Текст книги "Злата (СИ)"
Автор книги: Юлия Ларосса
сообщить о нарушении
Текущая страница: 12 (всего у книги 17 страниц)
судячи з огородженням й зовнішньому вигляду, у vip-зону, де нас чекали хлопці.
У подібному місці, приклад розкоші та гламуру, я була вперше. Кремові дивани, барна стійка, підлога й стелі
витончено підсвічувалися. Величезний танцпол, на якому вже запалювала місцева «золота публіка».
Наш столик був під ексклюзивним інтимним світлом, з м'якими кріслами та скляним столом.
– Ну, нарешті! – вигукнув Ксав'єр, штовхаючи Хоакіна і вказуючи в нашу сторону.
– Ого! – захоплений погляд Хоакіна ковзнув по мені. – Тепер зрозуміло, чому запізнилися!
Я, зніяковівши, посміхнулася. Віктор ближче притягнув мене до себе, ніби демонструючи свою владу.
– Слюні підберіть, друзі! І очима скромніше, будьте люб'язні! – жартівливо, але з небезпечними нотками сказав
Ескалант допомагаючи мені сісти і розташувавшись поруч.
Хоакін заусміхався і примирливо підняв руки.
– А решті ти також будеш погрожувати, Вік? – підморгнув мені Ксав'єр.
Віктор насупив брови, даючи зрозуміти, що дана тема жартів йому не по душі. Взявши мою руку, він міцно
стиснув її.
І не встигла я отримати задоволення від його висловлювання, як він різко повернув моє обличчя до себе і
вп'явся в мої губи владним і пристрасним поцілунком.
З боку друзів почулися вульгарне посвист й такі ж самі вигуки.
Ескалант відпустив мене. Я намагалася не піддавати увазі, як мене вибив з реальності цей поцілунок, і часто
закліпала віями.
– А ти, – Віктор загрозливо тицьнув у Ксав'єра пальцем, – не смій мене так називати. В останній раз
попереджаю!
– Ти мене теж поцілуєш?! – засміявся той. – Добре-добре! Зрозумів я!
Так, за жартами, веселою розмовою і смачними коктейлями, ми проводили час. Тільки от Марія, постійно
писала мені, вимагаючи звіту про події. Спочатку я відповідала відразу ж, але варто було мені відволіктися від
листування з нею, як вона тут же дзвонила.
Першим не витримав Віктор і взяв з моєї руки мобільний, а натомість легенько торкнувся губами моїх пальців:
– Сьогодні, твою увага тільки моя.
Я побачила, як він відключив телефон і поклав собі в кишеню штанів.
М-да, Марі прийде в сказ. Ну що ж! Сама винна. Треба було йти з нами.
– Ходімо потанцюємо? – шепнула я Ескаланту і той розплився в задоволеній усмішці.
Останній раз ми танцювали з ним в «Сальса Барі», згадалося мені. Тоді я ще боялася зізнатися собі в почуттях
до Віктора. Зараз же немає ні страху, ні сумнівів. Є тільки я, він і щось чарівне, неповторне між нами.
Хімія, магія, може кохання... Все частіше я думала про своїх почуття до Ескаланта.
Його гіпнотизуючий погляд блукав по мені, змушував тремтіти від чуттєвості, що надходила від його тіла. Я
хотіла розчинитися в ньому, бажала відчути його руки на своїй не прихованої одягом шкірі...
– Я залежний від тебе, крихітко... – голос звучав хрипко і дуже відверто.
130
Ми танцювали й танцювали, насолоджуючись один одним, дражнячи та вичікуючи, коли стане просто
нестерпне бажання.
Раптом Віктор, всього на мить, відірвавши від мене очі, подивився кудись поверх моєї голови. Зміна в його
обличчі, змусила мене простежити за його поглядом, і я побачила Себастьяна у нашого столика.
Брати як-то занадто серйозно дивилися один на одного, поки старший Ескалант ледь помітно кивнув в
сторону, даючи зрозуміти, що є якась розмова. І судячи з його похмурому вигляду – невідкладна.
– Я зараз, крихітко! – Віктор проводив мене до столика, а сам пішов разом з братом, який сухо кивнув мені.
Я простежила за ними поглядом. Вони вийшли через якісь двері, мабуть, на вулицю.
– Як поживає Марія? – запитав мене усміхнений Ксав'єр, який становив мені компанію за столом.
Я здивовано перевела на нього погляд, і мить намагалася вникнути в суть його питання, так як мене все ще
дошкуляв цей дивний погляд Себастьяна.
– Марія? О, все в порядку! Шопінг, спа, іноді навчання – все як завжди! – я зам'ялася, згадавши, що зараз і
можна їй набрати...
– Мій телефон! – раптом похопилася я, – Я на хвилинку.
Обдарувавши Ксав'єра посмішкою-вибачення, я попрямувала в бік дверей, за якими сховалися брати.
Мої здогади були вірні – вони і справді вийшли через запасний вихід. Опинившись на вулиці, я завмерла,
почувши розлючений голос Себастьяна та роздратований Віктора.
Вони стояли недалеко від мене, на безлюдній вузькій вулиці. Так були захоплені своєю суперечкою, що я
залишилася не поміченою.
– Що ти робиш, негіднику?! – кричав старший Ескалант, немов шуліка, нападаючи на свого брата.
Віктор, не звертав увагу на Себастьяна, і спробував піти від нього. Але той не вгамовувався і, різко
розгорнувши його до себе обличчям, з силою штовхнув руками в груди:
– Я питаю тебе, дурня, що ти накоїв?! – закричав він.
– Не втручайся – це не твоє діло! – вторив йому Віктор, з силою вдаривши його по руках, щоб той відпустив
його сорочку.
– Ну, вже ні! Ти занадто далеко зайшов у своєму егоїзмі! – тицьнувши в нього пальцем, кричав Себастьян.
– Не тобі мене судити! Давно став таким правильним?! – глузливо відповів Віктор.
Себастьян немов з ланцюга зірвався і, розмахнувшись, ударив Віктора кулаком в обличчя. Від чого я
скрикнула, але мій голос потонув у гнівному вигуку Себастьяна:
– Я б ніколи не опустився до такої підлості!
Віктор сплюнув кров і кинувся на брата. Зав'язалася бійка, я закричала й кинулась до них. Але мене
випередили, раптово з'явилися Ксав'єр і Хоакін.
Вони з чималим трудом розняли забіяк Ескалантів і відтягнули їх по різні боки.
Я підбігла до Віктора, його збожеволілий погляд зосередився на мені і він перестав пручатися. Він став
виглядати дуже наляканим.
– Пусти вже мене! – струсив з себе Себастьян друга Віктора. – Я спокійний!
131
Я обернулася до нього, випромінюючи гнів і лють:
– Що на вас найшло?!
– Латті, не треба!.. – молив Віктор. – Себастьяне, ні!.. Будь ласка, брате!
Я здивовано переводив погляд з одного на іншого. Підозрілі були не тільки брати, але й Ксав'єр з Хоакіном
теж. Я побачила нежартівливий переляк Віктора, винні обличчя його друзів і жорстоку перевагу над ними
Себастьяна.
– Я попереджав тебе, – мовив Ескалант старший, дивлячись на мене. – Потрібно було прислухатись моєї
поради.
І він швидко пішов до входу в клуб, обійшовши мене стороною.
Збита з пантелику, з важким передчуттям чогось поганого, я повернулася до Віктора. Ксав'єр і Хоакін, мовчки,
залишили нас.
Я вичікувально дивилася на свого хлопця з розбитої у кров губою і розпатланим волоссям. Він важко дихав і
похмуро дивився на мене з-під лоба.
– Тобі треба в лікарню, – мій голос звучав напружено.
– Дурниці, – відмахнувся той.
– У тебе кров.
Тремтячою рукою я дістала зі своєї сумочки серветку і підійшла до нього.
Віктор невідривно дивився на мене, поки я обережно витирала кров з його опухлої нижньої губи.
Підозри, що в їх сутичці якось причетна я, не давали мені спокою. Я проковтнула і підняла очі назустріч
погляду Віктора.
– Я додому хочу, – зізналася я.
Ескалант продовжував дивитися на мене, зсунувши брови.
– Я відвезу тебе.
Взявши мою руку, він провів мене повз танцюючих людей, і ми вийшли з клубу.
Їхали мовчки. Настрій був зіпсований. Гнітючі думки мене дошкуляли.
– Чому ти не питаєш мене? – запитав Віктор, коли ми під'їхали до будинку тітки.
Я перевела на нього погляд.
– Якщо захочеш сам розкажеш. Якщо ж ні, значить, мене це не стосується.
Я побачила, як він болісно прикрив очі і поклав голову на сплетені руки на автомобільному кермі. Його щось
явно турбувало...
– Зі мною щось не так? – несміливо запитала я, погладжуючи його понурену голову.
Його гірка усмішка потривожила тишу.
– Це я... жахлива людина!
Він різко підняв голову і відкинувся на сидіння.
132
– Вікторе, ти лякаєш мене, – зізналася я, спостерігаючи за ним.
Ескалант подивився на мене довгим поглядом
– Я дуже боюся тебе втратити! – тихо сказав він.
– Чому ти вирішив, що можеш мене втратити? – боячись почути відповідь, запитала я.
Віктор зітхнув:
– Тому що, я не гідний тебе.
Єдине, що могло бути непрощенним для мене це...
– Ти... ти зрадив мене? – прошепотіла я.
Він знову усміхнувся:
– Я не бачу нікого, крім тебе... Ні, Злато, я не зраджував тебе.
Я ледве стримала зітхання полегшення.
– Але ти щось зробив погане?
– Так.
– Що?
Повисла напружена пауза. Я бачила, як в ньому боролися якісь почуття. Ніби він терзався спокусою в чомусь
зізнатися.
– Витрачав своє життя даремно, – нарешті сказав він.
Я зрозуміла, що не це він хотів сказати. Віктор, щось приховував. Те, що стосувалося мене. Підозри і сумніви в
ньому порушували дану собі обіцянку – вірити йому.
– У той день, – почала я. – коли повірила в твою щирість, я дала собі слово. Ніколи не сумніватися в тобі й
повністю довіряти.
Я подивилася в його очі, такі ніжні очі, що закохували в себе:
– Будь ласка, зроби так, щоб я не пошкодувала про це.
Він опустив погляд.
– Я... – зітхнув Віктор. – Я буду намагатися більше не робити помилок.
Він зробив явний акцент на слові «більше». Це не пішло непоміченим для мене. Ну що ж, принаймні все, що
він зробив, залишилося в минулому. Значить, будемо жити сьогоденням та майбутнім.
Розділ 31
День десятий. Наступний крок
Коли щирість володіє почуттями це прекрасно. Шкода, що сучасні люди перестали бути щирими. Не всі,
звичайно, але більшість.
В той час, я була однією з тих небагатьох особистостей, які уникали лицемірства та наївно вірили в честь,
гідність, доброту, благородство...
133
Я була щасливою. Немов відкрила вікно, впускаючи свіже повітря й сонячне світло в своє життя. Я не жила, а
насолоджувалася. Заходом і світанком, сонцем і дощем. Кожним новим днем, адже в ньому мене чекала
зустріч з Віктором.
Сьогодні неділя. Але не звичайна... Вона було вирішальна для мене. Вірніше для нас. Я зважилася стати
іншою, подорослішати і закрити двері в дитинство. Назавжди.
У цю ніч, після вечірки на честь дня народження Хоакіна, я готова була залишитися з Віктором до ранку.
Серце йому я віддала, прийшов час віддати й тіло.
Я одягла довгу сукню ніжно-лимонного кольору в грецькому стилі, з відкритим плечем. Я знала, що Віктору
подобається, коли моє волосся розпущене, тому вирішила йому догодити.
Тітка повідомила мені про прибуття Ескаланта. Я востаннє глянула на своє відображення. Цікаво, чи буде
помітна зміна в мені?..
Тітонька була трохи стурбована. Ясна річ, вона замінила мені і матінку, і близьку подругу. Звичайно, я
розповіла їй про свій намір. Тесса відмовляти мене навіть не думала, адже я вже не дитина ні за віком, ні за
розуму.
Я обняла й поцілувала її в щоку, перш ніж вийти до Віктора, який чекав мене біля чорного лімузина.
Коли ж я звикну до його досконалого вигляду? Коли моє серце перестане підстрибувати при зустрічі з ним? Я
зможу коли-небудь залишитися спокійною під поглядом шоколадних очей? Сподіваюся, що це ніколи не
станеться.
– Привіт, – посмішка, розтягла його чуттєвий рот.
– Здрастуй, – зніяковіла я, під його жадібним поглядом.
Опинившись всередині лімузина, я все ще відчувала, як палають мої щоки.
Ескалант, одягнений у чорний смокінг був неперевершений. Він без зайвих слів, обхопив моє обличчя руками і
поцілував.
– Ти нереально красива, крихітко, – прошепотів він, майже не відриваючись від моїх губ. – Я так томився без
тебе!..
Я забулася в його обіймах і з важким трудом привела свій розум в більш нормальний стан, перед нашим
виходом під сліпучі відблиски фотоспалахів.
Свято було на голлівудський манер, стиль одягу відповідний. Навіть лімузини підвозили гостей до червоній
доріжці, що веде в клуб, де співвласником був батько іменинника.
Опинившись всередині, я закліпала, намагаючись прогнати з очей білі сліди від спалахів камер. Подумки
поспівчувала зіркам, які переживають це постійно.
Атмосфера була ефектною: величезні екрани, що відтворювали якісь кліпи зі світського життя Хоакіна, столи з
напоями та закусками, офіціанти з метеликами на шиях, і багато-багато білого кольору навколо.
Пройшла година з нашої появи на святі. Ми привітали ювіляра, вручили йому подарунок й насолоджувалися
вечіркою.
Я спостерігала за Віктором Ескалантом. Він вів бесіду вишукано й дотепно. Мені шалено подобався його
голос, що зараз звучить діловито. Але варто йому звернутися до мене, як тональність стає притягальною,
ніжною і якоюсь інтимною.
134
Дивилася на нього і розуміла, що готова бути з ним одним цілим. Я затверджувалася в цьому всі ці десять днів.
А думка про те, що я рано, так би мовити, здаюся, у мене навіть не виникла.
Голос мого розуму зник після полум'яної промови Віктора в кабінеті герцога Ескаланта. Він більше не
користувався авторитетом у прийнятті рішень щодо наших стосунків.
– Віктор? – зібравшись з духом, покликала я його.
Ескалант миттю звернув на мене увагу і схилив до мене голову, щоб краще чути:
– Так, крихітко?
– Давай поїдемо звідси? – шепнула я йому на вухо, насолоджуючись приємним запамороченням від його
аромату.
Він вибачився перед друзями і відвів мене в сторону.
– Щось не так, Латті? – стурбовано дивився він на мене.
– Ні, просто я хочу піти, – я загадково посміхнулася.
– Ти додому хочеш? – він засмутився.
– Ні.
Я перестала посміхатися, відчуваючи, як червонію. Це виявилося так хвилююче й важко сказати прямо.
– А що ж тоді? – чуттєво дивився він на мене своїми темними очима.
– Я хочу. . до тебе.
Брови Віктора зрушилися і він уп'явся в мене поглядом.
– Навіщо, крихітко? – з легкою хрипотою в голосі запитав він.
Я тихо видихнула. Підняла на нього очі й, поклавши руку йому на груди, шепнула йому в вухо:
– Тому що, я хочу тебе.
Мені подобалося бачити, як я реагую на нього. Віктор спочатку завмер, потім почав часто дихати, і враз його
обличчя стало зосередженим, погляд потемнів. Рука, що тримала мене за зап'ястя, стиснулася сильніше.
– Ти впевнена?
Я кивнула у відповідь.
Ще мить ми дивилися один на одного. Він ніби намагався знайти в мені крихти сумніву.
Але в підсумку, ми дуже швидко попрощалися з його друзями і господарем свята. Ось вже лімузин мчав
нічними вулицями Барселони під проливним дощем, що раптово почався.
– Латті...
Я подивилася на гарного хлопця. Молодого чоловіка, який зовсім скоро стане першим у моєму житті. Я так
хочу, щоб і єдиним...
– Поцілуй мене! – попросив він.
Я пригорнулася до нього, ковзнула рукою вздовж білій сорочці на його грудях, торкнулася шиї, провела
пальцем по підборіддю і, затримала на пухких губах.
135
Ескалант застогнав, і, не витримавши, сам поцілував мене, втиснувши в сидіння автомобіля.
– Така ніжна, моя чаклунка!.. – пробурмотів він, пестячи моє обличчя, шию... і знову цілуючи губи.
Коли зупинився лімузин, ми насилу відірвалися один від одного. Поправивши смокінг і волосся, Віктор
посміхнувся мені, блиснувши очима. Під парасолькою, який люб'язно тримав над нами водій автомобіля, ми
дісталися до входу в хол будинку Ескаланта.
– Кожен раз згадую, коли ти вперше йшла до мене додому, – говорив мені Віктор, коли ми йшли до ліфта.
– Після футболу?
Мої губи все ще горіли від його поцілунків, а свідомість було затуманена.
– Так.
Ескалант лукаво посміхнувся і, тримаючи мене за руку, заманив у двері ліфта, які розкрилися перед нами.
– Мені так хотілося вигнати цих двох базік!
Я засміялася. Ескалант натиснув кнопку з номером потрібного поверху і повернувся до мене.
– Але найбільше, мені хотілося зробити ось так...
Моє веселощі розчинилися під поглядом чорних очей. Віктор різко розвернув мене до однієї з дзеркальних
стін, і наші погляди зустрілися у відображенні. Відкинувши мої волосся з шиї, він опустив голову і став
цілувати мою палаючу шкіру, підбираючись до вуха.
– Мрії збуваються, – прошепотів він, і мурашки забігали по моєму тілу.
Не встигла я насолодитися цими відчуттями, як двері ліфта роз'їхалися. Тримаючись за руку, ми йшли по
коридору в квартиру Ескаланта.
Як не дивно, але у мене не було страху, сумнівів або будь-яких інших переживань. Лише солодке передчуття і
трохи хвилювання. Я дуже хотіла сподобатися йому і соромилася, чисто по-жіночому, стати оголеною перед
чоловіком.
Мене огорнув аромат Віктора, коли ми увійшли в його житло.
– Хочеш випити чого-небудь? – голос його трохи тремтів.
Він хвилюється?
– Може... трішки вина? – запропонувала я.
Віктор відправився за напоями, а я пройшла вглиб квартири.
Ще трохи і все відбудеться. Я стану жінкою та почну нову сторінку своєї життєвої книги. Це одні з
найважливіших моментів у пам'яті кожної дівчини. Я буду про це згадувати, а може, розповідати, щоб
передати комусь свій перший досвід. Я була переповнена вірою, що ніколи не пошкодую про своє рішення і
буду з задоволенням згадувати свій перший раз, який був з коханим чоловіком...
Я відчула його присутність. Це було нез'ясовно, але я завжди відчувала його погляд і близькість...
Я обернулася до свого Віктора. Він зняв смокінг та краватку. Біла сорочка була розстебнута на кілька верхніх
ґудзиків. Я ніби збоку побачила, як беру один із запропонованих ним келихів з червоним вином. Такий гарний,
романтичний, сексуальний... мій хлопець. Мій перший хлопець.
– За тебе! – мовила я, відчуваючи, як мої почуття спалахують від одного його погляду.
136
Ескалант хитнув головою:
– Ні, сьогодні тільки за тебе, крихітко.
Я зробила ковток міцного і солодкого вина, не відриваючи погляду від Віктора.
– Латті... – видихнув він, опускаючи келих. – Ти впевнена? Таке відчуття, що я тисну на тебе...
У відповідь я, вставши навшпиньки, поцілувала його губи.
Правильно зрозумівши мою мовчазну згода, Віктор відповів на поцілунок, та з такою силою пристрасті, що я
навіть відхилилася назад під його натиском.
Почувши його тихий стогін, я відчула, як Віктор підняв мене на руки і поніс кудись.
Опустивши мене на підлогу, Ескалант підняв голову, забрав з моїх рук келих і, поставив його на приліжкову
скляну тумбочку. Ми були в його спальні.
Дивлячись на мене, він зняв свою сорочку та жбурнув убік. Ні, він дійсно був таким, як мені здалося тоді на
річці! Ах, які плечі! Мій гарний напівбог. .
Наблизившись до мене, Ескалант запустив руки в мої локони і з насолодою вдихнув:
– Я закоханий у твоє волосся...
Мені так захотілося відповісти йому словами любові. Сказати: « А я закохана в тебе!»...
Але я зважилася тільки поглядом повний любові дивитися йому в очі. Мрія торкнутися оголеного Ескаланта
стала втілюватися в життя. Його оксамитова шкіра була солодкою на смак. Але він не дав мені сповна
насититися ним. Віктор знову поцілував мене. Я відповідала на його ласки, відчуваючи, як пристрасть набирає
обертів. Кров в моїх венах пульсувала, я знову горіла зсередини. Шкірою відчувала кожен найменший дотик
його умілих губ й пальців.
– Латті... – зі стогоном покликав він мене, – ти так дієш на мене...
Ескалант забрав мої руки, що обнімали його і, подивившись в мої одурманені ним очі, почав роздягати мене.
Коли сукня, м'яко шаруділа й ковзнуло до моїх ніг, я опинилася під його палаючим поглядом в одній спідній
білизні.
Де ж подівся мій сором?
Я відчувала насолоду, стоячи перед ним майже оголеною. Моє збудження тільки посилилося, коли я бачила
потемнілі від пристрасті очі. Немов первісні почуття взяли над іншими емоціями гору.
Зустрівшись зі мною поглядом, Ескалант майже штовхнув мене на ліжко, і навис наді мною.
Таким я його ще не бачила.
Він різко вп'явся в мій рот, вдавлюючи мене в м'яку постіль. Я обняла його і відповіла на жадібний
поцілунок...
Але раптом він підняв голову і завмер важко дихаючи.
Я відкрила очі, намагаючись зрозуміти, в чому причина зміни його поведінки. В одну мить, ясність
повернулася до мене, коли я зустрілася з ним поглядом.
– Що... що сталося? – злякано прошепотіла я, намагаючись відновити важке дихання.
Його обличчя спотворилося від болю, а ще, щось схоже на розкаяння читалося в його очах.
137
– Віктор? – покликала я його, поклавши долоню на його палаючу вилицю.
Він тремтів і важко дихав.
– Я... – він проковтнув і відвів очі. – Я не можу. Пробач!
Мої здивовані очі спостерігали за його швидким зникненням зі спальні.
Відчуваючи що ось-ось розплачуся від образи, я намагалася взяти себе в руки. Вставши з ліжка, я незграбними
рухами одягла сукню назад, періодично схлипуючи. Відчуття своєї провини в події, не покидало мене. Де ж я
зробила промах?! Може не стрималася й зізналася йому в любові?..
Прошмигнувши в ванну, так як більше не могла там бути, я відкрила кран і, змочивши руки прохолодною
водою, приклала їх до палаючому обличчю. Моє відображення в дзеркалі дивилося на мене величезними,
повними сліз та образи очима.
Привівши себе, хоч як-то, в порядок, я зважилася вийти на пошуки Віктора.
Я знайшла його сидячого на підлозі біля барної стійки. Він опустив голову, поклавши лікті на зігнуті в колінах
босі ноги.
Я бачила, як він напружився, почувши моє наближення. Але голови не підняв. Мені нічого не залишалося, як
опуститися на підлогу поряд з ним. Я не знаю, скільки минуло часу в нашому обопільному мовчанні, але воно
мені здалося вічністю.
– Справа в мені? – зважившись, тихо запитала я.
Його гірка усмішка була двозначною для мене.
– Ти – ангел, Злато, – з невимовним болем у голосі сказав він, не піднімаючи голови. – І ти – моє покарання.
Я в кінець заплуталася. Точно знаючи лише одне – нічого доброго це не віщувало.
– Ти... – заковтнувши клубок сліз, питала я, – ти кидаєш мене?
Віктор різко підняв голову і подивився на мене, ніби благав про прощення.
– Ні! – гаряче сказав він і раптом завмер: – А... а ти мене?
Я облизала пересохлі губи, шмигнула носом і встала на коліна перед ним:
– Боюся, що ніколи цього не захочу.
Ескалант дивився на мене так, ніби готувався зізнатися в чомусь. У ньому відбувалася якась боротьба,
причини якої я не могла зрозуміти. Нарешті, він випрями ноги, притягнув мене до себе на руки і ткнувся мені
у волосся.
– Я так хочу, щоб ти запам'ятала ці слова!
Відчуваючи спокій та розраду у нього на грудях, я розслабилася. Він був настільки щирим, підкоряючи своїй
спонтанністю і палкістю.
– Ти вийдеш за мене, Латті?
Я застигла. Що?!
Повільно піднявши голову, я подивилася в очі Віктора.
На цей раз його серйозність була безперечна. Його погляд благав мене, а мені не вірилося, що такий хлопець
може просити про подібне. Що ж відбувається? Невже справа в почуттях?
138
– Вікторе... – я не знала, що відповісти.
Немов відчувши мій стан, він палко заговорив:
– Я хочу, щоб ти була моєю. Хочу оголосити про це всьому світу! І ... якщо ти збираєшся відмовити мені, то
хоча б пообіцяй подумати! Не відповідай відразу.
Я дивилася на нього й не впізнавала того чоловіка, котрого побачила вперше. Від його пафосної
самовпевненості, виду самозакоханого Дон Жуана сучасності не залишилося й сліду. . Цей красивий молодий
хлопець щиро просив мене вийти за нього заміж.
– Вікторе, – я погладила його по щоці. – Я не думала ще про заміжжя. Це дуже серйозний крок... І ми так мало
знаємо один одного... Мені всього дев'ятнадцять!.. І ... Невже ти хочеш розлучитися зі своєю свободою?
Ескалант поцілував мою долоньку.
– Мені крім тебе ніхто не потрібен. І свобода більше мені не потрібна.
Я ніжно торкнулася губами його губ. Віктор поцілував мене у відповідь, притягнувши мою голову до своєї.
Але я все ніяк не могла позбутися думки, чому він відмовився від ... мене.
– Почекаємо з цим, – сказав він, немов прочитавши моє німе запитання в погляді, що був затуманеним від
бажання.
Я розчаровано закусила губу й спохмурніла. Віктор посміхнувся і, взявши мою руку, поклав на місце, де
випирала ширінка його штанів.
– Це щоб ти не думала, що справа в тобі, – шепнув він мені, коли я червона від сорому відчувала під своєю
запітнілою долонею його збуджену чоловічу плоть.
Розділ 32
День одинадцятий. Щастя бути не самотньою
Вперше в житті я прокинулася в одному ліжку з чоловіком.
Віктор Ескалант мирно спав поруч. Його чорнява голова була повернута в мою стогону, він лежав на животі,
обнявши мене однією рукою.
Я не стримала усмішки, дивлячись на сплячого Віктора. Він виглядав зовсім юним і таким прекрасним! Вчора
він зробив мені пропозицію. А може мені це приснилося? Він дав мені час подумати, але насправді, це я дала
йому шанс переосмислити. Адже хлопці подібні йому, не можуть так різко розлучитися зі своєю свободою...
Моє серце було переповнене любов'ю до нього. Я була закохана, безперечно.
У пориві своїх почуттів, я легенько поцілувала його щоку і відкинула з чола чорне пасмо волосся.
Я б могла вічність ось так лежати поруч з ним і берегти його сон, але мені пора повертатися в реальність. А
точніше, в університет.
Дуже намагаючись не шуміти, я встала з ліжка й навшпиньки пройшла у ванну. Залишилась всього година, для
того щоб я заїхала додому, переодяглася і вирушила на пари.
Швидко вмившись, я, підібравши довгу спідницю свого вечірнього плаття, прошмигнула назад в спальню. На
мить знову замилувалася сплячим Віктором і поклала на свою подушку маленький листочок з текстом: «Не
хотіла тебе будити. Ти дуже мило сопиш уві сні...Цілую. Твоя Латті».
Через більш ніж три годин, я вже сиділа в компанії Ейда і Марі на кам'яній лавці у дворі університету.
139
Я ніяк не могла викинути з голови події вчорашнього вечора. Мене змушували сумувати домисли, що пішло не
так у Віктора і чому він замість того, щоб просто зайнятися зі мною сексом, зробив пропозицію?
– Ти з Ескалантом підеш на осінній бал?
Я насилу відірвала погляд від тільки що включеного екрану мобільного, в якому висвітилися два пропущених
від Віктора.
– Що? – тупо запитала я. – Ах, я не знаю, Марі! Ми ще не говорили на цю тему. Я зовсім забула про нього...
– Зрозуміло, – невдоволено стулила губи подруга. – Ти змінилася.
Я здивовано глянула на Марію. З чого таке невдоволення?
– Ти помиляєшся. Я все та ж.
– Авжеж, звичайно..– скептично мовила та.
Адріан різко піднявся:
– Так, ці жіночі розбірки не мій рівень.
І пішов, залишивши нас удвох серед інших студентів, які вирішили відпочити від навчального процесу на
свіжому повітрі.
– Марія, що тебе турбує? – втомлено зітхнула я.
– Ти, Латті! – ображено мовила та. – Ти віддалилася від нас, нічого не розповідаєш, але це півбіди. Ти ж навіть
не слухаєш мене! Тобі плювати на нас з Ейдом!
– Марі, це не так!.. Стривай-но, на вас з Ейдом?! – здивувалася я цією дивною фразою.
Подруга здригнулася, ніби вимовила зайвого:
– Тільки не чіпляйся за слова!
– Злато? – пролунав голос Віктора Ескаланта за нашими спинами.
Ми обернулися, одночасно вирячивши очі на Віктора, який стоїть поруч.
– Що ти тут робиш?! – вигукнула я, піднімаючись на ноги.
– Нам треба поговорити! – похмуро буркнув він.
– Ну, звичайно... – вторила йому подруга.
Я вибачилася перед нею й озирнулася в пошуках вільної лавочки. Вказавши на одну з таких у найдальшому
кутку прямокутного студентського дворика, ми рушили в ту сторону під пильним поглядом кількох студентів.
– Ти вирішила відмовити мені? – нетерпляче запитав Віктор.
– Що?! З чого ти це взяв?
Я вирішила, що це він прийшов так раптово, щоб забрати свої слова назад. Але полегшення нахлинуло на мене
приємною хвилею, змітаючи на своєму шляху переживання.
– Ти покинула мене! Пішла, не сказавши ні слова! Що я, по-твоєму, повинен думати?!– звинувачено мовив той,
виблискуючи очима. – І відключила телефон!
140
– Вікторе, – я заспокійливо торкнулася його руки. – Я не хотіла тебе будити. Мені треба було переодягнутися і
відправитися на лекції! Телефон вимкнула, на вимогу професора Грегорі. А тобі я залишила записку. Але бачу,
що не вдале я вибрала для неї місце...
На моїх очах настрій Віктора змінився, і тінь пішла з його обличчя.
– Чесно?
– Ну, звичайно! Хіба я могла зробити інакше?! – посміхнулася я, в глибині душі любуючись його тривогою за
наші стосунки.
– Чорт, я ледве з розуму не зійшов! – він скуйовдив волосся.
Він притягнув мене до себе й поцілував. Я мало не задихнулася від його пристрасті й на межі втрати
контролю, відсторонилася від нього:
– Вікторе, прошу, не тут! – прошепотіла я.
– Пробач, я не зміг втриматися,– усміхнувся той і озирнувся. – Начебто ні кого.
– Так, крім тих двох хлопців, – кивнула я в бік двох юнаків, які відразу відвели погляди від нас. – Будемо
сподіватися, що у них мобільні з поганою здатністю камери.
Погляд Віктора зупинився на моєму обличчі. Він усміхнувся одним кутиком рота.
– Хочеш, я відберу у них телефони та ми перевіримо?
– А, – махнула я, обіймаючи Ескаланта. – Нехай милуються й заздрять.
– Моя дівчинка! – він поцілував мене в волосся.
– Але чому ти вирішив, що я пішла від тебе? – серйозно запитала я.
Віктор напружився, і я підняла голову, щоб подивитися на нього.
– Через те, що вчора... – зітхнув він. – Я вирішив, що образив тебе, і ти даєш зрозуміти, що відмовляєш мені.
– Вікторе, я б ніколи так не зробила, – щиро сказала я.
– Чесно кажучи, я навіть працювати не зміг із-за своїх думок...– зніяковівши, зізнався він, стиснувши мою руку.
– Відчуваю на собі провину!
– Не варто.
Я скосила погляд на екран мобільного, на якій висвітився час.
– Мені пора, на жаль! – видихнула я.
Ми встали, і Віктор зам'явся, ніби не наважуючись щось запитати. Мені було незвично бачити його таким.
– Ти... ти ще не вирішила?
– Ні, поки що.
Я закусила губу і подумки запитала його про те ж.
– Знаєш, про що я подумав, – почав він, тримаючи мою руку і погладжуючи її пальцями. – Я дуже хочу, щоб ти
прийняла мою пропозицію. І хочу, щоб наша перша шлюбна ніч була по-справжньому перша...
Я була вражена його словами. Невже він хоче зайнятися зі мною сексом тільки після весілля?! Шок...
141
Побачивши моє збентеження, Ескалант посміхнувся і легенько поцілував мене в губи. А потім розвернувся і
пішов. Я так стояла й дивилася йому вслід.
– Ну? І що ж він хотів? – невдоволено бурчала Марія, раптово опинилася поруч.
– Він зробив мені пропозицію, – машинально відповіла я, все ще дивлячись у той напрямок, куди пішов
Віктор.
– Що?! – вигукнула подруга. – Він запропонував тобі вийти за нього заміж?!
– Тс-с-с! – зашипіла я, прокинувшись і, оглянулась на всі боки.
Продзвенів дзвінок, що сповіщає про початок лекції. І ми швидким кроком попрямували в аудиторію.
– Ну, розповідай! – вимагала подруга.
– Та нічого розповідати! Учора він запропонував мені вийти за нього. Дав мені час на роздуми. А сьогодні
злякався, що я вирішила відповісти відмовою...
– У вас був секс? – діловито перебила мене Марія.
Я почервоніла, але про інцидент, що стався вчора вирішила промовчати.
– Ні...
– Все ясно. Він хоче переспати з тобою, типу перед весіллям. Ну а потім, все скасувати. Стандартна ситуація!
Ми вже були майже біля дверей, але я на мить зупинилася, щоб відповісти Марі:
– Вчора, я вже вирішила зробити... наступний крок. Але він заявив, що хоче справжню першу шлюбну ніч.
У подруги відвисла щелепа і я, користуючись її розгубленістю, заштовхала її в аудиторію.
