Текст книги "Альтернативна еволюція"
Автор книги: Олесь Бердник
Жанр:
Научная фантастика
сообщить о нарушении
Текущая страница: 4 (всего у книги 32 страниц)
Рішення не в феномені містичного «Преображення» (хоча це теж можливо), але у вільному переході до ясного розуміння Вічності Життя і нашого Духосинівства. Все, що необхідне нам, прийде до нас, бо в Дусі Людини все є.
Прийдіть, герої, творці, закохані, шукачі, мудреці, зодчі, сіячі, міфотворці Прекрасного! Прийдіть, Матері, що дарують життя Світові! Прийдіть, хто прагне Бога, що несете Його Пломінь у своїм серці! Прийдіть усі, хто прагне стати підвалиною Нової Землі і Нового Неба!
Достатньо Голгоф і вогнищ! Нас чекає зоряна Домівка Матері Світу, вічна пісня творчості й любові.
СЕРЦЕ СВІТУ – це народження Зоряного Братерства Людства. Хто нам може завадити? Сильні світу цього? Його володарі, його мучителі? Чим? Зброєю, тортурами, в’язницями? Та чи можна ув’язнити Дух? Чи стратити його? Чи знищити те, що народжене духом? Це неможливо, бо Дух – це Суть Життя. І навіть Сини Мороку, змагаючись проти Синів Світла, живуть енергією Світла. Хай пам’ятають про це!
Куди ми підемо?
У Невідоме. До радості Гри, Свободи, Любові. До вічного розкриття своєї невичерпної сутності. Хтось злякається залишити реальне ради абстракції. Але ж цього «реального» нема! Поглянь, Друже мій, – тільки пилюга й порох над розвалинами імперій. Вседосяжність – ось наш шлях, бо ми від усього відмовляємося.
Ми створимо Альтернативну Еволюцію, як небувалу Казку Космосу. Ми розкріпачимо пізнання, школу, творчість.
Скільки нас буде?
Для чого рахувати? Один преображений більш значний для Нового Світу, аніж мільйони тих, хто прагне пітьми.
З нами будуть квіти і дерева, птахи й звірі, котрих ми віднині будемо вважати друзями і братами, а не харчем чи матеріалом. Разом з нами вони підуть до Джерела Життя. І об’єднана Любов’ю біосфера народить прекрасні будівлі зладованого світу.
Ми зі сміхом відкинемо претензії сильних світу цього на керівництво. Чому вони мають принижувати нашу гідність і дух, що прагне Свободи? Хто вони, що привласнили прерогативи влади й сили?
Ми створимо основу нових Духовних Націй в надрах народів і племен. Критерієм їхнього буття буде не економіка, не географічні чи політичні передумови, а духовна й культурна сутність нації, скарби їхнього творчого серця.
Ми створимо Зоряне Братство Народів Світу – предтечу космічного Братства Цивілізацій.
Братове! Рушайте до Кола Єдиного Серця Світу! Пробив час Зоряного Народження. Відкиньте страх, сумніви і невір’я.
Космос чекає Нового Ступеню Буття.
Дух розплавить перепону плоті – тисячолітні бар’єри Звіролюдини!
Принесіть у світ самозречення й любов, дитячу віру в грядуще Преображення Світу – і полум’яна кров Духа Святого ввіллється У вмираюче тіло Людства, і дзвоном загримлять над Планетою Удари вогняного СЕРЦЯ СВІТУ!
Так суджено!
Так буде!
Я не прощаюся з Тобою, Друже мій! Ми віднині навіки разом У Просторі Світла. Тож мужньо рушимо до Заповітного Дня. Хай усі небесні й земні тирани і деспоти об’єднуються, щоб утримати наші серця в темниці ілюзій. Їм це не вдасться.
Багато було повстань і воєн. Та це були лише злочинні кровопролиття в ім’я фати-моргани. Людство переконалося, що «прогрес» – теж фікція.
Тепер – останнє повстання: проти самого себе, проти Звіролюдини!
Необхідно збагнути своє становище у Всесвіті, своє покликання чи відсутність його. Подальше існування «просто так» – безглузде. Цінність прагматичного життя нікчемна. Безкінечні смерті в підлих війнах, під колесами технічного прогресу, від руки вбивці, від старості, від бідності і голоду, від випадку! В ім’я чого? Для чого?
Необхідно розкрити світову свідомість. Необхідний відкритий світовий нерв – совість народів. Необхідно, аби щоденно йшов пошук справжнього становища Людини в надрах Буття, а не експерименти одинаків.
Найголовніше – сенс буття – має бути турботою всіх, а не ентузіастів. Хай втомлені й безтямні проживають дні, але духовні прагнутимуть Невідомого! Безглуздо сперечатися про «свободу» чи «несвободу» тих чи інших режимів. Всі невільні! Всі у світовій темниці. Одні влаштувалися зручніше, інші знемагають під тягарем своїх же товаришів. Але одні й інші безтямно народжуються, вмирають, не розуміючи, куди й навіщо вони йдуть.
Отже, прокидайтеся, Братове! Від численних снів. Від міражів. Стукайте в стіни душі. В стіни Космосу. В стіни совісті. В стіни абсурдного життя. В стіни безжалісного Часу.
І кайдани впадуть.
Обов’язково!
Дух Людини – це Дух Бога!
Ми самі принизили себе. Ми віддали свої сили Володарю Мороку, узурпатору нашого Розуму й Серця. Прокидаймося від мільйонолітньої сплячки, щоб спопелити вогнем духовного обурення свого тирана. Ми побачимо над собою люблячі очі Великої Матері. Простір Світу чекає Судженого Сина для Великої Радісної Гри.
Братове! Час Зоряного Повстання настав!
Серце Світу закликає!
1974–1996
СЛОВНИК РА
(ВОСКРЕСІННЯ СЛОВА)
Містерія
Від упорядника
«Словник РА» (інша назва – «Воскресіння Слова»[2]) – не науково-фантастичний трактат про витоки мови. За допомогою «символічної етимології» Олесь Бердник шукає в сучасній українській мові слова, що якнайкраще зберегли залишки праслов’янського сонячного культу (автор називає його «Ра»). Тож цей твір можна назвати культурно-світоглядною мовознавчою розвідкою, яка не претендує на науковий статус.
В Україні «Словник РА» публікується вперше.
Спочатку було Мовчання,
З Мовчання з’явилося Слово,
Слово стало Матір’ю Мови,
Мова народила Людину.
Людина – батько Духу,
Дух у сяйві Слова
Повертається до Великого Мовчання.
Де зачинається Слово?
Хто дав йому путь і гарт?
З якої виходять основи
Пісня, роздум і жарт?
Стежки не паперові
Слово вперед ведуть, —
Буйне дерево Мови
Корінням сягає в Суть…
Суть – Материнське Лоно
Дії, світла, життя,
Те, що над всі кордони
Творить Вічне Життя!..
Слово – Дитя Великого Мовчання – заблукало на манівцях людської псевдоісторії. Сини Хаосу нав’ючили на Слово вантаж безглуздя, жорстокості та суєтності, перетворили Боже Дитя на віслюка для своїх забаганок, знущань, підлих замірів та мізерної втіхи. Туман нерозуміння оповив свідомість людей, бо правдива суть Слова затьмарена брехнею і відносністю. А затьмарене Слово жити не може у світі облуди й ганьби: воно задихається і вмирає на хресті щоденного рабства, у темниці безпросвітності.
Зруйнувати домовину Слова, повернути Боже Дитя Людині, воскресити в слові безцінну вартість Материнської Першосуті – мета і обов’язок творчого мислення.
Ходімо ж тисячолітніми стежками рідного народу, спробуємо розшукати на них загублені скарби материнської полум’яної Мови.
Слово – диво Всесвіту.
Його появу жадають пояснити хитромудрими науковими теоріями, начіплюють на Слово безліч одежин різних епох і народів, аж доки воно забуває про своє первородство і стає кріпаком того чи іншого мовного насильника.
Слово – не раб потреби, не дитя необхідності, а втаємничене серце Вічного Буття. Кореневі слова в будь-якій мові не просто стихійне поєднання звуків, а природне звучання тої Першооснови, котра стоїть за явищем, річчю, істотою, суттю. Видозміна слів у різних народів – лише різне забарвлення того ж таки вияву завдяки переломленню в розмаїтих скельцях прагнень і психік.
Зовнішній Космос (природній всесвіт) і Внутрішній Космос душі тісно, нерозривно пов’язані. Той зв’язок виявляється в слові, а опісля – в думці, у дусі.
Абетка – ніби чарівна арфа. Кожна буква – струна. Сонце, зорі, дерева, квіти, птахи, ріки, моря, вітри, люди, звірі, гори, поля – весь розмаїтий світ Великої Матері – торкається вібруючих струн, творячи чаклунську симфонію Мови. У природному всесвіті ми знаємо ту першооснову, котра лягла підвалиною буття, стала чарівною ниткою, що з неї зіткано наше життя: то є дарунок Світовида-Ярила, невидима Божа вібрація, вічне джерело радості, енергії, сили – ПРОМІНЬ СВІТЛА.
Променю в мові відповідає звукосполучення РА. Він і є вібраційною основою абетки, котра збуджує до дії, до життя інших своїх братів, напоює їх силою і певністю, радістю і повнотою вияву. Доки людина не оволоділа в дитинстві звуком РА, вона інтуїтивно відчуває, що мова її ще неповноцінна.
Могутній вібраційний звук РА і стає по праву першонародження символом сонця, світла, радості.
Бог Сонця РА відомий багатьом народам.
Самоназва сонця – РА – могла зникати, замінювалася іншими (Світовид, Ярило, Сонце, Дажбог і т. д.), але всі мовні сонячні діти залишилися в душі народу протягом тисячоліть.
Гляньмо…
Радість (Ра-дість, Ра-дає… тобто це почуття дає Ра, світло, сонце).
РОБОТА (рос. РАБОТА) – (Ра-бути, бути в обіймах Ра, буття радості, світла, натхнення). Так високо пращури оцінили роботу, творчість, як продовження місії сонячного променя на землі. Ось чому РОБІТНИК, ТВОРЕЦЬ – істинні діти Сонця, його воїни, його виконавці, його промені. Ось чому за ними майбуття, а не за тими, хто віками визискував їх, не маючи повноважень РА-СВІТОВИДА. Оскільки РА є основою самого буття, то перемога робітників, творців неминуча, а поразка синів темряви – лише справа часу.
РОЗУМ (рос. РАЗУМ) – дивовижне поєднання понять УМ (уміти, збагнути, оволодіти) і РА/РО. Ра з Ум дають Людину Мислячу, котра дарунок світла – РА сполучує з умінням творити, поєднувати хаотичні елементи стихій у гармонію осмисленого буття. Це слово, крім ознаки наявності осмислення, усвідомлення, творення, – означає і об’єднання (РАЗОМ, тобто воєдино, вкупі). Отже, місія Розуму є всеоб’єднання світу, всіх його проявів. Людині Мислячій доручено бути господарем, будівником Космосу.
РАЗ. Початок лічби. Вона природно бере початок від Сонця. Кожен бачить ЄДИНЕ джерело буття щоденно, тому звук РА законно очолює число.
Разом з тим пращури інтуїтивно відчували небезпеку роздрібнення світу, тому
РАХУВАТИ – це Ра-ховати, затемнити єдиний промінь, подрібнити його в нескінченних проявах розділеного світу (Розділити – це РА – ділити).
РАДА – від слова РАДІСТЬ. Радитись – це опромінитись РА, радісно об’єднатися в спільному прагненні знайти основу, прийнятну для всіх. Не може бути «злої ради», «поганої ради», бо це вже ЗРАДА, тобто відхід від РАДИ, РАДОСТІ, від РА. Отже, зрадники прирікають себе на вічну загибель, бо вони перестали бути синами Світла, розірвали пуповину життя.
Не вживайте поєднань «погана порада», «недобра рада» тощо. Рада, порада можуть бути лише світоносні, добрі, щирі, сердечні.
РАЯТИ, РОЗРАЯТИ – вернути в душу людини РА, світло, Радість. Ра – це також і країна Світовида, Сонця, Ра, казкова країна щастя.
РАЙДУГА – світоносна дуга, ворота Ра, брама Сонця.
РАНОК – схід Ра над світом.
РАЛО, РАЛИТИ – орати землю (О-РА-ТИ), підготувати її до весняної сонячної пори, пори Ра.
ПОРА – по-Ра, після Ра (час після сходу Ра, коли людина зобов’язана встати до праці. Пізніше слово «пора» стало універсальним, кажеться, мовиться навіть «нічна пора», а це неможливо по суті слова: ПОРА – лише сонячний ранок. Ось чому «на порі» – це означає «в розквіті сил, радості, творчості, життя».
ПАРУБОК – юнак, котрий на порі, готовий до одруження, що шукає собі пари.
ПАРА – подружжя, об’єднане променем РА, освячене вогнем. Хлопець і дівчина прадавніх часів питали одне одного:
– Ти радий мені?
– Ти рада мені?
– Стрибнеш зі мною через РА?
– Стрибну.
Вони бралися за руки, стрибали через буйне багаття і ставали ПАРОЮ, обвінчаною богом РА.
ПРА – найдревніший, найдавніший. Той, що почався ще в епоху Ра – першосвітла. Ось чому
ПРАЩУР (П-РА-ЩУР, Пра-чур). Чур – хранитель роду, предок. Пращур – сонячний предок.
РАМА – той, хто несе промінь РА Прекрасне поєднання понять МА (мати, воліти, бути в наявності) і світла Ра. У нашій мові лишилося лише побутове значення цього слова (віконна рама, що пропускає світло в хату). Певно, візантійська навала винищила первородне поняття, котре, все-таки, лишилося на сході в епосі про героїчного Рама, посланця сонячного бога Вішну, котрий утвердив сонячний культ у герці з втіленням темряви і зла – Раваною3. (Вішну – це Вищий, Вишній, Горішній, тобто знову той же таки Ра.)
ПРАВДА – слово, котре вживають усі жерці релігій, усі соціологи, всі філософи, всі апологети містичних чи політичних вчень. Мається на увазі (здебільшого) правда як точна інформація, відомості про те чи інше явище, ситуацію, подію. Але це лише поверхове значення дивовижного слова, котре складається з ПРА – тобто найдавніший, той, що народжений від РА, і ВЕДА – знання, розуміння.
3 Виникає запитання: хто ж тоді РА-ВАНА? Але це запитання риторичне, над яким можуть подумати ті, хто захоче продовжити мовознавчі розвідки автора. – Прим. упор.
Отже, правда – це глибинне, вічне, первородне знання, притаманне самому життю.
Разом з тим:
КРИВДА – це і криве знання, і прикрите (КР), і вкрадене.
РА, РО, РУ входило в мову пращурів не лише як основа вогненності, чистоти, вірності, сонячності, а й як єдність, об’єднання, зведення докупи різних чинників або як ознака спільноти, рідності, єдинокровності.
Наприклад.
БРАТ, СЕСТРА, безсумнівне родичання через РА. Тим більше, що родити – це ДАТИ у світ нове РА (Ра – дати), звідси – рід (род), народ, родина.
РЯД – як зведення роздрібненості в спільну шеренгу, випрямлення.
ПРЯСТИ – готувати спільну нить з розтріпаного волокна.
СТАРАТИСЯ – діяти для РА.
ОБРАТИ – взяти за основу РА.
Можна знайти ще багато слів у рідній мові, у мовах інших народів, котрі ствердять вібраційну суть втаємниченого звуку РА (РО, РУ, РЕ, РІ), але справа не в нагромадженні прикладів, а в знаходженні ключа розуміння того, що повинен збагнути кожний творець: мова є першожиття народу, і саме вона формує дух нації. Хто зрікається рідної мови, той перестає бути Людиною.
Ходімо далі. Розглянемо, яка основа лягає в динаміку буття? Безумовно, рух.
РУХ – основний прояв РА у зовнішньому світі. Звідси – РУКА (ру-х-а) – орган людини, який рухає, діє, творить,
РУШАТИ, РУШИТИ, РУШЕННЯ – мінлива гра поняття, як у напрямку творчому, так і в руйнівному.
РІКА – як рух води.
РІК – рух часу.
РІЧ, РЕКТИ – рух мови.
РОК, РОКОВАНІСТЬ – течія долі.
КРАЙ – межа, до якої сягає РА. Звідси, КРАЇНА – земля, напоєна силою, полум’ям, щедрістю РА, земля, рідна для даного народу. Ось чому УКРАЇНА, УКРАЙНА – дивовижна, сокровенна самоназва, в якій безодня значень. Це і земля, не обмежена видимими кордонами, а та, котра кличе до РА, вслід за сонцем, це і РАЇНА – багата, сонячна; це і УКРИТА, невидима, прихована в лоні РА. УКРАЇНА – це не тільки географічний терен, держава, сукупність степів, лісів та рік, а, передусім, духовна країна Свободи, Радості, Мужності, Пошуку, небесна країна РА.
Саме тому козаки Січі Запорізької боронили не тільки межі рідної землі, а й головну суть буття України – ВОЛЮ, РАДІСТЬ НЕПІДЛЕГЛОСТІ. Вони могли відтворити, відродити НОВУ УКРАЇНУ де завгодно – на Дунаї, в Малій Азії, на Кубані, в Америці, аби лише вдалося зберегти Зерно Свободи. Як відомо, цього не сталося, земні козаки загинули навіки, а небесні, легендарні, пісенні рушили шляхом РА у вічну мандрівку до Небесної УКРАЇНИ…
РА Святий, прийди у нашу хату,
Розбуди нещадно і зігрій.
Хай всміхнеться Вічно Суща Мати
Усміхом кохання і надій!
Хай у небі, на землі, в безмежжі
Загримить всепереможний РА.
Темні розпадаються мережі —
Народилась Радості пора!
А тепер перейдемо до укладення невеликого словника, в якому спробуємо прослідкувати утворення пишних китиць, гірлянд, віток слів від первісних, кореневих понять, котрі випливають із самої суті буття.
За яким принципом укладати словник? За абетковим? Але ж у житті, у природі такого принципу немає. Космічна Першосуть, котра розгортається в бутті Людини й Природи, не знає і не має деспотичних програм: вітки її Древа розкриваються за глибинним законом родинної послідовності, любовної спорідненості, а насамперед – важливості тої чи іншої частки буття, котра має проявитися тепер, у цю мить, у цьому місці. Наприклад, коли розпукується зерно, то воно запускає в землю корінець, щоб дати паросткові опертя: змінити послідовність цих проявів неможливо. У мові – те саме: є слова-корені, на них спираються інші слова, котрі творять стовбур, гілки, а потім і листя та квіти велетенського Древа. Це такі слова, як БУТТЯ, СУТЬ, ВЕЛИКИЙ, МАЛИЙ, РУХ, ГОДІ і т. д. Значення РА ми вже збагнули в заспіві до словника.
Коли пращури вийшли з лона Великої Матері-Лади, то первісні парості звуків гуртувалися, наростали довкола урочистого кореня Р: усі голосні просто-таки липнули до цієї могутньої вібрації, творячи найважливіші поняття: АРА, УРУ, ОРО, ІРІ, ЕРЕ. З цих звукосполучень ми й почнемо наш СЛОВНИК РА, Словник Радості.
Ар’ї, райці чи ірійці, де ви?
Лиш у мові пломенять сліди.
Зерна обтрусило буйне Древо,
А саме пропало назавжди.
Не пропало! Повстає у Слові,
У піснях, легендах і казках.
Скоро, скоро загримить ізнову
Під полками Рами битий шлях!
Віто, Віто – життєдайна сило,
Заховалась Ти у глибину.
У словесну запхано могилу
Душу Світу вічно-вогняну.
Воскресай, пресвітла Диво-Мати,
І життя нетлінне розбуди!
В зореносних, огнетканих шатах
Із глибин незмірності гряди!
*
А-а-а! – Первонароджена голосна. Перший паросток мови, котрий одразу спирається на корінець «Р».
Ар, Ара. Перша тріада, священна трійця Мови, таємниче зерно Внутрішнього Космосу душі. Від цього зерна починається мова.
А оскільки мова формує Людину, то Людина й називає себе дитиною АРА, арійцем, сином Вічного Вогню, Світлоликого Сонця-Ра, променем Незримого багаття.
Але звук «А» – Первонароджений, він – Дитя Боже, його не можна оголювати перед стихіями ще хаотичного світу. Інтуїтивно розуміючи це, наші пращури заховали священну тріаду в покривала вторинних звукосполучень (жар, кара, мара, дар і т. д.), а там, де «А» мусило стояти попереду, вони поставили один з останніх звуків, котрий означав саму людину, Особу – «Я». Це й означало, що «А» – Син Бога, схований в «Я»2, прикритий ним, захищений від навали стихій.
Отже, «Я» прикрило своєю плоттю «А», захистило його заборолом, твердинею інших звуків. Рідна мова УКРАЙНИ священно берегла цей заповіт пращурів, і лише пізніше, коли голос першопредків загубився в далині, ми впустили в огненні шеренги Мови чужаків, таких як: авторитет, аборт, агностик, актуальний, акція, акт, антимонія і так далі, і тому подібне…
Отже, пращури не називали себе арійцями. Це можна бачити з того, що всі споріднені з АРА слова прикриті символом Особи – «Я».
ЯРИЛО – сонце, бог Світовид, Дажбог, пломеніюче джерело життя в небі. Яке могутнє слово! І які повнокровні, нерушимі гірлянди слів воно породило!
ЯРИЙ – сонячний, вогняний, нестримний.
ЯРІТИ – пломеніти.
ЯРИНА – сонячний, весняний посів.
ЯРКИЙ – сліпучо-ясний (ми даремно відмовилися від цього чарівного слова).
ЯРМО – навіть це слово, що стало ознакою рабства, означає засіб для оранки (ЯРАНКИ) землі під ярину.
ЯТРИТИ (ярити, наярювати) – допікати, розпікати.
ЯРИТИСЯ, РОЗ’ЯРИТИСЯ – шаленіти, лютувати, набиратися вогню, мужності, відваги.
Отже, ми не арійці, ми – ЯРІЙЦІ. Ми – РАЙЦІ. Ми – ІРІЙЦІ. Це останнє – найточніше, бо слово ІРІЙ – далечінь, глибінь, безмежність, той край, куди йде Ра-Сонце, Ярило, – породило багато-багато прегарних слів, котрі ми вже промовляємо мертвими вустами, не відчуваючи, яка полум’яна сила закладена в них.
Гляньте самі:
ІРІЙ – далечінь, невідома земля, безкрайня глибінь, невивчена країна, неохопний простір; туди мандрує ЯРИЛО-РА, туди ховаються вдень зорі, туди летять птахи, туди прямують душі людей, коли їх закликає до себе, на нову РА-СТЕЖКУ великий Пращур-Світовид.
Саме цією дорогою, вслід за РА, повів свої загони за мрією воєвода РАМА. Той шлях вивів його через хребти Кавказу до плоскогір’я ІРАНУ (країна Ірію), а далі – через ріки Інд, Ганг у долину між найвищими горами світу, де було засновано могутнє царство Ар’яварта. ВАРТА – збереглося в рідній мові теж, як чатування біля АРА, біля вогню. Отже, АР’ЯВАРТА – твердиня аріїв, іріїв, синів Ра. Там пощастило нащадкам РАМИ зберегти осколки прадавніх ВЕД, батьківських традицій, втаємничені манускрипти філософських прозрінь тих далеких часів, коли суть світу вогненно розкривалася перед щирими (Щ-ИРИ-ми, тими, що бачать далеко) очима наших предків.
А на материнську землю, на РУСЬ-УКРАЙНУ, котилися й котилися хаотичні, злобні вали напасників, завойовників, щоб знищити синів Світовида, їхню сонячну культуру, їхню ПЕРШОМО-ВУ. Який жахливий історичний герць! Які втрати! Яке широке поле, вкрите трупами вояків, зрадників, безликих боягузів, переродженців, духовних сліпців та поодиноких героїв! Дим над згарищами, туман над мертвим полем. І навіть вороння вже не крякає над трупами, бо звикло випивати очі звитяжців, а нині довкола трупи сліпців, у котрих замість очей були при житті глибокі пустоти!
На що ж опертися, щоб повернути рідній землі ЯРУ СИЛУ?
Лише на РА, на його одвічну зброю – МОВУ, в котрій він заховав полум’яні стріли та списи! Недаром же СИН РА – ТАРАС, Кобзар України сказав пророче:
Возвеличу
малих отих рабів німих,
Я на сторожі коло них
поставлю СЛОВО.
Прилітайте, прилітайте здалека, птахи великого РАМИ, принесіть на крилах своїх вістку від ЯРИЛА. Прилітайте з таємничого ІРІЮ…
ЗІРКА – та, що сяє з ІРІЮ, здалека, з глибини неба.
ЗІР – те, що дозволяє, дає можливість дивитися в ІРІЙ, очі людини – фізичні й духовні, котрі пізнають невичерпну глибінь природи.
СІРИЙ – мряка, туман, схований ІРІЙ.
ВІРА – почуття, притаманне душі, серцю, котре веде нас в ІРІЙ, у безодню пошуку, почуття, котре не вимагає доказу, а випливає із самої суті буття.
МІРА – те, що обмежує ІРІЙ, дробить його для вивчення, вводить в число, вагу та в інші визначники.
ОБРІЙ – обрис, коло, доки ми можемо заглянути в ірій.
ДІРА – отвір, що веде невідомо куди.
ЩИРИЙ – відкритий до ІРІЮ, завжди готовий слухати голос безміру.
Ми бачимо, як слово ІРІЙ, ознака безміру, всесвіту в його незмірності, природно лягло в основу філософських узагальнень пращурів. Вони виводили космогонічні поняття не з штукарських, хитромудрих, псевдологічних побудов, а з першородних відчуттів серця й розуму, котрі бачили правду буття такою, яка вона є, як бачить батька й матір дитя, котре починає вчитися розмовляти…
ПРІРВА – невимірна глибінь.
ПІРНУТИ – заглибитися.
МИР – все, що далеко, у стані єдності, спокою, злагоди. Означає і стан дружби, і взагалі всесвіт.
Ми наводимо лише для прикладу жменьку кореневих слів від основного поняття ІРІ, але кожна мисляча людина може збагнути, як багато живих віток та листків відгалузилося від них, творячи древо мови.
Вище ми зазначили, що першонароджену трійцю АРА пращури сховали в тканину слів. Але ознака вогненності, цільності, спільноти, мужності і, нарешті, майстерності у всіх творчих виявах неодмінно супроводжується цим звукосполученням.
ЖАР – не потребує пояснень. Олово прадавнє: хто мав жар, той був з вогнем. З жару роздувалося багаття, АР.
ПАРА – над аром, над вогнем. Так же називалися і хлопець та дівчина, що стрибали над РА (ми вже згадували цей прекрасний звичай пращурів).
ДАР – цінне, щире, чисте, дороге приношення.
ДОРОГЕ – теж від ДАРУ, але воно спочатку не означало цінність грошову чи якусь іншу, – лише духовну, сердечну.
ЦАР – той, хто володіє чарами влади (ЦАР-ЧАР). А влада вважалася суттю вогненної сили, АРА. Хто володів такою силою переконливості та мудрості, ставав водієм, царем. І саме слово «володар» означає те саме – ВОЛОДІТИ АРОМ. Ще одне тотожне поняття – ГОСПОДАР.
ЗНАХАР – той, що ЗНАЄ вогняну науку, а вогняними, тобто АРНИМИ, були всі тайни лікування, ворожіння, поклоніння прадавнім богам.
СТАРЕЦЬ – СУТЬ АРЕЦЬ – людина, котра, проживши вік, сповнена мудрістю АРА. Після введення візантійства це слово стало лайливим, презирливим, хоч воно означало в епоху сонячного культу мудрих мандрівних людей.
ЧАРИ – наука про таємний вплив на людину намови чи певного зілля, приготовленого над вогнем. ЧАРОЮ досі називають в деяких селах України сковороду.
ЖАРТИ, ЖАРТУВАТИ – веселитися, тішитися, бути щирим, сміхотливим, вогняним. По цьому слову видно, що пращури не знали злих жартів, поганих жартів, жарт може бути лише доброзичливий, хоч і пекучий.
ГАРНИЙ – ясний, чистий, красивий (знову ж таки РА). КАРА – відправити К АРУ, спалити, знищити. МАРА – приховування світла, вогню, ясності, сонця. Якщо РА стоїть спереду, як у слові РАМА, то це означає перемогу, першість світла, а якщо М, МА спереду – то це перевага темряви. Наприклад, МРЯКА, ХМАРИ, МОРОСЬ, МОРОК, МАРНИЙ (тобто безнадійний). Навіть МРІЯ – те, що заховане в далекому ІРІЮ, те, що ледве видно. Але в ІРІЮ ще видно, хоч і дуже далеко, отже за мрією йдуть, щоб досягти її.
ГОНЧАР, ЧИНБАР, ТЕСЛЯР, БОНДАР – назви майстрів майже завжди закінчувалися на АР, як ознака завершеності, досконалості, АРНОСТІ.
СТАРАННІСТЬ, СТАРАТИСЯ – невтомно, як вогонь, як АР, творити, працювати.
ГАРЯЧИЙ – ясно без зайвих слів.
ВАРТИЙ, ВАРТА. Слова ніби різні, але вони тісно зв’язані між собою. ВАРТА – це чатування біля вогню, захист АРА. А ВАРТІСТЬ має лише те, що захищене.
ГАРТ, ГАРТУВАТИ – випробувати, зміцнити вогнем.
КАРБУВАТИ – випалювати вогнем.
МАРНУВАТИ – спопеляти, розтринькувати.
ЗМАРНІТИ – худнути під впливом життєвого горіння, а разом з тим перетворитися на примару, різко змінитися на гірше.
Проте, досить наводити приклади. Ми не воліємо охопити всі можливі значення і прикладення вогняної трійці АРА. Це зробить кожна мисляча людина.
Перейдемо до освоєння ще кількох кореневих понять, котрі є незамінними у сформуванні цілої лавини слів.
Наприклад, БУТТЯ.
Кожному ясно, що це – основа основ і для осмислення життя Людини у Всесвіті, і для визначення тих чи інших явищ, відповідно до їх буттєвої значимості.
БУТИ – означає «знаходитися тут, усвідомлювати себе наявним у житті світу», але разом і багато іншого. Наприклад:
БИТВА – герць за ствердження буття. Отже, Буття – це вічний бій з силами хаосу і темряви.
УБИТИ – усунути істоту з буття.
БАТЬКО, БАТЯ, АТА, ТАТО, ОТА – той, хто дає буття, хто зачинає життя. Тут ми маємо можливість збагнути прекрасні слова, поняття ОТАМАН І ГЕТЬМАН (ГОТАМАН). ОТА, АТА – батько і МАН – ЛЮДИНА. Отже, ВОЖДЬ ЛЮДЕЙ, батько людей. Ми в історичному поході втратили МАН, МАНУ. Воно лишилося тільки в слові МАНДРІВНИК, МАНДРУВАТИ (людина, що йде за РА, за сонцем), або МАНИТИ (кликати, звати), або навіть МАНА (як примара, обман). Чітко можна прослідкувати вплив візантійства, яке прискорило деградацію священних прадавніх понять, що залишилися тільки на Сході: МАНУ як першопредок людей. Людина з великої літери, і АТМАН – як Першодух, що веде людство до шляху Буття. Проте, у козаків Запорізької Січі збереглося священне визначення поняття ОТАМАН, і це ще раз підтверджує, що саме тут, в Україні, була колиска РАМИ та його сподвижників.
ДБАТИ – діяти, щоб бути.
БАГАТТЯ – БОГ АТА, Бог-Батько. Таке чарівне визначення дали вогневі, полум’ю наші пращури, бо, справді, без вогню не була б сформована Людина.
БУДУВАТИ – творити для буття.
БУДУЧЧИНА (майбуття) – те, що має БУТИ.
СВОБОДА – дуже прадавнє слово, складається з понять СВІЙ, СВОЄ і БУТТЯ, БУТИ. Отже, СВОЄ БУТТЯ, незалежне ні від кого. Ще одне визначення – САМОПРОБУДЖЕННЯ, адже БУДИТИ теж походить від БУТТЯ, бо лише той, хто не спить, по-справжньому відчуває Буття.
БАДЬОРИЙ – пробуджений, несплячий. Це поняття понесли наші предки на Схід, звідки воно вернулося до нас у легенді про БУДДУ, що означає теж – пробуджений, просвітлений, чатуючий.
При переході Б в П виникає ще одна гірлянда слів, дуже гарних і глибоких: ПУТЬ, ПУТТЯ і т. д.
ПУТЬ – дорога Буття. Щоб бути, треба вічно йти, рухатися.
ПУТТЯ, ПУТНІЙ, ДО ПУТТЯ – те, що годиться для буття, для життєвого шляху.
ПУТО – те, що не дає рухатися, вийти в путь.
Від БУТТЯ народилася також чарівна гілка ВІТА, ЖИТТЯ. Наша мова не зберегла це слово в його першозначенні, але воно міцно зросло в безліч необхідних, живих донині слів та понять.
ВІТАЮ, ВІТАТИ, ПРИВІТАТИ, ПРИВІТНИЙ – все це означає життєдайний, зичення життєдайності.
СВІТ (с-віт) – означає ВСЕ ЖИТТЯ. Предки так і розуміли, що вся видима природа – єдина жива істота.
СВІТЛО – (з вітою, з життям) – те, що несе життя. Вражаюче мудре прозріння, до якого ми на основі наукової аналізи прийшли тільки недавно: життя на землі породжено світлом. А про те, що пращури знали, як саме енергія променя засвоюється на землі, свідчать слова
ВІТТЯ, ВІТИ – життєдайні, ті, що засвоїли, прийняли СВІТЛО.
КВІТИ – ті, що несуть в собі життя.
ВІТЕР – життєвий, енергійний.
ПОВІТРЯ – теж життєдайне, бо без нього нема життя.
РОЗВИТОК – розкриття ВІТИ, ЖИТТЯ, котре заховане в зерні, в яйці або в пуп’янку рослини, птаха чи істоти, чи навіть в Яйці Всесвіту, як про це мислили наші предки.
ВИТИСЯ, ВИТОК – теж зв’язано з ВІТОЮ. Пращури, безумовно, знали про спіральний хід розкриття життєвих потенцій.
ЗВІТУВАТИ – оповідати про життя.
СОВІТ, СОВІТУВАТИ – допомогти в житті. Даремно гадають, що це російське слово – наш народ ніколи не зрікався його. Близьке поняття, настільки ж космічне – РАДА.
Ясно, що від цих слів кожен виведе безліч похідних, які іскряться в нашій мові, показуючи її глибінь і мудрість предків.
Від ВІТИ, а отже від БУТТЯ походить також група слів, зв’язаних з поняттям ВЕДА, ВІДА – тобто знання про Всесвіт. Адже процес ВЕДИ, ПІЗНАННЯ, ВІДАННЯ нерозривний з БУТТЯМ, з ВІТОЮ, зі СВІТЛОМ, з можливістю ВИ-ДІТИ, БАЧИТИ ЗАКОНИ ЖИТТЯ.
До візантійської навали, котра знищила пращурівську культуру і все, що було з нею пов’язане (традиції, перекази, пісні, казки, засоби письма, храми сонячного культу), мудрість віків передавали від покоління до покоління ЗНАХАРІ, ВЕДУНИ і ВІДЬМИ. Про знахарів ми вже казали (той, що знає науку вогню), до них ще ставилися поблажливо. А от на долю ведунів та відьом дісталося безліч лих – цим найменням називали всіх чоловіків та жінок, котрі зберігали крихти прадавнього знання. Адже
ВЕДУН, ВІДЬМА – це ті, хто відає, хто має (МА) веду, знання.
ВОДІЙ (ВЕДІЙ), ВОЖДЬ – також походить від ВЕДИ і ВІТИ, бо лише той може бути ВОЖДЕМ, хто ВІДАЄ ЖИТТЯ (ВІТУ), хто ВИДИТЬ далеко, хто знає, якими шляхами ВОДИТИ.
Закони дивовижної видозміни слів, але також і їхню неодмінну спільність у походженні показує слово, яке ми вже згадували – БАТЬКО. Ось його трансформація: БАТЬКО, БАТЯ, ТАТО, АТА, ОТА, ОТЕЦЬ, ВІТЕЦЬ. Усім ясно, що БАТЯ від БУТИ, а ВІТЕЦЬ од ВІТИ, ЖИТТЯ. Так замикається коло єдності між всеохопним буттям всесвіту і життям людини.
Перш ніж перейти до розгляду інших кореневих груп слів, подумаємо, як саме народжуються слова від спільного зерна, скажімо, такі поняття, як горішній, долішній і все, що зв’язане з ними. Все відбувається природно просто: найближчими, найжиттєвішими у всі віки для людей були вогонь і вода. ГОРІТИ – від АР, це вже ми знаємо. Пращури спостерігали, що полум’я завжди лине в небо, отже напрямок горіння і став горішнім, що дало назву ГОРА, ГІРСЬКИЙ, ГОРБ.
