Текст книги "Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання"

Автор книги: Наталія Атамась

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 16 страниц)

37 Explosive eversion and functional morphology of the duck penis supports sexual conflict in waterfowl genitalia | Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences. royalsocietypublishing.org/doi/abs/10.1098/rspb.2009.2139

38 Suebsaeng A. The Latest Conservative Outrage Is About Duck Penis. Mother Jones. motherjones.com/politics/2013/03/latest-conservative-outrage-about-duck-penis/

39 Ducks Meet the Culture Wars. nationalgeographic.com/science/phenomena/2013/03/25/ducks-meet-the-culture-wars/

40 Evidence of phenotypic plasticity of penis morphology and delayed reproductive maturation in response to male competition in waterfowl. bioone.org/journals/the-auk/volume-134/issue-4/AUK-17–114.1/Evidence-of-phenotypic-plasticity-of-penis-morphology-and-delayed-reproductive/10.1642/AUK-17–114.1.full

41 Rudolfsen G., Figenschou L., Folstad I., Tveiten H., Figenschou M. Adjustments of sperm characteristics in relation to social status. Proc Biol Sci., 2006;273:325–32.

42 Immler S., Pryke S. R., Birkhead T. R., Griffith S. C. Pronounced Within-Individual Plasticity in Sperm Morphometry Across Social Environments. Evolution. 2010;64(6):1634–43.

43 Cornwallis C. K., Birkhead T. R. Changes in Sperm Quality and Numbers in Response to Experimental Manipulation of Male Social Status and Female Attractiveness. Am Nat., 2007;170(5):758–70.

44 Sexual selection and the evolution of sperm quality | Molecular Human Reproduction | Oxford Academic. academic.oup.com/molehr/article/20/12/1180/1062336

45 Brouwer L., Griffith S. Extra-pair paternity in birds. Mol Ecol., 2019; 28.

46 Poesel A., Kunc H., Foerster K., Johnsen A., Kempenaers B. Early birds are sexy: male age, dawn song and extrapair paternity in Blue Tits, Cyanistes (formerly Parus) caeruleus. Anim Behav., 2006;72:531–8.

47 Gerlach N. M., McGlothlin J. W., Parker P. G., Ketterson E. D. Promiscuous mating produces offspring with higher lifetime fitness. Proc R Soc B Biol Sci., 2012;279(1730):860–6.

48 Fluctuating Environments, Sexual Selection and the Evolution of Flexible Mate Choice in Birds. journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371/journal.pone.0032311

49 Bouwman K. M., Burke T., Komdeur J. How female reed buntings benefit from extra-pair mating behaviour: testing hypotheses through patterns of paternity in sequential broods. Mol Ecol. 2006;15(9):2589–600.

50 Suter S. M., Keiser M., Feignoux R., Meyer D. R. Reed bunting females increase fitness through extra-pair mating with genetically dissimilar males. Proc R Soc B Biol Sci., 2007; 274(1627): 2865.

51 Bouwman K., Komdeur J. Old female Reed Buntings (Emberiza schoeniclus) increase extra-pair paternity in their broods when mated to young males. Behaviour, 2005;142.

52 Valera F., Hoi H., Krištín A. Male shrikes punish unfaithful females. Behav Ecol., 2003; 14(3): 403–8.

53 Lukas D. Caring for Offspring in a World of Cheats. PLOS Biol., 2013; 11(3): e1001519.

54 facebook.com/minjust.official/photos/a.261295630958788/851427468612265/?type=3.

55 Jeschke J. M., Kokko H. Mortality and other determinants of bird divorce rate. Behav Ecol Sociobiol., 2008;63(1): 1–9.

56 Ciaranca M. A., Allin C. C., Jones G. S. Mute Swan (Cygnus olor). В: Birds of the World. Ithaca, NY, USA.: Cornell Lab of Ornithology; 2020. doi.org/10.2173/bow.mutswa.01

57 Cézilly F., Dubois F., Pagel M. Is mate fidelity related to site fidelity? A comparative analysis in Ciconiiforms. Anim Behav., 2000;59(6): 1143–52.

58 Kempenaers B., Adriaensen F., Dhondt A. A. Inbreeding and divorce in blue and great tits. Anim Behav., 1998;56(3): 737–40.

59 Hatchwell B. J., Russell A. F., Ross D. J., Fowlie M. K. Divorce in cooperatively breeding long–tailed tits: a consequence of inbreeding avoidance? Proc R Soc Lond B Biol Sci., 2000;267(1445): 813–9.

60 Halimubieke N., Kupán K., Valdebenito J. O., Kubelka V., Carmona-Isunza M.C., Burgas D., et al. Successful breeding predicts divorce in plovers. Sci Rep., 2020;10(1):15576.

61 Gwiazda R., Ledwon M., Neubauer G. Sex-Specific Foraging Behaviour of Adult Whiskered Terns Chlidonias hybrida in Response to Body Mass and Offspring Age. Acta Ornithol., 2017; 52: 81–92.

62 Ledwon M., Neubauer G. Offspring desertion and parental care in the Whiskered Tern Chlidonias hybrida. Ibis, 2017; 159(4). 860–872.

63 Dubiec A. Condition-dependent clutch desertion in Great Tit (Parus major) females subjected to human disturbance. J Ornithol., 2011; 152: 743–9.

64 Ledwon M., Neubauer G., Żmuda A., Flis A. Interaction between parent body condition and sex affects offspring desertion in response to acute stress. J Ornithol. 14/02/2019; 160, 417–428.

65 Bleeker M., Kingma S. A., Szentirmai I., Székely T., Komdeur J. Body condition and clutch desertion in penduline tit Remiz pendulinus. Behaviour. 2005; 142: 1465–78.

Розділ 3 Моя хата скраю: латифундисти, комунальники та хуторяни пташиного світу

Колись, коли ялини були високі, а я – маленька і тільки починала свій науковий шлях, дисертаційним вітром мене занесло працювати до Шацького природного національного парку на Світязі. Посередині цього величезного озера розташований острів, на якому гніздував тодішній мій головний об’єкт і володар – мартин жовтоногий (Larus cachinnans). Я писала дисертацію щодо його екології. А ще на острові гніздувала орнітологічна гордість парку – рідкісна качка крех великий (Mergus merganser).

Треба сказати, що крехи – це птахи, що гніздують у дуплах дерев. Усі дуплогніздні види качок України є рідкісними, і крех великий – не виняток. Його недарма називають великим – дупло чи напівдупло йому треба чималеньке. На зимівлі креха легко зустріти по всій Україні, зокрема в люті морози на незамерзлих ополонках у Києві на Дніпрі, а от гніздує він тільки в Шацькому національному парку.

Острів на озері Світязь, де оселився крех, заповідний, і доступ туристів туди заборонено. Моє перебування на ньому з дослідницькою метою погодили на найвищому рівні. Узявши з мене слово, що я нікуди за межі колонії мартина жовтоногого та «господарської зони» острова не потикатимуся, місцевий орнітолог Василь Матейчик і єгері доправили мене моторним човном на острів.

«Господарською зоною» були причал для човнів, доріжка до столика під навісом, покіс навколо доріжки та хатинка єгерів з високим ґанком і горищем. Мене одразу попередили, аби на горище я не лізла, бо саме там самка креха влаштувала гніздо.

Далі мені здалеку показали місцевий туалет типу сортир, цілковито захований у непролазних кущах кропиви. «Туалет не працює!» – суворо сказали мені, бо в кабінці, безпосередньо в дірці, влаштувала гніздо ще одна самка креха.

І, нарешті, мене з усіма пересторогами завели на ґанок і повідомили, що можна ступати тільки на одну з верхніх дощок, бо інші риплять. А під ґанком улаштувала гніздо третя самка креха, і вона нервувала, коли над головою рипіло. Дуже обережно пан Василь підняв одну з дощок, і я шанобливо зазирнула в щілину. Величезна качка просто піді мною стурбовано втислася у гніздо.

Отже, я була оточена рідкісними дуплогніздними крехами з усіх боків і зрозуміла, що маю ходити «господарською зоною» навшпиньках. Намету я із собою не взяла, ночівлю просто неба унеможливили юрми скажено кусючих комарів, і я влаштувалася в хатинці. Заснути не виходило – на острові вирувало нічне життя. Під хатою тупотіли їжаки, на даху хтось стрибав, на горищі, як скажені, верещали кажани, з колонії час від часу долинали невдоволені крики чапель. У вікно світив повний місяць, вітер шарудів деревами, і тіні від гілок моторошно стрибали підлогою. А потім біля хати залунали звуки важкої ходи, і через вікно в місячному сяйві майнула тінь чиєїсь голови. Я перелякалась не на жарт, прожогом злетіла з ліжка і схопила велику косу, що стояла в кутку. Рвучко прочинила двері і замахнулася косою на чоловіка, який стояв під дверима на єдиній нериплячій дошці. Його миттю знесло з ґанку. Ми вклякли, витріщаючись одне на одного. «Обережно, тут під ґанком гніздо креха», – автоматично видала я. «Ага, я знаю», – відповів він. Від нашої метушні самка креха незадоволено зашаруділа під дошками. «Ви хто такий?» – миттю стишила я голос. «Це ви тут хто така?» – так само пошепки обурився він. Самка продовжувала нервове шарудіння.

Звісно, це був якийсь з інспекторів парку, якого не попередили про мій приїзд. Він побачив з човна світло від ліхтарика на острові й вирішив пересвідчитися, чи це раптом не якісь незаконні туристи. Наступного дня я залишила єдиний в Україні острів дуплогніздних качок, на якому більшість цих птахів гніздували де завгодно, тільки не в дуплі.

Півцарства за дупло

Квартирне питання у птахів – справа дуже серйозна. У дуплогніздних качок, наприклад, дупло має вмістити чималу самку та кладку із 7–12 яєць. Таких дупел насправді не так уже й багато, і це призводить не тільки до гніздування качок у дірках туалетів. В американської деревної качки – каролінки (Aix sponsa) процвітає гніздовий паразитизм, коли самки, які не змогли знайти апартаментів під гніздо, просто залишають своїх дітей у дуплі щасливої квартировласниці. У деяких деревних качок у дуплі, крім власної кладки, таким чином опинялося до 50 чужих яєць, зокрема й інших дуплогніздних видів, як-от креха жовтоокого (Lophodytes cucullatus). Звісно, качка не може опікуватися такою величезною кількістю пташенят, і доводиться кидати гніздо. Тому одна з умов правильної квартири – потаємне розташування, аби не занадто багато безхатьків понав’язувало своїх яєць господарю66.

Коли качка-невдаха не змогла підкинути дітей до житлової площі особин свого виду чи інших качок, то її яйця можуть опинитися в дуплі сови. При цьому качка без вагань викидає яйця господині геть. Наприклад, мешканка Північної Америки сова сплюшка північна (Otus asio) висиджує приймаків і навіть намагається їх годувати. Уже за добу-дві після вилуплення каченят рідна мати з’являється під дуплом і забирає дітей із собою67.

Деякі дупла розташовані на досить значній висоті, у лісі, за багато метрів від води – у ситуації з дефіцитом житла не будеш надто перебірливим. Маленьким дводенним каченятам необхідно вибратися з дупла, яке може бути розташоване на висоті до 20 метрів, і стрибнути на землю. Відео із цими карколомними стрибками неодмінно дивують глядачів ютубу (див. посилання).

Гніздовий паразитизм деревних качок спричинено нестачею квартир, яка за своїми масштабами й наслідками схожа на велику житлову кризу 1920-х у радянській імперії, що супроводжувалася бійками, сварками, доносами, «уплотнєнієм» і справжніми квартирними війнами.

Первинний і вторинний ринок дупел

Дупло – прекрасне захищене житло, не кожен хижак зможе знайти й дістатися самки та її малюків. Усі птахи, що гніздують у дуплах, поділяються на дві великі групи: «будівельники» та «квартиранти». З «будівельниками» зрозуміло – у наших лісах і парках це передусім дятли, хоча й деякі синиці можуть своїми крихітними дзьобиками проколупати в напівгнилій деревині якогось пенька нішу-напівдупло, достатню для розміщення гнізда. «Квартиранти» ж оселяються у готових домівках, які надають старі дуплясті дерева та «будівельники». Наприклад, серед 84 північноамериканських видів, що гніздують у дуплах, 26 % користуються природними дуплами, 32 % – це «будівельники», а ще третина (37 %) – це види, які повністю чи частково залежать від їхньої праці68.

Ось чому так важливо зберігати старі ліси, а в них – старі дуплясті дерева. Те саме стосується й міських парків і лісопарків, у яких міські служби «Зеленбуду» часто воліють позбутися старих «аварійних» дерев. А це не тільки багатоквартирний дім, який рятує під час нескінченної житлової кризи десятки птахів, а й їдальня для птахів-«будівельників», насамперед дятлів, які забезпечують житлом безліч дуплогніздників лісопарку.

Між видами-«квартирантами» відбуваються запеклі сутички за житло. Шпаки виганяють зі шпаківень горобців хатніх. Горобці хатні безжально викидають із гнізд яйця та вбивають пташенят ластівок. Зміни клімату призвели до того, що у синиці великої терміни розмноження почали збігатися з термінами іншого дуплогніздного виду – мухоловки строкатої (Ficedula hipoleuca). У деякі особливо теплі роки агресивні й запальні синиці великі в боротьбі за житло вбивають близько 10 % самців мухоловки69.

А «будівельники» – самі собі господарі у своїй хаті. От, скажімо, дятел чорний, або жовна чорна (Dryocopus martius). Це один з найгарніших птахів київських лісопарків зі старими деревами, передусім Голосіївського. Великий вугільно-чорний птах з яскраво-червоною шапочкою харчується личинками великих жуків, які ховаються під корою мертвих засохлих дерев. Іноді в лісі можна зустріти величезне сухе й у прямому сенсі «голе» дерево – кора знята від верхівки до землі й величезними купами лежить навколо стовбура. Це робота міцного дзьоба птаха. Жовна також робить великі доволі помітні дупла з видовженими, майже прямокутними отворами. Лісові куниці непогано знаходять і запам’ятовують такі дупла, і тому жовні треба щороку будувати собі нову «квартиру», аби убезпечити родину від нічного візиту розбійників70.

За рахунок великих дупел жовни в помірних широтах вирішити житлову проблему можуть сичі волохаті (Aegolius funereus), галки (Corvus monedula), кажани, шершні та симпатичні лісові ссавці – вовчки. Значно складніше доводиться великим птахам-дуплогніздникам у тропіках.

Ось велика родина птахів-носорогів. П’ятдесят вісім видів цих величних птахів мешкають в Африці та Азії, і всі вони гніздують у дуплах. Птахи ці великі, дупла також потрібні чималенькі. Аби убезпечити самку й виводок, самець замуровує їх у «квартирі», цементуючи вхідний отвір глиною та залишаючи тільки невеличку дірочку для їжі. У більшості видів птахів-носорогів самка та діти таким чином повністю залежні від самця, а в деяких випадках – також від особин-«помічників», молодих самців, які не розмножуються, але допомагають годувати виводок.

Особливо не пощастило рідкісному шоломодзьобому калао (Rhinoplax vigil), що мешкає в Таїланді та Індонезії. На відміну від інших птахів-носорогів, він має дзьоб, частина виросту-рога на якому – це тверда кератинова структура. Її використовують для виготовлення настільних прикрас і різьблення декоративних фігурок. На чорному ринку нелегальні перекупники з Китаю за голову самця дорослого калао дають гроші, яких вистачить, аби жити кілька місяців бідній місцевій родині. І прирікають не лише самця, а і його самку та єдине дитя на смерть. Бо самка калао робить кладку раз на рік, п’ять місяців сидить замурована разом із пташеням у дуплі, а також линяє в ньому, втрачаючи всі пера та здатність літати. Увесь цей час їх годує винятково самець. Куля або сітка браконьєра разом з ним убиває всю родину71. Не дивно, що калао, який і без того потерпав від вирубки старих лісів з дуплами під плантації пальмової олії, швидко опинився в міжнародному переліку рідкісних видів у категорії «під критичною загрозою». Дім-фортеця стала для цього виду смертельною пасткою.

Ще одна група, яка критично залежить від наявності дупел, – папуги. У деяких видів квартирне питання піддає випробуванням найсвятіше, те, чим уславлені ці птахи, – подружню вірність. Знайомтеся: папуга зелено-червоний (Eclectus roratus), мешканець вологих тропічних лісів Папуа-Нової Ґвінеї. Це один з небагатьох видів, у якого самці чітко відрізняються від самок. Дами – червоно-пурпурові, а джентльмени – яскраво-зелені (див. посилання).

Гніздове дупло цих птахів має відповідати купі умов. Воно мусить бути велике, аби вмістити весь виводок із самкою аж до вильоту пташенят. Має розташовуватися не просто на великому дереві, а на верхівці найвищого на цій ділянці лісу. Тільки таке розташування дупла забезпечить велику кількість сонячного світла й захист від деревних хижаків, передусім пітонів. Як ви розумієте, у лісі таких «квартир» обмаль. За них точиться запекла боротьба. Самка в парі має головне завдання: усі одинадцять місяців сезону бути при гнізді та в будь-який спосіб охороняти правильне дупло від конкуренток. Саме тому вона така яскрава – це сигнал іншим самкам, що місце зайняте. А самець у цей час має забезпечувати кормом, насамперед фруктами, самку й виводок. Його зелений колір – маскувальний у тропічному лісі. Проблема в тому, що одного самця на прогодування дружини й дітей не вистачає. Тому самка «дружить» з трьома-сімома самцями, і кожен її годує, сподіваючись, що діти у виводку саме його. У кожного самця в лісі на утриманні перебуває від трьох до п’яти власниць дупла, з якими він парувався і в яких теоретично можуть бути діти від нього.

Але це ще не все. Дефіцит дупел призводить до досить рідкісного у птахів явища – інфантициду, коли самка може вбити власних дітей. У випадку цього папуги – суто дітей чоловічої статі. Річ у тому, що вже в перші години вилуплення маленькі самці й самки відрізняються за кольором. А дівчатка у цього виду зростають приблизно на сім днів швидше за хлопців. Якщо матері дісталося погане дупло, таке, що заливається тропічними дощами, це може знищити кладку та пташенят. І тому власниця «нехорошої квартири» пришвидшуватиме вихід усього виводка з дупла, вбиваючи пташенят-самців, що відстають у розвитку72.

Що й казати, кляте квартирне питання псує не тільки людей.

Східні мігранти в Європі

Зазирніть якось у ліс чи парк ранньою весною, коли в заглибинах ще лежить останній сніг, а на деревах тільки-но почали з’являтися перші бруньки. І ви обов’язково почуєте дуже голосний протяжний крик – «кі-кі-кі-кі-кі-кі». Це кричить повзик (Sitta europaea) – єдиний наш птах, здатний переміщуватися по стовбуру дерева вниз головою. У повзика красиве сизе оперення, довгий дзьоб, яким зручно виколупувати здобич з кори або роздовбати жолудя, і пронизлива пісня-крик (див. посилання). Як і птахи-носороги, цей вид замазує вхідний отвір глиною так, аби в гніздове дупло міг пролізти тільки він. Більшість «квартир», які займає повзик, – це глибокі дупла в живих деревах, які птах вистилає шматочками кори так, аби виводку було зручно зачаїтися під найвіддаленішою від отвору стінкою, якщо хижак таки спробує вдертися до гнізда73. Але на «квартири», що найкраще пасують для цілей повзика, у міських парках Європи є ще один, доволі несподіваний, претендент – великий і дужий папуга Крамера (Psittacula krameri).

Цей красивий зелений птах розселився в європейських містах та гарно до них адаптувався ще в середині ХХ століття. Його батьківщина – Індія та Східна Африка. Там він мешкає, наприклад, на схилах Гімалайських гір, тобто наші м’які європейські зими йому не страшні – аби були їжа й дупла для гніздування. Вважається, що початок європейській популяції поклали птахи, які втекли з неволі. На сьогодні значні колонії цих папуг існують у великих містах Великої Британії, Нідерландів, Бельгії, Німеччини, не кажучи вже про південніші країни.

Чисельність папуг продовжує зростати такими загрозливими темпами, що європейці хвилюються за свої місцеві види, з якими папуга конкурує за гніздові дупла. І недарма. Дослідження, проведені в Бельгії, засвідчили, що у випадку житлової кризи перші, кого ці пташині швондери починають «ущільнювати», – це повзики74. Ще одні жертви папужачої навали – кажани. В іспанському місті Севілья місцева популяція кажанів, вечірниць велетенських (Nyctalus lasiopterus) за десять років зменшилася на 80 %. Великі й сильні папуги в прямому сенсі викидають бідолашних кажанів з дупел і штучних кажанятників, де ті відпочивають удень75. Папуги також воюють за дупла з одудами, шпаками й маленькими совами – сплюшками (Otus scops).

Чому все це має нас хвилювати? Бо зелена навала вже впритул підібралася до наших кордонів. Нещодавно перша пара папуг Крамера загніздилася в Польщі, а під Києвом уже декілька зим поспіль тримається один наш, український, зелений прибулець. Як справжній натуралізований українець, він полюбляє сало, прихильно ставиться до щорічних паломництв київських бердвочерів і, певно, строчить послання в пташиному тіндері, розказуючи закордонним нареченим, скільки підходящих затишних хаток чекає на них в українських парках. Але поки він не знайшов собі пари, місцеві дуплогніздні види почуваються у відносній безпеці.

А їх у лісах і парках України гніздує чимало. Це синиці, шпаки, горобці польовий і хатній, схожий на мишу, непомітний птах-дереволаз – підкоришник (Certhia sp.), а ще —мухоловки, сови й одуди (Upupa epops). Колись в українських лісах жив також і дуплогніздний голуб – синяк (Columba oenas). Але старі ліси вирубували, дупел меншало, чисельність голуба-синяка падала, і врешті-решт він опинився в Червоній книзі України. Здається, вид був приречений, але сталася цікава річ. Синяк, як і багато інших дуплогніздних видів в умовах «квартирного» дефіциту, зміг освоїти гніздування в дірках та отворах бетонних стовпів ЛЕП. Чисельність цього пташиного біженця з потерпілих від людини лісів почала швидко відновлюватися76.

Голуб-синяк – це не єдиний приклад виду, який вирішив «квартирну» проблему за допомогою людини. Птахи загалом залюбки займають будинки й людські споруди під побудову власного житла. Ми вже згадували горихвістку чорну – типового птаха багатоповерхової забудови у великих містах. Серед інших мешканців скелястого ландшафту, а також ніш, гротів, урвищ і дупел, яким в Україні до вподоби припала людська забудова, – невеличкий сокіл боривітер (Falco tinnunculus), горобець хатній, галки, голуби, синиці великі, деякі сови – сич хатній (Athene noctua) і сипуха (Tyto alba).

У великих містах Європи до цього додається найшвидший птах на планеті – величний сокіл сапсан (Falco peregrinus), який полюбляє селитися на високих старих будинках, наприклад, церквах і соборах. У 2020 році в ніші на башті замку Кенігштайн у Саксонії, Німеччина, загніздувала найбільша сова Європи – пугач. До гнізда приставили вебкамеру, і любителі природи могли протягом року споглядати долю цієї гніздової пари та її трьох яєць.

Україна – не Росія, навіть для качок

Ще один приклад пошуку незвичайних «квартир» в умовах великих міст – історія невеличкої помаранчевої качки огаря в Москві. В Україні це досить рідкісна пташка, яка охороняється Червоною книгою України, мешкає вона переважно у степовій зоні. Гніздиться, хай як дивно, здебільшого в покинутих лисячих норах. Але в Москві на сьогодні перебуває єдина в Європі популяція огаря, яка змогла пристосуватися до життя у великому місті. У 1948 році з Московського зоопарку вилетіло декілька птахів, яким перестали підрізати крила. Птахи почали зимувати в місті, а за десять років в огарів з’явилися перші гнізда, які вони почали влаштовувати на горищах багатоповерхівок.

У цих качок самець і самка утворюють пару на декілька років. Поки самка насиджує кладку, самець «тримає територію» – кормову водойму, став чи озерце, – і відганяє звідти суперників. Саме туди подружжя має привести виводок після вилуплення пташенят. Малеча має спочатку вистрибнути просто на асфальт з горища, яке може бути розташоване дуже високо. Самка збирає їх докупи кілька годин, багато пташенят при цьому губляться й гинуть. На шляху до водойми сімейну групу в мегаполісі чекають багато небезпек – ворони, коти, собаки, транспортний рух і люди (див. посилання). Деякі пари втрачають на цьому шляху всіх своїх дітей. Тих, кому пощастило дістатися сімейної водойми, може чекати неприємний сюрприз – окупанти. Чисельність огаря в місті зростає, підходящих водойм залишається дедалі менше, серед самців починається скажена конкуренція та бійки. Водойму можуть окупувати суперники, пару господарів прогнати, а їхніх дітей присвоїти.

Такою є доля московських міських огарів. А що ж наші, українські, птахи? Більша частина популяції наразі залишилася в окупованому Криму. Друге за розмірами цілковито дике угруповання – на Сході України, можливо, припинило існування в результаті воєнних дій під час російсько-української війни. Місця перебування опинилися якраз на лінії фронту. Станично-Луганський рибгосп – одне з місць гніздування – було повністю знищено обстрілами, околиці заміновано. Хтозна, що тепер з огарями східної української популяції і чи повернуться вони колись додому.

Гнізда: від елітних до бюджетних

Тварини – непогані будівельники та ремісники. Вони створюють житло, намети, укриття, інструменти, пастки й загати. Для цього вони мають володіти певними навичками та правильно обирати відповідні матеріали. Серед усіх тварин саме птахи демонструють приголомшливі вміння, технології й різноманіття в побудові найважливішої речі – власної родинної хати, тобто гнізда.

Доволі довго, приблизно сто років, серед учених панувала думка, що гніздобудівна поведінка птахів – це інстинкт, і нічого крім нього. Спостерігаючи природну схильність деяких націй, наприклад, українців до хато– та майданобудування, справді можна вдатися в антропоцентризм та оману такого штибу. Але насправді у птахів здатність певним чином пристосовувати й організовувати простір для святої справи – захисту своїх рідних – це дивовижний коктейль генів, пам’яті, навчання та досвіду77. І в цьому сенсі ми й справді химерно схожі.

Гніздобудування – справа недешева. Птахи не просто витрачають багато енергії, вони також збувають дорогоцінний час. Цікавий північний мешканець наших соснових лісів, синиця чубата (Lophophanes cristatus), видзьобує нішу під гніздо у гнилій деревині мертвих дерев і пеньків. У парі цим займається переважно самка, але якщо самець у гарній фізичній формі, він активно допомагає. У такому випадку яйцевідкладання відбувається на п’ять днів раніше, і це неабияк підвищує подальші шанси на виживання для дітей. Час для птахів дуже важливий. Ось чому так багато птахів воліють зекономити – гніздують у дуплах, займають чужі кубла, активно крадуть одне в одного гніздовий матеріал, використовують одне гніздо декілька років поспіль.

Головна функція гнізда – це захист, передусім від погодних умов і хижаків. Особливо багато гнізд гине від хижаків у тропіках, але й у наших краях на пташину сім’ю чигає безліч небезпек. У небі чатують крилаті розорителі гнізд – ворони сірі (Corvus cornix), сойки (Garrulus glandarius), сороки (Pica pica). На землі полюють коти, щури та куниці. Різні види птахів мають надзвичайно точно регулювати висоту розміщення гнізда, враховуючи звички своїх ворогів. Наприклад, у «сумного» дрозда наших парків (чорного) завеликі гнізда й такі, що розташовані зависоко, будуть розорені швидше. Ще важливішим є захист від вітру, холоду, спеки й інших погодних умов, залежно від того, де мешкає птах – у тропіках чи пустелі, в Арктиці чи саванні. Постійно балансуючий еволюційний компроміс між витратами на гніздо та його функціональністю серед різних видів у різних куточках земної кулі породив шалене різноманіття пташиних архітектурних форм.

Птахи риють нори, будують плоти, ліплять з глини, бруду та власної слини житло на землі та хатинки на різних поверхнях, плетуть комунальні «будинки» на сотню родин та навіть створюють «інкубатори» з величезних куп гною та компосту. Але більшість людей, почувши вислів «пташине гніздо», уявляють невеличку напівкруглу чашечку з трави й гілочок. Насправді нам знайомі вигляд і форма гнізд не більш ніж 75 % відомих видів птахів, і з них близько 60 % – це горобині птахи. Саме їм належить той самий архетип пташиного гнізда – затишна округла оселя, схожа на зіставлені в жменьку долоні. Але насправді ця форма еволюційно пізня. Предки всіх горобиних птахів будували закриту хатинку з дахом. «Першогніздо» такої форми будувати було довго й складно, але воно забезпечувало надійний захист від негоди й хижаків. Його різноманітні варіанти досі можемо спостерігати серед великої кількості наших видів – ремезів, ластівок, синиць довгохвостих або вівчариків. А от більш спрощене гніздо-чашечка, не таке захищене, але простіше в побудові, виникало пізніше й незалежно чотири рази протягом усієї еволюційної історії птахів78.

Невже казка про трьох поросят бреше, і в еволюційній гонитві з вовком не завжди виграє найобережніше та найпрацьовитіше порося з кам’яною хатою?

Чинник хижаків і захисту від них украй важливий у деяких групах дрібних птахів. Учені довели, що в маленьких пташок тімелій дах над типовим гніздом-чашечкою з’явився під час еволюційного переходу від гніздування на деревах до оселі на землі, там, де виводку загрожує найбільша небезпека79. А в наших звичайних сорок щільний «дах» з гілок над великою міцною конструкцією гнізда виконує ще й іншу функцію.

Що занадто, то не здраво

Велике й кругле гніздо подружжя сорок будує разом, але самець не лише носить найважчі гілки, а й також цементує знизу чашу будівлі за допомогою глини та бруду. Сороки вважають, що не тільки стіни, а й міцний «дах» – це ознака справжнього чоловіка. Оцінюючи розмір будови й «даху» самка приймає важливе рішення: скільки дітей і якого розміру вона готова подарувати своєму обранцю в умовах, якщо перше житло може бути розорене хижаком і доведеться відбудовуватися та витрачати сили і здоров’я на другу кладку80.

Хтось скаже, що це меркантильність, та сороки можуть заперечити, що таким є відповідальне батьківство. І з натяком укажуть на своїх сусідів у коловодних ландшафтах, ще одних любителів будувати непрості закриті оселі – ремезів.

Вишукане гніздо-«рукавичка» маленьких синичок-ремезів вражає. Самець витрачає на побудову складної закритої конструкції з вербового чи тополевого пуху близько двохсот годин, це приблизно три-чотири тижні гніздового сезону. Самки тим часом оцінюють зовнішність самця й гніздо81. Більші гнізда мають у їхніх очах перевагу, адже вони кращі з погляду теплоізоляції та захисту кладки. Якщо самець і гніздо сподобалися, самка доплітає до гнізда вхід-трубу – «великого пальця» рукавички – і займається внутрішнім оздобленням. Гніздо, сплетене на самому кінчику тонкої гілочки, увесь час гойдається від вітру, тому, щоб яйця не побилися, усередині має бути багато пуху. Такі подружні роботи тривають один-два тижні. Якщо не вдалося спокусити жодної дами, деякі фанатики гніздобудування доточують гнізда самотужки. Інші в такому випадку кидають його, але тільки аби одразу почати будувати поруч нове.

Поки пара добудовує гніздо, сусіди запросто можуть навідатися і вкрасти будівельний матеріал зі стін недобудови. Кожен самець ремеза розривається між двома завданнями – охороною гнізда від крадіїв та охороною самки від залицяльників – він, як і ми, пам’ятає про позашлюбних дітей82.