Текст книги "Ключ Давидів"
Автор книги: Олег Ведмеденко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 14 (всего у книги 15 страниц)
Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому ангел Господній, – і прийняв він дружину свою. І не знав він Її, аж Сина Свого первородженого Вона породила, а він дав Йому ймення Ісус ( в біблійній мові заперечення факту, який відноситься до минулого, не означає, що він мав місце пізніше. Святі Переказ та Писання пройняті вірою у пріснодівство Богородиці. – Авт.)” (Мф. 1.1 – 25).
Сьогодні я хочу розкрити духовний зміст саме першої частини цього розділу, – адже тлумачення саме родоводу Ісусового є найактуальнішим в неділю перед Різдвом Христовим.
Книга родоводу Христа складена євангелістом згідно з старозавітними родоводами (див. Бут. 5; 1 Пар. з 1-го розділу). Тут автор переслідує дві основні мети. По-перше, родовід Ісуса Христа демонструє нерозривний зв’язок Старого й Нового Заповітів. По-друге, у ньому підкреслюється месіанство Ісуса, як обіцяного Спасителя (згідно з обітницею Месія мав бути “сином”, тобто нащадком Давида). І починає автор цей родовід з Авраама як праотця народу Божого, “отця віруючих”. Книга родоводу, згідно із східним звичаєм, ведеться по чоловічій лінії (по лінії Йосипа), а не по лінії матері (Діви Марії).
Цікавим і ключовим є 17-ий вірш. Євангеліст Матвій ділить старозавітну історію за принципом священних чисел на три періоди, кожен з яких охоплює 14 поколінь (тобто, 2 х 7). Що це за три періоди? І яку інформацію, окрім буквально історичної ми можемо почерпнути з духовної символіки цього вірша? Чотирнадцять поколінь “від Авраама аж до Давида” – це період воцаріння віри в Ізраїлі. Чотирнадцять поколінь “від Давида аж до Вавилонського переселення” – період занепаду, випробовування віри. І, нарешті, чотирнадцять поколінь “від вавилонського переселення до Христа” – період відродження, воскресіння віри й Церкви. Ці три періоди червоною ниткою проходять через усю Біблію. Тут символічно зображено шлях блудного сина – шлях Церкви і всього людства – шлях від увірування через падіння й випробування до відновлення, торжества, прославлення віри. Сказано пророком: “Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматував – і нас вилікує, ударив – і нас перев’яже! Оживить він нас до двох день, а третього дня нас поставить, – і будемо жити ми перед обличчям Його” (Ос. 6.1 – 2).
Цей шлях – шлях не тільки Старозавітної, але, на жаль, і Новозавітної Церкви, шлях від чистоти віри за часів апостольських (символічно Авраам, Давид) через сьогоднішній занепад (Вавилон, змішання чистого й нечистого, святого і не святого) – до приходу Христа у славі, до царювання Духа Любові Христової в серцях всієї Церкви, Нового, Горнього Єрусалима! І шлях цей в усій повноті (число 7 символізує собою повноту Божу) проявляється як в усій Церкві загалом, так і в кожній душі зокрема (звідси й 14 = 7 + 7).
Тож трудімося, щоб зусиллями наблизити Царство Небесне, щоб через вибраних дні скорботи вкоротилися, щоб швидше пройти нам шлях “від вавилонського переселення до Христа”. “Той, хто свідкує, говорить оце: «Так, – незабаром прийду!» Амінь, прийди, Господи Ісусе!” (Об. 22.20).
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
Подія, яку святкує цими днями увесь християнський світ, змальована в другому розділі Євангелія від Луки. Саме євангеліст Лука найповніше розповідає нам про той великий день, що став днем початку нового періоду в історії розвитку людської цивілізації, днем початку нової якості у взаємовідносинах Бога з людьми, днем початку Нового Заповіту...
“І трапилося тими днями, – вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як вони були там, то настав Їй день породити. І породила Вона Свого Первістка Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, – бо в заїзді місця не стало для них...
А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось ангел Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та ангел промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І ось раптом з'явилася з ангелом сила велика Небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!»
І сталось, коли ангели відійшли від них в Небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходімо до Віфлеєму й побачимо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». І пішли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили... А Марія оці всі слова зберігала, розважуючи у серці Своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано” (Лк. 2.1 – 20).
Сьогодні, в дні свята, християни вітають один одного словами: “Христос рождається! Славімо Його!” Але чи розуміємо ми істинний зміст цього привітання? Чи не перетворилось воно у просту констатацію історичного факту, що стався 2000 років тому в Палестині? Чи заховуємо в серці своєму духовну суть цього християнського привітання? Христос рождається...
Як часто за святковою метушнею, за миготінням різдвяної ялинки, театром вертепу, співом колядок ми забуваємо про сіль, вивітрюємо саму суть свята. Христос рождається! Таємниця від віків і родів – Христос в нас! От нова радість! От та радість, якої не бувало й не буде, допоки не народиться в нас Христос, поки не народиться в нас віра, що чинна любов’ю, не народиться в серці нашому оте Дитя мужеської статі, Помазаник Божий, що від Отця народжується в тілі Церкви через Духа Святого. Як каже про це св. апостол Павло: “Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю нестачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно – Церква, якій я став служителем за Божим зарядженням, що для вас мені дане, щоб виконати Слово Боже, – Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим, що їм Бог захотів показати,.. а вона – Христос у вас, надія слави!” (Колос. 1.24 – 27).
Відомий усім уривок з Святого Письма, який читається під час Богородичних свят, закінчується словами: “І сталось, як Він [Христос] це говорив, одна жінка з народу свій голос піднесла й сказала до Нього: “Блаженне лоно, що Тебе носило, і груди, що годували Тебе!” А Він відказав: “Отож, блаженні ті, хто слухає Божого Слова і його береже!” (Лк. 11.27 – 28)...
От він, істинний зміст слів: Христос рождається – славімо Його! Христос народжується в нас. Слово Боже стає плоттю, тілом, втілюється в Церкві Божій, і дає нам надію слави. Віра – надія – любов. Віра дає надію і приводить до любові. Приводить до того стану, коли в серці людському починає панувати любов, коли в зібранні праведників, громаді тих, що шукають Правду, а відтак і знаходять її в Ісусі Христі (бо хто шукає – той і знаходить, хто стукає – тому відкривають), – починає царювати Господь. А Господь, як казав святий апостол Іван Богослов, – то Любов. “Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!.. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!” (1Ів. 4. 8, 16).
Отже, “Дитя чоловічої статі”, віра, що зароджується в нас, дає нам надію слави, яка не посоромить. Дає нам надію, що веде нас до Царства Любові – Царства Божого.
Христос рождається! Славімо Його!
ЗНАК ЗАПОВІТУ
Свято Обрізання Господнього відзначається церквою 14 січня (1-го за ст. ст.). Воно належить до великих свят православ'я і співпадає з днем пам'яті святого Василя Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської (379 р. по Р.Х.). В цей день у храмах читається 6-те зачало Євангелія від Луки, в якому зокрема сказано:
“Коли ж виповнилось вісім день, щоб обрізати Його [новонароджену Дитину], то Ісусом назвали Його, як був ангел назвав, перше ніж Він в утробі зачався…” (Лк. 2.21).
Обряд обрізання був започаткований в Старозавітній Церкві Божій іще з часів Авраама, і полягав він в обрізанні крайньої плоті усіх немовлят чоловічої статі на восьмий день після народження їх. Встановлено цей обряд було як видимий знак між Богом і Авраамом десь біля 1850 року до Різдва Христового, а через шістсот літ, близько 1250 року, повеління це було повторене Мойсею. У П'ятикнижжі Мойсеєвому читаємо: “І сказав Авраамові Бог: “А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє по тобі в їхніх поколіннях. То Мій заповіт, що його ви виконувати будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас. І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мою і поміж вами. А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний…” (Бут. 17. 9 – 12); “І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: “Промовляй до Ізраїлевих синів, говорячи: Коли жінка зачне, і породить дитя чоловічої статі... [то] восьмого дня буде обрізане тіло крайньої плоті його…” (Левіт 12. 1–3).
Буквальне обрізання, окрім функції видимого знаку Заповіту, несло в собі й більш глибокий, духовно-символічний зміст. Воно було знаком духовного обрізання народу Божого, символом чинності віри, здійснення віри, принесення плодів віри. Як сказав апостол Яків, брат Господній, – “Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?.. Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл – мертва!” (див. Як. 2. 14 – 26). Символічно обрізання – це очищення людського єства від усього “крайнього плотського” – усього, що заважає. Причому, тут маються на увазі саме власні, людські зусилля.…
Коли перші люди віри, зображені у Біблії під образами Адама і Єви, були вигнані з Раю духовного, – то на вході в Едем Господь поставив ангела, херувима з мечем полум'яним, “який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя” (див. Бут. 3.24). Цей меч – то є символ обрізання. Щоб повернутись в Едем, повернутись до плодів Благодаті животворчого Древа Волі Божої, – необхідно пройти через обрізання.
“Царство Небесне здобувається силою, і ті хто вживає зусилля, хапають його”, – говорить Господь. Обрізання – символ зусиль підзаконних, символ плодів віри, що здійснюється страхом: “Страх Господній – початок премудрості” (Прип. 1.7). Це стан людини, яка іще недосконала, іще дитина у вірі, іще хоче грішити, але уже “у восьмому дні” – на початку нового етапу свого життя, на початку нового “тижня”, нової седмиці… “Шість день працюй, – говорить Господь, – і роби всю працю свою, а день сьомий – спокій для Господа, Бога твого” (Вихід 20. 9 – 10).
В Новозавітну, не підзаконну але підблагодатну добу обрізання замінене хрещенням. Хрещення, за словом апостольським, – то і є християнське “нерукотворне обрізання” (див. Колос. 2. 11 – 12). Хрещення як “баптисма”, грецькою мовою “повне занурення” у віру, що чинна не страхом, але любов'ю. Духовне занурення, яке веде до здобуття Благодаті Всесвятого Духа, до отримання дарів і принесення плодів віри; до досягнення миру і радості у Дусі Святім. Проте “поки спадкоємець [іще] дитина (тут спадкоємець – християнин, нащадок обітниць Божих по благодаті Христовій; дитина – недосконалий у вірі, той, хто ще тільки на початку шляху. – Авт.), – він нічим від раба не різниться, хоч він і пан над усім (від раба – тобто від підзаконного, від того, чия віра іще чинна страхом, хто іще хоче грішити, хоче порушувати Заповіді Божі, але обрізується, старається їх виконувати через страх покарання, як раб. – Авт.)”. (Гал. 4.1)
Шлях Христа – це шлях Церкви. І нам, християнам, належить пройти його уповні. Від народження в серцях наших “Дитинки мужеської статі” – віри, що чинна любов'ю; від обрізання дитячого – прикладання “рабських”, підзаконних зусиль: “у вірі – добродійства, а в добродійстві – пізнання, а в пізнанні – стримання, а в стриманні – терпеливості” (див. 2Петра 1.59), – до “Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються” (див. Ефес. 4.13 – 14), але дали зрілий плід досконалої віри, показавши “в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов”. Дай, Боже, піднятися нам до вершини цього “обрізання нерукотворного”, до повного очищення в купелі Благодаті! І дай, Боже, зберегти в собі оцей Божественний знак Заповіту. “Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів”.
Тропар свята: “На Престолі вогневиднім, на Небі сидиш Ти з Отцем Безпочатковим і Божественним Твоїм Духом. Благоволив єси народитися на землі від Отроковиці, Безневісної Твоєї Матері, Ісусе, тому ж і обрізаний був Ти, як людина восьмиденна. Слава всеблагому Твоєму зволенню, слава провидінню Твоєму, слава смиренню Твоєму, Єдиний Людинолюбче”.
БОГОЯВЛЕННЯ
19 січня (6 січня за ст. ст.) православна церква відзначає свято Хрещення Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, або, як воно ще називається, – Богоявлення Господнього. Про саму подію свята розповідає нам Євангеліє устами св. апостола і євангеліста Матвія:
“Тими ж днями приходить Іван Хреститель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» (див. Іс. 40.3. – Авт.).
Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а поживою для нього були акриди (рослини пустелі, що мають дуже довге коріння, щоб дістатися до води. Інша версія – їстівний вид сарани. – Авт.) та мед польовий. Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані хрестились від нього, і визнавали гріхи свої...
Тоді прибуває Ісус із Галілеї понад Йордан до Івана, щоб хреститись від нього. Але перешкоджав він Йому й говорив: «Я повинен хреститись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» А Ісус відповів і сказав йому: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду». Тоді допустив він Його. І охрестившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось Небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із Неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!“ (Мф. 3.1 – 17).
Свято це називається Богоявленням, тому що в цей день Божество явило себе в усій повноті Пресвятої Трійці: Син Божий хрестився в Йордані, Дух Святий злинув на Нього у вигляді голуба, і з Неба чувся голос Бога Отця.
Слово “хрещення” грецькою мовою звучить як “баптисма” і означає “занурюю”, або “повне занурення”. Обряд повного занурення з метою оновлення, переродження, прийшов з глибини віків і був відомий задовго до Івана Хрестителя. За часів Римської імперії патрицій, набувши собі раба, занурював його повністю у воду, і після цього давав нове ім’я. Даний обряд символізував те, що віднині ця людина – його раб, і минуле життя ніби змивається, повністю стирається. Рабовласник давав рабу нове ім’я на знак повної приналежності собі.
Зміна імені на знак зміни володаря часто практикувалася у старозавітні часи, про що маємо підтвердження і в Біблії. Так в 4 Царів 23.34 згадується історія Ел’якима, сина царя Йосії, якого перейменував фараон Нехо на Єгоякима і поставив царем замість брата його в 609 році до Р. Х.
Але, починаючи від Івана Хрестителя, Предтечі Господнього, традиція хрещення набуває нового змісту. Як читаємо в Євангелії, Іванове хрещення було хрещенням покаяння, хрещенням живою водою Божого Вчення, повним зануренням в Слово Боже, в ту цілющу ріку, що витікає з Престолу Божого. А Престол Його – Престол Правди і Суду. Отже, Іванове хрещення приводило людей до повного розкаяння у своїх гріхах. Ті, хто хрестився у Івана, визнавали гріхи свої, і обряд цей символізував очищення, омивання гріхів.
Безумовно, Господу нашому Ісусу Христу не було потреби в каятті, бо Він був безгрішний. Не було в Нього й потреби духовно хреститися Словом Божим, занурюватись в Слово, – бо Він Сам був носієм цього Слова. Ба, більше! Він приніс на землю оновлене Слово, Новий Заповіт, який підняв старозавітне Відкриття на найвищий щабель – щабель Любові. Він Сам був Предвічним Логосом, Богом Словом, Словом, що стало плоттю. Про це свідчить нам Євангеліє від Івана Богослова, яке починається словами: “Споконвіку було Слово, а Слова в Бога було, і Бог було Слово... І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця” (Ів. 1.1, 14). А початок цієї слави було явлено вже в цей великий день – день, коли відкрилося людям Божество в усій Своїй славній повноті.
Не було потреби Господу в Івановому хрещенні, бо Він Сам ніс людству Новий Заповіт, суть якого – хрещення Любов’ю. Хрещення – повне занурення в Дух Святий та в огонь Слова Божого. Повне занурення, хрещення Духом Любові і всеочищаючим вогнем Волі Творця! “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!” (Ів. 13.34).
А поки що Господь “в подобі грішного тіла” смиренно хреститься в Івана, щоб “виповнилася вся правда”, щоб показати нам правдивий шлях, щоб пам’ятали ми, що “Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже” (Ів. 3.5). І, вийшовши з води, стоїть Христос перед нами, і Дух Святий спочиває на Ньому, і чується голос Отця Небесного: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!”
Тропар (основна пісня ) свята: “Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, – тоді об'явилося поклоніння Тройці. Бо голос Отця про Тебе свідчив, улюбленим Сином Тебе називаючи. І Дух у вигляді голубиному ці слова стверджував. Слава Тобі, Христе Боже, що з'явився і світ просвітив”.
ПОКАЙТЕСЯ, БО НАБЛИЗИЛОСЬ!
В неділю після Богоявлення читаємо в храмах Євангеліє від Матвія:
“Як довідався Ісус, що Івана ув’язнено, перейшов у Галілею. І, покинувши Він Назарета, прийшов й оселився в Капернаумі приморськім, на границі країн Завулонової й Нефталимової, щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Завулонова земле, і Нефталимова земле, за Йорданом при морській дорозі, Галілеє поганська! Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло».
Із того часу Ісус розпочав проповідувати й промовляти: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мф. 4.12-17).
Як бачимо, цей уривок з Святого Письма розповідає нам про початок місійної діяльності Ісуса Христа. І недаремно проповідь Спасителя починається саме в Галілеї. Слово Галілея означає “коло” – символ вічності, висоти духа. Але тут мова йде про духовно занечищену Галілею, “Галілею поганську”. Буквально-історична подія початку проповіді Ісусової мовою символів розкриває нам занепад духовності народу Ізраїля, народу віри. Капернаум (євр. “поселення утішителя”) – місто, в якому оселився Христос, місто, що символізує собою церковне життя (бо ж саме в церкві шукає людина утішання духовного, милосердя та богопізнання), – цей Капернаум являв собою духовну пустелю, а точніше море пристрастей і язичеського збурення. “Капернаумом приморським” називає його євангеліст Матвій.
Івана Хрестителя, совість підзаконного служіння, того, про якого сказав Господь: “Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя!.. Коли ж хочете знати, то Ілля він, що має прийти (Ілля – уособлення духу пророків Божих. – Авт.)”,– ув’язнено. Тобто ув’язнений, зв’язаний, кинутий в темницю – у темряву незнання – Дух Пророків, дух розуміння Істини. І Христос починає проповідь тими ж словами, якими проповідував Іван: “Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!” (див. Мф. 3.1-12). Але це тільки початок Проповіді. Христос приніс вище вчення. Як і пророкував Іван Хреститель – Предтеча Господній: “Я хрещу вас водою (водою вчення, розуміння, відкриття істини, що відживляє паростки віри в юдейській пустелі бездуховності. – Авт.) на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! (Ноги в біблійній мові – хода, бажання; взуття – готовність іти, як сказав ап. Павло “взувши ноги в готовність Євангелії (грецьк. «благовіствування») миру”. Тут Іван говорить мовою символів: Я недостойний вказувати Йому шлях. – Авт.). Він хреститиме вас Святим Духом й огнем (хрестити – грецьк. “баптисма” = “повністю занурювати” в Святий Дух Любові і очищаючий, “поїдаючий” все нечисте Вогонь Волі Божої, Слова Божого. – Авт.)”.
Христос є Світло для світу, як і сказав Він: “Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя” (Ів. 8.12). Він приніс людству Найвище Вчення – Вчення Любові. Він приніс нам Найвищу Віру – Віру, що чинна Любов’ю. І ті, хто прийняв це Світло, – спаслися. “Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів (сидів – тут – ствердився. – Авт.) у країні смертельної тіні (тінь – відокремлення від Бога, “тьма кромешная”, “темрява зовнішня”. – Авт.), засяяло світло”.
Ті, хто приймає Світло Віри – спасаються. Хто ж відкидає Слово Істини – гинуть, бо “Споконвіку було Слово, а Слово було в Бога, і Бог було Слово... І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його”... “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне... Хто вірує в Нього, на буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений... Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, – лихі бо були їхні вчинки!” (див. Ів. 1.1-18; 3.16-21).
Історія повторюється, але на більш високому рівні. Як сказав Екклезіаст, “усе вертається на круги своя” (Екл.1). І знову, як і в часи першого приходу Христового, “народ в темряві сидить”. І знову, як і 2000 років тому, звучить з церковних амвонів в “юдейській пустелі” Іванова проповідь. І знову, як ніби й не було хрещення Духом Святим, іде в релігійному світі “Іванове хрещення”, хрещення покаяння – “Покайтесь!” І знову “люди темряву більш полюбили”... Та близький день Господній. Він уже розпочався! “І був вечір...”, і вже ранок. Близько, вже під дверима суди Господні. Близько вже світло нового дня. Близький другий прихід Господній. І прийде Він, та не так, як першого разу, але в славі, “сидячи”, ствердившись “на білій хмарі” свідків Своїх – віруючих і вірних! Прийде Він як блискавка, як осяяння в серцях усього людства. Прийде в тілі Церкви Своєї. І зацарює Господь у серцях вірних. І “приймуть царство святі Всевишнього”. І Царству Його не буде кінця!
Покайтеся, бо наблизилось!..
СТРІТЕННЯ
Свято Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа є одним з дванадцяти найбільших свят православної церкви. Відзначається воно 15 лютого (2 лютого за старим стилем). Свято пригадує стрітення (церк. слов. “зустріч”) на 40-й день після народження маленького Ісуса Христа з праведним Симеоном та пророчицею Анною. Ця подія змальована в Євангелії від Луки:
“А коли – за Законом Мойсея – минулися дні їхнього очищення (Йосипа та Марії. Згідно з Законом Мойсеєвим період очищення тривав 40 днів від народження дитини чоловічої статі – див. Левіт 12.2 – 4. – Авт.), то до Єрусалиму принесли Його (немовля Ісуса. – Авт.), щоб поставили Його перед Господом, як у Законі Господнім написано: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу», і щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, – «пару горличат або двоє голубенят». І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, – людина праведна та благочестива, – що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерті не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього (Христос = “Помазаник”. Євр. – Месія, помазаний Богом, огорнутий, “зодягнений” Духом Святим для звершення місії спасіння. – Авт.). І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив:
«Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед усіма народами. Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!»
І дивувалися батько Його й Мати тим, що про Нього було розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його Матері: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, – і меч душу прошиє самій же Тобі, – щоб відкрились думки сердець багатьох!»
Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племені Асирового, – вона дожила до глибокої старості, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення чекав...“ (Лк. 2.22 – 38).
Символічно Стрітення зображає зустріч Старого й Нового Заповітів. Зустріч старозавітної віри, старозавітного пророка Симеона (Симеон = “слухання” – узагальнюючий образ старозавітних пророків, які чули голос Божий, розуміли Волю Божу, і прорікали її, проповідуючи прихід Месії, прихід Сина Божого, прихід Нового Заповіту – Заповіту Любові), з носієм цього Заповіту (Ісус = “Сущий спасає, Спаситель”). Зустріч Старозавітної Церкви, старозавітного, підзаконного життя, підзаконного служіння, яке отримало через віру в Єдиного Бога, через страх Божий, благодать Господню (Анна = “благодать”), – з Новозавітною Церквою, що породжує “Дитину мужеської статі”, Христа Ісуса, спасаючу віру, яка над Законом, ґрунтується, стоїть на його тверді, яка вище підзаконного служіння, яка є “благодаттю на благодать”. Таким чином Церква Нового Заповіту є піднесеною Церквою, піднесеним життям, піднесеним, звеличеним служінням (Марія = “Звеличена”).
Наука про богослужби, літургика, так говорить про історію встановлення цього свята в християнстві: “Свято Стрітення стає відомим на Сході з IV сторіччя, а на Заході – з V ст. при папі Галасії II (494 р.). В VI ст., при імператорі Юстиніані I (в 543 р.), згідно з відкриттям одному угодникові Божому, – встановлено святкувати цю подію з особливою урочистістю, з хресним ходом та зо свічками, на спомин порятування жителів Константинополя від моровиці та землетрусу в Антіохії. В пам’ять цього в декотрих обителях відбувається перед літургією хресний хід”.
Святкування Стрітення віднесене на 2/15 лютого, бо це є сороковий день після Різдва Христового.
Тропар (основна пісня) свята: “Радуйся, Благодатна Богородице Діво, бо з Тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися і ти, старче праведний, що прийняв в обійми Визволителя душ наших, Який дарує нам воскресіння”.
БЛАГОВІЩЕННЯ
Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці – одне з найбільших дванадесятих свят православної церкви. Щороку воно святкується в один і той же день – 7 квітня за новим стилем (25 березня за ст. ст.). Свято пригадує нам біблійну подію, що змальована в Євангелії від Луки:
“А шостого місяця від Бога був посланий ангел Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім’я Назарет, до діви, що заручена з мужем була, на ім’я йому Йосип, і з дому Давидового, а ім’я діві – Марія. І ввійшовши до Неї, промовив: «Радій, благодатна , Господь із Тобою! Ти благословенна між жонами!» Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання. А ангел промовив до Неї: «Не бійся, Маріє, – бо в Бога благодать Ти знайшла! І ось Ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця». А Марія озвалась до ангела: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?»... І ангел промовив у відповідь Їй: «Дух Святий злине на Тебе, і Всевишнього сила обгорне Тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото Твоя родичка Єлизавета – і вона зачала в своїй старості сина (тут мова про Єлизавету, дружину священика Захарія, матір Івана Хрестителя . – Авт. ), і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо «для Бога нема неможливої жодної речі!» А Марія промовила: «Я ж Господня раба: нехай буде Мені згідно з словом твоїм!» І відійшов ангел від Неї” (Лк. 1.26 – 38).
Як бачимо, свято пригадує нам благовіщення – принесення вісником Божим, архангелом Гавриїлом, чудової, благої звістки про майбутнє народження від Духа Святого і Марії Діви Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа.
Це свято відзначається з перших часів християнської Церкви. У давніх християн воно мало такі назви: Зачаття Христа, Благовіщення про Христа, Початок викуплення, Благовіщення ангела Марії. І тільки в VII сторіччі свято отримало назву Благовіщення Пресвятій Богородиці.
В науці про богослужби, літурзіці, сказано: “Встановлення свята сягає самої глибокої давнини. Відоме святкування Благовіщення уже в III сторіччі (із Слова св. Григорія Чудотворця в цей день). В своїх бесідах св. Іван Златоустий, блаж. Августин, згадують це свято як давнє й відоме церковне свято. Протягом V – VIII сторіч через єресі (на противагу їм. – Авт.), свято особливо було звеличене в Церкві. У VIII ст. св. Іван Дамаскін, а також у ХVIII, Феофан, митрополит Нікейський, – склали канони на це свято, які й дотепер співаються Церквою”.
Яке ж духовно-символічне значення свята? Богородиця стала прообразом Новозавітної Церкви Божої. Вона є Тією Охоронителькою, Тією Одигітрією (грецьк. – Провідницею), Тією Покровою, що прообразуючим прикладом Свого праведного життя, предстоянням Своїм перед Господом, молитвами Своїми охороняє і вказує дорогу Церкві Христовій.
Богородиця є не тільки символом і прообразом Новозавітної Церкви. Вона – невід’ємна частина цієї Церкви, а саме Церкви Небесної, торжествуючої. Вона ж завжди духовно перебуває і в Церкві земній, воюючій. Вона є Тією Побідоносною Воєводою, Яка завжди присутня в житті Церкви і символічно, як прообраз Церкви Христової, і буквально, як об’єднуючий дух святості й праведності Церкви, як одухотворена плоть, одухотворене, духовне, а не душевне, Тіло Христове.
