Текст книги "Частина друга (СИ)"

Автор книги: Олександр Меньшов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 15 страниц)

Першосв╕т рефлекторно помацав сво╓ обличчя ╕ с╕в, бормочучи п╕д н╕с, що г╕берл╕нг╕в пам'ята╓. А все ╕нше, наче в туман╕.

–Слухай, ми з тобою вчора про баньку розмовляли, – згадав я. – Пропоную сходити, тут недалеко... Ну а пот╕м по╖мо. Ти як дивишся?

–Зараз би водички... В╕дро...

Ми спустилися вниз ╕ я попросив у одн╕╓╖ з д╕вчаток кухоль квасу. Поки та за ним б╕гала, пом╕тив Заю. Несп╕шно наблизився до не╖ ╕ тихо прив╕тався.

–Доброго ранку! – посм╕хнулася вона у в╕дпов╕дь. На ╖╖ щ╕чках загор╕вся рум'янець.

Ми трохи помовчали, дивлячись один на одного. Я знову в╕дчув, як десь всередин╕ мене закипа╓ кров. От не було б н╕кого поряд, впився б в ц╕ ╖╖ солодк╕ губки.

–Як вам у нас? – тихим голосом спитала Корчакова. – Чи все подоба╓ться?

╤ тут повз промчала д╕вчинка з кухлем квасу, яка кинула пустотливий погляд в наш б╕к. В мене в╕дразу зародилось почуття, буц╕мто вона про щось здогадалась. В╕д ц╕╓╖ думки спалахнули к╕нчики вух. Можна було вир╕шити, начебто ╖х почали п╕дсмажувати на вогн╕.

–У вас дуже... е-е-е... дуже при╓мно, – чомусь зн╕яков╕в я, в╕дпов╕даючи За╖. ╤ раптом подумав, що вийшло якось двояко. В╕дразу спробував виправдатися, але з рота полилось суц╕льне белькот╕ння.

Корчакова мило посм╕хнулася. Ямки на ╖╖ щ╕чках стали б╕льш пом╕тними.

Запах... н╕жна б╕ла шк╕ра... тонк╕ зап'ястя рук... завиток пишного волосся, який випав з туго╖ коси, заплетено╖ на голов╕... Я ледь встиг себе зупинити, бо вже нав╕ть нахилився до За╖.

–Якщо вам сподобалось, то це найголовн╕ше, – промовила вона, трохи в╕дстороняючись.

Звичайно, я п╕д╕йшов не для того, щоб обговорювати наш╕ н╕чн╕ забави. Це був якийсь порив... внутр╕шн╕й порив... Побачив Заю ╕ поб╕г, буц╕мто песик за хазяйкою...

╤ от зараз, стоячи б╕ля не╖, я нав╕ть не розум╕в, що мен╕ дал╕ робити. А вона зн╕яков╕ло потупляла оч╕ та нервово витирала руки сво╖м червоним фартушком.

Чому ж я нав╕ть не намагаюсь хоча б взяти ╖╖ за долоньку? Зв╕дки ця боязк╕сть? Невже через страх почути у в╕дпов╕дь щось непри╓мне. Або побачити чи╖сь кос╕ погляди?

–Спод╕ваюсь... е-е-е.., – знову замекав я, як молодий баранчик, – е-е-е... що н╕чим вас не образив... вчора...

–Н╕чим, – замотала головою Корчакова. Вона п╕дняла було оч╕ на мене, але в╕дразу ж потупила погляд, ще б╕льше вкриваючись червоними плямами.

Позаду почулися потужн╕ ковтки, як╕ жад╕бно робив Першосв╕т. В╕н так нал╕г на квас, що нав╕ть в╕дв╕дувач╕ озирнулися.

Зая глянула в його б╕к та стримано посм╕хнулася. Я пробурмот╕в як╕сь слова прощання, про те що ми ще побачимось, хитнув головою та повернувся до свого товариша.

–Ти чого поб╕г? – спитав в╕н, витираючи рукавом рот.

–Та так... д╕знавався що до чого, – знизав я плечима. ╤ тут же перескочив на ╕ншу тему: – Нумо до бан╕?

За п╕втори години, вже прив╕вши себе до ладу, св╕ж╕ та сповнен╕ бадьорост╕ ми з Першосв╕том поверталися назад до трактиру. Було пом╕тно, що хлопцю значно полегшало. Та ╕ я в╕дчував великий прилив сил.

Ми п╕днялися до себе, я переодягнувся в ельф╕йський акетон, затягнув рем╕нь, причепив до пояса меч╕... ╢дине, що так ╕ не вир╕шив одягати, були плащ та шолом ╕з пащею риссю. Вважаю, що це було б занадто... Вийду на вулицю ╕ вс╕ почнуть шептатися в спину, мовляв, дурень якийсь с╕льський припхався. Тут таку моду н╕ в гр╕ш не ставили.

Першосв╕т одягнув г╕берл╕нгськ╕ подарунки, як╕ виявились трохи завелик╕, проте хоча б не були рваними.

–Куди ми зараз? – спитав хлопець, прим╕ряючи на голову м╕й шолом.

–Зними ту гидоту! – посм╕явся я, глядячи на доробло, що стирчало у Першосв╕та на мак╕тр╕. – Отже, до полудня погуля╓мо Торговим Рядом, а п╕зн╕ше п╕демо шукати Бернара... Ми з ним ще на корабл╕ домовились сьогодн╕ зустр╕тися. В╕н об╕цяв познайомити мене з Ельф╕йським кварталом.

–Та туди не вс╕х ╕ пропускають, – промовив Першосв╕т. – Як т╕льки при╖хали в порт, притопав до ╖хн╕х вор╕т... А там вартов╕... та ще так╕ пихат╕... Мовляв, куди сунешся? За прох╕д в Ельф╕йський квартал треба платити п╕в новоградки. Отаке!

–Платити? А якщо я там живу... чи прийшов по справах? Якась дурня!

–Так само ╕ я тод╕ заявив. ╤ ледь по ши╖ не отримав!.. Якщо, кажуть, нема╓ м╕ського дозволу... якогось пап╕рця... то плати грош╕ та не верещи! Ось так.

Першоцв╕т поклав на м╕сце м╕й шолом.

–Ти зна╓ш, Боре, – насупившись промовив хлопець, – я звичайно людина б╕льш-менш терпима до ╕нших... проте не люблю кривди... н╕ в якому вигляд╕...

–Вибачай, але до чого ти ведеш? – здивовано спитав я. Наче н╕чого не пров╕щувало под╕бних бес╕д.

–Та за ельф╕в... за них думаю, – махнув сво╖м немаленьким лапищем Першосв╕т. – Чесно кажучи, не дуже хочеться йти до них.

–А що трапилося?

–Та б╕ля тих же вор╕т до ╖хнього кварталу трохи посварився з одним ельфом.

–Посварився? – посм╕хнувся я, уявляючи цю картину. – Що ж ти з ним не под╕лив?

–Та не в тому справа... Зна╓ш, мен╕ ╕нод╕ зда╓ться, буц╕мто ельфи вважають нас, людей, якимись неповноц╕нними... Стою я б╕ля брами, лаюсь з вартою... тут про╖жджа╓ якась пихата ельф╕йська пика та кида╓ в м╕й б╕к, мовляв, якого б╕су в "цив╕л╕зовану частину м╕ста пруть дикуни"! А пот╕м додав, що мен╕ помитися треба...

Першосв╕т роздратовано ляснув себе по кол╕ну.

–Та не переймайся! – весело посм╕хнувся я. Мен╕ чомусь под╕бна ситуац╕я д╕йсно розвеселила. – Пес бреше на сонце, а сонце св╕тить у в╕конце... Хай той ельф сво╖м помелом хоч брук╕вку оближе, а ми з тобою не собаки, щоб гавкати йому у в╕дпов╕дь. А л╕пше, п╕демо посн╕да╓мо!

Моя поява внизу, в велик╕й зал╕, одягненого вже не портовим матросом, а на ельф╕йський манер справила враження на д╕вчат, що обслуговували вран╕шн╕х в╕дв╕дувач╕в. Вони стали поводитися тих╕ше, не наст╕льки зухвало.... Нав╕ть, як здалося мен╕, з часткою якогось остраху.

Ми з Першосв╕том прис╕ли за в╕льний ст╕л, пот╕м добре посн╕дали, ╕ розрахувавшись рушили до м╕ста. У Торговому Ряду пролазили дуже довго. Нав╕ть втомилися. Оглянули р╕зноман╕тн╕ лавки, послухали глашата╖в, що голосно оголошували столичн╕ новини... До реч╕, до сих п╕р н╕хто з них н╕чого не сказав про Гор╕шок. Це мене одночасно ╕ насторожувало, ╕ дивувало.

╤ знову Торговий Ряд наче випивав з мене соки. Тиснява, духота, гом╕н... Аж-но в голов╕ загуло.

Десь к полудню притопали до вор╕т в Ельф╕йський квартал. Тут д╕йсно стояли дебел╕ вартов╕, як╕ ╕з серйозними обличчями спостер╕гали за натовпом. Дехто входив та платив грош╕, ╕нш╕ проходили без цього... ╤ я, спостер╕гаючи за тим, не м╕г зрозум╕ти механ╕зму под╕бного в╕дбору. Н╕яких дозвол╕в, пап╕рц╕в або ярлик╕в н╕хто не демонстрував.

Ми з Першосв╕том прис╕ли б╕ля ст╕ни, оч╕куючи на появу Бернара. Пройшло десь з п╕вгодини, перш н╕ж той вийшов з про╖зду. В╕н довол╕ тепло з нами прив╕тався та тут же запросив йти сл╕дом.

–Звичайно, – почав ельф сво╖м повчальним тоном, – до нас приходять вже ввечер╕...

–Чому це? – пробасив Першосв╕т.

–На в╕дм╕ну в╕д вас, людей, ми – н╕чн╕ створ╕ння.

Хлопець невдоволено хмикнув та глянув в м╕й б╕к, буц╕мто хот╕в знову п╕дкреслити, мовляв, бачиш як╕ пихат╕... А я ж казав!

–А нас пропустять? – запитав у Бернара. – Чи прийдеться платити?

–Пропустять, – кинув паладин. А пот╕м спробував виправдати сво╖х одноплем╕нник╕в: – Под╕бне зроблено, щоб в╕дс╕яти волоцюг та п'яниць, яких в Торгову Ряд╕ хоч греблю гати. До реч╕, дивиться за сво╖ми язиками.

–Це нав╕що? – насупився Першосв╕т.

–Бо як зайдете в наш квартал, можете ╖х випадково проковтнути! – посм╕хнувся ельф.

Зда╓ться, це був жарт. Але ми з Першосв╕том того не оц╕нили.

Вартов╕ д╕йсно не вимагали ╕з нас грошей. Один з них, високий чорноволосий десятник, кивнув Бернару, буц╕мто сво╓му знайомому, та щось сказав по-ельф╕йськ╕. Паладин весело в╕дпов╕в та потягнув нас дал╕.

Т╕льки-но минули арку ╕ вийшли з ╕ншого боку вор╕т, як народилось в╕дчуття, що ми потрапили в зовс╕м ╕нший св╕т. На якусь мить я нав╕ть розгубився.

–Я ж попереджав про язик, – посм╕хнувся Бернар. – ╤ це т╕льки початок.

–Та ну тебе! – в╕дмахнувся я.

Ми несп╕шно рушили по брук╕вц╕.

П╕сля галасу, духоти та смороду Торгового Ряду, в ц╕й частин╕ столиц╕ було неймов╕рно затишно та прохолодно. Ми крокували широкими вулицями, вздовж яких височ╕ли величн╕ буд╕вл╕, крит╕ н╕жно-голубими дахами. Фасади були прикрашен╕ арочними в╕кнами, з котрих в прямому сенс╕ струмен╕в теплий бурштиновий св╕т. Це було так дивно, що ми ╕з Першосв╕том нав╕ть протерли оч╕.

Н╕, д╕йсно, це не л╕хтар╕. Це в╕кна. Але яким чином вони випром╕нювали св╕тло, було загадкою... Справжн╕ л╕хтар╕, до реч╕, тут також були. Вони вис╕ли на ст╕нах буд╕вель у вигляд╕ величезних куль в бронзових вит╕юватих оправах.

Тишина... спок╕й... умиротворення... Йдеш ╕ огляда╓шся... Того ╕ оч╕куй, що сп╕ткнешся ╕ носом зари╓шся. Але насправд╕ цього не в╕дбудеться, бо наст╕льки р╕вно╖ та чисто╖ брук╕вки не було нав╕ть в центральн╕й частин╕ Новограду, б╕ля Башти Айденуса. В╕дчуття, наче ╖╖ тут навмисно вимивають.

Будинки були густо вкрит╕ позолоченими узорами. Тепер зрозум╕ло чого сюди, в Ельф╕йський квартал, не вс╕х пропускали. Мабуть бажаючих щось виколупати з╕ ст╕ни знаходилось чимало.

На вуличках росло багато дерев, але й не таких, наче лахматий бродячий пес, на якому в ковтунах вже бджоли оселилися. Акуратн╕, струнки, з п╕др╕заними г╕лочками та кронами. Дивишся, аж око рад╕╓. Липи, клени, ясен╕... Правда, серед знайомих дерев побачив ╕ як╕сь дивн╕ з конусопод╕бною кроною та з листям бордового кольору...

Росли ╕ кв╕ти. Правда на в╕дм╕ну в╕д Г╕берл╕нгського кварталу, пал╕садники якого можна було пор╕вняти ╕з занедбаною л╕совою галявиною, м╕сцев╕ кв╕тники виглядали просто казково.

А як╕ серед них царювали кольори! Б╕лосн╕жн╕, жовтогаряч╕, червон╕, блакитн╕... Обрамлен╕ смарагдовою травою, кв╕ти перетворювали клаптики земл╕ на чар╕вн╕ килими з дивовижними узорами. Р╕зноман╕ття фарб пестило око, нав╕ювало спок╕й та благодать.

Тут ╕ там бачились численн╕ фонтанчики, рукотворн╕ ставки з кольоровими рибками. Поряд стояли р╕зьблен╕ металев╕ лави.

Бернар в╕в нас мало не за руку. Ми крутили головами на вс╕ боки, розум╕ючи, наск╕льки см╕шно вигляда╓мо в ус╕й ц╕й пишнот╕.

Ельф╕в навколо було небагато. Бернар пояснив, що б╕льш╕сть з них зараз в╕дпочива╓.

–А ось увечер╕ тут гаряче, – паладин чомусь п╕дморгнув нам, явно на щось натякаючи.

Ми ще з п╕вгодини вештались цим кварталом, поки Бернар не вказав на одну ╕з буд╕вель:

–Нам сюди.

Ми з Першосв╕том зупинилися та втупилися один в одного. В наших очах легко читалось питання: "А куди, бодай тебе Н╕хаз, Бернар нас затягнув"?

Паладин м╕ж тим п╕днявся сходами та зупинився б╕ля величезних оббитих бронзою дверей. Ми ще раз озирнувся ╕ рушили сл╕дом.

Стулки на диво в╕дчинились дуже легко, буц╕мто були невагом╕. Ми побачили довжелезну розк╕шну залу, де неметушливо ходило десятка зо два р╕зношерстих ельф╕в. Вони нав╕ть не звернули на нас уваги, продовжуючи займатися власними справами.

–Чекай! – схопив я Бернар п╕д л╕коть. – Де ми?

–Це ельф╕йська м╕с╕я... Не б╕йся, тебе сюди запросили.

Я отороп╕в. А як же прогулянка м╕стом? Як знайомство ╕з кварталом? Це ж треба так попастися! Водили, як бичка, а пот╕м затягнули в ст╕йло... Тобто – в м╕с╕ю! Вже й не в╕двертишся.

Бернар см╕ливо рушив вглиб зали до високого статного ельфа в довгому крислатому капелюс╕. Б╕ля нього крутилися дво╓ озбро╓них вартових, як╕ кидали в наш ╕з Першосв╕том б╕к насуплен╕ погляди. Паладин перекинувся парою фраз ╕з незнайомцем ╕ пот╕м вся ця делегац╕я рушила до нас.

–Пане д╕ Ардер, – голосно начав Бернар, звертаючись до ельфа, ледь вони наблизились, – дозвольте представити вам Бора Головор╕за.

Титул р╕зонув по слуху. Я ледь не крякнув в╕д неспод╕ванки. А Першосв╕т збентежено затупцювався на м╕сц╕, наче йому присп╕чило подзюрити.

–А це, – продовжував Бернар, звертаючись уже до мене, – глава нашо╖ ельф╕йсько╖ м╕с╕╖ в Новоград╕ – ясновельможний П'╓р д╕ Ардер.

–Доброго дня! – голос П'╓ра був якимось нуднувато-солодким, наче св╕жий мед. В╕н поважно кивнув головою ╕ спробував натягнути на обличчя посм╕шку.

–Доброго дня! – вторив я, намагаючись пригадати, що треба робити в присутност╕ поважно╖ особи. Кланятися, чи також кивати головою. Вибрав останн╓. Сам розхвилювався, в╕д чого ледь не почав за╖катися: – Я-я-як я розум╕ю... е-е-е... це ви шукали зустр╕ч╕ з╕ мною, посилаючи сво╖х людей в трактир "Красний п╓тух"?

–Так, ми хот╕ли пов╕домити вам, Боре, що пан╕ Аманда в╕дбула на Т╓небру. Вона просила передати, що ви поки залиша╓тесь в столиц╕... та повинн╕ вс╕ляко сприяти наш╕й м╕с╕╖.

–Повинен? – про всяк випадок перепитав я. Згодний, тон вибрав грубуватий.

П'╓р д╕ Ардер пропустив цю шпильку повз вуха та все тим же слащавим голосом спитав:

–Мен╕ частково в╕дом╕ ваш╕ пригоди на тому дивному остров╕... Не зрозум╕ла т╕льки особист╕сть Без╕менного. В╕н же ельф? Так?

–Х╕ба Бернар не розпов╕дав? – нарешт╕ я опанував себе та, поклавши руку на ефес фальш╕ону, задер п╕дбор╕ддя.

Вартов╕ посунулися вперед, але глава м╕с╕╖ подав ╖м сигнал йти геть, а сам доброзичливо посм╕хнувся.

–А не бажа╓те, друз╕, трохи перепочити? – запитав в╕н. – Заодно ми б з вами поговорили... про те та про се... Як?

–Давайте спробу╓мо, – мене явно до чогось змушували. Поки я ще не зрозум╕в гри ельф╕в, але прийдеться деякий час сл╕дувати ╖хн╕м правилам.

╤ ми вс╕ разом рушили в к╕нець зали. П╕днялись сходами на другий поверх, там потопали широченьким коридором, поки не потрапили в нап╕втемне невеличке прим╕щення. П'╓р д╕ Ардер ув╕йшов першим, плеснув у долон╕ й високо п╕д стелею спалахнули кул╕ пов╕тряних л╕хтар╕в. К╕мнату залило жовтуватим св╕тлом, в╕д чого в╕дразу здалося, наче зовн╕ глибокий веч╕р.

Голова м╕с╕╖ запропонував нам вс╕м прис╕сти на пухкеньк╕ подушки, ╕ ледь ми те зробили, як незабаром в к╕мнату "впливли" ельф╕йськ╕ д╕вчата, як╕ занесли кожному з нас невеличк╕ столики, та розставили на них частування.

–Я вже говорив ╕ з Амандою д╕ Даз╕р╓, ╕ з Дан╕елем д╕ Плю╕, – заговорив П'╓р, як т╕льки д╕вчата вишли геть та зачинили стулки дверей. – Та ╕ Бернар розпов╕в свою ╕стор╕ю... Але в результат╕ лише стало б╕льше питань, н╕ж в╕дпов╕дей.

–На жаль, я мало чого можу додати, а тим паче прояснити. Скажу лише одне: т╕ пригоди, якщо ╖х так можна назвати, були схож╕ на стр╕мкий пот╕к... ╤ ми вс╕ в ньому опинилися маленькими г╕лочками, яких несло бозна куди.

–Як ви поетично це описали! – стримано посм╕хнувся голова м╕с╕╖. Зда╓ться, в╕н оч╕кував в╕д мене ╕нших фраз.

Бернар, який сид╕в навпроти, витягнув люльку ╕ почав набивати ╖╖ ароматним тютюном. Його приклад тут же насл╕дував ╕ П'╓р д╕ Ардер.

Ми ж з Першосв╕том лише переглядались один з одним та оч╕кували на продовження. Н╕ я, н╕ в╕н нав╕ть не торкнулися запропонованих частувань, аби не продемонструвати свою нечемн╕сть.

Стулки дверей знову розчинились ╕ вельми гарна ельф╕йка ув╕йшла всередину та принесла тонку запалену паличку. Вона наблизилась до П'╓ра ╕ п╕дпалила йому тютюн, набитий в люльку. Пот╕м теж саме зробила ╕ Бернару. Зак╕нчив з тим, д╕вчина взяла скляну посудину та розлила в келихи вина.

Треба було бачити обличчя Першосв╕та. В╕н якось перелякано подивився на св╕й келих, пот╕м кинув косий погляд у м╕й б╕к, буц╕мто питав дозволу випити.

–"Сут╕нковий ельф", – промовив П'╓р д╕ Ардер, хитаючи головою на посудину ╕з вином. – Добра витримка.

Я перший потягнувся до свого келиху та зробив обережний ковток.

–Ну як? – запитав голова м╕с╕╖.

Прийшлось збрехати, що н╕чого. А так – ну н╕ в сраку не годне вино! Кислятина ще та!

Д╕вчина вийшла ╕з к╕мнати, знову зачинилися двер╕ й тод╕ П'╓р продовжив перервану розмову:

–А що ви, Боре, сам╕ дума╓те з цього приводу?

–З приводу чого? – я зробив вигляд, буц╕мто не второпав.

–Я про Без╕менного.

–Овва! Мен╕ думалось, що вас б╕льше ц╕кавить напад на Клемента д╕ Даз╕р╓, а не той старий маг... До реч╕, дивно, що той ельф був д╕йсно старий. По-мо╓му, це у вас р╕дк╕сне явище.

–Так... так, р╕дк╕сне... ╤ б╕льше н╕чого дивного?

–Н╕чого.

–Ц╕каво.

А що тут ц╕кавого, я все ж не зрозум╕в.

–Ну, друз╕, ваше здоров'я! – посм╕хнувся П'╓р д╕ Ардер. В╕н п╕дняв келих ╕ трохи в╕дпив. Пот╕м затягнувся та пустив к╕лька к╕лець диму. – Ц╕кава ситуац╕я, – продовжував муркот╕ти ельф. – Ви так не вважа╓те?

–Скор╕ш незрозум╕ла.

–Так-так... Ви ось згадували Клемента... Що дума╓те стосовно його вбивства? Банальна помста? Щось ╕нше?

–Мен╕ мало чого в╕домо про в╕дносини м╕ж вашими домами. А взагал╕ в напад╕ приймали участь ╕ люди, ╕ ельфи... Д╕ Дюсери...

Я кинув погляд в б╕к Бернара. Той залишався незворушним. Курив люльку, пускав дим, дивлячись кудись вглиб себе.

–Так, д╕ Дюсери, – погодився П'╓р. – Дехто з них... Бернар мен╕ розпов╕дав... Ви, Боре, билися з одним ╕з некромант╕в цього Дому. Як, м╕ж ╕ншим, ╕ з заколотниками... кан╕йськими заколотниками...

–С╕верськими, – додав Першосв╕т. В╕н вир╕шився та потягнувся до келиха, понюхав його вм╕ст, а пот╕м обережно пригубив. – Брати С╕верськ╕.

–Ця родина, як вам в╕домо, вельми шанована в Кан╕╖, – промовив голова м╕с╕╖. – Але ми поки не можемо з'╓днати во╓дино цих заколотник╕в ╕ Д╕м д╕ Дюсер╕в.

–Зв'язок повинний бути, – раптом прокоментував слова П'╓ра Бернар.

–Так, повинен, – погоджувався голова м╕с╕╖. – Спод╕ваюсь, що ви, Боре, нам в тому допоможете роз╕братися.

–Чим саме? Розпов╕дями? – хмикнув я. – До реч╕, а ви чули про те, що ко╖ться в Гор╕шку? Кажуть, наче його захопили... Я чому про те кажу? В судовому журнал╕ ╓ м╕сце, де розпов╕да╓ться про в╕зит корабля до ц╕╓╖ фортец╕.

Голова м╕с╕╖ трохи оживився. В╕н в╕дпив вина та якось розлого в╕дпов╕в:

–Так, про Гор╕шок нам дещо в╕домо, хоча Кан╕йська рада поки прихову╓ цей ╕нцидент в╕д ╕нших народ╕в Л╕ги. Ми вже звертались с питаннями... ╕ нав╕ть до Айденуса. Наск╕льки в╕домо, в фортец╕ стався бунт... Причини його появи окутан╕ туманом. ╤верський, голова об'╓днаного л╕г╕йського в╕йська, користуючись сво╓ю владою, та╓мно стяга╓ до Новограда кан╕йськ╕ загони...

–Я перепрошую, а хто такий ╤верський?

П'╓р завмер. Зда╓ться в╕н не второпав мого питання.

–╤верський? ╤ван ╤верський? – голова м╕с╕╖ подивився чомусь на паладина.

–На остров╕ Бернар згадував про цю людину, – промовив я. – Але, вибачаюсь, на ╤нгос╕ мен╕ не доводилось про нього чути.

Слово взяв Бернар. Його обличчя натягнуло менторську маску ╕ в╕н беземоц╕йним голосом промовив:

–Це голова загон╕в Захисник╕в Л╕ги... Як я розум╕ю ти, Боре, ╕ уявлення не ма╓ш, хто вони так╕. Це так типово для вас, людей, не ц╕кавитись ан╕ власною ╕стор╕╓ю, ан╕ пол╕тичними под╕ями. Тому, мабуть, так багато помилок створю╓те соб╕... та й ╕ншим...

Я вже трохи звик до под╕бного бурчання Бернара, тому ╕ не почав огризатися. Лише кинув йому про те, що б в╕н (як завжди) пров╕в урок та под╕лився власними знаннями.

–Ну як без них? – посм╕хнувся наприк╕нц╕ промови та п╕дморгнув Першосв╕ту. Той оц╕нив "шпильку" та також посм╕хнувся.

–П╕сля Ноч╕ астральних портал╕в, – занудно почав паладин, – стало зрозум╕ло, що стара система в╕йськових дружин, яка опиралась лише на шляхту, не здатна протистояти новим викликам: ан╕ битися з астральними демонами, ан╕ з профес╕йним хадаганським в╕йськом. Та ╕ взагал╕ вашу стару арм╕ю не можна було назвати арм╕╓ю. Суц╕льне зб╕говисько! Чини покупають...

–Тобто?

–Хочу командувати полком – плачу ст╕льки-но грошей. ╤ ось я в же генерал... Маю грошей поменше – буду полковником, або сотником... ╤ куди воно таке годиться? Тож не дивно, що ви, кан╕йц╕, в деяких випадках бездарно програвали хадаганцям.

–А давай без цих звинувачень! – насупився Першосв╕т. – Можна вир╕шити, наче ви, ельфи, могутн╕ во╖ни.

Бернар затягнувся, розтопирив н╕здр╕ та пустив кр╕зь них дим.

–Гаразд... мабуть д╕йсно зараз не варто про те сперечатися... Отже, п╕сля пад╕ння старо╖ столиц╕, Айденус порадившись ╕з деякими мудрими головами видав указ про формування ново╖ арм╕╖. До ╖╖ лав в╕дтепер в╕дбирають тих, хто бажа╓ саме служити ╕деалам Л╕ги. ╤ туди беруть не дивлячись на глибину та наповнен╕сть кишень чи капшук╕в... Отже шляхту посунули вб╕к, лишили прив╕ле╖в. ╤ тепер серед командирсько╖ ланки чимало простолюдин╕в...

–А ╤верський? – спитав я.

–В╕н шляхтич... але ╕з нових... Л╕га для нього понад усе! – зак╕нчив свою розпов╕дь Бернар в╕домим дев╕зом.

Тут розчинилися стулки дверей ╕ до к╕мнати тихо ув╕йшло ш╕сть ельф╕в. Вони церемонно вклонилися голов╕ м╕с╕╖ та по його запрошенню розс╕лися на в╕льних м╕сцях. Нас з Першосв╕том вони н╕би й не пом╕тили. Бернар нахилився до мене ╕ тихенько встиг декого представити. Серед делегац╕╖, як виявилося, були члени так звано╖ Мало╖ ради столично╖ м╕с╕╖, в яку входили наставники, купц╕ й представники Церкви.

–Шановне панство! – звернувся до ельф╕в П'╓р д╕ Ардер. – Дозвольте в╕дрекомендувати вам Бора Головор╕за ╕ його товариша... е-е-е...

–Першосв╕та, – п╕дказав я. Знову цього "Головор╕за" притягнули.

–Так-так... Ми т╕льки-но говорили про того та╓мничому мага, що був на остров╕...

Ельфи, почувши те, раптом вс╕ разом заговорили. Оск╕льки я взагал╕ не знав ╖хню мову, то мен╕ було важко зрозум╕ти, що ╖х збентежило. П'╓р призвав вс╕х до тишини ╕ попросив мене розпов╕сти про Без╕менного.

–Наск╕льки нам в╕домо, – голова м╕с╕╖ кинув погляд уб╕к Бернара, – ви з ним про щось говорили наодинц╕.

–Це були особист╕ розмови. Вони не стосуються його, як особистост╕... Мова йшла про мене.

–Про вас? А що не так?

–Ще раз кажу, це особисте! – холодним тоном повторив я.

Д╕ Ардер стримано посм╕хнувся та знову попросив розпов╕сти про та╓мничого незнайомця. Я кинув погляд на нудьгуючого Першосв╕та та видав все те, що колись казав Аманд╕. Не б╕льше.

П╕сля зак╕нчення розпов╕д╕ деякий час вис╕ла тиша. Мен╕ здавалось, наче вс╕ оч╕кували на дозв╕л з боку голови м╕с╕╖. Той в╕дклав люльку та, склавши руки на грудях, втупився кудись вдалеч╕нь.

–Послухавши пана Бора, в мене склалася думка, – почав один з ельф╕в, якого Бернар назвав Фел╕ксом д╕ Грандером, ╕ який був наставником чар╕вник╕в Новограда, – що той старий маг насправд╕ може бути джуном. Останн╕м у сво╓му род╕.

–Що за абсурд! – втрутилася в розмову Мара д╕ Дюсер. – По-перше у джун╕в шк╕ра червоного кольору. Судячи ╕з давн╕х запис╕в, вони були схож╕ на людей...

–Схож╕? – Фел╕кс плеснув у долон╕. – Та вони ╕ були людьми! Т╕льки ╕ншо╖ раси. ╤ м╕ж ╕ншим, довол╕ потворн╕ ╕стоти...

–А ще у цього старого були крила! – перебила ельфа Мара. – А що це означа╓?

–Ан╕чого не означа╓! Звичайна м╕м╕кр╕я.

Я насупився. Знову як╕сь ельф╕йськ╕ фразочки. От Н╕хаз вас вс╕х бодай, втрачаю суть розмови. Так продовжать ╕ опинюсь на кшталт глухого.

–Джуни жили так давно, що н╕хто з нас не може достеменно заявити, як вони виглядали! – невдоволено казав Фел╕кс.

–Ще раз кажу, це суц╕льний абсурд! То був ельф... який чомусь переховувався на остров╕.

–Скор╕ш в╕н був у полон╕, – додав я. – Не забувайте про Св╕точ... ту джунську хр╕нь.

–В полон╕? – невдоволено пробурмот╕в Фел╕кс. – Це в╕н вам сказав особисто? Чи це ваш висновок?

–Чого ви хочете? – нахилився я вперед.

Ми зустр╕лися поглядами. Не скажу, що цей павич злякався. Судячи з усього, бита голова.

Фел╕кс також нахилився вперед та нахабно промовив:

– Пов╕рте мен╕, друже, магу н╕чого не варте обманути звичайну людину. Ви так далек╕ в╕д наших справ, що не зможете достеменно в╕др╕знити правду в╕д примари. Це по-перше. А по-друге, не забувайте сам╕, що цей ельф користувався джунською маг╕╓ю... А ╖╖ природа взагал╕ невивчена.

Я ледь не скип╕в. ╤ причиною тон, яким з╕ мною розмовляв цей наставник чаклун╕в. Особливо не сподобалось то, як в╕н промовив "друже". Збоку задавалось, наче мене об╕звали якимось лайливим словом.

–О, Сарне! – вм╕шалась Мара. Вона роблено сплеснула руками. – Бернаре, п╕дтвердить, що той старий маг – ельф!

–Так, в╕н ╕ зовн╕шньо схожий на нас, – кивнув головою паладин, – та ╕ у сво╖х розпов╕дях натякав про приналежн╕сть до ельф╕в...

–Але це не в╕дм╕ня╓ того, – вступили в розмову троюр╕дн╕ кузени Аманди д╕ Даз╕р╓ – брати Корв╕н ╕ Летус, ╕нтенданти м╕сцево╖ м╕с╕╖ (╖х точен╕ обличчя з правильним проф╕лем нагадували мен╕ бюсти видатних д╕яч╕в минулого, якими внизу була прикрашена зала м╕с╕╖), – що той незнайомець знався на джунах.

–Згодний з цими словами, – промовив Рено д╕ Даз╕р╓, наставник м╕сцевих некромант╕в. В╕н скинув з голови капюшон ╕ уважним поглядом втупився на Мару. – Ми дос╕ б'╓мося над спадщиною джун╕в, але все марно... А в╕н, зда╓ться, порозум╕вся на тому. ╤ можливо досить непогано порозум╕вся.

–Не одн╕ ми б'╓мося над загадками джун╕в, – в╕дпов╕ла Мара. – Не треба забувати про Хадаганську ╕мпер╕ю. Люди племен╕ Зем можливо також на дечому порозум╕лися... ╤ до реч╕: чого ви вс╕ так вчепилися в тих джун╕в? Наче злякалися ╖хнього в╕дродження.

Фел╕кс голосно хмикнув:

–Маро, ви завжди в╕др╕знялися сво╓ю у╖длив╕стю. Н╕хто не бо╖ться тих джун╕в... Друга справа, як використовувати ╖хню спадщину.

–Нас весь час вчили, – насуплено сказав Корв╕н, – що це ми перш╕ створ╕ння Сарнаута, а не як╕сь червоношк╕р╕ потвори...

–Перш╕, якщо не рахувати Дракон╕в, – додав його брат Летус. – Та ╕ взагал╕, невже хтось ╕ дос╕ т╕шиться старими забобонами? Невже хтось на╖вно вважа╓, наче джуни в чомусь нас перевершили?

–Цив╕л╕зац╕ю джун╕в не можна не поважати! – сварилася Мара. – Це велика помилка! Якщо ми як ╕ ран╕ше будемо приндитись сво╖м походженням, то будемо пасти задн╕х! Хадаган отрима╓ козир в боротьб╕ ╕з Л╕гою, а ми все будемо ховатися за ширмою власно╖ неперевершеност╕!

Я озирнувся на Першосв╕та. Тому стало нудно в╕д вс╕х цих дивних розмов ╕ в╕н тихенько попивав вино та оглядав к╕мнату. Мен╕ ╕ самому було незрозум╕ло, що ми тут робимо. Оц╕ розмови, як╕ зараз веде Мала рада, суц╕льно внутр╕шн╕ справи ельф╕в. ╤ що нам з Першосв╕том в╕д цього – один Сарн зна╓!

–Ми першими п╕знали маг╕ю! – р╕зким тоном заявив Рено д╕ Даз╕р╓. Мен╕ здалося, наче в╕н в чомусь звинувачував Мару. Можливо, подумалось, це через ╖╖ належн╕сть до Дому д╕ Дюсер╕в.

–Так-так, – кивнув в знак згоди голова м╕с╕╖. – Сарн, Бог Св╕тла, який створив цей прекрасний св╕т ╕ ╓ батьком всього живого, звичайно хот╕в, щоб тут був порядок, тому серед вс╕х сво╖х д╕тей в╕н першими обрав нас, ельф╕в. Ми навчилися у нього ус╕ляким та╓мницям, ╕ головне – маг╕╖... А ось джуни, як в╕домо, були другими п╕сля нас... М╕ж ╕ншим вони в╕двернулися в╕д Сарна... ╕ визнали Н╕хаза, Бога Темряви. Джуни спотворили маг╕ю... за що, зв╕сно, ╕ поплатилися власною загибеллю через страшне Прокляття. Все це, що я сказав, ╓ догмою! Беззаперечною догмою!

–Я про це ╕ не сперечаюсь, – в╕дпов╕ла Мара д╕ Дюсер. – Згодна, що по сво╖й природ╕ ми, ельфи, б╕льш шляхетн╕... б╕льш цив╕л╕зован╕...

Оце заява! – я ледь не крякнув вголос. Хоч би посоромилися те казати при нас з Першосв╕том.

–Але звернувшись до Н╕хаза, – продовжувала Мара, – джуни багато в чому нас об╕гнали. Поки ми прославляли ╕деали Краси, вони боролися з Драконами. Мало того – перемогли ╖х!.. Отже, в╕двернувшись в╕д Св╕тла ╕ прийнявши Тьму, ця цив╕л╕зац╕я стала не менш могутньою, н╕ж ми сам╕. Й скажу прямо: багато хто до цих п╕р вважа╓, що може так виявитися, наче саме вони в╕дкрили портал в ╕нший св╕т, закликали сюди демон╕в, як╕ згодом ╕ знищили Сарнаут.

–Ви до чого нас призива╓те? – довол╕ голосно сказав Фел╕кс. – Щоб ми, ельфи, також в╕двернулись в╕д Сарна?

Мара якось презирливо глянула на нього.

–Мен╕ зда╓ться, – подав голос ще один ельф, якого Бернар назвав Нор╕аном д╕ Плю╕, ╕ який був одним з найбагатших купц╕в Новограда, – що ми в╕дхилилися в╕д теми.

Ельф оглянув вс╕х присутн╕х, дочекався коли заволод╕╓ загальною увагою, ╕ пот╕м важно продовжив:

–За сво╖ми суперечками хто та коли першим чомусь там навчився, ви забува╓те про те, що ми, ельфи... та й вся Л╕га втратила ц╕лий алод з ус╕м, що там було. Врятувалась якась невеличка частина...

Тут п╕днявся гул, який митт╓во заглушив голова м╕с╕╖.

–Спок╕йн╕ше! – р╕зко промовив в╕н. – Н╕хто та н╕чого не забув, пане Нор╕ане... Йде сл╕дство, йде розгляд ц╕╓╖ справи як в нашому кол╕, так ╕ серед кан╕йц╕в. Я вчора вечор╕ мав розмову ╕з деякими представниками ╖хньо╖ влади... ╤ запевняю, вони в╕днеслися до ц╕╓╖ под╕╖ з ус╕╓ю серйозн╕стю, бо серед нападник╕в... серед заколотник╕в виявилися представники деяких в╕домих шляхетних род╕в... А ми з вами тут з╕бралися, щоб вислухати одного ╕з св╕дк╕в.

П'╓р д╕ Ардер з╕щулився та повернувся до мене.

–Отже, пане Боре, – почав в╕н якимсь сухуватим тоном, – ми послухали вашу розпов╕дь... Проте все ж не можемо не спитати про власну думку.

–Стосовно чого?

–Ви в деякому род╕ стали частиною заколоту проти Клемента д╕ Даз╕р╓...

–Як це так? – ледь не вскочив я.

–Ви мене не правильно зрозум╕ли. Справа в тому, що вам прийшлося стикатися ╕з заколотниками... як ╕з середовища ельф╕в, так ╕ серед кан╕йц╕в. То ж нам хот╕лося б знати вашу думку, стосовно того, з ким ми... з ким ви малу справу.

Я кинув погляд на Бернара. Той зробив непом╕тний знак, мовляв, будь в╕двертим. Так треба.

–Гаразд, але попереджую, що ви сам╕ запитали! – промовив я, п╕дн╕маючись на ноги. – Будь-який заколот ма╓ п╕д собою т╕льки одну мету – повалення влади. Вважаю, ви сам╕ розум╕╓те, що проти сили завжди знайдеться ╕нша сила. Вона дивиться на цей св╕т ╕накше... Спотворено чи н╕, то хай вир╕шують морал╕сти. Головне зараз зрозум╕ти, яку мету пересл╕дують ваш╕ супротивники. Отже, вбивство Клемента... це що? Навмисний крок або випадков╕сть? ╤ хто за ним сто╖ть? Невдоволенн╕ кан╕йц╕ чи ельфи ╕з проклятого Дому? Чи вони д╕яли разом, так би мовити, об'╓днан╕ одн╕╓ю метою?

–╤ ви зна╓те в╕дпов╕д╕? – спитав Фел╕кс.

–Я можу т╕льки припускати. ╤ перше, що кида╓ться в око, як би воно прим╕тивно не звучало, так це приналежн╕сть кан╕йц╕в-заколотник╕в до шляхетних род╕в... Ви, ясновельможний П'╓ру, т╕льки-но згадували про др╕бниц╕, як╕ й складають ц╕л╕сн╕сть картини. Так чому б не подивитись на нападник╕в окремо один в╕д одного.

–Ц╕каво... ц╕каво... Продовжуйте, Боре.

–Тобто "мета", наприклад, кан╕йц╕в ц╕лком може бути простою: повернення власного впливу, який був за час╕в Вал╕р╕в. Що до д╕ Дюсер╕в, то вони, зда╓ться, прагнули зайняти м╕сце серед ╕нших Дом╕в, як то було в стар╕ часи. А ще краще – виграти на вашому Великому балу ╕ керувати ельф╕йським народом. Друге питання, яке по╓дну╓ оц╕ вс╕ др╕бнички, це те, як все зв'язати ╕з Клементом д╕ Даз╕р╓. Що в╕н ╖м вс╕м зробив? Що в╕н такого мав проти них?

П'╓р д╕ Ардер нав╕ть нахилився вперед. В╕н довго дивився на мене, погладжуючи сво╓ п╕дбор╕ддя.

–А я говорив, що в╕н не дурень, – раптом порушив тишу Фел╕кс д╕ Грандер. – Лок мав рац╕ю: ти, Боре, добре розп╕зна╓ш суть речей.

Я озирнувся. Вс╕ ельфи втупились в мою персону ╕з здивованим видом. Зда╓ться промова ╖х трохи вразила, хоча я не сказав ан╕чого позамежного чи надрозумного.