Текст книги "Ключ Давидів"
Автор книги: Олег Ведмеденко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 4 (всего у книги 15 страниц)
Тоді молитва уст і розуму переходить на вищий рівень – молитви серця. І не ми вже говоримо, але Дух Святий промовляє нашими устами. І не ми вже молимось, а молиться за нас Дух Святий. І духовне осяяння стає духовним відчуттям, сягаючи найвищого містичного досвіду Божественної реальності – духовного чуття та неземного богоспоглядання.
І піднімаємось ми до “третього неба”, до раю, де чуємо “слова невимовні, що не можна людині їх висловити” (див. Друге до Коринфян, 12.1–5). І стаємо ми, кожен зосібна, краплинкою у тій хмарі вірних свідків Господніх, на якій і прийде Він на землю судити живих і мертвих...
І тоді-то й візьмуть царство святі Всевишнього, і царству Його не буде кінця! Амінь.
НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ
У першу неділю по П’ятидесятниці, неділю Всіх Святих, в православних храмах читається Євангелія від Матвія:
“ Сказав Господь Своїм учням: кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюсь перед Небесним Отцем Моїм...
Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний...
Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом, що ж нам буде за це?» А Ісус відказав їм: «По правді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський (тобто Ісус Христос. Він є Син Божий і Син Людський, істинний Бог і істинна Людина, Боголюдина – Бог, Який для нас і для нашого спасіння з Неба зійшов, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною. У Біблії Ісус Христос називається Сином Божим і Сином Людським приблизно однакову кількість разів. – Авт.) засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих...
(Тут Ізраїль – назва символічна. Ізраїль – то народ Божий, народ віри, ті, хто вірує в Бога. Духовний Ізраїль – це ми з вами, якщо вважаємо себе народом Божим.
Число дванадцять, згідно з наукою про символіку біблійних чисел, гематрією, є числом повноти людської натури, повноти людських характерів. Чотири помножене на три дорівнює дванадцяти. Це чотири основні типи людської натури: холерик, сангвінік, флегматик та меланхолік, проявлені в усій повноті троїчності духовного розвитку – насамперед у повноті слова /Божественна ідея людського життя – ідея духовного вдосконалення/, затим віри /здійснення, втілення, реалізація цієї ідеї у своєму житті/, і, нарешті, благодаті /духовне ствердження, розповсюдження та оспівування віри смиренної, що чинна любов’ю/.
Приклади: дванадцять патріархів, дванадцять апостолів (один, Юда, відпав, – і тут же це порушення повноти компенсується обранням Матвія, – див. Діяння святих апостолів, 1 розділ, 21–26 вірші). Також дванадцять колін Ізраїлевих, дванадцять розвідників Землі Обіцяної, дванадцять легіонів ангелів, вінок із дванадцяти зір – символ соборності Церкви; дерево, що дванадцять разів родить плоди свої і т.д. – Авт.).
І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землю, – той багатократно одержить і успадкує вічне життя.
І багато-хто з перших останніми стане, а останні – першими...” (Євангеліє від Матвія, 10.32–33, 37–38; 19.27–30).
Слово “святість” має подвійне значення, в залежності від того, до кого воно відноситься. По відношенню до Бога святість – це абсолютність, незрівнянність, ідеальність, неперевершеність (Бог є Святий – тобто Неосяжний, Вічний, Незмінний, Безкінечний, Всюдисущий, Всевідаючий, Премудрий, Всемогутній, Всеблагий, Всеправедний, Істинний, Справедливий, Вірний, Довготерпеливий, Многомилостивий, Нетлінний). По відношенню ж до людини святість має дещо інше значеннєве навантаження. Святою називається праведна людина, яка повністю присвятила себе, тобто віддала усе своє життя, до самої смерті, служінню Богові.
У перші роки християнства, коли церква була ще гарячою щодо віри, а не літеплою як сьогодні, таких людей було дуже багато. Вони зрікалися світу, відмовлялись від земних багатств, роздавали свої маєтки, землі, добро бідним, і служили Богові “в радості та сердечній простоті”, “не полюбивши життя свого навіть до смерті...” Недаремно апостоли звертаються до перших християн не інакше, як “вибрані святі” (див. Послання апостола Павла до Римлян, 1.7; Послання апостола Юди, 3; Перше послання до Коринфян, 1.2; Друге до Коринфян, 8.1–4; До Ефесян, 1.15–16; 2.19–20 тощо).
В період гонінь на Церкву, починаючи з 36-го року по Різдву Христовому, коли був побитий камінням архідиякон Степан, і до IV сторіччя, коли відкриті гоніння припинилися, та й у подальші часи, аж до сьогоднішнього дня, люди, які присвятили усе життя своє Богові – вибрані святі Його, – безстрашно сповідували і сповідують Істину перед людьми, не боячись гонінь та переслідувань світу цього (у т.ч. й релігійного світу). Бо “серцем віруємо для праведності, а устами сповідуємо для спасіння” (До Римлян, 10.10). Тому-то й починається Євангелія неділі Всіх Святих словами Господніми: “Кожного, хто Мене визнає перед людьми...”
Людина, яка хоче повністю присвятити своє життя Богові, має поставити Його на перше місце. Пріоритети життя народу Божого – віруючих і вірних – були визначені Господом ще в Старому Заповіті, а саме в законі Божому, Десяти Заповідях.
Якщо уважно розглянути їх, то ми побачимо, що на першому місці в нашому житті має бути Господь, адже перші чотири Заповіді говорять саме про відношення до Бога (I Заповідь – “Хай не буде тобі інших богів переді Мною”, II – “Не роби собі подоби Бога”, III – “Не призивай Ім’я Господа Бога твого надаремне”, IV – “Пам’ятай день спокою, щоб святити його”). На другому місці повинна бути сім’я (V Заповідь стосується саме сімейних відносин: “Шануй батька і матір своїх...”). На третьому – ближні (VI Заповідь – “Не вбивай”, VII – “Не чини перелюбу”, VIII – “Не кради”, IX – “Не свідкуй неправдиво на свого ближнього” – говорять нам про наші стосунки із ближніми). І на останньому, четвертому місці у нашому житті має стати матеріальне (X заповідь – “Не пожадай”).
Отже, як бачимо, на першому місці в житті народу віри повинен стати Господь. Якщо ж ні, то тим самим ми створюємо собі “подобу Бога”, визначаємо “інших богів” перед лицем Господнім. Тому-то й вказує Господь у Євангелії неділі Всіх Святих: “Хто більш чим Мене любить батька чи матір...”
Сказано у Євангелії від Івана: “Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Від Івана, 3.16). Господь прийшов на землю, щоби показати нам шлях до спасіння. І кожен крок Його по землі був і є дороговказом нам, що іменуємось співспадкоємцями Його, що називаємо себе Йменням Його – християнами...
“Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Від Івана, 14.6). “Хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом...” Христос є Дорога. Він прийшов “в подобі гріховного тіла” (див. Римлянам, 8.3), щоб показати нам шлях подолання в собі прокляття гріха: шлях виходу з духовного рабства, шлях Пасхи, переходу (“пасха”, “песах” єврейською – перехід) з царства гордині та нелюбовності, царства князя світу цього, в Землю Обітовану, в царство Боже – Царство благодаті. А шлях цей – шлях хресний. Ми покликані розіп’яти в собі гріх разом з Христом, вмерти для гріха разом із Ним, а тоді й воскреснути духовно в життя вічне разом з Ісусом.
І якщо ми дійсно ідемо цим Богом накресленим шляхом. Якщо дійсно слідуємо дорогою праведності – тобто шукаємо Правду, знаходимо її в Ісусі Христі (в правдивому смиренні Христовому) і стверджуємось в ній. І якщо не схибимо з цього Шляху до останнього нашого земного подиху, тоді для нас оці апостольські слова:
“Божій Церкві, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місці прикликають Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, – благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!..” Амінь.
“ВІЗЬМИ ПОСТІЛЬ СВОЮ...”
В другу неділю по П’ятидесятниці на літургії читається Євангеліє від Матвія:
“Як проходив же Він (тобто Христос. – Авт.) поблизу Галілейського моря (Галілейське море – озеро на півночі Палестини, через яке проходить річка Йордан. В Біблії має також назви: Генісаретське озеро (від однойменної долини), а також озеро Тіверіядське (від назви міста, що розташоване на його березі). – Авт.), то побачив двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що невода в море закидав, – бо рибалки були. І Він каже до них: «Ідіть за Мною, – Я зроблю вас ловцями людей!» І вони зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним. І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, – Зеведеєвого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведеєм, їхнім батьком, що лагодили свого невода в човні, – і покликав Він їх. Вони зараз залишили човна та батька свого, – та й пішли вслід за Ним.
І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми” (Мф. 4.18 – 23).
Цими словами починається біблійна оповідь про першу подорож Ісуса по Галілеї, про початок проповіді Ісуса Христа і творення Ним перших чудес зцілення людських немочей.
Які ж хвороби в першу чергу зціляв Христос? Які недуги є першими і головними недугами людства? Про це говорить нам наступний, 24-й вірш цього розділу: “І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених, – і Він їх уздоровляв”.
Як бачимо, Христос уздоровляє передусім духовні хвороби. Так, саме духовні хвороби є причиною всіх інших, в тому числі й фізичних хвороб. І недаремно оповідь про місійну діяльність Ісуса Христа починається саме з уздоровлення цих трьох найбільших хвороб людини: біснування, сновидства та розслабленості. Ці недуги мучили людство в часи земного життя Господа нашого. Ці хвороби є першопричинами усіх нещасть людства і до сьогодні. Розгляньмо їх детальніше, а для цього подивімось на них очима “здатних служителів Нового Заповіту – не букви, а духа...” (див. 2 Кор. 3.6).
Біснування – духовна хвороба, назва якої походить від слова “біс”, або слов’янською “бєс”. Етимологія слова “біс“ висвітлює дві версії його походження. Перша – від праслов’янського “бєс”, що буквально означає відсутність чого-небудь. До нас дійшла ціла група слів, де префікс “бєс” означає саме цю відсутність: безславний, безвідповідальний, бездіяльний, безсовісний, бездуховний. І оце “бездуховний” найчіткіше характеризує хворобу біснування. Бездуховність – от причина причин усіх людських страждань.
Друга версія походження слова “біс” – латинська. Латинською мовою “бестія” означає “звірина” і визначає поняття “духів злоби піднебесних” – тих бісів, або демонів, які гніздяться в полі наших сердець. Як сказав Господь в Євангелії від Матвія: “Що ж виходить із уст, те походить із серця (серце в біблійній мові – помешкання духа, святеє святих душі людської, глибини свідомості і підсвідомість. – Авт.), – і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки (от вони – біси, “духи злоби”. – Авт.), душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює” (Мф. 15.18 – 20). Багато різноманітних бісів – звірів бігає в полі наших сердець. Це і хижі вовки, і отруйні скорпіони, і колючі їжаки, і грізні зажерливі ведмеді, і підступні улесливі лисиці. Але серед них є найхитріший – той змій стародавній, що диявол він і сатана. Як сказано в книзі Буття: “Але змій був хитріший над усю польову звірину (“звірина” – лат. “бестія”, поле в бібл. мові – серця людські. – Авт.)...” (Бут. 3.1).
Цей змій повзав в серцях перших людей віри – Адама і Єви. Він же повзає і в наших серцях, нашіптуючи: “А чи правду сказав Бог? Ні, не вмрете...” (див. Бут. 3.1 – 7). А хитрість його зміїна – в гнучкості його, в лукавстві і обмані. Недаремно ж слово “диявол” перекладається як “обманець”, “ошуканець”.
От вони, збудники хвороби біснування – бездуховність, що є поживним середовищем для розвитку в наших серцях бестій, звірів польових. І ці то біси, “бестії”, заволодівши серцем людським, ведуть людину до загибелі, завдають пекельних мук і страждань, засліплюють своїм сатанинським світлом дорогу до щастя, дорогу до Царства Божого. Людина біснувата не в стані контролювати свої емоції, не керує собою. Як сказав ап. Павло: “Коли ж наша Євангелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, – для невіруючих, яким бог цього віку (сатана. – Авт.) засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа...” (2 Кор. 4.3 – 4).
Друга хвороба – сновидство – похідна від біснування. Духовний сновида живе в нереальному світі. Все життя його – сон. В серці – ніч незнання Бога. Людина рухається, ходить, робить якісь справи, розмовляє, але живе в ілюзорному, викривленому світі. Стан сновиди – викривлений стан. Неадекватна реакція. Розмовляючи з духовним сновидою, треба завжди очікувати спалаху гніву, образи, перекручення твоїх слів, неправильної реакції на дії оточуючих. Часто ми на вулиці бачимо таку картину: дитина звертається до батька чи матері з проханням чи запитанням, а у відповідь – спалах негативних емоцій – “Замовкни!”, “Відчепись!”. От вам один з проявів поведінки біснуватого сновиди. Духовний сновида перебуває в стані викривленого розуміння добра і зла, викривленого ж розуміння Бога, викривленого розуміння цінностей в житті людини.
І, нарешті, розслабленість. В духовному розумінні розслабленість – це розслабленість духовна. Відсутність волі, безвольність (знову ж таки “бєс” – біснування), неможливість встояти перед спокусою, параліч духа. Для таких людей ідоли світу цього – сильніші за них. Людиною може володіти цигарка, наркотик, алкоголь, черевоугодництво, розпуста, грошолюбство, як сказав ап. Павло: “лиха пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження” (див. Колос. 3.5). Більше того, розслаблена людина може усвідомлювати всю пагубність такого свого стану, але, не маючи достатньої віри, не зміцнившись Духом Христовим, чекає біля купальні Віфесда – хто б вкинув її в цілющу воду (див. Ів. 5.2).
Ми з вами розуміємо, що Євангеліє написане для нас. Що Слово Боже – живе слово для нас з вами. Єдиний Лікар, що може зцілити нас від усіх хвороб наших – Той же, що і тоді, 2000 років тому назад в Палестині – Господь наш Ісус Христос. Отож, відкриймо свої серця перед цілющим світлом Правди Його, станьмо на дорогу, що Він проклав перед нами. І нехай світло віри вижене з сердець наших увесь той “звіринець”, зніме з очей наших полуду оманливих цьогосвітніх сновидінь, і підніме нас на ноги наші, щоб почули ми твердий та ніжний батьківський голос Його: “Встань, візьми постіль свою, і іди...”.
“ШУКАЙТЕ Ж НАЙПЕРШ ЦАРСТВА БОЖОГО...”
У неділю третю по П’ятидесятниці читаємо Євангеліє від Матвія:
“Око – то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, – то яка ж то велика та темрява!
Ніхто двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні (Мамона – це бог багатства світу цього, земні добра).
Через те вам кажу: Не журіться про життя своє – що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, – у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться (що малий на зріст) зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?
І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, – не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а завтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, – скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!
Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бо ж усього того погани шукають (погани – язичники, ті, хто сповідують ідолів і приносять їм жертви); але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться“ (Від Матвія, 6 розділ, 22–33 вірші).
Як часто нам хочеться прислужитися двом панам! Як хочеться переконати себе, що між любов’ю до Бога та любов’ю до земного багатства можна знайти компроміс. Що можна поставити їх на один щабель і любити обох однаково, триматися і Того й того. Виправдовуючи своє сріблолюбство, ми зводимо навіть вогонь Слова Божого з неба на землю, пристосовуючи його до наших низьких бажань. Ми згадуємо незліченні багатства премудрого царя Соломона, стада і маєтності праведного Йова чи вірного Авраама. І все це задля того, аби потішити себе, мовляв, Бог і мамона можуть йти в нашому житті поруч – одне одному не заважає... Заважає! Не можуть! Бо чітко сказав Господь у першій заповіді Закону: “Я Господь, Бог твій. Хай не буде тобі інших богів переді Мною”; “Не можете Богові служити й мамоні”, – підтверджує й Ісус Христос в Нагірній проповіді. Не встоїте на двох човнах – роз’їдуться ноги, і впадете в море людських пристрастей та пожадливостей плоті...
Як же бути? Де вихід? І як же, дійсно, Соломон, Йов, Авраам?
Уся справа в оці. “Око – то світильник для тіла”. Мова йде про око духовне, око внутрішнє – про світогляд людини, про бачення істини, про совісливість, себто здатність дослухатися до голосу совісті – посольства Господнього в людині. І якщо це внутрішнє око світле – то світлими будуть і тілесні, зовнішні вчинки людини. Але коли це внутрішнє око, внутрішній світильник людської натури є темним – “то яка ж-то велика та темрява!” Як потужно виплескується вона назовні у вигляді ненависті, ненаситності, зажерливості поганської. Як сказав святий апостол Павло – “лихої пожадливості та зажерливості, що вона ідолослуження” (див. Послання до колосян, 3.5). Око Соломона, Йова, Авраама – світле, відкрите; вони – “мужі з відкритим оком, які слухаються Божих слів, і бачать видіння” (див. Числа, 24.3,4). Бачать видіння – тут розуміють істину, і на перше місце у своєму житті ставлять саме Бога.
Просить у Бога мудрості Соломон. І Бог дає йому мудрість, а крім неї – і все, чого не просив він, але що додається тим, хто шукає перше Божого царства. Дав Господь йому і довгі літа, і перемогу над ворогами, і славу й багатство (див. Першу книгу царів /Третю книгу царств/, 3.3–15). Прагне Йов праведності – шукає правди, знаходить її в Бозі і живе по правді, – і благословляє його Господь синами й дочками та великим маєтком, так що “був цей чоловік більший від усіх синів Сходу” (див. книгу Йова, 1.1–5). Виявляє Аврам велику віру – і нарікає його Господь Авраамом (Аврам – “високий батько”; Авраам же – “батько багатьох” народів віри). І благословляються у ньому “всі племена землі”, а крім того, має Авраам і все те земне, що необхідне для життя, і з подостатком має (див. книгу Буття). Бо шукає найперш царства Божого й правди Його...
Господь не вимагає від нас, щоби ми були обдерті, голодні й тинялися по вокзалах. Він не засуджує й гроші, як еквівалент праці людини і засіб здійснення обміну продуктами цієї праці. Не засуджує срібло, але засуджує сріблолюбство, картає грошолюбів – тих, хто гроші ставить на перше місце у своєму житті, хто перевернув з ніг на голову піраміду життєвих пріоритетів: 1 – Господь; 2 – сім’я; 3 – ближні; 4 – матеріальне. Духовні погани журяться насамперед про життєве – “що будемо їсти, та що будемо пити”, та про тілесне – “у що зодягнемося”. І ця журба переростає в патологічну манію обожування багатства світу цього.
Матеріалістичний спосіб буття повністю опановує людиною, і на перше місце стає саме матеріальне – гроші, земні цінності. На другому – ближні, колеги по бізнесу, яким приділяється левова частка часу людини. На третьому – сім’я, декілька годин спілкування увечері перед сном біля телевізора. Господь же – на останньому місці, точніше про Бога взагалі забувають... Ось які пріоритети, в піку Божим, визначив у наш час “князь світу цього” – сатана. Щоб переконатися в цьому, достатньо послухати, про що ми розмовляємо вдома, на роботі, у транспорті (адже “що лежить на серці – про те говорять уста”). Мова лише про їжу та про одяг: “Що будемо їсти, що будемо пити, і у що зодягнемось?..” Весною – про садіння, літом – про обробку, восени – про заготівлю, зимою – про споживання. Дві проблеми турбують нині людство: де знайти поїсти, і як схуднути.
А може, варто таки поставити все з голови на ноги? Прокинутись. Зупинитись на шляхах своїх. Довіритись Богові, й спробувати хоча б один тиждень свого життя прожити з вірою (читай – з довірою до Бога, до Божого слова). Поставити Його на перше місце у своєму житті, матеріальне ж – на останнє. Випробувати Його...
“Шукайте ж найперш Царства Божого і правди Його, а все це – вам додасться...”
Спробуймо?..
ПРИЙДЕ ЧАС...
В четверту неділю по П’ятидесятниці читаємо Євангеліє від Матвія:
“А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Він говорить йому: «Я прийду й уздоровлю його». А сотник Йому відповів: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, – і видужає мій слуга! Бо й я – людина підвладна, і вояків під собою я маю, і одному кажу: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить». Почувши таке, Ісус здивувався і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: «По правді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства – повкидані будуть до темряви зовнішньої – буде там плач і скрегіт зубів»!.. І сказав Ісус сотникові: «Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!» І тієї ж години одужав слуга його“ (Мф. 8.5 –13).
Безумовно ж, Слово Боже – це є живе Слово Бога до нас з вами. Все, що написано в Писанні – написане для нас. Необхідно лише відкрити свої духовні очі, щоб бачити, і свої духовні вуха, щоб чути...
Що ж то за сотник, який так піклується за свого слугу? Хто той, що має вояків під владою своєю і “одному каже: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить”? Сотник – це представник світської влади, і тут він символізує саме владу державну, що має в своєму розпорядженні вояків – апарат насильства (армію, міліцію, поліцію, службу безпеки тощо). І в даному випадку сотник є прообразом тих представників державної влади сьогоднішнього дня і дня майбутнього, які збагнули Істину, зрозуміли, що “без Бога ні до порога“. Які побачили, що людськими ліками уздоровити слугу свого неможливо.
Про якого слугу йде мова? Які сфери життя прислуговуються, служать державі? Їх багато, цих слуг. Це і політика, і економіка, і культура, і освіта, і наука, і, на жаль, часто релігія. І всі ці слуги сьогодні дуже хворі – “лежать розслаблені“, паралізовані, “і тяжко страждають“. Держава вичерпала вже людську мудрість, щоби зцілити своїх слуг, щоб оновити, підняти на висоту усі сфери життя людини. Мова тут не тільки про нашу державу. Мудрість усього світу вичерпалась, як сказано в Ісаї: “Дійсно, вельможі Цоану безумні (Цоан – столиця Нижнього Єгипту. Єгипет взагалі в біблійній мові – символ рабства гріха, цьогосвітнього рабства беззаконня – нелюбовності, служіння ідолам – пожадливостям тілесним. Нижній Єгипет – означає дольній, приземлений, той, що впав в болото матеріалізму, найнижчий. – Авт.), і нерозумною стала рада мудрих фараонових радників... Стали немудрі вельможі Цоану, вельможі Мемфісу обманені (Мемфіс – столиця Північного Єгипту. Тут північ – край холоду, зневіра, холод і замерзання бездуховності. – Авт.), учинили блудячим Єгипет головніші з племен його” (див. Ісаї 19.11 – 15).
Сказав Господь: “Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, – та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони... Як Йона перебув у середині китовій (дослівно “великої риби”. – Авт.) три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі. Ніневітяни стануть на суд із цим родом, – і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона! Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, – і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут ото Більший, аніж Соломон! (Більший, ніж Соломон і ніж Йона – Син Божий, Бог-Слово, Господь наш Ісус Христос. – Авт.)“ (Мф. 12.38 – 42). З цього уривку ми бачимо, що прийде час, і тепер уже є, коли дехто з людей світських, а саме представники світської влади, влади державної, “великі риби”, кити від політики, економіки, культури, – стануть щодо віри й досконалості на щабель вище, аніж “рід лукавий і перелюбний” сучасних фарисеїв від релігії, що “устами своїми наближаються до Господа, серцем же своїм – далекі від Нього”.
Прийде час, коли капітан корабля (державна влада) зійде в трюм до сплячого пророка Йони (релігії), і почне тормошити його зі словами: “Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, – може згадає цей Бог про нас, і ми не загинемо (не загинемо у тій великій бурі пристрастей людських, гніву й обурення, що заливають державницький корабель. – Авт.)” (див. Йони 1.1 – 14).
Прийде час, і буде піднятий Йона, піднята високо проповідь Слова Божого, Премудрість Божа, і вкинена в море, що воно “суть язики, племена і народи”. І заспокоїться море пристрастей людських (див. Йони 1.15 – 16).
Прийде час, і проковтне пророка Йону “велика риба” – “проковтнуть” Слово Боже провідники нації, і провідники усіх народів землі, і три дні та три ночі – три великі етапи – будуть всотувати вони ідеї Божої Любові, Заповіді Господні. Ці три етапи – період увірування, період реалізації, здійснення, восиновлення, принесення плодів віри, і, нарешті, період ствердження, розповсюдження, оспівання, одухотворення цієї “віри, що чинна любов’ю“. Ці три періоди і стануть тим великим хрещенням (хрещення від грецьк. “баптисма” = “повне занурення“), повним зануренням в Дух Христів во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа (див. Йони, 2-ий розділ).
Прийде час, і Ніневія (символ войовничого матеріалізму) прозріє раніше лукавого релігійного фарисейства, і покається через проповідь пробудженого від сплячки Йони (див. Йони, 3-й розділ).
Прийде час, і ті представники світу, які мають гаряче серце, що не задовольняються лише ковбасними інтересами, а шукають Правду, прагнуть пізнати Істину – прийдуть до Премудрості Божої, і принесуть цінності світу цього до ніг Господніх, як зробила це свого часу цариця Шеви (див. 3 Цар. 10.1).
Прийде час, і сотник зрозуміє, що Єдиним, Хто зможе вилікувати слугу його – є Бог-Слово, Слово Боже, – Той Довготерпеливий і Многомилостивий Лікар, що зціляє усі немочі наші. І, зрозумівши, “наблизиться до Нього”.
Прийде час...
“ПО ЇХНІХ ПЛОДАХ...”
У неділю п’яту по П’ятидесятниці читаємо в храмах Євангеліє від Матвія:
“І як прибув Він [Христос] на той бік до землі Гадаринської, перестріли Його два біснуваті , що вийшли з могильних печер, дуже люті, так що ніхто не міг переходити тією дорогою. ..”
До речі, євангеліст Лука, на відміну від Матвія, змальовує одного біснуватого, який мав в собі “легіон” бісів. Цей факт красномовно свідчить про те, що Біблія в цілому і Євангелія зокрема – книги, насамперед духовно-символічні. Буквальні розбіжності допущені богонатхненними авторами не випадково, а лише для того, аби підкреслити необхідність “крізь букву проникати у внутрішнє”. В духовно-символічному контексті жодних протиріч не існує. Ці два біснуваті – той самий один, який біснується як в духовній, так і в фізичній сферах свого єства.
“... І ось, вони стали кричати, говорячи: «Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?»
А оподаль від них пасся гурт великий свиней. І просилися демони, кажучи: «Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свиней». А Він відповів їм: «Ідіть». І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, – і потопився в воді.
Пастухи ж повтікали; а коли прибули вони в місто, то про все розповіли, і про біснуватих. І ось усе місто вийшло назустріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього краю!..” ( Євангеліє від М атвія, 8 розділ, 28 вірш – 9 розділ, 1 вірш ).
Духовну символіку історії зустрічі Господа нашого Ісуса Христа з біснуватим ми з вами обов'язково розглянемо згодом. В цій же проповіді я хочу торкнутися дещо іншого аспекту проблеми – питання не біснуватих, а пастирів. Причому не просто пастирів, але пастирів “свиней”...
Звертаючись до вірного учня свого, єпископа в Ефесі Тимофія, святий апостол Павло говорить: “А пресвітери, які добре пильнують діла, хай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює в слові й науці. Бо каже Писання: «Не в’яжи рота волові, що молотить», та: «Вартий працівник своєї нагороди” (див. Перше послання апостола Павла до Тимофія, 5.17–18).
У Першому ж посланні до Коринфян читаємо: “Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в’яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зовсім для нас?..” (Перше до Коринфян, 9.9–10). Так! Для нас і про нас! І коли ми читаємо про волів, тельців, овець, свиней, ослів, верблюдів, коней, дерева, кущі, траву, хмари, місяць, зорі, землю, море і т.д., – то маємо розуміти, що написано це все для нас і про нас! Бо “усе Писання Богом натхненне”, і “людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно”. Бо “це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав...” (див. Друге до Тимофія, 3.16; Перше до Коринфян, 2.14; Від Матвія, 13.34–35).
Хто ж такі є “свині” у біблійній мові? Про кого Господь говорить: “...не розсипайте перел своїх перед свиньми (тут – не розкривайте душу свою. – Авт.), щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас...” (Від Матвія, 7.6)? Біблія сама розкриває власну символіку. Нам варто лише відкрити свої духовні очі й вуха, щоб побачити та почути про яких-то “свиней” говорить Святе Письмо...
