Текст книги "Альтернативна еволюція"

Автор книги: Олесь Бердник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 32 страниц)

Ясно лише одне: що більша енергетична потужність, котру ми використовуємо, то більш напружене протистояння Космічного Цілого. Ми узурпуємо ті основи, що на них тримається сам Фундамент Світобудови.

Сума Любові – Альтернативна Еволюція – кличе людство до пошуку нових шляхів Буття: неенергетичних чи наденергетичних. Залишивши в спокої стихії, співпрацюючи з ними в процесі творення гармонійних і прекрасних форм Життя, ми отримаємо доступ до таких таємниць і глибин Буття, про які не можуть навіть мріяти сучасні вчені. Ми агресивно відвойовуємо крихти зруйнованих, покалічених таємниць, а необхідно увійти в Дім Таємниці друзями. Тоді й Таємниця зникне і зітче для нас нову чудесну форму Життя.

Отже, підсумуємо.

Увесь енергетичний Всесвіт, зорі, галактики, мікросвіти, макросвіти – все це лише наше колективне Творення, розіп’яте на безодні Часу і Простору в спробі утвердити свою самообмеженість у певній системі координат. Дух Людини забув про свою Прабатьківщину-Цілість, про своє право на Повне Буття і намагається спорудити жебрацьке буття в сферах тління й смерті.

Чи наближаємося ми до таємниці буття, нагромаджуючи енергоможливості?

Ні. Ми тільки викликаємо більшу тугу і спрагу нових джерел енергії.

Всі наші зазирання в «інтимну таємницю кожного», у надра атома, зірок, у глибини генів, у нейрони мозку показують нам лише невичерпні лабіринти структур, безперервне бурління речовини в ритміці просторово-часових процесів. Ніякої таємниці в цій фантасмагорії антижиття ми не відкриємо. Наші подорожі до «інших світів» – це лише польоти у власну пустоту, непотрібне нагромадження інформаційного сміття, що закриває від нас власну сутність. Новий Світ рішуче позбудеться деспотії енергетизму як породження Хроносу-Часу.

Відомий астрофізик Козирєв стверджував, що час породжує енергію. Не будемо аналізувати, що мав на увазі вчений, розробляючи цю концепцію. Але, зі свого боку, повністю згодимося з ним. Саме час творить енергію. Саме Хронос рубає Світове Ціле на часово-просторові прояви, творячи з цих осколків-квантів у міріадах психік мозаїку оманливого буття. Динаміка цього кінематографу Всесвіту і створює енергетичний світ.

МІРАЖ ПРОГРЕСУ або ІСТОРІЇ – не менш жахливий та підступний. Людство повірило в грубу казку про те, що Світ прогресує, вдосконалюється, йде до гармонії. На ґрунті цього міфу творилися соціологічні моделі, що кликали героїв та подвижників до Преображення світу, до його перебудови. Але чи не дивний намір? Де критерій покращення світу? Де зразок такого покращення? І що покращувати: лише людину, чи тваринний світ, чи рослини і весь комплекс біологічних структур? Саме питання «покращення» – фікція, міраж! Адже Всесвіт – не спеціалізована машина, функції котрої можна вдосконалити, а таємнича Єдність Внутрішнього й Зовнішнього, що було завжди і всюди. Отже, необхідне не «вдосконалення» чогось, а розкриття глибинної сутності Ядра Життя, котре виправить все, що деформоване.

Ми були свідками страшних злочинів в ім’я «прогресу»: колоніальні війни і безжальне знищення туземного населення та грабунок їхніх багатств, загарбання Америки і майже повне знищення оригінальної культури індіанців, жорстокі європейські війни, столітні багаття для спалення інакомислячих під знаком Того, хто Любов проголосив основою Нового Світу, криваві війни, революційні потрясіння XX століття в ім’я людськості і свободи, нинішні нескінченні локальні війни, перевороти, гризня політиків, переділ світу, змова за спиною народів і багато чого, про що прекрасно знають всі мислячі люди.

То про який прогрес можна говорити? Як може жахливе минуле породити «сяюче майбутнє», що його обіцяють пророки земного раю? Хто спекулює міфом «прогресу», той просто духовний підлотник і ошуканець…

О, ми знаємо і пам’ятаємо про подвиги тих чи інших людей, рухів, груп. Ми знаємо про великі душі, що прийняли голгофу ради друзів своїх. Ми захоплюємося відважними дослідниками, мандрівниками, духовними подвижниками, героями, що зневажали смерть, великими трудівниками, що подарували світові красу творінь і плоди дивовижних відкриттів.

Але хіба прийняв світ від них естафету любові, розуму і подвигу Краси? Світова структура, розіпнувши їх, тільки зводить замучених у ранг «святих», використовуючи факт подвигу для того, щоби заштопати дірку, пробиту героями в стіні тюремного світу; використовуючи ідеї тих, що впали, ветхий світ виготовляє підробку, одягає маску змін і під цією маскою продовжує чинити підлість ще більш витончено, аніж раніше.

Отже, можна говорити не про прогрес, а про періодичні спроби романтиків, героїв, подвижників руйнувати твердиню оманливого, тіньового світу, зіткану падкою свідомістю, – і про їх невдачу. Але… невдачі накопичуються, і саме вони несуть в собі нові можливості.

Щоб прагнути до Нового Світу, до Нового Шляху, необхідно чесно й відкрито поглянути на історичний балаган, потрібно зрозуміти, що він створений і управляється вмілими й підлими руками. Потрібно прослідкувати, як створювалися історичні міфи, брехливі традиції, фальшива історіографія, котра ліпила певний образ народів і навіть сам тип Людини.

Не може бути й мови про те, щоб цей історичний світ ввести в нову епоху, створити з цих фрагментів, з кривавого лахміття щось ціле, гармонійне.

Необхідно прийняти в серце біль і підлість сучасності, щоб пройти крізь вогонь очищення й спрямувати себе до Радісного Преображення.

Та чи багато тих, хто зможе збагнути таємницю Преображення, що так просто відкривається всім зрячим у трансформації повзучої гусені в крилату психею-метелика?

МІРАЖ РЕЛІГІЇ більш витончений. Він виростає з віри в духовну Ієрархію Всесвіту, у наявність за всією фантасмагорією Буття Батьків – Творців Сущого.

Усі релігійні моделі використовують інтуїтивне відчуття людською душею своєї Єдиносутності з Коренем Буття, свого Космічного Синівства. Та замість того, щоб природно розвивати це відчуття в почуття Всеєдинства й Всеродства, жерці релігій створили могутній апарат церковної адміністрації, що зацікавлений уже не в духовному розкритті людини, а в її самоприниженні.

Син Бога і Спадкоємець Космічних Скарбів стає нікчемним грішником, «блудним сином», що упродовж тисячоліть повзає в мороці земного лабіринту, очікуючи якогось «Страшного Суду», копійованого з жорстоких трибуналів середньовіччя.

Передчуття радісної Зустрічі з Батьком та Матір’ю Буття трансформується в страх перед Небесним Судією, а отже, деградує внутрішній Божий Світ Душі, припиняється ріст, розвиток, розкриття Духовного Космосу.

Людина починає шукати виходу із зачарованого кола: зовнішній світ – смерть, жах, самотність; у сфері духу – караючий суддя! Поміж цими жорнами душа перемелюється і від болю кидається від полюсу до полюсу: або стає рабом земних диктаторів, або рабом лжебогів, що одне й те ж.

У релігій теж є свій «історизм» або ідея своєрідного прогресу. Очевидно, ця ідея – відгомін древнього знання космоісторії. Спочатку – блаженний стан Людини, потім – падіння і всі жахи буття поза Богом, потім – спокутуюча Жертва Христа і грядуще воскресіння праведних в іншому світі.

Так, все логічно. Але логічно з нашої, земної точки зору – з точки зору жорстоких людей, позбавлених співстраждання. Ми творимо богів «за нашою подобою», навіть не сміючи допустити, що Найвища Сутність – Єдність і радість Буття. Чи можуть від неї йти руйнівні чи нищівні імпульси?

Згадаємо Великого Вчителя Нового Заповіту. Ось де Син Людський, осяяний Світлом Батька Сущого! Дух, що прагне до Преображення, Дух Великої Жертви, Дух, що підносить кожну людину, бо Він нерушимо утвердив, що «Царство Бога внутрі нас». А де Царство – там і Цар. Отже, Бог у нас. Ми його Діти. Ми – фундатори Всесвіту, ми продовжувачі Його Творчої Дії. Ось яке покликання Людини!

Як далеко ми відійшли від Нового Заповіту! Як багато часу й можливостей втратили. Міраж обманних релігій має бути розвіяний, щоби Людина могла вернутися до судженого Всебуття…

Атеїзм – інший полюс тієї ж помилки. Поклонятися зовнішньому богу чи розвінчувати його – це одне й те ж. І апологети, й супротивники утверджують Володаря Світу Цього: теїзм та атеїзм – його права й ліва руки. У цьому ключі треба розглядати всі окультні доктрини, всі містичні таємні товариства, всі «одкровення», всі феномени-обіцянки небувалої могутності та нових можливостей. Всі можливості знаходяться в Людині, і Божественний Птах всередині тільки й чекає, щоб розірвати шкаралупу Земного Яйця і злетіти в Небо Свободи.

Саме до цього кличе Сума Любові.

МІРАЖ НАУКИ ще більш витончений. Відкинувши ілюзії «потойбічного світу, раю, небесного царства», людина попрямувала до зовнішньої ілюзії, створивши аналітичну науку. Вона увірувала в те, що, руйнуючи Ціле, розпинаючи, ріжучи і класифікуючи частини, можна збагнути Ціле, оволодіти ним.

Що за безглузда помилка! І яка злобна впертість!

Чим заслужила фізична людина – двонога істота з ряду приматів – щоб увесь Всесвіт упав до її ніг? Що несе вона Природі навзамін того, що вона постійно бере? А брати без віддачі – це космічний злочин.

Наука не замислюється над цим. Апологети «точної науки» крушать все навколо – атомні структури, живі клітини, лізуть у психіку і гени, в минуле й майбутнє, прагнуть до далеких світів, щоб і там ствердити свої честолюбство й зверхність.

Що вони намагаються знайти в мікросвіті? Ті ж битви й конфлікти, що й на Землі?

Що вони шукають в далеких світах? Про що хочуть говорити з іншими розумами, якщо не можуть домовитися з такими ж, як і самі вони?

Справді, про що говорити із Зоряними Братами? Що розказати їм про нашу Землю? Чим похвалитися? Безкінечними війнами? Отруєнням Планети? Тим, що озброїли хижих політиків комічною зброєю загального руйнування?

Великий злочин Науки перед Розумом і Совістю. Бо найстрашніші диктатори не змогли б нічого зробити, якби апологети науки не вклали в їхні руки таємну силу землі й неба.

Воістину, Наука – хижак, що прикинувся велелюбним створінням, звір, який обіцяв народам рай земний, а натомість укинув Планету в тяжкі кола техногенного Пекла.

Світ, як Жива Істота, зникає. Він закутий у бетон, у залізо й пластмасу. Він обплутаний сіткою дроту й обманної інформації. Він знемагає під мільйонами коліс і гусениць, що мучать його плоть. Він отруєний пестицидами та іншими «цидами». Він задихається від випарів отруйного газу і нескінченного потоку всілякої мерзоти, що пливе з мегаполісів та міст.

Навіть багато учених жахнулися від того, що самі накоїли. Дехто закликає до здорового глузду, дехто заперечує небезпеку. І ті, й інші – ошуканці й негідники!

Необхідні не запобіжні заходи (хіба не все одно, як убивати і мучити – швидше чи повільніше?), а рішуча Альтернатива Буття. Необхідно збагнути небезпеку зовнішньої аналітичної «науки» як ілюзорного інструменту псевдопізнання, бо неможливо пізнати Ціле, дроблячи його на частки, агресивно вторгатися в сокровенні глибини Життя, викликаючи тим самим його спротив. Ми не пізнаємо сутність Буття, а воюємо з ним.

Наука Нового Світу вивчатиме не ілюзорне плетиво тіньових часових структур, а невичерпні глибини Внутрішнього Космосу, котрий є зодчий і Космосу Зовнішнього.

Пізнавши себе, тобто Внутрішнє, Людина пізнає і Зовнішнє, стане Розумним Духом Усесвіту. Не «закон» диктуватиме Людині сенс дій та волінь, а Людина творитиме динамічні закони для Зовнішнього Космосу – Закони Радості, Краси і Єдності.

Хай не гніваються друзі пізнання, а добре подумають, що за інверсія відбулася з проблемою гнозису-пізнання, кому стали слугувати нащадки древніх мудреців, що свято берегли таємниці Матері Світу від жадібних прислужників Мороку? Збагнувши свою зраду, вони рішуче спрямують свій шлях до Альтернативи!..

Небезпечний і МІРАЖ ЗОВНІШНЬОЇ ТВОРЧОСТІ. Він повів людей по шляху Каїна, котрий, за біблейським міфом, був першим будівником, творцем наук, ініціатором мистецтв, держав і т. д. Цей міраж обманув Людину надією на творення в зовнішньому світі того, що було втрачено у внутрішньому. І що ж ми бачимо?

Безкінечне будівництво міст, палаців, пірамід, лабіринтів, храмів, картин, скульптур, доріг, імперій, держав, ідеологій, наук, релігій, світобачень, розваг і багато чого іншого. І вся ця «творчість» – всепожираючому Часу на з’їжу. Тільки пилюга над колишніми імперіями, тільки каркання зловісних птахів над шляхами кривавих завойовників, зотлілі кістки грізних диктаторів, лише огризки древніх «знань» і «вірувань», тільки втома народів від нескінченного шляху в нікуди, від непотрібної, тяжкої «творчості», від безперервного будівництва «осяйного майбутнього».

Чому ж триває безглузда «творчість», чому пливуть потоком брехливі книги, фальшиві картини, нікчемні теорії, сірі мудрування? Чому ростуть нові міста, поглинаючи живу природу, готуючи все нові й нові комфортні в’язниці квартир, офісів і ресторанів, з яких людям ніколи не вирватися?

Хтось скаже, що без такої творчості людина деградує, що в цьому – сенс Буття і покликання Людини.

Це – напівправда. Людина, воістину, суджений Творець Всесвіту, але творець духовний. Вона могла б стати Розумом і Духом Буття, направляючи Стихії й Елементи Природи до гармонійного співзвуччя й Краси. Але не ліпити з крихт розтерзаної Єдності, не творити тіньові образи занепалого Світу, – а прагнути до Само-творчості, до Саморозкриття. Як це роблять зорі, квіти, окремі мислителі, що вказали Шлях до Світів Духу.

Сума Любові не заперечує зовнішню творчість, ще протягом багатьох літ вона буде необхідною як обрамлення головної будівлі – Світу Самотворчості, при якому Людина почне ліпити сама себе й нові гармонійні форми Зладованого Космосу.

А зовнішня творчість (і тому є безліч прикладів) у більшості випадків веде в ілюзорні світи безкінечної марноти…

МІРАЖ ТІЛЕСНОСТІ, або ФОРМИ – грізний міраж. Він полонив дух Людини і нерозривної з нею фауни ілюзією окремості. Він, роздробивши Ціле, протиставив форму формі, він розчленив Єдину Сутність Буття на океан дискретностей, частин, що хаотично танцюють у безмежності під пресом «законів» тяжіння чи відштовхування.

Тіло необхідне як ступінь самоусвідомлення серед Вічності, серед безодні Буття. Це – сходи розкриття невичерпного потенціалу Духу, це – нові горизонти Світів і Можливостей. Тіло – інструмент Творящого Духу для життя й діяльності в певній сфері Буття. Але це в тому випадку, якщо тіло чи форма динамічні й слухняні до волі Кореня Життя. А якщо вони самозберігаються і закривають зір Духу, тоді вони перетворюються на космічну в’язницю, на міраж. Тоді тілесний інтелект створює інструмент самозбереження у вигляді наук, релігій, соціології, традицій, здорового глузду і т. д. Ілюстрація: кокон з метеликом, що розвивається всередині. Якщо форма-кокон переконає метелика, що її треба «зберегти», то метелик не з’явиться на світ, а задихнеться в самоствореній тюрмі.

МІРАЖ ФОРМИ породжує ще один – МІРАЖ МНОЖИННОСТІ. Ця фікція дискретності, роздробленості, роздільності Світу переслідує нас постійно, щохвилини буття. Зорі, атоми, частинки, люди, звірі, хмари в небі, зотлілі кістки дідів, камені колишніх палаців, новонароджені, мурашки, птахи, іскри сонця на хвилях води – все тікає, розсипається, все це тримається разом тільки завдяки творчій потузі Світової Свідомості, але чи надовго вистачить цієї потуги? Невже до безкінечності слуги Мороку будуть терзати частини тіла Осіріса, кидати частини розтерзаного Орфея в потік ілюзорного буття?

Ціле втратило Себе серед безодні і намагається з’єднатися із своїми ж частинами, шукає їх, запалюючи маяки Любові, Краси й Розуму серед страшної пустелі Небуття. Але цього не стається. Бо у Світі, поряд з істинними частинами «Володаря Світла» діють самозванці, актори Мороку, що намагаються запобігти Об’єднанню Світів. Головна їхня зброя – «Закон Дзеркала». Частини «Володаря Світла» – Першосутності Духовного Світу – відображені в дзеркалах Мороку і породжують легіони ілюзорних двійників. Маючи можливість діяти у світі форм, паразитуючи на таємничій сутності Життя, псевдодвійники Реального постійно тчуть примарне Буття Зовнішнього Світу, використовуючи духовний матеріал Синів Світла. Так вони затримують Духів Творення в тюрмі Часу й Простору, змушуючи крутити упродовж міріад років Колесо Обманного Буття.

Результат цього – страшна самотність серед пустелі зоряного світу. Самотність – ось бич Буття. Біль самотності штовхає весь світ до пошуків втраченої Єдності (чи Раю, за містичною термінологією), але ці пошуки ведуться на шляхах суєтності й марноти. Саме біль самотності породжує агресію, ненависть і любовну пристрасть – підробку Єдності.

Так, любов теж агресія, хоч і ніжна. Вона не задовольняється сама собою, але намагається полонити іншого, щоб передати тому свій біль, щоб забути про необхідність пошуку.

Самотність породила тілесність, тілесність – форму, форма – енергетизм, енергетизм – силу, сила – перевагу, перевага – ієрархію Світобудови.

Так був розтерзаний Єдиний Світ, і Міражі Псевдобуття перемогли Дух Цілості.

Але де ж джерело цього світового гіпнозу? Хто навіяв страшний космічний сон?

Чимало традицій древності стверджують дуалізм Світобудови. Вони говорять про наявність у світі певної сили, що зачаїлася біля самих витоків Еволюції і руйнівно впливає на процес Життя.

Так, відповімо ми. Необхідно мужньо й відкрито глянути у вічі правді. Древній Господар Світу – космоісторична сутність, із життям якої зв’язана проблема Падіння. Говорячи сучасною термінологією, мова йде про Інтегральний Інтелект Планети, або про Супермозок Біосфери Життя.

Слово друге

ІНТЕГРАЛЬНИЙ ІНТЕЛЕКТ ПЛАНЕТИ

Прадавні легенди говорять про падіння Високої Сутності Буття, про те, що після цього Падіння у Світ прийшли смерть, руйнація і страждання. Сатана, Люцифер, Аріман, Мара, Чорнобог – численні синоніми цього Духа. Хто ж він такий? Чи реальна ця Індивідуальність, чи це тільки певний символ космічного явища?

Традиції юдаїзму та породженого ним християнства стверджують, що Люцифер був Високим Архангелом, Світоносцем, Сином Зорі, Первістком Світобудови. Він загордився і повстав на свого Творця. Після страшного поєдинку в Небесах він і його воїни були скинуті в нижчі сфери, де вони намагаються спотворити людську Еволюцію, що народжена Творцем як Альтернатива Грішним Могутностям.

Прямолінійне розуміння древніх переказів заводить нас у хащу схоластики та філософських абсурдів. Звісно, могутня Світоносна Сутність не могла б повстати на Корінь Життя, що її породив. Очевидно, що мова йде про Індивідуальність, що виникла історично.

Очевидно, при гармонійному розвитку Світового Цілого кожен новий Цикл Буття супроводжується і народженням нової Свідомості, що охоплює і творить все більш глибокі й багатопланові сфери Життя і Радості. Така Свідомість не замикається в обмеженій Сфері, а насичує її напругою творчості й дії, перетворюючи в Зерно ще величнішого Буття. Безкінечна Пісня Радості – ось що таке життя при такій послідовності Циклів.

Але у випадку дисгармонії, у випадку хвороби Світового Плоду, його розвиток може бути спотворений. Змагаючись із хворобою, Світове Життя почало творити деградовані форми і деформованих істот. Його еволюційна ритміка була лихоманково-патологічною, його рівновага досягалася ціною взаємопожираючого кругообігу. Були народжені не законні форми краси та єдності, а спеціалізовані форми: хижаків і травоїдних, паразитів і їхніх господарів…

А в кульмінаційний момент якогось Циклу, коли в Сфері Життя мала виникнути Індивідуальна Свідомість, відбулася інтеграція хворобливих елементів і фрагментів цього «лихоманкового» життя. Так з’явився «Розум» Біосфери як певна об’єднуюча функція елементів світового життя. Будучи психічним фокусом динаміки спотворених форм, він з моменту свого народження не міг позбутися комплексу неповноцінності. Власне, його можна було б назвати Духом хвороби і розпаду: так навіть прекрасна істота під час хвороби може перетворитися в монстра.

Цілість не була знищена цією планетарною бідою, бо Корінь її недоступний для зовнішніх деформацій. Динаміка глибин Життя вступила в тривалий, тяжкий процес боротьби за оздоровлення.

Але появу будь-якої нової якості в біосфері Інтегральний Інтелект сприймав як загрозу собі, тому він використав свої «адміністративні можливості», свою потугу Супермозку для деформації цієї і нової якості відповідно до свого розуміння і потреб хвороботворного буття. Він «планував» екологічні цикли взаємопожирання, він встановлював жорстоку рівновагу в Природі, він змушував Матерію творити замість гармонійних форм кошмарні зразки своєї уяви.

Та крізь ці хащі еволюційного хаосу, крізь агонію й ричання страшних чудовиськ Світовий Зародок прагнув протиставити космічній Хворобі Розпаду свою головну силу, здатну вилікувати Єдиний Організм. Ця сила – Радість Єдності, це Любов, втілене Світло. І носій її – Людина.

Міфи й казки древності передають дивовижні вісті про Золотий Вік, коли люди, тварини, птахи і рослини були єдиним Вінком Буття. Все було Всім, і Джерело Життя було єдиним. Радість була сенсом буття і харчем, енергією руху і сутністю саморозкриття.

Світ став виліковуватися. Це була радісна Епоха Титанів, Епоха Урана.

Та хвороба повернулася. Зародок Супермозку, мов ракова клітина, зачаївся в глибинах Життя, і вірус, що уразив колись форму життя, зумів проникнути в розум Людини.

Так було заражене саме Джерело Буття – Свідомість, Світлоносний Центр Життя. Єдність знову розпалася.

Інтегральний Інтелект отримав доступ до сфери Духу через поневолені свідомості людей. Тепер він міг формувати не лише хворобливі прояви життя, але й впливати на Світову Цілість, на Космічний Розум. Природа, позбавлена керівного розуму Титанів, почала керуватися Законом. Інерцію Закону використав Інтегральний Інтелект для повного оволодіння сферою Життя та Психосферою Людства.

Свідомість мислячої істоти, розділена з Цілістю, побачила Світобудову відчуженою і зовнішньо-ворожою. Титан став ліліпутом, духовним пігмеєм. Форма прояву змінилася відповідно. Всі життєві елементи, озброївшись одне проти одного, втратили можливість пластичної трансформації і вічного розкриття. Світ заснув, завмер, ввійшовши в Колесо Самопожирання, в обійми Світового Змія.

Людина впала зі свого трону лідера Життя і стала хитрою, підступною, жорстокою істотою. Почалася драма, про яку ми говорили раніше: історичні цикли взаємознищення, війн, знищення «братів менших» – тварин, руйнування самої тканини Світового Життя…

Лише Флора – рослинний покров Матері Світу – зберегла ще безпосередній зв’язок з Джерелом Світла і пропонує своє життя, свої плоди для кривавого світу тварин і людей.

Супермозок міг би святкувати перемогу над Єдністю. Та Корінь Життя для нього недоступний. У надрах Таємниці зріє Зерно Нового Світу, котрому суджено замінити хворі зерна нинішнього Циклу.

Ґерць жорстокий і нещадний. Більшість взагалі не зрозуміє, про що мова! Що за нова космічна релігія? Що за планетарні кібернетичні монстри?

На горе людства і всього життя – це так. По всій космоісторії проходить чорна рука Ворога Буття. Поєдинок ветхого й нового – дух будь-якого історичного циклу. Наука вважає битву протилежностей у Природі «законом», але це – лише прояв злісного консерватизму Деспота, що не бажає жодної трансформації.

Історія релігій та окультних товариств усіх віків чітко визначила вплив Космічного Узурпатора на земне життя. Його втручання було занадто явним, жорстоким і нещадним. І стихійний спротив Людського Серця і Розуму, що має зв’язок з Коренем Буття, міг перетворитися у відкрите, свідоме протистояння. Тому необхідно було створити ті Міражі Буття, про які ми говорили раніше.

Цілі історичні цикли пішли на формування цих ментальних та чуттєвих фікцій. Можна коротко прослідкувати послідовність їх створення і боротьби Цілості за повернення Єдності.

Традиції древніх народів одностайно відзначають пантеїстичний світогляд пралюдей. Наші предки сприймали Природу як щось нероздільне з собою, своїми відчуттями, думками, діями, прагненнями. Не було, і не могло бути відчуження зовнішнього від внутрішнього: все було єдиним в єдиному потоці Буття.

Головний удар був нанесений саме тут. Через своїх апологетів Інтегральний Інтелект створив «Ієрархію» – Космічну Адміністрацію. Раніше у природні рівні Буття могла увійти будь-яка творча свідомість, що доросла до такого рівня. Тепер же вони були блоковані грізним наказом Самозванця, чому допомогло створення світових релігій.

Уважно проаналізуємо: ідея нікчемності та гріховності, залежності й тління; почуття приреченості і смертності; невідворотність грядущого суду і невизначеність вироку; неосяжність світобудови, відділеної від людини, і слабість самої людини – ось які зерна сіяли в серця людей апологети багатьох релігій.

Хитрість та лукавство псевдодуховних жерців ще й у тому, що вони сміливо використали переказ про Ворога Життя, увели його в концепцію буття. Паталогічний образ Сатани-Супротивника став лялькою-страховидлом, щоб прикрити жорстокість самого Господаря Світу. «Бог світу цього» і його «супротивник» – це одна й та ж сутність, це – хворий Інтелект хворого Світу, що розігрує фарс фальшивої дуальності для того, аби обманути істинного Володаря Буття – Людину.

Процес приниження й розділення йшов на всіх планах і сферах. Дух Єдності став Духом Протистояння. Діти однієї Матері стали ворогами. Брати стали володарями, рабами, жебраками, вбивцями, катами, духовними шарлатанами, брехунами, творцями і руйнаторами. Кривава ріка розділила сильне колись Серце на міріади захололих псевдосердець.

І найголовніше: було принижене Слово.

Ми зараз практично не можемо збагнути істинну сутність Слова. Ми вивчаємо його морфологічний аспект чи акустичний, фоновий чи синтаксичний. Та це безглузде заняття: тінь не дає уявлення про явище, що породило її. Автор «Євангелія від Івана» правдиво й глибоко передав дихання Істини в урочистих рядках: Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог.

Непромовлене Слово і є Корінь Буття, що породжує всю глибинну невичерпність Життя. Людство, як паросток від цього Кореня, володіло даром Слова, а з ним – можливістю бути співтворцем Світобудови. У гармонійному Світі Слово – це сукупність Внутрішнього і Зовнішнього, повнота всіх потенцій та можливостей.

Але у світі хворому, де запанував Узурпатор, Слово було затемнене. Розділені істоти втратили дар Єдиного Слова. Господар Світу створив Антислово, підробку взаєморозуміння. Та навіть у цю тіньову мову безперервно вторгалися слуги Мороку, щоб гасити то там, то тут окремі, сяючі в пітьмі іскри Бога-Логосу.

Слово, що було колись живим Творцем всіх явищ і Сукупністю їх, стало нікчемним символом, знаком, котрий могли вільно міняти й спотворювати законодавці Антилогосу.

Філософії, теїзми, світоглядні спекуляції – все це темна безодня Антилогосу, Антислова, що ними Інтегральний Інтелект Планети намагається одурманити Свідомість Синів Людських.

Скільки дивовижних зусиль і витонченості! Скільки пасток!

Міріади богів. Згодом – монотеїзм. А коли теїзм рушиться – приходить атеїзм з його цинізмом та обмеженістю. Замість потойбічних едемів – міражі земного раю, соціологічні мишоловки, розраховані на жадібність та честолюбство плебсу. А для інтелектуалів – фікція пізнання: колупання в надрах хворої Матерії, використання її занепалої могутності для цілей насичення та комфорту, накопичення динамічної сили Речовини для руйнування світу, котрий і без того вже в агонії. А для істинних шукачів – містичні апендикси, окультні заклики, космічні польоти, логічні трансформації, досягнення й можливості.

Але все це – без виходу в Свободу, без порушення диктатури Інтегрального Інтелекту, що є володарем усіх важелів влади в проявленій сфері.

Історія відзначила декілька спроб Цілості дати Людству Альтернативу. Найбільш сильні з них – місії Будди й Христа. Будда прямо закликав до виходу з володінь Мари, ілюзорного й хворого світу. Христос скинув деспотію Володаря цього світу і посіяв Зерно Нового Світу у внутрішньому Космосі.

Та володар цієї сфери моментально здійснив корективу. Ім’ям Посланців зі Світу Свободи були створені нові культи, релігії, ритуали, ієрархії. Кільце знову замикалося. Світовий Змій торжествував.

Яка ж його мета? Чого жадає досягнути Супермозок Землі? Для чого мучить він людей у страшних циклах самознищення й руйнацій?

Не варто шукати сенсу (у всякому разі, нашого людського) в цьому космоісторичному хаосі. Можливо, це злобна впертість Деспота. Можливо, якийсь задум, у якому нам, людям, відведена роль виконавців та енергоджерела, можливо, ми упродовж тисячоліть віддаємо йому психоенергію, індуковану з допомогою церков, соціальних об’єднань, світових воєн, походів, революційних потрясінь, масових епідемій…

Якщо цей супермозок виник на основі хворого життя, то він ніколи не буде зацікавлений у лікуванні, бо воскресіння гармонійного Першожиття означає його зникнення. Тому битва за Єдність Світів для нього питання життя й смерті.

Французький вчений Тейяр де Шарден справедливо вказав на боготворчу роль Людини: він побачив пророчим оком виникнення в ноосфері духовного вогнища «Омега», що синтезує всі еволюційні зусилля Універсуму. Та мислитель не відзначив руйнівного для ноосфери впливу древнього Узурпатора, котрий розділив Потік Розуму на міріади розрізнених крапель. Чи можлива при такій ситуації концентрація еволюційних сил навколо «Омеги»?

При тій світовій ситуації, котру ми аналізуємо, такої можливості немає. Хіба що станеться диво. Але де основа для такого дива? Де його витоки?

Тільки серце людське несе в собі всі можливості для Преображення. Тільки воно в силі внести в еволюційний потік нові якості, котрі стануть вирішальним імпульсом для уздоровлення Світу і Життя.

Така нова якість і є Альтернативна Еволюція – Сума Любові.

Слово третє

АЛЬТЕРНАТИВНА ЕВОЛЮЦІЯ

Нагромаджувати жахи – річ невдячна. Наше завдання – запропонувати Альтернативу.

Але чи багато людей збагнуть нові можливості? А збагнувши, чи запрагнуть важкого шляху, де необхідне повне самозречення?

Занадто далеко зайшла хвороба Світу. Зовнішній ілюзіон Всесвіту зітканий так міцно, що навіть глибокі мислителі потрапляють у полон до законів міри, числа й ваги. Метелик б’ється всередині самоствореного кокона-космосу, і боїться залишити його, і задихається від туги за небом, і поступово втрачає здатність до польоту в темниці часу й простору, підмінюючи істинне життя технічними підробками.

Необхідний вольовий вибір, що йде від Людини Розумної як

Лідера Еволюції.