Текст книги "Богиня і Консультант"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 16 страниц)

Перші сторінки зошита було відірвано, записи починалися з дати 23 серпня 2004 року. Під цією датою у щоденнику значилося:

Зустрівся з нардепом С. Він знову натякає на те, що під час президентських виборів обидві сторони застосовуватимуть технології керування масами за допомогою артефактів Сили. Він показав мені цікаве теоретичне дослідження якогось російського фізика. Той обігрує так звану «інфляційну модель» виникнення Всесвіту. У цьому сценарії виникнення світу йдеться про те, що у перші секунди свого існування після славнозвісного Великого Вибуху [104]104
  Умовна назва першої події в історії нашого Всесвіту, приблизно 13,5 мільярдів років тому.


[Закрыть], Всесвіт являв собою так званий «псевдовакуум» – стабільний стан без реальних частинок. Високоенергетичний псевдовакуум долав (написано було «тоннелировал») якийсь загадковий потенційний бар'єр і потрапляв у наш реальний світ із низькою енергією. Завдяки «перепаду енергій» і виникли елементарні частинки матерії. Нардеп С. каже, що Сила – це залишок енергій нестабілізованого псевдовакууму, так званий «піт Творця». Дурнувата назва. Не можу собі уявити Бога, який чи то пітніє, чи то пріє. С. стверджує, що його люди досліджують до десятка різних предметів, які здатні концентрувати в собі Силу; але в лабораторіях ніяк не можуть зрозуміти: чому ці предмети оту Силу (піт Творця, аякже!) можуть накопичувати, а інші предмети не можуть. З точку зору хімії та морфології, ці «сильні» предмети нічим від звичайних не відрізняються. От і вся їхня хвалена наука. Крок уперед, а там стіна: ні пробити, ні перестрибнути! Я не думаю, що у С. є артефакти, здатні фокусувати Силу так само ефективно, як це робить мій Камінь Богині. Саме тому він так хоче, щоби я на час виборів дав Камінь його шаманам. А я ще подумаю. У політиці не все так однозначно, як про це каже С. Могутність Каменя величезна. А що мають суперники С. та їхні шамани? Які в них реліквії в арсеналі? Невідомо. Нічого невідомо.

27 серпня 2004 року

Розмовляв із фізиками. Вони розповідають про модну тепер «темну енергію». Мовляв, це і є чи то сама Сила, чи то її джерело. Питав їх, чому раптом наша свідомість реагує на Силу сильніше й оперативніше за тіло. Вони відмовилися коментувати. Порадили звернутися до спеціалістів із психотроніки. У СРСР, наскільки мене інформував Т., психотронікою займалася група покійного академіка Ігоря Смірнова [105]105
  Смірнов (Абакумов) Ігор Вікторович (1950—2002) – син сталінського міністра Державної безпеки Віктора Абакумова. Народився у тюрмі після арешту сім'ї міністра. Класик радянської психотроніки. Займався проблемами створення семантичних полів і розробкою психосемантичного резонатора для створення технологій керування підсвідомістю людини.


[Закрыть]. У Києві, казав він, живе один із тих, хто нібито працював зі Смірновим у 80-их (?), такий собі генерал Ол. Кон-ко. Він, кажуть, затятий старий кагебіст, і спілкуватися з ним, напевно, не дуже-то й приємно. Але треба спробувати вийти на нього через Геру Ва-єва. Той знає усіх тих старих спеців ще по лекторських групах ІМЛ [106]106
  ІМЛ – інститут марксизму-ленінізму.


[Закрыть]…

Валерій Петрович дочитав до цього місця і задумався. «Генерал Ол. Кон-ко»? Чи не той це Олександр Васильович Кондратенко, якого рекомендував Почеконіус як спеціаліста з проблеми керування егрегорами? Занадто багато збігів, щоби це було лише збігом! А хто такий отой «Гера»?

В Інтернеті він знайшов кількох «генералів Олександрів Кондратенків». Але годі було з'ясувати, хто з них живе у Києві. Пошукавши ще, він виявив, що один із тих генералів помер ще у XIX столітті. Щодо інших він знайшов лише побіжні згадки як про учасників якихось ветеранських з'їздів, почесних членів мисливських та фалеристичних товариств у Росії і в Україні. Один із них – генерал-майор у відставці О. В. Кондратенко-Петрух підпадав під усі параметри загадкового «кагебіста-психотронника». Йому було 74 роки і він, якщо вірити сайтові «Следопыт-П», мав членський квиток одного з українських краєзнавчих товариств.

Записавши про всяк випадок усі дані О. В. Кондратенка-Петруха і знайшовши у записнику телефон, який дав йому Почеконіус, Мітелик повернувся до Адамчукового щоденника.

29 серпня 2004 року

Сьогодні мав уже четверту розмову з нардепом С. Він пропонує мені такий «бартер»: я за тиждень до виборів передам йому Камінь під завірену нотаріусом розписку на 30 календарних днів, а він за це повністю профінансує чотири повноцінних літніх сезони арх. розкопок на півдні. Не розвідок, а таки розкопок! Це в теперішніх цінах десь до півмільйона, а може, й більше, якщо врахувати оренду землерийної техніки, хабарі місцевим «царкам» і т. ін. Дуже спокуслива пропозиція, але боюся, що він мене «кине» у найкращих традиціях теперішніх державних мужів. Може, попросити відразу грошима? Або половину авансом?

Радився з В. і М. Вони радять прийняти пропозицію. Попросив В. зробити приблизну калькуляцію витрат на розкопки трьох малих курганів. Сказав йому, щоб не забув про наші гонорари. В. питав мене, чи не можна «пробити» С. на фінансування експедиції в Іран, у Карманію, до древньої батьківщини Каменя. Спробувати можна, але…

30 серпня 2004 року

Що ближче вибори, то С. стає дедалі більш наполегливим. Що ж то буде у жовтні? Відбере в мене Камінь силою? Я під час останньої зустрічі у Києві дав йому почитати легенди, зібрані нами у 90-их в селах біля Відьминої Могили. У мене залишився стос записів, що їх робили студенти зі слів столітніх дідів і бабць. Наша руда М. їх гарно передрукувала і поклала до красивого адресу. Там, у селах, і досі оповідають про знамениту родину «планетників» Бубенків-Варбатів. Переказують, що якась Ориська (інша версія – Одарка) з Варбатів знайшла Планетний Камінь ще за «часів цариці» (певно, у добу Катерини II, у другій половині вісімнадцятого століття). Переказують, що уві сні тій Орисьці явилася Чорна Жінка і заборнила переносити Камінь на інше місце. В уявленні теперішніх селян Камінь був величезним, важким, як половецька баба. Називають його «Ніруш-камінь», «Брилка-манка». Враховуючи, що ми знайшли Камінь у могилі, Ориська таки послухалася того привида. Камінь тримала на одному місці. За це, переказують, отримала дари зцілення і передбачення. І не тільки для себе, але й для доньок, онук і правнучок. Ті Варбати своїх рідних ховали поряд із Каменем і кожного разу досипали земляний вал. Так і виникла Відьмина Могила, що стоїть напроти Заячої Голови. Ми знайшли в тій могилі сім примітивних Варбатських підпоховань XVIII–XIX стт., але не знайшли першого, найдавнішого, в якому мала б лежати жриця, істинна володарка Каменя. Де воно? С. тими легендами зацікавився. Обіцяв теж розповісти мені цікаву історію про давні кургани. Що він має на увазі? Серед легенд Відьминої Могили просто в кабінеті С. згадав одну незаписану. Чув її на власні вуха від старої селянки Катерини Понюк (їй годі було десь під 90 років!), мати котрої була, як вона стверджує, з тих славетних планетників Варбатів.

У тій легенді оповідається, що в часи перших п'ятирічок Могилу хотіли розорати, як частину колгоспного поля. Коли трактор заїхав на земляний вал, нізвідки зчинилася ціла буря (хоча до того стояв ясний весняний день), а над Заячою Головою виник жовтий смерч. А коли буря вщухла, то тракториста Степана знайшли мертвим і з таким виразом на обличчі, що усіх пройняв жах. Навіть трактор той став проклятим, постійно ламався, і працівники МТС врешті-решт розібрали його на запчастини. Відтоді аж до нашої експедиції Могилу ніхто не чіпав. Катерина тоді сказала нам дивну річ, яка мене непокоїть і досі. Вона сказала дослівно таке: «Могила і вас би до себе не пустила, але їй відомо, що прийде колись до вас (до нас із В.?) така жінка, яка матиме печатку за все». Що вона мала на увазі, я й досі достеменно не знаю, але ми потім з В. дедуктивним шляхом визначили, що ота «дівчина з печаткою», це, скорше за все, наша М. Щось в тій рудій є таке відьмацьке, це правда. Але ж звідки баба Катерина могла знати, що через десять років після знайденя Каменя до нас прийде така студентка М.? В. тепер вже не сумнівається щодо правдивості моєї давньої здогадки: Камінь є так званим «жезлом сили», який наполегливо і цілеспрямовано шукає носія для себе. Тепер ту мою здогадку доповнила його здогадка: ота згадана бабою Катериною «печатка» – головна ознака потенційного носія. Ознака Обраного. Вірніше, Обраної, яка має стати майбутнім Живим Серцем Нації.

2 вересня 2004 року

Я, можливо, таки пристану на пропозицію С. Я у столиці. Сьогодні знову був у С. в його офісі на Подолі, показував йому калькуляції В. (включно з Іранською експедицією). Там була така сума, що я від нього не очікував іншої реакції, окрім «до побачення!». Але С. погодився. Він сказав, що для нього і його однодумців доля Нації важливіша за гроші. Я вухам своїм не вірив. Невже це не тільки пафос? Невже ми дочекалися нової генерації політиків, які почали мислити стратегічно? Дай Боже! Ми з В. на радощах узяли плящину «Хортиці» (В. сміється, називає її «Чортицею»), сіли на дачі і – гей-гей! – розмріялися про майбутню еліту. Хоча, чесно кажучи, слово «еліта» викликає в мене неоднозначні асоціації. Це слово «вбите» біологами і селекціонерами. У тих мічурінців усе «еліта», «супереліта», «суперсупереліта». Мені б не хотілося, щоби провідна верства Нації асоціювалася з елітними свинями або коровами. Треба підшукати красиве слово. Може, «ядро», «стрижень»? Ні, теж не добре. Піду до наших університетських письменників, може, порадять якесь красиве слово. В. припустив, що наша М. може у майбутньому стати Першосвященицею нової релігії Сварги, відродженого Національного ритуалу. А її діти, за давньою традицією, стануть політичними лідерами Нації. І ще багато про що мріялося, але то вже було далеко за межами скромності.

Мітелик знову зробив паузу для власних записів. Все ніби збігалося з його здогадками і словами Дворської. «В.» – це, зрозуміло, Вербенко, «наша М.» – рудоволоса мегабестія, Жриця-початківець Ірина Маргель, котру вбили «погані хлопці» (тепер вже зрозуміло, чому вбили) і яка, вже після смерті, якимось чином примудрилася уві сні відкрити йому, Мітеликові, шлях пізнання. Отже, це вже прояснилося, вирішив старший консультант. Тепер головне – дізнатися, хто такий «народний депутат С.». Хтось, швидше за все, із тодішнього опозиційного табору. Але це понад дві сотні позицій. Мінус, очевидно, жінки-депутатки. «Нардеп С.» – не жінка, це ясно. Якщо ота «С.» – перша літера прізвища, то визначити таємничого замовника Сили буде легше. А якщо ні? Якщо це який-небудь «Семенич» чи «Сергіїч»? Чи пацан з кликухою «Сивий» чи «Сиплий»? А якщо він взагалі офіційно був з іншої политічної сили, але таємно працював на протилежний табір? Розкладав так би мовити яйця в різні кошики? Єдине поки що уточнення: той С. має офіс десь на Подолі. Валерій Петрович тяжко зітхнув і вирішив, що читатиме далі. Раптом у щоденнику знайдеться натяк на таємничу особу «нардепа С.».

3 вересня 2004 року

Я все думаю, чому це Богиня не схотіла вибрати собі на жрецтво відьм із роду Варбатів, але вибрала нашу М.? Чого не мала ота Ориська Варбатова, але має наша руда М.? «Печатки за все»? Це та сама таємниця, яку не можуть ніяк розкрити оті гівновчені «хвізики», що досліджують реліквії Сили. Чому один камінь фокусує Силу, а інший – такий самісінький – не фокусує? Це могла б розповісти та велика жриця, поховання якої ми знайшли у Заячій Голові. А хвізики до таких знань ніколи не доступляться. Так і будуть торочити про свої оті «темні енергії» і «псевдовакууми»! Чим вони кращі за середньовічних схоластів? Ті принаймні були впевненими людьми Традиції і не отруювали все навколишнє отим своїм вічним фаховим скепсисом. Я сам учений, але мені вже бридко буває зараховувати себе до цього Кантівського стада, цинічного, заздрісного, бездуховного.

Телевізор вже аж страшно дивитися. Таке враження, що країна йде не на вибори президента, а на якусь війну Світлих Сил проти Темного Саурона! Сьогодні перечитав кілька сторінок «Володаря Кілець», і аж мороз по шкірі – Кільце Всевладдя і Камінь Богині! Одне до одного. Професор Толкієн теж про щось таке знав. Чи був він посвяченим жерцем? Чи, може, досліджуючи валійські й фінські тексти, натрапив на древнє Знання, яке не міг оприлюднити в академічному форматі, щоби не наразитися на висміювання і бойкоти з боку тамтешнього Кантівського стада? Тому обрав формат казки? У його текстах так багато прозрінь, що пояснити це лише інтуїцією неможливо. Думаю, що він таки був жерцем. І хто тепер очолює посвячених на Сході й на Заході? Масони? Тамплієри? А раптом С. – масон? У його кабінеті стоїть величезний глобус. Глобус – одна з емблем масонів? Здається, хтось казав, що була така масонська ложа із назвою «Глобус». Де була? У нас? У Росії? Треба з'ясувати.

15 вересня 2004 року

Сьогодні по телефону дав принципову згоду на те, щоби Камінь сприяв «перемозі світлих сил». Так і сказав С. Він сміявся, але сміявся по-доброму. В. і М. мене цілковито підтримують, навіть готові самі їхати помагати С. та його однодумцям. Один лише Роберт сумнівається, але він завжди сумнівається. Витягнув з Інтернету есейчик з назвою «Облапо-лайт» і дав мені почитати. Есейчик мені сподобався. Я його вклеюю на тому аркушику, на якому Роберт мені його приніс.

____________________

Облапо-лайт

«Облапо», – каже знайомий журналіст, зустрічаючи на газетних сторінках рекламу «бабок Тетян» і «чаклунів Мамедів». Себто щось із тієї низки слів, котрі словник пропонує як синоніми до «ошуканства»: «облуда», «дурисвітство», «одурення», «одурювання», «омана». А проте в рекламах із портретами темнооких «врокмайстрів» причаїлася брама цілого світу, карти якого таємні, дороги якого небезпечні, а населенці – дивні.

Створення якісного «облапо» починається з пошуку. Кілька поважних людей на серйозних автах прибувають в село Д. і питають тубільців: «Чи знаєте ви тутешню ворожку Горпину (варіанти: Стефанію, Ганну, Світлану)?» Тубільці радісно (варіант: насторожено) підтверджують, що в їхньому задуп'ї й справді живе ворожка. Вони показують дорогу до її хати. Поважні люди чемно вітаються з Горпиною (Стефанією, Ганною, Світланою) і просять її допомогти приятелеві, котрого зурочили за намовою колишньої дружини-стерви (варіанти: прокляли сатаністи, врекла теща). На стіл кладеться стосик кольорового паперу з портретами і державними символами. «Для нашого пацана ми, шановна, нічого не пошкодуємо!» – каже один з поважних, і малогабаритна чоловіча сльоза виникає з-під оправи Tantal.

Горпина ведеться і погоджується. Вона пропонує і радить. Демонструє пучечки трав, віхтя та образки. Поважні уважно слухають, киваючи квадратними головами. «Так ми вас підкинемо до міста. Пацан там ковбаситься, чекає, плющіт єго», – каже власник коштовної оправи. Вже в місті, за межами звичного для Горпини світу, їй роблять справжню пропозицію. Працювати на «фірму», яка бере на себе всі клопоти щодо реклами, охорони, оренди столичної приймальні та пошуку ексклюзивних клієнтів. «Скоро вибори», – нагадує один з поважних ошелешеній Горпині: «Політики повалять табунами. Такі серйозні гамани з вухами. Леве нємєрєно. З кожного підриву – сармак у три відсотки. Фірма гарантує».

Горпина спочатку впирається, але їй на пальцях пояснюють, скільки це буде «три відсотки». А також натякають на неприємні наслідки відмови. Ворожка довго мовчить, потім питає: «А якби п'ять?» Це вже майже капітуляція. Пацани поблажливо посміхаються. «Чотири», – каже бос. Ще година символічних торгів, питань, відповідей – і на обрій світу Облапо сходить нова зірка.

«Баба Горпина – екстрасенс вищої категорії! Тисячолітня традиція степової шакті-магії!! Містерії Червоного кургану!!! Містичний спадок запорожців-характерниківі!!! Стовідсоткове передбачення результатів, зняття найтяжчих політвроків та іміджпристрітів!!!!! Передвиборне очищення карми, розпруження кундаліні та стабілізація бгакті-дірект-фактора!!!!!!»

А через кілька днів до роботи береться консультант Пупкін. Він знає всіх. Його знають всі. Він пояснює своїм клієнтам, що «чисто східна» магія тепер не в моді. «Там, – показує на стелю Пупкін, – тепер віддають перевагу українській традиції кармічних корекцій. Ну, шо я вам буду розжовувати… А, до речі, ви знаєте, звідки та баба Горпина? З села Д., яке поряд із селом X. Уразумєлі? Знаєте, хто до неї того тижня звертався? Вгадайте з трьох разів. Ні. А я вам скажу». Пупкін шепоче на вухо клієнтові прізвище. Той тяжко зітхає і дає Пупкіну триста баксів. Той пише на папірці адресу. «Без права передачі», – каже Пупкін. «Нє пацан, панімаю», – погоджується клієнт.

Баба Горпина тим часом відточує професійну техніку. Раніше вона починала стандартно: «У тебе, сонечко, є дві подружки, одна біла, а друга чорна…» Тепер вона змушена ускладнити «підводки»: «У тебе, козаче, є три вороги. У першому сидить зелений дідько, а другий вже є мертвий і живе лише чужим позиченим життям, але найстрашнішим є третій, бо він, козаче, має Око Чорнобоже…» З нею працює спеціаліст з поганської термінології першого тисячоліття нашої ери. Баба Горпина вчиться вимовляти імена древніх богів і скіфських демонів. Клієнтура соліднішає.

Нарешті настає апофеоз. До приймальні баби Горпини прибуває кортеж чорних автомобілів. Великий Клієнт усамітнюється з ворожкою, виконує ритуали світу Облапо і питає провидицю Червоного кургану: «Скільки у нас буде процентів?»

Та на хвилину впадає в транс. Потім піднімає важкі повіки, нахиляється до вуха Великого Клієнта і шепоче цифру. Той задоволений. Виймає мобілку і каже без привітання: «Не погоджуємося. Так і скажи їм всім: на х…й впала нам та коаліція!»

____________________

Отака-от притча про Горпину.

16 вересня 2004 року

Здається, ми всі є учасниками грандіозних історичних змін. Формується принципово новий егрегор Нації. Я зв'язався з Герою. Він обіцяв звести мене з отим таємничим генералом О.К. Невже психотроніка пішла далі фізики в розумінні природи Сили? Треба з'ясувати. Чи зможуть проти Нового Егрегора протиставити Антиегрегор? Хто цим займатиметься, звідки вони візьмуть Жерців? Одні лише питання, але й піднесення неймовірне. Тому рідше заглядаю до щоденника. Жити стає цікавіше, аніж нотувати.

Сьогодні В. прочитав мені вірш. Він якраз добре ліг на мій настрій:

Їдуть не ґвалтом, не в юрбі:

немов одним списом прошиті [107]107
  Професор цитує вірш поета Ігоря Римарука.


[Закрыть].

Мені Сила Каменя так і уявляється – як спис, що прошиває часопростір, єднає минуле і теперішнє. Камінь, спис, пройшов крізь тисячоліття і всіх нанизав на вервечку Сили – предків, які пасли корів у древніх степах, і теперішніх наших людей, які нарешті перестали вважати себе бидлом.

20 вересня 2004 року

Знов у Києві. Сьогодні був в О.К. Враження приємне – інтелігентний старушок, вельми освічений і розумний. Стара школа розвідки. Каже не все, що знає, далеко не все, це зрозуміло, проте каже цікаві речі. Він вільно оперує великим ресурсом спеціальних знань. Особливим словником того світу, де живуть гіпнотехніки, психотроніки, слоганмейкери та інша прихована від народних очей «підземна людність». У психотроніків і спеціалістів з НЛП [108]108
  НЛП – нейролінгварне програмування.


[Закрыть]свої терміни. Я не все з того зрозумів. Поки що не можу розібрати, чим відрізняється «мем» від «фрейма». Найцікавіше з того, що сказав О.К.: приховані імпульси волі (на мові психотроніків – «криптокоманди»), які сховані в нейропрограмуючих текстах, діють на свідомість (на «шаблони», що працюють на відображення оточуючого світу) лише у прив'язці до певної культурної складової. Лінгвістична зброя, розроблена, скажімо, для мексиканців, не діє на нас і навпаки. Опорні сигнали взаємодіють із тими словами і поняттями, яких нас навчають ще в дитинстві. Взаємодіють з отими першими звуками, котрі ми почули у колисці. Погоджуюся. Ще одна новина від генерала: «фрейми» [109]109
  Фрейм – тут: літерно-цифрова опорна одиниця змісту.


[Закрыть]будуються на принципах, вперше розроблених ще середньовічними містиками, в першу чергу кабалістами. Можливо, вони є відлуннями Голосу Бога! Але все це таке далеке від мого зацікавлення егрегорами. Культурна складова, мова, накреслені на горщиках знаки – це ж лише «поверхня» Традиції. А мене цікавить її глибинна, фундаментальна, визначальна, надчуттєва й надкультурна складова – Сила. Про це О.К. або зовсім нічого не знає, або ж (що, на жаль, імовірніше) не бажає про це балакати зі мною. Красиво переходить на інші теми. Шкода. Із цим чоловіком ми могли б порозумітися.

У нашій розмові ми зачепили лише кілька комірчин верхнього поверху того «підземного світу» засекречених «гномів», які у таємних лабораторіях виготовляють для володарів світу найтоншу зброю: магічні мозаїки слів-фреймів, якими можна змусити людей невмотивовано любити пана А. і так само невмотивовано ненавидіти пана Б., голосувати за відвертих бандитів і не помічати посланих Богом рятівників. Раніше я недооцінював цих гномів. Мені здавалося, що сильна природна людина здатна розвіяти «гномський морок» могутнім Словом Правди. Але тепер я бачу, що новітня доба маніпуляцій не залишає природним людям жодного шансу, що всі оті безглузді розмови, які ведуться у мистецько-інтелігентському середовищі про прихід майбутнього Народного Пророка – недолугі казки для одурених і відсталих. Відлуння кріпацького минулого отих митців і саморобних «дисидентів». Не прийде, шановні, до вас пророк. Замість нього прийде чергова «лялька», навчена підземними гномами. І протидіяти лялькам (протидіяти гномській роботі) може лише жрецька ієрархія, пов'язана з рідною землею тисячолітніми узами надчуттєвих практик. Майбутнє нації творитимуть не продажні митці й політикани, не лякливі спиті «інтелектуали», а безжальні волхви з Жезлами Сили у твердих руках.

Відповідно, політика вже починає розчаровувати. Стільки бруду, грубої брехні, фальшивих чеснот, рук, «які ніколи не крали». Бридня! Де ж оті «композитори егрегору», про яких так розводився С. на наших з ним зустрічах? Де? Знову байки для дурнів? І як після всього цього сподіватися на особисту порядність політиків? М. розповідала, що С. під час зустрічі пропонував їй утримання. Як чоловік чоловіка я його розумію, але за кого він має мене? За бордельного дідуся?

23 вересня 2004 року

Сьогодні балакав із Робертом. Він мене критикує. Показав мені на прикладах політичної телереклами, як обидві ворогуючі сили зомбують глядача. Я після розмови з О.К. на це вже дивлюся як на синтетичне (в сенсі методології, засобів і джерел) мистецтво контролю над людськими свідомостями. Гноми працюють, працюють, працюють. Реклама дубова, але на примітивів, напевно, саме таке й діє.

Сьогодні взявся за порівняння перекладів «Велесової книги» в світлі моїх нових знань про жрецькі ієрархії та дію «Жезлів Сили». Щось там не складається. Я завжди схилявся до думки, що «Велесова книга» не підробка, або принаймні не зовсім підробка, але тепер почав у тому сумніватися. Хочу про це побалакати з таким собі О., його мені рекомендували у Спілці письменників як одного з найкращих знавців предмета (тобто «Велесової книги»). Ще мені сказали, що найновіший альтернативний переклад «В. К.» зроблений одним молодим лінгвістом із Польщі. Обіцяли повідомити його поштову адресу.

27 вересня 2004 року

Сьогодні дві години розмовляв із нашою рудою М. Ні про що конкретне не йшлося, але враження від самого спілкування залишилося надзвичайне. Вона таки сильна харизматична особистість. Ці зелені очі, вони гіпнотизують, затягують, змушують придивлятися до кожного руху її обличчя. Ніяких отих хитрих «фреймів» не потрібно, щоби пропасти в тих очах навіки. Я тепер зовсім не дивуюся С. Тут би кожний спокусився, а він вже давно при владі, звик отримувати усе, що забажає. Я не знаю, яким робом М. йому там відмовила, але, здається, С. не образився. Наша руденька красуня – неабиякий дипломат! Невже саме цій витонченій сучасній молодій жінці у найближчому майбутті суджено стати Серцем Нації? Приємно почувати себе на вістрі історії. Про нас ще напишуть книжки.

Мітелик посміхнувся, прочитавши запис від 27 вересня. Книжки про них напишуть, аякже! Від прочитаного в нього виникла безліч питань. Чому генерал не пішов на відверту розмову з професором? Щось його налякало чи насторожило? Що саме? Отой дитячий ентузіазм старого археолога? Чому лишився живим доцент Вербенко, а всі інші учасники проекту «нового українського жрецтва» загинули? Чому Ірина Маргель, маючи Силу (або, радше, природний талант «фокусувати» її за допомогою Каменя), не передбачила і не відвернула такого сумного кінця? Йому дуже закортіло самому зустрітися з генералом-психотроніком. Але це б означало піти на смертельний ризик. Мітелик стомлено заплющив очі. Яка б то Богиня порадила, як діяти!

4

До невеличкої залізничної станції, де він мав зустрітися з Вигнанцем, Одноокий ішов пішки. Він залишив тимчасову схованку ще у темряві, перетнув поле і вийшов до станції з боку лісосмуги. Сторонньому спостерігачеві важко було б упізнати в пошарпаному тлукові того шанувальника фірмового одягу, якого звик бачити Мітелик. Брезентовий плащ, кашкет і старі кирзаки перетворили Яру на пересічного мешканця промзони, котрого похмільний синдром жене на пошуки самогону.

На станційній платформі Одноокий злився з ранковим натовпом робітників, пенсіонерів і перекупок. З-за спин очікуючих він оглянув бетонний паркан, що відокремлював станцію від території занедбаної цукроварні. На паркані крейдою було накреслено три цифри. Перша з них означала, що у Вигнанця все добре, друга була кодом одного з обумовлених місць зустрічі, а третя – часом, коли Вигнанець чекатиме свого найманця. Одноокий трохи перечекав і спустився з платформи на вуличку одного із тих невиразних містечок, яких багато розкидала Україною двохсотлітня колонізація Дикого Поля.

Він ще раз перевірив, чи не веде за собою «хвоста», оглянув дахи і вікна найвищих споруд і водонапірних башт – чи, бува, не блисне десь лінза спостережного пристрою. Його трохи стурбував робітник на даху станційної споруди, але той латав стару бляху, не повертаючись у бік вулиці. За сто метрів від платформи Одноокий витягнув з кишені пачку «Пріми» – умовний знак, що він готовий до контакту. Припалюючи, він помітив, як у високому паркані навпроти ніби сама собою привідкрилася хвіртка. За парканом він виявив ще одну станцію, Цього разу пожежну.

Біля одноповерхового будиночка з гаражем ремонтували старенький ЗІЛ з цифрами 01 на дверцятах кабіни. Вигнанець із Шангріли стояв поряд із ЗІЛом, витираючи руки засмальцьованою ганчіркою. На ньому була синя спецівка, з кишені стирчала викрутка.

– Доброго ранку, Мігчиже [110]110
  Мігчиг (mig gcig) – одноокий (тибетськ.).


[Закрыть]! – Вигнанець привітав свого найманця з легким акцентом. Одноокий знав, що Наставника у цих краях приймають за уродженця Півдня. Голену голову вигнанця прикривала вицвіла тюбетейка, тріснуті старосвітські окуляри та сива борода пом'якшували незвично різкі для слов'янського ока риси обличчя.

Яра теж привітався, і Наставник провів його до будиночка Тут, серед котушок із пожежними рукавами і пожовтілої наочної агітації, вони й повели розмову. Одноокий розповів про свої пригоди у рідному місті, про зустріч з амазонкою і про знайдення Каменя.

– Покажи мені його, – наказав Вигнанець.

Він прийняв до своїх рук реліквію, тихо шепочучи мантру Тари-Дролми, і довго дивився в червоні глибини Каменя. Потім повернув його Ярі. Той запитав:

– Ви казали, що маєте уважно його вивчити. Але відразу повертаєте Камінь мені. Щось не так?

– Я уважно вивчив його на твоїх очах, – відповів Вигнанець. – Я вже колись казав тобі, що глибинність дії насправді в жодний спосіб не залежить від її тривалості.

– Вибачте, Наставнику, за моє невігластво. – Яра склав руки на знак поваги до знань мага. – Я хочу вас про щось запитати.

– Питай, Мігчиже.

– Цій реліквії дійсно кілька тисяч років?

– Так.

– Вона старша за єгипетські піраміди?

– Старша. Камінь є сучасником епохи панування мамонтів і останнього льодовика.

– А хто його в той час так вміло відшліфував?

– Це зроблено було набагато пізніше, в Ірані. А за Доби Праматерів, на Півночі, він, швидше за все, зберігався необробленим. Але навіть у Тибетському Лоні не відають, як і за які заслуги шаманка Йіма з племені Рі отримала цю святиню. Це велика таємниця Темних тисячоліть.

– Чому їх називають «темними»?

– Небо тоді потьмяніло від пилу після падіння останнього великого метеориту і підземних вибухів у Поясі Вулканів. Зими тоді були довгими і лютими, північні землі вкрила крига. Багато людських племен вимерло, поширилися жорстокість і людожерство. Це були погані часи. На Півночі від Балтійського моря до Сибірської льодової пустелі залишилися живими ледве три тисячі людей із п'яти родів: Вайа, Рі, Есікі, Ома і Тубір. Так написано у Книзі Печер.

– Індиго вміє розмовлятиз Каменем, – сказав Одноокий, розглядаючи плакат на стіні, що закликав бути уважними при підключенні до побутових приладів газових балонів. – Перед тим як я залишив її, вона дві доби не відривалася від Каменя, щось йому шепотіла.

– Вона – «датен», посередник, опора ритуалу. І свого часу стане великою жрицею, достойною запису до Переліку Сущих.

– Вона сказала мені… – Яра затнувся, ніби добираючи правильні слова.

Вигнанець допоміг йому:

– Вона сказала про мене щось погане, так?

– Ви читаєте думки, Наставнику. Так, – підтвердив Одноокий. – Вона чомусь назвала вас Кощієм і сказала, що від Кощіїв жінки не народжують.

– Напевно, ти подумав, що ми з Індиго могли б стати родоначальниками відродженого ковену Курана. А вона прочитала твої думки і відкинула таку можливість.

– Так, я подумав, – Яра збентежено подивився на того, хто колись носив титул Сейсалбулон – «Дім Правди».

– Вона не збрехала, Мігчиже. Мені не суджено стати батьком її дітей. Тобі, до речі, теж.

– Я ніколи себе не мав на увазі… І не маю.

– Ти сказав, – кивнув Вигнанець.

– А хто стане… батьком її дітей?

– Камінь підкаже їй.

– Коли?

– Прийде час. – Вигнанець примружив очі.

– А що означає «Кощій»? У наших казках це такий неприємний персонаж.

– Це дуже давня назва. У російській мові вона споріднена із словом «кощунство». Кощіями колись називали жерців-ягинів, які залишали свій ковен та своє Коло і починали практикувати темні ритуали – кощуни – для досягнення влади і безкінечного продовження свого життя. Деякі з тих кощіїв залишили помітний слід у світовій історії. За давніх часів таким був перший асасін Хассан ас-Сабах, а за новітніх – граф Сен-Жермен. Ти б мав про них чути.

– Але ж ви не практикуєте темні ритуали, а навпаки…

– Я залишив свій ковен, тепер я – вигнанець, місан-агпа. Формально я і є кощієм. Думаю, що саме Камінь Бау підказав їй це слово. Це добре. Значить Камінь поступово настроюється на її ментальне поле… Колись тутешні послідовники Богині мали багато проблем із сарматськими і половецькими кощіями. Це слово глибоко врізане у пам'ять Каменя. Звідти, напевне, й оті ваші казки.

– Що нам далі робити?

– Зараз вам треба якнайретельніше сховатися від Ордену і східних ковенів. Пізніше, коли Камінь підбере для Індиго ягина-родоначальника, ми разом вирушимо до древніх центрів Сили, в степи. Тільки там земля дає Верховній Жриці Курана натальну енергію [111]111
  Натальна енергія (mthu) – у містиків так називається особлива вітальна сила, необхідна для народження містично обдарованих дітей.


[Закрыть].