Текст книги "Побачити Алькор"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 19 страниц)

– ЗНАК! – прошепотів Корецький.

– Щось сталось, Іване Ваграновичу? – спитав Пітер, коли шеф кинув мобілку до кишені.

– Сталося.

– Помацали? – на обличчі Корецького благоговійний страх мішався з тріумфом.

– Та припиніть ви цю вашу грьобану містику! – раптом закричав на нього директор. – Що я, в біса лисого, помацав?! Хрєн тухлий помацав! Захоплення відбулось, розумієте, ні?! Мою людину долбаки агамовські захопили. У центрі міста! Серед білого дня!

– Війна? – зрозумів Костиганов.

Директор не відповів. Він застрибнув до джипа, рикнув шоферу: «На базу!», і машина зірвалася з місця. За нею рушили автівки з охороною.

Розділ 36

Люди Сулименка захопили Олега Марковича в кафе, коли той чекав на інформатора. Прикриття, організоване Пальцом, не встигло відреагувати, коли строката студентська компанія, яка зайшла до закладу, в одну мить перетворилася на групу захоплення. Боєць прикриття кинувся на допомогу старшому техніку, але жінка, яка сиділа за сусіднім столиком, штрикнула йому в спину електрошокером. Другого бійця відсікли від об'єкта перекинутими столиками. Поки він вибирався із-за імпровізованої барикади, Олега Марковича скрутили, доправили до мікробуса і вивезли в невідомому напрямі. На питання: «Чому не стріляв?» боєць відповів, що боявся поранити старшого техніка.

За двадцять хвилин після захоплення Олега Марковича ще одна група ратлонівців спробувала захопити доньку директора. Дівчина якраз виходила з приміщення музикальної школи. Але в цьому випадку атаку підготували недбало, а охоронці агентства, навпаки, виявилися на висоті. Вони помітили нападників, ще коли ті вистрибували з джипів, повалили дівчину на землю і, не вагаючись, відкрили вогонь на ураження. Почалася вулична стрілянина, яка спричинила паніку серед перехожих і водіїв. На проспекті виник корок. Двох з ратлонівців зачепило кулями, інші, побачивши наближення міліцейських машин, забрали із собою поранених і втекли. З боку агентства ніхто не постраждав.

Біля будинку, де мешкала родина директора, охорона помітила підозрілі автівки. Але наблизитись до будинку ратлонівці не насмілились і лише здалеку спостерігали за прибуттям ЗМОПу і додаткових сил охорони.

Усі підрозділи агентства негайно перейшли на режим «нуль». Дружні політики зробили гучні заяви для преси. За наказом заступника міністра міліція взяла під охорону ті будинки, до яких евакуювали родини співробітників агентства. О сьомій вечора Леон Федорович повідомив директора, що високопоставлений чиновник з Адміністрації Президента зв'язався з Агамовим і від імені першої особи висловив стурбованість останніми подіями. Олігарх заявив, що жодний із його підлеглих не причетний до перестрілки, і пообіцяв подати до суду на тих журналістів і політиків, які згадували його прізвище у зв'язку з діями невідомих бандитів. Про зниклого доктора технічних наук О. М. Джаву Агамов говорити відмовився, зауваживши, що вперше про такого чує.

Ближче до ночі прийшло повідомлення, що у віденський офіс керуючої компанії, яка належала Агамову, завітала австрійська поліція і тимчасово призупинила діяльність компанії до підтвердження легального походження інвестованих у неї капіталів. Аналітики брокерських фірм розіслали прогноз, що вже наступного ранку, при відкритті Лондонської біржі, акції агробізнесу Агамова втратять до шести відсотків вартості. А в Нью-Йорку тамтешня поліція арештувала за зберігання наркотиків сина одного із заступників олігарха.

Опівночі до директора по захищеному супутниковому каналу подзвонив Костиганов і повідомив, що придбав на чорному ринку оригінал порнографічного відеозапису з участю Поліни Агамової. Пітер додав, що на записі серед іншого є групові статеві акти і що, на його думку, такий жорсткий компромат може стати реальним предметом обміну на Олега Марковича.

За годину Леон Федорович зв'язався з керівником юридичного управління холдингу «МАД Арм-Монтаж» і передав йому закодовану копію відеозапису на цифровому носії. Ще за півгодини сам Агамов подзвонив до директора й отримав від нього код доступу. До того часу в кабінеті у шефа вже зібралось усе керівництво агентства. Пальц в режимі он-лайн отримував інформацію про переміщення бойових груп «Ратлону», Кабарда моніторив ситуацію біля об'єктів агентства, а Лавр слідкував за подіями в Інтернеті.

Ще перед тим, як почалась війна, Грінченко три години провів з Мармурою. Загадковий циліндр тепер спочивав у директорському сейфі. З огляду на те, що масони не встигли передати обіцяні Мармурі гроші, шеф власноручно видав дівчині три тисячі доларів з оперативного фонду. Думки присутніх у директорському кабінеті час від часу поверталися до містичної зброї, яка опинилась у тимчасовому розпорядженні агентства. Але ніхто так і не ризикнув розпочати про неї розмову. Всі бачили, що саме існування незрозумілого артефакту напружує і дратує шефа.

О пів на третю Агамов нарешті передзвонив.

– Слава Богу, роздуплився, – прошепотів Кабарда, коли телефонний номер особистого офісу олігарха висвітився на екрані монітора.

Директор увімкнув гучномовець, підняв слухавку і привітався:

– Ще раз доброї вам ночі, Володимире Мансуровичу.

– Цей запис підроблений. Це тухта. І я доведу це, – у хриплуватому голосі Агамова присутні не почули хвилювання.

– Наші спеціалісти вже перевірили його. Він автентичній. Співчуваю.

– Засунь своє співчуття собі в зад, – злість прорвала нетривку загату удаваного спокою.

– Тоді ми розміщуємо запис в Інтернеті. Розмову закінчено.

– Почекай, нє гоні конєй. Чого ви хочете?

– Джаву в обмін на гарантії невикористання запису.

– Джаву за вкрадений Генератор і гарантії.

– Перепрошую, про який генератор йдеться?

– Не путай мене, мусор. Усе ти розумієш.

– Не розумію, вибачте.

– Тоді запитай у жидомасонів. Це ж тепер твої ближні.

– Якщо ви, Володимире Мансуровичу, наближуєте до себе чорних магів, то не думайте, що всі наслідуватимуть ваш приклад.

– От бачиш, – прохрипів олігарх. – А ліпив тут горбатого, що нічого не розумієш. І не сподівайся, що мене на понт візьмете. Баркас свого часу теж сподівався.

– На понт вас бере Ерікан. Він уже вибачив вам, що ви в нього відібрали кохану жінку? Чи вирішив помститись руками масонів?

– Що ти мелеш?

– Умови обміну залишаються без змін: Джаву за гарантії невикористання. Все. Даю вам на прийняття рішення одну годину, – директор різко вимкнув зв'язок.

Кілька хвилин усі мовчали. Потім Лавр запитав:

– Якщо не секрет, Іване Ваграновичу, звідки у вас інформації про кохання Ерікана до Поліни?

– Я старий опер і навчився сам робити висновки, – директор начепив окуляри і подивився на монітор. – Навіть якщо я помилився, ця версія змусить Агамова замислитись. Чим довше він буде думати, тим гірше для чаклуна.

Раптом ожив селекторний зв'язок. На пульті спалахнув зелений вогник диспетчерської.

– Іване Ваграновичу, у нас «чепе»! – виринув з апарата голос чергового.

– Що сталось?

– Та дівчина, яка у кімнаті відпочинку…

– Що з нею?

– Вибігла з ножем, хотіла бігти до вас, на другий поверх. Ми її зупинили. Намагалася мене вдарити, а потім порізала собі руки. Уся в крові.

– Негайно зв'язати і викликати лікаря… Грінченко, відставити! – крикнув шеф, побачивши, як зірвався Лавр. – Ти їй не допоможеш…

Але Лавр уже біг сходами на перший поверх. Там черговий і два бійці охорони намагалися зв'язати Мармуру, з горлянки якої виривалися дикі звуки. Вимазана власною кров'ю, дівчина відбивалась від них із силою дорослої людини.

– Припини… – почав Лавр, але зіткнувся поглядом з очима Мармури. В них не було нічого свідомого.

– Що за дурка? – вкушений дівчиною боєць вдарив її по голові.

– Не смій бити, – заборонив йому Лавр, ловлячи брикливі ноги Мармури. – Це маг заліз їй до мозку. Треба вколоти їй заспокійливе.

Учотирьох вони нарешті зв'язали дівчину і занесли її до кімнати відпочинку. Приступ минув раптово. Очі заплющилися, м'язи розслабились. Лікар з'явився за кілька хвилин, увів Мармурі цереброл і перев'язав порізи.

– Нічого страшного, – сказав він. – Судини не зачеплені, порізи неглибокі. А ось щодо мозкової діяльності… Треба буде пізніше ціннорізинчиком проколоти, протестувати. Я можу порекомендувати досвідченого спеціаліста з трансгіпнотичної терапії.

– Отже, з «дахом» будуть проблеми?

– Сподіваюсь, що ні, Лавре Станіславовичу, але ж ви самі розумієте: якісь паранормальні впливи… А можливо, й НЛП [48]48
  НЛП (нейролінгварне програмування) – розповсюджена в пресі назва для означення широкого спектра технологій вербально-знакового та бар'єрного кодування людської підсвідомості.


[Закрыть]. Тут не може бути однозначних прогнозів.

– Звідки вона ніж узяла? – поцікавився Лавр у чергового, коли лікар пішов.

– Напевне, у господарському блоці, Лавре Станіславовичу, – черговий підняв з підлоги закривавлений кухонний ніж. – Це наш ніж, з кухні, он літеру «А» на ручці нашкрябано.

Година, виділена Агамову для прийняття рішення, майже минула, а з офісу олігарха не надійшло жодного повідомлення. Коли добігали останні хвилини ультиматуму, напруження в директорському кабінеті досягло максимуму. На екрані монітора таймер відраховував секунду за секундою. Кабарда відклав розпочатий бутерброд і підійшов до вікна. Лавр зауважив, що великий палець на його правій руці почав смішно сіпатись.

– Він що, повний ідіот? – не витримав мовчання Пальц. – Заради чого…

– Валеро, помовч, – зупинив його шеф. – У нас все готово для вкиду компромату?

– Все готово, – підтвердив Лавр. – Список розсилки максимально розширений. Відеофайл прикріплено. Лишилось дати команду «відправити».

– Пригальмуй на п'ять хвилин, Іване, – Грінченко вперше почув, як Кабарда звертається до директора на «ти». – Заради Олега, пригальмуй.

– Ні, Миколо, – похитав головою шеф. – Я не гальмуватиму. З цим крокодилом не можна гратись. Він вирішить, що ми з'їжджаємо з теми, і почне тиснути. Такі в них правила. Компромат буде вкинуто секунда в секунду. Лавре?

– Я готовий.

Пальц голосно матюкнувся.

На моніторі виник сигнал виклику.

– Це не офіс Агамова, – визначив Лавр.

Директор увімкнув комунікатор.

– Привіт, Ваня! – почулось з нього.

– Хто це?

– Не впізнаєш? Багатим буду.

– Ні, не впізнаю. Прошу назватися.

– Це Сулименко.

– Добридень, Олександре Андрійовичу.

– Який там в дупу день, Ваня. Не добрий день, а люта ніч.

– У вас є для мене якесь повідомлення?

– Мене попросила тобі подзвонити Поліна Юріївна Агамова.

– Я поставив запитання перед Агамовим, чекаю відповіді від нього.

– Від нього відповіді не буде.

– Тоді й з Агамовою нема про що розмовляти.

– Ти не зрозумів, Ваню. Агамов зажмурився.

– Тобто? – Директор приставив до губ палець, побачивши, як зірвалися з місць його співробітники.

– Покінчив із собою. Двадцять хвилин тому… Отакої, Ваню. Ти ж у нього в кабінеті ніколи не був, ні? В нього там набір самурайських мечів. Хороші мечі, роботи Дойзо. Він собі сепуку зробив. Ритуально. Навіть прощальний вірш написав. Ми вже викликали ментів.

– Прошу передати Поліні Юріївні мої співчуття.

– Передам. Поліна Юріївна передає тобі, що готова обміняти твого заступника на гарантії невикористання запису. Задоволений?

– А хто дав Поліні Юріївні повноваження на такі дії?

– Дурне запитання, Ваню. Вона ж головна спадкоємиця Мансуровича.

– Хіба вже оголошено заповіт?

– Він ніколи не був секретним. Принаймні, що стосується «Ратлону», то я і мої люди виконуємо накази Поліни Юріївни.

– Ясно. Де ви передасте нам Джаву?

– Не спіши. Ми ще з тобою не вирішили щодо гарантій. Ми вже з Поліною Юріївною про це подумали і от що вирішили. Ми пропонуємо, щоби гарантом невикористання вашого компромату виступив Юхан Менген, а нотаріусом, який фіксуватиме угоду і забезпечить їй конфіденційність, – Костянтин Равзер.

– Якщо буде гарант усної угоди, то нащо потрібний ще й нотаріус?

– Так хоче Поліна Юріївна.

– Дуже громіздка схема. Фактично два гаранти. Але якщо ви так наполягаєте…

– Громіздко, зате надійно.

– Равзера я знаю. Приймається. А хто такий Менген?

– Швед, далекий родич королівської родини. Представник банківської групи «Амбер-Норгезе» в Україні. Позаштатний радник нашого прем'єра. Його репутація поза підозрами. Минулого року він виступав посередником-на-довірі у процесі ділового розлучення співвласників нафтодобувної корпорації. Ти мав би чути, тамтешні розборки навіть газети перетирали…

– Нам треба вивчити цю кандидатуру.

– Вивчай.

– Я передзвоню за цим номером за дві години.

– Без питань. Дзвони.

– Я сподіваюсь, ви не в підвалі Джаву тримаєте?

– З ним усе гаразд, не хвилюйся. Ми Олега Марковича знаємо і поважаємо. Зла йому не робимо, коньяку-горілки наливаємо.

– А поспілкуватися з ним можна?

– Але недовго.

– Лише два слова.

– Без питань, – було чути, як Сулименко наказав комусь: «Давай його сюди!». За хвилину голос Джави глухо і повільно промовив: «У мене все гаразд, Іване Ваграновичу, не хвилюйтесь».

– Тримайтеся, Олеже Марковичу, ми працюємо над вашим звільненням, – підбадьорив старшого техніка шеф.

– Чуєш, все гаразд, – це вже був голос Сулименка.

– Чую. Я передзвоню. До побачення.

Директор відключив комунікатор і знайшов у стільниковому номер Леона Федоровича. Той довго не брав слухавку.

– Вибачте, що розбудив вас, – сказав директор, коли юрист озвався. – У нас надзвичайні події, форс-мажор повний. Агамов покінчив із собою… Так. Уявіть собі, Леоне Федоровичу, ще годину тому погрожував нам, тримався надзвичайно впевнено, навіть нахабно, а потім випустив собі кишки самурайським мечем. Раптом розхотілося пацану жити… Десь півгодини тому. Так… І я кажу: дивні дива Господні. Дзвонив Сулима. Запропонував від імені невтішної вдови обмін Олега на наших умовах. Так, вони там усе встигли обміркувати… І я дивуюсь… Усім тепер керує невтішна вдова… Каже, що законно. Гарантом пропонує якогось Менгена, шведського банкіра. Нотаріусом – Костю Равзера. Так, саме так: гарант плюс нотаріус… І я такої думки… Чекаємо вас тут, Леоне Федоровичу. Треба, я думаю, у першу чергу порадитися щодо Менгена. Я хвилин за двадцять вишлю за вами Валеру з хлопцями. Береженого Бог береже.

Коли розмову було закінчено, шеф спитав:

– Ну, колеги, які будуть думки?

– А якої думки щодо всього цього Леон Федорович? – поцікавився Пальц.

– Він вважає, що за Поліною стоїть Ерікан.

– Тобто ми можемо припустити, що Ерікан наказав Агамову покінчити з собою? – уточнив Лавр.

– Виходячи з того, що він зробив з малою, я цього не виключаю.

– Це чорний маг, – упевнено заявив Пальц. – Але чому він погодився на наші умови?

– Іван Вагранович має рацію. Він кохає Поліну, – запевнив Лавр. – І не хоче, щоби ми морально знищили його дівчину.

– Вам усе кохання в голові, – пробурчав Пальц.

– І таку мотивацію не варто відкидати, – не погодився з ним шеф. – Але я не виключаю, що Поліна може діяти і за власною волею.

– За власною волею? – похитав головою Пальц. – Вона проти чаклуна пацанка. Яка вже там «власна воля»!

– Ерікан тепер може повністю контролювати Поліну. І це небезпечно, – підтримав Валерія Віталійовича Кабарда. – Дуже небезпечно. Чаклун отримав увесь ресурс Агамова. Гроші, бійців, політичне прикриття. Окрім того, смерть Агамова можуть повісити на нас. Якщо, скажімо, вбивство треба буде підкріплювати даними експертиз, то доведення до самогубства можна скомпонувати без особливого менінгіту. Я думаю, слідчі прокуратури займуться нами вже від завтра. Повна жопа.

– Леон Федорович вважає так само, – директор на хвилину задумався, потім звернувся до Лавра: – Візьмеш охорону і відвезеш до масонів цей їхній Генератор, – він кивнув на сейф. – Негайно. Скажи Костиганову, чи хто там буде замість нього, що я погоджуюсь працювати з ними за їхнім сценарієм. І візьми у них зелені. Судячи з усього, гроші невдовзі стануть нам у пригоді.

Розділ 37

Космічна Мавпа була далеко від міста. У лісі. Ще в дитинстві вона відчула, що саме серед дерев почуває себе захищеною від смутків і небезпек. Дерева ніби охороняли її, відбирали чорну складову з її настроїв і спогадів. Кілька років тому саме в лісі вона натрапила на місце Сили. Недалеко від маленького лісового озера хтось збудував чи то пічку, чи то кам'яний вівтар. Основу його склали з базальтових брил, привезених невідомо звідки. Коли вона потрапила сюди вперше, то відчула, як брили немов запрошують її присісти біля них і відпочити. Тоді також було тепло і сонячно і червень добігав до вершини літа. Пахуча і павутиниста дрімота підкралася до неї з раптовістю лісового звіра. Уві сні вона зустріла істоту з племені духів, яких шамани називають Господарями місць. Ця істота прихильно прийняла її сповідь і вивільнила її від тягаря пережитого. Відтоді Космічна Мавпа приходила до лісового озера тричі. Вона нікому не відкривала цього місця, передбачивши, що допомога тутешнього Господаря знадобиться їй, коли настане скрутна година. І тепер така година настала.

Ще зранку вона відчула, як прокинулась у її ранах холодна пульсація. Хтось шаманив на її крові. Хтось завів її кров на жертовник. Вона здивувалася, що не відчуває інших симптомів магічного впливу. Не туманилась свідомість, чужий голос не розривав мозок.

«Це не Вчитель, – зрозуміла вона. – Якби кров потрапила на Еріканів вівтар, мене б уже викручувала і плющила чужа воля».

Але відчуття небезпеки не полишало її. І вона рушила до лісової Сили по захист.

Знайоме місце майже не змінилося. Лише в кількох метрах від лісового вівтаря виникла чорна мітка від вогнища. Судячи з обгорілого патиччя, хтось смажив там шашлики. Космічна Мавпа відчистила вівтар від сміття, потім скупалася в озері. Дорогою від озера до вівтаря вона зупинилась біля древнього дуба. Це дерево належало до самотніх залишків стародавнього правдивого лісу, який колись ріс на місці теперішнього сміттєвого. Його вузлуваті корені зберігали пам'ять первісної Великої Лісниці, симфонії дерев Півночі, яка колись підтримувала владу лісів і яку знищили люди багато століть тому. Дуб відповів на її доторк майже нечутним спалахом Сили.

«Дейр Деруен! – покликала вона дуб його справжнім іменем. – Битва дерев не закінчена, кау едад!»

Вона охопила дуб і стояла так кілька хвилин. Рани перестали пульсувати. Потім вона знайшла камінь з отвором, який принесла сюди минулого літа. Крізь отвір вона протягнула мотузку, забралася на дуб і підвісила камінь на товстій, високо розташованій гілці. Після того, як камінь перестав хитатися, вона злізла з дерева, запалила під каменем свічку, а ще три свічки покидала на кут трикутника, над центром якого висів камінь. Біля свічок вона поставила невеличкі камінці, які в традиції Червоної Гілки символізували Золотий, Срібний і Чорний камені.

Тепер настав час молитви. Космічна Мавпа скинула із себе одяг, закрутила камінь, стала на коліна перед маятником долі і закликала Господаря місця визначити для неї шлях.

«Хо а Маго! – шепотіла вона. – Той, хто відкрив мені шлях, повстав проти мене і хоче вбити. Хо а Гвіон! Укажи мені виправлення моїх шляхів».

Вона візуалізувала Ерікана, Карну, Івара і тих з бойових магів Червоної Гілки, кого знала. Те, що відкрив їй Господар, її збентежило. Настільки, що вона перейшла до ритуалу «Призупинення Вінду». Він передбачав зміну свідомості за допомогою спостережень за кількістю серцевих скорочень та їх синхронізації з ритмом дихання. Космічна Мавпа вважала себе майстром Клаха Вінду – «створення згоди». Тому відразу почала з майстерського рівня медитації – одного вдиху-видиху на п'ять ударів серця.

За кілька хвилин вона увійшла до стану повної ритмічної згоди із сущим. Ілюзії і маски впали. І вона побачила те, що було насправді. Вона побачила злочин і джерело злочину. І сповнилася бажанням відплати.

У той час, коли Космічна Мавпа досягала істини шляхом Клаха Вінду, Таракан бився над розгадкою дивних обставин, які набули очевидності під час прослуховування ним телефонних розмов у резиденції чаклуна. Йому пощастило виокремити з телефонного трафіку фреймові групи високого рівня цінності: доповіді охорони, накази керівників, інформацію про події від молодих учениць, яких Таракан ідентифікував як наближених наложниць чорного мага. Але він не зафіксував жодного дзвінка, зробленого самим Еріканом або абонентами, які б дзвонили до чаклуна. Час від часу перехоплювач фіксував незрозуміле пищання, яке могло виникати внаслідок роботи захищеного комутатора.

«Невже чаклун використовує технології парасингулярного кодування або щось подібне? – нервувався кілер. – Грошей у цього балдєя неміряно, теоретично він може дозволити собі мати щось дуже просунуте з арсеналу спецслужб».

Ще більш незрозумілим було те, що в розмовах наложниць і охоронців Ерікан – або, як вони його називали, Вчитель – майже не згадувався. Охоронці отримували накази від двох людей: від Адара та Івара, які займали високе становище в ієрархії секти. Адар, якого Таракан визначив як «коменданта резиденції», в одній із розмов сказав: «Усе робити, як наказав Учитель», а в іншій згадав «вівтар Учителя», куди потрібно було віднести якусь річ, названу «огамом». Кілька разів у його телефонних розмовах виникло ім'я жриці Карни, зустріч якої Адар наказав забезпечити «першій групі». Таракан припустив, що йдеться про один із бойових підрозділів секти. Пізніше він уточнив, що «першою групою» називався загін охоронців резиденції.

Бойових підрозділів, судячи із розмов, було три. Одним із них (можливо, найчисельнішим) керував Івар. Розмови Івара вперто крутилися навколо якоїсь «мавпи», котру його загін ніяк не міг упіймати, що змушувало Івара нервуватись і регулярно сварити підлеглих. Іварові кілька разів дзвонила його подруга на ім'я Руна. Вона жила в резиденції й дуже прагнула бачитись з Іваром якнайчастіше. А у того, як на зло, на романтичні зустрічі не було часу, про що він ніжно й наполегливо втовкмачував Руні. Одного разу та роздратовано запитала: «Це вона так тебе напрягає?», на що отримала від Івара категоричне заперечення. Таракан зайнявся аналізом цього діалогу і вирішив, що Івара могла «напрягати» лише Карна, яка в ієрархії секти стояла або на одному щаблі з Іваром, або й вище за нього.

Після тридцяти двох годин прослуховувань Таракан мусив визнати, що обраний ним метод дослідження графіка і маршрутів переміщень чаклуна себе не виправдовує. Або все, що стосувалось Ерікана, було під забороною обговорення, або чаклун у ці дні взагалі не заїжджав до своєї резиденції.

«Доведеться, як у старі часи, брати бінокля і лізти на елеватор, – зрозумів кілер. – От і маєш тобі… Накупив техніки, потратився, а вона, виявляється, до одного місця. Резиденція балдєя – це тобі, Таракашка, не барижний офіс… А якщо балдєя там узагалі не буде? Тоді, – вирішив Таракан, – спробуємо послухати телефони Агамова і його дружини. А це ж додаткові втрати цінного обладнання і купа нових проблем».