Текст книги "Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання"

Автор книги: Наталія Атамась

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 16 страниц)

Чи означає це, що якщо біля будинку росте групка ясенів з багатим урожаєм «сережок», то взимку варто видивлятися й чекати на північних гостей? На жаль, це нічого не гарантує, бо снігурі – ще ті гурмани. Неправильно посолена страва – і ось вони вже ідуть з вашого ресторану й більше ніколи там не з’являться. Снігурі обирають насіння з певним вмістом жирів та співвідношенням фенольних сполук, не кожне дерево їм до смаку228.

Натомість інший зимовий гість стає дедалі помітнішим і звичнішим птахом у наших парках, скверах і садах. Омелюх – ще один цікавий північний мешканець. Попри скромне вбрання, він значно більше привертає до себе увагу. Снігурі часто переміщуються невеличкими сімейними групками або просто вдвох із сіренькою непоказною самкою. Омелюхи ж тусуються великими компаніями, і, як і мешканців однієї північної країни на турецьких курортах all inclusive, їх дуже добре видно й чутно.

Якщо снігур, крім ягід, узимку ласує насінням ясеню, коноплі, кропиви, а також бруньками фруктових дерев і ялин, омелюх віддає перевагу винятково ягодам і плодам із соковитою м’якоттю. У наших краях, окрім надважливої для птахів горобини, це терен, глід, шипшина, ялівець, яблука і, звісно ж, омела. А от калину омелюх не дуже любить (одразу видно, що немісцевий!).

Зграя омелюхів у 20–100 особин з’являється ніби нізвідки, щільно обсідає обране дерево й береться до роботи. У такій компанії молоді та дорослі, самці та самки – усі подорожують і харчуються разом. Цей вайлуватий птах із чубчиком на голові та короткими ногами на диво спритний, коли справа доходить до того, аби швидко обібрати все, що можна з’їсти із землі чи з найтонших гілочок. Не залишивши на дереві чи кущі омели нічого, зграя, перегукуючись тоненькими срібними трельками, як єдине ціле, піднімається і миттєво рушає геть.

Омелюх – мешканець старих ялинових лісів Європи. Його чисельність на батьківщині, у Скандинавії, хай як дивно, останніми десятиліттями зростає, і можливо, саме тому омелюхи-туристи взимку дедалі частіше зазирають на українські ягідні курорти. Однією з найважливіших принад наших зимівок є велика кількість усім відомої рослини – омели.

Битва за врожаї

Омела біла (Viscum album) – напівпаразит сотні видів культурних і диких рослин. Її ненавидять як комунальні служби, так і арбористи й садівники. Але для птахів це прекрасний зимовий стіл, а навесні – ще й надійний дім229. Білі ягоди омели неїстівні для людини, але важливе джерело їжі не лише для північних зайд, а й для тих українських любителів фруктів, які залишаються зимувати вдома. І перший серед них, звичайно, – дрізд-омелюх (Turdus viscivorus).

Латинська назва цього виду viscivorus, так і перекладається – «пожирач омели». Цей найбільший серед дроздів птах, з пузом, укритим коричневими цяточками, – другий, після дрозда чорного, «сумний» співак наших лісів і лісопарків. На відміну від інших дроздів, омелюх гніздує високо в кронах і спускатися вниз не любить. Як і багато птахів, які воліють не залишати домівок і територій через таку дрібничку, як зима та морози, самці омелюха часто не відлітають на міграцію, а залишаються неподалік від гніздових ділянок. А забезпечує їм таку можливість омела.

«Ти – мені, я – тобі!» – такі стосунки дуже поширені в дикій природі. Омела та птахи підтримують існування одне одного мільйонами років. Адже омелу ширять садами й парками саме ті птахи, які її їдять. Деякі види, поснідавши ягодами, просто гадять неперетравленим насінням на ще не заражене дерево і таким чином люб’язно доставляють паразита до його нової жертви. Інші, наприклад, кропив’янка чорноголова, з’їдає суто м’який вміст ягоди омели, а потім охайно витирає свого маленького дзьобика об найближчу гілку, позбуваючись таким чином непотрібного насіння – і липкий вміст ягоди омели приклеює насінини до кори. Не дивно, що на одному дереві одночасно росте декілька штук, а буває, і декілька десятків зелених «куль» напівпаразита. Часто зараженими виявляються кілька дерев, що ростуть поруч. Така купка дерев-невдах у пташиному світі є аналогом жаданої зимової комори із закрутками, яких, між іншим, не треба готувати й запасати – тільки вберегти від суперників.

Наприкінці осені дрозди-омелюхи займають своє «харчове» дерево чи групу дерев і боронять від інших омелюхів і взагалі всіх, хто пролітає поруч. Поїдаючи ягоди, гадячи та перелітаючи туди-сюди серед гілок і на сусідні дерева, дрозди насаджують свій садок омеловий коло хати, тобто сприяють поширенню й розростанню ще більшого врожаю омелових кущів серед купки своїх «господарських» дерев. Але омеловому садочку дрозда загрожують не лише сусіди, які сидять по таких самих зимових хуторах і стережуть власні надбання.

Тепер, як у бойових екшн-сценах голлівудських блокбастерів Майкла Бея, дуже важливо розібратися, хто кого б’є і де герої, а де вороги. Адже якщо різні пташині любителі омели українською називаються логічно й просто – омелюхи, то заплутатись у цій драмі дуже легко! Отже…

Галасливі непосидющі омелюхи (ті, що з чубчиками та у зграях), на відміну від ліберальних західних цінностей, – справжня закордонна загроза для українських господарів хаток і садків – дроздів-омелюхів (без чубчиків, але зі власною виплеканою омелятнею). Якщо снігурів великий та агресивний дрізд-омелюх (це наш хлопець) легко прожене геть, то дуже важко протистояти постійній навалі великих зграй омелюхів (а це вороги). Суворими й сніжними зимами до них можуть додаватися кочові й мігруючі зграї інших дроздів, наприклад, білобровика (Turdus iliacus) чи чорного (це теж вороги!). У такому випадку дрізд-омелюх (усе ще наш хлопець, тільки вже трішки подзьобаний) опиняється в становищі одинокого хуторянина, який має боронити хату від татарського набігу (лунає драматична музика). І якщо омели на деревах зазвичай буває дуже багато і її може вистачити всім, то дрозди-омелюхи (не здаються до останнього!) – господарі таких ягідних дерев і кущів, як глід, жостер чи тис, – у суворі зими можуть утратити всі запаси за добу чи дві (сумний кінець – грає тужлива сопілка). Тоді їм, як середньовічним селянам у роки неврожаїв, залишається тільки гуртуватися в розбійні ватаги та доєднатися до пограбування щасливіших сусідів (герой перетворився на поганця – лунає зловісна музика, серіал продовжили на другий сезон)230.

Зима – час кохання

Природа благословила Київ та інші міста й містечка України величним Дніпром. Навіть неподалік від тих міст і селищ, де велика ріка відсутня, часто є водосховища чи інші водойми. А це означає, що любителі птахів можуть милуватися не тільки лебедями, а й безліччю інших водоплавних і коловодних видів, що залишаються в нас зимувати і для успішного виживання потребують тільки одного – великих площ незамерзлої води.

У Києві Дніпро, якщо не брати до уваги останніх аномально теплих років, повністю вкривається міцним льодом у другій половині січня чи на початку лютого. На засніжену крижану поверхню виходять любителі підльодного лову й орнітологи. Серед по вуха закутаних фігур останніх упізнати легко: на відміну від рибалок, вони не сидять, а постійно рухаються і сунуть до ополонок – єдиних не замерзлих площ великої води. Саме тут концентруються та скупчуються в морози всі водоплавні, яких до того було тонким шаром «розмазано» гігантською площею великої річки та її приток, і птахів стає, нарешті, легко порахувати.

Ополонки зазвичай утворюються на місцях скидів теплої води з ТЕЦ і ГРЕС, під дамбовими шлюзами, у місцях впадіння каналів з теплою водою від станцій аерації та каналізаційних колекторів. Запах у таких місцях може і не дуже приємний, але саме тут можна легко побачити рідкісних качок гоголя та креха великого, залітних гостей з півночі – лебедя-кликуна (Cygnus cygnus) і мартинів морського (Larus marinus), сріблястого й сизого (Larus canus), а також елегантних білосніжних самців креха малого (Mergellus albellus). На краю ополонок непорушно чатують темні хижі постаті – молоді та дорослі орлани-білохвости (Haliaeetus albicilla). Для цих найбільших орлів України ополонка з натовпом водоплавних птахів – прекрасна їдальня, де завжди можна поласувати падлом або ослабленою чи хворою здобиччю. А от для качок такі ополонки й натовп, який вони створюють, – можливість познайомитися та закрутити любов.

Любов та ополонки

З другого розділу книжки могло скластися враження, що качине кохання зводиться тільки до довжини пенісів самців і насильницьких дій, що підпадають під статтю 152 Кримінального кодексу України. Здається, варто (краще пізно, аніж ніколи) спробувати трохи реабілітувати качок. Окрім похмурої сторони залицянь у них має місце також і романтика, і вона часто пов’язана з морозами та місцями зимівель.

Як ми вже знаємо, качури – не найкращі у світі тати. Якщо віданні гуси й лебеді на зимівлі тримаються родиною, а навесні разом повертаються до рідних домівок, то качині чоловіки, залишивши гніздо й виводок на жінку, відлітають на міграцію ще влітку. Саме тоді вони починають линяння і можуть похвалитися прекрасним шлюбним убранням уже пізньої осені та взимку – саме час замилювати очі дівчатам. Жінкам качок дуже вигідний ранній зимовий шлюб і наявність поруч нареченого. Той відганяє інших залицяльників та забезпечує ще одну пару очей, що видивляються небезпеку з боку хижаків. Крім того, великі й щільні скупчення на зимівлі дозволяють самкам ретельніше обирати серед більшої кількості кавалерів. Урешті, заміжні дами прибувають на місця розмноження навесні вгодованішими за тих, хто на зимівлі лишався одиначками і створюватиме пару навесні. Ранній зимовий шлюб матерів дуже позитивно позначається на кількості та здоров’ї майбутніх качиних дітей231.

У так званих справжніх качок, що належать до роду Anas, – наприклад у крижнів (Anas platyrhynchos) і шилохвостів (Anas acuta), жінки линяють нерівномірно, а їхнє скромне вбрання таке схоже, що самці можуть плутати наречених, і саме тому серед качок доволі звичайне явище – міжвидова гібридизація232.

Крижень і шилохвіст, а також рідкісна качка нерозень (Mareca strepera) харчуються переважно водоростями, водними рослинами та їхнім насінням. Це не надто поживна їжа, тож самцям і самкам вигідно утворювати пари якомога раніше, аби почати триматися разом уже на початку зими й краще підготуватися до розмноження навесні. А от пірнаючі качки – попелюхи, черні та гоголі, – харчуються донними водними дрібноживцями, зокрема м’якунами, яких збирають на дні. Коли витрачаєш багато часу на глибоке пірнання, набагато важче захистити свою даму від суперників або видивитися хижака. Тому пірнаючі качки починають залицятися й формують пари значно пізніше, більшість – узагалі навесні. Особисто я спостерігала приголомшливі шлюбні демонстрації гоголя на дніпровських ополонках на початку лютого (див. посилання). У лютому-березні починає створювати родини й невеличка рибоїдна качка крех малий – адже ці птахи теж пірнальники.

Чи означає це, що таке зимове кохання отримує своє логічне продовження навесні і саме самці, які супроводжують та захищають самок узимку – майбутні батьки їхніх дітей навесні? Сумно, але ні. У цей час яєчники самок ще недорозвинені, і зимове залицяння ще не гарантує вдалого запліднення й батьківства. Життя взагалі влаштоване несправедливо. Продовження себе в дітях може дістатися геть не тому, хто всю зиму віддано охороняв і захищав свою даму. Але відомо, що в деяких видів є пари, які практикують своєрідну партнерську вірність. У пухівок (Somateria mollissima) і нерознів принаймні деякі пари воз’єднуються та поновлюють стосунки навесні на звичайних місцях розмноження.

«Секс і місто»

Може здатися дивним, але деякі сови – доволі звичайні мешканці людських поселень і навіть мегаполісів. Окрім невибагливої сови вухатої, яка мешкає всюди, де є сорочині та воронячі гнізда, і сича хатнього, який узагалі полюбляє гніздувати в людських будівлях, у містах часто оселяється і типовий лісовий мешканець – сова сіра.

Ця дуплогніздна сова зазвичай потребує дупел і напівдупел, а отже – великих старих парків та лісопарків. У Києві, на щастя, ще вистачає невирубаних лісових ділянок, а це дозволяє нашим любителям птахів пізньої осені влаштовувати «совинги» – спеціальні екскурсії для пошуків сови сірої. Ще восени самці починають розподіляти гніздові ділянки, кричати й перегукуватись, і взагалі доволі активні. Одне з найромантичніших місць у Києві в цьому сенсі – це нічне Байкове кладовище, а точніше, його стара захаращена частина, засаджена густою рослинністю, поросла деревами, з розваленими старими склепами. На початку 2000-х уночі це було доволі жваве місце нічного Києва, у якому, крім сов, в асортименті були бомжі, охоронці, закохані пари й сатаністи. А також блукаючі в пітьмі серед могил орнітологи (у моїй особі), яких у ці буремні місця привела необхідність совиних обліків.

У будь-якому великому місті температура, порівняно з околицями, загалом вища на один–три градуси. Тож безліч міських мешканців починають своє статеве життя доволі рано. Перші кладки сов сірих у містах з’являються переважно в січні-лютому. Міські граки (Corvus frugilegus) теж починають раненько. Після сезону розмноження влітку члени кількох колоній влаштовують великі колективні ночівлі, які дуже стійкі й можуть існувати десятиліттями в одному місці. Але вже восени деякі птахи починають зазирати у свої гніздові колонії та перевіряти старі гнізда. У листопаді й грудні можна побачити самців, які залицяються до самок, пропонуючи їм смаколики, і парування щасливих молодят. Залежно від зимових морозів, зайняття та ремонтування гнізд може розпочатися й тривати просто посеред зими.

Дуже рано починають гніздування в містах і наші звичні сусіди – галки та горобці хатні. Під Києвом теплими зимами чаплі сірі на найближчій до міста колонії починають з’являтися вже у другій половині лютого. Можливо, деякі з них – це особини, які всю зиму тримаються за кілька кілометрів від острова з колонією – на каналі Бортницької станції аерації. Навіщо кудись летіти, коли поруч і стіл, і дім? У Нью-Йорку місцева популяція шпаків займає шпаківні та починає будування гнізд восени й на початку зими. Шпаки часто займають ті самі шпаківні для зимового і подальшого другого, весняного, розмноження233.

Загалом у птахів, які відмовилися від сумнівних принад далеких і близьких подорожей і залишаються зимувати на своїх територіях у місті чи в дикій природі, доволі багато переваг на шлюбних фронтах. Наприклад, північноамериканські молоді гаїчки світлокрилі формують пари ще восени, до приєднання до зимових зграй. Якщо подружжя виживе, воно створить щасливу родину навесні. У самки в парі значно більше шансів на виживання в корпоративній системі зимової зграї, бо її ранг збігається з рангом її чоловіка і однаково набагато вищий, ніж в одиначки. Вдале заміжжя за високопосадовцем гарантує захист, поштиве ставлення інших членів компанії та багато їжі. Навіть заміжжя за невдахою з погляду виживання краще, ніж залишитися взимку на самоті234.

А що там у пінгвінів?

Як можна побачити, умови зимівлі й шлюбний статус можуть безпосередньо впливати на те, наскільки вдало самка реалізує себе як мати навесні. І це стосується не лише качок. Мігруючі птахи, які гніздують у високих широтах, повертаються додому тоді, коли ще може бути недостатньо їжі для правильного харчування й подальшого вдалого відкладання яєць. Вихід у цій ситуації один: забити на поради дієтологів і стрункі фігури та наїдатися на зимівлі, а далі швидко мігрувати й братися до розмноження, поки накопичених внутрішніх запасів на це вистачає.

Пінгвіни Аделі (Pygoscelis adeliae) демонструють нам крайній варіант такої стратегії. «Хорошої людини має бути багато» – цей популярний у нас вислів пінгвіни могли би взяти собі за гасло. З погляду самки, привабливий самець пінгвіна – це жирний, гладкий, угодований самець пінгвіна.

Пінгвіни Аделі зимують у морі, де багато основного корму – крилю. Тут вони гарненько наїдаються перед найекстремальнішою подією року – розмноженням. Майбутні яйця в організмі самки починають формуватися ще в морі, а на місце колонії вона прибуває за десять днів до відкладання першого яйця. Яєць зазвичай двійко, їх формування займає 19–24 дні, та ще й до трьох днів перерви між відкладенням. Увесь цей час на суші самка голодує, витрачаючи на дітей енергію, яку наїла та здобула в морі. Щойно пінгвінячий відданий батько заміщує її на кладці, вона знову вирушає до моря – відновлюватися та від’їдатися. Отут уже накопичені запаси жиру знадобляться самцю235.

Цікаво, що у пінгвінів, які мешкають набагато північніше, у теплішому кліматі, наприклад, пінгвінів магеланських (Spheniscus magellanicus) на узбережжі Південної Америки та Фолклендських островах, самці та самки теж висиджують 10–15-денні зміни кожен, поки інший член пари годується. Порівняно з непривітними островами Антарктичного континенту, тут просто райські умови. Своє друге яйце самки пінгвінів магеланських відкладають у нори чи під кущики рослинності за температури близько 20 °С. Ані сніг, ані вітер батькам та їхній малечі тут не загрожують. У пінгвінів Фолклендських островів інші проблеми. Вони живуть у буквальному сенсі на мінних полях. Точніше, жили.

Мінні поля залишилися у великих кількостях на Фолклендських островах ще з часів британсько-аргентинської війни у 1982 році. Перше, що зробили аргентинські війська, захопивши острови, – це замінували великі території і зокрема стратегічну ділянку для висадки можливого десанту – величезну мілководну бухту Йорк просто поруч з аеропортом і столицею островів містом Стенлі. Бухта Йорк відома своїми дивовижними пляжами, оточеними високими піщаними дюнами. Через мінні поля вона, як і решта територій, стала недоступною для місцевих мешканців. Але не для пінгвінів. За багато років рухливі дюни поховали в товщі піску міни, а пінгвінам залишилися величезні огороджені території, на які десятиліттями не ступала нога людини. Крім того, пінгвіни магеланські та пінгвіни-шкіпери (Pygoscelis papua) занадто легкі, і на них не спрацьовують піхотні та протитанкові міни, які теж використовували під час війни. Заміновані огороджені дюни стали прихистком для тисяч пінгвінячих родин цих двох видів.

Згідно з Оттавською протимінною конвенцією, Британія була зобов’язана розмінувати всі території, на яких залишалися її міни, до 2009 року. Але на Фолклендах цей процес відтермінували через потребу нагальнішого розміновування в Камбоджі. Розмінування островів стартувало у 2009-му, а у сезон 2016–2017 років почалася так звана п’ята фаза розмінування, яка дісталася, врешті, помешкань пінгвінів.

Отут і почали звучати голоси деяких активістів, захисників природи та чиновників, що, можливо, міни – це не так уже й погано. Місцеві мешканці звикли до них і до пінгвінів, яких ці міни захищали. Жодна людина з моменту війни не підірвалася на територіях навколо бухти Йорк, а популяція двох видів пінгвінів у замінованій заповідній зоні процвітала. Для розмінування саме в бухті передбачалося використання великих броньованих бульдозерів – адже міни в рухливих дюнах змістилися і опинилися глибоко під піском. Роботи планувалися небезпечні, пов’язані з просіюванням великої кількості ґрунту на значній глибині, а отже, такі, що загрожували сплюндрувати місцевий ландшафт і зруйнувати пінгвінячі домівки236. Крім того, бухта Йорк – це землі громади, тож там можна вільно випасати худобу, вигулювати собак і натовпи туристів з круїзних лайнерів, які швартуються в порту столиці за десять хвилин їзди від пінгвінячих колоній.

На жаль чи на щастя, але коли Британія у 1998 році приєдналася до Оттавської конвенції, думкою пінгвінів і місцевих мешканців не дуже цікавились і опції «не розміновувати» не існувало.

Пінгвіни магеланські доволі адаптивні, але їм потрібен плаский ландшафт і можливість створювати щось типу нір для гніздування. Навесні, у березні-квітні, після закінчення сезону розмноження, вони починають мігрувати вздовж узбережжя Південної Америки на північ до берегів Бразилії та Перу. Всі роботи щодо розмінування планувалося проводити тоді, коли пінгвіни будуть відсутні. І вони були достроково завершені в листопаді 2020 року. Вперше з часів війни, через 45 років, бухти Йорк змогли дістатися місцеві мешканці і прогулятися прекрасними білими пляжами, якими до того володіли винятково пінгвіни та морські птахи. У бухті Йорк було влаштоване урочисте святкування. Тепер головне – це правильний довготривалий менеджмент цих територій і збереження парканів навколо тих ділянок, де міни більше не захищають рідкісних птахів.

Як зреагують пінгвіни, які повернуться з міграцій додому, на новий статус територій, що до цього десятиліттями належали тільки їм, ми дізнаємося найближчим часом (див. посилання).

* * *

На щастя, взаємодія пінгвінів і людей – це не тільки заміновані пляжі й розлита в океані на шляху мігруючих птахів нафта. Наприклад, колонії рідкісного пінгвіна Гумбольдта (Spheniscus humboldti) і створений заради них заповідник захистили морські екосистеми Чилі від мільярдного проєкту будівництва порту й шахти для видобутку залізної руди237. Але наші стосунки з птахами – це не лише війна за території й відчайдушні спроби захистити природу від видобутку ресурсів чи зведення чергової київської висотки на місці екопарку. Є дуже багато того, що птахи можуть дати людині, крім м’яса в казанок чи пір’я для подушки.

Про людей, щиро закоханих у птахів, про людей, яких любов до птахів виштовхнула з темряви й допомогла жити далі, про людей, які присвятили своє життя птахам, і про тих, хто просто щовихідних бере бінокль і виходить на околицю міста привітатися з птахами, – про всіх цих шалених, прекрасних і надихаючих людей – наступний розділ. Хлопці й дівчата – бердвочери, птахолюби й птахоспоглядачі, це про вас і для вас! Сподіваюся, вам сподобається. Ви найкращі, і нехай вас стає дедалі більше. І хай живуть птахи!

213 Lundberg A. Residency, migration and a compromise: Adaptations to nest-site scarcity and food specialization in three fennoscandian owl species. Oecologia. 01/08/ 1979;41(3): 273–81.

214 Jonsson L. Winter Birds. Bloomsbury Natural History; 2018.

215 Mammen D. L., Nowicki S. Individual differences and within-flock convergence in chickadee calls. Behav Ecol Sociobiol. 01/10/ 1981; 9(3): 179–86.

216 Krams I. Seeing without being seen: A removal experiment with mixed flocks of Willow and Crested Tits Parus montanus and cristatus. Ibis. 27/06/ 2001; 143: 476–81.

217 Suhonen J., Halonen M., Mappes T. Predation Risk and the Organization of the Parus Guild. Oikos. 01/01/1993; 66: 94–100.

218 Egalitarian mixed-species bird groups enhance winter survival of subordinate group members but only in high-quality forests | Scientific Reports. nature.com/articles/s41598–020–60144-w

219 Suhonen J., Halonen M., Mappes T., Korpimäki E. Interspecific competition limits larders of pygmy owls Glaucidium passerinum. J Avian Biol. 2007; 38(5): 630–4.

220 Sherry D. F. Food Storing in the Paridae. Wilson Bull. 1989; 101(2): 289–304.

221 Krebs J. R., Clayton N. S., Healy S. D., Cristol D. A., Patel S. N., Jolliffe A. R. The ecology of the avian brain: food-storing memory and the hippocampus. Ibis. 1996; 138(1): 34–46.

222 Полуда А. М. О миграционном статусе некоторых воробьинообразных птиц (Passeriformes) фауны Украины// Бранта: Сборник научных трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. – 2017. – Вып. 20. – С. 131–153.

223 Hogstad O. Social behaviour in the non-breeding season in Great Tits Parus major and Willow Tits Poecile montanus: Differences in juvenile birds’ route to territorial ownership, and pair-bond stability and mate protection in adults. Ornis Nor. 21/05/ 2015; 38: 1.

224 Brotons L. Winter ecology of tits (Paridae) in boreal and subalpine forests: social organisation and the role of food hoarding. PhD Thesis, 1999: 130.

225 Бескаравайный М. М. Птицы Крымского полуострова. – Симферополь: Бизнес-Информ, 2012.

226 Fox A., Kobro S., Lehikoinen A., Lyngs P., Väisänen R. Northern Bullfinch Pyrrhula p. pyrrhula irruptive behaviour linked to rowanberry Sorbus aucuparia abundance. Ornis Fenn. 01/01/ 2009; 86.

227 Kanerva A.-M., Hokkanen T., Lehikoinen A., Norrdahl K., Suhonen J. The impact of tree crops and temperature on the timing of frugivorous bird migration. Oecologia. 01/08/ 2020; 193.

228 Greig-Smith P. W. Bullfinches and ash trees. J Chem Ecol. 01/10/ 1988; 14(10): 1889–903.

229 Krasylenko Y., Sosnovsky Y., Atamas N., Popov G., Leonenko V., Janošíková K., Sytschak N., Rydlo K., Sytnyk D. The European mistletoe (Viscum album L.): distribution, host range, biotic interactions, and management worldwide with special emphasis on Ukraine. Botany 98(9). 2020. cdnsciencepub.com/doi/abs/10.1139/cjb-2020–0037

230 Snow B. K., Snow D. W. Long-term defence of fruit by Mistle Thrushes Turdus viscivorus. Ibis. 1984; 126(1): 39–49.

231 Rohwer F. C., Anderson M. G. Female-Biased Philopatry, Monogamy, and the Timing of Pair Formation in Migratory Waterfowl. В: Johnston R. F., ed. Current Ornithology. Boston, MA: Springer US; 1988 187–221. (Current Ornithology). doi.org/10.1007/978–1–4615–6787–5_4

232 Bluhm C. K. Temporal Patterns of Pair Formation and Reproduction in Annual Cycles and Associated Endocrinology in Waterfowl. In: Johnston R. F. (eds) Current Ornithology. Current Ornithology, vol 5. Springer, Boston, 1988. doi.org/10.1007/978–1–4615–6787–5_3.

233 Lombardo M. P., Romagnano L. C., Stouffer P. C., Hoffenberg A. S., Power H. W. The Use of Nest Boxes as Night Roosts during the Nonbreeding Season by European Starlings in New Jersey. The Condor. 1989; 91(3): 744–7.

234 Lemmon D., Withiam M. L., Barkan C. P.L. Mate Protection and Winter Pair-Bonds in Black-Capped Chickadees. The Condor. 1997; 99(2): 424–33.

235 Meijer T., Drent R. Re-examination of the capital and income dichotomy in breeding birds. Ibis. 1999; 141(3): 399–414.

236 Penguins that found sanctuary in a minefield may be threatened by demining campaign | CBC Radio. CBC. 2017 cbc.ca/radio/day6/episode-338-breweries-get-creative-trump-impeach-o-meter-canada-in-cartoons-minefield-penguins-and-more-1.4119763/penguins-that-found-sanctuary-in-a-minefield-may-be-threatened-by-demining-campaign-1.4119775

237 Chile rejects iron mine to protect penguins. BBC News. 21/08/ 2017 bbc.com/news/world-latin-america-41007462