам. Коктейльне паті було у розпалі, коли брат Ігор, після багатьох вітань, обіймів і ритуальних слів, запитав братів Девіда і Джорджа:

– Чи можемо ми, дорогі брати, поспілкуватись у затишному місці?

Американці перезирнулись, і брат Девід сказав:

– Чому ні, звичайно, можемо.

Усі троє, прихопивши свої «лонги», пройшли до високої ніші, яка нагадувала абсиду [38]38
  Абсида– закруглена торцева частина видовженої прямокутної базиліки, де зазвичай розташовували вівтарі (у церковних приміщеннях) або престоли (у палацових залах).


[Закрыть]візантійської базиліки. Там брат Ігор назвав пароль, відомий лише хранителям Машин Проклять, і почув від американців правильні і досконалі відклики. Брат Ігор повідомив, що Верховний Командор і Генеральна рада України потребують консультації американських хранителів з приводу загрози, що існує стосовно тої з Машин, яку в давні часи доручено було зберігати під покровом Королівських майстрів Скіфії і Гіпербореї.

– Який характер загрози? – спитав брат Джордж.

– Чорний маг з Традиції Тага уклав угоду з місцевою мафією і намагається заволодіти Машиною.

– Маг з ковену Тага [39]39
  Ковен– містична громада жерців Північної Традиції на чолі зі Старшою Жрицею і Старшим Жерцем. У класичному ковені – 13 обраних. Сім ковенів створюють Коло Традиції, або Валлому. Ковен, який носить ім'я «Таг» («Таг Ашине», «Тайгі»), діє в азійській частині Російської Федерації.


[Закрыть]? – перепитав Девід.

– Ні, цей маг з тих, кого у нас називають «кощіями», відступниками. Він розірвав з Традицією і перейшов на бік темних сил.

– Якщо так, то його треба вивести за світову межу, – запропонував Девід.

– Ми готуємо проти нього силову акцію.

– Силову акцію? – на обличчі Джорджа відбився неспокій. – Що ти маєш на увазі, дорогий брате?

– Знищення його фізичного тіла.

– Це поганий план, – похитав головою Девід. – Це дуже поганий план.

– Буде набагато гірше, якщо чорний маг заволодіє Машиною. Він слугує демонам. Ніхто не знає його задумів і амбіцій.

– Не можна примножувати зло, дорогий брате, – зауважив Джордж. – Через зло не можна побудувати нічого доброго. Не треба вбивати того чорного мага. Тим більше що в цьому немає потреби.

– Немає потреби? Поясніть, дорогі брати, що ви маєте на увазі.

– Я буду розповідати, – сказав Девід, а Джордж кивнув. – Як ти напевне знаєш, брате, Генератори Долі, які у вас чомусь називають Машинами Проклять, створили наші попередники, що жили на землях теперішньої Іспанії в кінці темних століть. Метою їх створення було покращання долі тих братів, що потерпали від фатального невезіння, анафем Церкви і відьмацької роботи. Таких братів тоді було багато, і страждання їхні були невимовними. Світ тоді був жорстоким, брати потерпали від гонінь, а чаклуни творили зло на догоду розбещеним і зарозумілим правителям. Жити в тому світі було важко, тому попередники шукали розради у Королівському Мистецтві. Генератори були шедеврами Мистецтва, рідкісними речами з тих, що поєднують наш світ з іншими рівнями буття. Ті, хто створив Генератори, були великими провидцями і досконалими майстрами. Вони передбачили, що люди, спокушені владою, яку можуть давати Генератори, намагатимуться використати їх не за призначенням. Тому у Генератори були закладені, так би мовити, функційні обмежувачі…

– Запобіжники, – підказав Джордж.

– Так, брат має рацію, запобіжники. Вони спрацьовують при спробі перетворити Генератор на зброю. Понад шістдесят років тому у нас була подібна ситуація. Тоді Вашингтонським Генератором зацікавились люди з армійської розвідки. Хтось із хранителів був необережним у розмовах, а прослуховування урядовців в ім'я національної безпеки тоді стало модною справою. Люди з розвідки шантажували братів, погрожували їхнім близьким. Керівники Ордену спробували вплинути на них через братів в уряді і Сенаті, але від того стало ще гірше, на масонів упала підозра в антипатріотичному заколоті. Ситуація здавалася дуже поганою. Хранителі зібралися на нараду і вирішували, що ж їм робити. Тоді один мудрий майстер, ім'я якого ми пам'ятатимемо завжди, сказав братам-хранителям: «Віддайте їм Генератор». Брати дуже здивувались, але майстер сказав: «Усе передбачено, вони будуть безпорадні, немов мавпи, які вкрали ядерну бомбу». Брати послухались і передали Генератор розвідникам. А через тиждень ті самі люди привезли його назад і більше ніколи не згадували про нього. Кажуть, що в ті дні за дивних обставин загинуло кілька високопоставлених офіцерів і політиків.

– Форестол? [40]40
  Джеймс Форестол– міністр оборони США (1947–1949). 22 травня 1949 року покінчив з собою, викинувшись із вікна.


[Закрыть]

– Ми не називаємо імен, дорогий брате. Це давня історія. Так само ми радимо вчинити і вам. Якщо чорний маг хоче отримати Генератор Долі, то нехай він його отримає.

– Але у вашому випадку Машину отримали військові профани. А досвідчений маг може обійти або відключити запобіжники.

– Тобто, – втрутився у розмову брат Джордж, – ти, дорогий брате, вважаєш, що Традиція Тага досягла таких височин, які перевищили вміння великих майстрів-масонів минулого?

– Я перебуваю в сумнівах. Пробачте мою недосконалість, брати.

– Не треба хвилюватись, брате, – заспокоїв брата Ігоря брат Девід. – Спеціалісти нашої військової розвідки теж не були повними ідіотами. Коли в них самих нічого не вийшло, вони запросили для дослідження Генератора чорного мага з Мексики. Він також залишив наш світ. Дехто з наших майстрів вважає, що світ залишило не лише його фізичне тіло. Генератори насправді дуже могутні, і всіх їхніх можливостей не знає ніхто із теперішніх знавців магії.

– Це дуже переконливий прецедент, дорогі брати, – сказав брат Ігор. – Справді переконливий. Дякую вам від імені всіх наших братів. Я передам Великому Командору вашу пораду.

Розділ 30

Ближче до вечора в Космічної Мавпи підвищилася температура. Рани вона промила, але вони все одно боліли, пекли, не давали їй розслабитись і відпочити. Знеболююче не допомагало.

Вона чекала, що Вчитель пришле когось забрати іграшку, але години йшли і ніхто не приходив. У квартирі було тихо, лише гарчав порожній холодильник. Це гарчання нервувало її, і вона відключила агрегат.

Коли за вікном загусла літня темрява, Космічна Мавпа нарешті забулась у хворобливому сні. Спочатку їй наснився Вчитель, суворий і здатний відчути корені всіх подій. Вона знову була юною дівчиною. Малим зацькованим звіром. Затятою грішницею з отруєним ненавистю мозком. Кістлявою інтернатівською буровою [41]41
  Бурова– хуліганка, особа з неадекватною поведінкою (крим. арго).


[Закрыть] , від якої всі чекали лише невдячності і руйнування. І тільки Вчитель побачив її присмеркову суть і визначив для неї життєвий напрям – шлях воїна. Він навчив її керувати тілом і направляти ненависть на те, що вже вичерпало терпіння богів. Вона просила його дати їй знання про бойову магію, але він їй відмовив.

Їй наснилась ніч, освітлена червоними лампами спальні мага. Вона знову просила навчити її Мистецтва Древніх. Уві сні, як і тої червоної ночі, вона перевершила себе, задовольняючи Вчителя в ліжку. Вона змушувала його знов і знов повставати з безсилля і оволодівати її тілом. І знов, як і тої ночі, ледь вона почала вимолювати в нього знання, як він ударив її. Ударив не сильно, майже байдуже. Так б'ють набридлу кішку. Космічна Мавпа на мить прокинулась, гаряча і мокра, машинально обмацала поранене плече і знову поринула в сон.

Тепер їй наснились ті, кого вона вбила. Вони стояли під стінами великої зали, складеної з цегли. Вони не дивились на неї, але давили на її відчуття самою своєю присутністю. Вона не могла відійти, не могла наказати їм забратися з цегляної зали. В цьому місці вона не була господинею. Потім до зали зайшов пес. Великий і чорний. Він пройшов уздовж шереги мертвих, немов щось винюхуючи. Пес здавався мирним, але Космічній Мавпі стало страшно. Вона звідкись знала, що цього пса поставлено охороняти велику і розгалужену таємницю, що пес безжальний і вправний, що втекти від нього не вдавалось ще нікому.

«Не чіпай мене, – звернулась вона до пса. – Я лише виконувала чужу волю».

Пес і далі не звертав на неї уваги. Він підійшов до хлопчика, якого вона допитувала, і довго дивився йому в обличчя. Можливо, вони розмовляли, але Космічній Мавпі не дано було почути їхню розмову. Можливо, хлопчик свідчив псові про неї, про те, як вона била його і погрожувала розпеченою праскою. Вона подумала: добре, що хлопчик злякався погроз і їй не довелося класти праску йому на живіт. Вона колись бачила, як розпечена праска пропалює живіт і як шкварчать під нею кишки. Так Вчитель при всіх стратив одного з учнів, який зазіхнув на дівчину з його гарему. Добре, що їй не довелося пропалювати живіт хлопчикові. «А що в тому доброго?» – запитав її голос Вчителя. І вона не знала, що йому відповісти.

Пес підійшов до жінки, яку вона пам'ятала погано. Вона застрелила її, не допитуючи. Тепер вона бачила, що жінка померла молодою, їй не було й тридцяти п'яти. Космічна Мавпа подумала, що жінка могла народити хлопчика зовсім юною. Бізнесмени часто одружуються з малолєтками. Жінка, так само як і хлопчик, щось мовчки свідчила собацюрі, а той слухав. Вуха його посіпувалися.

Після жінки настала черга спілкуватись із псом батькові хлопчика. На його обличчі залишились сліди від допиту: порізи і великий синець під правим оком. Біля батька пес затримався найдовше. Потім він потрюхав далі, вздовж цегляної стіни, безкінечної, як саме зло.

«Не я, – сказала вона навздогін псові. – Тобі потрібна не я». Але пса вже не було, лише мертві продовжували стояти, немов очікували господаря пса, який має вирішити їхню долю.

А потім вона відчула якусь загрозу і прокинулась. Її тренували просинатись у передчутті загрози, і мозок не підвів її навіть тепер, коли його виснажувала лихоманка. Вона почула, як хтось повільно відчиняє вхідні двері конспіративної квартири «три-одинадцять». Цей «хтось», подумала Космічна Мавпа, або нічого про неї не знає, або сильно ризикує.

Людмила збрехала директорові, коли повідомила, що повертається на базу. Вона бачила фотографії Космічної Мавпи, які менти знайшли в мобільнику Головастика. Цей ідіот зовсім втратив голову від кохання і, сам не відаючи про те, спалив її, секретну розвідницю «Ока Півночі». Ту, яку Старший ховав від усіх. Навіть від улюблених учнів.

Людмила не мала жодного сумніву, що як тільки в агентстві побачать ту фотку, де на руці клятої Мавпи сяє пірамідальний перстень, життєвий таймер «крота» почне відраховувати останні години. Провал був очевидним і остаточним. І хто б міг подумати, що навчена кілерша дозволить себе фотографувати на мобільник, та ще й з посвячувальним перстнем.

Про те, як вона сама лоханулась, прилюдно носячи символ Ока, Людмила намагалась не думати. Вона щойно отримала нове завдання і сподівалася новими подвигами затерти свою необережність. Їй доручили ліквідувати кілершу і забрати з конспіративної квартири іграшку. Оператор, який дав їй завдання, повідомив, що одна із відеокамер, установлених у квартирі «три-одинадцять», зафіксувала, що поранену кілершу лихоманить і вона практично втратила свідомість. Інша відеокамера показує, що іграшку – рожевого ведмедика у червоному кашне – кілерша поклала на стіл у кухні.

За півгодини у придорожньому кафе непримітний чоловічок передав Людмилі дві зв'язки ключів – від «три-одинадцять» і від жовтого «шевроле», на якому приїхав. Вона випила сік, чекаючи, поки чоловічок від'їде від кафе на автівці, яка належала агентству. Потім розвідниця сіла до «шевроле», пошукала під сидінням і витягнула звідти пакет з пістолетом, обоймами, глушником і двома «свіжими» мобільниками. Вона сподівалась знайти в пакеті гроші, але їх там не було. Це був поганий знак, але, подумала вона, отриманих раніше грошей їй мало би вистачити на кілька тижнів.

Оператор порадив Людмилі тихо увійти до квартири і з порога кімнати розстріляти непритомну Космічну Мавпу. Потім розвідниця мала пройти до кухні, забрати звідти іграшку і негайно залишити «три-одинадцять». На всю операцію, з моменту відчиняння дверей, оператор відвів розвідниці сорок п'ять секунд. Подальше її не стосувалось, але вона приблизно знала, як усе буде.

Зачистку конспіративної хати проведуть люди Сулименка, які уперше і востаннє побачать кілершу. Її прострілене тіло опустять до ванни і заллють кислотою, яку принесуть у великих оплетених бутлях з-під вина. Квартиру ретельно приберуть і зітруть зі всіх речей відбитки пальців. Заляпану кров'ю постіль спалять разом із матрацом. Кульові отвори в стінах замажуть спеціальною тонованою пастою. Записи відеокамер знищать. За кілька годин розчинені кислотою залишки Космічної Мавпи зіллють у каналізацію. Усе, що кислота не зможе розчинити (наприклад, кулі, які застрягнуть у її тілі), зберуть до мішечка і викинуть у ставок поряд з шосе. Ніхто і ніколи не згадає потім нарваної дівки, яку колись вигнали з інтернату з пророчим побажанням: «Щоб ти здохла!»

«І тільки старі казли в агентстві будуть дрочити на знімки покійниці, зроблені дурним Головастиком», – подумала Людмила, і ця хтива фантазія розвеселила її. Коли вона входила до будинку, в неї був чудовий настрій. Бадьорий та іронічний.

Піднімаючись до конспіративної квартири, розвідниця дістала пістолет, прикрутила до люфи глушник і перевірила сходи. На сходах нікого не було. Людмила натягнула маску з прорізами для очей (подарунок одного з бійців агентства), перчатки з льону, активувала зв'язок з оператором, начепила з'єднані з мобільним навушники і мікрофон, шепотом доповіла: «Три-одинадцять. Починаю». Потім рішуче рушила до дверей. Почався відлік відміряних їй секунд. Розвідниця обережно відчинила двері і вже почала заходити до квартири, коли почула голос оператора: «Три-одинадцять! Відбій! Вона прокинулась, йде до виходу».

«Пізно», – подумала Людмила. Вона запитала оператора:

– Вона озброєна?

– Не бачу.

– Далеко?

– За два метри.

«Ці двері відчиняються всередину. Спробую», – розрахувала Людмила, вдарила двері ногою і почала стріляти в глиб квартири ще до того, як вони розчинилися. Діяти саме так її вчили на курсах оперативників.

Космічна Мавпа розчула останні слова Людмили, адресовані оператору, і встигла впасти на підлогу ще до того, як розвідниця почала розстрілювати меблі в коридорі. Кілерша сконцентрувалась, відрахувала дев'ять пострілів і розправленою пружиною стрибнула на Людмилу. Та закричала, але дістала кастетом по тім'ю і замовкла.

Кілерша обшукала розвідницю, знайшла в кишенях її модних мисливських штанів ще дві обойми, розкладний ніж, мініатюрний ліхтарик, електрошокер, розібраний мобільник, гроші і фотографії, які зробив Головастик.

«Ось воно що, – присвиснула Космічна Мавпа. – У Карни очко зіграло».

Знайти відеокамери було справою кількох хвилин. Їй дуже кортіло допитати дівку, яку вона раніше не бачила серед учениць «Ока Півночі», але до «три-одинадцять» уже мчали джипи з ворогами, а тягти дівку з собою в неї не було жодної можливості. Тому Космічна Мавпа скрутила Людмилі руки і ноги дротом, кинула її у ванну обличчям донизу, закрила зливний отвір і розкрутила на повну кран з гарячою водою.

– Якщо боги з тобою, то виживеш, – сказала вона розвідниці, яка під струменем окропу почала подавати ознаки життя. Вийшовши з ванної, Космічна Мавпа зарядила зброю, прихопила іграшку і залишила пастку порожньою.