Текст книги "Блискавка"

Автор книги: Роман Квант

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 15 страниц)

– Іншим разом. Приходь завтра після обіду, коли я добре висплюся.

– Добре. Бувай.

– До завтра.

Мирослав кинув останній погляд на дівчину і вийшов з палати. Софія спробувала в останній момент, коли закривалися двері, вхопити його думки, але не змогла. Мабуть, величезна втома давала про себе знати. Вона вирішила, що найкращим варіантом зараз буде добре виспатися. Хоча, хлопець ніяк не виходив в неї з голови. Їй все здавалося, що це не випадково вони зустрілися за таких екстремальних обставин. Можливо, в цьому щось є романтичне. Дівчина вирішила при нагоді про це подумати більш детально.

Повернувшись в інший бік, Софія заснула буквально через кілька хвилин.

Розділ IV
Полеміка про аномалії

1

Наступного дня, Софія добряче поснідала і відчула себе значно краще, ніж було вчора. А після всієї трапези, думками повернулася до знайомства з Мирославом і першим враженням від нього. Дівчина відчувала, що

(закохалася в юнака)

в компанії цього хлопця вона може дуже весело проводити час. Вона досі була вражена тим фактом, що він врятував їй життя. Таке трапляється далеко не кожний день, і не у всіх людей, а у кого вже трапляється – то раз в житті. Оцей раз в житті у Софії вже трапився.

Дівчина хотіла знову поговорити з Мирославом. Скільки всього цікавого він знає, раз так багато читає книжок. Про те, що Мирослав їй подобається, вона не задумувалася, хоча в глибині підсвідомості дуже добре про це знала.

Лікар Василюк заходив до неї відразу ж після сніданку і цікавився самопочуттям дівчини. Софія сказала, що почуває себе значно краще, але в неї болить грудна клітка від удару блискавки. Доктор запевнив, що біль буде ще певний час давати про себе знати і з часом пройде. А опіки від цієї травми не такі значні і через певний час загояться.

– Головне, вам якомога більше відпочивати і менше хвилюватися, – зазначив він.

– Добре. Мене тільки опіки турбують. А якщо вони залишаться на тілі?

– Я ж вам казав не перейматися цим. Все буде добре. Якщо треба, ви завжди можете мене викликати.

Лікар перед тим, як відкрити двері, несподівано зупинився і глянув на Софію, що напружено про щось думала.

– Що сталося? Вам погано?

Він стурбовано дивився на свою пацієнтку, намагаючись зрозуміти причину її такого різкого перепаду настрою.

– Ні, все нормально.

Вона не сказала, що експериментує з своїм феноменальним даром – читати чужі думки, а саме: пробує його контролювати. І поки що це в неї виходить не дуже вдало.

– З вами все гаразд?

– Так, все гаразд…

– Я можу вам чимось допомогти, Софія?

Василюк сумнівався, що з дівчиною все добре.

– Ні... я просто задумалась.

Хотів би я знати, про що ти таке задумалася, що аж нормальний вираз обличчя пропав?

– Дивіться.

Лікар вийшов з палати, а Софія в останню мить спробувала прочитати думки, вхопити їх та винести на світло.

[… завтра день народження. А що мені їй таке подарувати? Може новий мобільний?..]

Далі телепатичний зв'язок перервався і Софія більше не читала думок лікаря. Але вона встигла збагнути, його роздуми, коли Василюк вже виходив за двері, себто вона його вже не бачила, правда, не вербальний зв'язок відбувся.

Отже, її телепатична сила потроху зростає. Дівчина вирішила і надалі експериментувати із своїм феноменом, збільшуючи свої паранормальні можливості до фантастичних масштабів. Єдине, що її турбувало в той момент, так це дилема: розповідати про свої здібності батькові чи ні? На перший погляд, це питання не складне, але все усвідомлення цієї дилеми робить проблему вибору значно важче. Крім того, стоїть ще один схожий вибір: чи слід це розповідати Мирославові?

Відповідь на останнє питання була майже однозначною: так, розповідати. Хлопець казав, що дуже цікавиться подібними речами, на кшталт, парапсихології та містики. До того ж, Софія не бачила жодної причини, щоб не розповідати Мирославу. Вона знову пригадала обличчя хлопця і відчула, що хоче знову його побачити та поговорити. У них обов’язково знайдеться багато спільних інтересів, поглядів на життя.

Час в лікарні пливе дуже повільно і здається, наче зупиняється і навіює страшенну, прямо-таки смертельну нудоту, особливо, коли немає чого робити. Софія дістала з сумки роман Пауло Коельо «Щоденник мага» і почала його читати, поринувши в чудовий і фантастичний світ, геть забувши про усе навколо. Забувши про телепатичні здібності, про Мирослава і про все інше, що її оточувало, і безпосередньо тим чи іншим способом впливало.

2

Василь заглянув в палату, відчинивши двері, коли донька захоплено читала книжку. Побачивши батька, Софія дуже зраділа, його візиту.

– Привіт, доню, – привітався він, сівши на вільний стілець і взявши її за руку.

– Привіт. Нарешті ти прийшов, – мовила дівчина. – Мені тут нудно самій бути. Трохи сумно…

– Як ти себе почуваєш?

– Трохи краще, ніж вчора було.

Василь кивнув.

– Так, звичайно. Ти потроху поправляєшся і скоро взагалі будеш здоровою. Лікар сказав, що через тиждень тебе, мабуть, вже будуть виписувати.

– Це було б чудово.

Софія на хвилину про щось задумалася, наче про все забула. Якесь не зрозуміле на перший погляд питання хвилювало її із середини душі. Це питання, наче збиралося виринати на поверхню, але щось заважало йому це зробити.

– Щось не так? – обережно спитав батько.

Ніякої реакції від неї у відповідь не було. По рисам обличчя було видно, що Софія думками десь далеко звідси, від цієї реальності.

– Агоу! Софія, ти чуєш мене?

Марно.

Вона дивиться відсутнім поглядом крізь батька, наче він зроблений із скла.

– Софія, донечка, тобі погано? – Василь вже почав трясти її за плече, щоб повернути до реальності.

Дівчина дуже швидко повернулася до дійсності і здивовано подивилася на батька, наче його тут не повинно бути, а він з паралельного світу несподівано матеріалізувався перед нею.

– Що трапилося? – здивовано спитала Софія.

– Це я тебе маю спитати, – зауважив Василь. – Що з тобою, дитино? Тобі було погано? В тебе був такий вигляд, ніби ти щось побачила жахливе.

Софія мовчки заперечливо закивала головою, але не досить впевнено це зробила. Звісно, батько не міг цього не помітити.

– Софія, що все-таки трапилося?

– Нічого. Все нормально. Просто я ще досі не відійшла від того шоку… коли, я ледве не померла… – дівчина замовкла, зробивши коротку паузу. – Тату, я таке бачила і таке неймовірне пережила, що про це дуже важко говорити. Одним словом, я…

Дівчина не змогла це в собі тримати і розповіла про трансцендентальне сприйняття світу, коли вона знаходилася на межі між життям і смертю; коли вона відкрила в собі неймовірний і неочікуваний дар телепатії. Софія розповіла це в деталях, намагаючись все зрозуміло пояснити батькові, щоб не залишилося не зрозумілих питань. Здається, таких не зрозумілих питань у нього не залишилося, але до розповіді він віднісся якось з певною недовірою. Дівчина знала, що її батько відносився досить скептично і не довірливо до езотерики, парапсихології та інших подібних речей. Він дотримувався концепції матеріалізму і раціоналізму, сприймаючи світ саме таким, яким його бачать більшість людей.

– Ти розповідаєш мені такі речі, в що важко повірити, – нарешті мовив Василь. – Не знаю навіть, що і казати…

– Зі мною це відбулося і я дуже чітко все бачила і відчувала. Все відбувалося дуже швидко і нічого від мене не залежало… Ти мені не віриш?

Василь похмуро подивився в інший бік.

– Не знаю… В таким смертельних випадках, я маю тобі повірити. Просто я скептично ставлюсь до всіх паранормальних явищ.

– Отже, ти мені не віриш?

Пауза.

– Я цього не казав. Просто… тобі я вірю за таких обставин, а взагалі – ні. До паранормальних явищ я відношуся скептично.

Софія уважно на нього подивилася.

– Ти зараз подумав наступне: як важко повірити в те, що я не можу побачити чи сам збагнути.

Від несподіванки Василь ледве не втратив дар мови. Він ніяк не очікував, що його думки озвучать в голос.

– Не може цього бути… Ти просто сказала те, що я подумав. Це… це просто якась фантастика! Ти вгадала просто.

– Це не фантастика, а телепатія, тату. Телепатія!

– Ні, ти просто вгадала. Я не вірю в це…

– Ти зараз думав, наскільки це може існувати реально. Телепатія існує.

– Господи! Це… це неймовірно. Ти просто це продемонструвала… так не очікувано. Одне діло говорити про феномен, а інше – це побачити його на власні очі. Я досі вражений.

Він здивовано дивився на свою доньку, потроху усвідомлюючи реальність всього існуючого.

– Так, я сама цим вражена. Але з іншого боку, це ж чудово. Тепер я зможу знати наміри людей заздалегідь.

– Для мене головне, аби ти жила нормальним життям. А телепатія просто може тобі допомогти в цьому житті. Не знаю, я з подібним ніколи не зіткався. Думаю, ти знайдеш призначення своїм здібностям.

– Сподіваюся на це. Коли випишусь з лікарні, більш детально над цим подумаю.

– В тебе є і зараз така можливість. Зараз багато вільного часу і ти можеш над цим подумати. В тебе може початися нове життя, якщо ти сама цього захочеш. Якщо хочеш, ми можемо про це поговорити. Адже телепатія – це Божий дар тобі і треба ним правильно скористатися. Тепер я вже не відношусь так скептично до метафізики. Ти права, не всі речі можна усвідомити і побачити, але це не значить, що їх немає. Просто, я ніколи не думав про такі речі з наукової точки зору. Завжди вірив тільки в те, що можна побачити чи до чого доторкнутися. А коли побачив це так наглядно, то повірив… Бувають же такі чудеса в нашому житті.

Психіатр і пацієнт знаходяться в кабінеті. Хворий прийшов скаржитися на деякі проблеми.

Пацієнт: «Мене турбує така проблема…»

Психіатр: «Ви хочете про це поговорити»?

Так от, Софія не хотіла про це говорити. Принаймні зараз.

– Дякую, але я зараз не готова говорити про такі серйозні речі.

Василь бачив, що донька не налаштована на серйозну розмову, тому вирішив її не діставати цим. Врешті решт, переживши таке потрясіння і клінічну смерть, Софія має право відпочити деякий час, а розмірковувати над життям-буттям буде ще час.

3

В обідній час, медсестра принесла Софії поїсти і поцікавилася самопочуттям, а потім зробила кілька необхідних медичних процедур. Після цього, дівчина знову лягла в ліжко і думала над словами батька. Але майже відразу втома потурбувалася дати про себе знати і вона за кілька хвилин заснула. Цього разу сон був спокійний, без сновидінь, її ніхто не турбував і вона сама прокинулася через дві години.

Софія відразу відчула значне полегшення і неабиякий приплив життєвих сил. Від недавньої втоми і сліду не залишилося. Вона просто прокинулася в доброму настрою, але це тривало не довго. Її почали турбувати різноманітні думки про телепатію.

«Це – Божий дар», – пригадала вона слова батька, які мали дуже важливе значення, хоча вона якось над цим не задумувалася. Може зараз варто над цим подумати? Подумати, коли є така можливість? Цей дар, що виник після пережитої клінічної смерті, може принести багато користі і водночас багато проблем. Софія не знала, як правильно віднестися до телепатії і чи варто взагалі нею користуватися, не кажучи про те, щоб комусь розповідати. Може їй не потрібні надприродні здібності?

Вона пригадала Мирослава і відчула, що не проти ще раз з ним побачитися. Поговорити з ним і поділитися своїм секретом, якщо він захоче її слухати і саме головне, повірить їй.

Софія повільно встала з ліжка. Лікарі їй не дозволяли ходити по палаті, а тим паче виходити в коридор. Але, останнє вона точно не збиралася робити. Дівчина підійшла до вікна і подивилася на вулицю, де життя било ключем. Погода була тепла і сонячна, а люди йшли по власним справам, легко одягнені.

Принаймні, у них є свою мета. Вони живуть справжнім життям, а я знаходжуся тут у лікарні. Сумно! Може, Мирослав до мене сьогодні загляне? Тоді буде не так нудно тут сидіти.

Як не дивно, за збігом обставин чи за певною закономірністю, двері палати обережно відкрилися і

(невідома сила)

Мирослав повільно зайшов. Виглядав він як завжди чисто і охайно. Від вчорашньої розгубленості і невпевненості у собі не залишилося і сліду. Зараз перед Софією стояв жвавий, упевнений хлопець, який знав, що саме хоче отримати від цього життя і саме головне, вже отримує. Спокійним і рішучим кроком він наблизився до дівчини, що при його несподіваній появі легко йому посміхнулася. Це була не вимушена, щира посмішка, що йшла із глибини самого серця. Посмішка, що давала приємну, таку жадаючу надію на майбутнє, на продовження їх знайомства в більш інтимній, особистій атмосфері, якщо на це буде бажання їх обох.

– Привіт, – першим порушив мовчанку Мирослав.

– О, привіт! – радісно, дзвінко відповіла вона. – Я так рада, що ти прийшов! Самій мені тут нудно.

– Я не міг не прийти, залишивши наше знайомство на першому етапі.

Чомусь слова «наше знайомство» Софії дуже сподобалися і припали до серця. Ці слова звучали якось величаво, пафосно, осідаючи в глибині її свідомості приємними спогадами, сповненими теплом та пристрастю.

– Бачу, ти стала більше посміхатися, а це значить, що ти значно краще себе почуваєш.

– Так воно і є, – погодилася дівчина. – Лікар обіцяв мене через тиждень виписати, якщо не буде ускладнень.

– Ніяких ускладнень не буде, – впевнено заперечив Мирослав. – Ти дівчина молода е-е… дуже приваблива і… е-е-е… ніякі болячки до тебе не повинні чіплятися…

Дівчина трохи зніяковіла від таких слів, хоча, це, звісно, їй було дуже приємно почути від Мирослава.

– Дякую, за комплімент, – відповіла Софія. – Чим більше ти кажеш компліментів, тим більше я почуваю себе не зручно.

Він також посміхнувся у відповідь, хоча і сам ніяковів, адже спілкуватися з дівчатами, особливо, з дівчатами, які йому страшенно подобаються, що від цього аж зносить «дах», він якось не звик. Його невинний, як у немовля погляд красномовно про це свідчив.

– Виходить пряма залежність: чим більше, тим краще. Це ж чудово, коли я кажу про тебе правдиві речі. Якщо хочеш, я буду робити це частіше.

Вони обоє розсміялися і

(банан)

напружена, трохи незвична для них обох атмосфера зникла сама по собі. Розтанула, як снігова крига під час весняної повені.

– Слухай, а в мене є багато фруктів. Тато мені приносив сьогодні. Я все одно все не зможу з’їсти. Допоможеш?

– Ну, не знаю… Фрукти тобі ж принесли...

– Облиш. Давай бери фрукти, не соромся. Я знаю, що ти дуже хочеш зараз з’їсти банан.

Мирослав здивовано подивився на неї.

– Звідки ти знаєш? Я ж тобі нічого не казав про банани.

– Я прочитала твої думки.

Юнак сприйняв це як жарт.

– Мабуть, просто вгадала.

Софія лукаво на нього подивилася.

– Ти не віриш, що в мене є телепатичні здібності?

– Та ну… Не вірю, – засумнівався хлопець. – Ти хочеш мене розіграти? Яка телепатія?

– Звичайна. Добре, загадай будь-яке число, а я його відгадаю, – запропонувала дівчина.

– Досить мене розігрувати.

– Ти загадав число?

– Ну, гаразд, зараз загадаю.

Софія не зводила з нього погляду. Майже відразу досить легко вона отримала доступ до його самих глибоких, потаємних думок.

[Шістдесят вісім тисяч чотириста п'ятнадцять. Вона мене дурить. Хай спробує хоча б одну цифру відгадати!]

– Ну, відгадуй, – весело мовив він, будучи впевненим, що вона цього не зробить.

Софія кинула на нього насмішливий погляд, а тоді випалила, як з кулемета:

– Шістдесят вісім тисяч чотириста п'ятнадцять. Вона мене дурить. Хай спробує хоча б одну цифру відгадати.

Ефект від сказаних слів був непередбаченим і його важко було передати словами. Мирослав швидко зіскочив зі стільця, наче він загорівся яскраво-помаранчевим полум’ям і здивовано дивився на дівчину, досить довгий час не відводячи від неї заворожених, здивованих очей, що блищали від жовтогарячого світла люмінесцентних ламп. Потроху він почав заспокоюватися і намагатися повірити не в те, що йому здається, а що насправді існує і що він може усвідомити. А Софія з тріумфальним поглядом на нього дивилася, як дивиться фокусник на дітей, після показу чергового трюку.

– Ну, що, тобі потрібні ще якісь докази, чи ти мені вже віриш? – трохи глузливо поцікавилася дівчина, очікуючи від нього такої дикої розгубленості.

Він, все ще зачарований демонстрацією телепатичних здібностей Софії, перебував у легкому шоку, тому мовчки кивнув. Через хвилину, раціональне мислення знову до нього повернулося.

– Все, вірю тобі! Хай йому грець. Чорт, ти в мене на очах продемонструвала екстрасенсорні можливості! Я просто вражений цим на повал! Здаюся. Не знаю навіть, що і сказати… – Мирослав на хвилину задумався. – Виходить, що ти пережила раз клінічну смерть? Повернувшись з того світу, відкрила в собі паранормальні здібності?

Софія кивнула, затягнувши паузу, навмисно із невимушеною флегматичністю, спостерігаючи за його нетерплячістю і бажанням отримати все й одразу (як в рекламі про стартовий пакет «Джинс»).

– Ну? Чого мовчиш?

– Звичайно, – мовила вона, як ні в чому не бувало. – Я не давно усвідомила, що можу читати чужі думки абсолютно усіх людей, що знаходяться в полі мого зору.

– Стривай, ти хочеш сказати, що людей, яких ти не бачиш, відповідно, і думки їх не можеш читати, так?

– Саме так. Я намагалася прочитати думки лікаря, що опинився за дверима, але в мене нічого не вийшло. Ніби зв'язок був близько, але я не зуміла його відчути. Візуальний контакт в мене не виходить.

– Як цікаво, – задумливо мовив він. – Перед тобою тепер відкриваються нові горизонти, ти сприймаєш цей світ зовсім іншими очима.

– Що ти маєш на увазі? – спитала вона. – Сприймати світ іншими очима – це досить абстрактне поняття.

– Я маю на увазі, що повернувшись з того світу, відкривши в собі такий феномен, як телепатія, ти будеш сприймати і розуміти світ по-іншому. Не таким, яким він тобі здавався раніше крізь рожеві окуляри, а таким, яким він існує насправді. Тепер в твоєму житті багато чого може змінитися. Наприклад, відношення до життя і смерті. Після життя існує життя, тільки більш досконале і майже не зрозуміле для нас в цьому світі. Ти мабуть бачила і зрозуміла таке, про що інші ніколи не підозрювали. Для тебе може відкрився новий вимір.

Софія серйозно задумалася над змістом сказаних слів, наче в них був прихований певний засекречений контекст, наче вони несли в собі найважливіше повідомлення Всесвіту, таємницю всього існуючого.

– Ти знаєш, – повільно почала Софія, – в твоїх словах-таки є раціональне зерно істини. Я була за межею життя і бачила таке, що деяким навіть не снилося. Але там, відчуття були зовсім інші, ніби… ніби я існувала взагалі в іншому вимірі, час взагалі не існував, або я його не помічала… Ой, це важко передати словами. Просто… просто ніби часово-просторовий континуум був інший… Треба тільки самому через це пройти, щоб зрозуміти, як там чудово і як не хочеться повертатися назад до буденного життя. Ці відчуття, які я пережила неможливо передати словами та порівняти з наркотичними чи іншими відчуттями. Це було набагато краще і цікавіше. Це таке відчуття, коли людина відчуває своє «Я» у поєднанні з усім Всесвітом. Ніби Я і є Бог. І здається, я зрозуміла, хто такий Бог. Бог – це увесь Всесвіт, це кожен атом. Бог є у нас з тобою і ми також частина усього сущого, божественного.

– Дуже вражає… – захоплено мовив юнак через кілька хвилин, коли зумів переварити нову інформацію. – Я можу тільки судити про це з розповідей людей, що також пережили клінічну смерть і змогли повернутися до життя. Вони описували свої відчуття, бачення того, що з ними відбувалося в момент смерті, коли душа виходила з тіла і легко літала в повітрі, наче пір’їнка. Астральне тіло, що виходило з фізичного, з’єднано срібною ниткою, а в момент смерті, цей зв’язок, тобто срібна нитка розривається. Це і означає перехід в іншу реальність. Те, що ти змогла повернутися до життя, означає, що під час трансцендентної подорожі астральне тіло було з’єднане з фізичним цією срібною ниткою. Тобто, цей зв'язок не розірвався.

– А перехід через тунель, який веде до потойбічного життя… Я там все бачила… Світло… все… І тільки не відома сила повернула мене назад. Я пручалася! Я не хотіла повертатися до того життя, що мені так відомо! Я хотіла потрапити в іншим вимір, дізнатися детально усе сприйняття того світу і всі аспекти його існування.

Мирослав не відводив від неї очей, зачаровано, ніби під гіпнозом, слухав усю її розповідь. Мабуть, такого уважного, такого флегматичного слухача, Софія в своєму житті ще ніколи не зустрічала. Він слухав кожне її слово, спостерігав за кожним її рухом, жестом, інтонацією, рисами обличчя, які змінювалися під час цієї ірраціональної розповіді, наче намагався сам зануритися повністю в ці відчуття, коли вона знаходилася у транзитній зоні між життям і

(вічним існування в Абсолюті)

смертю. Його інтерес до цього навіть був занадто ненормальним, у гіпертрофічній формі, що Софію навіть дещо лякало. Але, й водночас це вабило її до нього, причаровувало та затьмарювало здоровий глузд.

– Тобто, ти хочеш сказати, що в тебе було аутоскопічне та трансцендентальне сприйняття під час виходу з тіла і переходу до тунелю, що з’єднує два різних світа? – вражено зацікавився хлопець.

– Так. Я досі з труднощами цьому вірю, але зір і всі інші органи відчуття не могли мене обманути. Це було схоже на практику виходу з власного тіла. Я про таке в книжках читала.

Раптом Софія піймала себе на тому, що вони зараз знаходяться в лікарні, в цій палаті і саме тут існує певна специфічна атмосфера – атмосфера, якась містична, езотерична і паранормальна, що виникла вже від самого лише диспуту про такі метафізичні поняття як життя і смерть, і що між ними існує. А Мирослав із своїм ексцентричним характером, тільки посилював дії атмосфери в цьому приміщенні на підсвідомість дівчини, що перебувала в легкому трансі чи то пак в певному екстазі, повільно, поступово, як сходить раннє сонечко на світанку, втрачаючи міцний зв'язок з тутешньою реальністю.

4

– У нас виходить дуже цікава полеміка, – порушив тишу Мирослав, коли дівчина була в своїх мріях. – Я вперше розмовляю з людиною, яка відкрила в собі екстрасенсорні здібності. До речі, за статистикою, більшість людей, побувавши в клінічній смерті і повернувшись до життя, відкривають в собі парапсихологічні здібності, що потім їм стають у нагоді. Але тут, з іншого боку медалі, може виникнути певний ризик.

Софія здивовано на нього підняла очі, наче збиралася почути найважливішу істину в цьому житті, що переверне з ніг до голови все її світобачення.

– Який ще ризик? Я тебе не розумію.

– Ризик існує в тому, що величезна сила, дар, може деякими людьми не правильно використовуватися. Обдарована людина, може вважати себе пророком, месією, другим пришестям на цю планету із певною місією, на кшталт, позбавлення світу усіх поганих людей. Такі люди, зловживають даром в недобрих намірах, думаючи, що роблять добру послугу по очищенню землі від всякого зла, але від цього становиться ще гірше. Адже, тоді порушується баланс добра і зла в цьому світі, що може призвести до глобальних катастроф. Тоді відбувається вибух величезної кількості енергії, що виникла в результаті змінення рівноваги добра та зла. Ця енергія може багато чого зруйнувати на своєму шляху. Таким прикладом, можуть бути так звані аномальні зони, наприклад, Бермудський трикутник. Ось, що я мав на увазі. Те, що людина не розуміє, не дає їй право нехтувати цим і зловживати.

Це дуже вразило Софію до глибини душі. Здавалося, це лише погіршить її настрій і оселить в підсвідомості страх. Але дівчина добре розуміла, що він має рацію і до таких речей треба серйозно відноситься. Не всі речі, які даються людині в цьому світі, треба комусь віддавати. Є речі, якими людина повинна користуватися все свідоме життя, поки не почнеться НАСТУПНИЙ ЕТАП ІСНУВАННЯ ЛЮДИНИ.

– Вибач, мені не слід було про це говорити. Ти і сама розумієш, що не можна ні чим зловживати, тим паче тим, що ти не зовсім розумієш.

– Так. Ми просто настільки заглибилися в абстракцію…

– Тобі набридли ці балачки? Тоді я більше не буду цим тебе діставати.

– Ні, все дуже цікаво. Але звідки ти все знаєш?

– Читаю різні книжки, черпаю інформацію з різноманітних джерел, з Інтернету. Мене завжди цікавив сам пошук сенсу життя і я готовий все життя цьому присвятити. До речі, ти казала щось про експерименти з телепатією?

При цих словах Софія загорілася перспективою провести один дуже цікавий експеримент, оповитий невідомим царством аномалій.

– Так, я експериментую читати думки на різних відстанях. Власне, я тільки почала це робити, тому про результати говорити ще за рано.

– Я думаю, що твої телепатичні здібності поступово будуть збільшуватися. І крім того, ти не думала, що окрім телепатії в тебе може бути ще якийсь феномен? Наприклад, психокінез, яснобачення, матеріалізація предметів, телепортація, левітація, регенерація чи зцілення хворих людей на відстані? Насправді феноменальних можливостей людства дуже багато.

– Не знаю, це навряд чи. Мені б цим треба розібратися, – відповіла Софія. – І взагалі, я така, щоб на сьогодні вже завершувати полеміку про аномалії.

Хлопець поставився до цього з належним розумінням.

– Добре, я не заперечую. Можна буде ще поговорити про це іншим разом. Масштаби цієї розмови безграничні.

– Так, про метафізику і парапсихологію можна говорити так довго, що й всього життя на це не вистачить. А знаєш, що? – раптом загорілася новою ідею Софія. – А давай на останок проведемо експеримент. Ти вийдеш з палати, закривши двері, а я в цей момент спробую прочитати твої думки. Ти згоден?

– Звісно, якщо ти просиш. Тоді я вийду?

Він запитливо, з неприхованим інтересом подивився дівчині в темні, як глибини самої безодні очі, що ховали в собі багато чудернацьких, загадкових моментів.

– Зачекай. В мене до тебе буде ще одне прохання. Ти тільки подумай, як вийдеш з палати щось конкретне в дві-три фрази, а не різноманітне… Ну, ти розумієш мене?

– Розумію. Тоді прокачай чакри і очисти їх для сприймання інформації з Всесвіту за допомогою торсіонних полів. Особливо відкрий Сахасрару, сьому чакру.

Після цих слів, Мирослав вийшов за двері і обережно їх за собою закрив, залишивши дівчину на одинці із своїм несподіваним, як грім серед ясного неба, але вже бажаним даром.

Давай, зосередься. Ти зможеш це зробити. Просто розслабся і в тебе все вийде.

Софія зосередившись, сконцентрувала увагу на ментальному образі хлопця, що стояв за дверима і спробувала прочитати думки, що тільки-но виникли в його голові. Спочатку була мертва тиша, штиль і нічого не вдавалося, а потім вона відчула…

Є КОНТАКТ!

[… дова дівчина, яка…]

Чорт, я втратила з ним контакт!

Давай, ще одна спроба. Ну!!!

[… вже заходити.]

Мирослав відчинив двері і

(чому я не зуміла вловити його думки? Телепатичний зв'язок в мене не дуже добре вийшов)

зайшов в палату, уважно подивившись на Софію, що виглядала дещо розгубленою, нахмуреною, як темно-сірі хмари на небесах під час дощу.

– Ну, як? – лаконічно спитав він.

Дівчина невпевнено на нього подивилася.

– Ніяк, – відповіла Софія. – Я не змогла вловити, про що ти думав. Тільки кілька слів і все.

– Що саме?

Задумалася.

– Е-е… чудова дівчина, яка… далі не зрозуміло. І ще… вже заходити…

– Нічого страшного, ти ж тільки почала експериментувати. Не треба так розстроюватися. Для початку це дуже чудовий результат. Раніше ти казала, що взагалі можеш читати думки людини, коли відбувається тільки візуальний контакт. У деяких екстрасенсів відбувається контакт лише акустичний, візуальний чи кінестетичний. А ти зараз мене не бачила і кілька слів зуміла спіймати. Молодець!

Софія опустила очі.

– Дякую. Я стараюся, як можу. Просто від цього я сильно втомлююсь. Мабуть, це забирає багато енергії.

– Тоді на сьогодні точно досить. Слухай, я хочу в тебе спитати ще одну річ. Ти читаєш думки людини, коли тільки захочеш чи телепатичний зв'язок відбувається постійно? Тобто, тобі підконтрольний цей процес?

– Ні, я читаю думки, коли тільки захочу, – не задумуючись відповіла вона. – Але тоді в мене виникають дивні відчуття…

– Дивні відчуття? Що ти маєш на увазі?

– Ну… коли я відчуваю телепатичний зв'язок з людиною, то ніби впадаю в транс і… не знаю якби сказати… Одним словом, я знаходжусь в такому трансі, відчуваю полегшення. Світ здається трошки інакшим… це дуже важко пояснити. Зате я можу легко чути чужі думки, знаходячись в такому стані…

– Отже, ти знаходишся в стані зміненої свідомості? І саме тоді в тебе виникає екстрасенсорне сприйняття інформації з космосу?

– Так. Таке відчуття, ніби в мене розширені границі свідомості для кращого, більш панорамного, об’ємного сприйняття світу. Не знаю… це все відбувається не свідомо… І ще наступає така тиша на кілька секунд…

– Все це дуже цікаво, – погодився Мирослав. – Але мені вже час йти. До того ж, мені треба ще хоча б іноді ходити на пари в універ, – він посміхнувся.

– Я розумію, – дівчина не зводила з нього погляду. – Якщо справи, то йди. Ти завтра прийдеш?

[А ти хочеш мене ще побачити? Щодо мене, то я готовий двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень на тебе дивитися.]

– Звичайно. Можеш не сумніватися. Тоді до завтра.

– До завтра, – автоматично повторила вона.

Мирослав останній раз махнув рукою на прощання і вийшов в коридор.

5

А Мирослав цікавий хлопець, – думала вона, залишившись на одинці. – Я з нетерпінням чекаю, коли він знову прийде. Чорт, та я втюрилася в нього з першого погляду, як школярка. А він схоже теж на мене запав. Цікаво, чи вийде у нас щось з цього?

Це питання молоду вісімнадцятирічну дівчину турбувало в той момент понад усе, ніби весь Всесвіт перед нею зменшився до розмірів Мирослава, що почав займати усі її думки. Вона трохи подумала над цим і вирішила серйозно експериментувати, як тільки виявиться слушна нагода.

А така нагода на неї чекала в недалекому майбутньому.