Текст книги "Блискавка"

Автор книги: Роман Квант

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 15 страниц)

Розділ XI
Порятунок Мирослава

1

З самого ранку, Василь відпросився з роботи і поїхав у відділок, щоб написати заяву про зникнення доньки. Олег сидів в кабінеті, відповідаючи на численні телефонні дзвінки і одночасно переглядав теку з особовими справами злочинців.

– Здоров, – Василь потис йому руку. – Як в тебе справи сьогодні?

– Та як – працюю, як бачиш. Начальство натиснуло і доводиться вкалувати, як кінь. Пашу, як проклятий день і ніч. Нічого прорвемося… Ух! Давай, пиши заяву, щоб було офіційне підтвердження цій справі.

Василь написав заяву, а унизу поставив дату і підпис. Капітан задоволено кивнув.

– Тепер ми вже маємо точку опори і можемо йти далі. До речі, ти знайшов якісь речі Софії, що може допомогти її знайти?

– Так, я дещо подивився. Я передивився щоденник Софії, але там нічого корисного не знайшов. Так, тільки романтичні мрії. А от телефонна книжка викликає більше уваги. Там є телефони і адреса усіх одногрупників Софії. Я уважно все прочитав. Ім’я Денис є тільки в одного юнака.

– Дай подивитися.

– Тримай, – Василь протягнув капітану записну книжку. – Я думаю, що це і є наша кандидатура.

Олег уважно подивився список імен з прізвищами, аж поки не зупинився на Денисі Волкові.

– Я теж так думаю, але… але… Стоп! Здається, прізвище Волкова мені знайоме…

– Що ти маєш на увазі?

– Ну, зіткався я з цим прізвищем вже… Правда, це ще нічого не означає. Багато людей живуть з однаковими прізвищами.

– В мене є ще фотоальбом, де Софія фотографувалась з одногрупниками. Можливо серед них є Денис, – припустив Василь.

– А це ідея. Показати фотографії Мирославу і може той впізнає Дениса. Давай поїдемо до нього в лікарню і можливо тоді не доведеться складати фоторобот. В такому разі це нам зекономить час.

Василь про щось задумався, намагаючись зрозуміти, що може відбутися із небезпечних речей.

– Слухай, а ти поставив охорону Мирославу?

– Навіщо? – здивувався мент.

– А якщо бандити вирішать його прибрати? Він же був свідком усіх подій. Вони згадають свою помилку і можуть…

– От чорт! Точно! Поїхали в лікарню. Швидше!

2

Павло домовився про зустріч з Степаном в ресторані «Фламінго». Через своїх людей він дізнався про те, що хлопця Софії відвезли до лікарні і той бачив одного із бандитів в обличчя. Така халатність помічника страшенно дратувала Барона і він вирішив у всьому розібратися сам, розставивши усі крапки над «і».

О дев’ятій ранку, вони зустрілися в ресторані, замовивши червоного вина і м'ясо фазана. Не зважаючи на смачні страви і чудове вино, що офіціанти швидко подавали, обличчя у Павла було похмуре, але зосереджене.

– Ну, як ти міг допустити такий прокол, залишивши живого свідка? – спитав він, відкушуючи шматок м’яса.

Степан зробив кілька ковтків вина, щоб зібратися з думками і запалив цигарку. Працюючи з шефом не перший рік, він добре знав, що той може до поганих новин спочатку відноситися толерантно, а потім вибухає гнівом, як динаміт.

– Я не подумав, що пацана треба було забрати з собою. Ми дуже поспішали і якось не врахували цей момент…

– Треба було врахувати. Навіщо ти тоді на мене працюєш, га? Мені не потрібні люди, які не вміють думати головою і допускають помилки. Такі профани в моїй організацій не працюють.

Щось Барон сьогодні розійшовся. Треба якось спокійно викрутися, щоб не вскочити в ще одну халепу.

– Не помиляється той, хто нічого не робить, – підкреслив Степан.

– А ти що робиш помиляєшся, що не робиш все одно помиляєшся! – він зробив паузу. – Помилку треба виправити. Сьогодні.

Барон серйозно на нього дивився, чекаючи ствердної відповіді.

– Я зрозумів. Зараз же подзвоню людині. В мене тільки одне питання: що робити з Мирославом?

Павло знову на нього похмуро подивився.

– А ти як думаєш?

– Я спочатку подумав, що ти маєш на увазі прибрати його, але… Потім зрозумів, що можна мати чудовий козир проти Софії, якщо захватити пацана теж в полон. Тоді в неї не буде іншого вибору, як нам допомогти.

Павло посміхнувся у відповідь, задоволений розумінням помічника. Насправді – це дійсно чудовий варіант і реалізовувати його треба просто зараз.

– Правильно мислиш. От і закрий цю диру. Про успішне завершення операції відразу ж мене повідомиш.

3

Сонячні промені, проникаючи в кімнату, падали на сторінку книжки, яку читала Софія. День тільки почався, але дівчина знаходилася у поганому настрою. Усі найпотаємніші, найглибші жахи почали виринати на поверхню реальності.

З того моменту, як Софія прокинулася, її не покидали думки про небезпечне становище з якого не було виходу. Але її надприродні можливості можуть допомогти викрутитися і втекти з цього полону. Тільки треба правильно цим скористатися. Як дівчині може допомогти телепатія? А яснобачення, яке не чітке і виникає лише час від часу? Проте, Софія розуміла, що це лише загальні принципи, а ніяких конкретних дій

(сугестія)

вона не бачила. До речі, Мирослав якось казав про зв'язок безпосередньо телепатії та гіпнозу. А якщо вона може таким чином маніпулювати людьми? В такому разі для Софії не проблема втекти з цього особняку. Залишається лише переконатися на практиці, що вона може легко гіпнотизувати людей.

Через пів години, до неї зайшов чоловік з підносом в руках.

– Привіт, – поздоровався він. – Ось тобі сніданок. Яєчниця з беконом. Ой, як смачно! Прошу.

– Дякую.

Дівчину вразив такий ввічливий тон цього мужчини. Софія кинула на нього короткий погляд,

(не йди звідси! Стій, на місці, чуєш?)

коли він поставив тарілку перед нею і

(куди це ти зібрався, дурню? Господи, о, ні, та стій вже на місці! Я наказую тобі зупинитися!)

здивовано на неї подивився, намагаючись зрозуміти, чого це в неї такий дивний стан.

– Тобі не добре?

(мені дуже погано)

– Ні, нормально все…

– Ну, добре, ти їж краще.

Чоловік підійшов до дверей, відкрив їх і

(зупинися, стій і послухай мене! Ні!)

(прокляття, в мене нічого не виходить!)

вийшов з кімнати, залишивши дівчину з сніданком. Тепер Софія навіть не сумнівалася, що гіпнозом не володіє і тому не зможе впливати на підсвідомість людини.

Апетит відразу ж пропав у неї. Софія майже нічого не з’їла і вирішила хоча б дізнатися про наміри Степана, що в нього коїться в голові. Але і це чомусь ніяк не виходило. Дівчина була на межі божевілля, відчуваючи, що її нерви скоро не витримають і вона просто почне психувати і накоїть якісь дурниці.

Валера повернувся хвилин через тридцять, щоб забрати підніс і був дуже здивованим, коли побачив, що вона нічого не їла. Невдоволено похитавши головою, він поніс все назад. Софія розчаровано дивилася йому у слід, зробивши ще марну спробу вплинути на нього за допомогою гіпнозу. Лише, коли той вийшов з кімнати, дівчина зосередилася на думках Степана. Спочатку в неї нічого не виходило і вона знову злякалася, що все пропало. Проте, наступної миті все пішло як по маслу.

[… Мирослава. Треба наказати Льохі поїхати і забрати його сюди так, щоб не залишати слідів. Чорт! Чому ми вчора його відразу не забрали із собою?! Тепер доведеться виправляти помилку. От паскудство…]

Софія затремтіла від жаху в прямому сенсі цього слова, після таких рішучих думок Степана, що збирався взяти в полон її хлопця. Вона дуже хвилювалася за нього, навіть не задумуючись над тим, чому саме в цей момент їй захотілося прочитати думки бандита і що це можливо не просто збіг обставин. Дівчина страшенно боялася, що Мирослав нічого не знає і легко попадеться їм в лапи. Адже він вже врятував їй один раз життя і вона хотіла йому теж таким чином допомогти. Тут навіть було більше: Софія його кохає і не хоче, щоб з ним трапилася якась халепа. А якщо вже ця сама халепа трапилася, то щоб юнакові не загрожувала смертельна небезпека. Інакше вона просто не зможе це собі пробачити.

Тоді виникає цілком закономірне питання: чи є можливість у Мирослава втекти з лікарні, щоб його не знайшли люди Барона? Мабуть, якби така можливість була, то Софія нею неодмінно скористалася. Час йде швидко, а вона ніяк не може прийняти рішення.

Яке в біса рішення? Миросю заберуть з лікарні і теж замкнуть в кімнаті, як тебе. А це їм буде козирний туз проти тебе. Отже, ти так чи інакше погодишся на їхні умови, а потім вони просто тебе кінчать і десь засиплють землею в глухому лісі. Це жахливо, але таке майбутнє тебе чекає, якщо ти не знайдеш можливість врятувати Миросю. І себе.

Це дуже прикрий висновок, але Софія опинилася в такій пастці, з якої немає ніякого виходу. З кожною пройденою хвилиною, вона все більше усвідомлювала, що усілякі шанси на порятунок в її хлопця зменшувалися дуже швидко. Взагалі, з самого початку шанси були майже нульовими, адже він навіть гадки не мав, що його збираються теж викрасти.

Софію мучив той факт, що вона прочитала думки Степана, знає його наміри і нічого не може вдіяти. Якби вона про це не знала, то була б спокійна і не переймалася. Те, що не знаєш, відповідно і не можеш змінити. Тут все просто. А так, вона не може дати собі раду. Дівчина пригадувала усі їхні зустрічі, експерименти з телепатією, ніжні та романтичні поцілунки. Без сумнівів, це були досить приємні спогади, але тільки спогадами вони і залишалися.

Буквально за хвилину, Софія втратила усяку надію на порятунок Мирослава. Їй залишалося, лише змиритися з долею, яка жорстко з нею обійшлася, поставивши перед дівчиною такі важкі випробування і не розв’язні дилеми, від яких залежить усе життя. А в деяких моментах, доля і вибору не залишила перед нею, просто поставивши Софію перед фактом.

Стоп! – подав їй сигнал внутрішній голос десь далеко в голові, докричавшись до її свідомості. – Ви з Миросею експериментували передачу думок на відстані. Так, ти можеш їх читати у будь-кого без проблем хоч за сотні тисяч кілометрів. Для цього тобі достатньо лише зосередитися і подумати про конкретну людину, щоб знати, про що вона думає в цей час. Проте, теоретично, існує така можливість зворотної передачі думок від медіуму до звичайної людини, не наділеної ніякими феноменами. Пам’ятаєш, ти десь ж про таке читала в журналі? Точно, ти десь читала про таке. Це називається сугестія – психологічний вплив на свідомість людини. Отже, можна хоча б спробувати, а не панікувати, даремно витрачаючи сили.

Після таких оптимістичних і бадьорих думок, у Софії виникла впевненість, що вона зможе послати йому думки на далеку відстань, щоб попередити про майбутню небезпеку. Крім того, Мирослав колись казав, що думки викликають коливання певних торсіонних полів і всі думки матеріальні, тобто з часом проявляються у реальному житті, якщо цього дуже захотіти. У неї все вийде, просто треба зосередитися і повірити у власні сили.

Софія заплющила очі і спочатку зосередилася на самому Мирославові, створивши його метальний образ в уяві, обдумуючи повідомлення, яке повинно потрапити до його свідомості. Двері тихо відчинилися і хтось зайшов в кімнату. Вона розплющила очі і побачила Павла, що стояв посеред кімнати і не зводив з неї погляду. Він дивився на неї уважно із деякою долею зацікавленості від того, що вперше бачить екстрасенса в обличчі молодої та дуже вродливої дівчини.

– Привіт, Софія, – сказав він і не чекаючи її реакції, сів на вільний стілець. – Ось ми нарешті і зустрілися.

4

«Шкода» зупинилася на автомобільній стоянці, що належала лікарні і з неї вийшло двоє чоловіків: Василь та Олег. На вулиці було холодно, а небо затягнулося темно-сірими хмарами, які загрозливо надвисали над містом. Чоловіки швидко пройшли у вестибюль, де було значно приємніше та тепліше знаходитися, і полегшено зітхнули.

Вони піднялися на другий поверх, де знаходилася палата Мирослава. Мимо них пройшов якийсь чоловік у чорному капелюсі. Василь кілька разів постукав, перш ніж зайти. Спочатку вони нічого дивного не побачили, всі речі і предмети були на місці, але і водночас щось було не так. Вони майже одночасно це усвідомили, перекинувшись між собою тривожним, сповненим страху поглядом.

– Де Мирослав? – першим прийшов до тями Олег, ще раз уважно оглянувши палату, наче хворий міг десь сховатися під столом або ще десь в іншому місці, наприклад, у шафі.

До речі, шафу вони відразу відкрили і, звісно, вона була порожньою. Василь мутними очима дивився собі під ноги.

– Щось мені не добре… – сказав він.

– Заспокойся. Я зараз у всьому розберуся. Ходімо до лікаря і все спитаємо.

Вони вийшли з палати, коли їм на зустріч йшла молода медсестра у білому халаті.

– Перепрошую, – звернувся до неї Олег. – А де зараз пацієнт із 26-тої палати? Ви його вже виписали?

Медсестра на нього здивовано подивилася, наче побачила привида, а не живу людину.

– Що значить «де»? Хворий знаходиться там, де і повинен бути.

Олегу довелося відкрити двері, щоб вона сама у всьому переконалася.

– Куди ж він дівся? Лікар збирався його виписувати не раніше, ніж через п’ять днів. Мабуть втік. От яка безвідповідальна молодь пішла!

І щось бурмочучи не розбірливе собі під ніс, медсестра пішла далі, залишивши геть розгублених обох чоловіків.

– Що це означає? – порушив тишу Василь.

– Це означає, що ми програли. Вони першими добралися до хлопця.

– Не може бути. Невже в нас тепер немає жодних зачіпок в цій справі? Що тоді робити далі?

Олег потиснув плечима.

– Ще є шанс знайти цього Дениса, – капітан витримав коротеньку паузу. – Тепер ми вже не маємо права на помилку.

5

Денис сидів в джипі, відкривши дверці, щоб можна було палити і думав про Софію. Він бачив, як щойно його батько поїхав на ранчо заставити дівчину йому допомогти. Денис був упевнений, що тато зуміє все отримати від Софії і при цьому нічого їй не заплатить.

Але це ще не все. Він був злий на батька і вирішив йому помститися. Навіть, якщо Павло не дозволяє побачити Софію, це не означає ще, що Денис сумлінно та чесно буде виконувати його наказ. Навпаки, він порушить татове табу і побачиться з Софією. Головне – домовитися із Степаном. І якщо йому повезе (а для цього повинно дуже сильно посміхнутися фортуна), то перед Денисом відкриваються величезні простори для діяльності. Наприклад, звабити дівчину, щоб переспати з нею.

До речі, це непогана думка. Треба все продумати в деталях, щоб в нього не було ніяких перешкод для того, щоб побачитися із Софією. Якщо все детально спланувати, то це буде зробити не важко.

Докуривши сигарету, Денис вирішив прямо зараз поїхати на ранчо, не відкладаючи це на потім. Він спробує ще раз вмовити батька дозволити побачитися із дівчиною, а як не вийде, то буде діяти за планом «Б», проти його волі таємно.

6

Софія трохи налякано дивилася на Павла, що почував себе, звісно, господарем становища. Він лише чекав приємної звістки від свого помічника Степана, що Мирослава теж захватили і він зараз знаходиться під замком. Проте, і без цього в нього було достатньо козирів. Він був упевнений у своїй абсолютній перемозі на всі сто відсотків і, можливо, саме тому, віра так часто допомагала перемогти суперника.

– Ну чого ти мовчиш? Я ж з тобою розмовляю. Я прийшов з тобою поговорити. Ну?

Дівчина навіть не знала, що відповісти, бо її зараз ніщо не турбувало, окрім небезпеки, яка зараз загрожує Мирославові. І тепер ці балачки не залишають жодного шансу їй врятувати хлопця. Як Софія зможе послати сигнал про небезпеку, коли Павло не дає зосередитися?

– Я навіть не знаю, що сказати…

– Ти ж знаєш, для чого я прийшов.

– Я про вас нічого не знаю, – зауважила вона.

Сказавши ці слова, вона не здогадувалася, яку саме гірку правду Софія дуже скоро дізнається про цього чоловіка і який важкий вибір потім їй доведеться зробити.

– А я не збираюся тобі розповідати свою біографію, – різко мовив Павло. – Твоє діло телепатією мені вирахувати негідника і отримати за це гроші. В твоїх же інтересах це зробити якомога швидше.

– А якщо я відмовлюся допомагати?

Вона спитала просто так із цікавості. Але Барон від цього тільки посміхнувся, знаючи, що перевага все одно на його стороні.

– Не відмовишся. Ми захватимо твого пацана і ти будеш змушена нам допомогти.

Треба посилати сигнал просто зараз, інакше потім буде пізно. Але як це зробити?

Чорт! Треба якось йому допомогти.

(не виходить, от паскудство, в мене нічого не виходить!)

Тікай, Миросю! Тобі загрожує небезпека… Тікай з лікарні,

(не виходить я хочу…)

поки тебе не забрали люди Барона. Чуєш?!

Павло уважно за нею слідкував, наче міг прочитати думки. В його погляді читалися лише радість тріумфу.

– Бачу, ти чимось стривожена? – не скриваючи нахабності спитав він. – Отже, я впевнений, що ти зробиш свою роботу.

Мирославе, тікай з лікарні! Чуєш мене?! Негайно забирайся з лікарні, поки тебе не спіймали! Дуже прошу тікай звідси! Негайно!

(здається, в мене вийшло. Ура!)

Софія сподівалася, що змогла послати такі імпульсні коливання думок, що хлопець їх уловив і збагнув повідомлення. Якщо це так, то в нього є всі шанси втекти від них, щоб вони позбавилися хоча б одного козиря.

– Добре, – дівчина відволіклася від думок. – Що саме мені треба зробити?

Павло посміхнувся у відповідь.

– Оце вже інша розмова. Я люблю людей, з якими можна легко знайти спільну мову. Перш ніж ми перейдемо до справи, я хочу тебе дещо запитати про телепатію. Як саме вона може мені допомогти? Як ти їй користуєшся?

– Ну, я просто читаю думки людей, коли захочу на будь-якій відстані…

– Навіть на багато кілометрів? Але ти ж тоді не можеш бачити людей? Як відбувається контакт?

Вона не хотіла відкривати свої карти і більше того, зовсім не хотіла допомагати Павлу. Але, судячи по виразу обличчя, останній був готовий піти на все задля досягнення своєї мети, навіть пролити кров свого ближнього. Їй було достатньо прочитати кілька фраз в його голові, щоб зрозуміти, що вести подвійну гру з такою людиною дуже небезпечно.

Павло дуже швидко зіскочив з крісла і грізно наблизився до дівчини.

– Ти шо, аглохла?! – ледве не в вухо кричав він, показавши перед обличчям величезний кулак. – Коли я ставлю тобі питання, ти повинна відповідати. Зрозуміла?!

Вона мовчки кивнула.

– Словами скажи, щоб я почув. Ти мене зрозуміла чи ні?! Ну!!!

– Так, – насилу вимовила Софія.

– Прекрасно. Ти робиш прогрес просто на очах. Але перш ніж ти даш мені відповідь на поставлене питання, я хочу добре тебе попередити, що я ненавиджу брехню і зраду. Якщо ти будеш мені морочити голову, то я дозволю бандитам з тобою робити будь-що. Вони тебе трахнуть в усі дірки. Ясно?!

– Та… так…

Софія стала заїкатися після таких погроз.

– Не подобається така перспектива?

– Звісно, ні! – істерично вигукнула дівчина.

– Чудово. Тоді, роби все, що я кажу і в тебе не буде ніяких проблем. Спочатку, дай відповідь на моє питання. На якій відстані ти можеш читати думки?

– На досить великій відстані – багато кілометрів. І для цього мені не обов’язково бачити людину. Тобто, візуальний контакт не потрібен. Якщо я хоч раз бачила людину в обличчя, то потім можу за багато кілометрів дізнатися, про що зараз думає вона.

Здавалося, сказані слова Павла дуже зацікавили і він задумався над їх змістом.

– Он як! Дуже цікаво. А ти можеш глянувши, скажімо, на фотографію людини прочитати її думки?

– Легко.

– Прекрасно. Це мені і треба. Я тобі дам фото деяких людей, серед яких може бути зрадник. Твоє завдання вирахувати його серед інших людей. Ясно?

– Ясно.

– Тоді я сьогодні принесу фото, а ти над ними попрацюєш. Впевнений, що твої екстрасенсорні можливості мені допоможуть.

Двері відчинилися і в кімнату зайшов Степан, трохи стурбований.

– Можна тебе на хвилинку? – спитав він. – Це дуже важливо.

– Звичайно, – Павло вийшов з кімнати в коридор, підійшовши ближче до помічника. – Я тебе слухаю.

Степан стояв поруч, засунувши руки в кишені і думаючи над тим, що сказати далі і яким чином це зробити.

– Тут подзвонив Валера. Він їздив забирати Мирослава.

– Ну? – нетерпляче спитав Барон, хоча і сам здогадався відповідь.

Помічник серйозно подивився на шефа.

– Немає пацана в лікарні. Цей чортеня кудись зник!

7

За десять хвилин до розмови Павла із Софією, Мирослав спокійно сидів на стільці і читав Чака Паланіка «Невидимки», повністю поринувши з автором у віртуальний світ героїв. Він навіть і не підозрював, яка небезпека над ним надвисала, як дощові хмари надвисають над землею. На стільки заглибившись в сюжет роману, пацан не відразу збагнув, що з ним щось не так. Думки стали розпадатися на шматки, наче він перебував під впливом психотропних наркотичних речовин, на кшталт, кетаміну ти трамадолу.

ТІКАЙ, МИРОСЛАВЕ, ДАВАЙ! ТОБІ ЗАГРОЖУЄ НЕБЕЗПЕКА! ТІКАЙ З ЛІКАРНІ, ПОКИ ТЕБЕ НЕ СПІЙМАЛИ!

Цей голос пролунав у нього в голові досить несподівано, як шквал вітру серед сонячного ясного дня. Спочатку Мирослав навіть злякався цього голосу, подумавши, що він збожеволів, якщо вже чує різні голоси. Це вже діагноз, панове, і таке треба лікувати у відповідному закладі.

Проте, він знову почув ці ж слова в голові, відчувши,

(смертельну небезпеку)

що це Софія дає йому певний сигнал, щоб він тікав звідси, поки його не схопили. Такого йому і не могло приснитися! Як він зміг уловити її думки, якщо він не ясновидець? Так, теоретично, існує можливість телепатичного зв’язку між звичайними людьми, які не обдаровані феноменальними можливостями. Але для цього треба входити в транс і займатися медитаціями. Хоча, він трішки таке практикував, але ще не досяг такого рівня, щоб черпати інформацію з космосу. Але Софія молодець – зуміла попередити його про майбутню небезпеку і тепер все залежить лише від нього. Треба діяти негайно, а то буде пізно. Якщо в нього є унікальний шанс порятунку, то необхідно ним скористатися.

Мирослав закрив книжку і поклав її в рюкзак. Часу було обмаль, тому він дуже швидко покидав усі речі в наплічник та переодягнувся в нормальний одяг. При цьому, руки в юнака сильно тремтіли, він боявся, що бандити в будь-яку мить зараз зайдуть сюди і заберуть його. Він в одну мить накинув рюкзак на плечі і підійшов до дверей, що виводили у коридор. Чому він зупинився, витрачаючи час, адже йому треба тікати?

А якщо з той сторони дверей на нього чекають? Мирослава не влаштовувала така перспектива, але і так от стояти в невідомості він би просто фізично не зміг. Тому, більше не роздумуючи, хлопець відкрив двері і вийшов в коридор.

Нікого.

Чудово, це йому як раз і треба!

Мирослав обережно пройшов коридором до кінця і спустився вниз по сходинкам на перший поверх. Поки що ніхто йому на шляху не зустрівся, але кожної миті все могло бути по-іншому. Врешті решт, треба непомітно, але впевнено виходити з лікарні, поки ще не пізно. Черговий лікар не повинен звернути на нього увагу.

Як не дивно, доля йому посміхнулася, бо Мирослав зумів пройти весь шлях до вулиці без пригод.

Опинившись за межами лікарні, хлопець полегшено зітхнув, але ще не розслаблявся. Його ще могли спіймати, тому він швидко пішов в західному напрямку, де метушилося багато людей, заклопотаними справами.

Але справжня небезпека, дійсно залишилася позаду.

Власне, йому давно так не таланило, як зараз.