Текст книги "Блискавка"

Автор книги: Роман Квант

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 15 страниц)

5

– Алло, батя? Тут в мене виникли деякі проблеми. Софія не хоче нам допомагати. Я пробував з нею домовитися…

– Значить, погано пробував, – відповів Павло. – Як ти можеш досягти в житті успіху, якщо не вмієш елементарно домовлятися з людьми?

– Цю бабу не можливо було вмовити, – сказав невдоволено Денис. – Я зробив все, що міг. На жаль, це не вдала ідея була. Вона стерва.

Його батько тяжко зітхнув.

– Тоді в мене немає іншого вибору, як…

Він замовк.

Денис намагався розгадати, що в нього твориться в голові. Але непередбаченість – одна із рис характеру Павла.

– Не зрозумів?

– Далі буде видно.

Він просто не хотів сину розкривати свої карти.

– Атєц, шо ти задумав на цей раз?

– Нічого особливого. Просто я вимушений приймати радикальні заходи. Іноді, заради великих грошей треба йти на певні жертви і приймати рішення, які суперечать моральним принципам. Таке правило існує завжди серед успішних і багатих людей.

– Я це дуже добре розумію, але шо ти хочеш робити далі? Які в тебе плани?

– Ден, це тебе не стосується. Вирішуй свої проблеми, а я вирішуватиму свої. Ти не зміг мені допомогти, тому далі я буду діяти сам. Але в такому разі, не розраховуй більше на тисячі доларів з мого боку. Все, зникни, я дуже зайнятий.

Роздратований Денис, поклав стільниковий у кишеню джинсів, проклинаючи в думках Софію. А Павло тим часом, сидів в авто, щось обдумуючи дуже важливе. Трохи помізкувавши, він набрав номер свого помічника, праву руку у всіх важливих справах – Степана Озерського.

– Степан? Здоров.

– Здоров. Як в тебе справи?

– Нормально. Слухай, ти повинен зараз приїхати до мене в офіс через півгодини.

– А що таке?

– Для тебе з’явилась нова робота. Зовсім не складна і досить прибуткова.

– Я вже лечу в офіс.

– Оце інша розмова. Чекаю.

Менш ніж за півгодини Степан приїхав в офіс до Павла і прийшов в його кабінет, не забувши перед цим кинути пожираючий погляд на привабливу секретарку з коротенькою спідницею, в якої були видні світлі трусики. Степан був досить високим, трохи худим, але впевненим у собі і завжди знав, що хоче. Господар вже чекав його в кабінеті, дивлячись на монітор екрану, де йшов вестерн із Клінтом Іствудом. Тільки помічник зайшов, він зупинив фільм і повернувся в його сторону.

– Сідай, – мовив він, показуючи рукою на стілець, що стояв поруч від нього. – Добре, що ти так швидко приїхав. Справу треба вирішувати якомога швидше. Це дуже серйозно.

– А що за діло?

– Це безпосередньо впливає на мій бізнес. При успішному його вирішенні, я зумію зберегти багато лаве, яке зараз втрачаю із-за конкурентів. Відповідно і ти отримаєш з цього не поганий куш, але спочатку треба попрацювати. Отже, треба знайти одну дівчину Софію Даниленко і вмовити її будь-яким чином допомогти мені в пошуку зрадника, що так мене підставляє. Для цього треба розробити чіткий план і слідувати йому. Дєвку треба знайти якомога швидше.

Озерський здивовано на нього подивився, не розуміючи в чому річ. Він чув різні дивацтва від свого шефу, але таке було вперше.

– Я тебе не розумію, – мовив нарешті він. – На хрена нам здалася ця тьолка?

– Річ в тім, що ця баба має певні телепатичні здібності і саме за допомогою цього вона зможе мені допомогти. А я за це добре заплачу. Розумієш? Тут все просто. Вона тіпа екстрасенс.

– Ні хрєна сєбє! – вражено сказав Степан. – Ти звертаєшся за допомогою до екстрасенса?

– Так, це може збільшити бабло. Твоє завдання знайти її і запропонувати штук двадцять за допомогу. Ось фото Софії.

Павло простяг йому фотографію із її зображенням. Той професійно подивився на обличчя, запам’ятавши його.

– Оце так, краля! Я б її трахнув.

– Навіть і не мрій. В Дена є на неї плани. Крім того, я теж хочу з нею розважитися. Так, шо до тебе черга може і не дійти.

– Нічого, я терплячий. Якщо необхідно, то почекаю. До речі, а якщо вона не погодиться тобі допомогти? – спитав Степан.

– Тоді запропонуй п’ятдесят косарів, але щоб вона погодилася. Максимум, на що Софія може розраховувати – це сто кусків. Звісно, наша валюта. Від зелені обійдеться. Буде дуже жирно.

– А якщо дівка все одно не захоче?

– Тоді ми силоміць заберемо її сюди і заставимо допомогти, але вже за безкоштовно.

– Скільки я буду з цього мати?

– Десять косих зелені, плюс відсотки з доходу.

– Добре. Але тут є ще одна проблема…

– Яка?

– Якщо ця Софія тобі допоможе, то вона буде забагато знати. А це дуже небезпечно.

Павло задумливо почухав підборіддя. В його погляді не було, а ні жалю, а ні страху, коли він казав наступне:

– Цю проблему я тобі доручаю вирішувати самому. Ти ж знаєш, що робити з людиною, яка не потрібна нашій організації. Коли виникне така проблема, тоді і прибереш її.

6

Софія все ще перебувала у меланхолії, зайшовши на сайт, де була розміщена про неї інформація. Власне, це для неї був черговий шок (вже вкотре?), бо почути це і побачити теж саме на власні очі – це зовсім різні речі. Курсивом великими літерами було написано те, що більше всього дівчина боялася:

ТЕЛЕПАТІЯ СОФІЇ…

Нижче:

ОБГОВОРИТИ НА ФОРУМІ!

Вона відкрила цю тему і побачила скільки різних зареєстрованих відвідувачів за різними ніками обговорювали її, критикували і відверто насміхалися, з недовірою відносячись до паранормальних можливостей дівчини. Там писали, що це вигадки, що вона хвора і їй треба відправити в психушку, а також називали її різними образливими словами, намагаючись принизити дівчину навіть через віртуальний світ мережі Інтернету. Автор теми зареєструвався під іменем «Sofia-Mag», а на аваторі була її фотографія. Після цього, йшло безліч повідомлень від тих, хто над нею знущався у невербальній формі, залишаючи довжелезні та дуже образливі коментарі на форумі.

Наприклад, «ГопNік-12» порекомендував їй взагалі застрелитися і не забруднювати форум «всілякою фігнєю та напрягать рєальних пацанів». А «Німфетка» написала, що Софія «полная дура, шо вивчає якусь телепатію. Лучшє практіковать чорную магію і заворожувати людей, шоб вони тєбє служилі. Шо-то тіпа гіпнозу». Був ще «Правєднік», який хотів наставити Софію на істинний шлях цитатами із Біблії та повідомити про дуже скорий кінець світу. Серед зареєстрованих учасників форуму були навіть «Будда руліт!», «Баба-Йога» (з детальними описами прийому психотропних речовин для розширення границь власних можливостей і відкриття Сахасрари), «Дон Жопан» (ймовірно, мали на увазі Дона Жупана, але це зробили навмисне) та «Астра-льотчик», який пропонував їй практикувати вихід з власного тіла для здійснення астральних подорожей.

Вона більше не змогла читати повідомлення форуму, тому вийшла з цього сайту. Жоден учасник форуму не повірив про телепатію і писав всіляку дурницю, щоб просто згаяти свій час. Це тільки ще більше гнітило дівчину, яка і до того вже натерпілася горя і невдач. За вікном пішов дощ, а в небі десь гриміло. Чомусь Софія знову пригадала удар блискавки і злякалася, що зараз ця трагічна подія знову відбудеться. Хоча, підстав про таке думати зовсім не було. Просто тепер дівчина без причин трохи панікувала, коли наставав дощ і дуже боялася блискавки.

Це, звісно, дурниці. Але треба зізнатися, хоча б собі, що я боюся блискавки. Одного разу мені вистачило на все життя. Але тепер в мене виникла з цього приводу фобія. Як її позбутися?

Відповіді не було.

7

Під тихий стукіт крапель дощу об скло, Софія не помітно заснула і їй приснився сон. Дуже жахливий і реальний сон. Дівчина побачила уві сні свою матір, яка посміхалася. Все було чудово і прекрасно в цьому видінні, лише до певного часу.

…Вона бачить чоловіка в темряві, що сидить напроти вікна із недобрими намірами. Він явно задумав щось не добре. Тьмяне світло падає на його похмуре обличчя. Столик, за яким він сидить зайнятий жінкою – його супутницею. Раптом Софія пізнає її в обличчя. Світлана

(мертва, вона же померла!)

(не може бути! Це насправді не відбувається!)

сидить за столом і п’є вино разом з цим чоловіком. Настрій у неї був чудовий і здавалося, вона задоволена життям. Софія за цим спостерігала, відчуваючи, що цей чоловік хоче заподіяти зло мамі. Це відчувалося у його лихому погляді. Пальці чоловіка нервово стукали по столу, наче він нетерпляче чогось чекав. Чекав слушної нагоди. Нагоди, щоб зробити свій недобрий лихий намір.

А Світлана хвилин через п’ять встала за столу і вийшла в туалет. Софія побачила, як той чоловік підійшов до її місця і

(він явно задумав щось недобре! Я повинна його зупинити. Точно, цей чоловік небезпечний в першу чергу для моєї мами. Я повинна втрутитися і зупинити його)

озирнувся по сторонах. Нікого не було поруч (власне, вона не бачила більше людей в цьому ресторані окрім незнайомця і Світлани). Він швидко дістав з кишені якийсь порошок і підсипав їй в бокал з вином.

– Що ти робиш?! – закричала Софія, розуміючи, до яких наслідків це призведе. – Не смій сипати отруту в бокал з вином!

Марно.

(здається це дежа вю, я колись це бачила точно!)

Проте, здавалося, що чоловік не чує її і навіть не помічає, наче вона була привидом. Він зробив свою справу і спокійно сів на своє місце, як ні в чому не бувало. Час тягнувся повільно та нудно.

(чорт, я не можу нічого вдіяти! Це не реально! Чому мене ніхто не бачить? Невже я привид?)

Світлана повернулася за кілька хвилин. Чоловік їй посміхнувся у відповідь, знаючи, що трапиться далі.

– Сьогодні чудовий вечір. Давай за це вип’ємо, – він сів ближче до неї.

– Гаразд, – погодилася мати Софії.

– Ні! – закричала Софія панічним голосом. – Мамо, не пий! Це отрута! Не пий, бо ти помреш!

Але Світлана теж не чула її голосу і Софія зрозуміла, що опинилася в іншому вимірі. Вона могла лише спостерігати, що відбувається і не мала жодної можливості в це втрутитися. І в цьому був її найбільший жах. Світлана повільно взяла бокал і зробила маленький ковток. Дівчина з болем і з жалем спостерігала за цим. А її ніхто навіть не помічав. Повільні маленькі ковтки тільки уповільнювали реальність майбутнього жаху, що чекав на Світлану. З кожним ковтком її життя як пісочний годинник зменшувалося на мільйони пісчинок.

– Мамо, не пий! – знову закричала вона. – Цей чоловік підсипав тобі отруту в вино! Прошу тебе. НЕ ПИЙ ВИНО! НЕ ПИ-И-И-И-И-Й!!!

Але Світлана знову зробила кілька ковтків і потім повністю допила усе вино, поставивши пусту склянку на стіл. Чоловік

(затемнення)

за нею спостерігав.

(я не бачу його обличчя!)

Через хвилину Світлані стало зовсім погано і вона впала мертвою на підлогу, розбивши ту склянку з отрутою.

– НІ! ЦЬОГО НЕ МОЖЕ БУТИ! Я НЕ ВІРЮ В ЦЕ! Я НЕ ВІ…

Софія намагалася запам’ятати

(затемнення)

обличчя цього чоловіка, який після цього

(З А Т Е М Н Е Н Н Я)

голосно реготав. Він був в темному плащі

(Господи, що це за звір ховається?)

і в сірому капелюсі, що налазив йому аж на очі. Софія хотіла схватити пляшку з під вина і розбити об його голову. Але…

… але вона голосно закричала, від побаченого уві сні

(вбивці)

жаху, який тільки-но почався. Як таке могло їй приснитися? Адже мати дівчини

(була отруєна)

померла від серцевого нападу і це був

(навмисний вчинок)

нещасний випадок. Тоді до чого цей сон з отрутою? Як його можна пояснити і чи це випадковість насправді? А може це був не сон, а

(реальність)

щось інше не зрозуміле?

Феноменальне видіння минулого?

Дощ продовжував капати з неба, не зволікаючи на відкриті питання Софії, що залишалися без відповіді.

На жаль, відповіді були на всі питання далеко не такі добрі, як хотілося б, але яку ціну довелося їй заплатити за це, Софія не мала уявлення.

Розділ VIII
Викрадення Софії

1

Цю ніч Софія спала дуже погано і довгий час взагалі не могла заснути. Лише під ранок, коли вже почало світати, вона міцно спала аж до дев’ятої ранку. Батько її не будив, тому, коли дівчина вже прокинулася, Василь снідав на кухні.

– Доброго ранку, тату.

– Доброго ранку, – він уважно подивився на доньку. – Ти себе добре почуваєш?

– Так, я просто не виспалась. Довго не могла заснути. Щось ніч видалася важкою…

– Це погано. Ти, мабуть, проспала пари.

Софія трохи завагалася, але потім вирішила сказати правду.

– Ну, на одну пару вже точно не встигну…

– Треба раніше лягати спати, щоб виспатися. Ти може не могла заснути із-за якоїсь проблеми?

– Не якоїсь, а конкретної проблеми.

Софія збиралася з думками, щоб правильно почати розмову, про те, що їй приснилося минулого вечора.

– Тату, я хотіла… е-е… поговорити, ну, про маму… Як вона померла?

Василь здивовано подивився на доньку, не в змозі зрозуміти, що вона має на увазі. Це його навіть трішки налякало.

– Що?! Що ти таке взагалі говориш?! – не міг зрозуміти батько. – Ти добре знаєш, що вона померла від серцевого нападу. Навіщо ти питаєш таке?!

– Мені просто приснився сон…

– Який ще в біса сон?! – не міг заспокоїтися ніяк Василь.

Софія бачила, що тато з недовірою віднісся до її слів і навіть дещо розлючений, що вона сама сумнівається в причині смерті матері. Але в неї були підстави сумніватися і вона сподівалася, що ці підстави виникли не просто так. Василь же сидів за столом дещо розгубленим і знервованим, намагаючись все зрозуміти самому. Проте, розуміння – це лише маленька частина інтерпретації нашого світу.

– Просто мені приснився жахливий сон, про мою маму. Я не могла вчора вночі від цього заснути і заспокоїтися…

І Софія повністю розповіла побачений сон батькові, який дуже уважно її слухав. А потім намагався досить спокійно віднестися до всього цього, хоча, це зробити було досить не просто. Вся ця картина видавалася якоюсь нереальною, спотвореною. Містифікацією.

– О, Боже! – нарешті вимовив він, важко зітхнувши і закривши руками обличчя.

Дівчина мовчки дивилася на нього, не в змозі щось сказати.

– Ти так серйозно сприймаєш цей сон? – трохи згодом здивувався Василь. – Дійсно, для нас це величезна втрата, а сон лише посилює біль від цієї втрати. Але ж те, що ти побачила уві сні не було насправді.

Софія повільно підняла на нього очі.

– Боюся, що це не так.

– Господи, про що ти взагалі говориш?! Це був лише сон! І всі ми знаємо, що твоя мати померла від інфаркту. Мені досі не вистачає її, але це не привід, щоб так ставитися до цього сну. Врешті решт, багато безглуздих снів буває і це один із них. Я не думаю, що тобі слід до нього ставитися серйозно. І не варто сни тлумачити по Фрейду, на кшталт, підсвідомі страхи.

– Мабуть, варто. Не знаю, у мене є якесь відчуття… видіння… що сон цей приснився не просто так. Фрейд тут ні при чому. Просто мені здається, що це могло бути насправді.

Вона говорила це дуже повільно і досить упевнено, але відчувалося, що дівчина сама боїться того, що каже. В очах було написано суміш страху, відчаю і не впевненості, а її руки трохи тремтіли, коли вона казала ці слова. Василь мовчки похмуро дивився собі під ноги кілька хвилин, намагаючись зібратися з думками.

– Не знаю, навіть і що сказати… – сказав він. – Можливо, це якось пов’язано з твоїми видіннями або… – батько розвів руками. – Вибач, мені треба бігти на роботу. Давай про це поговоримо ввечері, добре?

– Ну, гаразд.

– Та і тобі треба бігти на пари. Ввечері обов’язково про це поговоримо. Я тобі обіцяю.

Василь обійняв доньку, як найдорожчу людину для нього на світі.

– Тату?

– Що?

– Я люблю тебе.

– Я теж люблю тебе, Софія. І я дуже турбуюся, коли з тобою відбувається щось дивне... Гаразд, ввечері побачимося.

На жаль, він не знав, що в той день більше не побачить доньку. До речі, можливість побачити Софію у нього буде дуже не скоро.

А може і не буде такої нагоди.

Ніколи.

2

Софія залишилася сама-самісінька зовсім не надовго, бо їй треба було їхати на заняття. Знову перед нею постала проблема: як жити з тим, що всі в університеті будуть обговорювати її надприродні можливості? І чому вона не встигла про це розповісти батькові, щоб той щось порадив? Мабуть жахливий сон змішав всі карти дівчини. Але у всякому разі, їй доведеться їхати на пари рано чи пізно, тому краще це зробити просто зараз. Тоді балачки і різні плітки швидше почнуться і відповідно раніше закінчаться.

Така перспектива була не дуже приємною, але більш-менш влаштовувала Софію і обіцяла швидше вирішити цю проблему. Теоретично це зробити легко, а от на практиці вона буде дуже довго вагатися перед тим, як зробити вибір.

Єдине, що мене турбує, так це розмова з подругами. Як вони до мене віднесуться і чи не виникне від цього непорозуміння? Про Дениса я, думаю, можна не хвилюватися. Він мені не подобається і я не збираюся а ні зустрічатися з ним, а ні допомагати його батькові. В цьому я абсолютно впевнена. Нафіг цього дебільного Дениса!

3

Коли Софія виходила на вулицю, то помітила, що від вчорашнього дощу не залишилося а ні сліду: всі калюжі повисихали. Цей день був спекотним і дуже теплим, що означав дуже скорий прихід такого довгоочікуваного і такого приємного літа, яке завжди проходить з блискавичною швидкістю. Єдине, що нагадувало їй про дощ і блискавку,

(видіння)

так це вчорашній сон, що ніяк не міг дати їй заспокоїтися.

Дівчина знову і знову поверталася до побаченого сну, намагаючись вловити його домінанту, себто зрозуміти зміст. На підсвідомому рівні, Софія була впевнена, що цей сон і вчорашня блискавка не простий збіг обставин і що над цим стоїть щось набагато більше, ніж вона думала раніше. Взагалі над такими метафізичними, навіть в певному сенсі містичними речами, треба було подумати більш ретельно в спокійній обстановці без оточуючих людей, коли буде вільний час. Софія була впевнена, що доля посилає їй певні знаки, які вона не помічає, а якщо і помічає, то не може розгадати їх зміст. Так, її сприйняття світу значно змінилося, але не можна точно сказати, що це на краще. Це може бути просто по-іншому, по-особливому з певними недоліками та перевагами.

Далі, Софія перестала над цим думати і зосередилася над тим, що її чекає попереду, а саме: відповідь на багато численні питання її одногрупників. Через це треба пройти, власне, як і через більшість випробувань в цьому житті. Тому, дівчина намагалася бути спокійною, коли заходила в корпус університету (який її вже остаточно набрид за весь короткий час навчання) разом з іншими студентами. Поки вона йшла до аудиторії, час плинув дуже повільно, наче уповільнена зйомка фільму і це порушувало і без того тонку і ненадійну стіну спокою. Софія зупинилася перед аудиторією і стала в нерішучості, призиваючи на допомогу всю рішучість, яка в неї тільки була. Але зібратися з думками і сміло зайти в аудиторію, вона ніяк не наважувалася. Страх, що з неї будуть всі сміятися і в неї нічого не вийде, ще більше лякав Софію. Поборовши усі сумніви (від яких втрачається віра у власні сили), дівчина зайшла в аудиторію, в якій гомоніли студенти, жваво розмовляючи між собою на різноманітні теми і не звертаючи ніякої уваги на неї. Але, коли Софія зайшла в аудиторію, щоб сісти до подружок, то майже всі замовкли. Всі як по команді замовкли і почали уважно, із зацікавленням дивилися на неї, як тільки дивляться відвідувачі музею на рідкісний експонат.

Те, що сталося далі, такий величезний вибух емоцій, амальгаму людських відчуттів передати словами дуже важко. Спочатку, всі одногрупники мовчали, а потім деякі з них почали підходити до дівчини і буквально засипали її різними запитаннями про її здібності медіуму. Софія, як могла, відповідала на деякі питання, але здебільшого намагалася уникати їх. Оля з Настею також не забарилися поставити цілу купу питань. Тільки лише один Денис не ставив ніяких питань і не проявляв жодного інтересу до її персони. Здавалося, що він взагалі не існує тут, залишивши лише фізичне тіло та відправившись в астральну подорож, кудись далеко в трансендентацію, за межі людської свідомості.

Надприродна цікавість одногрупників потроху почала спадати і Софія змогла через деякий час полегшено зітхнути, але зовсім не надовго. Недовіра, з якою віднеслися одногрупники до її телепатії та видіння майбутнього, викликало у дівчини певний душевний біль. Насправді, її було дуже погано, що вони до всього ставляться з недовірою, з глузливими посмішками і приколами, наче вона хвора і це проявляються такі симптоми цієї психічної невиліковної хвороби.

Усі, без виключення, час від часу кидали на неї погляд, сповнений жалю, наче розуміли, що на її долю випало стільки страждань, невезінь та невдач. Але Софія сподівалася і це витримати, щоб через деякий час це забулося, щоб вона нормально змогла жити в студентському середовищі.

Але як було раніше, так вже не буде.

4

– Ти не хочеш вибачитися за той випадок, коли ти мене послала? – спитала Ольга трохи роздратовано, коли галас студентів потроху стих.

– А ти ще питаєш?! – вирвалося у Софії. – Ти хоч знаєш, як мені тепер погано і як всі з мене сміються, ніби я божевільна!

Вона ледве тримала себе в руках, щоб не розплакатися. От тоді б сміху було, якби вона рюмсала, як немовля!

– Ну, я припускаю, що, можливо, в тебе є певні здібності… – сказала Оля. – Але ти вже не зможеш нічого вдіяти. Колись це повинно забутися. Треба пережити це і все.

– Тобі легко про це говорити, бо ти з подібним ніколи в житті не зустрічалась. Але ти навіть на одну тисячну не можеш зрозуміти того, як мені важко це пережити. Це такий біль у душі!

Оля від цього голосно розреготалася. Наче щойно обкурилася гашишу. І в цей момент сміху, Софія швидко збагнула, що між ними дружба закінчилася, а їх погляди стали значно розходитися. А саме головне, що дівчина не бачила ніякої підтримки з боку подруг (поправка: екс-подруг), а лише одні насмішки і дитячі приколи.

– Оце ти даєш! – крізь сміх, що душив її, вимовила вона.

– Ти так говориш, наче в тебе в житті все втрачено. Це ж просто смішно так рюмсати. Я не розумію, чому ти ведеш себе як істеричка.

– Заткни своє смердюче гузно! – не в силах себе тримати в руках, вигукнула Софія. – Чого ти оце розпатякалась, як курка?! Ти мені більше не подруга. Пішла нафіг, сучка!

Всі знову затихли і уважно з неприхованим інтересом спостерігали за її бурними емоціями.

– Заспокойся, Софі, – сказала Настя, але та на неї зашипіла.

– Здається, у дєвки поїхав дах, – невесело прокоментував один хлопець, що уважно за цим слідкував. – Ш-ш-ш-ш-ш! – зашипів він, передражнюючи дівчину.

Софія люто із ненавистю на нього подивилася, вирішивши відплатити такою ж монетою.

– Хто б це говорив?! Ти ж юний мастурбант, постійно дрочиш у ванній і зараз про це мрієш. Що, цнотливий пацанчику, га? – задоволено спитала вона. – Язик відсох? Чи член відсох і тобі нічого вже дрочити?

Сергій, що дійсно займався вищезгаданою справою, почервонів і від сорому опустив очі вниз. На такий несподіваний випад, він ніяк не міг достойно відповісти, а тому принижено мовчав.

– Ти, шо хвора?! Не треба на мене гнати всяку муру! – нарешті мовив він, розуміючи, що вже запізно виправдовуватися.

У відповідь пролунав регіт на всю аудиторію. Денис реготав голосніше всіх, ледве не впавши зі стільця, на якому сидів. Лише зусиллями, він зумів втримати рівновагу, щоб не опинитися на підлозі.

– Сміх сміхом, але пора вже цей спектакль завершувати, – сказала Віка.

Це була високого зросту, худа дівчина, блондинка, яка ніколи особливої симпатії до Софії не відчувала, а зараз і взагалі була настроєна по відношенню до неї ворожо, готова уткнути якусь пакість, підставити її та посміятися.

– Який ще спектакль? – озвалася дівчина. – Ти хочеш, щоб я просто зараз прочитала твої думки? Тоді не думай заперечувати мої слова, як це щойно робив Сергій.

Знову всі студенти зареготали так, що аж парти тряслися, наче від землетрусу. Їх ржання було дуже схоже на коняче і Софія подумала, що в такі моменти люди нічим особливо від коней не відрізняються.

– Краще не жартуй з цим, – порадив Денис. – Вона дійсно читає думки. Це – факт.

– Докази? – лаконічно спитала Віка, яка завжди була категоричною.

– Тобі потрібні докази? Добре, напиши на аркуші паперу якесь слово або речення і покажи його для вірності кільком людям. А тоді побачиш усе сама. Ну ж бо, сміливіше.

Віка якось невпевнено глянула на неї, а потім дістала зошит і вирвала з нього подвійний аркуш паперу. Вона робила це повільно і трохи невпевнено, наче знаючи наперед, що Софія права. Взявши ручку, Віка трохи подумала, а потім написала наступну фразу: «Я не люблю слухати попсу, мене вставляє тільки клубняк». Потім, вона показала аркуш з написом чотирьом людям в їхній групі і сіла поруч з ними, перевернувши аркуш паперу догори вниз.

– Ну? – запитливо подивилася на Софію Віка. – Тепер твоя черга. Настройся на частоту космосу і спробуй отримати інформацію.

Її слова знову заглушив голосний сміх усіх присутніх.

– Легко.

[Я не люблю слухати попсу, мене вставляє тільки клубняк.]

– Ну що, здаєшся?

– Ага, розмріялася. Я не люблю слухати попсу, мене вставляє тільки клубняк.

Всі, хто бачили написану фразу, здивовано на неї подивилися, як на восьме чудо світу, якщо таке взагалі коли-небудь буде. А ті, хто не бачив написаної фрази, підходили до столу, читали напис з аркушу паперу і здивовано хитали головами, із розкритими ротами дивлячись на неї, як на друге пришестя Христа. Навіть Віка сиділа мовчки з витріщеними очима, вражена від такого експерименту. Але через хвилину вона вже напустила на себе фальшиву рішучість та безтурботність, примруживши очі, наче їй це все байдуже.

– Оце так телепатія справжня! – сказав хтось із студентів. – Ніколи б в таке не повірив.

– Це просто фокус, – сказала Віка. – Ти, мабуть, здогадалася про мої музичні уподобання. Я тобі колись про це казала.

Проте, Віка сама не вірила в ці слова. Софія зробила свій хід: шах і мат. Ніхто більше не мав сумнівів стосовно її паранормальних здібностей і здається, тема на цьому мала завершуватися. Правда, це був початок і продовження ось-ось слід було очікувати: другий акт мав початися після антракту.

– Ну шо, Вікуся, хто і куди тобі вставляє? – в’їдливо спитав Денис. – Чи може мені це зробити? Пошторхати тебе в дірку.

Всі заржали знову, як коні Пржевальського.

– Дивись, шоб стручок в тебе не відвалився.

Але студенти знову пирснули зі сміху і реготали доти, аж поки в аудиторію не зайшов викладач і усі приколи на цьому, на жаль, завершилися. Софія навіть не намагалася щось конспектувати або слухати, поринувши високо-високо як птах в світ безмежних мрій та фантазій, де швидкість часу сильно уповільнювалася.

5

Коли була перерва, Мирослав подзвонив їй і домовився про зустріч після усіх пар. Але перед тим, як закінчився останній семінар, Віка розмірковувала про телепатію і можливість це розповісти для одного журналу. Вона навіть представила собі приблизний заголовок статті:

МЕДІУМ СОФІЯ ДЕМОНСТРУЄ ПАРАПСИХОЛОГІЧНІ

ЗДІБНОСТІ СЕРЕД ОДНОГРУПНИКІВ

Так, буде не погано, якщо про неї напишуть статтю, а можливо Віка від цього отримає грошову винагороду. Софія прочитала її думки і це ще більше її пригнічувало. Вона нарешті дочекалася кінець занять і вийшла з корпусу на вулицю. Про те, що жереб був кинутий і весь сценарій написаний наперед, дівчина не знала.

Мирослав стояв кварталом нижче і чекав на неї всього п’ять хвилин. На його губах виникла приємна посмішка, коли він побачив Софію, що впевнено йшла йому на зустріч.

– Миросю, ми можемо десь знайти затишне місце посидіти?

– Так, це не проблема, – задумливо відповів хлопець. – Можна посидіти на лавочці в парку, подалі від дороги. Або піти в якесь кафе, але зараз в мене мало грошей при собі…

– В кафе я не хочу. Давай підемо в парк, – погодилася Софія на його пропозицію.

Вони пройшлися парком і вибрали вільну, більш-менш чисту лавочку, на якій можна було сидіти. Сонце нещадно світило на землю, але великі зелені крони дерев створювали прохолодний затишок, що надійно закривав їх від прямих сонячних променів.

– Жарко, – прокоментував Мирослав, дивлячись кудись у бік. – Може пивка для ривка, а?

– А самогону для розгону? – Софія посміхнулася. – Ні, я пас. Я хочу серйозно з тобою поговорити. Мене вже дістають різними питаннями. Тепер весь факультет знає про мій феномен! Подумати тільки!

Мирослав хвилину задумався, мовчки задивившись на зелене листя, що шаруділо під час вітру.

– Ну, що я тобі можу сказати? Що сталося, то вже не змінити. Треба це забути і йти далі. Оскільки, я не в твоїй шкурі, то мені, звісно, важко це зрозуміти. Але ти дівчина сильна і мені здається, що ти переживеш цю незгоду. На жаль, всі обдаровані люди страждають частіше, ніж прості смертні. Це – факт.

– Але чому так?

– Не знаю. Мабуть за свій дар вони мають заплатити певну ціну і дуже часто ця ціна буває занадто висока. Іноді, ціна – це власне життя.

– Це жахливо, – з нотками екзистенції в голосі мовила Софія. – По-перше, я не просила ніякого дару, а, по-друге, я не можу його правильно використати, щоб допомогти людям. Виходить, що моє життя створене на майбутнє без мого дозволу.

– Кожна людина сама планує і влаштовує життя. Інше питання, що є речі в житті, які так чи інакше впливають на нас і від цього нікуди не дітися.

Дівчина на нього трохи нервово подивилася, перш ніж поставити питання. Питання банальне, але водночас дуже важливе для неї.

– Але який тоді сенс в цій телепатії та пророцтві майбутнього? Ти мені можеш це пояснити?

Мирослав на неї уважно подивився.

– Спробую пояснити, але знову ж таки, це буде моя суб’єктивна інтерпретація. Мені здається, що це може бути твоє призвання в житті. Цей твій феномен може допомагати іншим людям. Наприклад, заздалегідь прочитати погані наміри людини, перш ніж вона наважиться скоїти злий вчинок. І цим, до речі, можна не погано собі заробляти на життя. Питання в іншому: чи потрібно це тобі?

– Ні. Мені вже все набридло і я хочу нормального людського життя. Я не хочу відчувати себе месією. Я просто не готова приймати такі відповідальні рішення.

– Але ти вже приймаєш ці рішення. Ти вже робиш певний вибір і несеш за це відповідальність. Ти вже існуєш в цьому світі і щось робиш для покращення свого життя.

Софія трохи задумалася над його словами.

– Як цікаво! Виходить, із-за своїх паранормальних здібностей, людина повинна страждати?

– На жаль, це так. Правда в тому, що кожен страждає рівно стільки, скільки він сам цього хоче.

– Може воно так і є, – не здавалася Софія, – але якщо я мріяла не про таке життя? Якщо я бачила сенс життя в іншому? В банальному щасті із сімейним життям. Може я не хочу якихось замріяних недосяжних висот, до яких можна і не дійти ніколи.

– Досконалість цього світу полягає в тому, що кожен бачить по-своєму сенс життя і кожен намагається досягти власних цілей. Як правило, більшість людей, не стають тими, ким вони хочуть стати насправді, а стають тими, ким вони повинні бути за якимись принципами, стереотипами і шаблонами, навіяними іншими людьми. В цьому, на жаль, полягає гірка істина нашого життя. Дев’яносто п’ять відсотків інертної сірої маси живуть як всі і тільки п’ять процентів людей бачать світ по-іншому і вони можуть дещо змінити цей світ, а головне, вони можуть повністю змінити власне життя так, як самі цього забажають. Дивись, в сучасному світі є доступ абсолютно до любої інформації через Інтернет, радіо, телебачення, книжки, спілкування з іншими людьми. Точка зору однієї людини – це сукупність точок зору інших людей, що безпосередньо впливають на цю людину через призму її власного світогляду. Більшість людей, не знають що робити з своїм життям, бо вибір тут величезний. Просто колосальний! Можна вживати наркотики, курити, бухати, трахатися, ганятися за мільйонами, працювати, байдикувати, мандрувати світами, пізнавати життя за допомогою медитації і трансу, та багато іншого… Вибір власного життя безмежний, і що людина обере то її проблема. Більшість людей топчеться на місці і намагаються пізнати цей світ за допомогою психотропних речовин. Але це – хибний шлях. Він не приведе до пізнання істини життя. Все, що ми знаємо про це життя – це все одно, що ми нічого не знаємо. Будь-яка точка зору суб’єктивна, і об’єктивності, якщо ми говоримо про існування Всесвіту, не може бути місця. Наші знання про цей світ, тільки шкодять нам не даючи змогу реально усвідомити Всесвіт. Відмовитися від цих знань і спробувати пізнавати цей світ заново з іншої інтерпретації – це перший крок для виходу із загіпнотизованого натовпу, який сліпо топчеться на місці і вірить всьому, що сам бачить, і розуміє. А що цей натовп розуміє, він і сам не розуміє. Ось який парадокс. Все, що з тобою відбувалося чи буде відбуватися зараз не має значення.