Текст книги "Війна з саламандрами. Мати. Оповідання"

Автор книги: Карел Чапек

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 32 страниц)

– Ja, правильно. Приголомшений. Усе це так мені влізло в голову, що я не знімався з якоря ще день. І ввечері вернувся до того Девл-Бею та знову дивився, як sharks жеруть тих моїх ящірок. Того вечора я, хлопче, заприсягся, що так цього не полишу. І їм теж дав своє слово честі, пане Бонді: «Tapa-boys, capitain van Toch обіцяє вам під оцими ясними зорями, що порятує вас».

4. Комерційне підприємство капітана ван Тоха

Капітан ван Тох вимовляв ці слова з таким запалом і хвилюванням, що у нього аж волосся на потилиці наїжачилось.

– Ja, сер, таку я тоді склав присягу. І відтодіг брате, я вже не мав і хвилини спокою. В Батангу взяв відпустку й послав тим панам до Амстердама сто п’ятдесят сім перлин – усе, що наносили мені мої тваринки. А потім розшукав одного такого типа– даяк був, а shark-killer[49]49
  Винищувач акул (англ.).


[Закрыть] – убивав акул ножем у воді. Страшенний злодюга й душогуб. Тоді разом з ним подався на одному невеличкому tramp[50]50
  Пароплав без певного маршруту (англ.).


[Закрыть] на Танамасу й кажу: тепер, fella[51]51
  Хлопче (спотворене англ.).


[Закрыть], ти вбиватимеш тут акул своїм ножем. Я хотів, щоб він винищив тих акул і вони дали спокій моїм ящіркам. Він був такий душогуб і поганин, той даяк, що нітрохи не боявся тих tapa-boys. Чорт чи не чорт – йому було байдуже. А я тим часом робив на тих lizards свої observations[52]52
  Спостереження (англ.).


[Закрыть] та experiments[53]53
  Експеримент (англ.).


[Закрыть] – та стривай, у мене є такий корабельний журнал, я до нього. щодня все записував.

Капітан вийняв з нагрудної кишені великого блокнота й заходився гортати його.

– Яке у нас число сьогодні? А, так, двадцять п’яте червня. Ну, то візьмімо тоді хоч би двадцять п’яте червня минулого року. Ja, ось воно. «Даяк забив акулу. Lizards страшенно цікавляться здохлякою. Тобі…» Це була одна така ящірка, невелика, але дуже кмітлива, – пояснив капітан. – Я ж мусив подавати їм усякі імена, щоб було як писати про них у журналі. «Тобі стромляв пальці в дірки від ножа. Увечері носили сушняк мені на багаття». Це нецікаве, – мурмотів капітан. – Я знайду якийсь інший день. Ну, хай двадцяте червня… «Lizards будували далі свій»… як це буде – jetty?

– Греблю?

– Ja, греблю. Таку dam[54]54
  Дамба (англ.).


[Закрыть]. Отже: «Будували далі свою нову греблю на північно-західному кінці Девл-Бею». Слухай, це було диво, а не робота! – пояснив капітан. – Справдешній breakwater.

– Хвилеріз?

– Ja. Вони клали на тому боці свою ікру й хотіли мати там тиху воду, розумієш? Це вони самі придумали там зробити таку dam; але, щоб ти знав, жоден урядовець чи інженер із амстердамського Waterstaat[55]55
  Відомство водних споруд (гол.).


[Закрыть] не склав би кращого проекту для такої підводної греблі. Робота перший сорт, от тільки вода їм усе підмивала. Вони виривають під водою такі глибокі нори в березі й удень сидять у тих норах. Страшенно кмітливі тварини, сер, достоту як beavers.

– Бобри?

– Ja, оті великі миші, що вміють перегачувати річки. У них там, у Девл-Беї, була сила-силенна таких гребель та гребельок, таких гарних рівненьких сіатз, неначе справжнє місто. А врешті вони надумали відгородити греблею увесь Девл-Бей. Значить, так: «Уже вміють підважувати каміння підоймами», – прочитав він далі. – «Альбертові (це був один tapa-boy) розчавило два пальці. Двадцять першого. Даяк з’їв Альберта! Але живіт заболів. П’ятнадцять крапель опію. Пообіцяв, що більше такого не робитиме. Цілий день ішов дощ… Тридцятого червня. Lizards будували греблю. Тобі не хоче працювати». Ох, і розумнющий же був! – захоплено, пояснив капітан. – Розумні ніколи не хочуть нічого робити. Він весь час якісь витівки витівав, той Тобі. Нічого не вдієш, між ящірками теж буває дуже велика різниця… «Третього червня. Сержант одержав ніж». Сержант – то була така велика, сильна ящірка. І кмітлива теж… «Сьомого червня. Сержант забив ножем одну cuttlefish» – то така риба, що має в собі всередині оті темні дрислини, знаєш?

– Каракатиця?

– Ja, вона, вона. «Дванадцятого липня. Сержант забив ножем велику jelli-fish[56]56
  Медуза (англ.).


[Закрыть]»– то така гидота, наче з холодцю, а жалиться, як кропива. Паскудна тварюка. А тепер слухай уважно, пане Бонді: «Тринадцятого липня». У мене тут підкреслено: «Сержант забив ножем невелику акулу. Вага сімдесят фунтів». Оце воно й є, пане Бонді! – виголосив капітан Й. ван Тох урочисто. – Ось написано чорним по білому. Це був великий день. Тринадцятого липня. – Капітан згорнув блокнот. – Я нітрохи не соромлюсь, пане Бонді: там, на березі Девл-Бею, я впав навколішки й заплакав від щирої радості. Відтоді я вже знав, що мої tapa-boys не піддадуться. Сержант за це одержав гарного нового гарпуна – бо нема краще за гарпун, хлопче, коли хочеш полювати на акул, – і я кажу йому: be a man[57]57
  Будь чоловіком (англ.).


[Закрыть], Сержанте, й покажи всім tapa-boys, що можна оборонятись. І ти знаєш, брате, – капітан схопився й у захваті грюкнув кулаком по столу, – за три дні там плавала здоровезна дохла акула, full of gashes, як це буде?

– Вся в ранах.

– За, вся в дірках від того гарпуна. – Капітан хильнув пива, аж забулькотіло. – Ось воно як, пане Бонді. Аж тоді я уклав з тими tapa-boys… щось ніби контракт. Дав їм своє слово, що як вони носитимуть мені перлові скойки, я за це їм даватиму harpoons і knives, гарпуни й ножі, щоб вони могли оборонятись, see? Це чесний бізнес, сер. Що вдієш – треба бути чесним навіть із тваринами. Дав я їм ще й дерева. І дві залізні wheelbarrows.

– Візки? Тачки?

– Ja, такі тачки. Щоб вони могли возити камінь на ту свою греблю. Бо вони, сердеги; мусили все носити в лапках, розумієш? Одне слово, дістали вони цілу купу всякої всячини. Я не хотів би їх обшахрати, нізащо в світі. Стривай, хлопче, зараз я тобі щось покажу.

Капітан ван Тох однією рукою трохи підняв черево, а другою видобув із кишені штанів полотняну торбинку.

– Ось воно! – сказав він урочисто й висипав вміст торбинки на стіл.

Там було з тисячу перлин, дрібних і великих: і з конопляне сім’я, і більші, з горошину, а кілька штук – із вишню; бездоганно круглі, мов крапля і горбкуваті, «бароккові», сріблясті, голубуваті, тілесні, жовтаві, з чорним і рожевим полиском. Г. X. Бонді був як заворожений: він не міг відірватись від тих перлів, перебирав їх руками, качав кінчиками пальців, накривав обома долонями.

– Яка краса! – у захваті прошепотів він. – Це наче сон, капітане!

– Ja, – незворушно відказав капітан. – Гарні. А акул за той рік, що я з ними пробув, вони забили з тридцять. У мене тут записано, – він поплескав по нагрудній кишені. – Зате скільки я їм ножів дав – і п’ять гарпунів… Мені ті ножі обійшлися мало не по два американських долари аріесе, за штуку цебто. Добрячі ножі, хлопче, з тієї сталі, що її не бере ніяка rust.

– Іржа.

– Ja. Бо то мусили бути підводні ножі – для моря. Та ще й батаки купу грошей мені коштували.

– Які батаки?

– А тубільці на тому острові. У них такий забобон, що ті tapa-boys – буцімто чорти, і вони їх страшенно бояться. Тож як побачили, що я з тими їхніми чортами розмовляю, то хотіли мене на смерть убити. Цілі ночі дзвонили в дзвони, щоб тих чортів, мовляв, відігнати геть від свого кампонгу. Страшенний ґвалт здіймали, сер. А вранці тоді щоразу вимагали, щоб я їм за те дзвоніння платив. Мовляв, за клопіт. Та нічого не вдієш: ті батаки страшенні злодюги. Але з tapa-boys, сер, із тими ящірками можна було б провадити чесний бізнес. Ось як. Дуже вигідне діло, пане Бонді.

Г. X. Бонді здавалось, наче він снить.

– Купувати в них перли?

– Ja. Тільки в Девл-Беї перлів уже нема, а на інших островах нема tapa-boys. Ось у чому вся річ, брате. – Капітан Й. ван Тох гордо надув щоки. – Оце й є та велика комерція, що я придумав. Хлопче, – сказав він, штрикаючи товстим пальцем у повітря, – адже ж тих ящірок хтозна-як побільшало, відколи я став опікуватися ними! Вони тепер можуть оборонятись, you see[58]58
  Розумієте (англ.).


[Закрыть]? Га? І буде їх усе більше й більше! Ну як, пане Бонді? Правда, розкішна комерція?

– До мене чогось не доходить, що ви маєте на увазі, – невпевнено промовив Г. X. Бонді.

– Таж розвозити tapa-boys на інші перлові острови, – нарешті виклав своє капітан. – Я спостеріг, що ті ящірки не можуть самі перебратися через глибоке відкрите море. Вони можуть трохи плавати, а трохи чапати по дну; але на великій глибині для них занадто сильний тиск води: вони, бач, дуже м’які. Та якби я мав такий пароплав, щоб у ньому зробити такий tank – басейн для води, – то міг би розвозити їх куди схочу, see? А вони б там шукали перлів, а я б їздив до них і привозив їм ножі, гарпуни та всяку всячину. Ті бідолахи там у Девл-Беї так роз… розпоросились, чи як?

– Розплодились.

– Ja, так розплодилися, що їм скоро вже не буде чого їсти. Вони їдять усяку там дрібну рибку, та молюсків, та різних водяних комах; але, певно, зможуть жерти й картоплю, і сухарі, і всякий звичайний харч. Тож їх можна б і годувати в тих Іапкз на судні. А я б їх у підходящих місцях, де не густо людей, пускав назад у воду й улаштовував там такі… такі farms[59]59
  Ферми (англ.).


[Закрыть] для тих моїх ящірок. Бо я б хотів, щоб вони могли прогодуватися. Вони дуже славні й розумні тварини, пане Бонді. Та ти сам, як побачиш їх, то скажеш: гелло, capitain, корисна в тебе худібка. Ja. А люди тепер аж казяться за перлами. Оце і є той великий бізнес, що я придумав.

Г. X. Бонді розгубився.

– Мені страшенно шкода, капітане, – почав він нерішуче, – але… я справді не знаю…

Голубі, очі капітана ван Тоха налилися слізьми.

– Отож-бо й лихо, хлопче. Я б тобі лишив усі ці перли як… як guaranty[60]60
  Заставу (англ.).


[Закрыть] за судно, але сам я того судна купити не можу. Я знаю одне дуже підходяще в Роттердамі… з дизельним двигуном…

– А чого ви не запропонували цієї справи комусь у Голландії?

Капітан покрутив головою.

– Я тамтешніх людей знаю, хлопче. З ними я про це діло не можу говорити. Я міг би… – додав він замислено. – Я міг би возити на тому судні й інші речі, всілякі goods[61]61
  Товари (англ.).


[Закрыть], сер, і продавав би на тих островах, іа, це б я міг робити. У мене там сила знайомств, пане Бонді. А водночас міг би мати на судні такі tanks для тих моїх ящірок…

– Про це, мабуть, можна поміркувати, – сказав пан Бонді. – Бо якраз недавно… Атож, нам треба шукати нових ринків для нашої промисловості. Якраз недавно я розмовляв про це з кількома людьми… Я не від того, щоб купити одно-двоє суден: одне для Південної Америки, а друге – для східних країв…

Капітан ожив.

– І добре зробиш, пане Бонді. Судна тепер страшенно дешеві, їх можна накупити повну гавань… – І капітан ван Тох пустився в технічні подробиці, де й за яку ціну продаються всякі vessels, boats і tank-steamers[62]62
  Кораблі, пароплави й танкери (англ.).


[Закрыть]; Г. X. Бонді не слухав його, а тільки розглядав.

Г. X. Бонді знався на людях. Він ні на мить не сприймав серйозно ящірок капітана ван Тоха; але сам капітан здавався йому вартим уваги. Чесний чоловік, безперечно. І знає умови там, на Півдні. Звичайно, божевільний. Але з біса симпатичний. У серці Г. X. Бонді забриніла якась фантастична струна. Кораблі з перлами й кавою, кораблі з прянощами й усіма пахощами Аравії. Г. X. Бонді опанувало те невиразне почуття, яке з’являлось у нього перед кожною важливою і вдалою постановою, – почуття, яке можна виразити словами: «Сам не знаю чому, але, мабуть, візьмусь за це діло». А capitain van Toch тим часом малював у повітрі своїми ручиськами судна з awning-decks[63]63
  Палуба під тентом (англ.).


[Закрыть] або з quarter-decks[64]64
  Шканці (англ.).


[Закрыть], розкішні судна, хлопче…

– Знаєте, що, капітане Вантох, – раптом сказав Г. X. Бонді, – приходьте ще раз за два тижні. Тоді й поговоримо про судна.

Capitain van Toch зрозумів, як багато означають ці слова. Він почервонів з радості і насилу вимовив:

– А ящірок… можна буде мені возити на тому пароплаві?

– Аякже! Тільки, прошу вас, нікому про них не кажіть. А то люди подумають, що ви збожеволіли… та й я з вами.

– А оці перли можна залишити тут?

– Можна.

– За., тільки мені треба вибрати дві гарненькі перлини, я хочу їх комусь послати.

– Кому?

– А одним там двом гесіасіогз. Ja, хай йому біс, стривай.

– Що?

– Сто чортів, як же їх звати? – Капітан ван Тох розгублено закліпав голубими очима. – От же дурна голова в мене, брате. Я вже не пам’ятаю, як звалися ті два bous…

5. Капітан Й. ван Тох і його дресировані ящери

– Щоб я пропав, коли це не Єнсен! – вигукнув якийсь чоловік у марсельському шинку.

Швед Єнсен звів очі.

– Стривай, – сказав він, – і помовч поки я тебе згадаю.

Він узявся рукою за лоб.

– «Морська чайка»? Ні. «Імператриця Індії»? Ні. «Пернамбуко»? Ні. Ага, згадав: «Ванкувер». Три роки тому на «Ванкувері», лінія Осака – Фріско[65]65
  Фріско – просторічна назва Сан-Франціско.


[Закрыть]. А звати тебе Дінгль, шибайголово, і ти ірландець.

Чоловік вишкірив жовті зуби й сів за стіл.

– Right[66]66
  Правильно (англ.).


[Закрыть], Єнсене. І п’ю будь-яку горілку, коли частують. Звідки ти тут узявся?

Єнсен кивнув головою кудись убік:

– Я тепер плаваю на лінії Марсель – Сайгон. А ти?

– А я маю відпустку, – похвалився Дінгль. – То оце їду додому – подивитися, скільки там у мене прибуло дітей.

Єнсен поважно закивав головою.

– Що, знов витурили? Пияцтво на службі і таке інше. Якби ти, хлопче, ходив до Християнської спілки, як я, то…

Дінгль весело вишкірився.

– Оце тут твоя Християнська спілка?

– Таж сьогодні субота, – буркнув Єнсен. – А де ж ти плавав?

– А на одному трампі, – ухильно відказав Дінгль. – Усякі острови там на Півдні.

– Хто капітан?

– Такий собі ван Тох, голландедь, чи що.

Швед Єнсен на хвильку замислився.

– Капітан ван Тох. Я з ним теж колись плавав, брате. Судно – «Кандон-Бандунг». Лінія – від чорта до диявола. Гладкий, лисий і лається навіть по-малайському, аби крутіш було. Знаю добре.

– Він уже й тоді був такий схиблений? Швед похитав головою.

– Старий Тох – all right[67]67
  Тут – цілком нормальний (англ.).


[Закрыть], будь певен.

– Він уже й тоді возив із собою тих своїх ящірок?

– Ні. – Єнсен на мить завагався. – Щось таке я чув… у Сінгапурі. Один патякало там молов язиком про це.

Ірландець трохи образився:

– То не патякання, Єнсене. То свята правда – про ящірок.

– Той, у Сінгапурі, теж казав, що це правда, – пробурчав швед. – Та однаково дістав по зубах, – додав він переможно.

– То послухай, що я тобі про це розкажу, – не здавався Дінгль. – Вже хто-хто, а я знаю. Я те стерво бачив на власні очі.

– І я бачив, – буркнув швед. – Майже чорні, разом із хвостом десь так метр шістдесят і ходять на задніх лапах. Знаю.

– Ой гидкі! – аж здригнувся Дінгель. – Поспіль у бородавках. Матінка пресвята, я б нізащо на світі не доторкнувся до них! Адже воно, мабуть, отруйне.

– Пусте, – заперечив швед. – Я, брате, колись служив на судні, що перевозило людей. На верхній і нижній палубі повно люду, і жінок теж і таке інше. І танцюють, і в карти грають… Я там був. Кочегаром, розумієш? А тепер скажи мені, телепню: що отруйніше?

Дінгль сплюнув.

– Якби то були крокодили, я б ні слова не сказав. Я теж одного разу віз гаддя для звіринцю – з Банджер-масіна. Ото був сморід! Але ці ящірки… То страх які чудні звірі, Єнсене. Вдень то ще дарма, вдень вони сидять у таких басейнах з водою: але вночі вилазять із них – і чап-чап, чап-чап… Аж кишіло по всьому судну. Спинається на задні лапи і повертає голову вслід за тобою… – Ірландець перехрестився. – І цмокають на тебе язиком – «ц-ц-ц», як оті повії в Гонконгу. Хай мені бог простить, але я гадаю, – тут якесь нечисте діло. Якби не так скрутно було з роботою, я б там і години не лишився, Єнсе. Ані години.

– Ага, – сказав Єнсен. – То через це ти й вертаєшся до матусі.

– Трохи й через це… Там, щоб витримати, доводилось пити як не в себе, а капітан щодо цього, ти знаєш, крутий. А як я одну з тих тварюк ногою стусонув, отоді буча збилася! Авжеж, стусонув, та ще й з яким смаком, брате! Аж хребет їй перебив. Побачив би ти, що старий виробляв тоді! Посинів увесь, ухопив мене за в’язи й був би викинув за борт, якби не стояв поруч штурман Грегорі. Знаєш його?

Швед тільки головою кивнув.

– «Вистачить із нього, сер», – каже штурман та бурх мені на голову відро холодної води. А в Кокопо я зійшов на берег. – Дінгль чвиркнув, і плювок полетів довгою положистою дугою. – Старому ті почвари любіші від людей. Ти знаєш, що він учив їх говорити? Їй же богу, він на цілі години замикався з ними й гомонів до них. Мабуть, він їх для цирку дресирує. Але наичудніше те, що він їх потім у море випускає. Стане на якір біля якого-небудь дурного острівця, плаває шлюпкою понад берегом і міряє глибину; а потім замкнеться коло тих баків, відкриє люк у борту й пускає тих почвар у воду. А вони, брате, стрибають із того віконця, мов тюлені в цирку, – десять, дванадцять штук… А потім уночі старий Тох везе на берег якісь ящики. Що там у тих ящиках – ніхто не знає. Потім знімається з якоря й пливемо далі. От які справи зі старим Тохом, Єнсе. Дивне діло. Дуже дивне.

В очах Дінгля блимнув жах.

– Боже праведний, як мені там було страшно, Єнсе! Я пив, брате, пив як навіжений, а потім, коли воно вночі чапало по всьому судну, та «служило» на задніх лапках, та цмокало: «Ц-ц-ц», – я часом гдумав, що це мені верзеться з перепою. Зі мною вже колись було таке у Фріско. Та ти ж знаєш, Єнсене; але того разу я бачив самих павуків. Дохтори в sailor-hospital[68]68
  Морському госпіталі (англ.).


[Закрыть] казали – «де-лі-рі-ум». То я вже й сам не знаю. Але потім я спитав у здоровила Бінга, чи й він бачив усе те вночі, то він сказав, що бачив. Буцімто на власні очі вгледів, як один ящер узявся за. клямку і зайшов до капітанової каюти. Правда, той Джа теж пив страшенно, то я не знаю… Як ти гадаєш, Єнсе, – може, й у Бінга був де-лі-ріум? Чи ні?

Швед Єнсен тільки плечима знизав.

– А німець Петерс розказував, ніби на островах Маніхікі, відвізши капітана на берег, сховався за каміння й підгледів, що там старий Тох робить із тими ящиками. То він каже, ніби ящери їх самі повідкривали, коли старий дав їм долото. І знаєш, що було в тих ящичках? Буцімто ножі. Такі довгі ножі та гарпуни тощо. Я, правда, Петерсові не вірю, бо він окуляри носить, але все-таки дивне діло, брате. Як ти гадаєш?

У Єнсена набрякли жили на лобі.

– Я так гадаю, – пробурчав він, – що той твій німець стромляє носа в те, до чого йому нема ніякого діла, розумієш? І я б йому цього не радив.

– Ну, то так і напиши йому, – насмішкувато мовив ірландець. – Найпевніша адреса – у пекло, там він, певне, одержить твого листа. А знаєш, що мене дивує? Що старий Тох час від часу плаває провідувати своїх ящерів у тих місцях, де він їх понапускав. Їй же богу, Єнсен. Каже вночі відвезти себе шлюпкою на берег і вертається аж уранці. То скажи мені, Єнсен, до кого він там ходить. І ще скажи, що в тих пакуночках, що він посилає до Європи. Диви, отакенький пакуночок, а він його страхує на тисячу фунтів.

– Звідки ти знаєш? – іще дужче насупився швед.

– Звідки знаю, звідти знаю, – ухильно відказав Дінгль. – А знаєш, звідки старий Тох возить тих ящерів? З Девл-Бею. З Чортової затоки, Єнсе. У мене там є одий знаиомий, агент, людина освічена, то він мені, брате, казав, що то ніякі не дресировані ящери. Де там! Це хай хтось малим дітям розказує, ніби то просто тварини. А нас, хлопче, такими баєчками ле заморочиш. – Дінгль значуще моргнув. – Ось воно як, Єнсене, щоб ти знав. А ти мені казатимеш, ніби капітан ван Тох all pight.

– Ану, скажи ще раз! – грізно прохрипів здоровенний швед.

– Якби старий Тох був all pight, то не розвозив би по світу чортів і не напускав би їх усюди по островах, як вошей у кожух. Він, Єнсе, розвіз їх кілька тисяч за той час, поки я з ним плавав. Старий Тох продав свою душу, брате. І я знаю, чим йому чорти платять. Рубінами, перлами і таким іншим. Певне, задарма він би такого не робив.

Єнс Єнсен почервонів, як буряк.

– А тобі що до того?! – ревнув він і грюкнув по столу. – Ти пильнуй свого діла!

Невеличкий Дінгль аж підскочив з переляку.

– Ну що ти… ну чого ти так раптом! – забелькотів він розгублено. – Я тільки кажу, що бачив. А коли хочеш, то воно мені тільки приверзлося. І ти мені оце верзешся, Єнсен. Коли хочеш, я скажу, що це де-лі-ріум. І не сердься на мене, Єнсен. Сам же знаєш, що це зі мною вже було у Фріско. Тяжкий випадок, казали дохтори в sailor-hospital. Їй же богу, друзяко, то мені тільки верзлося, ніби я бачу тих ящерів, чи чортів, чи що воно таке. А їх там не було.

– Були, Пате, – похмуро заперечив швед. – Я сам їх бачив.

– Ні, Єнсе, – ще переконував його Дінгль. – То в тебе був тільки де-лі-ріум. Старий Тох all pight, але не слід би йому розвозити чортів по світі. Знаєш, що? Я як приїду додому, то замовлю службу божу за його душу. Щоб я пропав, Єнсене, коли не зроблю так.

– У нашій вірі цього нема, – меланхолійно прогув швед. – А як ти гадаєш, Пате, чи воно помагає, як за кого замовити ту службу?

– Ого, ще й як! – вигукнув ірландець. – Я вдома не раз чув, що помагало… навіть у найтяжчих випадках. І проти чортів, і взагалі, розумієш?

– Ну, то замовлю і я католицьку службу, – вирішив Єнс Єнсен. – За капітана ван Тоха. Але я замовлю тут, у Марселі. Мабуть, в. отій великій церкві вийде дешевше, по гуртовій ціні.

– Може, й так: але ірландська служба краща. У нас, брате, є такі ченці – ну чисто тобі чаклуни. Достоту як факіри або погани.

– Слухай, Пате, – сказав Єнсен. – Я б тобі дав дванадцять франків на ту службу божу. Але ж ти, брате, ледащо, ти їх проп’єш.

– Ну що ти, Єнсе! Невже б таки я взяв на душу такий гріх. Та постривай: коли ти мені не віриш, я дам тобі розписку на ті дванадцять франків, хочеш?

– Можна, – відказав швед, що любив порядок.

Дінгль пішов випросив клаптик паперу та олівець і розіклався з тим на весь стіл.

– То що треба написати?

– Напиши вгорі, що це розписка, – відказав Єнс Єнсен, дивлячись йому через плече.

І пан Дінгль повільно, з натуги вистромляючи язик і слинячи олівця, написав:

Росписка

Цим пітверджую, що одержав від Єнса Єнсена на службу Божу за Душу Капітана Тоха двана 12 франків

Пат Дінгль

– Добре буде? – невпевнено спитав Дінгль. – А в кого з нас має зостатися цей папірець?

– Та в тебе ж, йолопе, – відказав швед, не довго думаючи. – Це пишеться на те, щоб людина не забула, що одержала гроші.

Ті дванадцять франків пан Дінгль пропив у Гаврі, а крім того, замість до Ірландії, подався звідти до Джібуті; одне слово, служба божа не була відправлена, і через це ніяка вища сила не втрутилась у природний хід подій.