Текст книги "Частина друга (СИ)"

Автор книги: Олександр Меньшов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 15 страниц)

На руц╕ одного з товариш╕в бороданя блиснув кастет.

–Як ти там казав? – кинув я, намагаючись привести дихання в норму. – Правил нема╓?

Л╕ва рука схопила з╕ столу глиняний кухоль ╕ тут же не замахуючись жбурнула його в найближчого супротивника. В╕н закрився руками, а я перестрибнув через ст╕л.

Удар... тримай другий... а ось тоб╕ трет╕й! – я махав кулаками з╕ швидк╕стю в╕тру. Прис╕в... знову удар... попав в печ╕нку... а пот╕м п╕дскочив ╕ зверху в щелепу...

Бородань застогнав та ос╕в на п╕длогу. Тут п╕дскочили дво╓ ╕нших... пам'ятаю, як перед самим носом пролет╕в кулак ╕з кастетом... Я плазом звалився на спину, намагаючись увернутися в╕д нього. Чолов'яга нахилився вперед ╕ отримав удар обома ногами в жив╕т. Його тут же в╕дкинуло кудись за сходи.

Я вже н╕чого не в╕дчував: ан╕ болю, ан╕ втоми. Нав╕ть думки кудись заховалися. Весь св╕т перед очима крутився, буц╕мто скажений собака за сво╖м хвостом.

Схопився з останн╕м, трет╕м чолов'ягою. В╕н до реч╕ вже встиг об╕йти мене з флангу ╕ завдав два р╕зких удари, ц╕лячись то в голову, то в жив╕т. Перший я ледь не пропустив, лише якимось чудом п╕дставив плече... А другий встиг перехопити ╕ в╕дразу ж в╕дпов╕сти л╕ктем, ц╕лячись в похмуру пику. Було чутно, як клацнули щелепи ╕ противник завалився навзнак.

Тут "ожив" бородань. В╕н зм╕г п╕двестись та окинув оком поле бою.

–Овва! Н╕чого соб╕! – облизав чолов'яга губи. – Давай-но, хлопче, заспоко╖мося... Ти вже дов╕в, що ми помилялися...

╤ в╕н опустив руки. В цю мить хтось прокричав:

–Б╓р╓г╕сь! У н╓во нож!

Бородань зрозум╕в, що ховатися б╕льше нема╓ сенсу. В його правиц╕ блиснув н╕ж. ╤ скажу вам – чималий.

–Спод╕ваюсь, в╕дтепер ти розум╕╓ш, чим все ск╕нчиться? – промовив я йому, облизуючи пересохл╕ губи.

–Розум╕ю, – прошип╕в чолов'яга у в╕дпов╕дь.

В╕н зробив перший випад. Це була перев╕рка. Я лише подовжив дистанц╕ю, яка розд╕ляла нас. Бородань ощирився та зробив крок вперед. В╕н знову атакував, а я знову ж в╕дступив, намагаючись при тому загортати л╕воруч. Так ми "протанцювати" десь хвилину. Першим не витримав бородань. Чолов'яга перейшов к активному наступу, мен╕ ж залишалось спробувати не поранитись.

В╕дступ... уворот... стрибок л╕воруч... В якийсь момент нападник в╕дкрився ╕ отримав удар по ребрам. В наступну мить я перехопив його руку, затиснув ╖╖ в замок та вивернув. ╤ вже користуючись нею, наче важелем, змусив бороданя пригнутися до полу. Я тиснув, поки не почув характерний хруск╕т. Пот╕м перехопив зброю ╕ в╕дпустив чолов'ягу. В╕н звалився на п╕длогу ╕ застогнав.

–Ти ж пам'ята╓ш – правил нема╓! – зло пожартував я ╕ ув╕гнав лезо трохи вище лопатки. А для в╕рност╕, ударом кулака по рукоятц╕ ножа, вбив його в╕стря в дерев'яну п╕длогу.

Бородань закричав не сво╖м голосом ╕ тут же отримав в╕д мене черевиком по пиц╕.

Я встав, озирнувся ╕ сердито кинув:

–Ще бажаюч╕ ╓?

–А ти вже зак╕нчив? – почулося зв╕дкись здалеку.

Натовп розступився ╕ я побачив на пороз╕ дек╕лька стражник╕в. Серед них стояв високий сухорлявий чолов╕к, одягнений в довгий каптан. Саме в╕н ╕ запитав мене.

В╕дв╕дувач╕ щось зашепот╕ли та розб╕глися, наче таргани. Я лише встиг розчути: "Жуга ╤са╓в! Пйос"!

Зда╓ться, час казати: "От твою мати! Я попав"!

Про Жугу розпов╕дали чимало ╕стор╕й. Здеб╕льшого то були чутки. Але серед них вистачало ╕ правди...

Жуга ╤са╓в, на пр╕звисько Злий Пес, був головою Розшукового Приказу. У мене склалась думка, що небезпечн╕шо╖ людини в Новоград╕ нема╓. В╕н, судячи з усього, людина небувало╖ км╕тливост╕. Щодо розб╕йничого племен╕ – жорсткий, нетерпимий... нав╕ть ╕з тими, хто ╖м допомагав. Казали, що на його рахунку купа загублених житт╕в, чи винних, чи невинних – то вже ╕нше питання.

–Якщо зак╕нчив, – сухо промовив мен╕ ╤са╓в, – то прошу з нами.

В╕н оглянув м╕сце б╕йки, проте, зда╓ться, його ан╕чого тут не вразило. А ось стражники невпевнено переминалися з ноги на ногу.

–Ви хочете мене затримати? – я зробив наголос на слов╕ "мене". – Вважаю, що це зовс╕м несправедливо...

╤са╓в з╕щулився та хмуро хмикнув. Я йому явно не подобався.

–Несправедливо? – перепитав в╕н. – Чому ж?

–А тому, що "проходити ╕з вами" повинн╕ вони, а не я! – запал б╕йки ще не стухнув. Якщо треба, буду в╕дбиватися.

–Оц╕ колоди? – хитнув головою Жуга. – Схоже, ╖м зараз потр╕бна допомога ╕ншого характеру... Отже, семеро проти одного... та ще й з ножом... Бачу, все це не стало перешкодою для тебе. Ну ╕ спритно ж ти ╖х!

–Тод╕ я не розум╕ю причини мо╓╖ затримки. Якщо ви розум╕╓те, що це був самозахист...

–От що, друже, досить сперечатися! Йдемо по хорошому! – ╤са╓в ощирився та подав знак стражникам. ╤ вони поповзли вперед.

Я прикинув розстановку сил. Прорватися кр╕зь двер╕ не вдасться. В╕кна ж занадто вузьк╕, щоб вискочити. Стражники, судячи з усього, церемонитися не будуть: зар╕жуть ╕ на тому к╕нець. А от якщо здамся, то можна буде спробувати вирватися на вулиц╕.

–Добре, – я зробив крок вперед. Ми зустр╕лись ╕з Жугою поглядами. В╕дчуття, наче в╕н намагався заглянути мен╕ в душу. – Я звичайно п╕ду... проте попереджаю в╕дразу, що...

╤ тут мене наче огорнула якась темрява. Останн╓, що пам'ятаю, як стр╕мко почала наближатись п╕длога...

5

...Тупий б╕ль пульсував в район╕ потилиц╕. Саме в╕н прив╕в мене до тями. Я обережно п╕дняв голову, боячись що вона зараз в╕двалиться, або лусне, наче перестиглий гарбуз. Б╕ль посилився, але разом з тим ╕ настала якась ясн╕сть в думках.

Виявля╓ться, я нап╕всид╕в-нап╕влежав в як╕йсь к╕мнат╕ б╕ля ст╕ни на холодн╕й кам'ян╕й п╕длоз╕ з╕ зв'язаними руками й ногами. Тут було замало св╕тла, тому оч╕ не в╕дразу змогли роздивитися обстановку навколо.

–Добряче тебе причастували, – промовив чийсь голос. В ╕нтонац╕╖ незнайомця заграли нотки ╕рон╕╖. – Мабуть, думав: "От вийду зараз ╕з шинку з цими бовдурами-стражниками на вулицю, ╕ тод╕ шукайте в╕тру в пол╕! Дремену св╕т за оч╕". Так?

Я повернувся вб╕к голосу, але нер╕вне св╕тло дохло╖ св╕чки та туман в голов╕ не давали можливост╕ достатньо розглянути чолов╕ка. В╕н сид╕в за величезним столом, склавши руки на грудях наче якась статуя.

–Що, к Н╕хазу, тут в╕дбува╓ться? – запитав я, облизуючи пересохл╕ губи. Б╕ль хоч ╕ неквапливо, але в╕дступав.

–Сам хот╕в би знати! – якось розлого в╕дпов╕в все той же чолов╕к.

Я зм╕г трохи повернутися та, напружуючи з╕р, незабаром зрозум╕в, що перед╕ мною сидить сам Жуга ╤са╓в.

От, Н╕хаз вас вс╕х бодай! Що ж це сталося? Я, виходить, в Розшуковому приказ╕?

Не дивлячись на власну нервозн╕сть, нахабно кинув ╤са╓ву:

–У мене не той настр╕й, щоб словами грати. ╤ ми ж взагал╕ не в балаган╕... врешт╕ решт...

–А ти, друже, бачу не бздун! – Жуга раптом нахилився вперед ╕ втупився в мене сво╖м колючим поглядом.

–╢ таке маленько...

Ну що ж, Боре! Битися, так до к╕нця... А ховати хв╕ст – то собача доля.

╤са╓в встав та неквапливо наблизився. Лежачи на п╕длоз╕, мен╕ здавалося наче його ф╕гура була занадто високою. Ледь не до стел╕.

–Ратмире, Ратмире... ╤ який же ти, к Н╕хазу, Ратмир! Адже насправд╕ тво╓ ╕м'я Бор! – промовив Жуга. Це була скор╕ше констатац╕я факту, н╕ж простор╕кування.

–Можливо, – проц╕див я кр╕зь зуби. Те, що знали мо╓ справжн╓ ╕м'я ще б╕льше насторожувало.

–Ммм... Д╕йсно, що "можливо"... Ти нав╕ть не уявля╓ш, наск╕льки близький до правди. Зна╓ш, куди потрапив?

–Не дурний-бо... Це Розшуково╖ приказ.

–Точно так, – недобре посм╕хнувся Жуга. – До реч╕, за тебе вже приходили замовити сл╕вце... Ельфи... Т╕ ще пронири. Вже д╕зналися, що ти тут... Проте саме по соб╕ це не дивно, адже на тому загадковому... та╓мничому остров╕ ти виявив вбивць Клемента д╕ Даз╕р╓... Виявив та вбив ╖х за негласним проханням Аманди.

–╤ що? – напружився я.

–Виходить, ти н╕бито працю╓ш на родину д╕ Даз╕р╓... Отаку ╕стор╕ю мен╕ зараз ╕ пропонують взяти за факт... Ц╕каво, так?

–Що тоб╕ "ц╕каво"? – я навмисно говорив з неповагою, навмисно тикав. Подивимось наск╕льки вистачить цього Жуг╕.

Той прис╕в б╕ля мене навпоч╕пки. Ми зустр╕лися з ним поглядами.

–Ц╕каво, що це лише один б╕к ╕стор╕╖, – в╕дпов╕в ╤са╓в. – А ось з ╕ншого розпов╕дають не менш захоплюючу казочку.

–Ти про кан╕йську шляхту зараз торочиш?

–Угу... З╕ сл╕в шановного панства, яке ти примудрився образити, будучи на тому клятому остров╕, виходить наче...

–Дай вгадаю. Наче я найманець?

–Найманець... вбивця, який був знайомий з бунт╕вниками. А саме ╕з С╕верськими.

–Овва! Так вони не захищаюсь цю с╕мейку?

Жуга почухав н╕с та загадково хмикнув.

–За пов╕домленнями, – неголосно промови в╕н, – як╕ нам передали до нападу на Клемента ╕ його алод, виходило, наче ти прибув з ╤нгосу... та був рекомендований в заг╕н особливих доручень. Так?

Це перев╕рка, чи що? – промайнуло в голов╕. Тон, з яким ╤са╓в мен╕ все це розпов╕дав, не об╕цяв н╕чого хорошого. Було в тому щось п╕дступне, якась пастка...

–Якщо ти кажеш, то так, – спробував знизати я плечима.

–Ммм... ╢ одна б╕да... В живих вже нема╓ жодно╖ людини, яка тебе рекомендувала!

–Тобто? ╤ що ж ними трапилося?

–Померли! – якось ╕рон╕чно в╕дпов╕в ╤са╓в. – Мало того, ми не змогли найти н╕кого з ╤нгосу, хто би знав тебе особисто... Вс╕ описи непрям╕... Хтось щось чув, та не б╕льше. Ц╕кава розпов╕дь?

–Ц╕кава, – вичавив я ╕з себе. – ╤ що ж, вс╕ листи з рекомендац╕ями несправжн╕?

–Як раз напроти! Справжн╕!

–Так що ж ви хочете?

–Роз╕братися, – Жуга почав ходити туди-сюди, заклавши руки за спину. – Хочу ретельно у всьому роз╕братися. Зна╓ш, Боре, ╓ ще один нюанс, як то кажуть ельфи. Ще одна особлив╕сть... Це зв╕ти деяких св╕дк╕в, як╕ повернулися з острова разом ╕з тобою. За ними виходить н╕бито ти дуже непогано волод╕╓ш мечем, влучно стр╕ля╓ш. ╤ ось ще сьогодн╕ з'ясувалося, що ╕ в рукопашн╕й непогано вправля╓шся... Отже ма╓мо наступн╕ ц╕кавинки. Ти спритний, хитрий, у в╕дм╕нн╕й форм╕... жорстокий до супротивника... непоганий тактик, – все це Жуга перераховував, роблячи крок за кроком у напрямку свого столу. Пот╕м раптом зупинився ╕, повернувшись до мене, кинув: – Оце п╕дготовка!

–Чи не диво! Стр╕ляти, фехтувати... Що там? Битися на кулаках? Сходи в слоб╕дськ╕ шинки, ти там ╕ не таке побачиш.

–Уж пов╓рь мн╓! Я ╕ н╓ так╕х пов╕дал на свойом в╓ку. ╤ кто ж╓ т╓бя, брат╓ц, подготавл╕вал? Точно не ми... не кан╕йци... Ст╕ль не тот...

Жуга сипав ельф╕йськими сл╕вцями. Може хот╕в мене чимось вразити, а може то була його особлив╕сть... Проте через це я не завжди встигав второпати значення сказаних речень. "Тактик", "нюанс", "стиль"... Десь на п╕дсв╕домому р╕вн╕ я н╕бито був близький до розум╕ння, але все ж сердився через под╕бн╕ забаганки ╤са╓ва.

–╤ чий же то почерк п╕дготовки? – спитав я голову приказу. – ╤мперський?

–Можливо, – погодився Жуга. Судячи з його тону, в╕н також розглядав цей вар╕ант. – А можливо ╕ н╕. Бачиш яка заплутана ╕стор╕я?

–Н╕чого заплутаного... То ти сам все ускладню╓ш. Чим прост╕ше пояснення, тим ближче воно до правди. А все ╕нше – в╕д Н╕хаза... в╕н той ще шахрай, вм╕╓ людський мозок припорошити.

–Так де ти навчився под╕бному?

–В б╕йках... то тут, то там... Все приходить з досв╕дом.

–╤ де ж ти набрався того досв╕ду? В яких таких б╕йках? Чи, вибачай, на ╤нгос╕ було де практикуватись? – Жуга повернувся до мене ╕ р╕шуче наблизився. В╕н прис╕в та зв╕дкись витягнув н╕ж. – Так хто ти такий?

–Бор... Я – Бор.

–З╕знайся, ти коли-небудь був на Свят╕й Земл╕?

–Чого я там забув! Битися за церковн╕ забобони?

–Ну, Свята Земля – алод чималий... Це не т╕льки п╕рам╕да Тенсеса, чи джунгл╕ Текуан╕, або болота Тех╕о, – з╕щулившись, виблискував сво╖ми знаннями Жуга. – Зв╕сно, що в ру╖нах старих м╕ст – М╕ктлан╕ та Ускул╕ – тебе робити н╕чого... А ось на плато Коба... на Ельджун╕ ц╕кавих м╕сць вистача╓. Наприклад в╕льний порт Такал╕к. Там вештаються т╕ ще молодц╕. До реч╕ з ось так╕м же загаром, як в тебе... Ну що скажеш?

–Ще раз повторюю, я не пам'ятаю, щоб в╕дв╕дував Святу Землю! ╤ м╕ж ╕ншим, як бути з рекомендац╕йними листами? Вони ж правдив╕? Нема╓ приводу ╖м не дов╕ряти, так?

–Ну, листи листами... Тут ти, Боре, д╕йсно ма╓ш рац╕ю. Проте твоя особа в╕д того не ста╓ менш загадковою, – Жуга нервово заходив вилицями. В╕н знову з╕щулився та почав спритно грати лезом. – Що ж, друже, ми будемо з тобою робити?

–Слухай, давай припинемо ходити околясом! Якщо ╓ пропозиц╕я, то я уважно слухаю.

–А якщо нема╓?

–Як нема, то й дарма! Якщо так, тод╕ й нар╕кай на себе. А мен╕ байдуже...

–Байдуже? Чим б╕льше за тобою спостер╕гаю, тим б╕льше переконуюся в тво╖й небезпечност╕... для людей... Ти розум╕╓ш кому загрожу╓ш? – Жуга перестав гратися ножем ╕ вказав ╖м на мене.

–Я багато чого розум╕ю... Наприклад, що нас тут лише дво╓. ╤ це неспроста.

Жуга посм╕хнувся, але одними очима. Зда╓ться, останн╓ зауваження його чимось порадувало.

А мен╕ ж раптом на пам'ять прийшла одна з тих м╕льйонних чуток, якими году╓ться новоградськ╕ обивател╕. Говорили, що ╤са╓в якось п╕ймав свою дружину "на гарячому". Але не в приклад ╕ншим не став битися з коханцем, судитися з ним, чи тягнути його в холодну, а лише схопивши обох за петельки, вигнав аж-но за околицю м╕ста, при тому попередивши п╕д страхом смерт╕, щоб тут, в столиц╕, ан╕ один, ан╕ другий н╕коли б╕льше не з'являлися. З тих п╕р н╕ його зрадниц╕-дружини, н╕ ╖╖ полюбовника в Св╕тол╕сс╕ не бачили. Сам же Жуга згодом взяв до себе с╕м'ю того самого коханця – молоду ж╕ночку та ╖╖ двох малол╕тн╕х доньок. ╤ з тих п╕р вони разом живуть у нього в будинку, наче справжн╕с╕нька родина. Д╕точки, кажуть, ╤са╓ва величають татом, наче р╕дного батька.

Пам'ятаю, як мене здивувала ця ╕стор╕я. Аж занадто то було схоже на байку... При тому вона сильно в╕др╕знялася в╕д т╕╓╖ картини, що намалювалась в мо╖й уяв╕, п╕дпитанною м╕ськими чутками. Не в╕рилося, буц╕мто Жуга м╕г под╕бне зробити. Хоча... хоча чого в житт╕ не бува╓! ╤ жук свистить, та й бик л╕та╓...

–Отже, вважа╓ш, що ми з тобою наодинц╕ неспроста? – тихо спитав голова приказу.

В╕н раптом нахилився та перер╕зав мотузки на мо╖х руках, а пот╕м ╕ на ногах. Я в╕дчув, як в╕дразу закололо в к╕нц╕вках, немовбито в них впилась тисяча голочок.

–Частково, ти ма╓ш рац╕ю, – заявив ╤са╓в. – Присядемо до столу?

Я неохоче п╕дв╕вся. П╕сля такого напруженого допиту, не особливо гор╕в бажанням бути в╕двертим. ╤ все ж поплентався до дубово╖ лави. Ми прис╕ли один напроти одного ╕ Жуга вкрадливим голосом почав:

–Моя пропозиц╕я дуже проста. Чи не бажа╓ш попрацювати на мене? Скаж╕мо так, зараз не вистача╓ толкових хлопц╕в для роботи в Приказ╕ та╓мних справ... Чув про такий?

–Що? – чесно сажу, що розгубився.

–Почнеш ╕з загону особливих доручень, – продовжував муркот╕ти ╤са╓в. – Тебе ж нав╕ть рекомендували залучити до ц╕╓╖ справи... правда не у нас, але сут╕ це не м╕ня╓... Ну що?

–Вибачай, – все ще розгублено казав я, – однак мен╕ не зовс╕м зрозум╕ло до чого ми йдемо... Ти звеш мене в Розшуковий приказ?

–А що тут дивного?

–Тю! Т╕льки-но ти докоряв мен╕ п╕дозр╕лою п╕дготовкою... ледь не звав хадаганським шпигуном... ╕ раптом такий поворот в ╕нший б╕к!

–Як кажуть ельфи: "Нав╕ть ворога сл╕д тримати п╕д рукою".

Знову ельфи. Чи не занадто Жуга захоплю╓ться цим народцем?

–А якщо я не погоджуся? – прямо спитав у нього.

–Як нема, то й дарма, – посм╕хнувся ╤са╓в. – Вже тод╕ ти вибачай.

–Очман╕ти... З калюж╕ впав у болото! То ельфи... тепер ось ти...

–Що ельфи? – не второпав Жуга.

–Бачу, що вс╕м пристав у нагод╕ м╕й талант з област╕ "особливих доручень", – сердито кинув я, потираючи к╕ст╕ рук. – Н╕хто з вас не хоче бути заплямованим, тому ╕ шукають дурн╕в, на кшталт мене. В цьому св╕т╕, дивлюсь, не залишилось н╕яко╖ морал╕...

Голова приказу в╕дкинувся назад, знову склав руки на грудях, мовби статуя ╕ втупився в мене сво╖ми водянистими очима.

–У тебе довол╕ критичний розум, Боре, – неголосно вичавив в╕н ╕з себе.

–Це погано, чи що?

–Це незвичайно, як для звичайно╖ людини, – ╕ голова приказу тонко-тонко розсм╕явся власному каламбуру. Трохи згодом в╕н заспоко╖вся та заговорив б╕льш серйозним тоном: – Ти шука╓ш у власному жит╕ якусь мораль?

–Я вважаю, що вс╕ ми повинн╕ дотримуватись певних правил. Для когось це мораль, для когось церковн╕ запов╕д╕, а для трет╕х – закон.

–А-а-а, ти з тих, хто турбу╓ться про те, як буде виглядати на суд╕ Тенсеса? Що переважить – добр╕ вчинки, або поган╕, так?

–Та до чого тут те? – розсердився я.

–Тод╕ що тоб╕ не до вподоби? – нахилився вперед Жуга.

–Вважа╓ш, мен╕ кортить за кимось лайно прибирати? Ще скажи, що я про те все життя мр╕яв!

–Справа в оплат╕ тво╖х послуг?

–Знову за рибу грош╕!..

–Так поясни, що не так.

–Якщо мене п╕дштовхують до якогось вчинку, то я повинен для себе вир╕шити, чи це правильно, чи н╕. Чи власно я хочу того, чи йде воно все л╕сом!

–Овва! Тобто я... тобто вс╕ ми тут, в Розшуковому приказ╕, так╕ соб╕ н╕хазов╕ д╕ти, як╕ п╕дбивають чесних громадян на погану справу? – посм╕хнувся Жуга.

–Мова йде про засоби... Оц╕ "особлив╕ доручення" мають дурний запах... ╤ до реч╕, якщо ми вже так в╕дверто почали, от скажи а ти сам не бо╖шся того, що на тебе може оч╕кувати в чистилищ╕? Чи повернуть назад, в Сарнаут, як примушу╓ нас в╕рити Церков, чи н╕?.. Серед народу ходять чутки, наче ╓ такий остр╕в, куди в╕дправляються ╕скри тих, кому не дають наступного переродження. Чи не буде так, що Тенсес на сво╓му суд╕ тебе в╕дправить туди, а мене навпаки – поверне, бо я, бач, свого роду ╕нструмент у тво╖х руках. Наказали – зробив. П╕днев╕льна людина...

–Ох-ох-ох... так вже ╕ п╕днев╕льна... Та тоб╕, Боре, т╕льки пропов╕дувати! Якщо чесно, то будь такий остр╕в насправд╕, я б вважав за краще в╕дправитися на нього, н╕ж перебувати тут. Чи ти також на╖вно вважа╓ш, буц╕мто я тут молоко ╕з медом попиваю, пузо на╖даю? Наша справа дурно пахне – тут я погоджуюсь... Але вона конче необх╕дна. Конче!

–Кому? Тому, хто сидить б╕ля корита та вир╕шу╓ кому та ск╕льки з нього дати?

–Отже ти мен╕ доказу╓ш, що не треба боротися за справедлив╕сть в цьому св╕т╕? – посм╕хнувся Жуга. – Кажи чесно... ми тут сам╕...

–Чесно? Гаразд! Скажу, хвоста не заховаю... Ти кажеш справедлив╕сть? Боротьба за не╖? Згодний, це потр╕бно... проте якими засобами? Я не хвора людина, як╕й подоба╓ться махати мечем праворуч-л╕воруч, коли ╖й щось не сподобалось. Все що зробив до цього... нав╕ть вбивство С╕верських... не вважаю ан╕ поганим, ан╕ благим вчинком. Однак це було викликано через мо╖ власн╕ погляди... правила... через мою мораль... А ти пропону╓ш мен╕ виконувати тво╖ накази. З╕знайся, ти хочеш щоб я п╕шов та когось вбив?

Жуга раптом голосно розреготався:

–Ти мн╓ нрав╕шся! Опр╓д╓лйоно нрав╕шся! ╢сл╕ б сразу соглас╕лся... клянусь Тенсесом... я б т╓бя отправ╕л в яму! А с╓йчас в╕жу, што н╓ ошибся! Ти нужний ч╓лов╓к!

–Не розум╕ю.

–Я н╓ зову т╓бя для как╕х-то л╕х╕х д╓л... Мн╓ ╕м╓но н╓обход╕м ч╓лов╓к со сво╓й моралью... сво╕м╕ установкам╕... прав╕лам╕... Сво╕м код╓ксом! Сво╕м пон╕ман╕╓м справ╓дл╕вост╕! Ум╓ющ╕й мисл╕ть кр╕т╕ч╓ск╕, а н╓ тупо ╕сполнять чь╕-то забаганки. Ти опр╓д╓лйоно подход╕ш.

Я ще б╕льше заплутався. Або ╤са╓в з╕ мною гра╓, або... або...

–Так що скажеш? – протягнув свою долонь голова приказу.

–Поясн╕, що я повинен робити...

–Шукати справедлив╕сть! – широко посм╕хнувся Жуга.

╤ в цей момент я згадав Баришеву з ╖╖ "пророцтвами". Чи вважати, наче пропозиц╕я голови Розшукового приказу ╕ ╓ т╕╓ю "просьбою допомоги з боку кан╕йц╕в", як вона ╕ казала? Якщо я погоджусь, то це н╕бито буде одним з крок╕в до розум╕ння власного минулого. Так об╕цяла ╢лизавета.

Слухай, Боре, ну не може це бути зб╕гом! А взагал╕ якось дивно! – в╕д под╕бних думок мене аж кинуло в жар.

–Так я все ще чекаю на в╕дпов╕дь, – поквапив ╤са╓в.

–Можна подумати, що ти мен╕ дав можлив╕сть вибору, – пробубон╕в я, в╕дводячи оч╕.

–Хм! Теж в╕рно п╕дм╕чено... Проте, буду вважати, що ти погодився.

–╤ що дал╕? – насупився я, протягуючи руку, щоб потиснути долонь ╤са╓ва.

Рукостискання виявилось свого роду боротьбою. Десь с п╕вхвилини ми тримали один одного за долонь, намагаючись виявити слабину. Першим розтиснув пальц╕ ╤са╓в. В╕н втомлено потер оч╕.

–Ну ╕ розмова у нас ╕з тобою вийшла, – промовив голова приказу дивлячись у вузеньке в╕конце, за яким, судячи по тьмяному св╕ту вуличного л╕хтаря, були вже сут╕нки.

–Так... д╕йсно... Слухай, а ти не бо╖шся, що схибив з╕ мною? Не було тако╖ думки? Адже насправд╕ ти не зна╓ш яка я людина.

–Чи боюся? – Жуга потер к╕нчик свого носа. ╤ видихнувши, в╕н знову почав простор╕кувати, пер╕одично сиплячи ельф╕йськими сл╕вцями. – Ще й як! Проте за багато рок╕в свого життя я навчився бачити людей наскр╕зь. ╤ це не проста метафора. Через найдр╕бн╕ш╕ нюанси... детал╕, як╕ звичайна людина вважатиме незначними, я можу скласти досить достов╕рний портрет... Ось ти, Боре, порожн╕х погроз не робиш. А будь-кого, хто хоч якось "заз╕хне" на твою "територ╕ю", ти розтерза╓ш умить. Не сперечайся... Це так ╕ ╓. Не треба зараз робити таке обличчя, н╕би сказане мною неправда.

Я тут же сп╕ймав себе на тому, що д╕йсно скорчив кислу пику.

–Не сприймай це за осудження, – продовжував Жуга. В╕н оперся на руки та втупився кудись вдалеч╕нь. – Так чи ╕накше, але ми вс╕ боремося в цьому св╕т╕, намагаючись зробити так, щоб в ньому панував наш власний св╕тогляд... ╤ саме це робить нас ╕з нас особист╕сть. Розум╕ю, що ц╕ фрази звучать занадто голосно, але така правда. А зна╓ш, нав╕ть серед тварин... птах╕в... або риб трапля╓ться щось под╕бне... Вони також борються... Чи можна нав╕ть сказати "воюють".

–Воюють? – ╕рон╕чно хмикнув я. А сам подумав, що вже втомився в╕д под╕бно╖ балаканини.

Мо╓ хмикання Жуга сприйняв по-сво╓му. В╕н чомусь спохмурн╕в та певний час покусував нижню губу. Я вже було подумав, що чимось його засмутив.

–Та боротьба серед тварин, зазвичай, ма╓ вигляд дурнуватих сутичок, – промовив в╕н згодом. – До наших, людських, чи наприклад ельф╕йських висот ╖м ого-го як далеко! Проте це не в╕дм╕ня╓ факту под╕бних...

–╥хн╕ сутички, – перебив я ╤са╓ва, бо не бажав вислуховувати чергов╕ "повчання", – це звичайне природне явище. ╤ робити з нього щось незвичайне – не варто.

–Згодний... в дечому згодний... "Природне явище", як ти його назвав, звичайно можна пояснити проза╖чними причинами. Але проблема в╕дносин м╕ж нами... будь то люди, ельфи, орки чи г╕берл╕нги – це зовс╕м ╕нша справа. Зовс╕м! ╤нша! – останн╕ два слова Жуга промовив так, наче забивав цвяхи.

–Та що там ╕ншого? Просто у нас р╕зн╕ шкали вим╕рювання. У птах╕в чи тварин – одна м╕ра, а у нас – на дек╕лька порядк╕в вища. А так – теж саме!

–Н╕! От тут я ╕з тобою зовс╕м не згоден! – ╤са╓в раптово захитав головою, наче глибокий старик, у якого трус╕ння це вже в╕кове явище. – Скажу тоб╕ то, що ╕ншим н╕коли не казав...

–Чому це?

–Бо ти мен╕ подоба╓шся, – спробував посм╕хнутися голова приказу. Але зам╕сть того його обличчя перекосило, буц╕мто в╕н побачив щось непри╓мне. – Так от, як т╕льки Сарн над╕лив нас розумом, дав можлив╕сть розм╕рковувати над буттям, то ми вс╕ раптом усв╕домили власну винятков╕сть. Це ╕ стало тим м╕рилом, яке розд╕лило л╕вих чи правих, високих чи низьких, красивих або жахливих... Само-╕ден-тиф╕-ка-ц╕я! – майже по складах проговорив Жуга.

Мен╕ так ╕ корт╕ло спитати: "Що"? Оц╕ його зарозум╕л╕ сл╕вця ╕нод╕ били куди м╕цн╕ше, н╕ж кулаки. Невже не можна говорити б╕льш простими фразами?

–Вс╕ цив╕л╕зац╕╖, чи то джунська, наша, або ельф╕йська, нав╕ть людей племен╕ Зем... вс╕ вони боролися за власне ╕снування, мало того – за власне розум╕ння цього св╕ту! Як т╕льки само╕дентиф╕кувались, як т╕льки зрозум╕ли, що мають особливост╕, винятковост╕ та несхожост╕ з ╕ншими, так ╕ почалися "в╕йни"... боротьба за те, що б цей св╕т був саме таким, яким ми хочемо його бачити... От ми казали про тварин, птах╕в... комах... А уяви, наче метелик раптом надбав розум! Мало того, побачив, що узор, кол╕р та розм╕р його крил в╕др╕зня╓ться в╕д всього цього у ╕ншого метелика. ╤ в╕н скаже: "Овва! Та я не такий! Я кращий"! ╤ д╕ти цього метелика будуть вважати так само... Прийде час ╕ вони, наприклад, раптом заявлять, що належать до обраного Дома жовтокрилих! А Д╕м червонопузих викине сво╖ курбети! Ось так!

Зовн╕ почулися як╕сь звуки. Зда╓ться, то м╕ська стража обходила вулиц╕.

–Гаразд, вистачить на сьогодн╕ одкровень! – в╕дмахнувся Жуга. – Йди, Боре, ти в╕льний. Коли настане час до тебе прийдуть та скажуть: "Рука допомоги". Будь люб'язний – не в╕дмовляйся, – ╤са╓в хот╕в посм╕хнутися, але вдруге його обличчя перекосило. – Тримай оцей пап╕рець. Покажеш його вартовим б╕ля вор╕т, щоб випустили тебе з Новограду. Та ╕ взагал╕, з цим пап╕рцем можна спок╕йно йти мимо м╕ських стражник╕в... ╥х зараз на вулицях багато ходить, бо часи настали неспок╕йн╕. Можуть ╕ затримати... Тод╕ просидиш до ранку в холодн╕й.

Я забрав сув╕йку з печаткою, п╕дв╕вся та вийшов геть. За дверима стояли тро╓ ос╕б. Один з них взявся мене провести, але я невдоволено в╕дмовився та рушив назовн╕. Вийшов на крильце, зупинився та втягнув прохолодне н╕чне пов╕тря.

Ц╕каво, що стало чинником мо╓╖ згоди... Адже я все ж погодився працювати у ╤са╓ва, хоча прямо того не заявив... Так ось, що ж було чинником? Невже я п╕ддався його вмовлянням? Чи справа в Баришев╕й? Вона щось наговорила... я вухами похляпав... ╤ ось вам ма╓те!

Як все заплуталось... як все закрутилось... Але на що тепер скаржитися. Зал╕з в цю справу, тож не гоже тепер ховатися.

У м╕ст╕ було тихо. Самотн╕ л╕хтар╕, навколо яких кружляли н╕чн╕ метелики, ледь висв╕тлювали закутки Торгового Ряду. Десь за годину я нарешт╕ д╕стався трактиру Корчаково╖. Не дивлячись на п╕зн╕й час, тут дос╕ гуляли як╕сь хлопц╕. Я озирнувся та стомлено поплентався нагору.

–А я вже подумала, – раптом почулося за спиною, – що ви зовс╕м ╕ не прийдете.

Це була хазяйка трактиру. Вона витерла руки й рушила за мною сл╕дом.

–Знову приходили та ц╕кавилися вашою персоною, – додала ж╕ночка.

–╤ хто? Розшуковий приказ?

–Та вже ╕ як╕сь бандити заходили... ╕ ельфи...

–Отже, я сьогодн╕ користуюся великим попитом. ╤ що ж ви ╖м казали?

–Н╕чого ц╕кавого...

–Зрозум╕ло...

–А що у вас ╕з обличчям? – здивувалась Зая, дивлячись на подряпини та с╕нц╕.

–Познайомився з м╕сцевими кра╓видами... Все в порядку. Скаж╕ть, а що м╕й товариш?

–Та спить.

–Не буянив?

–У мене не забалу╓ш, – посм╕хнулася Зая, пор╕внявшись з╕ мною. – Ход╕мо, покажу де розташуватися на н╕чл╕г.

–Так я ж це... на п╕длоз╕ в к╕мнатц╕ приляжу...

–Та киньте ви це, Ратмире! – плеснула руками Корчакова.

–Насправд╕ я Бор.

Зая завмерла та якось дивно подивилась на мене. Ми з╕йшлись поглядами. Мен╕ здалось, наче Корчакова щось шукала в мо╖х очах. ╥╖ обличчя злегка округлилося в╕д стримувано╖ посм╕шки, в╕д чого на щоках з'явилися мил╕ ямочки.

–Отже, ви Бор, – тихо промовила вона.

Ми стояли близько один в╕д одного. Я в╕дчув при╓мний запах, що виходив в╕д не╖.

–Ну що, йдемо? – спитала вона ╕ не оч╕куючи в╕дпов╕д╕ рушила першою.

Що не кажи, а ф╕гура у не╖ ще та, – промайнуло в голов╕. ╤ т╕льки-но я це зрозум╕в, як в╕дчув, легке збудження. Тонк╕ зап'ястя рук... округл╕ плеч╕... вузька тал╕я, що круто переходила в стегна... Сорочка та довга сп╕дниця багато чого ще приховували, а ось моя уява подомальовувала За╖ ст╕льки ус╕лякого, що я нав╕ть на мить зупинився.

Ми пройшли по невеликому коридорчику ╕ зупинилися б╕ля дубово╖ р╕зьблено╖ двер╕.

–Прошу, – Зая р╕зко штовхнула стулки й пропустила мене вперед.

–Це чия така гарна св╕тлиця? – пробурмот╕в я, оглядаючи затишну широку к╕мнату, осв╕тлювану рядом масляних лампадок, що вис╕ли вздовж ст╕н. Тут густо пахло якимись травами та прянощами.

–Моя, – з часткою зн╕яков╕лост╕ промовила Корчакова.

–О, Тенсесу! Н╕, я не можу... Та ви що! – ╕ було розвернувся, щоб вийти, але зам╕сть того вр╕зався в хазяйку трактиру.

Вона тихо зойкнула, схопилася за мене, щоб не впасти... Ми виявилися дуже близько один в╕д одного... дуже...

–У вас, Боре, красив╕ оч╕, – тихо-тихо сказала Зая.

А я, наче хлопчисько, втупився в ╖╖ пухкеньк╕ червон╕ губки... Погляд ковзнув трохи нижче, в╕д чого обличчя ж╕нки вкрилося червоними плямами... Запах, що парив в╕д не╖, дурманив мою св╕дом╕сть до одур╕ння...

Я в╕дпустив себе... зняв контроль... Л╕вою рукою схопив ж╕нку за тал╕ю, а правою – за шию... Вийшло якось грубо, проте спротиву не було... Я притягнув до себе Корчакову, упиваючись губами в ╖╖ волог╕ уста. Зая знову не противилася. Вона лише тихо-тихо охнула ╕ в╕дпов╕ла на поц╕лунок...

В╕н був гарячим, в╕д чого по мо╓му т╕лу проб╕гло при╓мне тремт╕ння... розум застелила якась пелена, ╕ мен╕ схот╕лося ще сильн╕ше притиснути Корчакову до себе.

Стало в╕дразу якось важко дихати. Вже не гаючи часу на церемон╕╖, я потягнув Заю за собою. Л╕ва рука майже сама проповзла ╖й п╕д сорочку, намацуючи н╕жн╕ груди. Напружений сосок стирчав, н╕би капелюшок недобитого цвяха...

Зая з╕гнулася ╕ подалася до мене вс╕м сво╖м гарячим т╕лом. Ми не припиняли ц╕луватися... А в якусь мить стало зрозум╕ло, що ми з нею на л╕жку.

Шк╕ра ╖╖ ши╖ на дотик була оксамитовою... теплою... Пальц╕ намацали тонку жилку, що пристрасно билася в такт збентеженому серцю... На якусь мить Зая затримала подих, пот╕м в╕дпустила мене, лягла на спину ╕ прикрила оч╕...

О, Тенсесу! Як же солодко в╕д не╖ пахнуло!

Це, мабуть, була остання твереза думка...

6

...Вранц╕ прокинувся в самому прекрасному настро╖. Весь вчорашн╕й негатив розв╕явся, як туман. А саме ц╕каво, нав╕ть не бол╕ла голова... А ╖й вчора ох як д╕сталося! Та ╕ не т╕льки ╖й. В тому м╕ському трактир╕ лупили, куди попадуть... ╤ все ж, в╕дчував себе добре. М'язи т╕льки трохи нили, як то бува╓ п╕сля важко╖ прац╕.

За╖ поруч не було. Я чув, як вона встала. Це сталося дуже рано, за в╕концем т╕льки-но пос╕р╕ло. Намагаючись не шум╕ти, Корчакова швиденько одягнулась та рушила вниз, напевно, в св╕й подклет. А незабаром, як доказ мо╖х припущень, по трактиру поширився при╓мний запах св╕жо╖ здоби.

Я одягнувся, визирнув з-за двер╕, й побачивши що н╕кого нема╓, швидко попрямував до себе в к╕мнатку. Тут дос╕ голосно хроп╕в Першосв╕т. Пов╕тря було спертим, важким, з характерним запахом вчорашнього перегару.

–Гей! Соню! – штовхнув я хлопця.

Той голосно хрюкнув ╕ перелякано розплющив оч╕.

–Де я? – глухо пробурмот╕в Першосв╕т, озираючись навкруги. Здавалося, що мене в╕н й не пом╕тив.

–Тут, – посм╕хнувся я у в╕дпов╕дь. – Ну ╕ гаразд ти спати, брате.

–Боре? Що у тебе ╕з пикою? – хлопець втупився на подряпини на щоц╕.

–Ти на свою б подивився, красеню!

–А Н╕хаз його бодай, де ми?

–Ну ╕ пам'ять! Ти б поменше пив би, Першосв╕ту. М╕ський трактир пригаду╓ш?

–Та щось смутно...

–Ну так тебе там обдерли до цурки... ╤ синець п╕д оком поставили. А пот╕м ти заперся до г╕берл╕нг╕в та витоптав ╖м кв╕ти. Такий скандал трапився, що хай Сарн милу╓. Ми ледь в╕дбрехалися.