Текст книги "Ключ Давидів"
Автор книги: Олег Ведмеденко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 3 (всего у книги 15 страниц)
Повір, жінко, Мені, – промовляє Господь... Повір, що якщо питимеш живу воду Святого Духа Любові, – то прагнути не будеш повік, то отримаєш найповніше задоволення своїх духовних і фізичних потреб. Ба, більше – сама станеш джерелом Духа Святого, джерелом щастя для всіх, хто спілкуватиметься з тобою! Бо “Хто вірує в Мене, як каже Писання (тобто не вірою холодною чи літеплою, бо “й демони вірують, – і тремтять!” (див. Як. 2.19), але вірою, яка “чинна Любов’ю” (Гал. 5.6), то ріки живої води потечуть з утроби (живота, життя. – Авт.) його” (Ів. 7.37 – 39). Повір, що коли будеш вклонятися Богові як Сара, то перестанеш бути рабинею Агар, яка утікає від праведного життя (Агар = втеча), але станеш ти Саррою, праведною Церквою, праведним життям, життям багатьох вірних (Сарра = панна багатьох). І не дивлячись на те, що, здавалося б, і “звичайне жіноче” припинилося, і панує в релігійному світі песимізм, і не видно оновлення, і духовна задуха, і ретроградство, і застій, і консерватизм – та омолодишся, і народиш духовну радість здійснення Віри, і посміхнеться Господь (Ісак = радість, Господь посміхнувся). Повір, жінко – бо так сказав Господь! Оживе духовна Самарія! Оживе духовний Ізраїль! Оживе долина сухих кісток!
“Була надо мною Господня рука, і Дух Господній випровадив мене, і спинив мене серед долини (долина – духовний занепад на відміну від гір Господніх висот духа. – Авт.), а вона – повна кісток! (тут кістки – основа, остаток дійсно віруючих, які розкиданні по всіх дворах, є у всіх конфесіях, що гнані за правду, і страждають від суховіїв злоби фарисейської в юдейській духовній пустелі. Ці кості – носії віри, яка чинна любов’ю! – О.В.). І Він обвів мене біля них навколо, аж ось їх дуже багато на поверхні долини, і ось вони стали дуже сухі! І сказав Він мені: “Сину людський, чи оживуть оці кості?” (чи оживе віра, освячена Духом Любові, чи оживе Тіло Христове, чи воскресне Дух Христів? – О.В.). А я відказав: “Господи Боже, – Ти знаєш!” І сказав Він мені: “Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас Духа – і ви оживете! (отримаєте силу для відродження Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. – Авт.). І дам на вас жили (і будете рухатись, працювати спільно на з’єднання всіх. – Авт.), і простягну шкіру на вас (захищу вас, – О.В) і дам у вас Духа – і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я – Господь!» (див. Єзек. 37. 1 – 14).
ЧАС ПРОЗРІННЯ
В Неділю про сліпого читається Євангеліє від Івана:
“А коли Він [Христос] проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: «Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Ісус відповів: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день (день – поки світить Світло Правди – Христос, поки є змога працювати, поки Дух Христів іще з усіма учнями Його, поки не розіп’ятий Христос, поки не вийшов з Церкви – Тіла Його – Дух, поки не розіп’яли фарисеї від релігії іржавими цвяхами користолюбства та насильства руки Його, діла милосердя й богопізнання, поки не прибили тими ж цвяхами ноги Його – ходу церкви в Царство Небесне, поки не прокололи тіло Його войовничим списом агресії та нелюбовності, не ввійшли в церковне життя світські засади, і не вилилась на землю кров і вода – не знекровилась церква й не змарнувалась іще жива вода Вчення Христового. Поки іще день. Бо попереду була ніч. Ніч незнання Бога. Ніч, про яку сказав пророк Божий Амос: “Тому то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий...” (Ам. 5.13). – Авт.). Надходить он ніч, коли жоден не зможе виконувати. Доки Я в світі, – Я світло для світу».
Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: «Піди, умийся в ставку Сілоам» (визначає це “Посланий”). Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим...” (див. Ів. 9.1 – 38).
Безумовно, мова тут іде в першу чергу про сліпоту духовну – про невірство. Як часто так буває: у віруючих батьків росте невіруючий син. Невіруючий, а отже і духовно сліпий, який не бачить Світла Істини, не бачить дороги правди, що веде в життя вічне, не бачить дороги до щастя, а відтак і мучиться в темряві зовнішній, темряві відокремлення від Бога (церк. слов. – “кромішній”), де тільки “плач та скрегіт зубів”. Що ж, дійсно буває так, що батьки стараються долучити дитину свою до віри, заохочують читати Слово Боже, ходити до церкви. Але, на жаль, часто буває як у притчі про сіяча: зерно, посіяне при життєвій дорозі, не дає паростків віри, бо “До кожного, хто слухає слово про Царство [Небесне], але не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою” (див. Мф. 13.4 – 23).
Так, віра не від нас, “то – дар Божий” (див. Ефес. 2.8). І Господь повсякчас промовляє до людини невіруючої, завжди стоїть біля дверей серця й стукає, постійно посилає Своє Провидіння “щоб вам бути синами Отця вашого, що на Небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Мф. 5.45).
Слова, якими починається перша книга Біблії Буття, звучать так: “На початку Бог створив небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло...” (Бут. 1.1 – 3). Крім буквального змісту, ці рядки, як і все Святе Письмо, мають важливіший духовно-символічний зміст. І в цьому розумінні історія створення світу – це програма створення духовного світу людей, введення людини в суботу Господню, в сьомий день, в день спокою, в Царство Небесне. Як чудово розкривають ці вірші сьогоднішню Євангелію! Створилась, народилась людина. Вона має вже і небо й землю – душу й тіло, сферу духа і плоть. Та закон плоті є повновладним володарем у цій непросвітленій іще світлом віри особистості. Земля – пуста та порожня, і темрява бездуховності, темрява незнання Істини, темрява безвір’я тяжіє над безоднею тілесних пожадань. Але Дух Божий ширяє над буремними водами пристрастей людини, Господь стукає...
Як промовляє Господь до людини? В книзі Йова читаємо: “Бо Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того: у сні, у видінні нічному... Тоді відкриває Він вухо людей, і настрашує їх осторогою, щоб відвести людину від чину її, і Він гордість від мужа ховає, щоб від гробу зберегти душу його, а живая [душа] його щоб не впала на ратище. І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна...” (див. Йова 33 розд.). Так, Господь промовляє до людини! І промовляє по-різному. Хто хоче побачити – у прямому видінні, а точніше віданні. Хто вважає себе, як зараз модно казати, “крутим” – у снах, присипляючи цю крутість різноманітними життєвими проблемами. Для найзапекліших попускає Господь страждання, тяжкі хвороби “на погибель (церк. слов. “во измождение”) тіла, щоб дух спасся Господнього дня!” (див. 1 Кор. 5.5).
Господь промовляє! Господь відкриває очі сліпцям, але не силує. “А як вам здається?” – питає Він. Я попустив вам іти тією дорогою, яку ви вільно обрали собі. Чи не розумієте, що йдучи нею, зайшли у безвихідь? Чи не час уже й прозріти? Чи не час переоцінити цінності? Чи не час зрозуміти, що у труни кишені немає, і з собою не візьмеш нічого із того, над чим так уболіваєш в суєтному животінні твоєму? Чи не час плюнути на порох земний, плюнути на минущі матеріально-бездуховні цінності світу цього, і грязивом отим намастити духовні свої очі? А відтак, омивши їх в джерельній воді Слова Божого, Вчення, яке дав Господь через посланих Ним Пророків (Сілоам = “посланий”), – ПРОЗРІТИ!
Чи не час?..
ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ
Свято Вознесіння Господнього – рухоме дванадесяте свято православної церкви. Рухомим воно називається тому, що відзначається не в числі, а залежить від дня, на який випало Світле Христове Воскресіння – Пасха, і святкується на сороковий день після Великодня.
Про вознесіння Ісуса Христа на Небо були пророцтва іще в Старому Заповіті. В 109-му (110-му згідно з єврейсько-масоретською Біблією) псалмі Давида читаємо: “Промовив Господь Господеві моєму: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!”
Після воскресіння Сам Спаситель говорив Марії Магдалині: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!” (Ів. 20.17).
Про саму подію вознесіння Господа нашого Ісуса Христа розповідає св. ап. Лука в книзі “Дії святих апостолів”:
“Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся (тут мова про першу книгу апостола Луки – Євангелію від Луки. Теофіл (грецьк. – “Боголюб”) – ім’я символічне, звертання до всіх, хто з любов’ю досліджує Слово Боже. – Авт.). А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Боже Царство казав.
А зібравшись з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої, «що про неї – казав – ви чули від Мене. Іван бо водою хрестив (Іванове хрещення – хрещення покаяння. Хрестив – тобто повністю занурював в очищаючу воду покаяння. Як вода очищає тіло людське від тілесного бруду, так і покаяння очищає душу від бруду гріхів. Церк. слов. “хрещення” – грецьк. “баптисма” = укр. “повне занурення”. – Авт.), – ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Тут мова про повне занурення апостолів в день П’ятидесятниці – п’ятдесятий день після воскресіння Господнього – в Святий Дух Любові Божої, Дух Милосердя і Богопізнання. Хрещення Духом Святим – період ствердження, оспівання і розповсюдження Віри, що чинна любов’ю, помазання на служіння. – Авт.).
А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» А Він їм відказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей...
А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них, та й сказали: «Галілейські мужі, – чого стоїте і задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на Небо!» * (тобто в тілі. Як возносився Господь на Небо, а Небо в біблійній мові – це світ невидимий, сфера духа, – так і прийде у славі Своїй. Возносився в тілі – і прийде в тілі Своєму. А тіло Його – то є Церква – зібрання праведників (див. Колосян 1.24). Прийде в серцях тих, хто увірував, восиновив, або здійснив цю “віру, що чинна любов’ю” в своєму житті, і ствердився в ній, оспівав і розповсюдив навколо себе. – Авт.).
Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизу Єрусалима, на віддаль дороги суботнього дня (суботній день – день спокою, євр. – “шабат” – сьомий день створення духовності людини, період “праведності, миру і радості в Дусі Святім”. – Авт.). А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків, та Андрій, Пилип та Хома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів (тут Юда – не той Юда Іскаріот, що зрадив Ісуса, але апостол Юда або Фаддей, брат Якова Меншого, він же називається в Євангелії Юдою, братом Господнім – див. Мф. 13.55; Мк. 6.3; Мф. 10. 2 – 4; Мк. 3.16 – 19; Лк. 6.16. – Авт.). Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір'ю Ісусовою, та з братами Його” (Дії 1.1 – 14).
У євангеліста Марка про цю подію читаємо: “Господь же Ісус, по розмові із ними (учнями. – Авт.), вознісся на Небо, – і сів по Божій правиці” (Мк. 16.19).
Який же духовно-символічний зміст Вознесіння Христового?
Сказав св. ап. Павло: “Таємниця, захована від віків і поколінь... – Христос у вас, надія слави!” (Колосян 1.26 – 27). Душа людська, сфера духа, світ невидимий людини – копія Сфери духа Вселенської, світу невидимого, біблійною мовою – Неба. Як краплина роси відображає в собі увесь світ видимий, відбиває всю безмежність Всесвіту – і сонце, і місяць, і зорі, і землю, так і душа людська відображає в собі увесь світ невидимий. І в ці святкові дні задаймо собі запитання: чи міцно поставлений в нашому серці Престол Божий (а Престол Його – “правда і суд”)? Чи маємо ми справді міцну віру? Чи Бог дійсно є Господом – Господарем, Паном нашого життя? І чи Христос вознісся в серці нашому на ту висоту, коли Слово Боже стає не просто учителем, не просто джерелом інформації, не просто садівником, обробляючим виноградник сердець наших, як бачила Ісуса Марія Магдалина одразу по воскресінню Його, а керівництвом до дії, керманичем нашого життя. Чи не спить бува Христос в нас, посольство Господнє – совість наша – на кормі човна нашого життя на подушці (див. Мк. 4.38)? Чи дійсно Слово Боже, отой хліб наш насущний, стало плоттю Христовою в нас? Чи дійсно Новозавітне вино вчення Господнього стало кров’ю Христовою в нас, і живить нас, і гаряче пульсує в наших жилах? Чи сів Христос в серці нашому праворуч Отця на престолі правди і суду Господніх? Чи правими ділами стверджуємо ми свою віру? Чи приносимо ми плоди віри, чинної любов’ю? Чи діла наші дійсно праві, дійсно “одесную”? А відтак чи прийшов в наше серце Святий Дух – Утішитель, чи царює Він в нас, чи постійно відчуваємо ми “мир і радість у Дусі Святім”? Якщо так, то амінь, збулися для нас слова Господні: “По правді кажу вам, що деякі з тут-от приявних не скуштують смерті, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі” (Мк. 9.1)...
Щодо самої історії встановлення свята Вознесіння, то, згідно з дослідженнями православних істориків, маємо його із самої глибокої давнини. Так, уже Апостольські Постанови приписують здійснювати святкування в 40-й день після Пасхи (книга 5, розд. 18). Особливо важливі у цьому відношенні свідоцтва святого Івана Златоустого та блаженного Августина. Перший називає це свято важливішим і великим і відносить його до розряду свят, які так само, як і Пасха й П'ятидесятниця, без сумніву, встановлені апостолами. Останній, згадуючи про повсюдне величання свята, згідно з переказом, прямо відносить його до апостольського установлення.
Канони свята написані святими Іваном Дамаскіном та Йосипом Піснеспівцем.
Тропар (основна пісня) свята: “Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, подавши радість Ученикам обітницею Святого Духа, ствердивши їх у вірі Своїм благословенням, що Ти Син Божий, Спаситель світу”.
СЕНС БУТТЯ
У сьому неділю від Пасхи, а це Неділя Святих Отців, читається в храмах Євангеліє від Івана:
Одного разу “...Ісус очі Свої звів до Неба й промовив: «Прийшла, Отче, година, – прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його...” (див. Від Івана, 17 розділ, 1–13 вірші).
Життя ж вічне – це щоб пізнати Тебе, Єдиного Бога... Які чудові слова. Слова, в котрих розкривається власне сенс нашого буття... Тисячі років людство шукало себе. Тисячі років людина задавалася питанням: “Для чого я живу?” І тисячі років блукала вона в темряві, не знаходячи відповіді. Сотні філософів-мудреців шукали відповідь на це запитання. Звідки ми? Для чого живемо? Що з нами буде? Невже ми просто продукт розвитку матерії від неорганічної до органічної? Невже наша ніша у цьому світі – тільки й усього, що один з видів ссавців? В чому сенс нашого буття? Чи тільки у тому, аби їсти, пити, спати, спорожнюватись від з’їденого й випитого та розмножуватись? А що потому? Лише фізична смерть, припинення функціонування біологічного об’єкта, розкладання на хімічні елементи й похмура роль однієї з ланок циклу обміну речовин у природі? Народжуватись, боротись за хліб щоденний, за місце під сонцем, щоб більше і якісніше їсти й пити, комфортніше жити; народжувати дітей для того, аби вони ще більше і смачніше їли, і ще “краще” жили?
Один відомий твір починається словами: “Статистика знає все...” Так, статистика знає все. Колись модно було публікувати статистичні дані – скільки за своє життя людина з’їдає продуктів харчування. Цифри вражаючі. Вагони зерна, гурти свиней, череди корів, тонни овочів і фруктів, цистерни напоїв і т. д. Невже людський рід – це лише комбінат по переробці біомаси на органічні добрива? Невже усього тільки “всезростаючі потреби”? Невже тільки плоть? Для чого ми живемо? Ось воно! Ось основне питання філософії, а не “що первинне?..” – для чого?!
“І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання [дух] життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею” (Буття, 2.7). “Порох земний” – це хімічні елементи землі, з яких тіло, оболонка, вмістилище Духа людського. Людина створена на образ Божий. Бог є Дух. І людина є дух. Бог є Триєдиним. І людина – триєдина. Людина – це дух, який має душу (розум, волю, емоції), і живе в тілі. Ось що первинне! Ось що не дає людині задовольнятися тваринно-рослинним життям. Дух! Людина є дух, який міститься в серці душі. Душа – це свідомість. А серце, серцевина її – це глибини свідомості, підсвідомість та надсвідомість людини. І скільки б закон плоті не нашіптував нам: “Ти є плоть: їж, людино, пий, веселися, носися з тілом своїм, як з писаною торбою, годуй його, пести, вдягай, намащуй, бо в цьому сенс буття”, – закон ума, розсудок і віковічна пам’ять серця на рівні інтуїції підказують нам – ні! Я не плоть, я – дух! Я пам’ятаю, що Господь вдихнув мене в це тіло. Я пам’ятаю, що я є частинкою Божества, бо маю в собі благодать богопізнання. І посольство Господнє – совість, вищий закон в серці моєму, не дає мені забути про це. В видіннях ночі я не бачу себе лазячим по деревах, але як часто я літав у своїх снах...
Так, людина є дух. Господь створив нас. Господь наділив духом матерію, щоб обожити її. Щоб підняти творіння Своє до Себе. Щоб ми з’єдналися з Ним. Щоб пізнали Його. Щоб “так завжди з Господом були” і прославляли Його, Єдиного Нествореного. Щоб увійшли в радість Його, щоб прилучилися до любові Його, щоб були щасливими з Ним, бо Бог є Любов.
Ось і відповідь на всі запитання. Для чого живемо? – щоб бути щасливими, щоб отримати вічне й щасливе життя. Що таке щастя? – найповніше задоволення духовних і фізичних потреб. Як досягти цього найповнішого задоволення? – Шукайте найперше країни Божої, а все це вам додасться” (див. Від Матвія, 6.33). Де те царство Боже? Де та держава Небесна? Де те небо? Воно – воля Божа, твердь посеред різноманітних вод людських вчень та пристрастей, закон Божий, закон любові, невидима сфера благодаті Духа Святого. Де ж воно? “Боже Царство – всередині вас” (Від Луки, 17.21). “Таємниця захована від віків і поколінь – Христос у вас, надія слави” (Послання апостола Павла до колосян, 1.26). “Хто вірує в Мене – життя вічне той має” (Від Івана, 6.47). Так в чому ж полягає оте “вічне життя”? “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”. Глибоко, внутрішньо, серцем щоб пізнали...
Слава Богу. Тепер останнє: як же пізнати? Як відновити той втрачений людством зв’язок? (Латиною “ре” – відновлюю; “ліга” – зв’язок. Отже, “релігія” – означає відновлення зв’язку з Богом.) Три стезі дав нам Господь для цього пізнання. По-перше, пізнання Творця через Його творіння (спілкуючись з природою, плекаючи її, спізнаючи її, оберігаючи і надихаючись нею). По-друге, через писане слово Боже – Біблію, що є хлібом життя для вірного християнина. І, як вершина богознання – через власне серце, через копітку працю смирення, очищення і сходження щаблями вдосконалення до вічного життя, до відкритого духовного боговідання...
СВЯТА ТРІЙЦЯ
На десятий день після свята Вознесіння православна церква празникує Зішесття Святого Духа на апостолів. Це свято називається також Днем Святої П’ятидесятниці, або ж Трійцею.
П’ятидесятницею воно зветься тому, що подія, згадувана у ньому, зішесття Св. Духа на апостолів, – сталася на п’ятдесятий день після Воскресіння Христового. Як ми знаємо з Писання, упродовж сорока днів після воскресіння Свого Господь наш Ісус Христос з’являвся учням і повчав їх. В цей самий час дав Він наказа апостолам, щоби не відходили вони із Єрусалиму після Його вознесіння, а чекали обітниці Божої, “що про неї казав – ви чули від Мене. Іван бо водою хрестив, – ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!“ (Дії 1.4-5). І тоді ж, на сороковий день по воскресінні, і сталося славне вознесіння Господа на Небо на очах усіх учнів Його.
Дотримуючись наказу Божого, апостоли залишились в Єрусалимі в очікуванні даної Ним обітниці. І от настав десятий день після вознесіння. У євреїв тоді було велике свято П’ятидесятниці в пам’ять Синайського законодавства. Усі апостоли разом з іншими учнями одностайно знаходились в одній світлиці у Єрусалимі. Була третя година дня за єврейським ліком (за нашим – 9-та година ранку). Св. апостол і євангеліст Лука у книзі “Діяння св. апостолів” так змальовує подальші події. Раптом “...нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптово зірвалася і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немовби огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.
Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом. А коли оцей гомін зчинився, зібралося безліч народу, – та й дивувалися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!.. Усі ж побентежилися та й дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен з нас чує свою власну мову, що ми в ній народились?.. – усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!» І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: «Що ж то статися має?..“ (Дії 2.1 – 13).
Це був 34-й рік по Різдві Христовім. Таким був початок проповідування Євангелії і фактично початок діяльності Новозавітної Церкви Божої, – початок благовіствування через святих апостолів перше в Юдеї, а потім і в усьому світі.
Зішесття Святого Духа на апостолів відзначається як одне з дванадцяти найбільших свят православ’я, і має назву також День Святої Трійці. Трійцею це свято називається тому, що саме з цього дня розкрилась світова дія усієї Пресвятої Трійці, і люди навчились поклонятись і прославляти три лиця (грецьк. “іпостасі”) Єдиного Божества: Отця, і Сина, і Святого Духа. Бог Отець послав до нас Сина на землю; Бог Син навчив нас любити Бога і ближніх, постраждав на хресті за наші гріхи, воскрес і вознісся на Небо, обіцяючи учням послати Духа Святого – Утішителя, і тепер Цей Утішитель зійшов на учнів і наповнює засновану Христом Церкву. “Бо троє свідкують на Небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє – Одно” (1 Ів. 5.7).
У чому ж полягає духовна символіка дня П’ятидесятниці? Це зішесття Святого Духа відбувається у серці кожного християнина як акт довершеності Божого спасіння. В Пресвятій Трійці проявляється уся повнота Благодаті Господньої, що подається людині через хрещення, тобто повне занурення (церк. слов. “хрещення” = грецьк. “баптисма” = укр. “повне занурення”) в Дух Божий во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Коли ми приймаємо Бога Господом нашого життя, повністю занурюємось у віру, ставимо Отця нашого Небесного на перше місце в своєму житті, повністю покладаємось, віддаємось на Волю Божу, – то ми таким чином духовно хрестимось во Ім’я Отця. Але цього мало. Необхідно хреститись – повністю зануритись – во Ім’я Сина, тобто восиновити, реалізувати у своїй плоті, в своєму житті оцю віру, що чинна любов’ю, – принести конкретні плоди віри, бо віра без діл мертва. І на завершення хреститись во Ім’я Духа Святого, тобто ствердити віру, оспівати її і розповсюдити навколо себе. В цьому суть духовного хрещення, прояву Трійці одноістотної і нероздільної в людині: увірувати, восиновити віру і ствердитись в ній, отримавши таким чином життя вічне, прийшовши дорогою праведності до миру і радості в Дусі Святім – до Царства Небесного. В цьому духовна суть свята Трійці.
Перший день П’ятидесятниці, неділю, Церква присвячує переважно на славу Пресвятої Трійці, і цей день у народі називається Троїцьким Днем. А другий, тобто понеділок, – на славу Духа Святого, від чого називається Духовим Днем.
На свято прийнято прикрашати храм і свої домівки зеленню – ароматною лепехою, квітами, віттям дерев. А під час Богослужіння вірні стоять з квітами, висловлюючи цим нашу радість і вдячність Богові за життя в Дусі Святім. Адже квіти та зелень – символ життя, знак визнання життєдайної сили Животворчого Духа.
Згідно з наукою про богослужіння – літургікою – свято П'ятидесятниці встановлене самими апостолами. Після зішесття Святого Духа апостоли щорічно святкували його і заповідали згадувати його всім християнам (на це вказують і цитати з 1Кор. 16.8; Дії 20.16). Уже в Постановах Апостольських є пряма заповідь празнувати Святу П'ятидесятницю.
Тропар свята звучить так: “Благословенний Ти, Христе Боже наш, що рибаків премудрими явив, пославши їм Духа Святого, і ними весь світ уловив. Людинолюбче, слава Тобі!”
ДУХІВ ДЕНЬ
Другий день свята П’ятидесятниці повністю присвячений третій Іпостасі (грецькою “іпостась” – лице) Пресвятої Трійці, а саме Святому Духові.
Деякі з наших братів-протестантів докоряють, що, мовляв, православні вшановують трьох Богів замість Єдиного Бога, порушуючи тим самим першу Заповідь Господню: “Я Господь, Бог твій, – нехай не буде тобі інших богів переді Мною..” Але таке ставлення до догмату (грецькою “догмат” – визначення істини) про триіпостасність Божества можна пояснити лише незнанням, або ж небажанням зрозуміти цю істину. Ми не віруємо в трьох Богів! Ми віруємо в Єдиного Бога, який дає Себе пізнати нам в трьох Лицях, в трьох Іпостасях: як Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. І Ці Три – суть Одно.
Наочним прикладом для розуміння природи триіпостасності Божества є наше сонце. Ми говоримо про нього як про конкретний об’єкт, як про існуючу реальність (це – Отець). Але воно також і світить. І бачимо ми його тільки як світло, як конкретні фотони світла, що народжуються від сонця (це – Син, Бог Слово, Світло для світу. “Хто бачив Мене, той бачив Отця”, – свідкує Христос (див. Євангеліє від Івана, 14 розділ, 8–11 вірші)).
Але сонце ще й гріє! І це тепло ми відчуваємо на собі, ця енергія зігріває нас (от вам і Дух, Якого бачити ми не можемо, але силу Якого відчуваємо). І кому спаде на думку сказати, що ми віримо в існування трьох сонць? Ні, сонце одне! Але сприймаємо ми його немовби в трьох лицях, в трьох проявах, в трьох іпостасях.
Так само і Божество. Бог єдиний. А якщо сказати точніше – триєдиний: Трійця Одноістотна і Нероздільна. Сам догмат про триіпостасність Божества звучить так: Бог Отець – нерожденний, Син – рождається від Отця, Дух Святий – сходить від Отця. І хто може заперечити це?..
Сьогодні ми поговоримо з вами саме про Святий Дух. Як сказано у Символі Віри: “Вірую... І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що з Отцем і з Сином рівнопоклоняємий і рівнославімий, що говорив через пророків...” Дух Святий – це Дух Утішитель і Дух Істини, Дух Милосердя й Богопізнання, Дух Любові та Правди. Зішесття на людину повноти благодаті Всесвятого Духа – найвищий щабель розвитку віри.
Отець, Син і Дух – Три в Одно. Але на кожному етапі сходження віруючої людини щаблями вдосконалення в житті її домінує, є найакцентованішим спочатку Отець, далі Син, і, нарешті, Дух. Цей розвиток простежується уже в самій історії Церкви від початку її заснування, від перших людей віри – Адама і Єви. Історія Старого й Нового Заповітів – це історія розвитку спромоги вмістити, сприйняти Божество, історія, як висловився Григорій Богослов, “обоження” Церкви, історія здобуття людством подоби Божої.
У перший період відродження віри – період Авраама, Ісака та Якова – акцент робиться на вірі в Єдиного Бога, і домінує в цей час проповідь саме про Отця. В другий період – період Мойсея та пророків – ми бачимо уже явний ріст, явну зміну акцентів, і головним у пророцтвах стає проповідь про Сина. З приходом на землю Бога Сина во плоті, в усій повноті розкривається таємниця Духа.
Аналогічна картина показується і в житті кожної окремої людини віри. Перший крок сходження щаблями вдосконалення до Божого Царства (царства благодаті) – є віра, Бог Отець. На цьому фундаменті будується усе життя християнина. Без віри догодити Богові неможливо: “Вірою спасетесь...” (див. Перше послання апостола Петра, 1.9), “На цьому камені збудую...” (Від Матвія, 16.18) На початку це віра догматична, розумова, за святим Кирилом Єрусалимським – “погодження душі”.
Але віра без діл – мертва (див. Соборне послання апостола Якова, 2.17). Тому постає наступний етап – “восиновлення” віри, Бог Син: здійснення, реалізація, втілення в життя віри смиренної, що чинна любов’ю.
І ось, коли віра ця возноситься в людині на небесні висоти не просто віри уже, але довіри, коли серце відкривається у щирому самозреченні – тоді й сходить згори Дух Святий, наступає період одухотворення, оспівування та розповсюдження віри правдивої. Тоді посилає Син від Отця в серце людини “благодать на благодать”, і являється в повноті оте духовне “народження згори”, про яке казав Ісус Никодимові: “Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства” (Від Івана, 3.3). І відкривається в серці вірному благословенне джерело “води живої, що тече в життя вічне” (Від Івана, 4.14). А затим і “ріки живої води потечуть із утроби його... Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений...” (Від Івана, 7.38-39)
Тоді “і живу вже не я, а Христос проживає в мені” (Послання апостола Павла до Галатів, 2.20). Тоді ми стаємо дійсно “не від світу”. Тоді воістину можемо йти по бурхливих водах моря світу цього, і не потопати. Тоді ми вже не дольні, але горні, не земні, а небесні, не тілесні, а духовні.
