Текст книги "Блискавка"

Автор книги: Роман Квант

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 15 страниц)

– Як цікаво! Виходить, деякі люди можуть черпати інформацію із космосу і дізнаватися таке, про що інші навіть не мріяли.

– Так, – погодився Мирослав. – Екстрасенси входять в транс за допомогою медитацій, щоб зв’язатися із свої вищим «Я», яке має безпосередній зв'язок з невичерпними ресурсами Всесвіту. Відкриваючи чакри, вони отримують доступ до будь-якої інформації, яка тільки може існувати. Чакри, по суті є інформаційними каналами зв’язку із Всесвітом. В них концентрується вся енергія. Екстрасенси прочищають їх і отримують інформацію. Це схоже, на телевізійні канали. Якщо з телевізором або каналами зв’язку щось не гаразд, то ти дивишся телевізор з шипінням, дефектами, іноді нічого не видно. Таке порівняння пояснює, що люди із неналагодженими енергетичними центрами, тобто чакрами не можуть підключатися до інформації з Банку Всесвіту і користуватися цієї інформацією на користь іншим. У них забиті чакри (якщо можна так сказати) злістю, заздрістю, ненавистю і різними неприємними ретроспективними спогадами, що не дають можливість людини звільнити розум та відключити свідомість, щоб ввійти в глибокий транс. Спогади минулого часто залишають людину на тому ж рівні, закриваючи шляхи на більш високі рівні розвитку. Якщо взяти за приклад метафору, то людина використовує Всесвітній Інтернет для отримання важливої інформації, точно так же, як ми користуємося звичайним Інтернетом.

Софія на деякий час задумалася, від такої величезної кількості цікавих фактів, що їй розповідав Мирослав.

– Гаразд, ти кажеш, що екстрасенси можуть мати доступ до будь-якої інформації? А яким чином окрім медитації, в яких я не розбираюся, можна досягти цього?

– Нічого складного тут немає. Людина повинна розширювати границі своєї свідомості. Окрім медитацій, деякі досягають цього за допомогою психотропних речовин, але вони занадто небезпечні і людина не завжди може вийти з них, повернувшись до буденного життя. Всі психотропні речовини: наркотики, алкоголь або ще щось розширяють межі свідомості. Я з цим не буду сперечатися. Але показуючи людині, на що вона здатна, ці речовини повільно її вбивають. Крім того, з часом інтелект людини швидко зменшується і людина, як особистість просто деградує на очах. Тому така практика, пізнання світу в усіх напрямках призводить, як правило, до трагедії.

На сході йоги практикують стани зміненої свідомості, зливаючись із природою. Вони використовують свої можливості набагато більше, ніж ми. Гіпноз і медитації – це деякі варіанти безпечного змінення своєї свідомості і пізнання світу з інших сторін. Тобто, треба не дивитися, а бачити цей світ, не спробувати щось зрозуміти чи інтерпретувати, а просто розуміти. Про це також писав Карлос Кастанеда. Сновидіння – це також один із каналів зв’язку із Всесвітом. Ми не завжди розуміємо, що означають певні символи чи знаки від сновидінь. А ці знаки пояснюють, що саме нас чекає в майбутньому. Особливо це стосується усвідомлених сновидінь, а також так званих замовлених снів, коли людина замовляє те, що хоче побачити або отримати відповідь на якесь питання чи вирішення проблеми. Або побачити щось у майбутньому чи навпаки пригадати минуле. Правда, я цим практикую дуже мало і сам не досягнув успіхів поки що.

– Але моя телепатія і зараз це яснобачення дозволяють без усяких медитацій, усвідомлених сновидінь і розширення свідомості дізнаватися про таке, що іншим і не снилося, – зауважила дівчина.

– Звичайно, такі феноменальні речі бувають у деяких людей. Просто ти пережила клінічну смерть. Завдяки цьому, двері у підсвідомість в тебе трохи відкрилися і ти отримуєш усю несвідому інформацію майже безконтрольно.

– Так, це мені значно допомогло. Я тепер краще розумію життя і смерть, але не можу розгадати усі людські таємниці.

– Для цього не вистачить одного життя... На всі питання людина колись знайде відповіді. Але іноді, сам процес важливіше, ніж потім досягнутий результат. Адже таємницям Всесвіту немає меж. Процес вдосконалення та пізнання світу – найважливіший процес еволюції людства. Тому, сам процес пошуку може виявитися значно важливішим, ніж результат, тобто відповіді, які ми отримаємо. Бо досягнувши результату, ми маємо розвиватися далі, шукати нові шляхи, відкривати нові горизонти, виміри та можливості людського існування, які по суті безграничні.

– Цікаво… Виходить, що питання можуть бути важливішими за відповіді. Наприклад, «Хто ми такі? Звідки прийшли? Куди йдемо? Для чого нам дали життя і як ним правильно скористатися»?

– Так, ці думки повинні людину до чогось спонукати. Завжди існує альтернатива вибору. Яке життя ми оберемо? Чого ми хочемо досягти? Це все безпосередньо залежить від нас самих. Насправді у Всесвіті існує мільйони варіантів розвитку нашого життя. Питання лише в тому, який варіант оберемо ми. Який сценарій життя підійде для нас?

– Так, вражає інформація. А думки… Ти ще казав, що всі думки матеріальні. Я хочу в цьому більше розібратися.

– Ми якраз до цього і підійшли. Матеріалізація думок дає можливість саме вибрати один із безлічі сценаріїв твого життя. Весь світ, що нас оточує, існує завдяки нашим думкам поганим чи хорошим. Ми всі створюємо світ своєю уявою. Отже, поганий цей світ буде для нас чи хороший – це залежить тільки від нас самих. А більшість людей скаржаться, мовляв жорсткий світ. Але це вже їхні проблеми. Людина сама може змінити не тільки відношення до цього світу, але й сам світ, в рамках, якого вона існує, не впливаючи на світи інших людей.

– Тобто?

– Тобто, ми створюємо самі свою реальність, як художник створює картину. Спочатку ця реальність існує лише в нашій уяві, але з часом, якщо цього дуже захотіти, матеріалізується. Таким чином, все що нас оточує виникає не випадково, а закономірно. Все, що може створити людська уява, може отримати безпосередньо сама людина. Тобто, весь світ, що нас оточує, створений завдяки нашим спільним думкам і уявленням. Колективна уява, звісно, діє швидше, ніж індивідуальна. Але є винятки, коли окремі особистості, мали сильнішу уяву, ніж у загіпнотизованого натовпу.

– Отже, все що ми бачимо не існує насправді? – зацікавлено спитала Софія.

– І так, і ні. Реальність така, що ми можемо доторкнутися до будь-якого матеріального предмету, відчути його, взяти в руки. Але, насправді – це ілюзія, витвір мистецтва нашої уяви, яка безмежна. Реальність – це утопія.

– Але ж будь-який предмет матеріальний, наприклад, як ми з тобою. Як же це може бути ілюзією?

– Насправді, це не так. Фізики довели, що матерії не існує, є лише нематеріальна енергія, яку ми підсвідомо відчуваємо. Між молекулами будь-якої речовини чи предмету існує вакуум. Фізичний вакуум оточує нас повсюди і саме таким чином був створений цей світ. Теорія фізичного вакууму і торсіонних полів пояснює усі метафізичні явища в нашому світі, інші виміри і фантастичні подорожі в часу та просторі – телепортацію. А також багато інших аномальних подій в нашому світі.

– Стоп. Але ж я не вибирала таку реальність? Я не хотіла таке життя. Як це можна пояснити. Я щось нічого не розумію.

– Відмовитися від будь-якого вибору – це теж, до речі вибір. Просто цей вибір за тебе зробив хтось інший. Щоб змінити цю реальність, треба змінити бачення світу і спосіб мислення людини. Всі наші уявлення про цей світ доволі суб’єктивні, нав’язані суспільством і це відображається в нашій підсвідомості. Тому, більшість процесів для нас не під силу на перший погляд. Входити в транс і користуватися знаннями підсвідомості вміє далеко не кожен. От ти наділена даром читати думки і час від часу бачити деякі речі, які відбулися вже чи відбудуться дуже скоро. Це і є перевага, що ти не свідомо черпаєш інформацію з космосу.

– А якщо я не хочу використовувати свій дар надалі? Що тоді?

– Річ в тім, що ти свідомо прийшла в цей світ, щоб прожити життя, використовуючи феноменальні здібності.

Софія не могла повірити власним вухам.

– Я щось нічого не зрозуміла.

– Все дуже просто. Кожен із нас свідомо приходить в це життя з певними намірами, які при народженні забуває. Ти ж знаєш, що смерті насправді не існує.

– Так, я зрозуміла, що смерть для нас така, яку ми хочемо бачити. Все відносно.

– Ось про це я і веду мову. Після життя відбувається реінкарнація. Переходячи в наступне життя, людина ставить собі певну місію, яку повинна виконати в новому житті. Якщо вона не виконує цю місію, то відповідно повинна це зробити в наступному житті. В кожної людини лише одне призначення в цьому житті, лише одна місія. Але далеко не кожен може знайти своє призначення і йти своєю стежкою, а не чужою.

– А яке призначення в тебе? – спитала Софія.

– Вивчати більш глибше езотерику і метафізику для того, щоб краще розуміти цей світ. Можливо, мені колись знадобиться ці знання, щоб ними ділитися з іншими людьми. От, наприклад, як з тобою я ділюся тим, що сам вже знаю чи хоча б намагаюся зрозуміти. Але є речі, які не піддаються жодній інтерпретації, вони просто існують і все. Треба прийняти їх, як належне. Не знаю, все це досить складно пояснювати. Я і сам більшість речей в цьому світі не розумію.

11

Софія, трохи оговтавшись від цієї незвичної та таємничої атмосфери і щось пригадавши, подивилася на годинник.

– Ого! Вже половина одинадцятої, – зауважила вона. – Пізно дуже. Давай вже завершувати трапезу.

– Гаразд, – погодився Мирослав. – Офіціант, рахунок будь ласка.

Вони розплатилися в кафе і вийшли в теплу, майже безвітряну зоряну ніч, що з радістю прийняла до себе нових прибульців, огортаючи їх безмежним покривалом пітьми. Блідий, як покійник місяць, зверху на них зневажливо дивився, наче насміхаючись, що має над ними перевагу – значно довше існування. Вони йшли повільно, обіймаючи один одного – двоє закоханих, для яких лише існував їх власний світ, який створений взаємним теплом та любов’ю, що палала у них в душі, як багаття серед лісу. І йшли вони мовчки, не обмовившись жодним словом, адже мова кохання – це мова почуттів та емоцій, легких доторків та палких поглядів, неймовірних фантазій та не контролюючих сором’язливих вчинків, теплих обіймів та пристрасних поцілунків.

– Софія?

– Що?

Вони йшли темним безлюдним парком і єдине світло, що падало зверху на них і розсипалося по дорозі світило з ліхтарика на стовпу. Вони міцно трималися за руки, притиснувшись один до одного, коли зупинилися в темряві.

– Прочитай мої думки.

[Я хочу тебе, Софія. Дуже хочу… Прямо зараз в цьому місці.]

– Ти шо, здурів? – спитала Софія, якій, звісно, це було дуже приємно.

– Нє… мені байдуже де це робити. Але я тебе кохаю. І якщо ти мене кохаєш, то…

– Миросю… я… я… я… теж…

Несвідомо, вона обійняла хлопця і вони пристрасно почали цілуватися, а їх язики сплелися між собою наче дві гадюки. Мирослав почав пестити рукою її м’які, ніжні як персик груди і набухлі, як бруньки на деревах соски під блузкою. Софія швидко збуджувалася, а він потроху знімав з неї одяг.

– Шо ти робиш? – важко дихаючи від збудження спитала дівчина, яка соромилася, але водночас не хотіла, щоб він спинявся.

– Нічого такого, шоб тобі не сподобалося.

В шаленому, пристрасному пориві запаленого кохання, що горіло в їх серцях, вони звільнилися від всього зайвого і непотрібного, залишившись в тому, в чому народжуються люди, не створюючи собі зайвих умовностей та обмежень, яких в сучасному світі аж занадто багато. В темному парку, коли світло падало на випуклі, привабливі груди Софії і її вигнуті стегна, Мирослава магнітом тягнуло, вабило до стегон, її внутрішньої частини, теплої та пульсуючої. Вабило якоюсь магічною силою, протистояти якій він був не в змозі. Розум повністю відключився, давши місце його чоловічому его, його силі Янь, яка прагнула з’єднатися, злитися з жіночим Інь. Мирослав сором’язливо, але водночас пристрасно і збуджено цілував шию, груди Софії, м’яв їх руками, цілував її плоский і гладкий живіт, пупок, закручене лобкове волосся і саму вологу щілину, отвір піхви, що так притягував його своєю таємничістю. Така таємнича гра плотських, сексуальних втіх ще більше їх затягувала, відгороджуючи від зовнішнього світу. Він увійшов, увірвався, наче ураган у Софію повільно і обережно але дівчина зойкнула, завше від насолоди, ніж від болю. Лоно було гаряче та мокре, імпульси збудження йшли по всьому тілу, по кожній його кліточці. Здавалося, що кожна клітинка тіла дівчини жила своїм окремим життям і окремо отримувала насолоду, але і водночас всі клітини разом отримували спазми, енергетичні імпульси солодкого задоволення, яке не мало жодних меж та границь. Здавалося, час зупинився взагалі і для них нічого більше не мало значення окрім плотських, сексуальних втіх, бажання піднятися на вершину кохання і залишитися там назавжди. Бажання досконало освоїти всі правила, тонкощі та нюанси еротичної гри, солодкого як діжка меду і швидкого, як кінь кохання.

В сутінках, коли тінь падала на їхні голі юні тіла, вони забули про все на світі, піддавшись нестриманому бажанню тинейджерів, створивши Всесвіт – власний Всесвіт, що існував лише для них двох. Для двох закоханих і засліплених любов’ю, яких наскрізь проткнула стріла Амура. Для двох, що рухалися в пристрасному темпі, темпі з космічною, шаленою швидкістю.

В момент істини, в момент досягнення піку екзальтації, апофеозу найвищої вершини від мистецтва кохання, коли вони опинилися над хмарами, хвиля насолоди, хвиля оргазму одночасно огорнула їх, як огортає ніч своїм простирадлом все місто, і вони блаженно, в екстазі, шаленому пориві від такого коїтусу, від свого першого статевого досвіду в цьому житті, від такого сумісного злиття душ та тіл, закричали, звільнивши свій розум, та дозволивши всім своїм емоціям вийти на волю.

Втомлена, але страшенно задоволена Софія впала на траву поруч з ним.

– О-о-о-о-о… Дякую! – прошепотіла вона.

– Це тобі дякую за все, – пауза. – Я ніколи не думав, що після метафізики мене потягне на секс.

Дівчина засміялася.

– Ти такий смішний! Метафізика і секс – дві нероз’єднані речі?

– Чого ти смієшся… Насправді між ними є зв’язок. Але я зараз не налаштований на розмови. Абстрактні речі на сьогодні вичерпали себе.

– А секс?

– Секс? – перепитав Мирослав, зробивши серйозне обличчя, наче він думав зараз над сенсом життя. – Думаю, є ще порох в порохівницях. Але спочатку треба відновити сили.

Вони ще раз передалися любощам, не обмежуючи себе нічим. Тому, додому Софія повернулася пізно, але аж ніяк не шкодуючи за проведений час.

Дівчина часто згадувала цей вечір, особливо в часи смутку.

Розділ VII
Екзистенційна криза

1

Батько Дениса Павло, середнього зросту, але дуже повний за комплекцією, сидів в м’якому кріслі і палив цигарку, від якої розповсюджувався дим сіруватим пасмом по всій кімнаті. Він був одягнений в чорні штани і сорочку темно-синього кольору з квітастим візерунком. Обличчя було запливши від жиру, очі блакитного кольору видавали в ньому жорсткого і майже безкомпромісного чоловіка, що нищив усіх своїх конкурентів не вагаючись. Іноді, нищив лише одним владним поглядом. На правій руці в нього був золотий браслет, що показував його любов до розкоші та заможного життя.

Зараз він перебував в дуже поганому настрою, нервово стукаючи пальцями по столу. Очі постійно бігали в різні боки і ніяк не хотіли зосереджуватися на чомусь конкретному.

Сам Денис сидів в цій же кімнаті, розкинувшись ліниво на дивані і закинувши ногу за ногу, мовчки дивився у вікно, час від часу кидаючи погляд на батька. Здавалося, що така мертва тиша так і буде постійно існувати в домі і ніхто наче не наважувався її порушити. Кожен був заглиблений у свої думки: Денис думав про Софію і мріяв з нею погуляти, а його батько переживав із-за кримінального і кривавого бізнесу, що почав давати тріщини останнім часом. Звикши привласнювати собі мільйони, Волков був не задоволений тим, що хтось його компрометує і краде гроші. При цьому вирахувати негідника ніяк не вдавалося, тому остання надія залишалася на екстрасенсорні можливості Софії. Принаймні він так вважав.

– Я тобі даю ще одну можливість виправити ситуацію, – нарешті мовив Павло, випускаючи тютюновий дим в простори кімнати.

Це було так несподівано серед такої гнітючої, всепоглинаючої тиші, що Денис здивовано глянув на тата, наче побачив привида перед собою, зовсім забувши, що він в кімнаті зараз не один.

– Яка ще ситуація? – здивовано спитав хлопець, не відразу зрозумівши в чому суть питання.

– Ти і сам добре знаєш. Я кажу тобі про екстрасенса. Ну… про ту дівку… Як там її звати?

– Софія, – нагадав Денис.

– Ось, щоб Софія мені допомогла знайти зрадника, що зливає усю інформацію моїм конкурентам. Ця гніда ще й підставити мене хоче! Ти казав про її тіпа телепатію, от нехай допоможе. Умов, її зустрітися зі мною, а я в свою чергу, їй добре заплачу. Косарів двадцять чи більше, як буде треба. Вчора ти не впорався з цим завданням. Так доведи тоді сьогодні, що це була випадкова помилка. Ти мене зрозумів?

– Зрозумів.

От причепився старий. Чого це він напрягає мене?

– От і добре. Я буду чекати на тебе з хорошими новинами.

– А якщо я не зможу її вмовити тобі допомогти? – невпевнено спитав він.

При цих словах батько лише сильніше стиснув кулаки і невдоволено подивився на сина.

– Шо значить не зможеш?! На тачці крутій, яку я тобі подарив ти можеш їздити. Круту мобілку і КПК ти можеш носити з собою і понтуватися при цьому, га?! Бабло на витребеньки, на п’янки, гулянки ти можеш в мене просити?! Я тобі відстьогую нєхіло. Так шо дєлай дєло, ясно?!

– Річ втім, що Софія погано до мене відноситься. У неї єсть парєнь ботан і її вмовити буде дуже важко. Один раз я вже пробував…

– Досить! – гримнув по столу кулаком Павло. – Ти ведеш себе як баба! Візьми себе в руки і виконай моє прохання. Ти розумієш, що моє лаве нафіг може прогоріти! А я все можу втратити і за якогось підара, що працює на моїх конкурентів! Ти це розумієш?! Тому, якщо хочеш і надалі мати круті, і дорогі речі, то все зроби як слід. Я звик знаходитися на висоті і не хочу падати із-за якогось лоха.

– Я постараюсь.

– Та постарайся вже. А тепер зроби мені віскі.

Денис був трохи напружений цією розмовою і вирішив також розслабитися за допомогою алкоголю. Він кинув кубики льоду в дві склянки і налив туди нерозбавлене подвійне віскі. Одну склянку він простягнув батькові, а з іншої сам почав пити повільно, маленькими ковтками. Павло же в одну мить випив віскі і поставив склянку на стіл.

Що це найшло сьогодні на старого? Раніше він так мене не напрягав і не грузив всякою фігнею! Або в нього дійсно серйозні проблеми в бізнесі, або його якась муха вкусила сьогодні. Але, однозначно, мені це не подобається. Сподіваюся, батько більше не буде мене так грузити.

З такими невеселими, трохи песимістичними думками, Денис допив віскі і відчувши приємне тепло в середині, він пішов в свою кімнату трохи відпочити і заодно подумати над тим, як домовитися з Софією про платну практику екстрасенса. Тато зайшов трохи згодом і зауважив, що якщо Денис не виконає його завдання сьогодні, то він повинен буде взяти справу у власні руки. Тоді дії Павла будуть активними і в де чому жорсткі, що може раз і назавжди лишити надію Дениса зустрічатися із Софією.

– Але ж це несправедливо…

– А мені насрати! – сказав Павло. – Якщо ти не впораєшся сам, то мені доведеться використовувати кримінальні методи. Ти просто не все розумієш. В мене під загрозою велике бабло! Дуже велике бабло! Я повинен будь-яким чином його зберегти і знайти крису, яка мене хоче обідрати. Я просто знищу такого негідника! А в тебе ще є шанс діяти.

Сказавши ці слова, Павло спокійно вийшов з кімнати, залишивши Дениса з неприємними думками. Він сидів в кріслі і злився на старого, який його останнім часом дістав. Як вирішити це питання самостійно, Денис не знав. Але він був впевнений лише в одному, що тато від своїх слів не відступить ніколи.

Якщо він сказав щось, то так воно і буде. Павло Волков ще ніколи не дозволяв обводити себе навколо пальця.

2

Ранок для Софії почався зовсім погано. Вона не виспалася і перебувала в негативному настрою та з неприємними відчуттями, що станеться щось жахливе. Що саме, Софія і гадки не мала, але в тому, що це станеться, дівчина була упевнена і, на жаль, не помилилась.

Цей травневий ранок видався майже по-літньому теплий і сонячний, тобто причин для поганого настрою не повинно бути. Але у Софії вони були. Дівчина встала з ліжка без найменшого бажання йти на заняття до університету, тим паче робити зусилля і писати контрольну на парі. Кращим варіантом для неї було залишитися вдома і бити байдики, нічого не роблячи. Одним словом, дозволити ліні заволодіти собою на весь день.

– Ти не забула про пари? – поцікавився Василь після сніданку у доньки.

Софія повільно видихнула повітря аж ніяк не радіючи від того, що тато згадав про навчання.

– Ні, просто сьогодні мені треба пізніше йти, – збрехала вона батькові, що робила дуже рідко в житті і опустила очі вниз.

На щастя, Василь не звернув на це ніякої уваги, думаючи про чергові проблеми на роботі.

– Добре. Я тоді поїхав на роботу. Успіхів у навчанні. Побачимося ввечері.

– Так, до вечора, – відповіла донька, яка дуже зраділа, що залишається вдома сама і ніхто не буде їй нагадувати про навчання і діставати нудними питаннями. Принаймні в цей день. Полінуватися Софія любила частенько, а зараз був такий прекрасний шанс це зробити.

Як тільки батько пішов на роботу, Софія відчула значне полегшення і можливість подумати над деякими питаннями, що потребують усамітнення. Наприклад, була проблема значно більше за навчання, яка виникла одночасно з телефонним дзвінком зовсім несподівано і не очікувано, як шквал вітру нагнав на морі величезні хвилі. Власне, так більшість проблем і приходять несподівано, коли ти зовсім на них не чекаєш.

Софія як раз сиділа за комп’ютером, поринувши у віртуальний простір Інтернету, у всесвітню мережу павутиння, все шукаючи нову та цікаву інформацію про парапсихологію і все що з нею безпосередньо пов’язано. Поки що нічого цікавого знайти їй не вдалося, але Софія вирішила ще трішки пошукати, коли пролунав телефонний дзвінок.

Цього їй тільки бракувало. Йти до телефону і з кимсь розмовляти вона не хотіла. Але підійшла до телефону і повільно зняла слухавку, сподіваючись, що це дзвонить Мирослав.

– Алло?

– Софія? Це Олена дзвонить. Привіт.

Чорт, все-таки, це не Мирослав. Не треба було мені піднімати слухавку.

– Ну, привіт… Ти теж вирішила прогуляти сьогодні пари? – поцікавилася вона.

– Ні, просто зараз перерва. А чого це ти гуляєш?

– Я забила на пари.

– Мабуть так і краще сьогодні, – мовила подруга. – Слухай, Софі, тут таке про тебе говорять. Просто…

Пауза.

– Що «просто»?

– Там говорять про твою телепатію. Вже весь курс про це знає і… Я в шоку просто! Ти від нас весь час це приховувала!

Подальші слова Софія просто не чула, геть розгубившись і налякавшись такого повороту подій. В ту мить, її тонкий душевний стан із явними ознаками екзистенціалізму передати словами дуже важко. Можна лише сказати, що дівчина була явно на межі істерики і в будь-яку мить могла її перетнути. Мозок відмовлявся працювати і в голові не було ніяких думок з цього приводу, що робити далі. Була лише абсолютна пустота і паніка, що хижо і жорстоко контролювала свідомість Софії та її здоровий глузд. До речі, мозок сприймав усе як таке, що вже сталося і з цим треба просто змиритися і жити далі.

– Альо?! Софія, ти куди пропала? Га, ти чуєш мене чи ні?! АЛЬО?! – майже верещала в слухавку Олена, не чуючи ніякої реакції.

Софії було важко зібратися з думками і щось нормальне сказати у відповідь.

– Не кричи так. Я тебе чую, – нарешті озвалася вона, зумівши взяти себе в руки і перестати панікувати, хоча це було дуже важко, адже це був для неї справжній апокаліптичний удар по свідомості.

– Так чого ти мовчиш?

Знову пауза, але значно коротша за попередню.

Невже Денис розповів їй про мою телепатію?

– Думаю… Олю, хто тобі повідомив про нібито мою телепатію? – спробувала сфальшувати і викрутитися з цієї ситуації дівчина.

Але зіграти цю роль в неї так і не вдалося, мабуть погана акторка. У всякому разі, Оля їй не повірила а ні на йоту.

– Ти хотіла сказати про справжню телепатію, – виправила її подруга. – Навіщо обманювати мене? Про це вже знає весь факультет. Викручуватися і відморожуватися немає сенсу.

– Хто тобі все-таки це розповів? – не могла заспокоїтися Софія, яка воліла будь-яким способом дізнатися усю правду. Хто це

(паскудний Денис)

і навіщо він це зробив?

– Не знаю…

Це Софії набридло і вона зосередилася на думках одногрупниці.

[…не буду більше про це думати глюк кореш Дена Льоха…]

– Олю, ти сама мені брешеш! Це зробив Льоха. Якого хріна?! Чому ви всі йому повірили? Він же занудний очкарик чудакуватий! Гомік вонючий! А ти йому повірила?!

Софія вже перейшла на крик, не контролюючи свої емоції, які величезним натиском виходили з неї, із самої глибини душі, з її єства.

– Не кричи так. На жаль, Ден підтвердив його слова з одним чуваком. А Льоха ще й в Інтернеті на форумі розмістив твоє фото і написав про телепатію і пророцтво. Я бачила це на власні очі. Там вже постійні учасники певне обговорюють твою персону!

– Паскуди!!! ЦЕ ВЖЕ ВЗАГАЛІ НІ В ЯКІ ВОРОТА НЕ ЛІЗЕ!!! ЯК… – її голос зірвався і тремтів від гніву і образи… – ЯК Я ТЕПЕР БУДУ ХОДИТИ НА ЗАНЯТТЯ ЗНАЮЧИ, ЩО ВСІ МЕНЕ ОБГОВОРЮЮТЬ, А З ТЕЛЕПАТІЇ НАСМІХАЮТЬСЯ! НА МЕНЕ ТЕПЕР БУДУТЬ ВСІ ПОКАЗУВАТИ ПАЛЬЦЕМ І ВСІ КОМУ НЕ ЛІНЬ БУДУТЬ ПРИКАЛУВАТИСЯ. ПРОСИТИ ПРОЧИТАТИ ДУМКИ, АБО ПЕРЕДБАЧИТИ МАЙБУТНЄ! ЯКИЙ ЖАХ!!!

– Я не знаю, що сказати тобі…

– Не знаєш?! Тоді, передай привіт Дену, Льохі і всій їхній банді. Скажи, що я дуже рада цій ситуації. Щоб вони здохли, козли смердючі! Так і скажи! Хрін я буду розмовляти з Денисом. І взагалі, котіться ви всі до бісової матері! Знати нікого не хочу! Суки!

– Але ж я…

– Пішла в жопу, стерво! – Софія відбила розмову і впавши на диван розридалася, відчуваючи себе самою нещасною людиною на цій планеті.

3

Софія так пролежала на дивані хвилин сорок, поки не висохли сльози і чергова атака істерики її не покинула. Вся косметика на обличчі, звісно, потекла і вона її розмазала руками, коли витирала потік сліз, з якими витекло усе горе. Після того, дівчина пішла до вмивальника і помила обличчя холодною водою, щоб прийти до тями. Наступним її кроком став сам процес свідомого прийняття того, що вже відбулося, власне, як факт. Проте, від цього, екзистенціальна криза десь в глибині підсвідомості лише зміцніла і терпляче чекала свого виходу на сцену.

Як бути далі і наскільки тяжкими будуть наслідки? Це питання Софію турбувало понад усе на світі, а попри те, однозначної відповіді не було. Поки що. З усім цим змиритися дівчина ніяк не хотіла чи то пак не могла. Після дзвінка пройшла майже година, а вона все ще перебувала в шоковому стані.

Надія, що це якась прикра помилка або навіть поганий сон, ніяк не залишала її. Адже надія – це квінтесенція людського існування. Але ілюзії дуже швидко проходять, а глибокий депресивний стан у Софії залишався і надалі. Вона не відчувала а ні найменшого бажання боротися за місце під сонцем в цьому житті.

Навіщо боротися далі, якщо життя для мене втратило усяке значення? Навіщо мені дар телепатії, якщо я тепер буду проклинати його? Невже із-за цього на мою долю випадає стільки страждань і нещасть? Чому така несправедливість у світі?

Схоже, що всі обдаровані люди мусять нести на собі тягар знущань, невдач, аж поки не зрозуміють справжню істину життя і не виконають покладену на них місію. Така доля, усіх людей, наділених певним даром, що можуть просвітити масу людей, направити їх на правильний шлях і дати фундамент для майбутнього життя.

Софія ніколи не мала суїцидні, параноїдальні нахили, вона і зараз не збиралася покінчити своє життя самогубством. Але саме життя втратило для неї ту ціну, той смак, який відчуває кожна нормальна людина за нормальних умов існування, не беручи до уваги всілякі неординарні стресові ситуації. Життя перестало для неї бути в постійному русі і наче зупинилося на мить. Вона пригадала слова про важливе завдання на цій землі за допомогою своїх феноменальних здібностей, а потім відчула, що не хоче і головне не готова нести на собі таку величезну відповідальність. Софію не спитали: чи хоче вона паранормальні здібності, а просто наділили її ними і тепер вона мусить як кожен екстрасенс допомагати людям, постійно перебувати під увагою та не довірою досить близьких і знайомих людей.

Дівчина не хотіла, щоб в неї вдарила блискавка і щоб вона бачила, відчувала, і знала, що значить померти, і як можна повернутися до старого життя. Знову ж таки у неї не було вибору і в цій ситуації.

Не хочу я так жити. Тепер з мене всі будуть сміятися. Треба якось змінити власне життя. Але яким чином? Чому в мене все йде шкереберть? Щось майже нічого не виходить.

Спочатку Софія сконцентрувала всю увагу на Льохі, що розповів всім про її телепатію. Дівчину дуже гнівав той факт, що йому повірили майже відразу і тепер це обговорюється в стінах університету та за його межами. Причому, Денис також приймав в цьому участь. Отже, вона не збирається їм допомагати.

Тепер – це її зважене, остаточне рішення.

4

Близько одинадцятої години на стільниковий Софії подзвонив Денис, який вирішив останній раз спробувати вмовити дівчину допомогти його батькові.

– Чого дзвониш?

– Я сподіваюся, що ти передумала і все-таки допоможеш моєму пахану, щоб він зовсім не прогорів. Це тіпа дуже серйозно. В натурє.

– Я вже сказала тобі вчора, що не буду допомагати, а ні тобі, а ні твоєму татові. До речі, якого дідька ти теревенив усім про мою телепатію?

– Ти про шо?

Софія почула в його голосі деяку невпевненість і навіть провину за скоєний ганебний вчинок.

– Не треба падати на мороз. Я все дуже добре знаю. Більше мені ніколи не дзвони, ясно? Я не хочу тебе бачити! Так що дай мені спокій і не діставай!

– Це все Льоха пробазарив. Ти ж знаєш, шо в нього язик як у дєвки. Льоха лошара!

– Ти в цьому теж приймав участь. Тому, ти теж лошара!

– Але мій старий обіцяє багато бабла за роботу… – почав Денис.

– Ден, знаєш, що? Засунь своє бабло в анус глибоко-глибоко, щоб рука твоя там застрягла!

Телефон дівчина відразу відключила, щоб її більше не діставали дзвінками. Вона не хотіла нікого бачити на той момент, відчуваючи, що новий етап істерики ось-ось має початися. Єдина людина, яку Софія хотіла побачити був Мирослав. З ним вона могла побачитися, просто по-людськи поговорити, так би мовити, вилити душу, щоб позбутися цього негативного залишку енергії. Тільки він один зможе її зрозуміти і можливо навіть допоможе, бо одній їй не справитися з усіма проблемами, що так раптово звалилися на голову.