Текст книги "Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання"
Автор книги: Наталія Атамась
сообщить о нарушении
Текущая страница: 9 (всего у книги 16 страниц)
Більшість очеретянок великих будують традиційну сім’ю «мати-батько-пташенята» та вигодовують дітей разом. Але на якісну й багату поживою територію, як і її власника, може покласти око не одна самка. Гарем очеретянок великих скромний – найчастіше дві, зрідка три самки. Самець запліднює кожну з них, але вигодовувати пташенят допомагає тільки «улюбленій дружині» – тій самці, яка перша відкладе яйця. Решта вигодовуватимуть дітей самотужки, бо багата на корми територія дозволить їм це зробити. Але якщо з якихось причин «перша жінка» втратить свою кладку, то самець одразу призначить «улюбленою дружиною» другу за порядком яйцевідкладання самку і перерозподілить батьківські зусилля на користь її дітей.
З «Роксолани» Павла Загребельного ми знаємо, як інтригували дружини султанів у гаремі на користь своїх дітей та їхнього спадку і як намагалися позбутися дітей суперниць. Самки очеретянок великих у гаремах так само не цураються вбивства дітей суперниці. Спеціальні дослідження шведських учених засвідчили, що смертність перших кладок на територіях самців з гаремами значно вища, ніж на територіях самців з традиційною сім’єю або порівняно з кладками «других дружин». Науковці з’ясували, що мешканки гарему шукають гніздо «першої дружини» і намагаються проштрикнути її яйця своїми міцними дзьобами. Таким чином вони змагаються за статус «першої дружини» та допомогу з виводком і часом досягають успіху134.
Така жорстка конкуренція за чоловіків і їхню увагу до потомства загалом доведена для небагатьох видів птахів. Існують відомості, що зрідка вбивають дітей суперниці самки звичайнісінького горобця хатнього. Відомі такі дітовбивства і для північноамериканського птаха – волоочка співочого (Troglodytes aedon). Але волоочко – радше гангстер, який за принципом «було ваше, стало наше» взагалі вбиває все, що рухається й хоч якимось чином є конкурентом і зазіхає на потенційну хату-дупло, і тому справжнім прикладом гаремної підступності залишається саме очеретянка велика.
Справжні султани
Родинні стосунки великих очеретянок не схожі на те, що спливає в голові пересічної людини при слові «гарем». Дві-три самки, що ховаються в очеретах, і непоказний бурий самець разом мають не надто яскравий і розпусний вигляд. Де шикарний східний палац з десятками покірних одалісок, де володар і повелитель цього палацу в сліпучому вбранні, де мужність і чоловіча вдача, продемонстровані так, що й сліпому зрозуміло – ось справжній султан?
На відміну від ссавців, у птахів «гаремна» система не надто популярна, вони радше «традиціоналісти». Справжні гареми, подібні до того, що демонструє, наприклад, морський слон, у них не часте явище. У дуже небагатьох видів самець примудряється зібрати на окремій території справді велику групу самок, повністю узурпувати процес розмноження й активно захищати «дружин» від зазіхань суперників. Один з таких видів – тропічний птах конота панамська, або трупіал Монтесуми (Psarocolius montezum). Цей птах набагато ефектніший за очеретянку велику. Самці мають насичено-каштанове оперення, жовтий хвіст і різнокольорову «маску» на обличчі. А ще вони вдвічі більші за самок, і це найзначніша різниця в розмірах між самцем і самкою, що спостерігається в пташиному світі. Самки гніздують великими колоніями по 30–100 особин. Їхні плетені з лози закриті гнізда схожі на здоровенні груші. Усі самки беруться до розмноження синхронно, у той самий час, і займають під свої гнізда одне окреме дерево (див. посилання).
Усе це неабияк спрощує самцю завдання оволодіння гаремом. Достатньо захистити дерево із самками й гніздами від інших претендентів. Поки самки будують, самці займаються улюбленою справою – з’ясуванням, хто тут найкрутіший. Як у справжніх вуличних реперів, у хід ідуть співи та бійки. Самець, який виграв усі зіткнення та поєдинки, проганяє інших і влаштовує для самок ритуальні шлюбні танці з цілою системою поклонів. Після цього птах-переможець одноосібно парується з усіма самками дерева. Сексуальному гіганту в цій справі дуже допомагає те, що в колоніях усі самки дозрівають до розмноження та відкладання своїх двох яєць одночасно. Самці-невдахи, що зазнали поразки в битві за палац і жінок, крутяться поблизу, сподіваючись тишком-нишком спаруватися з якоюсь самицею в гаремі або тимчасово відбити її від колонії. Генетичні дослідження пташенят у гаремах засвідчили, що шанси таких невдах непогані. Певна кількість дітей у гаремі належала саме їм, а ще більша кількість – узагалі невідомо кому, певно, якимось залітним молодцям135. Таким чином, усі ознаки добробуту – «палац», гарем, великі розміри та перемоги над суперниками – ще не гарантують, що в родинній генетичній лотереї виграш дістанеться найкращому. Гарем – дуже невдячна справа.
Чоловічі гареми та жінки-завойовниці
Природа загалом демонструвала втілення ідей гендерної рівності ще до того, як у людей це стало мейнстримом. Хто сказав, що гаремовласниками й жорсткими завойовниками територій і шлюбних партнерів можуть бути тільки чоловіки? Знайомтеся: коловодні пташки якани, схожі на невеличку курку з довгими ногами. Здається, у них геть невойовнича зовнішність. У мережі можна знайти багато мімімішних фото, де якана тримає під крилами малих пташенят так, що їхні довгі ноги й пальчики зворушливо звисають з-під крил… турботливого татуся (див. посилання). Матусю якани можна назвати якою завгодно, тільки не турботливою.
Якани червонолобі (Jacana jacana), що мешкають у Південній Америці, – жінки суворі. Більші за самців, саме вони займають, утримують і захищають територію від зазіхань інших самок. Кожна самка на своїй ділянці тримає гарем з кількох чоловіків. Вона парується з усіма ними й відкладає кілька кладок, зазвичай від трьох до п’яти. Про кожну з кладок дбає окремий самець, він насиджує, захищає та годує пташенят. Діти в гнізді, до речі, найімовірніше, можуть виявитися не його рідними, а іншого гаремного самця. Але батька це не надто турбує. У густонаселеному й висококонкурентному середовищі він має подякувати вже за те, що привернув увагу войовничої амазонки й отримав змогу розмножуватися136. Поки батьки піклуються про дітей, самка утримує територію та б’ється із сусідками. Якщо із самкою-гаремовласницею щось трапиться, інші самки вб’ють чи проженуть її дітей та заберуть чоловіків до свого гарему137. Ставки у цій грі дуже високі. Яким же чином гендерні ролі виявилися дзеркально оберненими у випадку якан?
Спеціальні дослідження, проведені на 18 видах птахів з різними типами родин і розподілом подружніх обов’язків засвідчили: все вирішує співвідношення статей у конкретного виду. Якщо самців загалом значно більше, ніж самок, шанси кожного конкретного самця залишити потомство геть невеликі. А самки можуть непогано підвищити свій репродуктивний успіх, паруючись із кількома самцями по черзі й конкуруючи за їхню кількість з іншими самками. Яйцями та пташенятами опікуються самці. В умовах, коли шанс розмножитися випаде не кожному чоловіку, щасливий батько одноосібно зробить усе, аби його діти виросли й вижили. Адже інших запросто може не бути. Тому самці вишикуються в чергу до гарему. А от у самки може бути скільки завгодно дітей і чоловіків138.
Звичайно, якщо статевий розподіл зсунутий у бік більшої кількості самок, ми можемо побачити жіночі гареми, матерів-одиначок, які одноосібно піклуються про дітей, та відсутність батьківської турботи. Зсув співвідношення статей також може впливати на такі речі, як поширення гомосексуальної поведінки й виникнення інституту гніздових помічників. Адже та стать, якої в популяції більше, зазнає й більшого тиску конкуренції на шлюбному ринку. Відповідно, її представники або «йдуть у відрив», або залишаються в родині піклуватися про молодших братів і сестер, поки не випаде шанс створити власну родину.
Шерше ля фам
Які наслідки може мати навіть невеликий – порівняно з яканами чи куликом-мальованцем афро-азійським (Rostratula benghalensis) – зсув статей на користь чоловіків, у людини показує приклад Індії, Китаю та країн Південно-Східної Азії.
Як відомо, у людей показник розподілу статей при народженні – напрочуд стала величина. На 100 дівчат стабільно народжується 103–107 хлопців. І хоча є багато досліджень, які свідчать, що цей показник може зсунутись на користь хлопців, наприклад, після великих війн139, він доволі швидко повертається до норми.
Зовсім інша історія, коли такий показник на певних територіях починають зсувати штучно. У країнах Південно-Східної Азії, Китаю та Індії протягом століть чоловіки вважалися ціннішими. У деяких країнах дівчатка – це просто дуже дорого через посаг, в інших – чоловіки важливіші внаслідок панування певної патріархальної культури. Усе це призводило до масштабної смертності новонароджених дівчаток – їх убивали, від них відмовлялися, вони отримували гірший догляд і медичне обслуговування. Але основним чинником, що зсунув статевий баланс, виявилося поширення в азійських країнах у 1980-ті УЗД-діагностики і подальших вибіркових абортів з елімінацією жіночих ембріонів. Як результат, у Південній Кореї у 1992 році статевий розподіл був такий: 100 дівчат на 125 чоловіків. У Китаї, де до того ж певний час панувала політика «однієї дитини», за даними на 2010 рік, на 100 дівчат припадало 118 хлопців. В абсолютних величинах для такої великої країни цифри жахають. На початку 2000-х тільки в Китаї виявились мільйони «зайвих» чоловіків. Чому зайвих? Більшість з них походили з бідних і неосвічених верств населення і не мали великих перспектив на шлюбному ринку140.
Нечасто людство ставить над собою такі масштабні експерименти. На щастя, політики й суспільство доволі швидко схаменулися, і співвідношення статей наразі потроху вирівнялося. А цілі орди соціологів, антропологів та економістів, нетерпляче потираючи руки, кинулися досліджувати, яким чином на суспільство вплинула велика кількість «зайвих» чоловіків репродуктивного віку. Озвучувалися побоювання, що такий зсув призведе до зростання збройних конфліктів, розгулу криміналу, збільшення кількості банд і незаконних формувань, трафікінгу й проституції. У прогнозах у цей страхітливий перелік чомусь затесався «гомосексуалізм». Звісно, геїв більше не стало, а от збільшення кількості викрадення, продажу та залучення до проституції жінок у деяких країнах учені справді пов’язали з попереднім зсувом статей141. Дослідження також довели, що у шести азійських країнах, де широко практикували вибір дітей на користь хлопчиків, дуже зріс рівень сімейного й партнерського насилля та зґвалтувань142.
А от дослідження в Китаї засвідчили, що ці «зайві» чоловіки передусім страждають від депресії й низької самооцінки та дуже-дуже нещасливі. Можливо, вони, за наявності такої культурної опції, з радістю погодилися б ділити одну жінку-захисницю й турбуватися про її дітей.
Африканські зозулі та відносність сімейних цінностей
Усе-таки найчастіше вкладає у дітей більше самка, аніж «чоловік». Якщо дітей виводить у люди тільки один з батьків, то у 9 % видів птахів це буде самка, і лише в 1 % – самець. Такі цифри свідчать, що загалом діти птахів – це радше жіноча справа. Невже самого лише зсуву статей достатньо, аби перекрутити стандартний розподіл родинних ролей, що є такими звичними і для птахів, і для людини?
Погляньмо на двох дуже близьких родичів – два види зозуль, що мешкають в Африці. Коукал білобровий (Centropus superciliosus) і коукал чорний, або африканський (C. grillii), належать до одного роду. Вони не підкладають яйця до чужих гнізд, як це роблять наші зозулі, а виховують дітей самостійно. Обидва види мешкають у надзвичайно подібних умовах, є сусідами у схожих біотопах, мають однакові терміни інкубації яєць, їхню кількість, схожі темпи росту пташенят. Але їхня сімейна вдача абсолютно протилежна. Коукал білобровий – традиціоналіст. У нього про дітей піклуються обоє батьків. Самка коукала білобрового більша за самця на 13 %, і співвідношення статей у них майже однакове. А от у коукала чорного самка – власниця території та гарему з трьох-п’яти самців, які турбуються про потомство, поки вона захищає територію. Самка більша за самця на 70 %. Співвідношення статей тут зсунуто – на кожну «жінку» припадає 2,5 «чоловіка». Яким чином у двох таких близьких видів розвинулося абсолютно різне розуміння того, що таке «нормальна родина»?
Долини річок у Танзанії, де мешкають обидва види коукалів, затоплюються в сезон дощів і утворюють ідеальну «їдальню» на будь-який смак. Жаб, ящірок, різних комах і риби тут дуже багато, але коли починається посуха, долини перетворюються на непривітну пустелю. Коукал чорний, на відміну від білобрового, – мігруючий, і тому починає розмножуватися пізніше. Це веде до стислішого часового періоду, коли кормів досить для вигодовування пташенят, отож щільність цього виду й конкуренція за території значно більша. Крім того, висока щільність приваблює хижаків. Отже, умови коукала чорного такі, що хтось має давати відсіч суперникам і хижакам, так би мовити, full time, і не дивно, що це виявилася більша за розміром стать. Сприятливі природні умови в сезон дощів надали достатню кількість їжі, аби один з батьків повністю забезпечив виводок. А далі самки змогли залучати на свої охоронювані території інших самців, формувати гареми і вже жорстко конкурувати за них, поки «слабка стать» носиться з кормом для дітей. Конкуренція й хижацтво при цьому збільшували смертність серед цих «амазонок», аж поки співвідношення статей не зсунулося остаточно.
Отже, невеликої різниці в розмірах виявилося достатньо, аби природний добір сформував позитивний зворотний зв’язок між розмірами, зсувом співвідношення статей і природними умовами у випадку коукала чорного. Схоже, що подібна історія відбулася і у випадку жіночого гарему трупіала Монтесуми. А от коукал білобровий плекає традиційну родину не з християнських чеснот, а тому, що в нього просто не вистачає можливостей і сили добору, аби теж завести гареми, батьків-одинаків та іншу «сімейну альтернативу»143.
Це доволі невтішний висновок. Ми знаємо багато сімей, де про дітей турбується винятково той з батьків, який менше заробляє, і зазвичай це жінка. А в чоловіка завжди є виправдання: він тяжко працює, приносить гроші в дім – «відганяє хижаків і захищає територію», мовою коукалів чорних. Якщо він не займається дітьми й навіть заведе якийсь гарем, суспільство поставиться до цього з розумінням – «може собі дозволити». Неприємно думати, що купа людей поводиться більш-менш пристойно тільки тому, що просто не може собі дозволити альтернативи. На щастя, люди – не коукали. Те, що у птахів визначає природний добір, у нас – елементарна порядність.
Традиції та порядок… А також безлад
Доволі складно сказати, що таке традиційна українська родина. Хтось уявляє «садок вишневий коло хати» і велику родину з бабусями, дідусями, тітками, дядьками, племінницями і так далі. Хтось розуміє під цим стандартну нуклеарну сім’ю: мама, тато, діти.
Я особисто обожнюю нудні цифри й покладаюся у своєму розумінні на них. Якщо ви їх ненавидите – просто пропустіть цей і наступний абзаци. Цифри про українську родину розповідають нам ось що. У 2019 році частка домогосподарств з дітьми у нас складала 37,9 %, водночас без дітей – 62,1 %. З тих домогосподарств, які не мають дітей, більшість – це непрацездатні особи й пенсіонери, але 37,4 % – це працездатні люди дітородного віку. Більшість сімей, де є діти, мають тільки одну дитину, а 20,3 % таких домогосподарств – це неповні сім’ї, де діти не мають одного чи обох батьків. У 95 % випадків відсутній батько144.
А ось матеріали перепису населення у 1979, 1989 і 2001 роках, того самого «старого», далекого від сучасних цифрових реалій. Тут можна побачити, як зменшується відсоток нуклеарних родин з дітьми чи без них, зате зростає відсоток «розширених родин», коли дорослі діти беруть шлюб і залишаються жити разом з батьками145. До 2007 року постійно зростав також відсоток дітей – соціальних сиріт.
Якщо з нашої хаотичної та небагатої країни полинути за океан, картинка буде трохи інша. Американські дослідження засвідчують, що стабільна нуклеарна родина типу «Жили довго й щасливо, народили дітей і померли в один день» в умовах сучасного американського життя – це дуже дорога іграшка для багатих. Станом на 2005 рік з обома батьками проживали 85 % дітей вищого та середнього класу, і тільки 30 % дітей – у робочих родинах. Тренери, няні, психотерапевти, репетитори, лікарі – усі ці люди виконують функції, які до 1970-х грали сусіди, друзі й родичі. А саме: доглядають, навчають, соціалізують дітей і знімають навантаження з батьків. Змінилося й уявлення про те, для чого взагалі потрібна сім’я. Якщо в Америці 1950–1960-х у сім’ї головними вважалися діти, то в подальшому це перетворилося на певну форму самореалізації двох чи більше дорослих людей. Не дивно, що у 2017 році половина дорослих американців були несімейними146.
Птахи, як і будь-які тварини, – не люди. Вони створюють сім’ю з метою розмноження й відтворення. Вісімдесят один відсоток усіх видів птахів турбується про потомство у складі традиційної двобатьківської сім’ї, 10 % – це одинаки, а от 9 % – великі родини з помічниками й родичами, часто типу «розширеної» патріархальної сім’ї, як у родині Кайдашів чи в типовій американській родині ХІХ століття.
Погляньмо на очеретянок – велику групу коловодних птахів з найрізноманітнішими типами родин. Наші птахи – очеретянки велика й лучна (Acrocephalus schoenobaenus), які мешкають на багатих поживою територіях, – заводять собі гареми. Деякі інші українські види очеретянок – ставкова (Acrocephalus scirpaceus), садова (Acrocephalus dumetorum), чагарникова (Acrocephalus palustris) – створюють традиційну нуклеарну сім’ю. А ті, які живуть і розмножуються на проблемних територіях чи в умовах нестачі гніздових ділянок, потребують допомоги з потомством і можуть заводити собі штат помічників.
Наприклад, в очеретянки піткернської (Acrocephalus vaughani) частина популяції утворює батьківське тріо, кожен член якого вкладається у виводок однаково. В очеретянок тонкодзьобої (Acrocephalus melanopogon) та африканської (Acrocephalus baeticatus) самці-безхатьки «наймаються» нянями-помічниками до щасливців з гніздами й ділянками в надії на можливість ангажувати самку під час її другого виводка. Але найяскравіший приклад великої родини – рідкісний птах, ендемік Сейшельських островів, очеретянка сейшельська (Acrocephalus sechellensis).
Одинаки помирають першими. Принаймні на Сейшелах
Сейшельські острови в Індійському океані – чарівне місце, населене унікальними фауною та флорою. Багато видів птахів звідти не трапляються більше ніде у світі, тобто є місцевими ендеміками. Як і вся подібна острівна фауна, вона вкрай вразлива, тож не дивно, що багато видів опинилися на межі вимирання. Історія очеретянки сейшельської (Acrocephalus sechellensis) – непоказної сірої пташки серед тропічних розкошів – на щастя, є історією успіху (див. посилання). Коли людство схаменулося, очеретянки сейшельської залишилося 26 особин у світі на єдиному крихітному острові Кузен. Зусилля вчених дозволили спочатку штучно довести популяцію до 300 особин, а потім і заселити птахами ще два острови147. Наразі всі три популяції стабільні, а біганина навколо очеретянки сейшельської та її порятунку дозволила вченим виконати надзвичайно цікаві дослідження.
Очеретянка сейшельська не може дозволити собі таку розкіш, як гареми чи традиційна нуклеарна сім’я. На островах мало місця, гніздових ділянок не вистачає, та і якість їхня невисока. У таких умовах немає змоги всім охочим завести родину, і кожне яйце в кожній родині – на вагу золота. Тому на будь-яку пару, що розмножується, і її спадкоємця припадає цілий натовп близьких і далеких родичів-помічників. Як і в людей, більшість помічників – жінки, вони допомагають у всьому: від будівництва гнізда до насиджування. Чоловіки-помічники також беруть участь у загальному процесі, допомагаючи з вигодовуванням та захистом території. Родинні зв’язки в очеретянки сейшельської – це все. Молоді самки допомагають тільки тим родичкам, від яких бачили батьківське піклування148. Серед цих птахів поширена подружня невірність, тому родину рахують «по матері». Ось чому саме самки – головні помічники. Співвідношення статей у популяціях очеретянки сейшельської дуже зміщене на користь жінок. На високоякісних територіях самки можуть відкласти друге яйце й відрегулювати стать у ньому на користь жіночої149, аби народити собі більше молодих помічниць. Як бачимо, зсув на користь однієї статі може супроводжувати утворення не тільки гаремів, але й розширеної матріархальної родини.
Життя очеретянки сейшельської – суцільний стрес. Аби розмножитися, треба зайняти дефіцитну територію, та не будь-яку, а високої якості. Неякісна територія не прогодує помічників і призведе до зсуву співвідношення статей у яйцях на користь чоловіків, що тільки посилить конкуренцію та стрес150. А стрес – це не просто шкода здоров’ю, це і передчасне старіння.
Нещодавно у Nature Communications було опубліковане дослідження, присвячене теломерам очеретянки сейшельської – спеціальним ділянкам ДНК на кінчиках хромосом. Скорочення теломер добре досліджене в людини й різних тварин і є біологічним маркером старіння організму. Вважається, що теломери вкорочуються у відповідь на фізіологічний стрес. Погана домівка, сім’я без помічниць, злі сусіди, що зазіхають на територію, – усе це призводить до швидкого скорочення теломер і передчасного старіння одиноких самок очеретянки сейшельської. Водночас у матріархів – власниць великих територій із сусідами, які також є родичами, в оточенні дбайливих люблячих дочок, онук і синів теломери скорочуються набагато повільніше, і старість не поспішає у дім151.
Кожна мати знає, що родина – це не тільки радість, вона коштує дуже дорого. Люди, затуркані роботою і стресом, яким не допомагають з дітьми сім’я та родичі, але в оточенні популярних приказок про «зайку та лужайку» та «Бог дав дитину, дасть і на дитину», старіють передчасно. Будь-хто погодиться, що краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим. Не дивно, що в сучасному світі дедалі більше людей усвідомлено відмовляються від перспективи мати дітей.
Кооператив «Наша родина»
Чи завжди помічники в гнізді – це діти й онуки однієї самиці? Ні, це спрощена версія того, що вчені називають «кооперативне розмноження птахів». По-перше, у птахів бувають шведські родини. Декілька самок і самців формують групу, всередині якої всі кохають усіх, а в результаті – сумісними зусиллями плекають та охороняють спільне гніздо зі спільним потомством. По-друге, помічники у великих родинах можуть бути як родичами одне одному й сімейній парі, так і чужинцями. Врешті-решт, кооперативне розмноження існує та еволюціонує у птахів довгенько. Воно виникло незалежно в різних групах птахів аж 28 разів, хоч і загалом більш поширене у нагніздних видів зі сліпими й безпомічними пташенятами, які потребують довшого піклування, і це доволі логічно152.
Головною причиною виникнення інституту «гніздових помічників» вважають ситуацію, коли частина птахів чомусь не може податися деінде на пошуки власного сімейного щастя. Згадаймо очеретянку сейшельську. Коли всі гніздові території зайнято і життя та середовище існування взагалі не надто прихильне до тебе, часто немає змоги завести дітей самому, але є можливість допомогти з дітьми родичів. Це схоже на квартиру в «хрущобі», де живуть разом три покоління, бо не можуть заробити грошей на оренду чи купівлю власного житла. Більшість помічників тільки й чекає, коли зможе зайняти сімейну квартиру або виселитися кудись і створити власну сім’ю. Ця гіпотеза виникнення кооперативного розмноження так і називається – гіпотеза «важкого життя». Звучить не надто весело, чи не так?
Чому ж птахи допомагають із чужими дітьми, а не літають деінде, вільні, стильні та мобільні? Серед прямих зисків – шанс успадкувати територію пари, що розмножується, належність до великого клану, тобто більша ймовірність вижити, та отримання відповідного досвіду. Спеціальні дослідження засвідчили, що з 213 видів, які влаштовують «кооперативи» з метою розмноження, 30 % утворюють змішані групи з родичів і не-родичів, а у 15 % помічники при гнізді є чужинцями.
Погляньмо хоча б на нашого старого знайомця, австралійського малюра сапфірового. Це не птах, а суцільний бразильський чи то серіал, чи то карнавал у кольорових перах. Мало того, що самки направо і наліво зраджують і більшість дітей – позашлюбні. У цих птахів на гніздовій території пари є ціла купа помічників, які допомагають вигодовувати малечу. Ці помічники виявляються ким завгодно, тільки не родичами пари й потомства. Ще б пак – у малюра сапфірового неможливо розібратися, хто кому батько, мати, діти й розлучені в дитинстві близнюки. Ті пташенята, яких годує черговий малюр-помічник, найімовірніше, йому не брати, бо нинішня господиня території йому, найімовірніше, не мати. У шукачок пригод на свою голову, «дружин» малюра, величезний рівень смертності, розлучень і втеч подалі від шлюбних обов’язків. Крім того, абсолютно невідомо, хто був батьком цих пташенят, адже, найімовірніше, мати тікала до нього далеко від шлюбної території. Ба більше, допомога у вигодовуванні жодним чином не підвищує рівня виживання дітей. Єдина причина, чому самець-помічник це робить – можливість залишатися на території у складі групи153.
Для азійських рибалочок строкатих (Ceryle rudis), підсоколика малого (Falco columbarius), одуда (Upupa epops) та інших птахів допомога з нерідним виводком самця-прибульця на гніздову територію – це шанс на парування з місцевою самкою, не цього гніздового сезону, так наступного. Стратегія тут робоча: цього сезону годуємо чужих дітей, демонструючи дамі свої видатні батьківські якості, а наступного сезону в цьому самому гнізді годуємо вже своїх. У низки видів такий підхід із часом приводить до утворення сімейних тріо і груп, де два чи більше самців піклуються про одну самку та її потомство з надією, що діти саме його. Окремий випадок кооперативного розмноження – це своєрідне бойове братерство, а саме формування об’єднаної коаліції від самого початку, спільне займання чи захоплення території, а потім рівномірний розподіл родинної турботи в колективному гнізді154.
Кумівство в хорошому сенсі цього слова
Зрозуміліша причина виникнення кооперативного розмноження – допомога особинам своєї генетичної лінії. Це або прямі потомки, або кровні родичі «по матері» – брати, сестри, племінники.
Пам’ятаєте синиць-ремезів, які запросто отримують звання українських «Найгірших батьків року», бо самці й самки змагаються одне з одним, хто перший залишить гніздо й партнера? Родичі наших ремезів, ремези південні (Anthoscopus minutus), що мешкають у Південній Африці і теж мають гніздо-«рукавичку», – їхня абсолютна протилежність. Ремези південні вірні одне одному, разом будують гніздо від даху до входу, спільно піклуються про дітей і не розлучаються. За сезон у них є два виводки в одному гнізді, і діти з першого допомагають батькам піклуватися про менших братів і сестер з другого виводка155. Справжня сімейна ідилія як вона є, чи не так?
У птахів є й так звана ситуативна допомога. Згадаймо синицю довгохвосту, маленьку кульку з пер із довгим хвостом, дуже складним гніздом і чітким розподілом територій. Зазвичай ці птахи розмножуються у традиційних сім’ях, але невдаха, який не зміг зайняти ділянки та привабити самку, може стати помічником при гнізді близьких родичів156. Звісно, це станеться ближче до кінця гніздового періоду, коли всі шанси на створення власної родини в цьому сезоні вже вичерпано. Самці синиць довгохвостих – невеликі любителі тривалих подорожей. Молоді особини розселяються від батьківського гнізда в середньому на 400 метрів, тож не дивно, що на одній ділянці мешкає цілий клан, а всі птахи – одне одному рідні. У таких умовах часто знайдеться самець-безхатько, якому не вистачило місця під гніздо і залишився тільки варіант податися в найми до своїх.
Що мені завжди подобалося у тваринному світі? Яку драму людського життя не візьми – тут завжди знайдеться цікавий відповідник. Пам’ятаєте, як у поемі Тараса Шевченка «Наймичка» жінка все життя піклувалася про сина, якого підкинула бездітній родині, криючись від нього під личиною найманої служниці? А тепер познайомимося з одним з найкрасивіших птахів української фауни, демонічним ворогом українських бджолярів – бджолоїдкою. Насправді цей птах харчується здебільшого осами, шершнями, кониками та джмелями (див. посилання). Мешкають бджолоїдки колоніями в норах, які риють у піщаних урвищах. Цих яскравих мелодійних птахів можна побачити і в околицях Києва.
У 16–30 % сімей бджолоїдок зазвичай є помічники, які допомагають вигодовувати малечу. Це особи, які повернулися до рідної «родової» колонії із зимівлі, загніздилися, але зазнали невдачі у спробі розмножитися157. Спеціальні генетичні дослідження показали, що помічники є родичами одному з членів пари. Але є пікантний момент. Не всі діти виявилися рідними «чоловіку» в парі. У таких випадках помічник-«наймичка», якщо він не був рідним батьком чи родичем матері, найімовірніше, був родичем тому самому невідомому коханцю й наглядав за його потомством158.
Гуманітарна допомога братнім народам
Отже, як бачимо, багато видів практикують допомогу в домашніх турботах чужим чи рідним представникам свого виду. Значно рідкісніше явище – міжвидове вигодовування, коли представник якогось виду вигодовує пташенят іншого виду (див. посилання). На теренах Європи благодійність і волонтерство спостерігаємо у звичайнісіньких видів горобиних птахів: синиць великої та блакитної, повзика, волового очка (Troglodytes troglodytes), дрозда чорного, вільшанки, горобця хатнього й шпака. Відомий випадок, коли дрізд чорний вигодовував пташеня галки, а на просторах мережі можна знайти відео, де вільшанка годує пташеня плиски білої (Motacilla alba). У Сполучених Штатах Америки описано випадок, коли горобець хатній захопив гніздовий ящик сіалії (Sialia sialis) з трьома яйцями і в подальшому вигодовував усіх трьох її дітей. Також відома ситуація, коли родина ластівок-білозорок річкових (Tachicineta bicolor) дозволяла молодому горобцю хатньому годувати своїх пташенят, тимчасом як дорослих горобців переслідувала та відганяла. Разом у світі зафіксовано 65 видів птахів – міжвидових «усиновлювачів», і 71 вид – «усиновлених»159.
Навіщо птахи це роблять? Таке може відбуватися через низку різних причин. Наприклад, як у випадку горобця та сіалії, кладка спочатку була захоплена разом із дуплом або гніздовим ящиком іншим, агресивнішим видом. Синиця велика також може захопити домівку блакитної, відкласти свої яйця в уже існуючу кладку, а потім вигодувати своїх і «блакитних» пташенят разом.
