Текст книги "Блискавка"

Автор книги: Роман Квант

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 15 страниц)

8

В цей день Василь працював дуже погано, не в змозі зосередитися на необхідній роботі з клієнтами. Якесь тривожне відчуття, що сиділо в глибині душі не давало йому спокою. Йому здавалося що щось не так з його донькою. Він намагався заспокоїти себе, що вона в університеті і там з нею не може нічого поганого статися. Та, на жаль, такий аутотренінг не спрацював. Якесь ніби шосте (сьоме? восьме?) відчуття підказувало йому, що Софії може загрожувати небезпека. Василь подумав, що це безумна думка. Але вже був один трагічний випадок, коли в дівчину влучила блискавка і лікарі з величезними зусиллями повернули її до життя. Хоча це не привід, щоб кожного дня переживати за власну доньку. Тим паче, чому саме в цей день повинно статися (чи може сталося?) щось жахливе або дуже погане із Софією?

Намагаючись уникнути власних сумнівів, Василь хотів більш самовіддано працювати, але не міг ніяк зосередитися на робочому процесі. Робота в нього просто валилася з рук і він хотів якомога швидше відправитися додому. Спочатку він подзвонив додому, але ніхто там не відповідав. Василь почав сильно переживати, хоча це ще нічого не означало. Софія просто ще не могла приїхати з університету або вийшла на вулицю погуляти. Або навіть вона вдома купається в душі і не чула телефонного дзвінка. Одним словом, варіантів може бути безліч і не треба з цього робити трагедію. Проте, він довірився цього разу інтуїції і відпросився в начальника з роботи на годину раніше.

Майже за пів години він дістався додому, коли на годиннику було пів на шосту. Доньки, звичайно, ще (чи вже?) не було вдома. Василь сів на диван і став чекати, час від часу дивлячись на годинник, відчуваючи психічний розлад, на кшталт прострації.

Так не можна далі сидіти, склавши руки, – міркував він. – Я повожусь себе як останній шизофреник. Моя донька вже доросла дівчина і може вільно гуляти ввечері, тим паче з порядним юнаком Мирославом. Тут не має нічого дивного, а я веду себе як останній дурень!

Трохи заспокоївшись, Василь вирішив просто подзвонити Софії і дізнатися, коли вона збирається прийти додому. Він набрав номер доньки, але стільниковий був вимкнений або знаходився поза зоною досяжності. На жаль, Василь навіть не здогадувався, що Степан, забравши телефон у дівчини, навмисне відключив його, щоб ніхто не дзвонив на цей номер, адже за допомогою сучасних засобів зв’язку і системи JPS можна визначити місце знаходження мобільного телефону.

Це почало викликати чергову хвилю паніки, але він намагався ігнорувати свій внутрішній голос, що казав правду. Василь пішов на кухню, повечеряв, а потім ввімкнув телевізор, щоб подивитися останні новини. Як завжди, нічого цікавого в цих новинах не було: когось убили, якийсь дідуган знайшов гігантський гриб, а політики знову брешуть, обіцяючи перед виборами підвищити пенсії, стипендії, зарплати…

Він переключив телевізор на інший канал, але й там не зміг нічого цікавого знайти, аж поки не задзвонив телефон. Василь зіскочив з дивану, ніби той загорівся і підбіг до телефону, знявши слухавку.

– Алло? Я слухаю вас, – трохи нетерпляче спитав він, очікуючи почути голос рідної доньки.

– Вибачте, я потрапив в квартиру Даниленків? – вирішив уточнити абонент.

– Так, так. Я вас слухаю.

– Добрий вечір. Це Мирослав дзвонить.

– Добрий вечір. Я сподіваюся, що Софія зараз гуляє з вами?

Коротка пауза.

– Е-е… ні, – відповів Мирослав, не в змозі сказати всю правду.

Василю це вже починало не подобатися.

– А де Софія?

– Вона… е-е-е… ну… якби вам сказати… одним словом… трапилася біда… е-е…

– Ради бога, скажи мені, що відбувається? Де Софія? – почав втрачати терпіння Василь.

– Е-е… мені дуже шкода це казати, але Софію захватили якісь бандити.

– Що?! Які ще бандити? Ти що, п’яний?!

Василь вже не міг собою управляти і просто кричав в слухавку. Його свідомість просто відмовлялася вірити простим і очевидним речам.

– Я все бачив на власні очі і… – хлопець вагався. – Мабуть, для вас це важкий удар. Але я… Софію забрали в джип і кудись повезли…

Він губив думки і тому надалі мовчав. Слухавка, вислизала в нього із пітних пальців.

– Кошмар! – Василь схопився руками за голову, наче вона боліла від страшного похмілля. – Яка трагедія? Що тепер роботи? Куди її повезли?! Що з нею буде далі?!

– Я боюся, що її забрали для того, щоб використати її парапсихологічні можливості.

Від цих слів Василь ледве слухавку не випустив із тремтячої руки. Те, що він більше всього боявся, сталося.

– Навіть так? Ми можемо зустрітися прямо зараз. Я хочу почути від тебе все, що ти знаєш…

– Я не можу приїхати… Зараз я знаходжусь в лікарні.

– А що трапилося? Тебе побили бандити?

– Ні, я вляпався в іншу історію. Довго розповідати…

– Гаразд, я їду в лікарню. Де вона знаходиться?

Мирослав сказав куди треба їхати і назвав номер палати, в якій знаходився.

– Добре, я вже вибігаю з дому.

Василь схопив шляпу і вже збирався вибігати з квартири, аж раптом згадав, що має за таких обставин подзвонити одній людині. Ще не дуже пізно і він повинен зробити цей дзвінок.

9

Після інценденту, коли забрали мобільний телефон, Софія почувала себе геть розбитою і не щасною, не зважаючи на те, що її добре покормили, і давали можливість в будь-який час ходити в туалет та в душ. Але, навіть поївши, вона не відчувала приємних емоцій, окрім того, що пропало відчуття голоду.

Дівчина лягла на ліжко, не розстилаючи його та заплющила очі, наче виказуючи протест проти існування цього світу. Декілька хвилин, Софія отак лежала просто із заплющеними очима, ні про що конкретно не думаючи. А потім, встала з дивана, подумавши про батька. Що він буде робити, коли не застане її вдома? Якби була можливість повідомити татові де вона зараз знаходиться. Проте, Софія не знала яким способом це можна зробити. Вся надія залишається на Мирослава, який може усе розповісти Василю. А що робити їй? Чекати, поки не прийде тато Дениса і не скаже допомогти своїм феноменом? Одне дівчина знала точно, що такі методи викрадення людей за для власної вигоди – кримінал і такі люди підуть на все, щоб дістатись власних цілей. Навіть на вбивство.

Досить себе гнітити поганими думками. Коли прийде час, тоді і подумаєш над цим. Проблеми вирішуються по мірі їх виявлення. Зараз ти все одно не бачиш виходу. Але ти просто терпляче чекай. З твоїми екстрасенсорними здібностями вихід для порятунку обов’язково знайдеться. Ти повинна просто розслабитися і чекати слушної нагоди. Я тобі подам знак, коли треба буде діяти.

Софія не знала спочатку як віднестися до свого «Я», яке давало поради. Вона не завжди прислухалася до таких порад, але зараз був саме такий момент, коли варто було зачекати. Поки можна якось провести час дозвілля більш цікаво. Софія передивилася фільми з дисками і вибрала один із них, щоб можна було його подивитися. А після перегляду фільму, дівчина лягла на диван і майже відразу заснула.

10

– Алло?

– Олеже, привіт.

– О, здоров, друже. Як життя-буття?

– Непогано. Слухай ти зараз маєш вільний час?

– Та який нафіг вільний час! Ти не представляєш скільки сьогодні випало справ! – мовив він. – Тут такий зальот з роботою виник. Недавно шеф такі розборки з польотом влаштовував!

– Ну, а зустрітися ми можемо з тобою якось, га? – спитав Василь. – В мене виникли проблеми…

– Зараз? Та ти що, гониш?! Вже пізно і я тільки приїхав з роботи. Хочу виспатися, вже дві доби не спав – оперативна робота.

– Олеже, в мене тут надзвичайна ситуація.

– Яка ще НС?

– Мені дійсно потрібна твоя допомога прямо зараз. В мене викрали доньку.

– Боже! – вимовив Олег, але зумів швидко заспокоїтися. Не дарма все-таки працює в органах і вміє тримати контроль над ситуацією. – Як це сталося?

Василь міцніше стис слухавку в руці, думаючи, що сказати у відповідь.

– Не знаю, – не впевнено відповів він. – Я цього не бачив. Її бойфренд Мирослав бачив, як її забрали силою в авто якісь чоловіки. Все дуже серйозно. Ти мені допоможеш?

– Гаразд. Де її хлопець?

– В лікарні. Я збираюся до нього їхати. Давай там і зустрінемося.

– Домовилися.

Вже через пів години «Шкода» зупинилася навпроти будівлі центральної лікарні міста. Василь вийшов з авто і став терпляче чекати свого друга, колишнього одногрупника, а нині капітана міліції карного розшуку, старшого слідчого по особливо важливим справам Олега Левицького. Той не заставив себе довго чекати і за кілька хвилин під’їхав на «Судзукі» темно-синього кольору і впевнено вийшов з авто.

Олег був високого зросту десь метр дев’яносто п’ять, широчезний в плечах, одягнений у спортивну сіру куртку, а на голові капелюх. Правда, жоден одяг не міг приховати його великі м’язи і міцну статуру. Обличчя широке з карими очима, ніс трішки кривий, а шия широка і міцна придавала його зовнішності справжнього бодібілдера, який він насправді був. Раніше вони з Василем ходили в тренажерний зал качати м’язи, але Василь це швидко кинув, а Олег і досі серйозно займався спортом і завжди був у формі.

Чоловіки один одному потиснули руку.

– Дякую, що приїхав.

– Заспокойся. Поки що немає за що дякувати. Ходімо до пацана. Поговоримо.

І вони зайшли всередину будівлі, яскраво освітлену в такий пізній час.

Розділ X
Наміри Дениса

1

З самого початку, як викрали Софію, Денис ніяк не міг заспокоїтися і не знав де себе подіти. Перед очима знову і знову виникала та ж сама картина: здоровий чоловік вискакує з машини, хватає дівчину і силою затягує в авто, а потім вони зникають з місця подій так швидко, що ніхто не встигає збагнути, що насправді відбулося. А потім ще й один бандит допомагає піднятися Мирославу, садить його в «Ауді» і їде зовсім в інший напрямок. Яке цьому є пояснення?

Денис ще довгий час стояв розгублений в парку, вже навіть забувши про недавню бійку і щиро переживав, що буде з Софією та її хлопцем Мирославом. Хай він десь в глибині душі і не навидить його, але за таких обставин може лише співчувати. Трохи поміркувавши над цим, Денис здогадався, що це викрадення міг організувати лише його батько для власних цілей. Крім того, Павло сам якось казав сину і навіть просив його допомогти в цій брудній справі. Денис не зумів допомогти батькові і зараз навіть був радий цьому, що не вплутався в небезпечну гру з великими ставками.

Але був ще один нюанс, який його хвилював: сам факт викрадення Софії. З власного досвіду, Денис знав (точніше здогадувався, бо не мав ніяких доказів), що його батько займаючись кримінальним бізнесом, розбагатів за допомогою підкупів, шантажів, погроз і навіть вбивств окремих конкурентів, що стояли на його шляху і заважали рухатися далі. Звичайно, він сам не забруднював руки в крові, для цього в нього була купа озброєних головорізів, що з радістю бралися за будь-яку криваву роботу за хорошу плату. І Павло цинічно, дававши накази, жодного разу не шкодував про свої вчинки, а йшов далі, забираючи все більше грошей у конкурентів. Отже, тепер захвативши Софію і заставивши її допомагати своїми надприродними здібностями, Павло скоріш всього накаже її вбити, щоб потім не залишати за собою жодних слідів. А такий поворот подій Дениса аж ніяк не влаштовував, бо він страшенно кохав дівчину і навіть будучи останнім негідником (заваривши усю цю кашу з викраденням), понад усе хотів бути з нею, ігноруючи усі подальші плани свого батька.

Перш за все він вирішив подзвонити татові і у всьому переконатися самому, а далі видно буде, що йому доведеться робити. Нетерплячими пальцями Денис швидко набрав номер батька.

– Я зараз зайнятий! – грубо відповів Павло без церемоній.

– Але я хотів дещо спитати…

– Поговоримо іншим разом… – Павло відбив зв'язок.

Матюкнувшись, Денис ледве зі злості не розбив мобільний телефон. Трохи подумавши, він вирішив поїхати додому. Можливо тато скоро повернеться і він з ним про все поговорить. Крім того, Софію можуть тримати там під охороною і може навіть йому вдасться з нею побачитися.

2

Василь з Олегом зайшли в приміщення лікарні на першому поверсі, зупинившись біля реєстраційної, де сиділа жінка, гортаючи якісь папери і не звернувши на новоприбульців ніякої уваги.

– Перепрошую, – звернувся до неї Василь. – Де знаходиться 26-та палата?

– На другому поверсі, по коридору направо, – відповіла жінка.

– Дякую вам.

Вони піднялися по сходинкам на другий поверх і зупинилися біля дверей палати. Василь взявся за ручку дверей, щоб їх відкрити, але капітан зупинив його.

– Перш ніж ми зайдемо в ці двері, я хочу тобі поставити одне запитання.

– Яке?

– Цьому хлопцеві можна довіряти? – спитав Олег.

– На всі сто відсотків, – упевнено відповів батько Софії. – Я його непогано знаю.

– Гаразд, – він штовхнув двері і вони обоє зайшли в палату, де на стільці біля ліжка сидів Мирослав і щось захоплено читав.

Він не відразу помітив відвідувачів, а лише тоді, коли скрипнули двері. Його погляд зупинився спочатку на Василеві, а потім перейшов на незнайомця високого зросту.

– Здраствуйте, – поздоровався хлопець.

– Доброго вечора. Я друг батька Софії Олег, працюю в органах. Я сподіваюся, що ви розумієте наскільки загрозлива ситуація виникла для Софії?

Мирослав поклав книжку на полицю і зручніше сів на стілець, трохи насторожившись.

– Розумію, – сказав він після деякої паузи.

Василь взяв вільний стілець і сів поруч з ними, щоб не пропустити жодного слова в цій розмові.

– Я дуже прошу вас розповісти мені детально, що трапилося із моєю Софійкою. Будь ласка, – його голос сильно тремтів і навіть здавалося, що він зараз не витримає величезний тягар, що так раптово впав на його плечі, і заплаче.

– Звісно, я все розповім, – сказав Мирослав, намагаючись його заспокоїти.

Олег мовчки на це дивився, ніяк не реагуючи, а терпляче чекав, що буде далі. Працюючи ментом, він дуже добре знав, що іноді краще дипломатично чекати і потім добитися свого, ніж поспішаючи, наламати дров і зіпсувати тим самим ситуацію.

– Це сталося в парку Шевченка, коли ми з Софією гуляли. Спочатку до мене пристав Денис, який теж хоче зустрічатися з Софією. Одним словом, між нами зав’язався конфлікт і він мене сильно побив.

Мирослав розповів усю історію від початку до кінця з усіма найменшими подробицями.

– Хто цей Денис, що тебе побив? – професійним тоном спитав Олег.

– Одногрупник Софії, який постійно до неї залицяється, але всякий раз безуспішно. Із-за дівчини у нас з ним виник конфлікт.

– А хто бачив, як викрали Софію окрім тебе?

– Ну… Денис, власне, і бачив… – відповів Мирослав упевнено. – Можливо ще хтось бачив із випадкових людей…

– Денис теж бачив? – перепитав Олег. – Цікаво! Дуже цікаво!

– До чого ти клониш? – втрутився Василь.

– Не знаю, над цим варто подумати. Просто дивний збіг обставин… Мирославе, ну ти продовжуй розповідати далі. Я тебе уважно слухаю.

Хлопець розповів усе до кінця, аж до того моменту, як один із бандитів відвіз його до цієї лікарні і залишив тут. Жоден із чоловіків не перебивав, поки не закінчилась розповідь.

– Ти номер машини запам’ятав? – поцікавився Олег.

– Ні, джип був без номерів. Я це точно пам’ятаю.

– «Ауді»?

– Здається, був номер, але я його не зміг запам’ятати. Ви ж розумієте, все відбувалося дуже швидко.

– Шкода. А хоча б обличчя бандитів ти запам’ятав?

Юнак трішки завагався.

– Ну… того, що відвіз мене в лікарню я можу пригадати. Якщо треба буде скласти фоторобот, то я це зроблю.

– Це буде не раніше завтрашнього дня. До речі, Васю, завтра треба буде написати офіційну заяву про зникнення твоєї доньки, а потім ми складемо протокол.

– Ну раз треба, то зробимо, – не вагаючись погодився той.

Олег мовчки кивнув, аналізуючи в голові всю отриману інформацію.

– В цій історії мене непокоїть Денис, – нарешті сказав він. – По-перше, він був свідком викрадення Софії і може щось знати. Треба обов’язково його знайти і поговорити. І по-друге, цей Денис пропонував дівчині гроші, щоб використати паранормальні можливості для вирішення фінансових проблем його батька. Стоп! По-моєму, картина вимальовується не дуже приємна. Боюся, що батько Дениса має пряме відношення до викрадення Софії.

– Хто в біса такий цей батько Дениса? – ледве не розлютившись, спитав Василь.

– Я знаю тільки Дениса, а його тата – ні.

– Треба буде пробити по базі даних цього лузера, – сказав Олег. – А прізвище Дениса ти знаєш?

Мирослав у відповідь заперечливо хитнув головою.

– Завтра я з цим вже буду розбиратися на роботі. Поки що в нас є зачіпка Денис і від неї будемо відштовхуватися.

3

Пізно ввечері, коли вже було досить темно, Софія сиділа на дивані і дивилася якусь передачу по телевізору. Але дівчину знову почав хвилювати її теперішній стан, а ще той сон, де отруїли її мати. Вона пригадала знову цей сон, відчуваючи, що це певний знак і що в цьому є певний сенс. Софія в деталях пригадувала цей сон і вирішила, що рано чи пізно вона його зрозуміє. Тільки от, як можна це зрозуміти, якщо в ньому немає ніякого логічного зв’язку з її телепатією? Чи може цей зв'язок є, а Софія просто не може його помітити?

Один із бандитів приніс підніс із їжею і поставивши його в кімнаті, зачинив за собою двері. Дівчина повечеряла без ентузіазму, а потім вирішила поговорити з Степаном і дещо в нього спитати. Вона зняла слухавку і натиснула червону кнопку.

– Шо тобі треба? – спитав охоронець.

– Я хочу поговорити з Степаном. Це дуже важливо.

– Степан зараз зайнятий.

– Для мене це терміново, – повторила Софія.

– Гаразд. Я скажу йому, коли він закінчить справи. А поки що чекай.

Трохи розчаровано вона поклала слухавку на телефоні і вирішила трохи почекати. Вся ця історія із її викраденням більше походила на жахливий сон, ніж на реальність. Проте, їй довелося змиритися з цим фактом, що вона в закритій кімнаті може пробути довго і поки що немає ніяких шансів на порятунок. А чи будуть такі шанси далі? Софія сподівалася найближчим часом отримати позитивну відповідь.

Лише близько десятої, Степан прийшов до неї, коли Софія дивилася телевізор. Помітивши його, вона вимкнула звук.

– Ну, про що ти хотіла зі мною поговорити? – спитав він безтурботно, сівши в м’яке крісло.

Здавалося, що Степан був серйозно налаштований на розмову, хоча це була атмосфера першого враження, а насправді його не дуже цікавили різні балачки. Просто відвертий цинізм і байдужість були сховані за товстим шаром оману, а юне, наївне дівчисько не могло це запримітити.

– Як довго мене будуть тут тримати? – вихопилося у Софії перше питання.

Після чого повисла довга пауза, яка створювала деяку негативну атмосферу в цій кімнаті.

– Це залежить від тебе. Як тільки нам допоможеш, то ми тебе звідси випустимо. Ніхто тримати тебе не буде більше, ніж це необхідно.

– А скільки це необхідно?

– Рівно стільки, поки ти не виконаєш свою роботу.

Слово «робота» Софії зовсім не сподобалося, але вона нічого на це не сказала. Все одно її змусять зробити цю роботу.

– Коли приїде ваш шеф, щоб я могла з ним поговорити?

– Сьогодні вже точно не зможе. Мабуть, завтра після обіду. У нього ж справ багато. А в тебе є стимул для використання своїх здібностей.

– Який стимул? – дівчина подивилася йому в очі.

– Гроші. Бос обіцяє тобі багато заплатити за допомогу.

– Скільки? – мляво поцікавилася Софія.

– Двадцять косарів. Зелені.

– Замало.

– Нє. Ти шо-то афігєла! Бабла більше не дамо, ясно?!

Софія прямо поглянула своєму візаві в очі, який трохи розгубився від такого впевненого та рішучого погляду.

– Я вам не вірю.

Степан полегшено розсміявся від цих слів, чекаючи більш серйозних викликів.

– Це твоя особиста справа, – відповів він. – Але ми своє слово тримаємо.

– Побачимо, – сказала Софія, упевнена, що це абсолютна брехня і правди тут немає навіть одної сотої.

– Не хочу тебе залякувати, але я не раджу тобі робити якісь дурниці і відмовлятися допомагати Баронові. Це могутня людина і він тебе може розчавити як комаху. Добре подумай над цим, поки є час.

Степан встав з крісла і мовчки вийшов з кімнати, залишивши її саму з усіма страхами та сумнівами, що заважали їй раціонально та логічно шукати вихід з цього полону. Софія почула як з тієї сторони дверей він повернув ключ, закривши двері на замок. Знову вона замкнена! Нічого вдіяти дівчина не зможе і єдине, що залишається – так це лише думати і шукати вихід з цього лабіринту.

4

На годиннику було вже початок дванадцятої ночі, коли Денис повертався додому пішки. Вони з пацанами щойно добряче погуляли: пили горілку і курили план. Трохи перебравши, Денис йшов, хитаючись із веселим настроєм. Свіже повітря швидко вивітрювало алкоголь і він швидше тверезішав ніж в приміщенні.

Додому він дістався без пригод і трохи прийшов до тями за цей час. Денис із батьками жив в великому двоповерховому будинку з невеличкою територією, що була добре огороджена високим парканом та охоронялася кількома озброєними людьми із злими собаками. Він відкрив вхідні двері ключем і зайшов в передпокої, пройшов до вітальні, де був включений телевізор і там показували фільм «Зоряні війни».

Прямо в кріслі сиділа його мати Анна, що читала журнал «Наталі» і одночасно стежила за тим, що відбувається на екрані.

– Ден, це ти? – спитала вона, навіть не піднявши очі від журналу.

Мати Дениса була маленькою на зріст, але повна з сумним обличчям і фарбованим волоссям темно-синього кольору, очі сховані за скельцями окулярів. На вигляд вона була значно старше своїх сорока років, бо багато палила та полюбляла цмулити дорогий коньяк або віскі. Єдине до чого вона відносилася серйозно – це одяг. Анна завжди одягала дорогі речі зі смаком, щоб красиво виглядати, що не можна було сказати про обличчя, на якому було занадто багато макіяжу та косметики.

– Так, я вже прийшов, – відповів він, зайшовши в вітальню і сівши на вільний стілець. – Ма, а гдє атєц?

– Що? – Аня нарешті відірвала погляд від свого журналу, де розповідали про екстремальні види сексу на природі.

– Ма? Коли атєц приїде?

– Не знаю, це ти в нього спитай. Павло завжди приїжджає дуже пізно. А чого це ти раптом цікавишся, де він швендяє?

– Мені потрібно з ним поговорити.

– Ясно, – Анна дістала зі шафи пляшку «Хенесі» і чарку. – Будеш?

Денис заперечливо захитав головою.

– Та ні, з мене досить сьогодні горілки.

– Як знати.

Вона випила чарку, а потім запалила цигарку, повільно випускаючи дим. Денис пішов в свою кімнату палити і продумати в деталях майбутню розмову з батьком. Пройшла ще година, перш ніж він достатньо потверезів і міг логічно мізкувати. Хлопець постійно думав про Софію, що ніяк не може завоювати її серце, а постійно отримує невезіння. Не витримавши отакого тупого чекання, Денис подзвонив татові, щоб дізнатися, коли той буде вдома.

– Не треба мені дзвонити, – досить роздратовано відповів Павло. – Я прийду скоро. Чекай.

5

Проте, пройшла щонайменше година, перш ніж Павло приїхав додому. На той час вже був початок третьої ночі і мати Дениса вже давно спала. Павло зайшов у вітальню в сірому плащі, який він відразу зняв і повісив на вішалку. Вигляд у нього був трохи захеканий і втомлений, але не зважаючи на пізній час, він нікуди не поспішав.

– Батя, з тобою можна поговорити? – спитав Денис, коли він зайшов у вітальню.

– Я тільки приїхав, а ти мене дістаєш. В мене було купа справ і я хочу трішки розслабитися.

Павло зручніше вмостився в кріслі, розкинувши руки в різні сторони.

– Це дуже важливо. Я хотів з тобою поговорити про Софію.

При цих словах Павло навіть перестав дихати на деякий час, а потім повільно подивився на свого сина.

– А що з Софією? – здивувався Павло, ніби нічого про це не знав.

– Ти це краще за мене знаєш, тому я тебе питаю.

– Я не розумію, коли ти говориш загадками.

– Атєц. Ми вже, тіпа, дорослі люди, тому давай розмовляти як і належить дорослим людям. Я все знаю, що твої люди викрали Софію і забрали її пацана кудись.

– Що ти сказав?! – в голосі Павла явно звучали загрозливі нотки.

– Тільки те, що хотів сказати. Я це бачив на власні очі. Тепер я просто хочу знати де Софія.

– А чому ти вирішив, що я маю до цього якесь відношення? – спитав Павло.

– Я бачив Степана в джипі. Софію силою посадили в авто і кудись повезли. Так от, куди її відвезли?

– Гм… Ти мабуть щось наплутав.

– Я кажу те, шо бачив. Ти знаєш, що Софія мені подобається. Я тільки хочу знати чи всьо з нею нормально…

Павло тяжко зітхнув, нічого не сказавши. Він ніколи не любив відкривати свої карти, просто так, але цього разу можна було зробити виняток. Але спочатку він дістав сигару і відламавши кінчик, запалив. В кімнаті виник тютюновий запах.

– Ладно, – сказав нарешті він. – Те, що я скажу, залишиться між нами. Навіть твоя мати не повинна знати.

– Звичайно, я все зрозумів.

– Ну, тоді слухай. Мої люди відвезли Софію на ранчо, що охороняється. Завтра я буду з нею розмовляти. Її феномен може мені значно допомогти, щоб вирахувати одного негідника, із-за якого я вже втратив багато грошей. Якщо вона допоможе, то ми будемо мати більше бабла. Я зможу відновити свої фінансові активи.

– Можливо, – задумливо сказав Денис, якого зараз турбувало інше питання. – Скажи, а я зможу побачити Софію?

Після цього виникла довга пауза. Павло сидів з таким виразом обличчя, наче він щойно програв велику суму грошей в покер. Сигара, яку він тримав у руці, повільно тліла.

– Це дуже небезпечна гра, – зауважив він. – Вона спочатку повинна мені допомогти знайти стукача.

– А ти її відпустиш, як тільки Софія виконає твої умови?

– Аякже.

Коли Павло казав ці слова, то він не вагався, але хлопець знав, що за багато років в кримінальному бізнесі, тато навчався добре брехати, не викликаючи підозр.

– Тату, ти ж знаєш, як я кохаю Софію. Я хочу з нею зустрітися. Завтра можна це влаштувати?

– Ні, це не можливо.

– Чому?

– Це може зіпсувати мої плани для вирахування зрадника. Ти не розумієш, від цього я і так втрачаю великі гроші. Крім того, вона не хоче не те, що з тобою зустрічатися, а навіть бачити тебе. Тому цього не буде. Ясно?

– Але зараз такий шанс в мене буде звабити Софію…

– Я ж сказав ні! Он, на вулиці купа дівок. Тільки вийди з дому і чіпляй їх… Все! Я дуже втомився і йду спати.

Не чекаючи заперечень, Павло вийшов з вітальні, зачинивши двері і залишивши сина з неприємними думками. Денис був злий на батька, як ніколи із-за Софії. Він трохи подумав і вирішив при нагоді зіпсувати плани батька, щоб була можливість побачитися з дівчиною. Так, заради Софії, він був готовий на все, хоча поки що не знав як. Але це – питання часу.

Не більше того.