Текст книги "Будденброки"

Автор книги: Томас Манн

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 48 страниц) [доступный отрывок для чтения: 18 страниц]

Томас Манн
БУДДЕНБРОКИ
Роман

THOMAS MANN

BUDDENBROOKS

1901

^© _{http://kompas.co.ua – україномовна пригодницька література}

_{Переклад з німецької}

_{Переклав Євген Попович}

_{Передмова Вадима Скуратовського}

_{«БУДДЕНБРОКИ» ТА ЇХ АВТОР}

_{Томас Манн – одна з видатних постатей європейської культури XX століття. У своїх романах, новелах та численних есе він глибоко осмислив духовну проблематику нашої доби, зокрема, одне з найважливіших питань – питання про громадську, активність художника в сучасну епоху.}

_{Спадщина Томаса Манна – це своєрідна енциклопедія культурно-мистецьких проблем сучасності, пристрасний коментар до найбільш характерних і драматичних подій пізньобуржуазної історії. Художня література, музика, мало не всі філософські дисципліни від естетики до психології, природознавство, актуальні політичні події – ось далеко не повний перелік письменницьких інтересів Т. Манна.}

_{Цей художник глибше, ніж будь-хто з його сучасників, зрозумів, що європейський континент вийшов на нові історичні обрії, що віднині цінності, вироблені буржуазно-індивідуалістським світом, безнадійно скомпрометовані. За цих особливих умов він поспішав сказати своє слово про духовні надбання цього світу, про всі його можливості я перспективи. Томас Манн одним із перших німецьких митців XX століття зрозумів, що так звана «ліберальна демократія» (псевдонім буржуазної демократії) належить минулому, що вона поступається місцем якісно новим, колективістським формам суспільного життя.}

_{Універсалізм Томаса Манна – це не байдужа духовна «всеїдність», а сувора необхідність, зумовлена особливостями новітньої соціально-політичної й культурної ситуації. Хоч би що писав Томас Манн – роман, новелу чи есе, хоч би про що він писав – про загибель старовинного бюргерського клану чи про внутрішній неспокій німецького літератора 900-х років, про страждання і велич найбільших майстрів світової культури чи про «тяжке й грішне» життя композитора-модерніста, – він завжди писав про одне й те ж саме: про цілковиту вичерпаність буржуазно-індивідуалістського світу.}

_{Таким чином, творчість Томаса Манна зводиться до небагатьох і водночас вельми важливих знаменників. Ці складники письменникового світогляду викристалізовувалися надзвичайно повільно. Проте їхні зародки в, вже в перших творах письменника, зокрема в його відомому дебюті – романі «Будденброки» (1901).}

_{Двадцятишестирічний автор «Будденброків» висунув ідейну проблематику, якій залишився вірний до кінця свого життя. Його отроцтво склалося так, що певні ідеї не просто носилися в повітрі, а навіть визначали долю тогочасної людини. Але, звичайно, вирішальну роль у появі роману, до краю насиченого важливими соціальними темами, відіграли дивовижна спостережливість, неабиякий філософський багаж автора-дебютанта.}

_{Щедре літературне обдаровання Томаса Манна доповнювалося ідеальними можливостями спостерігати, фіксувати й осмислювати поточні суспільні процеси. Завдяки цій обставині романіст розгорнув низку особливо переконливих картин німецького життя минулого століття, які своєю барвистістю і пластичністю буквально засліпили німецького читача тієї доби.}

_{Розпочнемо саме з можливостей спостерігати.}

_{Томас Манн народився у 1875 році, у місті Любеку, в старовинній купецькій сім’ї. Батько майбутнього письменника належав до найбагатших та найшанованіших представників міського «патриціату». Але після його смерті Манни швидко втратили свої капітали та привілеї. Характерно, що ні Томас, ні його старший брат Генріх так і не отримали університетських дипломів. Певний час Томас працює дрібним клерком, навіть пробує торгувати книжками. Разом з тим він багато читає, часто, хоча й не систематично, слухає лекції мюнхенських професорів. Невдовзі його інтереси зосереджуються головним чином навколо художньої літератури. Юнак уважно студіює найкращі зразки російського, французького та скандінавського роману і, нарешті, після кількох новелістичних спроб сам сідає за великий роман «Будденброки».}

_{У цій книзі блискуче відтворено той своєрідний соціальний світ, який Томас Манн спостерігав ще з дитинства і який він згодом дещо неточно називав німецьким бюргерством.}

_{Для того, щоб зрозуміти багатобарвне суспільне тло «Будденброків», слід згадати деякі особливості історії німецької буржуазії. Відомо, що вона з давніх-давен через багатовікову роздрібненість країни, через свою економічну та політичну відсталість цілком залежала від феодального класу. Закономірно, що в добу великих революційних зрушень вона, виявляючи крайній опортунізм, надзвичайну нерішучість і боягузтво, схилилася перед феодальною реакцією. Так, німецька буржуазія зрадила революцію 1848 року. Революція зазнала поразки внаслідок угодовства буржуа, яких політична активність народу лякала набагато більше, аніж деспотизм прусського самодержавства.}

_{Революція 1848 року не усунула напівсередньовічних порядків, не поставила країну на буржуазні рейки. Німеччина була об'єднана прусською шаблюкою, «залізом і кров'ю», після кількох загарбницьких війн. Саме таким шляхом у 1871 році була створена імперія, в якій капіталістичний розвиток здійснювався не за рахунок експропріації феодальної власності, а внаслідок «зворушливої» спілки буржуазії і юнкерства, що надало німецькому імперіалізмові особливо реакційного характеру.}

_{Безперечно, Томас Манн не просто знав, а й безпосередньо спостерігав глибоку аморальність вітчизняної буржуазії, зокрема, її байдужість до духовної культури. Більше того, дистанція між самозадоволеним буржуа і людиною мистецтва – одна з провідних тем у творчості Томаса Манна. Проте часто-густо всупереч загальновідомим фактам Томас Манн намагався відшукати в морі буржуазного егоїзму і вульгарності бодай острівці, на яких жили такі собі ліберальні, освічені, справді інтелігентні негоціанти чи фінансисти на зразок його батька. Він уперто – впродовж десятиріч – диференціює терміни «буржуа» і «бюргери», всіляко розмежовує відверту гонитву за наживою і нібито «коректний», «бюргерський» спосіб існування.}

_{Для такої диференціації у Томаса Манна були певні підстави. Для нього Німеччина Гете, Шіллера, Гегеля, романтиків ототожнювалася із старим бюргерством – ліберальною буржуазією доімперіалістичної доби, а імперіалістична буржуазія після 1871 року стала уособленням найреакціяніших сил історії.}

_{Томас Манн намагався довести, що бюргерство конденсувало в собі духовну енергію нації і стало, фігурально кажучи, скарбником німецької культури. Проте надмірна ідеалізація німецької ліберальної спадщини надто змістила реальні масштаби її історичної ролі, накладала на діяльність буржуазної інтелігенції ідилічний грим, маскувала її класову сутність. Такі очевидні негативи Майнового поняття бюргерства.}

_{Разом з тим Манн-художник постійно здобував перемога над передсудами Манна-ідеолога. Автор «Будденброків» глибоко осягнув занепад бюргерсько-ліберальних комплексів німецької буржуазії і появу її нової, відверто імперіалістичної генерації. На жаль, соціальна спостережливість молодого романіста все ж таки гальмувалася як його надмірними бюргерськими симпатіями, так і невдалими спробами вийти за їхні межі.}

_{Томасу Манну було справді нелегко. На зламі століть буржуазія, здавалося б, досягла зеніту своєї могутності. Настає доба, позначена майже беззастережною диктатурою буржуа, яка безжально придушує будь-який революційний протест. Поміркованість, пересічність стають альфою і омегою цього страшенно незатишного світу.}

_{Штучний, вкрай сумнівний спокій, який запанував у тогочасній Європі, надзвичайно дратує окремі нервові, артистичні натури із середовища буржуазної інтелігенції. Наприкінці століття виникає досить енергійна артистично-філософська фронда, яка, залишаючись у буржуазно-індивідуалістських світоглядних координатах, водночас заперечувала мало не всі цінності навколишньої дійсності, зокрема відкидала і. без того скомпрометовану ліберально-демократичну – бюргерську – спадщину. Безперечно, це була, головним чином, несерйозна естетська бравада, інфантильне прагнення ставити анархістські мінуси там, де стояли поважні бюргерські плюси. Визнаним вождем цієї фронди стає Фрідріх Ніцше, філософську творчість якого позначає, з одного боку, зненависть до буржуазної анемічності та пересічності, а з другого – зоологічний, нічим не обмежений ірраціоналізм та індивідуалізм, що вилився у моторошний ідеал так званої «надлюдини». Відомо, якими страхіттями супроводжувалася матеріалізація фашистами цього «ідеалу»!}

_{Поряд з Ніцше ідеалом тогочасних «антибюргерів» «стає понурий Артур Шопенґауер, автор вкрай песимістичних філософських трактатів, у яких енергійно заперечувалися майже всі цінності XIX століття, зокрема концепції прогресу, ідеї безперестанної соціальної та науково-індустріальної активності.}

_{Молодий Томас Манн належав до тієї генерації, яка на власному досвіді переконалася у тотальній кризі бюргерської спадщини. Майбутній романіст ще гімназистом спостерігав, як освічені, толерантні, по-своєму чесні ліобекські бюргери (серед них його батько) поступово втрачали своє місце під сонцем і ставали банкрутами, беззахисними жертвами місцевих та прусських скоробагатьків.}

_{Старший сучасник Томаса Манна, відомий літератор Герман Бар, так писав про останню «загублену» – генерацію німецького бюргерства: «Неможливо зрозуміти наш тон за період 1880-1890-х років, якщо не знати, що всі ми виросли в маленьких містечках, що дітьми нас турботливо оберігали у світлих кімнатах з білими завісками, оточували штучним світом правдивості й чесності. Виштовхнуті раптом з цієї духовної атмосфери в життя, ми здіймали переляканий і обурений галас». Томаса Манна доля не просто виштовхнула із бюргерського «штучного світу правдивості й чесності» – вона зробила його свідком останніх корчів і судоми цього світу.}

_{Опинившись поза його межами, Томас Манн мусив знайти новий життєвий простір, нову суспільну та культурну орієнтацію. Зрозуміло, треба було обирати або революційно-пролетарський табір, або артистично-мистецький, «монастир», де витончені натури ховалися від вкрай гидкої буржуазної буденщини. Томас Манн обрав, саме згаданий «монастир», власне, той його закуток, який належав послідовникам шопенгауерівсько-ніцшеанської філософії, одразу, щоправда, відмежувавшися від ніцшевської концепції «надлюдини». Мине не одне десятиріччя, поки Томас Манн зрозуміє, що за стилістичним блиском ніцшевських афоризмів, за їхньою елегантною, вкрай віртуозною парадоксальністю ховається комплекс ідей, пов’язаних з найогиднішими недугами пізньобуржуазного світу.}

_{Томас Манн, травмований фізичним і моральним занепадом багатьох своїх братів по класу, прикро вражений швидкою девальвацією бюргерських цінностей, занурюється у песимістичну. стихію Шопенгауерової філософії, яка дуже пасувала саме до цих настроїв. Йому імпонувало тлумачення людського вжиття як безперестанного страждання, заклики рятуватися від навколишнього абсурду у самозабутті, в аскетизмі, в європеїзованому варіанті східної нірвани.}

_{Похмурий світ Артура Шопенгауера настільки вразив молоду уяву, що Томас Манн звільнився від його впливу лише в 30-х роках (саме тоді він в’їдливо і цілком справедливо назвав некоронованого короля європейського песимізму «філософуючим дрібним капіталістом»).}

_{Крім того, молодий Томас Манн був, як тоді казали, вагнеріанцем, тобто прихильником музики Ріхарда Вагнера, у якій химерно поєднувалися відгуки подій 1848 року і консервативно-націоналістичні утопії.}

_{Великий вплив на Томаса Манна мав Й. – В. Гете. Безперечно, вплив творчості Гете досить енергійно гальмував декадентські ухили молодого письменника, підтримував гуманістичну рівновагу у його світогляді, став запорукою позитивних можливостей письменницького розвитку, його поступової еволюції у бік справді гуманістичних, позбавлених будь-якого естетства ідей. Цю еволюцію невдовзі прискорило знайомство Томаса Манна з російським романом, зокрема з творчістю Толстого. «Свята російська література», як висловився його герой Тоніо Крегер (новела «Тоніо Крегер»), назавжди стає для нього найвищим зразком повноцінного гуманістичного мистецтва.}

_{Мимоволі постає питання, на яке відповісти не так уже й легко: чому контакти молодого Томаса Манна з гуманістичною традицією дещо обмежені, чому він, на відміну від свого сучасника Ромена Роллана, не виявляє особливого інтересу до революційно-соціалістичних сил, до соціал-демократії, яка на європейському континенті відігравала дедалі важливішу історичну роль? Напевне, на заваді можливих соціалістичних симпатій, таких сильних у зрілого Томаса Манна, стояли тисячі і тисячі упереджень, вироблених специфічною історією німецької буржуазної інтелігенції, її кількавіковим схилянням перед державністю, перед офіціозом.}

_{Потрібні були роки й роки, потрібен був багатющий досвід, набутий у випробуваннях «грозою та бурею», на які була така щедра його доба, щоб побачити і зрозуміти суспільну перспективу, висунуту новітньою історією, перспективу, що не має нічого спільного ні з бюргерством (власне, буржуазною демократією), ні з істеричним індивідуалізмом Фрідріха Ніцше.}

_{Відомо, що певна частина сучасних західних літературознавців тлумачить дебют великого романіста, як вельми ефектний, але для нашого сучасника вже не цікавий: мовляв, «Будденброки» не вписуються в загальну панораму Майнової спадщини, оскільки вони створені у «художньому ключі XIX століття», тепер нібито безнадійно «анахронічному».}

_{Не будемо сперечатися з глибоко помилковою, огульною інтерпретацією художніх традицій минулого століття. Але із спробами вирвати «Будденброків» із загального контексту творчості німецького романіста, із спробами штучно протиставити їх творам пізнішого періоду – «Чарівній горі» та «Доктору Фаустусу» – можна й треба боротися. «Будденброки» і досі вражають дослідника своєю начебто навмисною простотою, за якою насправді ховаються фактично всі стихії та напрямки тогочасної думки, – простотою, яка після уважнішого читання обертається неабиякою складністю. Тим більше вони спантеличили читачів тієї доби – і особливо тих, які особисто знали Томаса Манна. Виявляється, що майбутній романіст ще на шкільній лаві зажив собі слави дивакуватого і водночас недалекого хлопця. Характерно, що рідні Томаса Манна, які кілька вечорів терпляче слухали голосне читання «Будденброків» молодим автором, сприйняли їх як його чергове дивацтво… Лише найбільш проникливі рецензенти (а їх було небагато) зрозуміли, що на обрії німецької та й не лише німецької, літератури з’явилося нове світило. Невдовзі «Будденброки» викликали величезний і повсюдний інтерес, який триває аж до наших днів і, напевне, триватиме далі.}

_{Цей інтерес у першу чергу був зумовлений тим, ще «Будденброки» бездоганно відтворили деградацію німецького бюргерства, яке Томас Манн вважав чи не найзразковішим носієм ідеалів буржуазної демократії. Водночас у «Будденброках» вперше поставлене питання величезної ваги, яке знов-таки енергійно дебатуватиметься у подальшій творчості німецького романіста – що ж прийде на зміну агонізуючому бюргерству? Вже в «Будденброках» спостерігаються спроби відповісти на це питання якомога переконливіше та об’єктивніше. Проте автор, очевидно, не завжди був задоволений своїми висновками та підсумками: вся його наступна художня діяльність – це безперестанні, без прикладні за своєю напругою пошуки правильної відповіді на це питання… «Будденброки» були глибоко новаторським твором, своє рідною реакцією на певні явища в літературі Німеччини та Європи взагалі.}

_{Відомо, що після революції 1848 року німецька прозі опинилася на периферії європейської літератури. Її позначала дрібнотемність, байдужість до «континентальних» проб лем, навмисна провінційність. Настроєна переважно анти романтично, вона разом з тим тлумачила реалізм як поверхову описовість, як ретельну і водночас байдужу інвентаризацію буденного, звичного, звичайного. Образ – ця головна одиниця художнього мислення – у німецьких белетристів доманнової доби був чимось самодостатнім, вкрай безбарвною калькою навколишньої дійсності.}

_{Переворот, здійснений Томасом Манном у царині німецького роману, полягав у надзвичайному розширенні авторського кругозору, в рішучій відмові від нудної, безцільної описовості, у прагненні знаходити найточніші соціально-історичні знаменники відтворюваних життєвих феноменів, їх місце в суспільстві та природі.}

_{Сучасне, модерністськи орієнтоване, буржуазне літературознавство намагається використовувати ці особливості поетики Манна, зараховуючи їх до свого арсеналу, – звідси поява імені Томаса Манна в традиційних обоймах цієї критики поряд з іменами Пруста, Джойса, Кафки, Веккета… Насправді Томас Манн не тільки не порвав з великою реалістичною спадщиною XIX століття, – зокрема з російським і французьким романом, – а й грунтовно зміцнив, доповнив і розширив її володіння. Романіст наділяє певного, часто-густо вельми важливою функцією найменшу побутову деталь. Внаслідок цього його книги позначає напружена архітектурність, точні пропорції поміж тими чи іншими компонентами. Але найголовніше те, що завдяки цьому художній світ Томаса Манна вступає в особливо міцний контакт із світом реальним.}

_{Простежимо найбільш інтенсивні вияви Майнового новаторства на конкретному матеріалі роману. «Будденброки» – на перший погляд зразковий сімейний роман, яких було так багато у західній, особливо в німецькій, літературі минулого століття. Перед нами хроніка кількох поколінь любекської «патриціанської» сім’ї Будденброків, хроніка, яка охоплює досить великий часовий обшир (понад півстоліття). Скільки таких хронік з’являлося ще задовго до дебюту Томаса Манна – досить згадати німецьку письменницю Марлітт, англійських – Троллопа, Гемфрі Уорда та багатьох інших, твори яких мали дешеву, але, на жаль, величезну популярність. «Сімейні романи» будувалися на стереотипах, що якнайкраще відповідали атмосфері бюргерської доби, – на дидактиці, на численних ситуаціях, які засвідчували цілковиту і недвозначну перемогу бюргерства над антибюргерством.}

_{Так, обов’язковими ознаками цих романів були картини сімейної ідилії, – як правило, довгі та монотонні… У цих книгах звичайні обіди чи вечірки перетворювалися на свого роду сцену, де розігрувався ретельно продуманий спектакль бюргерського побуту, на урочисті ритуали чи дійства, що демонстрували незламність, одвічність цього побуту… По менш обов’язковими аксесуарами «сімейного роману» був добрий та дотепний дідусь, патріарх клану, оточений зграйкою пустотливих онуків, розумний, працьовитий, дещо педантичний батечко і, нарешті, симпатичне жіноцтво – поважні цнотливі матрони, що зберегли залишки колишньої краси, та зовсім молоденькі, соромливі наречені. Зрештою, ідилію інколи порушував блудний син, який замість того, щоб стати респектабельним негоціантом, несподівано починав бавитися віршами або малярством, гаяти час за театральними лаштунками, з’являтися (який жах!) у товаристві поетів, художників і навіть балерин… Зрештою, блудний син після неодноразових дідусевих чи батечкових напучувань повертався в лоно сім’ї й діставав солідну частку родинного діла.}

_{Здавалося б, у «Будденброках» також наявні всі ці ознаки. Перед нами постають і нескінченні бюргерські обіди, і симпатичні постаті дідусів-патріархів, і сухуватий батечко, і справжній жіночий та дівочий квітник. Є у «Будденброках», так би мовити, «ренегат», який виказує не комерційні, а артистичні нахили, – дивакуватий Христіан… Але наскільки переосмислені, перебудовані, перетасовані і просто спародійовані ці традиційні стандарти «сімейного роману»! Від них, власне, не залишається каменя на камені – перед нами безжальна і безперестанна компрометація ще донедавна авторитетного жанру.}

_{Що ж робить Томас Манн з цими стандартами? Він вдається до особливої операції, внаслідок якої вони дістають дуже чіткий історичний контекст. Якщо досі світ сімейного роману існував поза часом і простором, то автор «Будденброків» з несподіваною для двадцятишестирічного початківця енергією віднаходить як першо– так і другорядні суспільно-історичні координати вчинків своїх героїв, Знак історичного часу обов’язково присутній у системі того чи іншого образу. Томас Манн на кожному кроці майстерно вплітає в художню тканину ті чи інші конкретні історичні реалії. Ефективність відповідних авторських зусиль очевидна.}

_{Варто пригадати суперечку батька і сина Будденброків та пастора Вундерліха про Наполеона. Поміркований Будденброк-молодший називає його «нелюдом». У відповіді «його батько й пастор Вундерліх, здавалося, ледь-ледь пересміхнулися».}

_{Зміст цього, здавалося б, цілком периферійного епізоду вкрай багатозначний: перед нами достають соціально чіткі портрети різних генерацій німецького бюргерства – сибаритів і вольтер’янців позаминулого століття, вихованих на французькому (тобто просвітницькому) вільнодумстві, і молодшого за віком буржуа, який, проте, втратив «класову молодість», став святенником і консерватором.}

_{Контури конкретних історичних процесів виразно проступають і в інших, на перший погляд аж надто «приватних», епізодах будденброківської епопеї. Так, клан веде фінансові справи з Франкфуртом, незважаючи на його австрофільську орієнтацію, що в епоху австро-прусської війни, зрозуміло, призводить до збитків. З іншого боку, низка поразок і принизливих невдач, що переслідують сенатора Будденброка, пояснюється не стільки його фізіологічним занепадом, скільки рішучим неприйняттям нової, агресивної комерційної моралі, яка запанувала на порозі німецької імперської історії.}

_{Отож автор ніби обмежується, рамками сімейного літопису, проте за численними нещастями, що спіткали родину Будденброків, виразно відчутна імперіалістична переорієнтація німецької буржуазії.}

_{Таким чином, Томас Манн стихію побутового, буденного настирливо занурює в стихію історичного. Застиглі конструкції сімейного роману розплавляються під гарячими вітрами історії. Самодостатнє, самоцінне, неймовірно ретельне колекціонування сімейних перипетій поступається місцем перед їх систематичним виведенням на широкі історичні обрії.}

_{Ефект такого чи не першого в німецькій літературі експерименту справді дивовижний. Справді, якщо в традиційному сімейно-побутовому вимірі спостерігався якийсь досить-таки нудний, одноманітний ритм, мав місце свого роду коловорот подій, внаслідок якого все, так би мовити, поверталося на круги свої (заблукалі «овечки» після недовгих авантюр сумирно поверталися в бюргерську отару, після епізодичних фінансових поразок знову наставало «процвітання» і т. д.), то в «Будденброках» усі персонажі несподівано потрапляють в засідки, які їм влаштувала історія. Ця вельми несентиментальна особа вже досить побавилася делікатністю, так би мовити, суспільною цнотливістю бюргерства – тепер їй потрібні конкістадори від комерції та індустрії, агресивні, хижі, безжальні буржуа, які розуміють, що традиційна бюргерська етика давно вже стала безнадійним анахронізмом (у романі вони репрезентовані родиною Гагепштремів). Отже, будь-який компонент художнього світу «Будденброків» – похідне від історії.}

_{Так відбувається історизація матеріалу, гарячкові пошуки його суспільного, класового, часово-історичного коефіцієнту.}

_{Власне, Томас Манн зробив для німецького роману те саме, що Бальзак для французького. «Людська комедія», відтворена великим французьким романістом, розігрується на історичній сцені, на тлі конкретного історичного декоруму.}

_{Щонайгостріший, драматичний, ба навіть катастрофічний історизм позначає і світ «Будденброків». Усе тут рано чи пізно виявляється нетривким, нестійким, плинним. Багатства любекських патриціїв поволі зменшуються внаслідок незграбних, архаїчних фінансових операцій або розтринькуються «блудними синами» на зразок згаданого Христіана, падає їх донедавна несхитний авторитет, на зміну міським сенаторам, що цитують Гейне і з відразою ставляться до неінтелігентних скоробагатьків, приходять люди, які цілковито, до гротеску уособлюють найпотворніші риси буржуазної моралі. Відбувається, за словами зрілого Томаса Манна, «перетворення бюргера на буржуа», руйнуються останні осередки хоч якоїсь ліберальної демократії.}

_{Так сімейний роман під пером молодого майстра перетворився на роман історичний, тобто на жанр, у якому особисте міцно переплітається з загальним, стає, як ми вже зазначали, його функцією.}

_{Достоїнства «Будденброків» як історичного роману істотно поглибилися за рахунок авторового прагнення відповісти на питання: а що ж робитиме бюргер, який не перетворився на буржуа і водночас назавжди втратив свій соціальний грунт?}

_{Цьому питанню присвячена ледве чи не третина роману – і не випадково, оскільки воно мало для Томаса Манна і тисяч його сучасників аж ніяк не академічний характер. Романіст, проспівавши відхідну померлому бюргерському світові, повинен був художньо осмислити і долю колишніх громадян цього світу, умови їхнього якісно нового суспільного існування. І саме тут Томас Манн попав у метафізичну пастку, з якої він ледве вибрався…}

_{Як зазначалося, молодий письменник потрапив під сильний вплив ніцшеансько-шопенгауерівських ідей, лише почасти пом’якшений Майновою повагою до гуманістичної традиції. Отож, ідеологічні симпатії автора «Будденброків» виразно проступають у його визначенні постбюргерської ситуації. Томас Манн в останніх розділах роману пропонує модель культури, побудовану на фальшивій антитезі – або помірковане бюргерство з його вже спримітизованими ідеалами гармонійної людини, або ніцшеансько-шопенгауерівський песимізм, агресивність, схильність до філософських та соціальних крайнощів.}

_{Таким чином, ідеологічне навантаження образу останнього Будденброка, маленького Ганно, зрозуміла. Мистецька царина стає для нього «нейтральною територією», вільною від деспотизму бридкої дійсності, своєрідним духовним наркотиком, який гарантує хоча б тимчасове забуття. Хлопчик слухає Вагнерового «Лоенгріна», і «чудесна світла музика… піднесла його над усіма… дрібницями».}

_{Ганно Будденброк не шукає в мистецтві можливості для енергійної життєдіяльності. Його вабить не повнокровний світ бетховенівської та добетховенівської музики, а, головним чином, пізній Вагнер. У своїх музичних студіях Ганно немов переповідає, наслідує, дублює мистецький декаданс тієї доби з його хворобливою витонченістю, безмежною відразою до буденщини, песимізмом.}

_{Автор прагне наділити героя Шопенгауеровою нехіттю до життя – пригадаємо смерть Ганно, зумовлену скоріше психологічними, ніж фізіологічними чинниками. Разом з тим не можна не побачити високої реалістичності цього образу.}

_{В епізодах, пов’язаних з останнім Будденброком, тверезий реаліст кінець кінцем здобуває перемогу над декадентською спекуляцією: «під завісу» роману постає унікальна в європейській літературі XX століття максимально правдива картина дитинства майбутнього декадента. Томас Манн прагнув осмислити його трагедію як особливо гострий вплив одвічної ворожості артистичного начала і буржуазної дійсності. Проте поступово вимальовується якісно Інша ситуація, – стає зрозуміло, що відразу Ганно до життя зумовили не позачасові почуття з числа зафіксованих і оспіваних Шопенгауером, а страх перед любекською дійсністю з її безжальними товстосумами.}

_{Томас Манн спочатку прагнув довести закономірність, мало не фатальність появи естетської фронди. Але виявилося, що героєве неприйняття навколишнього світу носить виразно соціальний характер, і шопенгауерівський акомпанемент теми, власне, залишився за її бортом.}

_{Отже, «Будденброки» знайомлять читача з тією ділянкою мистецької царини, де зосереджуються творчі зусилля художників-відлюдників, які тримаються подалі від навколишнього світу, однак Томас Манн нітрохи їх но ідеалізує.}

_{Значення «Будденброків» не тільки в художній досконалості твору: як уже згадувалось, хоч би що писав зрілий Томас Манн, він у тій чи іншій формі повертався у світ свого юнацького роману, так чи інакше торкався висунутих ним ідей, які продовжив і поглибив у своїй подальшій творчості.}

_{У «новелах про художника» 900-х років він усебічно розробляє тему «заблукалого бюргера», який втратив контакти із своїм соціальним оточенням («Тоніо Крегер»), тему художника, який особливо радикально заперечує та руйнує і без того слабкі засади бюргерської культури («Смерть у Венеції»).}

_{У романі «Чарівна гора» (1925) головна антитеза «Будденброків» (несумісність бюргерського та декадентського) досліджується уже не в «сімейних», а в загальноєвропейських масштабах на величезному, майже неосяжному політичному, філософському і навіть біологічному матеріалі.}

_{У так званій біблійній тетралогії «Йосиф та його брати» (1933–1943) на екзотичному, вкрай архаїчному матеріалі дебатується гостро сучасне питання про духовну самостійність індивіда і погоджену з нею життєву активність. По суті, тут розроблялися питання, справді кардинальні для бюргерського гуманізму. Його часово-історична, соціально-психологічна специфіка ретельно простежена у романі «Лотта у Веймарі» (1939).}

_{Тоді ж письменник інтенсивно працює над романом «Визнання авантюриста Фелікса Круля», де з особливою силою виявляється майстерність Томаса Манна-сатирика, яка теж бере свій початок у «Будденброках».}

_{І, нарешті, велетенським підсумком духовних шукань Томаса Манна, кульмінацією його півстолітньої духовної «одіссеї» став «Доктор Фаустус», сповнене відчаю і прихованої надії слово над свіжою могилою буржуазно-індивідуалістської культури. У цьому романі антитеза бюргерського і декадентського – вдамося до гегелівської термінології – взагалі знімається, поступаючись місцем перед певністю у неодмінному пришесті соціалістичного світу, який, з одного боку, звільнить людину від надмірної вузькості бюргерської культури, а з іншого – від небезпеки естетсько-індивідуалістських авантюр, яку якнайповніше продемонструвала, за словами Томаса Манна, «націонал-соціалістська катастрофа»…}

_{Творчості Томаса Манна присвячено сотні книг і тисячі статей, але проблеми його літературної спадщини, напевне, ніколи не будуть вичерпані. Томас Манн висунув їх уже в «Будденброках», а потім у напруженій взаємодії з «генієм часу» виводив їх на все нові й нові духовні обрії, аж поки в основу письменникової культурології не лягла переконаність у тому, що тільки «прийдешність, яку неможливо уявити без комуністичних рис», соціалістичне майбуття врятує культуру і від історичної приреченості бюргерського, і від войовничого антигуманізму декадентського.}

_{Вадим СКУРАТОВСЬКИЙ}