Текст книги "Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання"

Автор книги: Наталія Атамась

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 16 страниц)

Які ще групи птахів є чемпіонами невірності? З наших видів це передусім ластівки. Символ весни й кохання, як відомо, має певний специфічний спосіб полювання – ширяючи в повітрі далеко від гнізда й одне від одного. У таких умовах досить складно стежити, де і з ким дружина проводить час, і запобігати зрадам. Але загалом у Європі кількість зрадливих видів невелика, приблизно 11 %. А от в Африці й Північній Америці таких видів 20 % від місцевої пташиної фауни. Країна подружніх зрад, що цікаво, – та сама, де мешкають найбільш вірні та віддані види, – Австралія. Саме в Австралії водяться птахи, які, перебуваючи у шлюбі, мають рекордний показник позашлюбних дітей: малюр сапфіровий (Malurus cyaneus) – 71,8 %, та сорочиця велика – 81,4 %52.

Для деяких широко поширених в Україні та Європі видів – синиці великої, лісової жительки мухоловки білошийої (Ficedula albicollis) та вже згаданої синиці блакитної – найменша кількість зрадниць буде характерна для високих широт, адже тут вони мають обмаль часу на розмноження. Ближче до субтропіків у тих самих видів кількість «рогоносців» значно зростає. Південні мешканці схильні до розпусти тому, що через теплі погодні умови період розмноження широко розтягнутий у часі й надає птасі більше можливостей ускочити в гречку.

Доволі поширеними невірність та позашлюбні діти є у видів, у яких до кожної пари приєднується ціла купа помічників. Якщо законний чоловік, запідозривши зраду, менше вкладатиметься в потомство, це буде компенсовано добрими самаритянами з помічників при сімейній групі. Саме така допомога дуже характерна для австралійських красивих пташок – малюрів сапфірових (див. посилання). Їхні самки влаштовують колективні еротичні вилазки, дівич-вечори, купою розлітаючись у глухий досвітній час за межі сімейної домівки на пошуки пригод.

Однак наші види не відстають. Такі дівочі набіги в пошуках вільного кохання на одну ніч відомі для «заміжніх» синьошийок. А синиці блакитні й зяблики заходять попросити солі до сусіда – самця-резидента, чия гніздова ділянка межує з їхньою. Пам’ятаєте, як синиці блакитні знаходять сексуальних партнерів за світанковою піснею? Здається, саме глухий темний час перед сходом сонця – найкращий момент для подружніх зрад.

Чоловіки також не пасуть задніх. Спецоперації на чужих територіях у пошуках легкодоступної самки практикують приблизно 80 % видів з тих, у кого мають місце подружні зради. Але це не означає, що самка отак просто віддасться на своїй території першому-ліпшому. Коханець, який сподобався, отримує своє, а небажаного пригостять ударами дзьобом, криками тривоги або просто втечуть.

Що робити чоловікам?

Вимальовується доволі невтішна картина: бідолашні обмануті чоловіки щосили вкладаються в турботу про нерідних дітей, знижуючи тим самим свої шанси в репродуктивній гонитві. Насправді у птахів здебільшого панує гендерна рівність. У видів, де самки – розпусниці, самці мають безліч інших шансів, крім тих, що надає офіційний статус у парі. У тих українських пернатих, жінки яких ходять до сусіда, чоловіки також регулярно заходять прибити поличку до сусідки. Але буває таке, що в одного виду в певній місцевості розпусники та зрадники – самки, а в іншій, навпаки, – самці.

Звісно, самці намагаються запобігти подружнім зрадам або появі небажаних дітей. Є два основні способи: охорона від конкурентів території і дружини та часті парування з нею. Звичайний хижак наших лісів і лісопарків – яструб великий (Accipiter gentilis) – може паруватися для однієї кладки до сотні разів. Таким чином самець убезпечує себе від того, що під час його тривалого періоду полювання деінде інший самець може запліднити самку і саме його дітей доведеться виховувати.

У деяких видів, наприклад, тієї самої синьошийки, ефективність охорони території та самки залежить від того, як багато самців-конкурентів – потенційних коханців, тримають свої території поруч. Крім того, постійна охорона території – енергетично витратний процес, і якщо це робиться за рахунок часу добування їжі, самець утрачає вагу та здоров’я.

Є пташка, для якої доведено справжній аб’юз щодо своєї партнерки за наявності тіні підозри на подружню зраду. Знайомтеся, Отелло пташиного світу – сорокопуд чорнолобий (Lanius minor) (див. посилання). Цей вид в Україні є масовим у південних степових районах, але побачити його можна скрізь, де є відкриті ландшафти з кущами, лісосмугами, окремими купками дерев. У Києві любителі птахів можуть спостерігати його на Троєщинських чи Осокорківських луках. Цей красивий птах має гачкуватий дзьоб, стильне чорно-сіре вбрання з маскою, як у Зорро, та паскудну сімейну вдачу. Як довели експерименти словацьких дослідників, у разі відсутності самиці коло гнізда протягом якогось часу самці починали кричати, голосно непокоїтися та залітати на сусідні території – перевіряти, чи не там дружина. Самі дослідники тримали спійманих самиць у мішечках, а за годину випускали назад. Що тут починалося! Самці галасували, переслідували самок, дзьобали їх і починали насильницьке парування. Один агресор ганяв свою жінку декілька годин і взагалі прогнав з території. Приблизно таким чином самці також діяли і за природних умов, коли самка відлітала з території або до неї наближався інший територіальний самець. Ці сцени ревнощів та бійки тривали тільки під час фертильної фази, коли самка готувалася до відкладання яєць. На фазі вигодовування пташенят відсутність дружини сорокопуда-чоловіка не турбувала.

Але повернімося до птахів і проблеми батьківства.

Самці можуть зменшити свій внесок у вигодовування виводка, якщо запідозрять, що пташенята в ньому нерідні. Але тут є великий ризик. Якщо самець відмовиться від вигодовування потомства, серед якого є й законні діти, постраждати можуть і вони, і репродуктивний чоловічий успіх. Турбота про сім’ю – вкрай непроста справа. Біологи люблять слово «конфлікт», коли мова заходить про батьківський внесок самця й самки серед тварин. Чи справедливо це, ми поговоримо трохи згодом. Але загалом видається логічним, що у видів, у яких зради є поширеним явищем, самці менше вкладатимуться в потомство в усіх сенсах. Але чому вони взагалі не покинуть цю невдячну справу?

Бо добре знають, навіщо взагалі така штука, як шлюб. Це не кохання, борщі, випрасувана білизна чи спільне житло й машина. Це передусім діти як продовження батьків і батьківська відповідальність за них. У птахів немає точних генетичних тестів на батьківство, а рівень подружніх зрад у популяціях різних видів птахів може коливатися залежно від сезону, місцеперебування, соціальних зв’язків і навіть погоди. Наприклад, розпусні самки вівсянок очеретяних, про яких ішлося вище, у холодну й дощову погоду поводяться дуже скромно. Ризики для самця помилитися щодо того, чиї діти у нього в гнізді, доволі високі. Отже, приймаючи рішення, краще думати про те, що додаєш своїм, аніж зосередитись на тому, що відбираєш у чужих. Саме така стратегія є основною для самців у видів, де існують подружні зради53. Щось у цьому є, чи не так?

Розлучення – трагедія чи нові можливості?

Якщо вірити Міністерству юстиції України, у 2019 році розлучень зафіксовано у шість разів менше, ніж шлюбів, в абсолютних цифрах – 38 47254, але треба розуміти, що це тільки офіційно зареєстровані стосунки. Думаю, більшість з нас хоч раз у житті пережила розрив з людиною, з якою були плани «дожити до старості та померти в один день». Це боляче. Дуже-дуже боляче. Пам’ятаю, як у такій ситуації я сиділа і тупо дивилася на ставок та зграйку невеличких качок – огарів (Tadorna ferruginea). Красиві жовтогарячі птахи від сліз розпливалися у мене в очах потворними помаранчевими плямами. Минуло понад 15 років, але я досі пам’ятаю, що огарів на ставку було вісім, і це єдиний птах, який досі викликає у мене якісь ще емоції, крім чистого захвату.

Дослідження, здійснені в різні роки та з різною методологією, однією з основних причин розлучень у людей називають невірність. Птахи в цьому питанні набагато раціональніші за нас. Треба розуміти, що більшість видів-«зрадників», які ми перераховували в попередньому розділі, – це птахи, що створюють пару на сезон, а потім розлучаються. За один сезон у деяких видів може бути декілька спроб розмножитися. Наприклад, горобці та синиці мають два-три виводки на рік. Вони можуть зраджувати, але це не заважає їм перебувати в парі з офіційним партнером і виховувати дітей. Також вони можуть і розлучитися протягом сезону після першого ж виводка. Деякі види перебувають у шлюбі не один сезон, а декілька років, а потім розлучаються. Загалом родинне життя птахів доволі просте – воно закінчується або розлученням, або смертю одного з членів пари.

Хто на світі найвірніший?

Отже, розлучення – доволі поширене явище в житті птахів. Це не трагедія чи кінець світу. Аналіз 158 різних видів птахів виявив усього лише 13 видів, які не розлучалися ніколи. Хоча є підозра, що вчені, підглядаючи за інтимними подробицями родинного життя, просто недопрацювали щодо них.

Серед найвірніших опинилися деякі альбатроси, воронові, представники родини гускових – у них найнижчий рівень розлучень. Найцікавіше, що добрий сім’янин і чемпіон подружньої невірності в одній особі – австралійський птах малюр сапфіровий, якого ми згадували раніше. Навіщо йому розлучення, якщо він і так непогано влаштувався? Також у перелік вірних потрапив типовий мешканець українських міст і багатоповерхової забудови – серпокрилець (Apus apus), у той час як схожий на нього інший птах – ластівка міська (Delichon urbica), навпаки, розлучається щосезону55.

А як же символ подружньої вірності – лебеді? Вони справді створюють пари на все життя, і тільки смерть може розлучити їх? Загалом наші звичайні лебеді-шипуни (Cygnus olor) вірні птахи. З літератури відомо два випадки позашлюбних дітей, але оскільки вони фіксувалися ще до ери ДНК-тестів на батьківство, то ці відомості сумнівні. А от розлучення у них справді бувають, близько 3 % у випадку вдалого розмноження і 9 % при безплідді партнера. Загалом це досить високий рівень відданості. Якщо партнер загинув, а птах ще не занадто старий, він може одружитися знову. Лебеді територіальні й часто розмножуються в місцевостях, де народилася самка, або поблизу. Але якщо поважний удівець одружується з молодою лебединою дівчиною, розмножуватися навесні вони прибувають на його територію. Також у лебедів-шипунів зафіксовано цікавий випадок «двоєжонства», яке тривало на одній території декілька сезонів56. Тобто лебеді, звісно, поступаються людям у різноманітності родинної поведінки, проте деякі окремі представники можуть поводитися суто по-людськи.

Учені проаналізували 20 різних параметрів, аби визначити, які птахи найбільш схильні розлучатися й навпаки – перебувати разом багато сезонів і років, і аж до смерті. Більше розлучень виявилось у видів, де високий рівень позашлюбних дітей – що є абсолютно зрозумілим і з людського погляду, та у видів з колоніальним гніздуванням. Зрозуміло, що такі птахи постійно живуть, як у великій комуналці, в усіх на очах, і приховати нічого неможливо. На розлучення також безпосередньо впливає висока загальна смертність, адже з’являється так багато опцій і можливостей, коли поруч перебуває велика кількість новоспечених удів і вдівців.

А от наявність спільної житлової площі значно зміцнює шлюб. Багаторічна вірність певній гніздовій території, наприклад, у лелек, хижих, багатьох водоплавних птахів, одночасно сприяє подружній вірності. Не варто недооцінювати квартирного питання. Багато українських родин, які не можуть розлучитися через наявність спільного житла, добре розуміють своїх пташиних товаришів.

Вплив територіальності абсолютно логічний, якщо згадати, що осінні міграції та необхідність зимування деінде, далеко від гнізда й території, часто змушують подружню пару триматися в цей час окремо. У багатьох видів самці й самки зимують далеко одне від одного, а навесні повертаються до рідних місць. Це явище поширене, наприклад, у лелек білих (Ciconia ciconia). Вірність певній гніздовій території чи наявність багаторічного гнізда визначає точку, де пара знову зустрічається після довгої розлуки та береться до сімейних справ57.

Важливий також вплив погоди й умов навколишнього середовища. У багатьох арктичних видів, які мешкають у непривітних краях, можуть процвітати подружні зради, але розлучення – штука рідкісна. Нічого не нагадує у стосунках людей? Питання «Чого вона просто не піде від цього покидька?» дуже часто ставлять люди, які зеленого поняття не мають, у яких суворих умовах можуть виживати їхні сусіди по будинку, місту чи країні.

У пошуках кращих. Чи ні?

У низки видів самець і самка й на зимівлі тримаються разом, як одна родина. У таких птахів розлучення трапляються дуже рідко. Але все ж бувають. Бо найвагоміший привід розлучитися – це низькі «чоловічі» чи «жіночі» якості партнера, слабкий успіх розмноження чи безпліддя.

Зазирнімо в дупло або штучну дуплянку до синиць блакитних. Ці пташки зазвичай відкладають 8–12 невеличких яєць, але пташенята можуть вилупитися не з усіх. У попередніх параграфах ми вже добре зрозуміли, на що здатні синиці блакитні, аби продовжити себе в дітях. Вони досліджують і порівнюють тьмяність ультрафіолетових шапочок самців, вони оцінюють пісню потенційних коханців, вони потай прокрадаються на території «якісного» сусіда, щоб паруватися з ним і збільшити шанси виводка за рахунок наявності позашлюбних дітей. Але що, коли все це не допомогло, і частина яєць так і не перетворилася на повноцінних дітей? Катастрофа! Як же таке могло статися?

Річ у тому, що індивідуальні високі якості партнерів ще не гарантують, що потомство буде здорове. Гіпотеза «генетичної несумісності» каже, що вони можуть бути просто дуже близькі один до одного генетично, що й призводить до невдалого розмноження. Особливо часто таке трапляється у випадку інбридингу, коли члени подружжя є близькими родичами. Отже, вчені досліджують гіпотезу, що саме за наявності в гнізді яєць, які не вилупилися, батьки виявляють, що щось у них з генетикою зле, і розлучаються заради генетично різнорідних і здорових майбутніх дітей. Як результат, розлучення надалі сприяє успіху в розмноженні обох партнерів58.

Як ми побачимо в наступному розділі, територія, її якості та здатність її утримати грає таку саму величезну роль у виборі та створенні пари птахів, як і квартирне питання серед людей. Величезна кількість птахів намагається утримувати територію якомога довше, палко конкурує за неї та повертається на те саме місце з року в рік. У такої поведінки є свій похмурий бік. У деяких видів уже дорослі діти-самці не відлітають далеко, а займають ділянки по сусідству. І тоді в якийсь момент самка опиняється в ситуації, коли всі можливі претенденти на її руку, тобто крило, на певній території – сини або родичі. Тоді загроза інбридингу та генетично неякісного потомства стає реальною.

У птахів є певні механізми запобігання цьому. Деякі, наприклад, дуже добре запам’ятовують пісню своїх родичів ще в гнізді, а потім за звуками розпізнають і зволікають з паруванням з братами чи батьками. Але це допомагає не завжди. Познайомимося зі ще однією цікавою пташкою наших лісів – синицею довгохвостою (Aegithalos caudatus). Російською назва її звучить як «ополовник» і, на відміну від інших російських назв, влучно описує її зовнішність. Це абсолютно круглий комочок яскравого пір’я з маленьким дзьобом і дуже довгим хвостом, який нагадує ручку для черпака. Синиць довгохвостих невеличкими зграйками легко помітити, а їхнє ніжне, мелодійне цвірінькання можна почути в серпні чи восени. А от у гніздовий період вони ведуть потаємне життя. На відміну від інших лісових синиць, вони будують складне кулеподібне гніздо, ретельно замасковане мохом, лишайником і павутинням, часто «посаджене» десь біля стовбура дерева, на широкій гілці чи на міцному розгалуженні дерева (див. посилання).

Спеціальні дослідження довели, що у синиць довгохвостих 81 % розлучень припадає на успішні в розмноженні пари, а не навпаки, як можна було б очікувати. А от щодо невдалих пар, то тут розлучень було вдвічі менше. Дослідники припускають, що ймовірність парування із власними дітьми у синиць довгохвостих така висока, що аби запобігти цьому, птахи розлучаються та змінюють партнерів щосезону, навіть якщо партнер підходить за всіма параметрами і діти здорові. Розлучаючись, синиці довгохвості працюють на перспективу. А от розлучення у синиць-невдах містить ще одне пояснення – висока конкуренція за території та тиск більш «якісних» та сильних сусідів59. Складне в них подружнє життя, чи не так? Якщо ваше родинне життя іноді починає напружувати, можна завжди згадати про цих симпатичних пташок.

Найкраще – ворог кращого

Генетична несумісність, «якісніший» партнер з кращою територією, тиск конкурентів – усе це зрозумілі і, так би мовити, поважні причини для розлучення. Але буває, що все добре і чудово, але розлучення все одно відбулося. «Чого саме їй/йому не вистачало?» – питання, яке ставлять собі чоловіки й жінки по всьому світу. Чи є відповідь на нього у птахів?

Знайомтеся з нашими новими героями – невеличкими коловодними пташками пісочниками. Найпоширеніший вид в Україні – пісочник малий (Charadrius dubius), часто зустрічається на піщаних берегах лиманів і річок, наприклад, на Десні. Пісочники – це кулики, хоч і, на відміну від більшості родичів, мають коротенького дзьоба. У їхній кладці завжди 2–4 яйця, а за душею – неймовірна кількість різних сексуальних і сімейних стратегій. Серед куликів загалом є і суворі традиціоналісти, і легковажні розпусники, і віддані батьки-одинаки. Ось чому вчені, які вивчають еволюційні стратегії розмноження, так полюбляють цю групу загалом, і зокрема – пісочників.

Велике дослідження було проведене на восьми видах пісочників по всьому світу й опубліковане в журналі Nature. Воно засвідчило, що в цій групі самці й самки масово розлучаються після вдалого розмноження, але залишаються вірними партнеру, якщо розмноження невдале, роблячи одну нову спробу за іншою60. Загальний показник успішного розмноження у птахів – це кількість здорових пташенят, що вилупилися з яєць. У птахів, що розлучалися, він зростав і однозначно показував, що воно того варте. Чому так відбувається?

Бо кулики, зокрема пісочники, часто гинуть, наприклад, через хижаків (а як ми пам’ятаємо, види з високою смертністю загалом розлучаються частіше). Життя пісочників не таке тривале, часу не так уже й багато. Якщо шлюб виявився в прямому сенсі плідним, варто спробувати ще з іншим партнером, аби залишити якомога більше різноманітних нащадків протягом одного сезону. А от якщо парування невдале, то вигідною буде друга спроба з тим самим партнером, аби в умовах цейтноту не витрачати часу на пошук нового. У самців пісочників на рівень розлучень впливає також температура – холод і коливання температур заганяють птахів у ще більший цейтнот. У таких умовах вірність зростає, бо на пошуки нового кохання не залишається часу.

А ще у пісочників та інших куликів доволі самостійні та пристосовані до життя пташенята. Вони вилуплюються вже зрячими та в пуху. Деякий час малята потребують батьківського піклування, але для цього часто вистачає зусиль лише одного з батьків.

Усе це разом призводить до того, що в деяких видів самки втікають від виводка та чоловіка. Називається це явище у птахів дуже просто – дезертирство.

Як я полювала на дезертирів

Північне німецьке містечко Віллємсхафен відоме своїм військово-морським музеєм і заповідними пташиними територіями вздовж узбережжя Північного моря. Там вічний вітер, якій піднімає в повітря купу різнокольорових повітряних зміїв – узбережжя є популярним місцем для кайтсерфінгу. А ще там довжелезна срібляста літораль – нескінченний сірий муляка, перемішаний з водою, що є місцем відпочинку та живлення для тисячних зграй перелітних коловодних птахів. Отаким і є рай для орнітолога.

Не дивно, що тут розташовано відомий центр дослідження водних птахів, який на час мого перебування приймав велику міжнародну орнітологічну конференцію. На цій конференції я і познайомилась з Матеушем Ледвоном – моїм колегою з Польщі. Матеуш має розлогу рудувату бороду, окуляри, купу доброзичливості й просто безмір польового досвіду. Усе життя він вивчав не надто популярного серед дослідників птаха, крячка білощокого. Я ж тільки починала роботу із цим загадковим і складним видом, тож учепилася у Матеуша, як кліщ. Мішаючи польські, українські та англійські слова, ми швидко знайшли спільну мову. Уже за пів року я їхала в південну Польщу, де в долині Верхньої Вісли на численних риборозплідних ставах вирощують знаменитого польського коропа королівського. А ще всі ці території суворо охороняються, і це зробило їх раєм для птахів, зокрема для незліченних колоній крячка білощокого.

Переважна кількість крячків – це невеликі елегантні рибоїдні птахи з вузькими крилами і тонким дзьобом, що нагадує пінцет, яким так зручно діставати з води рибку. Група крячків болотяних, до якої належить і білощокий, на відміну від своїх морських та океанічних родичів, полюбляє гніздувати в дельтах і заплавах річок, на озерах, ставках і водосховищах. Крячки болотяні будують гнізда на воді із залишків водяної рослинності, тому потребують зарослих і спокійних водойм. Таке гніздування майже зводить нанівець можливість дістатися їхніх гнізд для наземних хижаків та дослідників.

Я вивчала крячка білощокого на водосховищах з байдарки, а от «ділянки полювання» Матеуша – це були мілководні стави, на яких зручно працювати, просто надягнувши високі бахіли. Окрім бахіл, щоранку ми завантажували в старий білий «Фордик» надувного човна, величезну пересувну лабораторію-холодильник, яка вмикалася у прикурювач, купу реманенту для побудови пасток на дорослих птахів, підзорні труби й біноклі для спостереження та батон на перекус. Нашим завданням було відловити та позначити всіх дорослих птахів на колоніях, аби кожного можна було розрізнити в бінокль чи просто на око.

Це було непросте завдання. Спійманих птахів, крім звичайних орнітологічних маніпуляцій, ми піддавали процедурі індивідуального фарбування. На крила, хвіст і білі щоки безпечною фарбою наносили систему індивідуальних міток, які можна було легко розпізнати з великої відстані. У крячків болотяних самець майже не відрізняється від самки за зовнішнім виглядом, отже, вся надія була на ці мітки.

Коли у гніздах вилупилися пташенята, Матеуш почав годинами спостерігати в трубу за окремими кублами – який саме корм приносить пташенятам самець, а який – самиця. Правду кажучи, я відчувала себе непотрібною й безпорадною. Спостереження за тим, який харч принесе пташеняті котрий з батьків, – це складна навичка, і я нею не володіла. Треба навести трубу на гніздо, до якого наближався птах зі здобиччю в дзьобі, визначити за мітками на тілі його стать, вид здобичі та її приблизний розмір і швидко занотувати все це, а також зафіксувати номер гнізда в журналі. І все це – за секунду, бо ці птахи до біса прудкі. Ох, як я заздрила колегам, що вивчають лісових птахів, до гнізд яких можна просто приставити камеру чи фотопастку!

Ще в попередні роки Матеуш виявив, що в якийсь момент частина самок кудись зникає. Самець продовжував сумлінно носити підростаючим дітям рибу, збільшуючи кількість прильотів з кормом, аби компенсувати відсутність подружжя. А самку як корова язиком злизала. Можна було б запідозрити загибель від хижаків, але навряд чи на польських ставах з’явився спеціальний хижак-жінконенависник, який магічним чином вибірково ловив і пожирав майже винятково самок. Матеуш запідозрив дезертирство. Треба було з’ясувати, куди ж насправді здиміли від гнізд і дітей пропащі самки.

Не надто сподіваючись на успіх і розуміючи мою тимчасову безтолковість у ролі пташиного фуд-блогера, Матеуш запропонував мені детективну задачку, «Справу зниклих матерів». На окремий папірець я перемалювала та вивчила напам’ять 12 індивідуальних «татуювань» фарбою, аби легко впізнати виявлених утікачок. Озброєна цим досьє, трубою на тринозі, біноклем, фотоапаратом і величезним капелюхом (у липні сонце там скажене), я поволі обходила стави й колонії і намагалася знайти маркованих птахів зі стенду «Розшукуються…». Справа видавалася не надто захопливою. Були великі шанси, що самки просто відлетіли на міграцію або кочівлю, і я нікого не знайду.

Але мені пощастило. Першу самку я побачила вже на другий день, на новій колонії за шість ставків від її рідного, того, де залишилися чоловік і діти. Утікачка вже була з новим кавалером, і вони вдвох активно будували «протогніздо», намагаючись справити одне на одного найкраще враження. Я збігала до машини по розкладного стільця, установила трубу й фотоапарат та зручно вмостилася в кущах як папараці, збираючись зафіксувати для науки якнайдетальніші докази подружньої зради. Через деякий час я знайшла ще одну самку-втікачку. Вона літала у змішаних зграях – своєрідних клубах для холостяків, де крячки обирають собі пару. Винних виявлено, слідство завершено.

Чи можна виправдати дезертира?

Дезертирство – це явище, коли один з батьків чи обоє залишають своє гніздо з кладкою або пташенятами. Якщо дезертирує один з батьків, другий має компенсувати його відсутність, інакше не всі пташенята можуть вижити. Тому, приймаючи рішення втекти, птах керується багатьма чинниками – наявністю та якістю кормів, фізіологічним станом себе й партнера, погодними умовами, кількістю та віком дітей. Дозволити собі чкурнути геть і зекономити на втечі ресурси, не втративши при цьому дітей, у яких уже добряче вклалися, можуть не так багато видів птахів. Кулики, деякі горобині, фрегати. А от у мартинів і крячків, для яких підняти пташенят на крило – справа енергетично дорога й потребує зусиль обох батьків, до досліджень Матеуша дезертирства виявлено не було.

Самець і самка крячків білощоких годують малих по-різному. Доволі смішно спостерігати, як крихітне дводенне пташеня безуспішно намагається проковтнути коропа завбільшки з нього самого, доправленого до голодної пащі турботливим батьком. Для таких пташенят потрібні маленькі комахи, і саме це – спеціалізація самки61. А якраз вони й становлять 97 % дезертирів, які кидають напризволяще (тобто на батька) приблизно половину всіх гнізд. Утеча відбувається, коли пташенятам виповнюється п’ять днів і більше. У цьому віці пташенята підросли, і комахи їм уже не потрібні. Самець ловить здебільшого поживну та велику рибу, тому він може більш-менш компенсувати відсутність матері й самостійно поставити виводок на крило62. Схоже поводяться і деякі кулики, у яких самець залишається з виводком, бо він здатний ефективніше захистити дітей від хижаків.

Здається, що самки – це такі «матері-єхидни», які переймаються лише одним: отримати більше спроб розмноження – і тому залишають на бідолашних чоловіків недогодованих дітей. Але справа виявилася не такою простою: дезертирство пов’язане зі стресом.

Самки птахів особливо вразливі до стресу. Вони докладають неймовірно багато сил у відкладання яєць та їх насиджування. Важливе значення має також стан здоров’я птахи. Ось, наприклад, у синиць великих самки в поганому фізичному стані, яких дослідники до того ж піддавали стресу, полишали виводок частіше, ніж здорові самки63. Дослідження крячка білощокого Матеуша також довели, що стрес у поєднанні з ненайкращим здоров’ям різко збільшують імовірність того, що самка залишить виводок на батька і втече64.

Серед людей чомусь укорінена думка, що жінки стійкіші до стресу, ніж чоловіки. Вони народжують і виховують дітей, працюють, займаються хатніми справами, дбають про хворих родичів, а чоловіки нервують та отримують інфаркти у 40–50 років. І саме чоловіки набагато частіше кидають дітей в умовах стресу, наприклад, у випадку серйозної дитячої хвороби. У київській дитячій онкоклініці на Житомирській я надивилася на одиноких мам коло дитячих ліжок, які залишилися самі, щойно виявилося – сюрприз! – що хвору дитину треба лікувати, а це довго, дорого й нервово. У птахів система влаштована не так. У більшості видів дезертирує саме мати, хоча є нечисленні види, у яких утекти можуть представники обох статей. Природа вважає, що у випадку стресу й катаклізмів саме мам треба берегти.

За неприємним словом «дезертирство» стоять зокрема і трагедії, коли обоє батьків кидають гніздо й пташенят через хвилювання чи стрес, зокрема спричинений хижаками чи людиною. Ось чому категорично не вітається будь-яке турбування птахів на гнізді, особливо в найвразливіший момент відкладання яєць. Багато видів доволі стійкі до такого, тому якщо ви випадково знайшли гніздо з пташенятами, то не треба одразу панікувати. Однак деякі види дуже чутливі, тож до їхніх гнізд краще зайвий раз не наближатися.

Погляньмо на родича синиці звичайної – маленьку коловодну пташку ремеза (Remiz pendulinus). Цей вид відомий тим, що з пуху тополі й верби майстерно плете кумедне гніздо-«рукавичку», підвішену на кінчику тонкої гілки над водою. Якщо у синиці великої самка кидає гніздо, перебуваючи в поганому фізичному стані та після серйозного хвилювання, то в ремезів усе навпаки. Якщо обидві птахи були здорові і в доброму гуморі, то після стресу пара обов’язково залишить гніздо й розпочне нову спробу деінде. Бо саме за таких умов друга спроба може виявитися вдалою і можна ризикнути65. А якщо самець і самка не в найкращій формі, то вони радше залишаться з першим гніздом – на другу складну конструкцію й кладку може не вистачити сил.

* * *

Дезертирства, розлучення, зґвалтування, бійки, зради та позашлюбні діти – може здатися, що птахи мешкають на сторінках якогось жовтого таблоїда або у ФБ-групі «Київ Оперативний». Так, подружнє життя – це не завжди гармонія та спокій. Але наступний розділ буде присвячено близькому серцю будь-якого справжнього українця питанню – земельному. Земля та дім, власний наділ, хата й територія – це те, що визначало наше родинне та соціальне життя століттями. У птахів ці надзвичайно важливі речі зумовлювали триб життя мільйонами років. Тож подивімося, чого вони досягли за цей час.

33 International B. Uncovered: the secret sex life of birds. BirdLife. birdlife.org/worldwide/news/uncovered-secret-sex-life-birds

34 Pearson H. Birds feel the rub. Nature. 16/ 07/ 2001; news010719–4.

35 Simmons L. W., Fitzpatrick J. L. Sperm wars and the evolution of male fertility. Reproduction, 2012;144(5):519–34.

36 Moeliker C. W. The first case of homosexual necrophilia in the mallard Anas platyrhynchos (Aves: Anatidae). DEINSEA. 2001;(8):243–7.