Текст книги "Частина друга (СИ)"

Автор книги: Олександр Меньшов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 15 страниц)

П'╓р д╕ Ардер п╕дв╕вся та посп╕шно наблизився до мене.

–Слухайте, – якось солодкувато пробурмот╕в в╕н, – а що скажете про наш квартал? Сподобалось?

Я отороп╕в. До чого тут це? В голос же промукав:

–А-а-а... е-е-е... непогано...

–Ви ще не бачили його ввечер╕, – голова м╕с╕╖ обняв мене за плеч╕ та потягнув вб╕к дверей. Зда╓ться, мене хочуть здихатися. – До реч╕, – солодкувато п╕дсп╕вував д╕ Ардер, – сьогодн╕ перший день свята Покровителя Арга. Скоро почнеться вистава. Шарль д╕ Вевр, наставник бард╕в, об╕цяв показати щось неймов╕рне... Вам, обов'язково треба глянути. Вир╕шено! Бернар супроводить вас, так би мовити, прогулятися по ельф╕йському кварталу.

–З великою охотою, – в╕дгукнувся паладин, п╕дн╕маючись з подушок.

–Корв╕н! Летус! Забезпечте наших друз╕в вс╕м необх╕дним, – повернувся П'╓р до ╕нтендант╕в.

Мен╕ нав╕ть слова не дали сказати. Дек╕лька секунд ╕ я з Першосв╕том вже був оточений служницями, як╕ провели нас до виходу ╕з м╕с╕╖.

–╤ що це було? – розгублено спитав хлопець, ледь зачинилися стулки дверей. – То притягнули сюди, а зараз нахабно випхали назад. Ти щось розум╕╓ш?

Ми стояли на вулиц╕ озираючись навс╕б╕ч.

–Зда╓ться, справа в мен╕, – припустив я. – Невже чимось ╖х налякав?

З дверей вийшов Бернар. В╕н показав невеликий капшук з грошима ╕ посм╕хнувся:

–Наказано вас розвеселити.

–Як мило, – у╖дливо промовив я. – Схоже на в╕дкупн╕...

–Та ти даремно не скалься! – зауважив Бернар. – М╕сце дурнуватого вояки було тобою пром╕няне на розумника. Отже тепер ти для них небезпечний. Це ж треба ст╕льки ╖м наговорити!

–А що, власне, такого я ╖м розпов╕в? – обурився я. – ╤ що значить "╖м"? Ти що ж не в ╖хн╕й компан╕╖?

–Я сам по соб╕...

–А як же "наказано розвеселити"?

У в╕дпов╕дь Бернар одарив мене сердитим поглядом.

–До реч╕, нав╕що ж ти подавав мен╕ знаки? – причепився я до паладина. Ми неквапливо рушили по вулиц╕. – Нав╕що пропонував бути в╕двертим?

–Дурню! Я навпаки показував тоб╕ бути обережним... А ти виклався, наче на спов╕д╕.

–Очман╕ти! – плеснув я долонями. – А хоча, може то й на краще. Не сподобаюсь – хай виганяють.

–См╕шна ти людина... ╤ на╖вна... У под╕бних ╕грах кожна ф╕гура ма╓ сво╓ значення. ╤ ось зам╕сть того, щоб з╕грати роль "тупого вояки", в╕д якого те ╕ потребують, що п╕ти та щось принести, тоб╕ закинуть таки завдання, що хай Сарн милу╓!

–Небезпечн╕?

–Не без того.

Ми мовчки уставились один на одного. Я сердився, що все ж попався на ельф╕йський гачок. А от Бернар, зв╕сно, встиг вмити руки.

Привести нас ╕з Першосв╕том сюди не було його забаганкою. Нав╕ть сан та приналежн╕сть Церкв╕ не дали можливост╕ паладину об╕йти цю "просьбу" м╕с╕╖... Адже, впевнений, його примусили до того.

Друге питання, що Бернар м╕г би й порадити, як мен╕ поводитися на ц╕й зустр╕ч╕. Часу для того було достатньо... Паладин просто в╕дсторонився... з╕грав роль пров╕дника...

–╤ що тепер робити? – спитав я у нього.

–Не хочу здатися вам снобом, але навряд вас зац╕кавить виступ Шарля д╕ Вевра, – зда╓ться Бернар намагався пожартувати. – На поц╕новувач╕в музики ви не тягнете.

–Дуже дотепно! – хмикнув я. – Але чекаю щось б╕льш серйозного, н╕ж паладинськ╕ жарти.

–Мен╕ н╕чого тоб╕ запропонувати. Так чи ╕накше ти все одно будеш знаходитися п╕д протекц╕╓ю Дому д╕ Даз╕р╓. Можу лише порадити не квапитись ╕з виконанням завдань П'╓ра... Посилайся на те, що ти служиш Аманд╕. Це допоможе виграти хоч якийсь час.

–Затягнув нас в ельф╕йськ╕ тенета! – сердився я. – А тепер пропону╓ кле╖ти дурня...

–Ти сам себе затягнув... ще на тому остров╕...

–Можна подумати, що в мене був виб╕р.

–Теж саме скажу ╕ про себе.

–Та припинить ви сперечатись! – прикрикнув Першосв╕т. – Раз ми в Ельф╕йському квартал╕, та ще й при грошах, то може ╕ справд╕ погуля╓мо?

–Душа жада╓ свята? – посм╕хнувся Бернар. – Гаразд... ╢ два вар╕анти. Перший, це в╕дв╕дування винно╖ ресторац╕╖ "Бурштиновий грот". Затишна обстановка, при╓мна музика ╕, звичайно, вино, вино ╕ вино.

–А друга? – запитав хлопець.

Тут Бернар чомусь подивився на мене:

–Друга, це Будинок Камел╕й. Фл╕рт, одноденний романчик й... таке ╕нше...

Оч╕ Першосв╕та розширилися, а на обличч╕ з'явилася дурнувата посм╕шка.

–Однозначно перше! – заявив я. – Той грот далеко?

–Десь з п╕вгодини ходу, – промурчав Бернар, повертаючи на ╕ншу вулицю. Ми рушили за ним сл╕дом.

Прогулянка тривала трохи довше. До реч╕, на вулицях поб╕льшало ельф╕в. Стали з'являтися ╕ люди... А одного разу побачили й г╕берл╕нг╕в. Нарешт╕ ми д╕сталися до просто╖ з виду таверни, над входом до яко╖ на вив╕сц╕ ажурними буквами значилося "Янтарний грот".

–Ось ╕ прийшли, – посм╕хнувся ельф.

Всередин╕ було дуже затишно. Знайшовши порожн╕й столик, ми зайняли його ╕ стали оч╕кувати обслугу. На мо╓ здивування, в ц╕й ресторац╕╖ не сид╕ло жодного ельфа.

–"Бурштиновий грот" – т╕льки для ╕нших рас, – пояснив Бернар. – Т╕, хто бажа╓ розважитися в Ельф╕йському квартал╕, ходять в пару-тр╕йку под╕бних м╕сць. Ну ╕, звичайно, в Будинок Камел╕й.

Тишу прохолодною зали, осв╕тлено╖ т╕льки л╕хтарями-кульками яскраво-золотого кольору, раптово порушили звуки флейти. За мить п╕дключилися тамбурини. ╤ тут же к╕лька ж╕ночих голос╕в струнко затягнули якусь веселу п╕сеньку на ельф╕йськ╕й мов╕. Ми з Першосв╕том озирнулися та побачили на високому помост╕ в л╕вому куточку таверни молодих д╕вчат-ельф╕йок, одягнених в довг╕ червон╕ сукн╕ ╕з золотими узорами.

–Ти часто тут бував? – запитав я у Бернара, коли той заказав нам вина та по╖сти.

–Я взагал╕ мало в╕дв╕дую под╕бн╕ заклади, – ╕з серйозним обличчям в╕дпов╕в той.

–А що ж так?

Паладин невдоволено в╕дмахнувся та раптом кинув:

–А ти вже, кажуть, встиг в Розшуковому приказ╕ в╕дм╕титись?

–Н╕чого соб╕! – посм╕хнувся я. – Все ви зна╓те!

–Зна╓ т╕льки той, кому треба.

–╤ що ж "требники" ще знають? Як я туди загрим╕в?

–М╕с╕я в╕дряджала до Жуги перегов╕рника, – в╕дпов╕в Бернар. – Мабуть усп╕шно, якщо тебе в╕дпустили.

–Мабуть усп╕шно, – стримано посм╕хнувся я. – Зна╓ш, друже, мен╕ ╕нод╕ зда╓ться, що Л╕га сама себе похова╓, бо ця прихована боротьба за верховенство в н╕й згубно вплива╓ на ╓дн╕сть... Ельфи, люди, г╕берл╕нги – н╕би й разом, але пост╕йно хтось з них намага╓ться перетягнути на себе ковдру.

–Це н╕ для кого не секрет, – в╕дмахнувся Бернар. – Якби не загроза з боку ╤мпер╕╖, то вже давно...

У цей момент нам принесли частування. Ми добре закусили, пот╕м випили та паладин продовжив перервану розмову:

–До реч╕ про "ковдру". А ти, Боре, зна╓ш, чому виникла ворожнеча серед раси людей? М╕ж вами, кан╕йцями, та хадаганцями?

–У загальних рисах. Буц╕мто Тенсес ╕ Н╓з╓б щось не под╕лили...

–Ех, люди, люди, вам...

–...вам власна ╕стор╕я не ц╕кава, – перекривляв я паладина, продовжуючи за нього фразу.

–Ц╕кава, – подав голос Першосв╕т. – Мен╕ м╕й батько дещо розпов╕дав... Коли в╕н на Свят╕й Земл╕ воював, то все це чув в╕д священик╕в.

–Ну, давай, розкажи нам, – махнув я рукою.

Хлопець зн╕яков╕в, але все ж взяв себе в руки ╕ почав:

–Ми, люди, прийшли з п╕вноч╕. Це було за час╕в Старо╖ Ери. Племена аро – так тод╕ звалися люди, – Першосв╕т облизав губи. Видно, що под╕бна промова йому давалася важко. – ╤ потрапили ми... на ру╖ни ╕мпер╕╖ джун╕в... В цей же час туди з╕ сходу прийшли орки. Людям довелося об'╓днатися п╕д проводом двох Великих Маг╕в – Тенсеса ╕ Н╓з╓ба, щоб подолати орду...

Бернар зупинив жестом Першосв╕та, явно шкодуючи його:

–Давай я продовжу, – посм╕хнувся ельф. – В к╕нц╕ третього тисячол╕ття Старо╖ Ери ви, люди, д╕йсно облаштувалися на ру╖нах ╕мпер╕╖ джун╕в. Тод╕ й з'явилася держава Кан╕я... Я про те вам колись розпов╕дав.

–Ти про боротьбу м╕ж Тенсесом та Н╓з╓бом? – спитав я.

–Так... так... Нов╕й держав╕ був конче потр╕бний правитель. ╤ при чому один, а не купа... Претендували обидва маги, ╕ у обох були як прихильники, так ╕ вороги. Зрозум╕ло, що под╕бне протистояння призвело б до громадянсько╖ в╕йни. Щоб цього уникнути, Тенсес та Н╓з╓б прийняли р╕шення про по╓динок. Хто перем╕г, ви вже зна╓те...

–Тенсес, – захитав головою Першосв╕т.

–Так... Н╓з╓б же потрапив в п╕вденн╕ пустел╕... туди, де колись жило плем'я людей Зем. На той момент в цих землях жили кочов╕ людськ╕ племена. Вони досить прив╕тно прийняли Н╓з╓ба... Все через те, що серед ╖х народу ╕снувало пророцтво, мовляв, настане такий день, коли "в золотих п╕сках пустел╕ з'явиться людина, котра впаде з неба", ╕ яка поведе хадаганц╕в до панування над вс╕м св╕том. От так╕ справи!

–Тобто через цю... цю... др╕бничку... й виникло протистояння м╕ж ╤мпер╕╓ю та Л╕гою? – здивувався я.

–Тод╕ вони ще не були н╕ Л╕гою, н╕ ╤мпер╕╓ю... А ти, Боре, чекав якихось билинних ╕стор╕й? – посм╕хнувся Бернар. – Все в житт╕ в╕дбува╓ться через якусь др╕бничку... А вже п╕зн╕ше до не╖ додають вигадану легенду. Мало того, ще й з моральним п╕дтекстом.

–Зв╕дки так╕ п╕знання? – спробував п╕дколоти я Бернара.

Той хмикнув та потягнувся до келиха з вином. Я догриз свою порц╕ю смажених перепел╕в, допив вино й вийшов осв╕житися на вулицю.

Сонце вже сховалося за будинками. Небо набуло яскраво-червоного в╕дт╕нку. Л╕хтар╕ на ст╕нах буд╕вель налилися теплим св╕тлом. Я в╕д╕йшов за кущ╕ та подзюрив п╕д ст╕ну.

–Рука помощ╕! – раптом пролунало ледь не над самим вухом.

В╕д неспод╕ванки я здригнувся ╕ трохи не налив соб╕ на носки чоб╕т.

–Будеш так п╕дкрадатися, – кинув через плече, – отрима╓ш наступного разу стусана.

Поруч стояв неприм╕тний молодий хлопець в синьому жупан╕. Те, що в╕н так тихо наблизився, мене насторожило.

Я зак╕нчив справу, заправився та сухо спитав:

–Що тоб╕?

–Ви б н╓ хот╓л╕ про╜уляца до Б╓лова оз╓ра?

–Я не рибалка. Мен╕ те не ц╕каво.

–А там ╕ сво╖х рибаков хвата╓т, – хлопець з╕щулився. – Д╓ло в дру╜ом. Надо б виясн╕ть ко╓-што.

–Завтра вранц╕ приходь до шинку За╖ Корчаково╖... до "Краснова п╓туха"... Якщо прийдеш то ╕ поговоримо що до Б╕лого озера.

–Хорошо... Пр╕ду. Ми парн╕ настойч╕ви╓.

Хлопець недобре посм╕хнувся ╕ р╕зко кивнув головою на прощання. За хвилину в╕н зник за рогом, а я озирнувся та неквапливо п╕шов всередину ресторац╕╖...

7

...Спав я погано. Крутився. Все через т╕ клят╕ думки. ╤ хто ╖х т╕льки створив? Кому з бог╕в було так весело, що в╕н надав людин╕ можлив╕сть м╕ркувати, та й мало того – робити те перед сном?

Псяче хутро! Та йд╕ть ви геть! Завтра зранку загляньте, а не зараз! – ╕ знову я перевернувся на ╕нший б╕к, наче це могло допомогти мен╕ заснути. Але щось всередин╕ завзято гризло св╕дом╕сть, тим самим в╕дганяючи бажаний сон.

Рядом тихо посапувала Зая. Вона скрутилася калачиком, буц╕мто маленька дитинка, та щ╕льно притислась до мене спиною, обпалюючи сво╖м гарячим оголеним т╕лом. Але ж╕ноча присутн╕сть також не заспокоювала розбурханий розум.

Мабуть ╕нту╖тивно я в╕дчував, що вийшов на якусь нову стежку у власному житт╕. ╤ тому напевно мозок зараз ╕ намага╓ться вияснити мо╓ м╕сце в т╕й гр╕, яку зат╕яли ельфи. До реч╕, згадував я ╕ про ╤са╓ва. Про "руку допомоги". В результат╕ отримав таку кашу думок, що сам Н╕хаз не розплута╓!

Врешт╕-решт св╕дом╕сть втомилася ╕ я провалився в глибокий сон.

╤ знову бачив в ньому корабл╕ з хижими контурами... чи╖сь мертв╕ т╕ла... ╕ ту та╓мничу ф╕гуру, яка схилилась над╕ мною... Зал╕зна маска закривала лише половину ╖╖ обличчя. Незнайомець в╕дкрив рот, наче хот╕в щось сказати. ╤ з темного отвору гучно понеслося:

–У-у-у...

–...р╓кууу! – зак╕нчив хазяйський пивень за в╕концем. Ще мить ╕ в╕н знову загорланив: – Ку-ка-р╓-кууу!

Псяче хутро! Я ледь не звалився на п╕длогу. Де? Що? Хто?.. Тьху ти! Це ж я в к╕мнат╕ у Корчаково╖!

За╖ поряд не було. Мабуть знову "чаклу╓" в подклет╕.

Ранок був похмурим, як ╕ м╕й настр╕й. Чомусь в голову знову пол╕зли як╕сь недобр╕ думки. Видно все ж вчорашн╕й день тому виною.

Сн╕дали ми з Першосв╕том ╜рунтовно. Я його в╕дразу попередив, що вечер╕ може ╕ не бути.

–Чого це? – затягнув в╕н, немов вередлива дитина.

–А того! – р╕зко в╕дпов╕в я, ╕ приятель зрозум╕в, що м╕й настр╕й бажа╓ кращого. – Сн╕да╓мо, збира╓мося ╕ висува╓мося. ╥хати далеко.

–╥хати? – перепитав Першосв╕т.

Я не в╕дпов╕в, а лише продовжив ╖сти.

Рано вранц╕, ледь вийшов на дв╕р осв╕жити голову, тут же з╕ткнувся ╕з вчорашн╕м посильним з Розшукового приказу.

–Ти що ж, п╕д ст╕нами трактиру ночував? – роздратовано спитав я. ╤ подзюрити наодинц╕ не виходить!

Хлопець з╕внув та пробурмот╕в якесь прив╕тання. А пот╕м, ще раз широко роззявивши рота, почав казати, що мен╕ треба сходити до якогось там ╤вана Овсова, та взяти у нього коня.

–╤ван Овсов? – посм╕хнувся я. – Що за пр╕звище?

–Прозв╕щ╓, как прозв╕щ╓! – знизав плечима посильний. В╕н витягнув з кишен╕ капшук та протягнув його мен╕. – Вот д╓ньг╕ на походни╓ расходи. Отчйота за н╕х ми н╓ тр╓буем, но... но Жуга прос╕л п╓р╓дать, што обично ╓во "просьби" виполняют... ╕ с большой охотой... Н╕кто н╓ отказива╓ца ╕ н╓ расказива╓т, што н╓ мож╓т сд╓лать...

–Ось що, хлопче, передай сво╓му Жуг╓, що про под╕бн╕ "нагадування" в╕н може забути. Принаймн╕, коли зверта╓ться до мене. Второпав? – ╕ я нахилився вперед.

Посильний скорчив таку пику, наче проковтнув жирну муху, ╕ тепер готу╓ться блювати.

–Вам ╓щйо што-та нада? – спитав в╕н. – Как╕╓-то пож╓лан╕я?

Я на мить задумався, а пот╕м прямо заявив, що хот╕в би отримати непоганий лук ╕ ще один меч.

–Харашо! – кивнув хлопець та пов╕домив, що мен╕ занесуть трохи п╕зн╕ше.

╤ ледь ми з Першосв╕том с╕ли сн╕дати, якийсь чолов'яга д╕йсно притягнув зброю. Лук був досить непоганий. Тятива новенька. Меч також стерпний. Я прим╕ряв його, махнув пару раз╕в, та в╕дав товаришев╕.

–Тримай! ╤ дивись не пропий! – закинув йому.

–Та чого ти! – образився Першосв╕т. – То вийшло випадково... Так куди нам ╖хати? – причепився в╕н ╕з питаннями.

–До Б╕лого озера...

–Агов! Далеченько! ╤ що там?

–Справа...

В╕дпов╕в грубувато. Хлопець знову в╕дчувши, що я чимось невдоволений, потупив оч╕ та ображено заторохт╕в ложкою по мисц╕.

–Ти все р╕вно не зна╓ш, чим себе зайняти, – додав я. – Чому б з╕ мною не розважитися?

–Щось не пом╕тно буц╕мто ти ╖деш розважатися. Що то за справа?

–Розшуковий приказ просить допомогти.

–Хто? Що? – парубок аж застиг.

–Не горлань на весь трактир, – цикнув я. – Ти з╕ мною, чи н╕?

–Ну... з тобою...

–Тод╕ сн╕дай весел╕ше! Поговоримо по дороз╕.

Вчора, до реч╕, я пропонував ╕ Бернару п╕ти з╕ мною. Ледь ми вс╕ вийшли з "Бурштинового гроту", спитав у ельфа про його плани на завтра.

–А що ти хочеш? – зупинився паладин.

–Та мен╕ одна справа п╕дверта╓ться...

Наш╕ погляди схрестилися. Ельф трохи зачекав та обережно спитав:

–В яку авантюру ти намага╓шся всунутися цього разу?

Я озирнувся та неголосно розпов╕в про пропозиц╕ю збоку Жуги ╤са╓ва.

–Отже, ти погодився працювати в Розшуковому приказ╕? – вислухавши мене, проговорив паладин. Зда╓ться в╕н був незадоволений. – ╤ що ти хочеш в╕д мене?

–Скор╕ш за все завтра вже запропонують якусь справу. Натякають про Б╕ле озеро...

–╤ що там?

–Хтозна!..

–Тод╕ все ще не розум╕ю, нав╕що тоб╕ я.

–Чесно з╕знаюсь, що й сам не знаю... Можливо хочу мати поряд над╕йного товариша.

–А Першосв╕т тебе не влаштову╓? – ельф кивнув на хлопця, що дзюрив б╕ля кущ╕в.

–Ти ж розум╕╓ш, про що йде мова!

Ельф опустив оч╕ й задумався.

–А я тоб╕ д╕йсно потр╕бен? – вкрадливим голосом запитав в╕н.

–Хто ж мен╕ поради давати буде? – спробував пожартувати я.

–Зда╓ться, Жуга не буде радий, коли до його справи п╕дключиться хтось ╕з ельф╕в. ╤ тим паче ╕з Церкви.

–А в╕н мен╕ не ставив умови, кого брати ╕з собою... Так що в╕д╕б'юся.

–Гаразд. Можу спробувати, проте не об╕цяю... Давай так, у мене завтра зустр╕ч б╕ля л╕сопилки, бо бач також маю деяк╕ справи.

–Голова м╕с╕╖ щось п╕дкиду╓?

–Скор╕ш Церква, – трохи роздратовано промовив ельф. – Отже, якщо я тоб╕ все ж знадоблюся, шукай мене там.

На тому ╕ пор╕шили.

Чесно з╕знаюсь, я д╕йсно не знав, чому просив допомоги у Бернара. Це вийшло якось спонтанно. Можна було послатися на те, що мен╕ потр╕бне п╕дстрахування, яке Першосв╕т надати б не зм╕г... Але насправд╕, це все притягнуте за вуха. Я йшов по болоту... незнайомому болоту... Де хова╓ться трясовина, де мене чекають пастки – не в╕домо. Тому ╕ крутився то б╕ля одного берега, тобто Розшукового приказу, то б╕ля другого – ельф╕в.

"Отже, ти бо╖шся, – посм╕халась друга моя частинка. – З╕знайся, що ти бо╖шся".

Я сердито цикнув на не╖ та застукот╕в ложкою.

Д╕вчата принесли нам ╕з Першосв╕том св╕жоспечених вергун╕в.

–Ето от хазяйк╕, – пов╕домила одна з них.

–Вельми дяку╓мо, – глухо промовив я, скоса поглядаючи на задоволену ф╕з╕оном╕ю Першосв╕та.

В╕н ще вранц╕ ставив питання, чому я не ночував у сво╖й к╕мнат╕, а пот╕м став принюхуватися до мене, явно в╕дчуваючи запах ж╕нки. Першосв╕т, звичайно, н╕чого не сказав, але, думаю, п╕дозрював про мо╖ походеньки.

От ц╕каво, чому Зая стала до мене, м'яко кажучи, прихильна? – промайнуло в голов╕. – В чому справа?

Я тут же погнав ц╕ думки геть, бо сам, зда╓ться, вкрився червоними плямами.

Посн╕давши та з╕бравшись в дорогу, ми ╕з Першосв╕том рушили на пошуки Овсова, як виявилося – довол╕ в╕домого в Св╕тол╕сс╕ коняра. Його випаси знаходились десь за П╕вденною Берестянкою, а тут цей чолов'яга мав лише дек╕лька стайнь на околиц╕ Портово╖ слободи, як╕ слугували для продажу коней. Десь за п╕вгодини ми нарешт╕ вийшли на них.

–Та он-н-на сто╕т! – хитнув головою малий хлопець, у якого Першосв╕т спитав про Овсова. – Оцьтой дядька!

В╕н вказував на високого багато роздягненого чолов'ягу, котрий крутився б╕ля паркану ╕ давав команди чубатим парубкам, що возилися ╕з парочкою коней.

–Ти што твор╕ш, Гл╓б? – обурювався Овсов, розмахуючи батогом. – Первий раз гр╕ву ч╓ш╓ш? – ╕ дал╕ посипалася брудна лайка.

–Це ви ╤ван Овсов? – запитав я, п╕дходячи ближче.

–Ну я, ╕ што? – чолов╕к р╕зко повернувся ╕ втупився в нас чорними, мов н╕ч, очами. – Ви ╕з Городскова пр╕каза? Так я ╓щйо вч╓ра расплат╕лся! ╤ подушний дал, ╕ ч╓тв╓рт╕ну...

–А я схожий на збиральника подат╕?

Овсов завмер та окинув мене поглядом зверху донизу. На якусь мить його оч╕ застрягли на мечах, що явно в╕др╕знялися в╕д звичайних, котр╕ таскали м╕сцев╕ стражники.

–╤ чо т╓б╓ нада? – сухо спитав в╕н.

–Ми з Розшукового приказу. Нам наказано взяти у вас трьох коней.

С приводу трьох – це вже моя задумка. Посильний казав про одного, бо вважав, що на справу по╖ду лише я. Проте, набравшись нахабства, мен╕ спало на думку вимагати б╕льше.

–Да? Мож╓т ч╓тир╓? Пять? – Овсов поставив руки в боки, а пот╕м смачно вилаявся. – Ви там в свойом пр╕каз╓ совс╓м обнагл╓л╕!

–Можу залишити залог, – спок╕йним тоном запропонував я.

–Тогда уж полную сто╕мость ж╓р╓бцов! А то угроб╕т╓ мн╓ ж╕вот╕нок ╕ пом╕най как звал╕!

–Повну? Мен╕ ст╕льки грошей не дали... тим паче на трьох коней!

–Ну на н╓т, ╕ суда н╓т! – Овсов розвернувся, демонструючи свою спину.

–Раджу дослухатися мо╓╖ пропозиц╕╖, – все так же спок╕йно промовив я. – А то ╕ цього не буде. Отже, десять умойрських "орлик╕в"!

Чолов'яга хмикнув та сказав, що за так╕ грош╕ ми з Першосв╕том можемо купити три кози, та на них ╖хати куди нам заманеться.

Треба в╕дм╕тити, що я вже трохи роз╕брався ╕з л╕г╕йськими грошима. Мозок ан╕чого не пам'ятав ╕з мого давнього життя, тому приходилось всмоктувати знання ледь не з самого найпрост╕шого. ╤ при тому я намагався не демонструвати власного нерозум╕ння навколишньо╖ обстановки.

Отже, в Л╕з╕, як м╕ж ╕ншим ╕ в Хадаганськ╕й ╕мпер╕╖, ще здавна карбували монети ╕з м╕д╕, ср╕бла та золота. Не дивлячись на протистояння стор╕н, м╕ж ними ╕снувала й торг╕вля. Правда, вона зд╕йснювалася через трет╕х ос╕б – так званих в╕льних торговц╕в. Чесно з╕знаюсь, що мен╕ не траплялися ╕мперськ╕ монети... Та, мабуть, цього ╕ не буде, бо кожна з╕ стор╕н суворо сл╕дкувала за сво╖ми грошима.

В столиц╕ на монетному двор╕ в основному карбували ср╕бн╕ монети, як╕ в народ╕ стали прозиватися "новоградками". Вони, до реч╕, вважалися в Л╕з╕ повноц╕нними грошима, можна нав╕ть сказати, були таким соб╕ еталоном. ╤нш╕ ср╕бн╕ монети через те згодом в╕д╕йшли в минуле. П'ять таких "новоградок" у м╕няйл╕в йшли нар╕вн╕ з одним л╕г╕йським "орликом" – золотою монетою, яку карбували в м╕ст╕ Плагат, що на Умойр╕ – давньому кан╕йському алод╕, яким зараз керувала нам╕сниця См╕яна.

М╕дяки ж робили вс╕, кому не л╕нь. Правда найв╕дом╕шими стали с╕в╓р╕йськ╕ "коп╕йки" з червоно╖ м╕д╕, на яких зображувався гербовий знак того алоду – списоносець на кон╕, що скаче, атакуючи тигра. ╤нш╕ м╕дяки мали власн╕ назви: "мечники" – умойрськ╕ монети, "щитки" – ц╕ виробляли на ╤нгос╕. Вс╕х не перел╕чити. Але ось, як ╕ у випадку з "новоградкою", "коп╕йчан╕" монети виявилися з достеменною вагою, тому швидко поширювалися по вс╕й Л╕з╕. До реч╕ "списоносц╕в" в╕дтепер приурочували до образу ╕мператора Вал╕ра Четвертого, мовляв в╕н за легендою перемог якогось здоровезного зв╕ра...

Ще, з╕знаюсь, я вже трохи почав ор╕╓нтуватися в столичних ц╕нах, як на товар, так ╕ на працю. Фунт печеного хл╕ба, наприклад, в Новоград╕ коштував п╕втори коп╕йки. А от скаж╕мо фунт яловичини близько сем╕. Ц╕лий гусак – ш╕стдесят. Кошик карас╕в з м╕сцевого озера – три коп╕йки. А коров'яче масло – чотирнадцять.

Ц╕ни були п╕д б╕льш-менш суворим контролем м╕сько╖ влади, ╕ регулювалися прийнятою на певний терм╕н таксою. Бувало, розпов╕дали мен╕, що гендляре "бунтували", скаржачись на малий прибуток, ╕ починали самост╕йно роздувати ц╕ни. ╤ тод╕, дивлячись з обставин, столична влада або йшла на поступки й видавала новий циркуляр з рекомендованими ц╕нами, або строго карала торговц╕в... Так, наприклад, сталося в пер╕од бунт╕в на Форокс╕, коли ╕з соляних шахт довгий час в Св╕тол╕сся не надходила с╕ль. Тод╕ варт╕сть цього продукту зросла ╕з тридцяти коп╕йок до с╕мдесяти за пуд. М╕ський приказ тут же видав розпорядження опустити ц╕ни до колишнього р╕вня, а тих, хто не дослухався "поради", жорстко покарали, в╕д╕бравши с╕ль з╕ склад╕в та в╕ддавши ╖╖ городянам по см╕хотворн╕й ц╕н╕.

Що стосу╓ться оплати прац╕, то виявля╓ться менше за вс╕х в Новоград╕ заробляли см╕ттяр╕ та прибиральники вулиць. Вони працювали в╕д зор╕ до зор╕, за що на добу отримували близько двадцяти п'яти коп╕йок. До реч╕, м╕ську варту (╖╖ нижч╕ чини) також не балували зарплатами. Я п╕дслухав в Торговому Ряду розмову двох стражник╕в. Так ось виходило, що ╖м давали близько с╕мдесяти коп╕йок в день. Тепер не дивно, що багато хто з них промишляв сво╓р╕дним грабунком серед при╖жджих роззяв, штрафуючи тих за надуман╕ порушення. Ну й також охоронц╕ частенько закривали оч╕ на справжн╕ правопорушення м╕сцевих злодюжок, очевидно отримуючи в╕д них непогану винагороду. Що далеко ходити – випадок ╕з Василем типовий для столиц╕.

Розпов╕дали, що не погано платили на судноверф╕, яка була десь на зах╕дному краю острова. Якщо в╕рно почув, то звичайний робочий там отримував до одн╕╓╖ ср╕бно╖ "новоградки".

Якщо розпов╕дати вже до к╕нця, не т╕льки про грош╕ та ц╕ни, то треба в╕дм╕тити, що в столиц╕ строго регулювалися й м╕сця торг╕вл╕. Окр╕м лавок та рундук╕в Торгового Ряду, окр╕м Рибного ринку в Г╕берл╕нгському квартал╕ та й Канатки – вулиц╕ в п╕вденн╕й частин╕ головного кварталу столиц╕, де виносили на торг промислов╕ вироби, а також бруски льоду для льох╕в, й дрова та вуг╕лля для печей – в ╕нших м╕сцях Новограда було суворо заборонено займатися торг╕влею. За столичними мурами же було три под╕бних м╕сця: в Медов╕й слобод╕ так званий Привозний ринок, б╕ля М╓льн╕ц – скотний ринок, прозваний Приг╕ном, та Червоний ринок, що розташувався м╕ж В╕йськовою слоб╕дкою та Кузнями, ╕ де здеб╕льшого крутилися перекупники...

–Десять золотих "орлик╕в"! – довол╕ голосно ╕ не двозначно повторив я.

Овсов стис губи, дивлячись на мене. Якась мить ╕ в╕н вже трохи ╕ншим тоном наказав сл╕дувати за ним.

–╢сть ко╓-што для вас, – посм╕хнувся чолов'яга. – Но ето в посл╓дн╕й раз! В посл╓дн╕й раз!

Пот╕м в╕н пров╕в нас до сво╓╖ дальньо╖ стайн╕ й показав якихось рудуватих жеребц╕в. Зда╓ться, не особливо гарних. Хоча, чесно кажучи, я не фах╕вець по конях. Проте, якщо не до╖ду до л╕сопилки, повернусь до цього Овсова, ╕...

–╤ што? – насупився той, почувши мо╖ погрози.

–Нагодую в╕всом! – без жарт╕в в╕дпов╕в коняру. Той фиркнув, забрав "орлик╕в" та п╕шов геть.

–Та це не зовс╕м вже й поган╕ рисаки! – промовив Першосв╕т, оглянувши коней. – У нас за таких "орлик╕в" десь по тринадцять взяли б. Тут, в Новоград╕, значно б╕льше просять... Але ж це столиця!

Ми ос╕длали коней й попрямували навколо столичних мур╕в, рухаючись до Сх╕дно╖ вирубки. В цей час ╕з затягнутого хмарами неба п╕шов др╕бний противний дощик.

–Ос╕нь вже близько, – промовив м╕й товариш. – Кажуть, коли в к╕нц╕ л╕та такий дощ п╕де, сл╕д чекати ранн╕х холод╕в.

–А я б зараз на полювання сходив. На глухаря... Можна й на оленя... А взагал╕, щось скучив сидячи в цьому клятому м╕ст╕. Не по мен╕ це – в кабаках бенкетувати.

–А мен╕ вчора в т╕й ресторац╕╖ сподобалося, – захихикав хлопець.

–Ще б пак! Ти на д╕вок задивлявся так, що т╕ аж забували грати на сво╖х музичних ╕нструментах.

Ми ви╖хали на вузьку стежку, що тягнулась уздовж кромки л╕су.

–А куди пряму╓мо? – запитав Першосв╕т. – Б╕ле озеро, зда╓ться, в ╕ншому напрямку.

–Куди? Зараз на л╕сопилку заглянемо. Там з Бернаром побалака╓мо... а пот╕м вже ╕ на Б╕ле озеро...

–А ти так ╕ не розпов╕в, нав╕що воно нам?

–Треба знайти плем'я водяник╕в... А саме – ╖хнього вождя на ╕м'я Анчута.

Першосв╕т посм╕хнувся та ще раз перепитав, як його звати.

–Насправд╕, то не ╕м'я, – кинув я. – Мен╕ зда╓ться, то новоградц╕ так ус╕х водяник╕в обзивають – анчутками. А взагал╕ чув, що ран╕ше на м╕сц╕ столиц╕ було болото... в давн╕ часи... ╤ жили в ньому водяники. Пот╕м прийшли ми, люди, та з╕гнали ╖х зв╕дси.

–Кажуть цих ╕стот повно в С╕в╓р╕╖.

–Кого т╕льки не вистача╓ на алодах, – зауважив я. – Тих же водяник╕в, л╕совик╕в...

–У нас, в Темновод╕, таких нема╓, – додав Першосв╕т. – Зате ╓ ав╕аки... та ведмевух╕... Так що нам треба в╕д того Анчути?

–В╕н просить про зустр╕ч з кимось ╕з Розшукового приказу... А ╖м-бо н╕коли, ось ╕ послали мене... Тобто, нас.

Я лукавив. Мен╕ було д╕йсно наказано знайти вождя св╕тол╕ських водяник╕в, проте справа була не в зайнятост╕ Розшукового приказу. ╤са╓в не хот╕в зайвий раз демонструвати той факт, що п╕дтриму╓ ╕з цим плем'ям як╕сь особлив╕ стосунки.

М╕ж ╕ншим, водяники – одна з тих народностей, яка не зайняла н╕чийого боку в протистоянн╕ Л╕ги й ╤мпер╕╖. Под╕бн╕ дикунськ╕ племена жили за сво╖ми простими правилами та законами. Вони ╕снували майже на кожному з алод╕в – в Св╕тол╕сс╕, в Темноводд╕, на Т╓небр╕, Нов╕й Земл╕... в Л╕з╕, в ╤мпер╕╖...

Я не знаю, як виглядали саме водяники, проте чув, що вони дуже потворн╕, й схож╕ на величезних рибо та жабопод╕бних ╕стот. З ╕ншого боку вже знаючи новоградц╕в, котрим вс╕ чужинц╕ навколо мулять оч╕, вважаю не варто було брати ц╕ описи за основу.

Б╕ле озеро облюбували й г╕берл╕нги, котр╕ займалися тут рибалкою. Десь на п╕вденно-зах╕дному берез╕ було ╖хн╓ тимчасове поселення... зда╓ться Лужня... Я так зрозум╕в, що г╕берл╕нги мали домовлен╕сть ╕з водяниками стосовно використання цього водоймища. Принаймн╕ не чув про сутички м╕ж цими народностями...

–╤ нав╕що мен╕ з цим вождем зустр╕чатися? – питав я посильного ╕з Розшукового приказу, коли ми з ним шепталися вранц╕ б╕ля трактиру.

–Он оч╓нь хоч╓т о чом-то поговор╕ть, – нахилився вперед хлопець. – Т╕па, важни╓ св╓д╓н╕я...

–Ну так й ╖дь сам до нього, й послухай оц╕ важлив╕ св╓ден╕я.

–Ви каж╓ца н╓ понял╕... Жуга настоят╓льно прос╕т ╕м╓но вас отправ╕ца к Анчут╓. ╤м╓но вас!

–Чому?

–Он сщ╕та╓т вас толковим ч╓лов╓ком... ╕ кром╓ тово – н╓ пр╕часним к м╓стним д╓л╕шкам.

–При╓мно чути, – оскалився я. Насправд╕ оц╕ пахуч╕ ялини г╕рше солодкого меду.

–Зд╓сь, в Св╓тол╓сь╓, – запекло затараторив хлопець, – водян╕к╕ ед╕нств╓ни╓, кто пр╕язн╓но относ╕ца до Л╕г╕...

От в╕н каже це, а я чомусь чую голос ╤са╓ва. Не схоже, що цей посильний наст╕льки розумний, яким хоче здатися.

–Ти хот╕в сказати – до Розшукового приказу, – перебив я його.

–Ну... ето тож╓... Вот ╓сл╕ взять л╓сов╕ков, так т╓ открито подстр╓кают к н╓пов╕нов╓н╕ю... Постояно пр╕ход╕ца отправлять в Озйорно╓ уроч╕щ╓ во╓ни╓ отряди, штоби ╕х усм╕рять, – посильний озирнувся, наче боявся що нас п╕дслуховують. А пот╕м неголосно додав: – Нам н╕как н╓льзя разбрасиваца союзн╕кам╕. Н╕как!..

А г╕вна ви мерзлого не хочете? – роздратовано м╕ркував я тод╕. – От нав╕що мен╕ ваш╕ "союзники"? Крутите словесами, як т╕ гобл╕ни сонцем!..

–Це все? Т╕льки побаз╕кати з Анчутою? – спитав мене Першосв╕т.

Я труснув головою, в╕дганяючи дурн╕ думки.

–Не зовс╕м, – в╕дпов╕в товаришев╕. – Недалеко в╕д водяник╕в живе один медовар. Його звуть Богданом... е-е-е... Лютиковим... В╕н доносить, наче хтось в полях потраву розкида╓. От Розшуковий приказ й просить нас подивитися... Вияснити, що до чого.

Першосв╕т задумливо подивився кудись вдалеч╕нь. Ми з ним минули березовий гайок. Зв╕дси дорога розд╕лилася: одна ╖╖ частина п╕шла вздовж кам'яних мур╕в, а друга – повертала р╕зко на сх╕д, до далеких-далеких г╕рських гряд, вершини яких зараз були огорнути с╕рими тучами. Дал╕ за ними лежало Темноводдя.

До реч╕, вештаючись Новоградом почув в╕д когось одну ц╕каву ╕стор╕ю, дуже схожу на правду. Наче колись в астрал╕ з╕ткнулися три острови. Так ╕ з'явився один великий алод Кватох, котрий д╕лився на Св╕тол╕сся, Темноводдя й С╕в╓р╕ю. Через це з╕ткнення з'явилися в центр╕ алоду мереж╕ г╕р.

Ми з Першосв╕том оминули звален╕ в купу величезн╕ тесан╕ дерев'ян╕ стовбури й ви╖хали на велику д╕лянку. Крок╕в за дв╕ст╕ зв╕дси видн╕лася буд╕вля л╕сопилки. Людей тут було небагато, ╕ вони чомусь не працювали, а сид╕ли маленькими групками.

–Гей! Де тут знайти керуючого? – запитав я у одних.

–Да тама он! – вказали нам на дерев'яну буд╕влю.

–А чому тут тиша така? – запитав Першосв╕т. – Сталося чого?

–Так, м╕л ч╓лов╓к, в╕д╕ш от кл╓щ╓й спаса н╓т.

–Тобто?

–Тю! Ну каво укусят, сразу бол╓╓т, – запекло затараторили люди. – Жар, бр╓д... л╕хорадка... л╓ж╕ш, ак╕ бр╓вно... Тошн╕т, только голову пов╓рнйош... Да ╕ т╓ло всйо лом╕т, словна на н╓погоду.

–Уж╓ два д╓сятка работн╕ков слягло! – заявив ╕нший чолов'яга. – Визвал╕ ╕з стол╕ци свящ╓н╕ков да дру╕дов. Думают, што ето д╓ло рук ╤мп╓р╕╖.

–Чого так? – здивувався я.

–Да могл╕ зав╓зт╕ гадость какую-то со сво╕х пустинь...

–А що, кл╕щ╕ в пустелях водяться? – здивувався Першосв╕т. – Та ╕ зв╕дки тут ╕мперськ╕ пос╕паки? Ми ж не на Свят╕й Земл╕, врешт╕ решт!

–О! – чолов'яга поважно захитав головою. – Аткуда, да аткуда! Ет╕ сволоч╕ умудряюца бить впутаним╕ во вс╓х подозр╕т╓льних д╓лах! Помн╕ш, как било на Умойр╓? ╤л╕ Форокс╓? Ч╓йни╓ уш╕ там торчал╕?

Ми з Першосв╕том перезирнулися. Зда╓ться, в╕н також не особливо знав, чи╖ вуха там побачили м╕сцев╕ л╕соруби.