Текст книги "Блискавка"

Автор книги: Роман Квант

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 15 страниц)

Розділ V
Ревнощі Дениса

1

Час, проведений Софією в лікарні, спливав дуже швидко, особливо, коли дівчина бачилася з Мирославом. З кожною зустріччю, вона тільки все більше і більше переконувалася, що хлопець їй дуже подобається і вона

(кохає його)

хоче нормально по-людськи сходити з ним на побачення для початку, коли вже її випишуть з цієї лікарні.

За останні десять днів, поки Софія була в лікарні, вони з Мирославом багато спілкувалися на різні теми і, звісно, робили експерименти з телепатичними здібностями дівчини. Вона вже могла майже всі думки хлопця прочитати, коли той був поза зоною її зору. Це надихало Софію жити з величезним запасом оптимізму, що в свою чергу, допомагало їй якомога швидше вилікуватися і нарешті (так це відбулося!) виписатися її з цієї набридливої до цього часу лікарні. Правда, бували моменти, коли Мирослав почував себе не в своїй тарілці, що дівчина може читати будь-які його думки, навіть самі сокровенні та інтимні, що, звичайно, його дуже сильно пригнічувало. Тому він намагався не думати нічого такого, про що потім міг би шкодувати. Правда, контролювати думки йому не завжди вдавалося. Адже думки дуже часто виникають зовсім несподівано і досить різні. Навіть божевільні думки іноді з’являються в голові.

Василь також кожного дня приходив провідати власну доньку і вже знав, що Мирослав, який врятував їй життя, подобається дівчині. Він запропонував Софії якось запросити його в гості, щоб з ним познайомитися.

Дівчина не мала заперечень з цього приводу. Для неї також була важлива думка батька, як він віднесеться до її бойфренду. Софія сподівалася, що Мирослав справить хороше враження на нього.

2

В університет на пари Софія не ходила ще тиждень, після того, як її виписали з лікарні. Це була ініціатива батька і дівчина особливо не заперечувала, а навіть була рада, що ще сім днів не буде ходити на нудні лекції, довбати ці конспекти, які ніякої користі в подальшому житті мати не будуть, а лише відбирають дорогоцінний час. Принаймні, Софія дотримувалася такої точки зору.

А в перший день, як йти на заняття з самого ранку, дівчина трохи засумувала. За цей час вона ближче познайомилася з Мирославом, вони сходили на кілька побачень. І тепер йти на пари, щоб до неї знову чіплявся Денис з своїми дитячими пропозиціями, Софія аж ніяк не хотіла. Правда, від цього нікуди не дінешся. Зате, після обіду, ближче до вечора, до неї в гості обіцяв приїхати Мирослав, щоб познайомитися з її батьком. Це додавало настрій дівчині і відганяло усілякі меланхолічні відчуття.

«Життя – прекрасна річ, яку треба повністю пізнати в усіх аспектах її існування», – пригадала Софія фразу, сказану одним її знайомим, коли не поспішаючи заходила до будівлі університету з щемом на душі. Зараз усі одногрупники почнуть її розпитувати де вона була, чи випадково не хворіла на щось серйозне, а Софії доведеться брехати: так, хворіла щось, на кшталт, грипу або ще якусь болячку, що на довго розтягує процес лікування.

На першу пару з іноземної мови, дівчина запізнилася, хоча її це майже не турбувало. Вибачившись за запізнення, Софія сіла за задню парту до Ольги і Насті, які радісно її зустріли і після привітання, почали просто засипати питаннями.

– Ти де так довго була? Хворіла?

– Так, хворіла…

– А що за хвороба?

– Грип… – збрехала вона, придумавши першу назву хвороби, яка прийшла їй в голову.

Софія як могла відповіла на багато запитань подружок, щоб вгамувати їхню цікавість. Далі вони не розмовляли, бо почалася, власне, контрольна робота і всі почали переводити текст з англійської мови на українську. Контрольна виявилася неприємною несподіванкою, як геморої в дупі. Адже в їхній групі англійську ніхто нормально не знав. Крім того, викладач нікого не попередив про цю контрольну, щоб перевірити справжній рівень знань.

– Блін, – прошепотів невдоволено Денис. – Апять нада втикати в цю муру! Та нафіг мені це нужно!

Він просто забив на контрольну і грався мобільним телефоном. Інші, хто як зміг написав, чи то пак списав у відмінників, які завжди готові до будь-якої пари. Софія, звичайно, за допомогою телепатії написала контрольну на відмінно.

Нарешті ця контрольна закінчилася і всі полегшено зітхнули. Софія здала роботу і вийшла в коридор. Вона швидко піднялася на третій поверх і випадково наштовхнулася на Дениса, що розмовляв по стільниковому. При її появі, очі хлопця шалено заблищали від збудження і він не зводив з неї погляду, забувши на деякий час про абонента.

– Я тобі пізніше передзвоню. Тут у мене деякі справи виникли, – збрехав він і поклав мобільний телефон до кишені.

Дівчина хотіла піти далі, але Денис перекрив їй шлях.

– О, як ти вчасно прийшла! – низьким басом сказав він. – Нам треба побазарити.

– Про що?

Такий нахабний, самовпевнений тон Софії не подобався.

– Я бачу, ти знову мене уникаєш? Чого падаєш на мороз?! Ти ж нормальная чувіха, не тормозі.

– А я люблю гальмувати, – відрубала вона, збираючись йти далі по своїм справам.

– Стой… Я чув, в тебе з’явився новий парєнь. Ботан галімий! Я єго урою! Чого ти з ним втикаєш?

Дуже швидко зявляються чутки, – подумала Софія.

– Це мої особисті справи.

– Нє, я не хочу щоб якийсь ботан-підар з тобою зустрічався, – твердо і переконливо мовив він.

– Денис, це тебе не стосується.

Хлопець ледве тримав себе в руках.

– Та я порву цього шмаркача! Так і передай цьому казлу! Я морду йому натовчу, щоб більше до тебе не ліз.

– Атвалі, – відповіла на це Софія. – З тобою я все одно не буду зустрічатися. Закалібав!

– Е-е, ні, так не піде! – Денис схватив дівчину за руку і міцно стис її, щоб вона не вирвалася.

– Відпусти мене!

– Ти мене дослухаєш, а потім можеш йти під три чорти.

– Не смій зі мною так розмовляти!

Денис криво і злобно посміхнувся.

– Я розмовляю з тобою так, як хочу. Поняла, шлюха?!

Ці слова Софію дуже образили і глибоко засіли в душу, навіть якщо це була стопудова брехня. Раптом дівчина захотіла, щоб він забрався геть з її поля зору. Вона кинула на нього переповнений люті та ненависті погляд.

– Пішов на х…! – твердо і дуже впевнено випалила Софія на одному диханні. Причому це пролунало дуже голосно і привернуло зайву увагу.

Денис спочатку відкрив рот від подиву, кліпаючи очима, а потім не сіло не впало, мовчки розвернувся і пішов по коридору, не зупиняючись і не озираючись назад. Від Софії він ніяк не очікував, щоб вона його так послала. Ще й як послала – на очах у всіх студентів, які з радістю потім будуть згадувати публічне приниження Дениса, за пляшкою пива десь у парку або у затишному ресторані за чарчиною горілки.

Софія сама здивувалася такій різкій переміні в емоційному стані, але в той момент вона нічого дивного чи аномального не помітила.

Дивно, що Денис так легко відчепився від мене, – думала дівчина. – Це зовсім на нього не схоже. А щоб я колись когось посилала так прямим матом – це теж нонсенс.

У будь-якому разі, це не псувало Софії настрій, а навпаки покращувало.

3

Пролунав дзвоник і почалися заняття, до яких дівчина, звісно, була не готова. Більшість її одногрупників безтурботно базікали на перерві, не переймаючись тим, що не готові до семінару. Вона теж цим не переймалася, але дещо все-таки її турбувало. Поведінка Дениса була не зрозумілою, що він так просто пішов, як тільки його послали подалі. Це аж ніяк не відповідало його стилю життя і характеру, щоб його посилало якесь дівчисько! Сопливе наївне дівчисько!

Можливо, я якимось чином на нього впливаю. Гіпнозом? Адже у людей, які наділені даром від природи або набули цей дар після величезного потрясіння (наприклад, клінічна смерть), як правило парапсихологічні здібності можуть бути різноманітними. А, отже, в мене може бути ще щось окрім телепатії. Тільки, хочеться про це відразу дізнатися, а не залишатися із сумнівами.

Ці слова мали в собі глибокий зміст і Софія серйозно над цим задумалася. Вона зовсім забула, що почався семінар, повністю занурившись в свої думки.

– … Даниленко Софія відповість на це питання, – сказав викладач.

– Що? – не зрозуміла вона.

– Ви готові до семінару?

Софія зуміла зосередитися і прочитати думки відмінника, щоб дати нормальну і вичерпну відповідь на це питання. Це врешті решт, допомогло їй викрутитися і отримати хорошу оцінку. Після цього вона зрозуміла, які горизонти перед нею відкриваються. Тепер можна всі відповіді на екзаменах отримати за допомогою телепатії. Отже, турбуватися про хороші оцінки їй тепер не доведеться.

4

На семінарське заняття Денис не з’явився і взагалі в цей день він більше не був на парах. Його турбувало більш важливе питання. Таке як, Софія та її кавалер, який вже почав Дениса виводити із себе. Він із превеликим задоволенням хотів набити морду цьому пацану і збирався це робити найближчим часом.

В годину дня у нього була назначена зустріч з одним юнаком, що обіцяв йому допомогти. А зараз він стояв на вулиці і палив цигарку. Вітер розвіював отруєний дим у повітрі. Денис був упевнений, що все пройде добре без проблем, майже на сто відсотків. На годиннику показувало рівно годину, коли до нього підійшов високого зросту патлатий юнак в окулярах, що був одягнений в джинсову куртку.

– Здарова, Льоха, – Денис потис йому руку.

– Ну… прівєд. Я тіпа прийшов. Шо за базар?

– Давай відійдемо в тіньок подалі від людей і побазаримо.

– Харе.

Пацани відійшли від дороги в парк і сіли на лавочку, біля якої валялося безліч недопалків і пляшок з під пива. Льоха запалив «Парламент» і почав через ніздрі пускати дим з типовим відмороженим обличчям, як у всіх гопніків, імбецилів і розумово відсталих покидьків.

– Карочє, чувак, тут такий базар, – почав Денис. – Я хочу одну тьолку, а вона зустрічається з одним підаром. Треба прослідкувати, куди вона поїде. Якщо до нього, то запам’ятай його фейс. Карочє, паси його бабу і якщо побачиш того лоха, то повідом мене. За це я тобі плачу десять зелених.

– Атлічна. Коли мені треба її пасти?

– Відразу, як закінчиться ця пара. Вона піде додому або на побачення з цим лузером. Ось тобі фото баби, – Денис показав фото з мобільного телефону. – Запам’ятав тьолу?

– Так. Гарна краля, я б не відмовився трахнути…

– Ти в прольоті. Вона буде моя. Робота без напрягу. Ось тобі п’ять баксів. Зроби всьо кльово і іншу пайку отримаєш після всього завдання. Врубився?

– Канєшна. Ден, всьо буде ніштяк, атвєчаю. Я повалив втикати на бабу.

– Давай. Тільки, не провтикай.

Денис дивився в слід патлатому юнакові, сподіваючись, що той його не підведе і все зробить правильно.

А потім я того казла попереджу раз. Лише один раз. Якщо він буде продовжувати зустрічатися з Софією, то я йому конкретно наб’ю фейс. А дєвка буде моя стопудово. Я за нею до кінця буду боротися, щоб вона сама мені давала…

Денис продовжував так мріяти, палячи одну цигарку за іншою, поки не помітив, що пачка вже пуста. Він кинув її в смітник.

Вставши з лавочки, Денис пішов по алеї вперед.

5

Четверта пара в той день була останньою і Софія відразу вийшла з приміщення на вулицю. Їй треба було пройти один квартал, де Мирослав терпляче чекав на неї. Буквально одна мить і дівчина знову зможе його побачити, поговорити і просто весело провести час. А потім запросити до себе додому на вечерю, щоб познайомити його з батьком.

Софія повільно йшла парком, замріяна із типовим романтичним закоханим обличчям, яке буває у кожної дівчини, що закохалася у юнака. Обличчям сповненим величавою, солодкою як мед любов’ю, що випромінювала навколо себе позитивну ауру сріблястого кольору. Тому, вона навіть не помітила патлатого Льоху, що помітивши об’єкт спостереження, відразу пішов за нею, відпрацьовуючи зароблені гроші.

Погода була прекрасною, сонячною і дуже теплою, що тільки покращувало і до того чудовий настрій Софії. Вона йшла по алеї, з боку якої росли дерева, з легкою посмішкою на вустах. Люди, здебільшого, молоді хлопці озиралися їй у слід і кидали на дівчину захоплені, плотські погляди.

Софія перейшла дорогу на перехресті і помітила в тіні крон дерев Мирослава, що задумливо дивився в інший бік. Випадково, він повернувся в її сторону і їх погляди зустрілися. Вони посміхнулися один одному, наче зберігали між собою таємницю всього життя і могли спілкуватися без слів на невербальному рівні, що існує лише для двох закоханих.

Мирослав обійняв дівчину за плечі і поцілував в губи.

– Ти сьогодні гарна, як ніколи, – зробив хлопець їй комплімент, трохи сам ніяковіючи від цього.

Софія посміхнулася.

– Судячи з твого обличчя, ти кажеш правду. Дякую.

– При нагоді я буду казати компліменти частіше.

Льоха стояв від них за десять метрів біля високої тополі і набирав номер Дениса, щоб повідомити йому про цю зустріч.

– Алло, Ден? Тут така тєма.

– Ну? Шо там за базар?

– Ржунємагу називається. Твоя дєвка зустрілася з цим дебілом. Вони як голубки йдуть поруч, тримаючись за ручки. Рамантікі, блін.

– Тихо. Я цьому рамантіку кастрацію зроблю. Харе, паси їх далі. Скажеш мені, куди вони тіпа поїдуть. Я потім під’їду до тебе. Але будь обережним, шоб вони тебе не засіклі. Понял?

– В натурє.

– Тоді дзвони на трубу, якщо треба.

Льоха поклав стільниковий в кишеню куртки і повільно пішов слідом за ними. Звісно, вони ні про що не здогадувалися, мило розмовляючи між собою на різні теми і нічого не помічаючи навкруги.

6

– Тебе щось турбує? – спитала Софія.

Вони їхали в маршрутці до неї додому. Льоха зумів сісти в ту же маршрутку позаду і вони навіть уваги на нього не звернули. Він намагався прислухатися до того, що вони говорили між собою. Все одно треба згаяти час, поки вони будуть їхати.

– Еге ж…

– Мій тато?

Мирослав кивнув. Саме це і турбувало його останні п’ять хвилин.

– Навіщо ти питаєш, якщо і так все можеш знати, про що я думаю?

– Зараз я не читала твої думки, – заперечила дівчина. – Чесне слово. Просто здогадалась…

– Я думаю, як твій батько до мене віднесеться… – сказав Мирослав, дивлячись у вікно.

Останні слова Софія не почула, бо раптом відчула, що з нею починає відбуватися, щось надзвичайно дивне, містичне і схоже не третє око або навіть на стан зміненої свідомості. В одну мить, вона чітко і ясно побачила надрукований текст, який просто так очима не можливо побачити. Цей текст був у журналі, що лежав в темному пакеті і, відповідно, дівчина не змогла б так просто його прочитати. Але Софія його чітко побачила і прочитала без найменших зусиль:

СТЕПАН САВЧУК ПОДАВ ПОЗИВ ДО СУДУ З ПРИВОДУ ПОРУШЕННЯ ЙОГО АВТОРСЬКИХ ПРАВ

Пропав контакт!

Не може бути! Невже я бачила ці рядки на власні очі, хоча реально це очима не можливо побачити? Оце так феномен!

Тобі це просто здалося. Всі ці строчки були плодом твоєї хворобливої уяви. Ти сама це видумала.

Ні, я це бачила на власні очі! Я бачу речі, як ясновидець. Цей феномен відкриває переді мною нові можливості!

Які саме? Дівчина хотіла про це дізнатися.

– Що з тобою таке? – стурбовано спитав Мирослав.

Немає відповіді. ЇЇ і не буде.

СОФІЯ НІБИ ОПИНИЛАСЬ В ІНШОМУ ВИМІРІ!

Тоді, яка може бути відповідь? Це зовсім інше сприйняття світу, до якого не так легко звикнути.

– Софія, ти ледве не зомліла?

– Га? – вона на нього подивилася відсутнім поглядом, ще перебуваючи під враженням дару ясновидіння.

– Де ти була зараз? Тебе ледве не вирубало з цього світу?

– Вирубало? Я просто побачила таке…

Деякі пасажири почали на них дивитися, але загалом вони не привернули уваги, завдяки голосній музиці, що лунала в салоні мікроавтобуса. Мирослав і досі з деяким страхом дивився на дівчину, що недавно лише фізично була присутня в цьому світі, а реально вона була в іншому вимірі, який здавався їй фантастичним і не збагненим. І цей новий більш досконалий рівень відкривав перед нею нові горизонти і перспективи для кращого існування. Альтернативного існування.

– Що ти бачила? – спитав Мирослав, намагаючись зрозуміти, що вивело її з рівноваги. – Куди ти випала з реальності?

В інший вимір!

– Ця стаття в журналі… Про цього Савчука…

– Про що ти говориш? Я тебе не розумію.

Софія намагалася заспокоїтися, щоб можна було все пояснити хлопцеві. Але як можна комусь пояснювати те, що сама не розумієш?

– Ти читав статтю про Савчука, що подав у суд?

– Який ще Савчук?

– Стаття про нього знаходиться в тебе. В журналі, а журнал у пакеті.

Мирослав здивовано і недовірливо на неї подивився.

– Що це за жарт?

– Це не жарт. Дістань журнал і все сам побачиш.

Він якось невпевнено подивився на Софію і витяг з поліетиленового пакету цей журнал. Трохи погортавши сторінки, хлопець знайшов потрібну статтю і швидко пробіг очима надрукований друкарськими фарбами текст.

– А ти вже читала це? – невпевнено спитав Мирослав, відчуваючи, що атмосфера зараз наелектризована паранормальними явищами.

– Ні, – відповіла чесно Софія, витримавши тріумфальну паузу. – Ще не читала. Ти можеш не повірити, але в мене ніби з’явилося третє око і я просто побачила весь журнал наскрізь, як розгорнутий. Цю статтю про судовий позив я побачила краще всього. Ти розумієш мене?

На обличчі юнака було безліч емоцій: здивування, недовіра, невпевненість і якась не прихована радість. Він намагався опанувати цілий потік власних емоцій і дивитися на все реально. Але мозок не міг так швидко сприймати усі дивні і надзвичайні речі, про які раніше він лише читав в книжках чи бачив по телевізору.

– Не зовсім… Ти хочеш сказати, що побачила цей журнал, ніби в іншому вимірі, який не досяжний для людської свідомості?

– Саме так. Я не знаю як це пояснити, але… але це було так неймовірно! Так прекрасно таке відчувати!

Мирослав і надалі зачаровано на неї дивився, наче перед ним було восьме чудо осяяне світлом Всесвіту. Усі риси його обличчя були налаштовані на хвилю аномалій, всього такого невідомого, затемненого і переповнено лише самим протиріччям та алогізмом.

– Добре, прочитай щось з мого конспекту з економічної теорії, – попросив він.

Софія зосередилася, розслабившись і настроїлася відчувати, і бачите те, що нормальна людина за таких умов не може. Все відбулося дуже швидко, як і минулого разу: дівчина відчула, ніби виник перед нею інший світ і перед очима чітко з’явилися криві строчки списаного конспекту синьою пастою від руки:

– Мікроекономіка – це наука, що вивчає взаємодію окремих економічних суб’єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків. Мікро…

– Мабуть досить, – вражено прошепотів Мирослав. – Я і так тобі вірю. Це просто неймовірно! Навіть словами важко передати… Це по суті ясновидіння, коли ти можеш бачити ті речі, які нормальні люди не бачать. Завдяки чакрів ти таким чином черпаєш усю інформацію із Всесвіту. Це ще називають «третім оком».

– Так, – погодилася Софія, дивлячись у вікно. – Це дуже цікава інформація, але нам треба виходити на наступній зупинці.

7

Дискусія завершилася на цікавій ноті і якби у них було багато вільного часу, то вони б цілими днями на проліт розмовляли про одвічні філософські теми, розгадуючи найбільші в житті таємниці, для чого не вистачає людського життя.

Вже через п’ять хвилин, Софія дзвонила в двері своєї квартири.

– Добрий день, – привітався Мирослав, коли Василь відкрив двері.

– Привіт. Проходьте.

Вони зайшли у вітальню, в якій був ввімкнений телевізор, показуючи балачки якось модельєра про останні піки моди. Хлопець невпевнено озирнувся, дивлячись на всі боки, але нічого конкретного не помічаючи із-за деякої внутрішньої невпевненості.

– Сідай. Почувай себе як вдома.

Софія вирішила познайомити їх між собою, поки була слушна нагода.

– Тату, знайомся, це – Мирослав. Мирослав, а це – мій батько Василь Петрович.

– Дуже приємно.

Вони потисли один одному руки і юнакові здалося, що він справив непогане враження на батька Софії.

– Софія багато казала про вас хороших речей, – додав він, не знаючи чи варто це було говорити.

– Ясно. Ви давно зустрічаєтесь? – спитав він.

– Кілька тижнів, – відповіла дівчина.

– Це добре. Мирославе, може пивка за зустріч, га? У мене в холоднику є чудове пиво «Карлсберг».

– Пивка? Дякую, не відмовлюсь.

Василь відкрив холодник і витяг дві пляшки світлого пива.

– От і чудово. Поп’ємо пивця. Доню, ти як, будеш з нами?

– Ні, я візьму апельсиновий сік.

– Гаразд.

Він дістав два кухля, і відкривши пляшки, наповнив їх прохолодним і пінистим пивом. Один кухоль він передав хлопцеві, а інший взяв собі, зробивши невеличкий ковток.

– Тату, я тобі мабуть розповідала, що Мирослав врятував мені життя? – поцікавилася Софія.

– Правда?

– Ну, було таке, – погодився він, зробивши кілька ковтків. – Я просто зробив те, що повинен зробити будь-хто на моєму місці.

– Я навіть не знаю, як тобі дякувати.

Стосунки з вашою дочкою і є для мене найбільша подяка.

Софія встала із-за столу.

– Я на хвилинку…

Вона вийшла з кухні, а Василь зробив ще кілька ковтків, наче щось обдумуючи.

– Які у вас з Софією стосунки? – прямо спитав він, глянувши візаві у вічі.

– Стосунки? – Мирослав перепитав для того, щоб трохи подумати перш ніж казати і зробив ковток пива. – Ну… в нас нічого серйозного поки що немає. Але ваша донька мені подобається і я хочу і на далі з нею зустрічатися.

– Я нічого не маю проти ваших стосунків і навіть радий цьому. Але хочу попросити тебе бути обачливим і не давати надій Софійці, і обіцянок, яких не зможеш сам виконати.

Сказані слова не звучали загрозливо, вони скоріш були як попередження, якщо він надумає морочити голову доньці Василя. Правда, у Мирослава навіть в думках не було нічого подібного.

– Я все розумію. Обіцяю, що ніяких дурниць з мого боку не буде, – запевнив його юнак.

– Я в цьому не сумніваюся, адже ми тепер твої боржники. Ти врятував життя моїй доньки і тепер можеш звернутися до мене з будь-яким проханням, а я, в свою чергу, постараюся його виконати.

Через хвилину, Софія повернулася до столу.

– Тату, Мирослав знає вже про мою телепатію. Я йому все розповіла.

– Розповіла? – трохи здивувався Василь.

– Так. І я до цього відношусь досить толерантно, – відповів Мирослав.

Батько доброзичливо посміхнувся. Раз донька вважала за потрібне розповісти, то хай буде так. Врешті решт, то її право розповідати чи ні.

– А ти не боїшся, що вона може читати усі твої думки?

– А тут вже нічого не поробиш. Крім того, до всього можна звикнути. А з телепатичними здібностями, Софія мене краще розуміє, краще відчуває мій внутрішній світ.

– Єдине прохання нікому не розповідати про феноменальні здібності моєї доньки, а то знайдуться люди, які захочуть цим скористатися для власних цілей.

Говорячи ці слова, Василь і гадки не мав, що таке станеться у найближчому майбутньому, і що людина, яка готова скористатися чужим феноменом, готова піти на все ради цього. Абсолютно на все.

Навіть на вбивство.

8

А в цей час, Льоха набирав номер Дениса, щоб розповісти останні новини, свідком яких він безпосередньо був.

– Ден? Це знову я. Карочє, тут таке гонєво, – сказав у слухавку Льоха. – Ти де зараз?

– В дорозі. Скоро приїду. Шо там за фігня?

– Карочє, тут така тєма нарісовалася. Чувак, твоя баба тіпа шаман… чи як так… екстрасекс… екстра… Тьфу, піпєць! Не виговорю це слово…

– Чьо? Шо за базар?!

– Ну, вона показувала пацану здібності тіпа читати думки і напис в журналі, шо лежав у пакеті.

– Ти шо, обкурився чи набухався, а?

– Та нє, я не бухав. Тока с утра пахмелілся. Ну нємного водяри с бодуна бахнул. Ето святоє… Кажу, тут таке гонєво. Тьолка, як маг бачила текст через пакет… Я афігєл від такого ульоту і навіть провтикав!

– Шо за байду ти гониш?! Ти атвєчаєш за свій базар?

– Атвєчаю, в натурі! Підаром буду, якщо гоню. Я всьо бачив на власні очі. І чув… Оце тєма, так тєма.

– Шо ти чув? – не вірив Денис.

– Як вона демонструвала йому ці фокуси, а потім вони бакланили про якусь муру, тіпа Всесвіт і якусь фігню… філософію… Хрєн його поймеш, цих інтелектуалів занудних!

– От ботан цей поц. Я йому ще покажу як лізти до моєї баби! Умнік, начитався книжок всяких. Вмєсто того, щоб бухати і трахатися як всі реальні пацани, сидів і дома дрочив над книжками.

– А на шо тобі така умна дєвка? Тьолка-балаболка. Ти ж з нею провтикаєш?

Денис від злості ледь не загарчав, як собака.

– Не твоє свиняче діло. Паси їх далі, а я під’їду скоро.

– Ладно.

Льоха полегшено зітхнув. Ще трошки і він закінчить це чергування, і зможе на отримані гроші попити пивка і відпочити по-людськи.

Він пообіцяв собі більше ніколи не погоджуватися на такі паскудні справи, які забирають багато часу. Крім того, стояти на одному місці і чекати, поки вони вийдуть з дому почало йому набридати. Ба ні – це його дратувало до кісток.

9

Час промайнув зі швидкістю світла, коли вже почало темніти. Мирослав наголосив, що в нього ще є справи, тому він поспішає додому.

– Дякую за гостинність. До побачення.

– До зустрічі, – Василь потис йому руку.

Софія проводила його до дверей, що виходили в під’їзд. При цьому, дівчина трохи хвилювалася, адже хлопець від неї йшов, а вона була не проти ще з ним поспілкуватися.

– Дякую, що зайшов. Ми сьогодні з тобою весело провели час.

– Звісно. Це було чудово. Тоді до завтра

– Бувай.

Він цьомкнув Софію в губи і махнувши на останок рукою, пішов вниз по сходинках, що вели на вулицю. Настрій у нього був чудовий, а думки зосереджені лише на Софії, в яку він до безумства закохався і нічого не може з цим робити. Зовсім замріявшись, Мирослав вийшов з під’їзду, не помітивши Дениса, що стояв біля свого джипу, не терпляче дивлячись у різні боки. Маже відразу він запримітив хлопця і всі його, сумніви, страхи та ревнощі, що поїдали його із середини, вийшли на зовні.

– Слиш, лузєр, єсть базар! – почав він.

– Що? – Мирослав оговтався від своїх мрій і подивився на того, хто до нього неприязно звертався.

– Ти звідки тут нарісовался, ботан?

– Не зрозумів.

Денис підійшов до нього ближче.

– Не зрозумів?! Так я тобі поясню, падло! Якого хрєна ти втикаєш з цією бабою?!

– Ти про що? – щиро здивувався хлопець.

– Не відморожуйся, падло! Я базарю про Софію. Нічєго тьола, да? В натурє, ти атстой! Дєвка тока моя, понял?! Я її буду трахати, а не ти, ясно?!

Мирослав спокійно глянув йому в обличчя.

– В тебе нічого не вийде.

– Слухай, пацан, щось в тебе язик занадто гострий! – Денис стис кулаки. – За таке можна і в рило отримати. Ти, гніда, будеш мені тут базарити! Я один раз кажу. Ця тьолка буде моя і щоб твоєї смердючої дупи і близько тут не було. Шариш, мудак?

– Ні, бо ми з Софією зустрічаємося.

– Вже ні. Тепер ти в прольоті, ботанік хрєнов! Таких гоміків і задротів як ти, я опущу мордою в лайно!

Було видно, що Денис не збирався жартувати.

– Можеш казати собі, що хочеш, але ми з Софією і надалі будемо зустрічатися.

– Слушай, ти умнік чіканутий! Філософ хрєнов, чеши атсюдава, пока я тебе не растєр в порох! Базарю в натурі, ти тут кров’ю будеш ссати! Я тєбя поламаю, сука! Вали атсюда, гідроцефал-нєдоносок!

Мирослав зумів не зважати на всі образи, а просто спокійно розвернувся і пішов в свою сторону.

– Вот-вот, катися нафіг! – гукнув в слід Денис, перед тим, як сісти в свій джип.

Мирослав повільно йшов додому, будучи впевненим, що ця незначна сутичка з Денисом може з часом перерости в серйозний конфлікт.