Текст книги "Частина друга (СИ)"

Автор книги: Олександр Меньшов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 15 страниц)

–Скоро вони зможуть виступити до Новограду, – сухо перебив Прозор. Хто т╕ загадков╕ "вони", в╕н не пояснив.

–Краще б було скористатися послугами того чарод╕я, н╕ж сипати з╕лля, – додав ╕нший бандит. – В╕н об╕цяв накласти закляття, щоб в╕длякувати випадкових мандр╕вник╕в.

–Там ╓ кому в╕длякувати, – раптом розреготався перший чолов'яга.

Тут неоч╕кувано Прозор тупнув ногою та злобно додав:

–Зараз би зловити цю сволоту! Зловити та випотрошити, Н╕хаз ╖х вс╕х бодай, як того карася!

–Ти все н╕як не заспоко╖шся, – посм╕хнувся хтось ╕з товариш╕в Прозора.

–А ти б що зробив на мо╓му м╕сц╕? – сказав Веч╕р, ледь не плюнув той.

Зда╓ться, мова була про наш заг╕н, – вир╕шив я.

Прозор почав лаятися та нервово тупот╕ти ногою. Його товариши стримано посм╕халися та один з них додав про голодного пацюка. Вс╕ разом пригадали якогось "халепника", якому вони надр╕зали жив╕т та закинули туди мерзенну тварюку, щоб вона "згризла печ╕нку".

–А у нас закапували в землю живцем, – промовив той, що допов╕дав про схрони. – Одну голову залишали стирчати. Пот╕м зверху дерев'яне в╕дро, а п╕д нього пацюка. ╤ давай палками лупити, щоб перелякати. Пацюк гриз ╕ н╕с, ╕ вуха... ╕ щоки... Б╕долаха п╕д в╕дром починав верещати та ще б╕льше лякав тварину.

Вс╕ знову засм╕ялися.

–Слухай, Веч╕р, а мен╕ все не да╓ спокою оте кляте золото! – раптом промовив трет╕й. В╕н чомусь озирнувся навкруги та пошепки додав: – Не варто було його брати... Ото вс╕ непри╓мност╕ через нього!

–Заткнися! – Прозор раптом вдарив свого товариша в груди. Той захрип╕в та в╕дсахнувся назад. – Заткнися! Н╕якого проклятого золота! Ще раз хтось про те вякне, залишиться без зуб╕в!.. Ясно?

–Ти, Прозоре, ╕ сам сциш, як би зараз не приндився, – нахабно заявив перший бандит. – Це нав╕ть дитина пом╕тить! Я бачив, що ти те золото також в руки не брав. Засцяв?

Прозор р╕зко п╕дскочив, але не ризикнув битися.

–Ще раз кажу, заткн╕ться! Дедята д╕зна╓ться, що ви про це теревените, в╕н вам язика хутко в╕др╕же!

Четв╕рка замовкла. Якась хвилина ╕ чолов╕ки почали готуватися до сну.

Я все ще сид╕в у зас╕дц╕. В голов╕ крутилося одне: треба пор╕шати все тут ╕ зараз, ╕накше вони д╕стануться Дедяти... ╕ тод╕ ми не т╕льки на словах д╕зна╓мось про гру з пацюками.

Вартувати залишили того чолов'ягу, якого Прозор вдарив в груди. В╕н прис╕в б╕ля куща та втупився у вогонь.

Дочекавшись, коли на бандит╕в нападе сплячка, я тихо поповз вперед. Благо, що жодна г╕лка п╕д╕ мною зрадницьки не хруснула.

Бити треба було так, щоб вартовий не видав жодного звуку. П╕дкрастися було справою не складною – менше хвилини та я опинився в якомусь кроц╕ в╕д чолов'яз╕. А ось що робити дал╕, оце питання!

╤ м╕ж тим, я був спок╕йним, наче зм╕я. Аж самому дивовижно. В наступну мить моя св╕дом╕сть наче в╕докремилась в╕д т╕ла ╕ воно само почало д╕яти самост╕йно.

Набрав в леген╕ пов╕тря... завмер... крок вперед... л╕ва рука хутко закрила рот вартовому... одночасно правиця лягла на лоб та закинула голову чолов'яз╕ назад... В╕н розгублено стрепенувся, але вже зап╕зно, ╕ в наступну секунду бандит звалився спиною на землю...

Сакс вистрибнув ╕з п╕хов, наче сам чекав на те... Я бив п╕д п╕дбор╕ддя, намагаючись ув╕гнати лезо так, щоб воно д╕сталось аж до мозку. Ледь чутно лопнула шк╕ра, зашелест╕ла сталь... руку обпекло чимось гарячим... Чолов'яга р╕зко смикнувся та тут же обм'як, коли я повернув сакс на п╕воберту...

Секунда... три... десять... Зда╓ться, все спок╕йно...

Я все ще сид╕в на кол╕нах, затискаючи рот вартового рукою... Серце, що дивно, нав╕ть не колошкалося...

Чисто рефлекторно витерши лезо о куртку вбитого, я акуратно попрямував до наступного бандита. Все також швидко затиснувши йому рот долонею, р╕зко надавив кол╕ном на груди та стр╕мким ударом ув╕гнав лезо в горло. Чолов'яга смикнув правою ногою, лише дивом не зачепивши сплячого поруч товариша... Знову проворот сакса ╕ залишилось дочекатися, поки т╕ло припинить битися в судомах...

Ледь я прибрав л╕ву руку, як з рота бороданя вирвалося тихе шип╕ння, а сл╕дом заструмен╕в темний пот╕к, котрий запузирився бульбашками, що тихо-тихо лопалися на губах.

Наступною жертвою вибрав Прозора. В╕ддихавшись, я п╕дступив до нього, ╕ ледве схилився, як той раптом р╕зко в╕дкрив оч╕ та втупився прямо в мене.

В╕д неспод╕ванки я нав╕ть трохи в╕дсахнувся, але тут же опанував себе та кинувся вперед. Прозор майже митт╓во в╕дкотився в б╕к ╕ встиг при тому за╖хати ногою мен╕ в печ╕нку. Я крякнув в╕д болю та випустив з рук зброю. Через цю метушню пробудився ╕ четвертий бандит, той, який шкодував про в╕дсутн╕сть допомоги з боку якогось чарод╕я.

З одного боку тепер вже можна було не боятись шум╕ти. А ось з ╕ншого – битися ╕з двома в╕дразу буде, м'яко кажучи, проблематично. От псяче хутро! Треба було застрелити ╖х вс╕х ╕з лука, поки вони спали... ╤ хто мене смикнув хапатися за клинок та напувати його кров'ю? Тепер вже зап╕зно жалуватися!

Я п╕днявся на ноги та витягнув фальш╕он.

Ефект раптовост╕ був мною втрачений ╕ я, хоч ╕ ненавмисно, дав можлив╕сть Прозору та його напарнику п╕дготуватися для б╕йки. Правда, було пом╕тно, що вони обидва розгубилися. А може нав╕ть ╕ злякалися.

Я не став розтягувати "гру" ╕ поки другий бандит намагався отямитися, ми швидко зчепилися з Прозором. Незважаючи на св╕й, так би мовити, неп╕дготовлений для б╕йки стан, в╕н довол╕ вдало в╕дбив мо╖ перш╕ випади. Подальше затягувати атаку було небезпечним. Я тут же перейшов у в╕дчайдушний наступ, з╕бравши для того вс╕ сили. Ми стр╕мко зблизилися. В╕д тако╖ швидкост╕ й напористост╕ Прозор позадкував, ╕ як результат – сп╕ткнувся.

Я вибив меч з його руки ╕ ув╕гнав св╕й прямо в груди. Шк╕ряна куртка трохи знизила силу удару, але все одно лезо жад╕бно ув╕йшло в т╕ло десь на глибину долон╕. Я п╕дняв зброю Прозора та зак╕нчив б╕й. Меч застряг в передпл╕чч╕, перерубавши сухожилля та к╕стки.

Докумекавши, що в╕н залишився наодинц╕ з╕ мною, останн╕й з бандит╕в в╕дчайдушно кинувся вперед, але його клинок розс╕к лише пов╕тря. Я висмикнув св╕й фальш╕он та легко п╕рнув п╕д руки нападника, тим самим опинившись у нього за спиною. П╕дс╕кання ╕ чолов'яга звалився на землю. Я тут же навалився йому на груди сво╖м кол╕ном, притискаючи леза меча до горла.

Бандит дихав дуже важко. У в╕дблисках затухаючого багаття в його очах загор╕вся страх ╕ розум╕ння власно╖ безнад╕йност╕.

–╤м'я, – сухо гаркнув я, дивлячись як лезо, притиснуте до шк╕ри, заставило виступити темну смужку кров╕.

–У-у-у... Уйка...

–Запитую т╕льки раз. Якщо будеш брехати, прощайся з життям. Усв╕домив?

–Так... так... так...

–Ск╕льки у Дедяти людей?

–Це... ну.., – оч╕ Уйки заб╕гали, наче загнан╕ зайц╕.

–Я тебе попереджав, – вирвалося у мене.

–Було п'ятнадцять... Так, п'ятнадцять!

–Ск╕льки дозор╕в, ╕ де знаходяться?

–На... на... на Б╕лому ╕кл╕... Тттам тро╓... На п╕вн╕чн╕й Лисин╕ ще тро╓...

–Пастки?

–╢... так-так... ╓... Значить... значить... значить.., – Уйка сильно нервував та починав губитися.

Я не став послаблювати допит та рявкнув: "Швидше"!

–Ккк... к╕лька "вовчих ям"... з к╕лками на дн╕... ╤ самостр╕ли... Я можу показати...

–Об╕йдусь! Кажи, що робили в П╕вденн╕й Берестянц╕?

–Нам наказали доставити зброю.

–Яку? Куди? Нав╕що?

–Луки... стр╕ли... списи... я всього ннн... не пам'ятаю...

–Для чого зброя? Хто збирався йти на столицю? – я пригадав слова Прозора, як╕ в╕н сказав п╕д час розмови.

–Ммм... мен╕ не в╕домо... Я лише перевозив... ми лише перевозили... так наказали...

–Хто? Дедята?

–Угу...

Я в╕дняв в╕д горла клинок. Вогонь вже стихав, л╕с навколо погружався в темряву. ╤ в цю секунду чолов'яга спробував вирватися. В╕н р╕зко штовхнув мене в груди та закрутився дзи╜ою.

Зрозум╕вши, що втекти не вдасться, чолов'яга роздратовано кинув, що мен╕ в╕д Дедяти не сховатися.

–В╕н дуже небезпечна людина! – втомленим голосом додав Уйка.

–Ти не перший, хто мен╕ це каже. А я дивлюся, ви Дедятою прямо пиша╓теся!

–В╕н... в╕н... в╕н.., – ╕ Уйка раптом випрямився. Було пом╕тно, що згадування Дедяти його отверезило та прогнало геть боягузлив╕сть. Бандит з╕тхнув та вже б╕льш спок╕йним тоном додав: – Я ╕ так вже не жилець! – в╕н обтрусився, а пот╕м витягнув н╕ж, наставляючи його в м╕й б╕к. – ╤ б╕льше тоб╕ н╕чого не скажу! Н╕чого! – голос Уйки на мить пискнув, як бува╓ в╕д великого хвилювання.

Чолов'яга заглядав мен╕ в оч╕, немов намагаючись там щось знайти. А я пов╕льно п╕дходив, стискаючи в долон╕ фальш╕он ╕ розум╕ючи, що волею-неволею прийдеться зак╕нчувати почату справу...

14

...-Ти де так довго вештався? – запитав явно розсерджений ельф, ледь я з'явився в табор╕. Його груб╕сть скор╕ше вказувала на хвилювання.

Я втомлено прис╕в б╕ля нього та озирнувся навколо. Н╕ч, в неб╕ переморгуються далек╕ з╕рки, в г╕лках шурхотить в╕терець. Тишина.

Першосв╕т др╕мав, згорнувшись калачиком. Стояна також спала, але при мо╓му появленн╕ тут же розплющила оч╕ та деякий час сонно дивилась на нас з Бернаром.

–Хвилювався? – спробував я посм╕хнутися, але вийшло б╕льш схоже на оскал.

–Ага, дуже! – ╕рон╕чно кинув ельф. В╕н нахилився вперед та чомусь став принюхуватись. За секунду трохи стривожено спитав: – Ч╕м це в╕д тебе тхне?

– Кров'ю, – заявив йому.

–Угу, – паладин тут же напружився. – Мен╕ саме так ╕ здалося...

Бернар щось промовив на ельф╕йськ╕й мов╕. ╢дине, що я розчув, було "св╓рр". Мабуть лаявся на мене.

–╤ що ти виходив? – трохи роздратовано спитав паладин.

Я втомлено потер шию, а пот╕м спок╕йним тоном промовив:

–Д╕знався, що в сус╕дньому л╕с╕ повно пасток. Хлопц╕ Дедяти постаралися: нарили ям, наставили там кол╕в... самостр╕л╕в... Вноч╕ йти не можна... Н╕як не можна.

–Угу, – знову загукав, наче сич, паладин. Його обличчя витягнулося, стало якимось напруженим. – Невже ти був там, про яке м╕сце я зараз подумав?

–Зв╕дки мен╕ знати, що ти там подумав...

–Припини балаганити! – розсердився Бернар. – Що взагал╕ в тво╖й голов╕ в╕дбува╓ться? Боре, ти...

–От давай сьогодн╕ без повчань. Я трохи втомився...

Бернар замовк, втупившись кудись в темн╕ хащ╕.

Н╕ч поступово доб╕гала к╕нця. Ще якась година-п╕втори й почне св╕тати. Поки я йшов сюди, обдумував план подальших наших д╕й.

–Буди вс╕х, – наказав я ельфу.

–Нав╕що?

–Поговоримо... Думаю, вс╕м буде ц╕каво те, що я зараз розпов╕м.

Пара хвилин ╕ вс╕ згрудилися навколо. Стояна с╕ла напроти, Першосв╕т праворуч, при тому широко поз╕хаючи та щось бурмочучи про ╖жу.

–Поки ще темно, – почав я д╕литися планами, – перетнемо розд╕лове поле, вглибимось в л╕с та будемо чекати на ранок, щоб на темну не потрапити в пастки. Ото плато, з якого зд╕ймався дим, зветься Б╕лим ╕клом. Там варту╓ десь тро╓ чолов╕к╕в...

–Ти вже ╕ це зна╓ш! – хмикнув ельф. – Нав╕ть не буду питати зв╕дки... та яким чином це вдалось вияснити.

Я стримано посм╕хнувся ╕ продовжив розпов╕дати. Треба було д╕статися того плато ╕ по можливост╕ спробувати захопити вартових. Якщо те вдасться, як сл╕д ╖х допитати та д╕знатися м╕сце розташування табору Дедяти.

–Не думаю, що в╕н знаходиться десь далеко, – зак╕нчив я.

–Ц╕каво, що той Дедята тут робить? – спитав Першосв╕т.

Я на якусь хвилину задумався, а пот╕м все ж розпов╕в товаришам про схрони ╕з збро╓ю.

–Овва! – Першосв╕т як завжди не в╕дступав в╕д сво╓╖ безпосередност╕. В╕н закрутив головою, наче щось в╕дшукував та продовжував вигукувати.

–Швидше за все, – промовив я, – Дедята та╓мно перевозить до Св╕тол╕сся зброю. А ось кому – хоч вбийте, не знаю.

–Ти й про це вже д╕знався! – подав голос ельф. – Це що ж тод╕ виходить?

–Банда Дедяти проводить валки кр╕зь гори... з Темноводдя, – почав я д╕литися сво╖ми думками. – Доставляють луки, стр╕ли, списи... мабуть ╕ меч╕... А пот╕м все перевозять в П╕вденну Берестянку та ховають по л╕сах.

–А ти розум╕╓ш, що значить провести валок горами? Я вже казав, що в цьому м╕сц╕ Серп довол╕ неприв╕тний та важно прох╕дний... А по-друге, рухатись Св╕тол╕ссям, ховаючись по л╕сах, не менш важкувато, бо можуть швидко пом╕тити та пов╕домити в Розшуковий приказ про якихось "та╓мничих незнайомц╕в".

–Прив╕тн╕ гори, чи не прив╕тн╕, але ма╓мо, що ма╓мо. Кр╕м того, чому в╕дразу "ховатися по л╕сах"? На м╕сц╕ Дедяти я б змовився ╕з якимось купцем. Завантажував би його тут, на С╕в╓р╕йському тракт╕, та той п╕д виглядом перевозки власного товару, провозив би ту зброю хоч аж до Гадючих косогор╕в.

Бернар скорчив таку пику, наче здивувався под╕бним мо╖м розм╕рковуванням. Прямо так ╕ бачу, як в╕н подумки каже соб╕: "Отаке"!

–╤ нав╕що ж ╖м провозити ту зброю? Для кого? – спитав Першосв╕т.

–А оце, друже, мен╕ поки ще не в╕домо. Я лише в╕дм╕чаю т╕ факти, як╕ вже в╕дбулися...

–Припустимо, – з поважним видом захитав головою хлопець. – А от скажи чому валки тягнули кр╕зь гори, а не скористались проходом...

–...кр╕зь Печеру Велетн╕в? – зак╕нчив зам╕сть Першосв╕та Бернар. В╕н ╕рон╕чно хмикнув та додав про сторожову заставу, котра сто╖ть на вход╕. – Вартов╕ побачать, що везеш ╕ тод╕ не оберешся непри╓мностей...

–Можна подумати, що зброю заборонено провозити, – ображено знизав плечима парубок. – Якщо ось те, що каже Бор про купця правда, то найлегшим було б найняти його для провозу спис╕в та лук╕в без валандання горами. Мен╕ зда╓ться, це б було безпечн╕ше.

–Треба розум╕ти, нав╕що ховати зброю... для кого вона призначена, – промовив я. – А що до використання про╖зду кр╕зь Печеру Велетн╕в, то пойм╕ть найголовн╕ше: н╕хто не буде ризикувати, декларуючи що саме в╕н везе, бо ц╕ в╕домост╕ попадуть до столиц╕. Там в╕дразу зац╕кавляться, кому ст╕льки збро╖ знадобилося. В╕зьмуть того купця за яйця ╕ в╕н розпов╕сть нав╕ть про те, що казав Сарн Н╕хазу, коли вони з ним на рибалку ходили. Ясно вам чи н╕?

Судячи ╕з мовчання, мо╖ товариши глибоко задумалися.

╢диний шлях м╕ж Св╕тол╕ссям та давньою волостю Вал╕р╕в – Темноводдям, пролягав кр╕зь так звану Печеру Велетн╕в, яка з╕ сл╕в новоградц╕в, була просто неймов╕рних розм╕р╕в. Вона проходила скел╕ Зуренського Серпа наскр╕зь, нагадуючи величезну нору, зроблену г╕гантським кротом. На виход╕ в Темноводдя розташовувалася та сама сторожова застава, про яку казав нам ельф.

–Х╕ба вам не зразум╓ла, для чаго треба зброя? – промовила Стояна, що мовчала продовж наших сперечань. – Мн╓ дума╓цца н╓ для в╓сялосц╕.

Я здивовано поглянув на д╕вчину. Зда╓ться вона не сказала чогось особливого, проте саме ╖╖ слова штовхнули м╕й розум на трохи ╕нший напрямок.

Отже, Дедята мутив тут воду... в Св╕тол╕сс╕... Його люди п╕дбурювали л╕совик╕в, щоб т╕ ус╕ляко шкодили нам, кан╕йцям. Л╕сопилка з кл╕щами та Берестянка з вовками – як два основних показника под╕бних "подвиг╕в". Звичайно, вони не призвели к якимось надзвичайним насл╕дкам, проте за початком д╕ло становиться. Куди все це в результат╕ призведе – питання друге.

Дал╕... що до збро╖, – м╕ркував я, пригадуючи ту дивну зал╕зну клюку. – От зв╕дки вона могла з'явитися у л╕совик╕в? Все вказу╓ на хлопц╕в Дедяти... Тобто вони посилено постачають Бруму та його во╖нам б╕льш як╕сну зброю, н╕ж та, яка ╓ у дикун╕в зараз... Кр╕м того не варто забувати, що вона ╕з хадагансько╖ стал╕... А отже тепер зрозум╕ло, чому меч╕ та списи не квапляться провозити в╕дкрито. У перев╕ряльник╕в з'явиться купа питань. Купа!

А додати к ц╕й каш╕ ще та╓мне спостереження за головою М╕ського приказу, так вийде наст╕льки ц╕кава ╕стор╕я, що просто охр╕н╕ти!

–Дивно, що зброя везеться з Темноводдя, – сказав я. ╤нш╕ все ще мовчали, дивлячись хто куди. – Чому так? Чому зв╕дти?

–Чому в╕дразу ╕з Темноводдя? – насупився Першосв╕т. – Горами можна д╕статися ╕ т╕╓╖ ж С╕в╓р╕╖... До реч╕, якщо валки йдуть зв╕дти, то це поясню╓ чому Дедята не користу╓ться Печерою Велетн╕в.

–Знову за руби грош╕! – насупився я. – Зда╓ться мен╕, що тоб╕ просто непри╓мно розум╕ти причетн╕сть сво╖х темноводинських одноплем╕нник╕в до темних справ Дедяти. От скажи, зв╕дки в т╕й дик╕й С╕в╓р╕╖ може взятися зброя ╕з хадагансько╖ стал╕?

–А взагал╕, чого гадати? От якщо сп╕йма╓мо Дедяту, – почав розм╕рковувати хлопчина вголос, – то й д╕зна╓мось, що та зв╕дки... та яку капость в╕н задумав.

–Не вважай, що це легко буде зробити, – в╕дпов╕в я. – Судячи ╕з повед╕нки людей Дедяти, то можна см╕ливо сказати, що сам в╕н ще той гор╕шок. Ну, гаразд! Обговорювати можна ╕ до завтрашнього вечора. Пропоную вже збиратися та рушити кр╕зь межу.

Ми досить швидко з╕бралися та взявши коней за вузду рушили до узл╕сся. Там трохи перечекали, оглядаючись навс╕б╕ч, а пот╕м тихо попрямували кр╕зь поле. Ледь д╕сталися та трохи заглибилися в сус╕дський л╕с, повернули на п╕вдень ╕ покрокували до невеличкого улоговинцю, який щ╕льно пор╕с л╕щиною. Тут ╕ зупинились на оч╕кування св╕танку.

На землю непом╕тно опустився густий туман. Все навкруги вкрилося тонким шаром роси. Скор╕ш за все, вдень буде спекотно.

Я поз╕хнув, примостився б╕ля куща та почав трохи др╕мати. Все здавалось спок╕йним. В л╕с╕ повисла така тиша, що мен╕ нав╕ть на мить здалося, н╕би я оглух.

–Щось трапилося? – почувся шеп╕т Першосв╕та, який розташувався неподалеку.

–Чого ти так вир╕шив?

–Та ти чомусь стрепенувся... Др╕мав, др╕мав, а пот╕м раптом завмер...

–Тоб╕ здалося, – в╕дмахнувся я, знову поз╕хаючи.

Хлопець п╕д╕брався ближче та с╕в напроти.

–Чого тоб╕? – спитав я у нього.

–Чесно з╕знаюсь – трохи нервую...

–Таке бува╓. ╤ до реч╕, в цьому нема╓ н╕чого ганебного.

–Слухай, Боре, все хот╕в тебе спитати... Ти ж, бачу, бувалий вояка. Так?

–Ну, це як дивитися, – я знизав у в╕дпов╕дь плечима.

–Та чого тут дивитися! Ми ж бачили, як ти б'╓шся. От скажи, брате, невже н╕коли не бо╖шся? Дивишся на тебе з боку – сама впевнен╕сть!

Я невдоволено хмикнув. Не люблю коли лестять. В╕дчуття, наче ножем по гол╕й шк╕р╕ шкребуть.

–Л╕пше сам скажи, Першосв╕ту, чому ти з╕ мною?

–А з ким мен╕ бути? – не зрозум╕в хлопець, чомусь при тому оглядаючись на ельфа.

–Я про те, чого ти з╕ мною оч╕ку╓ш досягти? Багатства? Так його нема╓ ╕ не буде. Може, слави? Так ╕ цього з мишач╕ сльози. Мен╕ скор╕ш по ши╖ дадуть, н╕ж стануть сп╕вати хвалу... У г╕льд╕╖ я також не перебуваю. Та й грошей тоб╕ особливо не в╕дсиплю... А якби, що з╕ мною трапиться, то...

–Ну ти да╓ш! – розсердився Першосв╕т. – Можна подумати, що я всього цього в╕д тебе вимагаю – грошей, слави та ╕ншо╖ х╓рн╕! Ось якщо ти мен╕ пов╕риш, то скажу наступне: н╕хто так не дбав про мене як ти... Зв╕сно не рахуючи мо╖х батьк╕в... Я давно зрозум╕в, ще до того, як потрапив на службу на алод до Клемента, що особливих висот в служив╕й справ╕ мен╕ не досягти... Це в дитяч╕ роки можна мр╕яти про славн╕ подвиги, а коли приходить прозр╕ння, то з'ясову╓ться, що ти зовс╕м не був до них готовий. Що ти не такий, яким зазвичай малюють во╖н╕в геро╖чних билин. Зовс╕м не такий.

–В тих билинах, – посм╕хнувся я, – правди, що у кота сов╕ст╕. ╤ все ж: навряд чи я тебе навчу чому доброму. От зак╕нчимо цю справу ╕, вважаю, тоб╕ варто п╕ти в Ратний дв╕р. Навчатися. Я хот╕в про те б╕льше д╕знатися, але якось не склалося... Поговорю ╕з Жугой ╤са╓вим ╕ попрошу тебе туди направити. Хлопець ти непоганий...

–Та який з мене во╖н? – плеснув руками Першосв╕т, при тому густо червон╕ючи. – Спасиб╕, звичайно, але мен╕, зда╓ться, краще залишитися з тобою в команд╕, н╕ж йти туди, до Ратного двору. Кр╕м того там навчання кошту╓ таких грошей, що нав╕ть продай я свою ╕скру – ст╕льки не нашкребу.

–Ох! Ну ти ╕... дурень, – закачав я головою.

Чесно кажучи, мене розлютила така дивна в╕ддан╕сть. Я раптом згадав Уйку, котрий витягнув ножа, збираючись з╕ мною битися. Думаю, в╕н в банду Дедяти потрапив не через те, що був падлюкою в╕д природи. Чим-то той заманив хлопця... як ╕ я Першосв╕та...

Н╕хаз вас вс╕х бодай! Я ж такий же вбивця, хоч ╕ на служб╕ Л╕ги. А натура Першосв╕та ╕нстинктивно тягнеться до сильно╖ особистост╕, якою в╕н чомусь вибрав саме мене. Через свою молод╕сть та на╖вн╕сть цей г╕гант не в змоз╕ в╕др╕знити т╕нь в╕д св╕тла, зла в╕д добра. В╕н бачить лише силу... Першосв╕т, немов пухка земля, на яку т╕льки що пролився дощ: вона вбира╓ вологу з такою жад╕бн╕стю, наче той, хто к╕лька дн╕в не пив. ╤ не хочеться, щоб ця "вода", щоб т╕ знання, котр╕ в╕н намага╓ться ув╕брати в╕д мене, склали його майбутню натуру. Це зовс╕м не те, що було варто дарувати хлопцю. Зовс╕м!

–Добре, – махнув я головою. – Ось зак╕нчимо справу, тод╕ й поговоримо ╕з тобою чим сл╕д займатися... Л╕пше все ж в╕дправитись до Ратного двору. Подумай над цим у в╕льний час.

–А в чому справа?

–Чи розум╕╓ш чим в╕др╕зня╓ться солдат в╕д найманця?

Першосв╕т стримано хмикнув, а пот╕м глухо додав:

–Солдат викону╓ чуж╕ накази, а найманець – людина в╕льна, ╕ поклада╓ться т╕льки на себе.

–А в мо╓му розум╕нн╕: одн╕ служать справ╕, а ╕нш╕ – соб╕.

–╤ в чому р╕зниця?

–В св╕тосприйнятт╕!.. ╤ хочу тоб╕ сказати, що не один ╕ не другий насправд╕ не в╕льн╕ в сво╖х д╕ях.

–Я не розум╕ю. По що ти теревениш? Що хочеш мен╕ сказати?

–Ох! Дурню ти, дурню!

К нам наблизився Бернар. В╕н трохи нахилився та натякнув, що вже час вирушати дал╕.

–Вже розвиднилося, – додав ельф, озираючись навколо.

–Тод╕ давайте потроху збиратися, – промовив я, кидаючи погляд на схвильованого Першосв╕та. – Коней залишимо тут, – додав наприк╕нц╕. Витягнувши з╕ шк╕ряного м╕шечка наконечники, я почав насаджувати ╖х на стр╕ли, готуючись до майбутньо╖ сутички.

Пот╕м нашвидку посн╕давши, ми обережно вирушили в дорогу. Попереду, як ╕ ран╕ше йшла Стояна, ╕ все з т╕╓ю ж легк╕стю, наче навкруги не було н╕яких перешкод. Вкотре народилось пор╕вняння д╕вчини з ╖╖ риссю.

Ц╕каво, а де та д╕лась? Невже п╕шла гуляти м╕сцевими л╕сами? Чи Стояна ╖╖ сама в╕дпустила? А коли та знадобиться – просто покличе якимось маг╕чним чином?

О, Сарне, яка т╕льки маячня мен╕ в мак╕тру не зал╕зе! – промайнуло в голов╕. А пот╕м чомусь подумалось, чи ╕нш╕ люди також маються маячнею, як я? Чи то насл╕дки пад╕ння стел╕ в Червон╕й зал╕ Клемента?

Два рази Стояна вказувала нам на "вовч╕" ями. Я заглядав туди та в╕дм╕чав на дн╕ здоровезн╕ гостр╕ к╕лки.

Пастки були зроблен╕ довол╕ майстерно. З╕знаюсь, що я б ╖х ╕ не пом╕тив.

Наступного разу Стояна знешкодила прихований самостр╕л, ще раз доказуючи, що вона непоганий сл╕допит.

Десь за п╕втори години ми нарешт╕ д╕сталися п╕дн╕жжя Б╕лого ╕кла – величезно╖ св╕тло-с╕ро╖ скел╕, що стирчала додолу под╕бно гострому зубу якогось велетенського хижака. Трохи л╕воруч ми пом╕тили ледь пом╕тну стежку, що вела вгору, прямо до вершини.

Не минуло ╕ хвилини ледь наш заг╕н сховався в найближчих кущах, як з сус╕днього пагорбу вийшли дво╓ чолов╕к╕в. Вони д╕сталися в╕дкрито╖ д╕лянки та голосно свиснули. За мить зверху долинув в╕дгук ╕ ця парочка швидко рушила стежкою.

–Зм╕на, – припустив я.

Минула чверть години ╕ зверху спустилися ╕нш╕ чолов╕ки. ╥х було тро╓. Вони досягли галявини, а за хвилину зникли за тим же пагорбом, зв╕дки з'явилася ╖хня зм╕на.

–Рушимо за ними? – якось рад╕сно запитав Першосв╕т.

–Чекай! – прошип╕в я. – Розберемось спочатку ╕з цими вартовими.

–Та на кой вони нам? Хай сидять на гор╕...

З одного боку це було ц╕лком лог╕чно. Якщо можна об╕йти зас╕дку, то варто цим скористатись. Проте залишати когось за спиною мен╕ не хот╕лося. Вартов╕ могли подати знак та призвати сюди допомогу... А я був впевнений, що в цих л╕сах вешта╓ться чимало п╕дручних Дедяти.

–Ти все ще хочеш ╖х допитати? – нахилився Першосв╕т. – Тод╕ ти ще в╕дчайдушн╕ший, н╕ж зда╓шся... Це не можливо! Ти н╕як до вартових не п╕дкрадешся. Тут все легко прогляда╓ться...

Так, захопити зненацька мен╕ буде важко... А якщо чесно – не можливо, тут Першосв╕т ма╓ рац╕ю. Отже план, який я виклав вноч╕, прийдеться корегувати по ходу справи.

–Я магу ╕х дастаць, – тихо сказала Стояна. – Адсюль.

–Н╕... це буде занадто гучно, – в╕дмахнувся я, пригадуючи, як дру╖дка лупила блискавкою троля на забутому остров╕. Саме це вона, напевно, хот╕ла зробити ╕ зараз. – Нам не треба привертати зайво╖ уваги.

Я наказав ус╕м залишатися на м╕сцях ╕ зм╕╓ю поповз вперед. Незабаром мен╕ вдалося знайти зручне м╕сце, зв╕дки добре проглядався майданчик, де сид╕ли вартов╕. Вони про щось перемовлялися, оглядаючи межове поле, що розд╕ляло л╕си.

Я витягнув чотири стр╕ли, як╕ поклав перед собою. Не знаю, чи вдасться з першого разу влучити в ц╕ль, бо мен╕ заважала не т╕льки в╕дстань та р╕зниця в висот╕ (погодьтесь, що стр╕ляти вгору значно важко, н╕ж вниз), а ╕ крони дерев та камен╕, що трохи закривали огляд.

Готувався довго. Заспоко╖в дихання, заф╕ксував л╕ву руку, правицею хватом взяв стр╕лу, наклав ╖╖ зверху кулака, що стискав древко лука. Не дивлячись на те, що ц╕л╕ були в╕дносно нерухом╕, мен╕ чомусь було важкувато зловити в╕дпов╕дний момент. За першу жертву вибрав чолов╕ка, що сид╕в вглибин╕ майданчика. В╕н розташувався б╕ля високого круглого валуна, та щось завзято жував. ╤нший прис╕в недалеко в╕д краю та вглядався вдалеч╕нь.

Натяг... дотик тятивою п╕дбор╕ддя... вдих... секундна затримка з прикидкою майбутньо╖ тра╓ктор╕╖ польоту... видих... Бзинь! ╤ стр╕ла стр╕мко п╕шла вгору.

Тра╓ктор╕ю розрахував чудово: наконечник ув╕йшов прямо в яремну вену. Я бачив, як з горла заструмен╕в темно-червоний пот╕к.

Напарник бандита почув якийсь дивний звук за спиною ╕ несп╕шно обернувся. Зараз в╕н мав би впасти в легкий ступор в╕д побаченого. Таке бува╓ нав╕ть з досв╕дченими б╕йцями. Розгубившись, цей чолов'яга не в╕дразу зможе збагнути, зв╕дки стр╕ляли й що йому дал╕ робити. Отже в мене для наступного вистр╕лу лише к╕лька секунд, – все це промайнуло в голов╕ з╕ швидк╕стю в╕тру.

Бзинь! ╤ друга стр╕ла помчала вперед. Постр╕л не був наст╕льки вдалим, як попередн╕й. Я не встиг зробити поправку на в╕тер, тому стр╕ла ув╕йшла в праве плече. Чолов'яга придушено скрикнув. А я тим часом схопив третю стр╕лу ╕ приц╕лився.

Поранений впав навзнак. Зараз в╕н ╕нстинктивно спробу╓ п╕двестись. ╤ ось тод╕ хай не скаржиться на свою недбал╕сть.

Так ╕ сталося. Я в╕дпустив тятиву ╕ третя стр╕ла з╕ свистом влучила трохи вище грудно╖ к╕стки... в горлянку... Чолов'яга захрип╕в ╕ пов╕льно звалився на б╕к.

Я свиснув сво╖м товаришам, а сам стр╕мголов помчав нагору. Знадобилася хвилина, перш н╕ж досяг майданчика. На наше щастя, н╕хто з вартових не намагався подати сигнал, бо вони обидва вже були мертв╕. За пару хвилин сл╕дом п╕днялася ╕ моя команда.

–Бездоганна робота! – зацокав язиком Першосв╕т.

Бернар прис╕в б╕ля т╕л та, як мен╕ здалося, невдоволено промовив:

–Чим дал╕, тим спритн╕ше ти становишся. Рука, як бачу, вже не тремтить.

–А що, ран╕ше я виказував нервозн╕сть? – навмисно грубим тоном спитав я.

–Ми ж д╕йсно могли об╕йти цих вартових... Але ти вир╕шив ╖х вбити... чомусь... Нав╕що? Хочеш нам дещо продемонструвати?

–Хм! Якщо ти вважав мо╖ д╕╖ якимись ганебними... поганими... то м╕г би й спинити. Але цього не зробив. Лише спостер╕гав за мною. Мен╕ теж ц╕каво, чого ти так вчинив?

–А вам не зда╓ться, – вл╕з м╕ж нами Першосв╕т, – що ми зараз чимось не тим займа╓мось? Нав╕що ви знову почина╓те сперечатися?

Ельф п╕дв╕вся та п╕д╕йшов до краю майданчика. Зв╕дси добре проглядалося ╕ поле, ╕ узл╕сся.

–Што дал╓й? – запитала Стояна.

Я п╕д╕йшов до т╕л ╕ висмикнув стр╕ли. Наконечники залишилися в середин╕, але я тим не переймався, бо цього добра в будь-який кузн╕ вистача╓. А ось р╕вних в╕дбалансованих г╕лочок для стр╕л не завжди знайдеш.

–Спуска╓мося, – заговорив я, розпов╕даючи наступн╕ наш╕ кроки, – та рушимо по сл╕дах зм╕ни. Спод╕ваюсь, вони приведуть нас до табору Дедяти...

–╤ що ми будемо робити? – спитав ельф. В╕н нав╕ть не озирнувся.

–Буде видно, – розв╕в я руками.

Ми рушили вниз. Стояна шмигнула в кущ╕ на пошуки сл╕д╕в. Вона спочатку повела нас якимись хащами, а вже за к╕лька хвилин, ми вибралися на край байраку.

Д╕вчина раптом зробила знак мовчання ╕ ми вс╕ завмерли на м╕сцях. Я напружив слух ╕ за секунду розр╕знив серед л╕сових звук╕в чи╖сь голоси.

Ховатися було зап╕зно. Мить ╕ на галявину перед нами вийшло в╕дразу четверо здоровенних м╕цних мужик╕в. Вони були одягнен╕ в шк╕рян╕ мисливськ╕ куртки, з-п╕д яких визирала тонка кольчуга. З озбро╓ння я побачив лише меч╕.

Зустр╕ч як для нас, так ╕ для них була абсолютно неспод╕ваною. Ми вс╕ застигли, дивлячись один на одного.

Я гарячково прикидав вар╕анти власних д╕й. ╤ як на зло, н╕чого в голову не л╕зло. А б╕йки, хоч як крути, не уникнути.

Зда╓ться, вояки напроти побачили в нас легку здобич. Це було пом╕тно по виразу ╖хн╕х облич. Ще б пак! От хто ╖м зараз уявля╓ться? Паладин, д╕вчинка-п╕дл╕ток... Мабуть, вважають, що з цими вони легко впораються. Повозяться лише з г╕гантом з╕ старим мечем в руках. А що до мене, що до лучника, то в╕дстань м╕ж нами занадто мало, щоб я встиг в когось влучити.

Ось так ╕ м╕ркують незнайомц╕, в тому я був впевнений. Зараз кинуться на нас з р╕зних бок╕в... розд╕лять та хутко переб'ють.

Як ╕ оч╕кувалося, бандити почали нас оточувати. Оголивши меч╕, вони хутко ринулися в б╕йку. Я кинув лук, потягнувся було до сакса та фальш╕она, як раптом пов╕тря здригнулося в страшному гуркот╕. А в наступну секунду по вс╕м чотирьом нападникам вдарили сл╕пуч╕ блискавки.

Нас вс╕х розкидало в сторони. Стояна нав╕ть покотилася.

–Псяче хутро! – я вскочив на ноги та озирнувся. – Що то було?

Д╕вчина п╕двелась та неголосно вибачилася. ╥╖ обличчя натягнуло маску розгубленост╕.

–Я... я... я... спалохалася, што йани... нас... цяп╓р.., – д╕вчинка порачкувала назад, лякаючись власного вчинку.

–Поган╕ справи! – сказав Бернар. В╕н отряхнувся в╕д бруду та розгублено озирнувся. – Зараз сюди вс╕ зб╕жаться!

–Нумо, зв╕дси! – гаркнув я. – Спускайтеся в байрак! Хутко, Н╕хаз вас бодай!

Першосв╕т схватив Стояну за руку та ╕з силою потягнув ╖╖ за собою. Сл╕дом рушив ╕ ельф. Я ж на якусь мить забарився, пот╕м обережно наблизився до одного з нерухомих т╕л, в╕д якого сильно тхнуло паленим волоссям. Зда╓ться, чолов'яга ще дихав. В╕н жал╕бно простогнав ╕ розплющив обпекли оч╕. В них не було з╕ниць... лише б╕ла-б╕ла пелена... наче зварене яйце.

–Мужи-и-ик, памаг╕ ум╓р╓ть! – почулося мен╕.

Обличчя, шия, долон╕ – все це було пронизано дивною синюшною мережею. Зда╓ться, у пораненого запеклася вся кров у венах – в╕д голови до п'ят. Я нервово здригнувся, проте витягнув сакс та нахилився.

–Памаг╕-╕-╕, – з важк╕стю вичавив ╕з себе чолов'яга.

–Гаразд, – якомога спок╕йн╕ше промовив я у в╕дпов╕дь, заносячи руку для точного удару...

15

...-Вось ╕х табор, – тихо промовила Стояна. Вона вже трохи отямилася, хоча я в╕дчував, як мандражу╓ ╖╖ т╕ло.

Д╕вчина явно не хот╕ла н╕кого навмисно вбивати. ╤ я ╖╖ в тому розум╕ю. Одна справа, коли б'╓шся ╕з тролем, а друга – з под╕бними до себе. Стояна просто перелякалася ╕ це посилило ╖╖ зд╕бност╕. Одномоментно, звичайно, проте посилило. Мабуть лише хот╕ла оглушити нападник╕в, але вийшло зовс╕м ╕накше. Схоже д╕вчинка ще не вм╕ла керувати прихованою в н╕й силою.