Текст книги "Ключ Давидів"
Автор книги: Олег Ведмеденко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 10 (всего у книги 15 страниц)
Релігійність фарисеїв обмежувалась самою лише обрядовістю. Якщо зовнішні приписи виконані – то людина нічого більше й не винна Богові. Отже, ревність їх мала чисто зовнішній характер. Правда, зі сторони складалося враження, ніби вони живуть і діють виключно во славу Божу. Однак, насправді, шукали вони слави й честі тільки для самих себе. Про лицемірство фарисеїв говорить нам Сам Господь наш Ісус Христос зі сторінок Святого Письма: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, – бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте!” (Від Матвія, 23.13); “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те станеться, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!” (Там же, 23 розділ, 15 вірш); “Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди... Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистості! Так і ви, – назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!” (Там же, 23.24–28); “Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, – обоє до ями впадуть” (Там же, 15.14); “Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук – людських заповідей...” (Там же, 15.6–9).
А кого зображає у притчі про митаря й фарисея митар? Митарі – це збирачі податків на користь Римської імперії. Працюючи на завойовників, митники наживалися за рахунок одноплемінників. Тому юдеї вважали їх зрадниками й невиправними грішниками. Мовою символів митар – це людина, яка віддає тільки “кесарю – кесареве”, забуваючи про “Богові – Боже”. Проте, як бачимо, митар, що розкаявся у своєму безбожництві, – “повернувся до дому свого більш виправданий”, аніж фарисей.
Сказав Господь: “Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на Небі. Багато хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не ім’ям Твоїм пророкували, хіба не ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не ім’ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!.. Отак будуть останні першими, а перші – останніми” (Від Матвія, 7.21–23; 20.16).
Не стати б останніми!
Починаючи з неділі про митаря й фарисея і до п’ятої неділі великого посту на всенічній богослужбі співають гімн “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче”. Гасяться усі вогні, храм занурюється в напівтемряву. Зоріють лише свічки та лампади. Вірні, стоячи на колінах, заглибившись в себе, з сльозами покаяння возносять молитви до Сущого, і в ці хвилини ніби сама вічність огортає своїм крилом усіх присутніх...
2). Напередодні. Шлях блудного сина.
Друга неділя передпостового періоду присвячена притчі про блудного сина. У храмах прочитується уривок з Євангелії від Луки, який знову і знову примушує нас замислитись над своїм життям: чи не є, бува, і ми отими “блудними синами”, які зреклися благодаті Отця нашого небесного, і замість того, аби щоденно насичуватись насущним хлібом слова Божого, шукати царства Його, – харчуємось нечистим духовним харчем, “свинячими недоїдками”? Чи не час нам зупинитись на шляхах своїх, і разом з отим блудним сином вигукнути: “Встану, піду до Отця свого...”?
“У чоловіка одного було два сини. І молодший з них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, – і він став бідувати. І пішов він тоді, і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам’ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм, прийми ж мене як одного з своїх наймитів»... І, вставши, пішов він до батька свого.
А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, – і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм»... А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, – будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся!» І почали веселитись вони.
А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався додому, почув музику та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, – бо ж здоровим його він прийняв». І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, – ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток з блудницями, – ти для нього звелів заколоти теля відгодоване»... І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся!” ( Від Л уки, 15 розділ, 11 - 32 вірші ).
О, скільки таких братів наших – духовних мерців – блукають у далеких від Господа краях! Скільки пропалих для Царства Небесного блудних синів, розтринькавши маєток свій, ту Божественну благодать, яку отримали в таїнстві хрещення, змарнувавши своє духовне й фізичне здоров’я, розтративши найцінніший дар Божий – життя, живучи марнотратно “пасуть свиней” для мешканців чужої нам землі, землі омани багатством світу цього. Землі, скарби якої “міль поїсть та іржа поточить”. Землі, князем якої є світоправитель цієї темряви, сатана, – отой ворог і супротивник волі Божої, “вуж стародавній”, що мешкає у полі наших сердець і щохвилини нашіптує нам, як і за часів Адама: “А чи правду сказав Бог? Ні, не вмрете...”
Притча про блудного сина є однією з найважливіших притч не лише Нового Заповіту, а й усієї Біблії. Шлях блудного сина – це шлях народу віри. Шлях від увірування – через падіння – до воскресіння. Шлях від Авраама і Давида – через Вавілонський полон – до Христа. Цей шлях проходить народ Божий, починаючи з перших людей віри, символічно зображених у Святому Письмі під образами Адама і Єви. Згадаймо історію. Авель – Каїн – Сиф; Сиф – розбещення людей – Ной; Ной – Вавілонське стовпотворіння – Авраам; Авраам, Ісак, Яків – рабство Єгипту – Мойсей; Мойсей – пустеля, бунт синів Кореєвих – Ісус Навин і т.д., аж до приходу Христового. Усе повертається на кола свої. Історія повторюється, духовний вітер віє то гарячою вірою, то знову дихає зимним холодом півночі зневір’я. “Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутить він та й іде, і на круг свій вертається вітер...” (Екклезіаст, 1 розділ, 6 вірш). Шлях блудного сина... Шлях церкви. Церкви як Старозавітної, так і, на жаль, Новозавітної.
Гефсиманія... Час страждань Ісусових уже близько. “І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити... І сказав Він до них: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте!» І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: «Авва-Отче, – Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!.. А проте, не чого хочу Я, але чого Ти...” (Євангеліє від Марка, 14 розділ, 32-42 вірші). Чи тільки людська природа Ісуса, чи лише людська воля Цього Богочоловіка, Сина Божого, Істинного Бога і Істинної Людини страждали тоді? Чи мало знаємо ми прикладів з історії Церкви, коли не Бого-, а просто люди, люди віри, йшли на смерть заради царства Божого, і співали Псалми. Ні! Не за Себе сумував і тужив Ісус. Він бачив шлях новозавітного духовного Ізраїля, новозавітного народу віри, – шлях блудного сина... Він бачив, як іржаві цвяхи користолюбства й насильства приб’ють руки (діла милосердя і богопізнання) та ноги (ходу в Царство Небесне) Його. Як войовничий спис світських засад увійде між ребер Його, в Тіло Його, у Церкву. Як виллються на землю “кров і вода” – змарнується жива вода вчення Його, про яку сказав: “Хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!” Бачив, як знекровиться благословенне Його Тіло...
Та бачив Він і інше. Бачив, що “кості Його не сокрушаться”: кістяк, основа, Залишок, вірні – залишаться незламними. Бачив тих блаженних, які вбогі духом, які засмучені, які лагідні, які голодні та спрагнені правди, які милостиві та чисті серцем, які миротворці, гнані за правду. Бачив овечок Своїх у всіх дворах, у всіх громадах, у всіх конфесіях. Бачив тих благословенних, які нагодують, вгамують спрагу, зодягнуть, прийдуть і відвідають. Бачив тих, які знають Його, і яких знає Він. Тих, кого Він передбачив і призначив, щоб стали всі одно, щоб був один Пастир і одна паства.
“Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас Духа – і ви оживете! І дам на вас жили, і виросте на вас тіло, і простягну на вас шкіру, і дам у вас Духа, – і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я – Господь!” (Книга пророка Єзекіїля, 37 розділ, 1-14 вірші).
Шлях блудного сина...
3). Напередодні. Неділя про Страшний Суд.
Третя неділя передпостового періоду присвячена Страшному Судові. Вона називається іще м’ясопусною, бо в цю неділю “запускається”, припиняється вживання м’ясних страв. В народі цей тиждень називають масляницею.
Ще з язичеських часів період проводів зими і зустрічі весни був особливо радісним і веселим. Наші предки у ці дні поклонялися сонцю. Символіка сонця була в усьому. Навіть традиційні млинці – не що інше, як символ круглого гарячого світлого сонця. Церква вела безупинну боротьбу з поганськими звичаями. Для того аби викорінити з свідомості людей звичку поклонятися не Творцеві, а творінню, вона у дечому пішла на компроміс. Керуючись словами Христа: “Будьте ж мудрі, як змії” (Євангеліє від Матвія, 10 розділ, 16 вірш), церковнослужителі в боротьбі з язичництвом проявили зміїну гнучкість. Там, де не можна було зовсім викорінити поганські традиції, церква надавала їм християнського забарвлення, замінюючи язичницьку символіку на християнську.
У біблійній мові сонце – символ життєдайного Світла Правди. В книзі пророка Малахії читаємо: “А для вас, хто Ймення Мого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його, – і ви вийдете та поскакаєте мов ті ситі телята!” (Малахії, 4.2). І таким чином церква благословила святкування масляної, як зустріч Сонця Правди – Христа.
В Євангелії від Івана сказано: “Суд же такий, що Світло на світ прибуло...” (Від Івана, 3.19). І недаремно масляна припадає саме на неділю Страшного Суду. В цю неділю у храмах читається Євангеліє від Матвія:
“Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить один від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів.
І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви. Був нагий – і Мене зодягли ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був – і прийшли ви до Мене».
Тоді відповідять Йому праведні і скажуть: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили – і нагодували, або спрагненого – напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили – і прийняли, чи нагим – і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці – і до Тебе прийшли?» Цар відповість і промовить до них:«По правді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, – те Мені ви вчинили».
Тоді скаже й тим, хто ліворуч: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові і його посланцям приготований. Бо Я голодував був – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий – і не зодягнули Мене, слабий і в в’язниці – і Мене не відвідали ви».
Тоді відповідять і вони, промовляючи:«Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці – і не послужили Тобі?» Тоді Він відповість їм і скаже: «По правді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, – Мені не вчинили!» І ці підуть на вічну муку, а праведники – на вічне життя” ( Від М атвія, 25.31-46).
Як бачимо, немає тут поділу за принципом національності, кольору шкіри, соціального стану, релігійної приналежності, канонічності чи неканонічності. Не каже Господь: “Ану, розділіться-но по партійних списках...”, чи “Станьте, протестанти, сюди, католики – сюди; УПЦ Київського патріархату у той куток, а Московського – в інший...” Ні! У Господа, як бачимо, інший принцип поділу на праведних і неправедних: “овни і козлища”. Ті, хто нагодував, напоїв, проявив милосердя до свого ближнього, і ті, хто вчинив серця свої кам’яними, а вуха – глухими; кому “бог віку цього” – сатана – “засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа” (див. Друге послання апостола Павла до коринфян, 4.3-4).
Як часто нам, людям, хочеться обмежити Бога своїми вузькими рамками, перетворити Його на козирну карту у власних політичних чи релігійних іграх! Як часто ми, немов ті римські вояки, ділимо одіж Христову, тягнучи кожен до себе праведність Його, підганяючи істину під свої шкурні інтереси. Як часто ми розпинаємо Христа іржавими цвяхами лукавства й лицемірства, насильства й користолюбства свого. Пробиваємо тіло Його гострим списом агресивності та ненависті до ближнього, забуваючи про Суд. Забуваючи, що прийде Христос у славі судити живих і мертвих. Що побачать Його всі, і ті, які прокололи...
Бог не вміщується в рамки релігійних догматів та канонів. Він не потребує служіння рук людських. Він вимагає служіння наших сердець. “Милості хочу, а не жертви, і богопізнання – більше від цілопалень”, – посвідчує Господь в книзі пророка Осії. “Жертва Богові – це дух сокрушенний, серцем смиренним і скорботним Ти не погордуєш”, – підносить молитву свою псалмоспівець Давид.
“Зупиніться на шляхах своїх”, – благає нас Єремія. Чи почуємо? Чи зрозуміємо оті слова Господні: “Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!», увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на Небі. Багато хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не ім’ям Твоїм пророкували, хіба не ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або ім’ям Твоїм чуда великі творили?» І їм Я оголошу тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Від Матвія, 7.21-23).
4). Напередодні. Прощенна неділя
Остання неділя передпостового періоду називається Прощеною. Вона носить також назву неділі сиропусної, бо в цей день припиняється вживання не лише м’ясних, але й молочних продуктів. Понеділок після Прощенної неділі – початок Посту, чотиридесятниці, – 40-денного Великого посту, який потім завершується Страсним тижнем.
Чому остання неділя перед великим постом має назву “прощена”? Тому що в цей день усі вірні, які готуються до очищувального періоду посту, покликані простити один одному усілякі образи, та попросити прощення за все зле й недобре, що вчинили всім, кого скривдили. Християни мають увійти в постовий період очистившись від усіх образ, кривд і непорозумінь, повинні простити оточуючим, щоб і Господь простив нам наші провини чи то в слові, чи в ділі, свідомі й несвідомі. Згідно з приписами церкви, якщо у цей день ми не маємо змоги особисто зустрітися з тим чи іншим ближнім своїм, але відчуваємо, що скривдили його хоча б у думках, або тримаємо на нього образу в серці своєму, – конче необхідно хоча подумки попросити в нього пробачення і самому вибачити йому все.
У цей день в усіх храмах східної традиції читається уривок з Нагірної проповіді Господа нашого Ісуса Христа:
“Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.
А як постите, то не будьте сумні, як лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. По правді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на Небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” ( Євангеліє від М атвія, 6 розділ, 14 – 21 вірші ).
В молитві Господній “Отче наш” ми промовляємо такі слова: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...” Отже, як бачимо, якщо ми не прощаємо своїм боржникам, то не простить і нам Отець наш Небесний. Тут – велика мудрість! Господь встановив чіткий закон: “Що тільки людина посіє, те саме й пожне!” (див. Послання апостола Павла до галатів, 6.7). Якщо ми сіємо навколо себе добро, милосердя, любов, – відповідно й пожнемо сторицею. Коли ж сіємо ненависть, зло, нелюбовність, – такий само зберемо й врожай. Якщо сіємо вітер – обов’язково пожнемо бурю, і таким чином пізнаємо, що “Бог осміяний бути не може” (див. там же).
Ідея милосердя і богопізнання – основна ідея Біблії. Це шлях до спасіння, шлях до щастя, шлях до Царства Небесного. “Милості хочу, а не жертви, і богопізнання більше, ніж цілопалень” (Книга пророка Осії, 6.6). І тут же, в четвертому розділі читаємо: “І погине народ Мій за те, що не має знання...” Брак знання, недовіра до слова Божого, небажання пізнавати волю Його і жити згідно з цією Волею – ось причина усіх наших проблем. Проблем як економічних, так і політичних, і релігійних. Лукавство і лицемірство правлять світом. Ми плачемо від того, що навколо буря – і вперто сіємо вітер. Ми не знаємо, як вирватись з тенет нещасть – і відвертаємо обличчя своє від Істини. Ми чекаємо від оточуючих розуміння й добра – і скрегочемо зубами від злості. Воістину, найреальніше пекло – це наш світ, це ми з вами, це наші запеклі в безбожності серця, де темрява незнання Бога, де тільки “плач і скрегіт зубів“. “Ми мацаємо, мов невидющі, за стіну, навпомацки ходимо, мов ті безокі: спотикаємося ми опівдні, немов би смерком, між здоровими ми, як померлі!.. Усі ми ревемо, як ведмеді, і мов голуби ті, постійно воркочемо, чекаємо права – й немає, спасіння – й від нас віддалилось воно...“ (Ісаї, 59.10 – 11).
“Наверніться – і будете жити”, – узиває Господь. Наверніться до милосердя, до прощення, до любові. Розпочніть піст духовний. Скажіть “досить!” ненависті, ворожнечі, розділенню. “Возлюбіть ворогів своїх...” Та чи зможемо , коли не навчилися прощати навіть братові своєму?
Прийшов Великий піст. Час зупинитися на шляхах своїх. Час зосередитись, заспокоїтись і поглянути на дорогу давню. На той шлях, яким більш як три тисячі років тому зносив Мойсей з гори Божої скрижалі Завіту – закон Божий. На той Голгофський шлях, яким дві тисячі років тому возніс їх Господь наш Ісус Христос на оцю висоту: “Возлюби!”
“Нову заповідь Я вам даю: любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!”
“Так говорить Господь: «На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, – то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!..” (Єремії, 6.16).
5). Піст тілесний
Говорячи про Піст, ми повинні пам’ятати, що це поняття включає в себе дві невід’ємні складові частини: піст духовний і піст тілесний. Піст тілесний лежить ніби на поверхні, він більш видимий, більш формально відчутний. А піст духовний – це піст внутрішній, подвиг серця, піст невидимий для людей, але видимий для Бога. І саме цей, другий, духовний піст – найбільший скарб в очах Господніх, бо саме він призводить до очищення внутрішньої частини посудини, і без нього піст тілесний – проста дієта. Як сказав Господь: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, – очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні!” (Мф. 23.25 – 26).
Сьогодні ми поговоримо про піст тілесний: чи потрібен він, і що він дає людині? Не обов’язково бути православним християнином, щоб зрозуміти, що стримування в їжі, уникнення на деякий час важких для організму продуктів, таких, як м’ясо, яйця, сири, – сприятливо впливає на здоров’я і самопочуття людини. Це можуть підтвердити і медики, і спеціалісти-дієтологи, і просто люди, яким доводилось з тих чи інших причин “сідати” на рослинно-олійну дієту. Така дієта очищає організм, піднімає настрій, людина відчуває легкість. Блаженної пам’яті отець Олександр Мень порівнював прийняття їжі з причастям – причастям плоду природи. “Що б ви не їли, – пише він у своїй праці «Радісна звістка», – хліб – це плоть зерна, усяка їжа, що вона виготовлена з рослини, – це плоть цієї рослини, плоть тварин, риб, птахів, звірів. Ми причащаємося природі через їжу, і природа входить в нас. Все, що ми наростили собі, починаючи з дитинства, на нашому тілі, це взяте з природи, запозичене з неї в буквальному, прямому змісті. Вона живе в нас. Але хто знає, якщо ми їмо забиту істоту, то чи не входять в нас її страждання, її страх, її муки?”
Якщо ми звернемось до Святого Письма, то побачимо, що перша цивілізація людей, зображена в Біблії під образами Адама і Єви, взагалі харчувалася лише рослинною їжею. Людина не створена вбивати братів своїх менших. Господь створив людину, щоб вона розумно панувала над природою. В першій книзі Біблії читаємо: “І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодівайте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» І сказав Бог: «Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, – нехай буде на їжу це вам!..” (Буття 1.27 – 29). Це вже після Потопу Господь через жорстокосердя людське і через злиденність землі, що проклята була в результаті гріхопадіння людства, – дозволив людям споживати тваринну їжу, сказавши Ноєві: “Усе, що плазує, що живе воно, – буде вам на їжу. Як зелену ярину – Я віддав вам усе“ (Буття 9.3). І до сьогодні людина продовжує поповнювати енергію свого організму за рахунок тваринного білка. Вживання в їжу тварин не забороняється і в Новому Заповіті: “Усе мені можна, – та не все на пожиток. Усе мені можна, – та будує не все!.. Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, – бо Господня земля, і все, що на ній!“ (1 Кор. 10.23 – 26).
Безумовно, питання цілковитого утримання від тваринної їжі – питання непросте. Але, безперечно, що тимчасове утримання від цих недосконалих видів їжі – справа чудова. Тим більше, що таке утримання вимагає певних зусиль. І людина, що дотримується правила православної церкви постити 4 рази на рік, виграє як фізично, так і морально. Адже всяка стриманість – є зусилля нашого духа, перемога духа над плоттю. І недаремно для циклу проповідей під загальним заголовком “Великий Піст” я обрав саме цей епіграф: “Кожного разу, коли ми говоримо собі «ні»...”.
Сказав апостол Петро: “Покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, а в пізнанні – стримання, а в стриманні – терпеливість, а в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов. Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів” (2 Петра 1.5 – 9). Отже, як бачимо, стримання – один з необхідних кроків нашого духовного зростання, один з важливих щаблів на цій драбині досконалості, сходження по якій призводить до Богопізнання. А пізнати Бога – це і є життя вічне, як сказано в Євангелії від Івана, 17 розд., 3 вірш. Стриманість – запорука спасіння. В тому числі і стриманість фізична, тілесна. Тому то й благословила Свята Церква піст, як стримування своїх тілесних і душевних пристрастей і пожадань. Як постійне нагадування про необхідність зупинитися на шляхах своїх, щоб на крилах духовного та тілесного посту піднятися до Небесних висот Царства Духу, Царства Любові, Царства Божого...
6). Піст духовний.
Який же піст потрібен Богові? Чи угодний для Господа такий “піст”, коли людина просто перейшла зі споживання м’яса на рибку, грибочки та огірочки? Коли вона не їсть м’яса, яєць, не п’є молока, але “п’є” кров людську? Безумовно ж, ні! Піст тілесний потрібен для нас з вами, для нашого здоров’я, для зміцнення нашої волі, для перемоги нашого духа над плоттю, а для Господа потрібен піст духовний! Без духовного посту піст тілесний – проста дієта. Тому і св. Антоній Великий визначав піст як стриманість в першу чергу язика, серця, а потім уже і черева.
Втім, звернімося до Святого Письма і пошукаймо в ньому відповідь на запитання: чи правильно ми розуміємо суть посту? Господь, звертаючись до пророка, говорить: “Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму, й об’яви ти народові Моєму про їхній переступ, а домові Якова – їхні гріхи! (тут дім Якова – зібрання усіх синів віри, зібрання всіх колін народу Божого, всіх, хто призиває Ім’я Господнє. – Авт.). Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливості, жадають наближення Бога: «Нащо ми постимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того?»
Отак, – у день посту свого ви чините волю свою, і всіх ваших робітників тиснете! Тож на сварку та заколот постите ви, та щоб кулаком бити нахабно... Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині!
Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, – той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа?
Чи ж оце не той піст, що Я вибрав його: розв’язати кайдани безбожності, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, – щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків додому впровадити? Що як побачиш нагого, – щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного?
Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати – і Він скаже: Ось Я! Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо, не будеш підносити пальця й казати лихого, і будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш, – тоді-то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане, і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають!..” (Ісаї 58.1 – 11).
Ось якого посту чекає від нас Господь! Ось якої жертви – милосердя! “Коли б знали ви, що то є: Милості хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних”, – говорить Господь фарисеям (див. Мф. 12.7). “Милості хочу, а не жертви, і богопізнання більше від цілопалень”, – говорить Господь і фарисеям сьогоднішнього дня. Розв’яжіть кайдани безбожності: пізнайте Волю Мою, відкрийте серця свої для Світла Істини, і побачите, що Воля Моя в одному слові: Возлюби!
Розв’яжіть пута ярма гріховного! Доки будете під прокляттям? Доки будете роз’єднані зі Мною через жорстокосердя ваше? Доки будете кадити отим ідолам, що є людські пристрасті і пожадливості плоті? Усуньте із ваших сердець крайні шкірки! (див. Єремії 4.4), необрізані ось ваші вуха, і слухати уважно не можете ви, ось слово Господнє для вас стало посміхом! (див. Єремії 6.10).
Пустіть на волю утиснений дух свій, зв’язаний ярмом омани багатства віку цього, ярмом гордості та зарозумілості. Не підносьте свого пальця і не кажіть лихого. Та як же, коли “що лежить на серці – те говорять уста”. “Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі?“ (Мф. 12.34).
Вламайте голодному хліба свого. І не тільки буквального, фізичного. Поділіться і хлібом духовним – добрим словом, щирою, а не зверхньою порадою, розділіть радість свою з ближнім своїм. Введіть вбогих бурлаків в дім серця свого, зігрійте “блукаючих бідних“ теплом своєї душі.
А як побачите нагого – і не тільки буквально, а й духовно нагого – винного перед Богом і людьми, який не має одягу праведності, щоб прикрити ганьбу наготи своєї, – не відвертайтеся від нього, прикрийте провину його своїм одягом, своєю праведністю, не ховайтеся від свого рідного, як отой фарисей: “Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирники, неправедні, перелюбні, або як цей митник...“ (див. Лк. 18.9 –14). Бо насправді вийде той духовно нагий митар більш виправданим, аніж ви...
Ось якого посту чекає від нас Господь! Великий піст розпочався. “Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму...“, – сказано в Ісаї. “Засурміть на Сіоні в сурму, здійміть крик на святій горі Моїй!..“ – гримить голос Господній в Йоіла (див. Йоіл 2.1). “Горе безпечним на Сіоні!..” – вторить Амос (див. Ам. 6.1).
