Текст книги "Побачити Алькор"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 19 страниц)

– Не робіть цього! – закричав йому екзорсист, але він запізнився: зрушилось, відбиваючи зрізами символів блакитне сяйво, Кришталеве Коло Сарагоської Машини; важка стеля Моря Сирен розкололася, і брили армованого бетону впали на їхні голови, на Машини Проклять. І перед спокутою десяти екзорсизмів Кронієн встиг почути слова, що відтворювали другий з тринадцяти принципів віри Маймоніда: «Бог – Єдиний. Бог НЕПОВТОРНО Єдиний».

Дочитавши текст, Костиганов заплющив очі і хвилину сидів, відкинувшись у кріслі, відчужений від залитого сонячним світлом кабінету віце-президента.

– Марсіанські канали, – сказав він, не розплющуючи очей. – До чого тут якісь марсіанські канали?

– Брат, який написав цю оповідку, був глибоким дослідником Машин, – зауважив Командор. – Якщо він написав про марсіанські канали, значить, у цьому був якийсь сенс. Ми з тобою можемо чогось не розуміти.

– Я, чесно кажучи, багато чого не розумію. – Брат Пітер підвівся з крісла і підійшов до вікна. – Виявляється, їх кілька, цих машин. Вони небезпечні навіть для містиків, якщо я правильно зрозумів. Управління ними, судячи з цієї, – він кивнув на стос паперів, – літературної творчості, – потребує дуже специфічних знань і вмінь. Це таки, мабуть, не зовсім літературний твір, це справжній масонський фрагмент найвищого градуса [25]25
  Кожний чинний вільний муляр зобов'язаний готувати для робіт Достойної Ложі так звані «масонські фрагменти» – дослідницькі роботи, переважно – у вищих градусах – метафізичного змісту.


[Закрыть], це попередження… Суверене, в мене таке відчуття, що ми граємо у гру не нашого з вами рівня.

– Я цього не виключаю.

– З-поміж братів за кордоном є такі, котрі розбираються в цих усіх «хазіелях» і «катехелях»?

– Я запитував, але нічого певного мені не відповіли.

– До Машини є якісь інструкції?

– Є лише ритуал Пробудження.

– Отож-бо, – Костиганов повернувся до крісла, але не сів у нього. – Я відчуваю небезпеку. А ще… Це все якесь безглузде. Кабалістика. Прокляття. Нащо нам усе це, Суверене?

– Є обов'язки, які ми успадкували. Ми – орден, а не просвітницька організація.

– Так, звичайно… Та Машина, яка зберігається у Храмі, дійсно зроблена з дорогоцінних матеріалів? Золото? Кришталь?

– Золота і кришталю там небагато. Більше дерева і жовтого металу, подібного до латуні. Дерев'яні частини частково пошкоджені. Машина, я б так сказав, трішки розукомплектована. Виглядає справді дуже древньою. Зрештою, ти скоро сам усе побачиш.

– А що відомо про інші машини?

– Відомо, що існує принаймні ще дві. Одна – копія нашої, а в іншої своєрідна конструкція.

– Та, яка копія нашої, це Сарагоська?

– Невідомо.

– Теж на збереженні братів?

– Так, але далеко звідси. За океаном.

– А там що кажуть?

– Там ніби теж були проблеми. Їхні спецслужби цікавились машинами ще в кінці сорокових років. Але якось обійшлось. – Командор дістав з бару почату пляшку бурбону. – Налити тобі кукурудзянки?

– Не відмовлюсь. – Костиганов переглянув листки З ОПОВІДКОЮ про Artes Magnae. – А описаний тут «колекціонер Фарі» має якесь відношення до гросмейстера Бенджаміна Кокса, про якого згадував Діма?

– Я так думаю, – Командор розлив віскі по стопарикам, – що Фарі – це такий літературний персонаж. Така алегорія. Брат, який написав оповідання, напевно, намагався показати читачам ступінь виродження верхівки Червоної Гілки, чи то Оранжевого ордену. Всі ці речі, як і багато що в наших справах, слід сприймати не як буквальні, а як символічні… Ну що, Лицарю Кадош, вип'ємо… Як казали старі масони, Naviget, haec summa est! [26]26
  Нехай відпливає! (Лат.)Цей древній масонський тост вважають цитатою з «Енеїди» Вергілія (4,235). У поемі цими словами Юпітер наказує Енеєві залишити Карфаген.


[Закрыть]

– Ars una! [27]27
  Мистецтво єдине! (Лат.)


[Закрыть]– відповів Костиганов давнім магістерським гаслом і одним ковтком спорожнив свій стопарик. – Ху! Добрий віскарик… Я сьогодні вже за кермо не сяду. Арендую тут у вас койку, висплюсь. Якщо, зрозуміло, на те буде ваша ласка.

– Не проблема, – погодився господар. – У нас тут під дахом є зручна розвантажувальна кімнатка з кондиціонером. Диванчик, телевізор, чіпси і пиво у холодильнику. Я дам розпорядження охороні.

– «Розвантажувальна кімнатка»? Хороша назва. Багатозначна. А Танюша не складе мені компанії?

– Це вже, брате дорогий, ти з нею сам будеш домовлятись.

– А хтось обіцяв…

– Гаразд, я тебе їй відрекомендую. Дівчина вона кмітлива і незакомплексована, а ти в нас просто Бред Пітт. Порозумієтесь. І сигари вона тобі принесе. Як у кращих готелях Парижа. Налити тобі ще?

– Наливайте. Гулять так гулять… І ще, Суверене, поки я не п'яний, хочу вас запитати.

– Про що, брате?

– Вам не здається, що в цій ситуації нам було б корисним об'єднати зусилля з тим охоронним агентством? Їхня людина здалася мені достатньо професійною і коректною.

– Є підозра, що в агентстві копає «кріт».

– Серйозна підозра?

– Більш ніж серйозна.

– А якщо їх попередити?

– Вирішуй за обставинами. Але я б радив діяти обережно. Ми ж не знаємо, хто там «кріт». А раптом це отой «професійний» і «коректний»?

– Сумнівно, або я вже зовсім нічого не тямлю в людях.

– Не будь таким самовпевненим.

– Це я самовпевнений?

– А хто? – Зморшки на переніссі в Командора химерно вигнулись. – Може, я?

Костиганов зрозумів, що впритул наблизився до межі дозволеного. Але все ж не втримався і спитав:

– А вас не турбує та товста обставина, що замовник нашої Машини входить до списку «Форбс»?

– У нас є брати, які так само входять до того списку. І взагалі, брате, щодо тутешніх олігархічних розкладів ми також, скажу тобі, не пальцем роблені. Мене, брате, набагато конкретніше турбує незрозумілий чаклун… Червона Гілка! Це ж треба було таке придумати.

Розділ 17

Коли родина Корецьких готувалася до переселення, виникла суперечка щодо Мармуриної знахідки. Роман Олександрович наполягав, щоби небезпечна річ мандрувала до конспіративної квартири в його баулі. Але Мармура вперлася. Боячись, що Лавр почує їхню сварку, Корецький відступив. Так циліндр, разом в пергаментним кільцем, опинився в наплічнику Мармури.

На конспіративній квартирі дівчина заснула, щойно її голова торкнулася подушки. Зазвичай вона спала без яскравих сновидінь, але того ранку Мармурі наснився кошмар. За нею гнався великий чорний пес. Вона втікала він нього порожніми вулицями, а він наздоганяв. Вона ніби потилицею бачила його червону заслинену пащу, відчувала спиною гаряче дихання собацюри. В руках Мармура тримала циліндр, який уже був не брудним і тьмяним, а блискучим і золотим. Циліндр сяяв, як королівський жезл, а від чорного пса линули хвилі темряви. Тому перед Мармуром розгорталася панорама сонячного дня, а за спиною панувала і діяла ніч.

Раптом Мармура побачила Лавра. Він стояв на перехресті безлюдних вулиць у довгому сірому плащі. Спокійний і непохитний. Немов позитивний ковбой з вестерну. Дівчина побігла до нього. Вона чомусь була впевнена, що Лавр захистить її від чорного пса. Але вона не встигла. Хтось важкий стрибнув їй на спину. Вона ганебно заверещала, впала і прокинулась.

Над нею розгорталися сузір'я, намальовані на темно-синій високій стелі. Окрім зірок, художник зобразив міфологічних персонажів Зодіаку. Водолій випорожнював пузате барило, Близнюки зливались в тісних обіймах, а Діва ризиковано загравала з Левом, погладжуючи свої пишні груди. Кілька хвилин Мармура розглядала цю дизайнерську фішку, потім згадала про циліндр, зістрибнула з ліжка, відкрила наплічник і перевірила свій скарб. Усе було на місці.

Вона відчула, що зголодніла. У кімнаті нічого їстівного вона не побачила. Мармура обережно прочинила двері кімнати. У коридорі нікого не було. Вона гвинтовими сходами зійшла на перший поверх, до великої зали. Там працювала здоровенна «плазма», Лавр сидів на канапі і дивився ранкове телевізійне мило. Поряд з ним лежав карабін.

– Уже виспалася? – спитав він Мармуру замість вітання. Та уявила, як виглядає нерозчесаною, і почервоніла. Хоча цей чорт і не встиг урятувати її від пса, він їй від того не перестав подобатись. «Цікаво, – подумала Мармура, – одружений він чи ні? Кільця немає, на мої ноги він лупає, як Едя після пива. Біля такого чорта, як цей, мусять крутитись якісь давалки, але мене він стопудово хоче. Або я вже ні ув що не втикаю».

– Сон поганий наснився. – Дівчина присіла на краєчок канапи, і поли її халатика ненавмисно розійшлися. – Щось би похавати.

– Упс. Хавку нам привезуть за годину-півтори, – повідомив Лавр. – Але, може, у холодильнику щось завалялось. Пошукай.

– А де тут холодильник?

– На кухні. Он ті двері. – Лавр показав Мармурі напрям. Кухня Мармурі не сподобалася. Вона була вся срібляста і металева. Величезний холодильник виявився складом різноманітного алкоголю. Мармура витягла з нього пляшку пива і шматок засохлого сиру.

З пивом і сиром вона повернулася до зали.

– Пити будете?

– Я за кермом.

– А я ні, – Мармура відпила з пляшки і вгризлась у сир.

– Ти так завжди зрання?

– Ага, кожного дня. Я алкоголічка.

– Ти трєпло, – розсміявся Лавр.

Його сміх Мармурі теж сподобався. Вона солодко потягнулася (халатик з'їхав кудись під пахви) і спитала:

– А це ваша рушниця?

– Це карабін СКС. Снайперський.

– Круто. – Мармура підняла зброю, заглянула до оптики, прицілилась у вікно.

– Обережно, він заряджений.

– Я в курсі.

– Я сподіваюсь, Роман Олександрович попередив твоїх батьків?

– Батьків?

– У тебе ж є батьки.

– Звісно, що є. Мамусик і татусик.

– Ну от, я й кажу, що треба їх попередити. Вони мають знати, що тебе кілька днів не буде.

– А мене лише кілька днів не буде?

– Може, й довше.

– Класно.

– Батьки турбуватимуться.

– Фігі. Батьки будуть раді.

– Ти так їх дістала?

– Ага. Вони при мені встидаються трахатись. Діти совка. А тут люба донечка кудись злиняла. От і прийде до них волохате щастя.

– Я бачу, Наталі, ти сучасна дівчина.

– Вам такі не подобаються?

– Я такого не казав.

– Насправді я дуже хороша. Чемна і слухняна. А ще я люблю справедливість.

– Вірю тобі. А Роман Олександрович тобі ким приходиться?

– Тестем, – Мармура зробила особливо довгий ковток. Пиво вдарило їй в ніс, вона ледь стрималась, щоби не чхнути.

– ?..

– Я коханка його доньки.

– А насправді?

– Насправді. Чого ви на мене так дивитесь? Я не брешу. – Мармура злизала крапельку пива з холодного скла. – Я з дитинства активна лесбі.

– Оце заявочка, – Лавр похитав головою. – А Інна пасивна?

– А ви одружені?

– Ні.

– Це правильно, вам ще рано.

– Ти так думаєш?

– Стопудово.

– Ти не відповіла про Інну.

– В неї клікуха Беконті.

– Вакханка.

– Ви англійською вмієте?

– Я, Наталі, багато чого вмію. Але, чесно кажучи, ти мене вразила.

– Я така. Можу вразити. Можу в ніс дати. А можу бути дуже ніжною і відданою.

– Тоді вважатимемо, що Інні повезло.

– Ще б пак, – Мармура підморгнула Лаврові. – Якби ви тільки бачили, що ми з нею виробляємо.

– Навіть не стану уявляти.

– Але чоловіки мені теж подобаються.

– Тоді ти не лесбі, а «бі».

– Я у пошуках.

– Чебурашка шукає друзів?

– Не лише друзів.

– А кого?

– І кого і щось, – дівчина збовтала залишки пива. – І взагалі, чебурашка дуже розумна, чебурашка вже дещо знайшла.

– Он як. І що саме?

– Я ще подумаю, чи розказати вам, чи ні, – Мармура двома ковтками допила пляшку і загорнула халатик (стріптіз акончєн!). – Я ще не зовсім у вас впевнена.

– Обережність ніколи не зайва.

– Отож-бо, дзядзьо, – Мармура зіскочила з канапи і, похитуючи стегнами, рушила до сходів. Вона знала, що Лавр дивиться на неї і що при мінімальній довжині халатика її ніжки виглядають стрункими і довгими.

* * *

– Вони заметушилися, – сказав голосу слухавці.

– Так, ми розворушили той масонський мурашник.

– Де тепер Корецький?

– Ми скоро будемо це знати. Інформатор вийде на зв'язок увечері.

– А що там менти шукали?

– Можливо, їх викликав Корецький. Він має виходи на ментовню.

– Ви там усе за собою почистили?

– Все.

– А що з тою дєвкою? Ви казали, що знайдете її швидко.

– Шукаємо. Ми вже познаходили людей, які бачили, як вона від нас втікала. Сказали їм, що ми із міліції, зробили портрет. Методом фоторобота.

– У фотороботи бавитесь… Довго ви її шукаєте. А ризик збільшується. Вона може продати «об'єкт Б», потім буде важко відслідкувати покупця.

– У цих спальних районах – як у джунглях.

– Ви там, дітки, лишіть ці тухлі отмазони. Вам дали гроші. Розпитайте в місцевої шпани, по гадюшниках пройдіть, по дискотеках, по ринку. Ваша дєвка не монашка, десь шлиндала, десь її бачили. Люди все сікуть. За гроші люди вам усе розкажуть. Не треба економити. Тепер ви займаєтесь тільки «об'єктом Б». Виправляєте свої проколи. Зрозуміло?

– А Корецький?

– Ним займусь я. Ви шукайте дєвку.

– Ми все зробимо.

– Час обмежений. Якщо ви не годні, то Око Півночі знайде інших.

Розділ 18

Коли Костиганов прокинувся, за вікнами розвантажувальної кімнати було темно. Танюша зникла.

«Талановита дівчина, – Пітер пригадав усю ту ліжкову акробатику, що її секретарка Командора виконувала з впевненістю випускниці циркового училища. – Все-таки Сан Санич, треба віддати йому належне, має смак на кадри. А тіло яке! Це ж класичне модельне тіло. Як у Єви Хенгер [28]28
  Єва Хенгер– чеська порнозірка 1990-х років.


[Закрыть]».

Він налив собі мінералки, кинув до склянки кубики льоду. Побачив на столі сріблясту теку з паперами. Напевно, її поклала сюди Танюша. Матеріали на замовника Машини. Відпочинок закінчився.

«Ну-ну, подивимось, що ж це за олігарх-містик такий», – Костиганов розгорнув теку. Першу сторінку прикрашали фотографії голомозого добродія років сорока п'яти, з упертим виразом на обличчі, триденною неголеністю і спотвореним правим вухом.

«Ну й красень!» – хмикнув брат Пітер, шукаючи в матеріалах згадки про травму. Така згадка знайшлась. Вухо майбутньому олігархові відрізали на зоні, під час групової бійки. Задовольнивши першу хвилю цікавості, Костиганов вирішив читати досьє послідовно.

«Агамов Володимир Мансурович. Народився 16 травня 1967 року в селищі Трудовоє Єйського району Краснодарського краю. Батько – Агамов Мансур Мухаталімович, звіротехнік, 1940 р. н., мати Басєльчикова Вероніка Володимирівна, 1949 р. н., санітарка. Окрім Володимира в родині було ще три дитини – Мансур, 1966 р. н., загинув у 1980 p., Фатіма, 1971 р. н. і Анжела, 1975 р. н. Фатіма тепер живе з братом, веде його домашнє господарство, одружена, має доньку Айшу, 1990 р. н. Чоловік Фатіми, Кравченко Віктор Григорович, – особистий шофер В. М. Агамова. Анжела живе в Пітсбурзі, штат Огайо, США. Одружена, має трьох дітей. Чоловік – Вальмар Міллер, власник автомайстерні. Стосунки в Анжели з братом напружені, майже не спілкуються.

В. М. Агамов був тричі одруженим. Перша дружина – Сімонова Анна Андріївна, 1970 р. н. Дітей від неї В. М. Агамов не має. Друга дружина – Літукова Кіра Семенівна, 1968 р. н., донька крупного бізнесмена, нині покійного, Семена Фідельовича Літукова-Манделя, завдяки якому В. М. Агамов отримав кредит на заснування своєї першої будівельної компанії. У шлюбі із Кірою Літуковою перебував з 1993-го до 2005 року. У 2005 році Кіра загинула в автокатастрофі. Від другої дружини В. М. Агамов має сина Віктора 1998 р. н. У 2009 році Агамов одружився з Поліщук Поліною Юріївною, 1992 р. н., яка до одруження була відома як фотомодель і ведуча прогнозу погоди на одному з регіональних телеканалів. Дітей від Поліни Агамов не має, хоча ходять чутки, що вона вагітна».

У досьє були фотографії усіх трьох дружин олігарха-містика. Чорно-біла паспортна невиразної брюнетки Анни Сімонової, кольоровий фотопортрет ефектної Кіри Літукової-Мандель і журнальна фотографія Поліни – білявої напівголої дівчини у червоних лакованих чобітках.

«Непогана колекція для лисого урода», – вирішив Костиганов і заповзявся читати далі.

В. М. Агамов закінчив будівельний технікум у Луганську в 1986 році, працював на будівництвах у Харківській і Запорізькій областях. У 1992 році заочно закінчив інститут за спеціальністю «інженер-будівельник». У 1994 році заснував будівельну компанію «МАД Арм-Монтаж». У тому ж році отримав (за сприяння тестя С. Ф. Літукова-Манделя та його друзів у міністерстві) надзвичайно вигідні підряди на добудовування промислових об'єктів і низку прибуткових підприємств під ваучерну приватизацію. Через ці підприємства Агамов вступив у конфлікт з угрупованням кримінального авторитета Баркаса, яке контролювало гірничодобувну, металургійну і машинобудівну промисловість у регіоні. Для війни з Баркасом В. М. Агамов створив організоване злочинне угруповання, яке офіційно було зареєстровано як охоронна фірма «МАД Ратлон». У кримінальних розборках Агамова і Баркаса у 1994–1995 роках загинуло 16 людей. У квітні 1995 року Агамова було заарештовано за особистим наказом заступника генпрокурора. Він три місяці провів в обласному СІЗО і слідчій тюрмі МВС, де пережив кілька спроб його ліквідувати. Під час одного із замахів, замаскованого під бійку арештованих, дістав важкі травми голови і перелом правої руки. Дружина і тесть Агамова доклали значних зусиль для його звільнення. За неофіційними даними, рішення про зміну запобіжного заходу приймалося на рівні Адміністрації Президента. У жовтні 1995 року Баркас і його охоронці були вбиті у Придністров'ї, куди кримінальний авторитет виїхав закуповувати зброю і вербувати нових бійців. Вважається, що цю операцію спланував і провів керівник «Ратлону», начальник служби безпеки Агамова Сулименко (1966 р. н., колишній офіцер з досвідом служби в Афганістані). Після загибелі Баркаса Агамов поставив під свій контроль всі регіональні бізнеси і підприємства, які той кришував. Бізнес Агамова почав швидко і успішно розвиватися. Він інвестував значні капітали в мережу нічних клубів, у фармацевтику, підприємства агрокомплексу і у виробництво калійних добрив у різних регіонах України, а також у прибуткові проекти і нерухомість у Росії, Чехії і Австрії. Усі звинувачення з нього були зняті, а у 1997 році він отримав державний орден і низку рейтингових відзнак. У 1998 році Агамов фінансував на обласних і районних виборах два провладні партійні бренди, а у 2002-му провів до Верховної Ради чотирьох нардепів, один з яких став впливовою фігурою у бюджетному комітеті парламенту. У 2008 році бізнес-імперія В. М. Агамова, за неофіційними даними, включала більше шістдесяти фірм і компаній із докризовим річним прибутком у 170–175 мільйонів доларів. Ядром цієї імперії залишається холдинг «МАД Арм-Монтаж», а головною силовою структурою – «МАД Ратлон».

«Ого! – подумки прокоментував цифру прибутків Костиганов. – Цей дядько таки має ресурс. Чого ж він так низько літає – двоє нападників, постріляли, втекли? Такий крутий дядько міг би при бажанні підігнати під Храм дві роти бійців і забезпечити операції солідне політичне прикриття. Може, то криза звузила можливості дядька? Навряд чи, якщо в нього вже були такі козирні позиції. Удільний князьок промислового регіону, як-не-як. Щось тут не те».

Він перегорнув кілька сторінок, на яких детально перелічувалися фірми і бізнеси олігарха, зазначалися прізвища його співвласників, партнерів і залежних від нього чиновників. Довгий перелік об'єктів нерухомого майна Агамова в Україні і за кордоном брата Пітера також не зацікавив. На вісімнадцятій сторінці досьє містився психологічний портрет олігарха. Тут Лицар Кадош почав читати уважніше.

…Психотип Агамова В. М. характеризується яскраво вираженим сангвінічним модусом темпераменту, життєлюбністю і вітальною впертістю. Мотиваційною особливістю його психіки є чітке формулювання цілі (як правило, дуже амбітної, яскравої) і досягнення її будь-якими засобами. Агамов любить оточувати себе знаменитостями і дорогими речами. Цінує жіночу вроду. Він самовпевнений, з відчутними елементами нарцисизму. Свої життєві досягнення схильний приписувати незмінній протекції «вищих сил», хоча його конфесійна приналежність не визначена. Єдиною психологічною кризою в його житті, про яку достеменно відомо, була кількамісячна депресія після трагічної загибелі його другої дружини (яка одночасно була співвласником частини його бізнесів), коли спостерігачі відзначали у Агамова довгі запійні періоди, скандальні конфлікти з партнерами і підлеглими, відвідування ним борделів тощо. З депресії він вийшов без медичної допомоги. Агамов любить розповідати партнерам, що йому допомогли вийти з кризи «тибетські маги», але нічого конкретного про методи лікування та персони означених «магів» невідомо…

«Маги! Оце вже цікаво, – відзначив Костиганов. – Не виключено, що саме тоді, у дві тисячі п'ятому, в команді Агамова виник той чаклун. Треба все з'ясувати про ту його психологічну кризу. Повинні бути люди, які пам'ятають, хто тоді виводив зажуреного Володимира Мансуровича з депресняка». Він пробіг поглядом ще кілька абзаців психологічного портрета і зупинився на такому:

…Сімейна стабільність є одним з пріоритетів мотиваційно-ціннісної складової психіки Агамова. Він не зраджував своїх дружин, відомий у товаристві як турботливий батько, виявляє щире кохання і повагу до Поліни Поліщук, яку вважає, за його власним висловом, «подарунком богів»…

«Подарунок богів!» – Костиганов не всидів на дивані, схопився, підійшов до вікна, вмонтованого у скошену стелю, і відчинив його. Свіже повітря охолодило обличчя Лицаря Кадош. Маги, боги… Це вже не згадка про давній депресняк, це вже конкретна і свіжа зачіпка. Не «ланцюжок», а цілий якірний ланцюг. Він ще раз подивився на фотографію третьої дружини Агамова. Видовжене обличчя з правильними рисами. Великі, широко розставлені очі. Виразні губи.

«Треба перекопати всю доступну інфу про родичів і друзів Поліни», – вирішив він.

Інтуїція підказувала йому, що саме там, в оточенні блонді у чобітках, ховається головний ворог. Загадковий маг Червоної Гілки. Саме через неї він впливає на олігарха. Сигналам підсвідомості брат Пітер звик довіряти. Саме завдяки своїй інтуїції він три роки тому став офіцером для особливих доручень Верховного Командора.