Текст книги "Блискавка"

Автор книги: Роман Квант

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 15 страниц)

Роман Квант
Блискавка

Людина боїться вмирати, але ще більше вона боїться жити.

Сільвія Браун

Єдиний шлях відкрити границі можливого – піти за границі, в неможливе.

Артур Чарльз Кларк

Перебирати речі людей і несподівано дізнаватися про їх дріб’язкові страхи, маленькі таємниці, незначні перемоги – достеменно незвичайне життя. Це вже не дар, а прокляття.

Стівен Кінг «Мертва зона»

ЧАСТИНА ПЕРША
ПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ

Розділ I
Забави студентів

1

Софія не мала жодної гадки, що в цей день, 16-того квітня 2009-го року щось повинно статися. Статися таке, що кардинально змінить її майбутнє та повністю перекреслить усе минуле, наче його ніколи не було. А навіть, якби вона і знала, що станеться у той роковий день, що далі буде відбуватися з нею, то все одно не змогла б щось змінити.

Власне, попередній день, себто 15-те квітня, був відносно теплим та сонячним. Небо було чисте та безхмарне. Вітер лише трохи шелестів зеленим листям, а сонце – розпечений помаранчевий диск, розсипало свої теплі промінчики по землі. Одним словом, все йшло на прекрасну погоду і ніщо не подавало погані знаки. Поки що.

Софія, вісімнадцятирічна дівчина високого зросту, щойно вийшла з дому на вулицю. Власне, це був звичайний робочий день, а дівчина поспішала в університет на пари. В цей теплий, майже як влітку, весняний день вона була одягнена в міні-спідницю червоного кольору і світлу блузку, що звабливо підкреслювало її не перевершену та сексуальну фігуру. Під час ходьби, її довге, розпущене волосся розвіювалося на вітру в різні боки. Погляд очей ні на чому конкретно не зосереджувався, а лише фіксував усе, що відбувається навколо неї в полі зору. Правда, Софія була в своїх думках, але її підсвідомість не дрімала, а працювала на повну потужність.

Який чарівний та досконалий дар життя – молодість! Як вона чудодійно перетворює речі! Молодість – це райський відрізок часу, адже для неї немає поразки, зневіри чи байдужості. Молодість – це найпоетичніша казка, де найфантастичніші події та акти героїзму відбуваються з найреальнішою, найнаївнішою легкістю! Особливо, молодість солодка штука для тих, хто розумно та ефективно нею користується, використовуючи, відведений долею час із максимальною користю.

Софія це дуже добре розуміла.

2

Коли Софії було сім років, сталася одна трагічна і дивна подія. Подія, яка залишила свій слід у майбутньому на подальше життя дівчини. Подія, яка була неминучою, власне, як і більшість моментів в житті людини.

В той час, родина Даниленків жила у звичайному десятиповерховому будинку, на останньому поверху. У батьків Софії фінансовий стан потроху збільшувався і все йшло тільки на краще. Але… дещо сталося. Одного дощового, холодного дня (цей день запам’ятався Софії на все подальше життя) в дах будинку влучила блискавка і добряче потрощила майно в їхній квартирі. Дах повністю зруйнувало, і з квартири було видно темно-сіре небо. Батьки були стривожені та налякані, а маленька дівчинка років семи лежала у ліжку. Прокинувшись від удару блискавки, вона довго-довго плакала. Потім Василь сказав, що блискавка час від часу наносить збитки людям і, на щастя, їм повезло, бо усі залишилися живі, а потрощене майно – ніщо у порівняння з людським життям.

Власне, такі випадки трапляються у людей. Але Софії це вже тоді здалося чимось аномальним. Ще у дитинстві вона відчула, що цей удар блискавки по їхньому затишному житлу, був попередженням про прихід чогось такого містичного, ірраціонального. Це відчувалося буквально у капризах природи, величезній зливі із холодним, як крига вітром. А гримання грози і прихід темних, грізних хмар ніби це тільки підтверджувало.

В цьому Софія, на жаль, була стовідсотково права.

Але зрозуміла це трохи пізно, коли доля зробила свій черговий хід.

3

Життя Софії за останні одинадцять років значно змінилися. Взагалі, одинадцять років – досить великий відрізок часу, за який людина дорослішає, набирається досвіду, мудрішає. Так от, для дівчини цей час пролетів як мить, як одна секунда, карколомно і безповоротно. Проте, аналізуючи цей період часу, Софія зробила для себе певні висновки. Завше, не дуже хороші та приємні висновки, а сумні, невеселі, песимістичні та банальні за змістом.

По-перше, Софія закінчила школу (правда, не дуже успішно) і після цього не була в захваті. Вона думала, що після школи почнеться більш доросле та цікаве життя. Проте, нічого особливого чи незвичного в своєму житті по навчанню в університеті дівчина не помічала. Може і були певні зміни, але вона не хотіла їх приймати чи не була до них готова.

По-друге, вона не думала, що спеціальність психологія, яку вона обрала, виявиться такою нудною і не цікавою. Софія лише закінчувала перший курс, а усі заняття були для неї байдужі і не потрібні. Але потроху вона до цього звикла, так само як і до перших місячних, які, до речі, в неї почалися в чотирнадцять років, тобто якихось чотири роки назад.

По-третє, дівчину турбувало її особисте життя, а правильніше буде сказати його відсутність. До цього часу любовні стосунки чомусь не склалися. Так, звісно, були випадки, коли вона зустрічалася з хлопцями, але до серйозних стосунків ніяк не доходило. Один юнак взагалі від неї добивався лише сексу і навіть відверто про це сказав на одному побаченні, яке виявилося першим і останнім. Софію роздратувала така прагматичність, відвертість і такий цинізм, тому вона без зайвих слів розвернулася і попленталась додому, ледь не плачучи по дорозі.

Це сталося декілька місяців тому і дівчина ще не могла так просто і легко взяти, і викреслити цей епізод з власного життя, видалити його, позбутися, викинути із голови і жити далі. Останнє вона робила, але якось повільно, без ентузіазму з певними депресіями, які час від часу її переслідували. Проте, на відміну від більшості своїх однолітків, які від депресій шукали психостимулятори: вживали спиртне, палили, намагаючись поринути у нірвану, створити власний світ ілюзій, Софія вела більш-менш здоровий спосіб життя, а чарчину вина вона могла собі дозволити хіба що на свята, в дуже рідких випадках. В інший час вона про зеленого змія навіть і не згадувала.

Власне, в цей день настрій у дівчини був чудовий. Сьогодні після усіх пар вони с подружками збиралися погуляти в нічному клубі та потанцювати на дискотеці під звуки сучасної клубної музики. Настя і Ольга – найкращі її подруги, з якими Софія спілкується, перетирає різні теми, на кшталт, про хлопців чи про нові «шмотки». Одним словом, звичайні жіночі балачки, плітки. «Бабський базар», як у них в групі кажуть про це деякі пацани.

Софія їхала у маршрутці, дивлячись у вікно і поринувши у різні спогади, пригадуючи епізоди з власного життя. Вона була мрійницею, фантазеркою і любила занурюватися глибоко-глибоко в свої думки, спогади, плани на майбутнє та почуття. Зокрема, вона згадувала своє дитинство, проведене у рідному місті. Кожного дня, вона бачила широку, синю спину Дніпра: зранку, коли сонце повільно піднімалося вгору та увечері, коли нічні вогні міста дзеркально відображувалися у темній воді. Вона любила гуляти парком на монастирському острові, купатися в річці та дивитися на пам’ятник Тараса Шевченка, який підпирав блакитне українське небо, вкрите хмаринками.

Власне, такі спогади ні до чого не спонукали дівчину, а попри те, вона від них ніколи не відмовлялася, і, коли був слушний момент, з радістю віддавала їм частину вільного часу.

4

Інститут, в якому навчається Софія, був приватним, себто, навчання коштувало чималих грошей. Але він був доволі престижний та популярний серед молоді. Хоча, він не міг рівнятися до рівня ДНУ, але знання, які там давали викладачі (якщо їх добре засвоювати, а не байдики бити від нудьги), були професійні, різнобічні та навіть практичні до життя.

Сама будівля призначена для занять складалися з кількох корпусів п’яти– та семиповерхових, біля яких паркувалися машини викладачів та студентів. Останні, як правило, приїжджали на лекції на більш дорогих та престижних іномарках (на кшталт, «Лексус», «Ауді», «Субаро», «Форд», «Мерседес» та всілякі позашляховики) на відміну від перших, себто викладачів. Інші студенти та викладачі, що не мали грошей на авто, їздили на заняття у міських транспортах, товклися у величезному натовпі, штовхалися, наступали один одному на ноги та невдоволено сперечалися із-за черги. Одним словом, їхали в дуже не зручних умовах, коли бажаючих людей забивалося в транспорт так, що і яблуку ніде було впасти.

Софія вже звикла стояти в величезних чергах на маршрутку, від чого часто запізнювалася на пари. Звичайно, можна було вийти раніше з дому, скажімо, хвилин на двадцять, але дівчина не хотіла так поспішати. Непунктуальність у людини погана звичка, як наркотик, і вона дуже швидко звикла запізнюватися.

Софія вийшла з мікроавтобусу і пішла до будівлі інституту, не поспішаючи. Поруч припарковані колоною стояло безліч різноманітних за марками і відтінками кольорів авто, що не терпляче, зворушено і сумлінно чекали на власних господарів. Серед цих машин, одиноко, збідніло і сиротливо стояв невеличкий мотоцикл, що відразу впадав в очі.

– Які люди! Софія! – пролунало ззаду дуже голосно.

Дівчина спочатку здригнулася від несподіванки, а потім повільно обернулася на джерело вигуку. Зовсім поруч стояв джип «Черокі» з відкритими дверцятами з боку водія. А поруч стояв хлопець, тримаючись однією рукою за ці дверцята, наче він не був упевнений у твердості своїх ніг або боявся, що сила гравітації його цілком одужає.

Юнака, що на неї з усмішкою дивився, звали Денисом і він був її на рік старший, хоча Софія навчалася з ним в одній групі. Власне, Софія з ним кілька разів зустрічалась, але він був прямим і хотів від неї лише одного: переспати. Дівчина потім натякнула, що не хоче більше з ним зустрічатися, але він не відставав від неї і завжди чіплявся, намагаючись зайвий раз привернути до себе увагу. Іноді, в Дениса це виходило, але як правило, це не давало жодного результату, якого він так прагнув.

– Гей! – гукнув хлопець. – Ти шо, глуха? Я до тебе привітався.

Денис був середнього зросту, міцної статури, одягнений у джинсову куртку темно-синього кольору та чорну футболку. Волосся коротко підстрижене каштанового кольору трохи блищало на сонці. Підборіддя не голене, ще досить рідке, на кшталт еспаньйолки.

– Ну, привіт, – мовила вона трохи сухо на його привітання без жодного бажання продовжувати розмову.

Але, очевидно в Дениса були інші наміри. Він дивився на неї екзальтаційно, захоплено, збуджено із засліпленою пристрастю свідомістю та відсутністю здорового глузду на той момент. В цьому погляді красномовно і переконливо читався лише звірячий інстинкт парування і нічого більше. Про романтику і справжнє кохання взагалі не йшла мова. Денис бачив у дівчатах лише сексуальний об’єкт, можливість плотських втіх та особистого задоволення. Егоїзм та самовпевненість повністю зайняли все його єство, кожну живу клітину.

– Хочеш, я тебе після занять підкину додому або ми кудись поїдемо погуляти, га?

– Ні, – відповіла Софія, уникаючи його погляду. – У мене інші плани на цей вечір.

Вона хотіла зайти в корпус, але Денис хутко перекрив вхід в корпус інституту своїм тілом. Його погляд був рішучим та дуже нахабним.

– Які ще плани? У нас з тобою можуть бути тільки спільні плани на цей вечір. Давай…

– Відчепись. У нас з тобою не може бути ніяких планів. Взагалі, я план не курю. Ти звернуся не за адресою, – зауважила дівчина трохи різко, щоб завершити розмову.

Хлопець голосно розреготався. Схоже, жарт припав йому до смаку.

– Зате, я курю план, – сказав він. – До того ж, я пропоную весело провести час на діскатєкі.

– Мене це не цікавить.

Софія рішуче зробила крок в бік.

– Пропусти.

– Проходь, хто ж тобі заважає.

Він відійшов в сторону, запалив цигарку і дивився, як Софія зайшла в приміщення, злившись з натовпом веселих, безтурботних та дуже гомінливих студентів.

5

Лекція з інформатики (власне, остання пара на той день) у них проходила в комп’ютерній лабораторії, що була обладнала сучасними комп’ютерами, які були підключені до безлімітного Інтернету. Правда, деякі комп’ютери (що не встигли замінити на нові) були старенькі, пошарпані, погано працювали і постійно зависали. Для тих, хто любив побродити по світовій павутині, поспілкуватися на чатах чи форумах, подивитися прикольні картинки, це було справжнім апокаліпсисом.

Софія сіла за вільний комп’ютер, збираючись перевірити електронну пошту. Їй мав надійти один лист з сайту знайомств, де вона недавно зареєструвалася. Вона дуже чекала листа від одного хлопця. Правда, перевіривши пошту, дівчина наткнулася там хіба що на спам, що постійно розсилали з інших сайтів.

Денис з Льохою теж сіли за комп’ютер, що більш-менш нормально працював і відразу ж загрузили кілька порно-сайтів, розглядаючи голих дівчат з цицьками. Декілька фотографій відповідної тематики, привернули увагу хлопців і вони почали їм віддавати частину свого вільного часу.

– Оце краля! – показав Льоха другу і вони почали уважно її розглядати, як ентомолог розглядає рідкісний вид комахи, що занесений в Червону Книгу.

Віка, високого зросту худюща студентка, що навчалася в їхній групі, пройшла повз них, але в останню мить зупинилася.

– Шо це ви розглядаєте? Як вам не соромно! – сказала вона.

– А шо тут такого. Шо єстєствєнно, то нє бєзабразна, – підкреслив Денис.

– Шо, дома не надивився порнушки? Зараз прийде прєпад на лєнту.

– Хто б це казав. Віка, ти ж сама казала, шо в тебе вдома на вінтє тіпа двацать гіг порнухи харошєго качєства. Ти ж обкурилася шмалі минулого понеділка і нам все розповіла. І про порнуху, і про свій лесбійський досвід. Шо, Вікуся-лапуся, язик проковтнула?

Віка, що дійсно це розповіла, почервоніла від злості. Такого вона ніяк не очікувала. Потім, вона буде себе катувати тим, що курила багато «травки», але в той момент, це не мало ніякого значення.

– Шо ти верзеш, порноманіяк?

– Ось тут все написано, – Льоха показав сторінку веб-сайту. – Це одна із причин, яку дівчата не роблять принципіально: «Ми не признаємося, що можемо годинами розглядувати картинки з голими мужиками. Тому, що нас в чоловіках цікавить душа. Не знали? Ми ж, дівчата, насправді не такі примітивні організми, як деякі…»

– Душа? – глузливо перепитав Денис. – Яка в біса душа? Ви ж такі помішані на сексі, як і ми. Німфоманки. Збоченки.

– А ти, Денис, самець, – сказала Віка. – Ти не знаєш нашу психологію. Для нас, дійсно, важлива душа. Знаєш, як кажуть: «Пацани користуються коханням, щоб досягти сексу, а дівчата користуються сексом, щоб досягти кохання». Правда, для тебе секс – це і є кохання.

– Канєшна. А ти шо думала?

Віка не встигла відповісти, бо в аудиторію зайшов викладач.

– Здається, пора линяти звідси, – сказав Льоха і звернув всі вікна з еротикою.

Хлопці непомітно пересіли на інше місце. А це місце залишилося порожнім, поки на нього не сів Антон, що завжди мав вигляд, як не від цього світу, на кшталт «Ти, що, з іншої планети»? Він був низького зросту, повний, з довгим масним волоссям, що налазило йому на очі і носив сорочку синього кольору, що пахла потом. Не помітивши згорнуті вікна, він знайшов потрібний файл і відкрив лабораторну роботу, що збирався здавати Ларисі Анатоліївні.

Інформатику в їхній групі вела жінка середнього віку з темним кучерявим волоссям, одягнена в світлий костюм. Практичне заняття з інформатики почалося з того, що викладач відмітив усіх відсутніх, яких виявилося чимала кількість.

– Нагадую усім, що у вас залишилося мало часу, щоб здати лабораторні роботи мені. Вже п’яту роботу треба здавати, а деякі ще навіть першу не зробили. Не забувайте, що екзамен не за горами.

– А це ще не скоро, – зауважила Оля.

– Це зараз вам так здається. В екзаменаційні білети ввійде весь конспект за цілий рік. Хто здасть усі лабораторні вчасно, той отримає на одне питання менше в білеті.

– Ларисо Анатоліївно?

– Що?

– Можна вам першу лабу здати.

– Першу? Ну, давай, хоча б першу…

Вона підійшла до нього і сіла на вільний стілець.

– Ну, показуй, що ти там зробив.

– Ось робота… – показав Антон і раптом сам закляк, побачивши внизу згорнуті вікна з еротикою.

– Стривай… А це що?

Лариса побачила згорнуті вікна Інтернету. Вона повідкривала їх. Перед Антоном (який не мав до цього ніякого відношення) відкрилися порно-сайти: «Гарячіє дєвушкі!», «Море порнухи! Фото, відео!», «1000 халявних дєвок! Порно галерея!» і останній – «Секс-шоп: анальні та вагінальні фалоімітатори, вібратори, презервативи, змазки, еротичні фільми, гумові надувні жінки…»

Хлопець, відверто кажучи, був в шоковому стані, не в змозі зрозуміти, звідки це взялося.

– То це ти хотів мені роботу здати, га? – спитала викладачка інформатики.

Всі повернули до нього голови і побачили голі дупи і цяцьки дівчат на весь екран.

– Е-е-е… ну-у-у-у… я-я-я… не знаю… Це не… не моє… Я… е-е…

Льоха з Денисом зареготали першими, а потім їх підтримала Віка, відволікшись від сайту гламурних анекдотів.

– Не твоє? А хто це дивиться порнографію? Чим ти займаєшся тут?

– Ананізмом, – сказала Віка і її голос заглушив голосний вибух сміху, який тривав кілька хвилин без зупинок.

– Це не я… Чесно. Я прийшов…е-е-е… хтось до мене це дивився.

– Шо ти гониш, – втрутився Денис. – Я бачив, як ти дивився порно.

Антон почервонів і опустив очі, не в змозі відстояти власну позицію і домогтися справедливості.

– Так, Антон, ти вільний. Твоя лабораторна закінчилася.

– Як це? – спитав він.

– Отак. Прийдеш мені здавати окремо всі роботи. Це ж треба мати нахабність дивитися це в університеті! За таке можуть вигнати.

Софія хотіла наголосити, що це не Антон відкрив ці сайти, але студенти і надалі реготали, а більше всього реготали ті, хто знав, в чому весь прикол. Вона, будучи свідком того, як Антона підставили, сама сміялася, бо не могла себе стримати.

– Чого смієтеся? Цирк закінчився.

– Сексуального маніяка викрили, – додала подружка Софії Оля.

– А ти Олю, краще покажи готову роботу, – зауважила викладачка.

Антон вже збирався вийти, коли раптом зупинився і обернувся до викладача.

– Вибачте, а можна мені посидіти в Інтернеті?

– Щоб ти знову дивився порнографію? Ні, сьогодні ти вільний.

– Але ж це не я… е-е… я…

Він не встиг договорити, бо в нього задзвонив мобільний:

«Дєвушка с красівой попкой, возьмі трубку!», – сказав голос, коли дзвонив стільниковий (Денис спеціально поставив такий дзвінок, коли Антон залишив телефон на парті і виходив в туалет, а зараз набрав його номер, адже в сучасному житті доступні будь-які сигнали, рінгтони чи приколи на мобільний, які тільки могла вигадати людська уява).

Після цього реакцію студентів не важко було передбачити. Але такий шалений сміх, що душив публіку, такий гомеричний і нестриманий сміх, лунав дуже голосно, і був таким заразним, що Лариса Петрівна, включаючи з усіма студентами, сама сміялася, схватившись руками за живіт, забувши де знаходиться.

Принижений і розгублений Антон швидко, кулею вилетів з аудиторії.

Шалений сміх переслідував його довго, дзвоном віддаючись у вухах.

Розділ II
Між життям і смертю

1

Сеанс в кінотеатрі пройшов швидко, але незабутньо. Софія, Ольга і Настя із величезним задоволенням, надмірною цікавістю спостерігали, що відбувається на екрані, зовсім забувши про реальний час.

Дівчата вийшли з приміщення кінотеатру, опинившись на вулиці. Софія відчула, що після фільму відразу звичний світ здається дещо дивним, не реальним, химерним і в цьому є щось наркотичне та таке жадаюче, як ковток свіжої прохолодної води. Вітер з граціозністю та легкістю, на яку тільки був спроможній, зазирав їм в обличчя своїм холодним подихом, а сонечко помалу-потроху, поважно і гордо, як півень серед курей, опускалося за горизонт. Дорога була вкрай забита колоною машин, які із-за цього їхали дуже повільно, зупиняючись через кожний метр.

Трійко дуже вродливих і надзвичайно привабливих молодих дівчат, йшли тротуаром не поспішаючи, насолоджуючись прогулянкою і таким чудовим теплим вечором. Кожна з них тримала в одній руці морозиво, що швидко тануло. «Чероки» Дениса під’їхало ззаду зовсім несподівано, що аж налякало дівчат. Денис посигналив їм і відкрив дверцята. Окрім Дена, в авто сиділи Льоха, Слава і Дрон. Всі хлопці курили косяк, що переходив по колу з одних рук в інші і пускали отруйний дим під гучну музику в салоні, щось у стилі «хард-рок».

– О, чувіхи, сідайте до нас! Ми тіпа на діскарь їдемо. Будемо бухати водяру і курити план. Приєднуйтеся до нас. Аторвемься, атвєчаю!

Його товариші почали їм свистіти в слід, проте дівчата не реагували.

– Ви шо, тормозітє, тьолки?! В натурі, нє парьтєсь!

Денис викрикнув ще кілька фраз, але на них не було відповідної реакції, тої, на яку так всі хлопці очікували.

– Та ну вас на фіг, лесбіянки. Ми зараз поїдемо по дорозі баб підцепимо і розважимося на повну катушку!

– А ви тута і далі втикайте, шлюшки, – додав Дрон. – Астарожна! Ше провтикаїте і не будєтє большє дєвками-целками. Ха-ха-ха!

Усі четверо зареготали на всю горлянку, надриваючи свої нутрощі.

Дверцята зачинилися, джип заревів і поїхав вперед, набираючи швидкість і залишивши дівчат далеко позаду в епіцентрі піднятої пилюки.

– Придурки, – прокоментувала Оля. – Взагалі у них немає клепок. Хлопцям дев’ятнадцять років.

– Ага, а понтуються, як шмаркачі тринадцять років, – підтримала її Софія, не вагаючись. – До речі, тут я анекдот згадала. Як раз підходить до Дениса з його недалеким інтелектуальним розвитком.

«Два студента заходять в аудиторію здавати іноземну мову. Викладач каже: «Sit dоwn!» Один питає в іншого: «Слухай, а шо він сказав»? «Він сказав: «Сідай, дебіл».

Дівчата зареготали, розуміючи, що зміст анекдоту, як ніколи відображає квінтесенцію життя Дениса.

2

Гучна музика майже відразу їх ледь не заглушила, коли вони зайшли всередину приміщення, де танцювало безліч тинейджерів і молодь трохи старше. Більшість із них по кілька разів заказували собі випити спиртне: пропустити чарчину-другу чогось міцного для хоробрості і впевненості у власних можливостях.

Софія чомусь відразу запримітила в кутку молодого хлопця, що сидів за столиком і цмулив, судячи з посоловівших очей, вже далеко не перший кухоль пива. Він був одягнений у синій джемпер і сині джинси. Волосся трохи масне, темного кольору, обличчя худе, а очі вперто стріляють в різні боки, щось таке надзвичайне шукаючи. Цигарка в руках повільно тліє і юнак час від часу повільно робить чергову затяжку.

Ну з таким хлопцем я б точно не хотіла зустрічатися, навіть якщо в нього в кишені ціла купа грошей, – міркувала Софія. – Адже від нього тхне тютюновим димом, як від чоботаря.

Через кілька хвилин, розчинившись у танцювальній музиці, серед натовпу, дівчина вже про того хлопця і не думала, який навіть її не помітив. Софія почала «запалювати» під енергійну, гучну музику, що оточувала її навколо, пробираючись в кожну клітину її тіла, не пропускаючи жодної молекули і навіть жодного атому. Знаходячись в певному трансі, Софія просто рухалась в такт музики, повністю поринувши в цей віртуальний світ, який так до себе притягував, як наркотик.

Ольгу і Настю запрошували на повільний танець декілька разів, а Софію запрошували лише один раз. Якийсь юнак патлатий, в окулярах танцював у повільному темпі, обережно обіймаючи дівчину за талію, ніби він так боявся свою партнерку. Власне, Софію це почало хвилювати не на жарт. Вона дуже рідко ходила на дискотеки і зараз вирішила, що для танців досить. Оскільки, поруч немає кавалера, який буде її проводжати, то їй доведеться добиратися додому самій в таку пізню годину. Ця перспектива Софії аж ніяк не посміхалася, але іншого виходу, мабуть, не було.

– Я мабуть піду вже, – сказала Софія не дуже впевнено, коли музика не так голосно звучала і поруч її добре чули.

– Та куди ти так рано зібралася? – здивувалася Ольга. – Давай ще потанцюємо… Глянь, які кльові пацани прийшли на дискотеку! Можна з ними познайомитися.

– Я ніколи не беру ініціативу на себе в цих питаннях. Хлопці мають самі підходити до нас і знайомитися.

Настя криво посміхнулася. За це й вечір вона трохи випила зайвого і сміх в неї вийшов п’яний, дуже голосний, як для вихованої дівчини.

– Більшість пацанів такі боягузи, що не те, що познайомитися, але навіть підійти не наважуються. Тому, іноді треба брати контроль над ситуацією у власні руки, – мовила вона. – Софі, ти б краще з нами залишилася.

– Дійсно. Побудь ще трохи, – додала Оля.

3

Раптом до них підійшов якийсь хлопець, від якого сильно несло перегаром.

– Дєвушкі, а можна с вамі познакомітся? – спитав він, трохи хитаючись і з деякими зусиллями зберігаючи рівновагу.

Його погляд ніяк не міг сфокусуватися на чомусь конкретному.

Було зрозумілим, що юнак перебував у стані зміненої свідомості і ця змінена свідомість була скоріш за всього від великої дози алкоголю чи наркотиків. Але аж ніяк не від трансцендентальної медитації.

– Шо з усіма трьома будеш знайомитися? – спитала Оля.

– Нє, ну а шо тута такого! Я увідєл сімпатічних дєвушек і рєшил познакомітся. Мєня зовут Гриша.

Дівчата по черзі назвали свої імена.

– А чого ти прийшов на дискотеку один? – спитала Софія, яка не зацікавилася ним, але спитала так для підтримання світської розмови.

– Адін? Нє, всьо кльово! Ми з пацанами зробили бульбік і курили травку. Просто вони втикають обкурені в небо. Ну ти поняла?

– Бульбік? – не зрозуміла Настя.

– Ну, бульбулятор. Ми використовували мокрий бульбік. Ну мокрий краше тим, шо більше поглащаєш дима в легені. Там просто береш і наповнюєш пляшку водою, але не дуже багато. Канєшна, от етого більше кашляєш ат єдкого дима, но зато це простіший варіант підготувати бульбік для куріння… І ефект лучше. Більше вставляєт. Пацани атдают прєдпочтєніє мокрому бульбіку, чєм сухому. Атвєчаю.

– А шо ти курив? Анашу?

– Ну… ми тіпа шмалі обкурилися. Атвєчаю, оно так вставляє, но я не совєтую вам курити шмаль. Асобєнно с абсентом. Вирубає повністю свідомість. Але ці відчуття не передати. Реально шмаль вставляєт. Патом тіпа чумной ходиш пол дня. Но зато єсть шо вспомнить. Зашибісь!

– Так ти багато куриш травки? – спитала Софія.

– Нє, я трошки попробував. Шоб так курити, як нарік, то нє. Нашо мені втикати в наркодиспансері. Атходняк патом нєсколько мєсяцєв. Тільки так, для прикола. Одного чувака убіло, він досі валяється в парку обкурений.

– Прікольно.

Наступила хвилина мовчанки.

– Можна тєбя пригласити на танець? – нарешті спитав Гриша Настю, яка, схоже, припала йому до смаку.

Вона на нього подивилася спокійним, трохи співчутливим поглядом.

– Дякую, але я не хочу танцювати.

– Тоді послухайте анекдот. Ми з пацанами лахали від нього мінут тридцять. Ну, заходить студент в парашу і питає в іншого: «Ну шо, здав екзамен»? «Нє, – каже той. – Прєпад сраний не поставив оцінку». І тут роздається голос із сусідньої кабінки: «І не поставлю»!

Анекдот був смішним і Софія в компанії дівчат посміялася. Обкурений Гриша реготав голосніше всіх, що деякі тінейджери почали звертати на нього увагу.

– А ось ше один послухайте… Розмова двох друзів.

«Я одружився, жінка працює в ДАІ».

«Поздоровляю»!

«Так, але в першу шлюбну ніч вона мене два рази оштрафувала».

«За що»?

«За перевищення швидкості і зупинку в забороненому місці».

Ще один вибух сміху. На цей раз більш голосніше.

– А скільки тобі років? – спитала Оля.

– Мнє? – спитав Гриша, наче не знав про кого йде мова. – Двацать лєт. Я учілся в унівєрі, але мене звідти виперли. Я тіпа півтора року вчився. Але в унівєрі рєдко появлялся. Ну, в аблом було ходити на пари і втикати на прєпадов. Занудно! А платити прєпадам не хотілося. Лаве шкода.

– Ти певно в армії служив?

При цих словах Гриша голосно зареготав.

– Нє, яка нафіг армія! Я шо баклан, служити в армії. Хадіть втикати команди дурацкіє. На-лє-во! Нап-ра-во! Кру-го-о-о-м! Шагом марш! Або: вийті із строя! Патом тєбя деди так виведут із строя, шо капєць буде. Паламают кости, пакалєчат... Нахрєн оно надо… У мєня бєлий білєт. Всьо схвачєно… Ноу проблем, як кажуть.

– Красавєц! А в універі гуляв певно до фіга?

Він широко посміхнувся.

– Канєшна. Шо за студент, який ходе на всі лєнти і втикаєт як ботан. Ми так бухаємо в абщагє, атвєчаю. І нам не до лєнт, коли бачиш много бухла, курєва, афігєнних тьолок і карти. Там дєвки курять гашиш і голі бігають по коридорах. У нас на Новий Год, коли празнувалі, грали в карти на раздіваніє. Пацани і баби грали. Ми ж бухали вино, водяру. А після стало нудно втикати на бухі морди і розповідати ті ж самі анекдоти… От і вирішили зіграти в покер на роздягання. Так от, одна тьола програла і їй сказали голій пробігти по всьому коридору. Вона була оббухана і обкурена, і їй вже всьо було пофіг. Зняла весь одяг… Ми це записували на відео з мобільних.

– Ну і як? – питає Софія.

– Нормальок. Цицьки у неї афігєнні! Пробігла. Повезло, шо ніхто не йшов тоді. Але ми зробили прікол… Закрили двері. Уявляєте? Дєвка гола стучить в двері і кричить відкрити, бо хтось її побачить. Канєшна, ми открилі. Але це була тєма! Таке нада побачити… Вона гола, червона від злості забігла до нас і почала одягатися. Ми лахали ше до ранку. Це все записано на мобільник. Ми досі передивляємося і лахаємо. Оце гоніво! А там ще були пріколи… Ми бухали водяру на Новий Год. Ну ето тіпа другой Новий Год, а закуска закінчилася.. Шо робити? Ну ми тіпа довго не парилися. Карочє, парішалі вапрос… Ми закусували водяру тіпа звичайним снігом. Ну, на вулиці бухаємо, холодно, але дуже весело. Компанія у нас велика. Ну ми і бац стали використовувати сніг як закусон. Прікольно… Це теж була тєма! Ой… шось мені не добре. Я піду. Ше побачимося…

Похитуючись, він пішов в сторону туалету і цей шлях був для нього дуже важким. Він наткнувся на стілець, збивши його і ще два рази ледве не впав на підлогу, поки не дійшов до мети, себто до туалету.

Перед тим, як відкрити двері, Гриша обернувся.

– Параша! – вигукнув він голосно. – Пабєда будєт нашєй!

– Слишь, парашник, заткнись! – сказав йому один гопнік, що сидів за столиком з дівчиною, одягнений в чорну шкіряну куртку.

– Fuck you! – показав середній палець Гриша без усяких комплексів та вагань, не задумуючись про можливі наслідки.

– Ах ти ж чмо накурєнноє! Щас я тєбє дам па башке! – він хотів скочити з стільця і набити морду обкуреному юнаку, але його пасія, його кохана дівчина попросила не гарячкувати.

Очевидно, її слова мали велику вагу для гопніка коротко стриженого, оскільки він трохи заспокоївся.

– Сучара! – прошепотів невдоволено леґінь.

А Гриша, хитнувшись, ще кілька разів, нарешті потрапив в туалет.

Звісно, після цього дівчата почали його обговорювати, сміючись над його обкуреним станом і можливим конфліктом, який міг раптово перерости в криваву бійку, звісно, не на користь Гриші.