Текст книги "Богиня і Консультант"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 16 (всего у книги 16 страниц)

Замість епілогу-І. Лондон. Ніч.

Коммодор Деспер'є у супроводі двох Паладинів зайшов до кабіни ліфта. Вона швидко рушила вниз, проминула кілька підземних поверхів лондонської резиденції Ордену і зупинилася на передостанньому рівні, де знаходилася Крипта – середньовічне святилище, споруджене в міських катакомбах за наказом сорок четвертого Коммодора Вільгельма Гавзеліуса.

Деспер'є неквапно пройшов Коридором Сутінкових Лордів, який прикрашали старовинні кам'яні статуї видатних лицарів і самого Гавзеліуса. Погляд Коммодора на мить затримався на одній зі статуй. Вона зображала Маргадака – видатного Майстра Зброї і сьомого носія свідомості Дракона, який жив у сімнадцятому столітті й ціною власної плоті знищив лиходійний ковен Курана. Гранітний Маргадак стояв у грізній позі, напіввитягнувши з піхов меча.

Один із Паладинів цифровою карткою відімкнув двері Крипти. Лицарі зі знаками пошани проминули вівтарі й гробниці розкішної високої Панцирної зали, прокрокували надмогильними плитами каплиці Constellation [129]129
  Constellation – сузір'я (англ.).


[Закрыть], і сходами зійшли на останній рівень святилища, до Забороненої кімнати. Вона була низькою і просторою. Її стелю підтримували прямокутні колони, а стіна з товстого скла ділила кімнату на дві нерівні, частини. За склом, на великому мармуровому столі, лежали оголені тіла молодого чоловіка і дівчини. Над ними схилився Майстер Буття. Його помічники чаклували навколо складних пристроїв, побудованих з металу кольору темної бронзи. У світлі галогенових ламп тіла на столі здавалися намащеними жиром.

– Це ж уперше ми повертаємо двох одночасно? – спитав Коммодор в того Паладина, який відчинив двері Крипти.

– Вперше за багато століть, Владико, – підтвердив лицар. – Майстер Буття подолав значні перешкоди задля виконання вимоги Дракона. Великий Дух зазначив у кількох видіннях, що тіло для його супутниці має бути досконалим за формою, незайманим і з рудим волоссям.

– Тут, у Британії, чимало рудих дівок, – зауважив Коммодор. Зауваження було недоречним і навіть не вельми коректним, але жодна зморшка не здригнулася на суворих обличчях Паладинів. Орденська дисципліна базувалася на безумовному підкоренні керівникам, навіть якщо останні не мали розуму і чеснот великого Гавзеліуса.

– Але ж, Владико, за кілька місяців знайти руду незайманку з модельними формами і відповідною графікою свідомості! – Паладин похитав головою. – Погодьтесь із тим, що наші брати цього разу зробили більше за можливе. Окрім того, примха Дракона заскочила нас зненацька: у попередніх поверненнях він ніколи не вимагав забезпечити його транспортальною супутницею. До речі, вам відомо, хто вона?

– Ні.

– А яким ім'ям її викликано?

– Ім'ям «Безіменна».

– Сюрприз від Лорда Ящера, – докинув другий Паладин.

– Може, це дух драконячої самиці? – припустив Коммодор.

Лицарі перезирнулися, але не ризикнули ані підтвердити, ані спростувати припущення свого лідера. Тим часом Майстер Буття і його помічники звузили коло навколо мармурового столу. Вони мовили таємні мантри повернення, древні закляття виклику з потойбіччя блукаючих духів сутінків і надвечір'я. Скляна стіна не пропускала звуків; трійця лицарів могла бачити лише, як ворушаться губи орденських жерців. Потім Майстер Буття нахилився над чоловічим тілом і щось прошепотів над його правим вухом. Потім те саме він зробив над вухом жіночого тіла. Його помічники впали на коліна, вшановуючи тринадцяте повернення найдавнішого зі свідків підсоння.

Майстер обернувся до скляної стіни і підняв руки з відкритими долонями на знак успіху. Коммодор відповів йому благословляючим знаком. Лицарі залишили кімнату: мине ще не одна година, а може, й не один день, заки нові мешканці тіл навчаться керувати подарованою плоттю.

«Як ти там?» – спитав Дракон у Безіменної.

«Я ще нічого не відчуваю. Темрява. Порожнеча. Мені страшно».

«Не бійся. Ще не настав час для пробудження відчуттів. А теперішній Майстер Буття досить вправний. У мене перед очима вже з'явилися червоні кола. Не встигне планета зробити півоберта, як ми побачимо наші нові тіла. Сподіваюся, моє буде кращим, ніж минулого разу».

«Нехай пребуде з тобою, о Великий Драконе, благословення Повзучих Отців!»

«І з тобою, Жрице».

«Дай мені ім'я, Червоний».

«Коли ми володітимемо Каменем, Богиня сама дасть тобі ім'я. Це її право. Нехай Духи Повзучих Отців вбережуть мене від порушення прав Богів».

«Я вже колись володіла Каменем, але чомусь не отримала імені. Тепер я для Богині відступниця і ворог, вона не дасть мені імені».

«Складні, заплутані шляхи Сили; і майбутнє не приходить звідти, звідки його очікують».

«Тоді я сподіватимусь, Червоний».

«А я чекатиму, Жрице».

Замість епілогу-ІІ. Монастир Цутрул Пхук. Західний Тибет. Ранок

Хмара, що цілу ніч висіла над перевалом Дролма Ла [130]130
  Перевал Дролма Ла – знаменитий перевал на шляху прочан навколо святої гори Кайлас (Тісе). Висота перевалу – 5630 м.


[Закрыть], сповзла на півкілометра нижче і впустила до свого лона біле сонячне сяйво. Від цього навколишні скелі стали густо-гірчичними, тіні від гострих граней сховалися і все навкруги набуло обтічності та зримої благості. Особливо благими стали древні споруди монастиря. Здавалося, білі тіні святих архатів стали над його брамами, охороняючи чисте місце від підступних демонів.

Біля потрісканої ступи, в котрій зберігався шматок одягу просвітителя Падмасамбхави, на круглому камені сидів старий лама у потертій куртці. Його високий сан можна було визначити лише за крихітним мідним чайничком, припасованим до пояса. Очі лами, оточені багатьма колами зморщок, дивилися через ущелину, туди, де пасма туману вже відступали перед світловими лезами переможного Сонця. Лама прийшов здалеку: на його червоно-жовтому взутті осів пил гірчичного кольору.

За кілька кроків від старого на глиняних ослінчиках сиділи Шангар і Аратара. Між ними трьома йшла повільна бесіда, нечутна для людських вух. Довгі смуги немислення відділяли одну думку від іншої, як і личить таким співрозмовникам, котрі невипадково зустрілися посеред Вічності.

«Люди живуть недовго, володіючи нетривким різновидом живого, – міркував старий лама. – А Камінь, наскільки я можу бачити, створювали для істот, здатних, не змінюючи плоті, прожити тисячу земних років».

«На наше щастя», – промайнула між співрозмовниками коротка думка Шангара.

«Щастя? – перепитав лама. – Якщо ви розумієте цей образ як щось близьке до того, що я називаю «випадком», тоді нехай воно зветься щастям. Я не проти».

«Камінь приносить не лише зло», – обережно зауважила Аратара. Ментальна графіка її образів була не такою чіткою, як у Шангара і лами, але достатньо впевненою для її віку. Вона дивилася на старого ламу, намагаючись не пропустити жодного поруху його обличчя.

«Хіба я мислив про якесь «зло»?» – у думках лами промайнуло щось подібне до здивування.

«Вона, Владико, мала на увазі певне неблагодатне спрощення існуючого, яке можливе через, скажімо, примус, dig [131]131
  Dig – діг, осквернення (тибетський бонський термін). Цим словом також позначається особливий різновид недружніх демонів.


[Закрыть], або ж підкорення одних істот іншими», – пояснив Шангар.

«Властиво, Камінь не лише спрощує. Ті, хто створив Камінь, мислили світ на кілька рівнів складніше і тонше, аніж мислимо його ми. Навіть складніше, аніж мислять його наші Боги. Вони мислили одночасно через усі можливості, а не через послідовне протиставлення або погодження протилежностей на штиб соншин [132]132
  Соншин – життя-смерть.


[Закрыть]чи «добра-зла». Ті могутні творці мали незбагненний досвід у замисленні й продукуванні речей, здатних перетворювати перше різноманітне в інше різноманітне. Але, мабуть, навіть такі проникливі сущі не могли усього передбачити. Сутність Каменя, яку ви називаєте Богинею, за тисячі років теж змінилася під впливом тих, хто розмовляв з нею у нашому світі і в світі Червоної Зірки. І я дозволю собі припустити, що для виконання свого первісного завдання Богиня повинна була час від часу спілкуватися з тими, хто дав їй життя, повертатися до отчого лона. Але його, того лона, вже немає. Його не існувало вже тоді, коли Камінь блукав між зірками і проходив крізь Пенсту [133]133
  Пенста (Спенішта) – небесний вогонь.


[Закрыть]і дітей Пенсти, наближаючись до нашого світу. І первісну сутність Богині, на мою думку, спостигли у тих мандрах незворотні зміни».

«Кажучи про творців Каменя, ти кажеш про Повзучих?» – спитав Шангар.

«Я не кажу того, у чому не маю певності, я не примножую незнання-авідьї».

«Але, згідно з давніми текстами, саме Повзучі були найдосвідченішою й наймудрішою з рас нашого зоряного острова».

«Ніхто не знає чогось певного про речі, які віддалені від нас такою незмірною безоднею часу, котру важко і некорисно уявляти навіть підготовленій людині. Спроби такого уявлення шкодять чистоті свідомості. Тільки діамантова свідомість божеств – Дорже Ше – пізнає ці глибини безболісно».

«Але, Владико, існувала ж Книга Оріона».

«Ти читав її?»

«Ні».

«А хто її читав?»

«Ті прадавні святі архати, які написали Книгу Печер і Книгу Розгалужень».

«Вони, безперечно, були найвідзначенішими у своїх поколіннях, але вони залишили нас і рушили до Порожнечі вже дуже давно. Так давно, що навіть безсмертні не пам'ятають кольору їхніх очей».

«Але ж вони не могли свідчити про неіснуюче».

«Вони, Шангаре, не залишили для нас ніяких певних знань про мудрість людей з Оріона. Нічого певного не залишили. Тільки легенди і вказані місця Сили, на які, за тими легендами, сідали зоряні човни могутньої раси Тристатевих. А от ті, хто відвідував наш світ триста років тому, люди Раху [134]134
  Раху (Шетра, Сатра, Арпікран) – легендарний світ, населений високорозвиненими гуманоїдами, який деякі метафізики і ясновидці вважають четвертою або шостою планетою червоної зірки спектрального класу М9 Епсилон Ерідана.


[Закрыть], не знали ані про Повзучих, ані про людей з Оріону. Вони привезли нам овочі великої мудрості й великі застереження, але нічого не повідомили про небезпеки, які буцімто причаїлася у мандрівних камінцях».

«Але щось таки причаїлося у Камені Бау», – у цій думці Шангара пульсував темно-червоний неспокій. І лама, відчувши колір і напруження, ледь помітно хитнув головою. Після довгої паузи він припустив:

«Я дозволю собі поміркувати над тим, що ті, котрі створили Камінь, мислили не лише про війни і примуси, але й про втіхи».

«…?»

«Камінь може бути й річчю для задоволення. Предметом для такої втіхи, джерело, значення і перебіг якої нам майже неможливо зрозуміти».

«Розвагою?» – Шангар одночасно створив образ і промовив уголос.

«Іграшкою», – підказала Аратара. В образі іграшки, який вона сфабрикувала, було щось від плюшевого ведмедика.

Довга смуга немислення.

«Я хотіла запитати, Владико Світла [135]135
  Жриця для титулування лами використала образ «Весерден» – образ володаря світлових променів.


[Закрыть]», – промкнулася крізь мовчання думка Верховної Жриці Курана.

«Запитуй, жінко», – дозволив лама і тим явив Жриці найбільшу милість, яку може отримати смертний від учителя Шангріли.

«Дракон знов полюватиме на Камінь?»

«Такою є його сутність. Він – Шего [136]136
  Шего (gshed sgo) – двері бога смерті (тибетськ.).


[Закрыть], він не може діяти проти своєї сутності й ніколи не діятиме».

«Як його зупинити?»

«Так само, як зупиняли у його попередніх втіленнях».

«Значить, знову буде війна?»

«Війна ніколи не припинялася, жінко. Їй тисячі років, і не вам, не вам суджено покласти край цій війні».

«А в чому ж тоді наша надія, Владико Світла?»

Лама прикрив очі й довго, нестерпно довго перебував у немисленні. Потім повіки його сіпнулися, прочинивши вузькі щілини для зору. Лама показав рукою на Сонце, яке нарешті перемогло туманні пасма, і сказав:

– Ніч не буває вічною, жінко. Після ночі настає ранок.

Червень – грудень 2008 року

Примітки (до електронної версії)

Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії

Стор. 22: Мотузка легко зісковзнула з пакунка. Боб почав намотувати її на руку, а Валерик, керований, певно, відразою до слонів, (розгонув =>) розгорнув шмату.

Стор. 27: За годину Мітелик стояв на тротуарі навпроти офісної будівлі і мружився від віконних відблисків (ясравого =>) яскравого сонця.

Стор. 31: – Понти – велика сила, брате! – перейшов у контратаку Мітелик; йому страшенно (кортило =>) кортіло відомстити за «шльоцика», а Яра підставлявся зі своєю дешевою темою.

Стор. 35: Мітелик (дивувся =>) дивувався впевненій ході Яри.

Стор. 40: Зараз оця халдейська контора, – він (крвнув =>) кивнув на бармена, – нам піджене класних тьолок.

Стор. 49: Особливо часто перед камерою маячила бліда дупа повії з величезним (фурукнкулом =>) фурункулом на лівій сідниці.

Стор. 74: Дуже (пристрастно =>) пристрасно і мелодійно.

Стор. 80: Я тут згадав про одного (цівільного =>) цивільного ентузіаста.

Стор. 94: Мітелик (перезвонив =>) передзвонив Одноокому, але робот-оператор повідомив йому: «Ваш абонент поза зоною досяжності».

Стор. 106: (Доведется =>) Доведеться цьоці Валі зайнятися не тільки твоїм гардеробом.

Стор. 117: Щось майнуло перед окуляром нічного бачення, від сильного (удара =>) удару у голові Одноокого спалахнуло яскраве світло.

Стор. 126: Важкий (ціліндрик =>) циліндрик попелу впав на столик, за котрим сиділи німкені.

Стор. 136: І що, (казаче =>) козаче?

Стор. 136: Мій Василь, царствіє йому (небесниє =>) небеснеє, теж гасав степами-лісами, як скажений дідько.

Стор. 143: Я от що скажу тобі, (казаче =>) козаче.

Стор. 149: Що такі могутні стовпи Ордену, як Великий Коммодор і Майстер Зброї, обрали саме його, незнатного й недостойного грішника, для святої справи подолання Хаосу і відбудови (Порядка =>) Порядку.

Стор. 149: І тепер, коли Паладин втратив відчуття (прадивого =>) правдивого шляху, саме він, Янгель Ясновидячий, Молодший Архіваріус Храму, доведе, що йому в цьому житті випало не пасти задніх.

Стор. 172: Вітер заніс перші (каплі =>) краплі дощу на Паладинове обличчя.

Стор. 177: Для неї, вічно голодної, лютої і примітивної, (мандрівникі =>) мандрівники та їхні коні були лише шістьма барилами зі свіжою кров'ю.

Стор. 180: (Ягель =>) Янгель, заточуючись, підійшов до лицаря, дорогою виймаючи із потайних кишень кереї металеві коробки з лікувальними мазями і корпією.

Стор. 186: Її очі дивилися кудись у простір, у щось (важлівіше =>) важливіше за випадкового гостя-сомника.

Стор. 188: З того часу Сава повірив у (планіду =>) планиду свою і цієї віри не зраджував.

Стор. 196: – Відьми, – сказав Рева, (роблячі =>) роблячи страшні очі.

Стор. 199: Тоді, тої страшної ночі, старий ягин – почорнілий і заскорузлий, як корінь старого в'яза, – пояснив їй, що майбутнє усього ковену Курана тепер (залежитиме =>) залежатиме лише від неї, нової Верховної Жриці Двійї Третьої.

Стор. 212: Вони не (забов'язані =>) зобов'язані оприлюднювати своїх мотивів.

Стор. 223: За згаслим вогнищем, у темряві, йому (привидилася =>) привиділася плескувата тінь звіра.

Стор. 230: Високоенергетичний псевдовакуум долав (написано було «тоннелировал») (якійсь =>) якийсь загадковий потенційний бар'єр і потрапляв у наш реальний світ із низькою енергією.

Стор. 235: Але ж звідки баба Катерина могла знати, що через десять років після (знайденя =>) знайдення Каменя до нас прийде така студентка М.?

Стор. 236: А якщо він взагалі офіційно був з іншої (политічної =>) політичної сили, але таємно працював на протилежний табір?

Стор. 244: Де ж оті «композитори (егрегору» про =>) егрегору», про яких так розводився С. на наших з ним зустрічах?

Стор. 248: Камінь є сучасником епохи панування мамонтів і (останього =>) останнього льодовика.

Стор. 251: Тепер у нас є (важливіши =>) важливіші проблеми, а надто довгі розмови сам на сам можуть викликати зайву цікавість тих місцевих, для яких я лише непитущий механік.

Стор. 253: Те, що розповідає М. про застосування містики політичними силами, (розачаровує =>) розчаровує.

Стор. 260: Автоматники оглядали автівки, що (вишукувалися =>) вишикувалися у кількасотметрову чергу.

Стор. 260: – А ось тепер, мала, усе (залежитиме =>) залежатиме від тебе, – прошепотів Одноокий на вушко дівчині.

Стор. 276: Руді патли Ірини стягували тонкі (шкіряни =>) шкіряні ремінці.

Стор. 282: (Звідкісь =>) Звідкись здалеку до Мітеликових вух долинув бридкий звук: враження було таким, наче хтось піднебесний шкрябав міддю велетенське скло.

Стор. 286: (ковен =>) Ковен Тага!

Стор. 286: За останні дні не менше десятка транзитних мачо засумували від раптових провалів пам'яті, різких (болей =>) болів у сечовому міхурі та інших прикрощів.

Стор. 286-287: Час від часу з бази вилітали гвинтокрили і виїжджали джипи, але знайти системи в (іхніх =>) їхніх маршрутах аналітики Тага не змогли.

Стор. 289: Лицар миттєво сконцентрував волю, туман розсіявся, але Софія (всигла =>) встигла проминути його спостережний пост майже непоміченою.

Стор. 297: Він загинув разом зі всіма своїми помічниками, що, мабуть, зафіксовано в (аналах =>) анналах Ордену.

Стор. 304: Його техніка базується на здатності (гіпнотезера =>) гіпнотизера дихати в одному ритмі із тим, кого він гіпнотизує.