Текст книги "Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання"

Автор книги: Наталія Атамась

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 16 страниц)

Допомагають вигодовувати і птахи, які втратили свою кладку чи виводок. Окрім того, якщо два дупла чи гнізда двох різних видів опиняються поруч, крики голодних пташенят обох видів можуть виявитися для обох пар достатнім стимулом, аби перехресно годувати не тільки своїх дітей, а й сусідніх.

Пташенята-сироти, у яких загинули обоє чи один з батьків, голодними криками можуть залучити пару іншого виду до місії порятунку. Відомий випадок, коли самець вільшанки вдало вигодував виводок дрозда чорного, який утратив обох батьків, але такі історії дуже рідкісні.

Яка можлива еволюційна роль такого волонтерства – невідомо. Є припущення, що сезонні гормональні стимули викликають цю поведінку автоматично, якщо птаху не пощастило втратити партнера чи власну кладку. Також молоді недосвідчені птахи можуть таким чином тренуватися й «прокачувати» батьківську поведінку. Загалом вважається, що міжвидове вигодовування – це радше побічний ефект загального добору на родинну турботу, від якого не так уже й багато втрат.

Благодійність і добро – це не щось вигідне. Інколи ти просто не можеш вчинити інакше.

Одностатеві сім’ї у птахів – у чому сенс?

«Якщо наріжний камінь для родини у птахів – це діти й відтворення, то як бути з таким явищем, як гомосексуальність?» – спитає уважний читач. Цікаві приклади одностатевих пар різних видів пінгвінів (Spheniscidae) відомі в зоопарках Британії, Штатів і Німеччини. Ці хлопці, звісно, не могли народити власних дітей, але прекрасно турбувалися про яйця, які їм віддавали на усиновлення працівники зоопарків, і старанно вирощували пташенят, які з них вилупилися160.

У природі різні типи гомосексуальної поведінки демонструють представники 130 видів птахів. Ця поведінка включає демонстрації й шлюбні залицяння до представників однієї статі, вручення подарунків, парування та можливе подальше формування постійних сімейних пар. Для деяких видів одностатеві стосунки – це просто щось типу експериментів у підлітковому віці, які закінчуються формуванням традиційної родини. В інших видів усе серйозно і триває щонайменше декілька років.

У низки мартинів великих та альбатросів у колоніях просто не вистачає чоловіків – підвищена смертність й інші чинники призводять до домінування самок. Наприклад, в альбатроса гавайського, або ж лайсанського (Phoebastria immutabilis), у деяких популяціях до 30 % самок створюють лесбійські пари. Серед пар геїв найбільш відома гуска сіра (Anser anser). У неї таких пар буває від 12 до 20 %. А от у султанки (Porphyrio porphyrio) доволі популярні обидва типи гомосексуальних стосунків.

Ретельно проаналізувавши 93 різні види птахів, яким притаманна гомосексуальна поведінка, вчені з’ясували, що 38 % можуть формувати лесбійські пари, а от пари геїв – аж 82 %. Це звучить, як поганий стереотип, але виявилося, що гейська поведінка найчастіше трапляється серед тих видів птахів, що в якийсь момент життя схильні утворювати суто чоловічі компанії – токи, «чоловічі клуби» тощо. Десь ми це вже чули, чи не так? І саме ці види практикують велику кількість парувань з різними самками, не турбуючись при цьому подальшою долею нащадків.

Те саме стосується й жінок. У тих видів, де самка вкладає багато часу й зусиль у вигодовування та охорону дітей, одностатеві стосунки – рідкість. Водночас у видів, які менше заморочуються з дітьми, спостерігається більший відсоток лесбійських пар і взаємодій.

Як кажуть дослідники, це трохи схоже на хобі. Який у цьому біологічний сенс – досі не дуже зрозуміло. Можливо, таким чином птахи зміцнюють соціальні зв’язки, заводять друзів, отримують доступ до різних ніштяків чи вибудовують вертикаль влади161.

Існує також гіпотеза, що самці, які практикують гомосексуальні залицяння, просто «тренуються на кішках», тобто на хлопцях, перш ніж почати відповідальну справу завоювання дами серця й майбутньої матері своїх дітей. Це припущення вчені спробували перевірити на папужках хвилястих, що, як відомо, у природі мешкають у великих зграях, час від часу практикують гомосексуальні залицяння, але міцні родини врешті-решт формують із самками. Ідея була в тому, що папуги, які більше залицялися до хлопців, у подальшому мали бути досвідченішими у справах кохання і продемонструвати більший успіх у жінок. Але сталося навпаки. Ті папужки, які залицялися до чоловіків, не мали успіху серед дам – оце так сюрприз! Дослідники припустили, що такі залицяння – це геть не про кохання, а радше про владу. Взаємодіючи таким чином з представниками своєї статі, папуги-чоловіки оцінюють лідерські здібності товаришів у зграї, що надзвичайно важливо для цих соціальних птахів162.

Ті, хто перейшов на темний бік

Від райдуг, єдинорогів і мімімішності родинних стосунків різних видів час перейти в найтемніший куток пташиного життя і згадати, що серед нуклеарних сімей, гаремів, самотності і споріднених кланів існує ще одна стратегія розмноження. Гніздовий паразитизм, а саме підкладання яєць у гнізда того самого чи іншого виду – дуже рідкісна штука у тваринному світі. Вона невідома серед рептилій і ссавців, хоча трапляється в комах. Гніздовий паразитизм птахів буває міжвидовий і внутрішньовидовий. Перший часто є постійним, так званим облігатним, коли він – єдиний спосіб розмноження певного виду. Але багато видів практикують ситуативний, або факультативний, паразитизм і при цьому підкладають яйця особинам свого виду. Що це за види і навіщо вони це роблять?

(Не)свідомі качині матусі

Завітаймо з біноклем на озеро Вирлиця чи на Святошинські стави в Києві. Любителям птахів ці місця відомі тим, що тут розташовані колонії найбільш поширеного мартина України – звичайного, або ж річкового. Цей світлий птах із чорною головою утворює щільні галасливі поселення серед заростей рогозу, комишу та їжачої голівки на ставах, водосховищах, озерах, затоплених кар’єрах – будь-де по всій Україні. Його колонії стають центром притягування для великої кількості водоплавних видів, які починають гніздувати безпосередньо серед кубел мартинів чи поблизу – адже великий крикливий натовп забезпечує гарний захист від хижаків. Серед мартинових сусідів – пірникози велика та чорношия (Podiceps nigricollis), лиска (Fulica atra), курочка водяна (Gallinula chloropus), а також качки – попелюх (Aythya ferina) та чернь чубата (Aythya fuligula). Усі ці види практикують підкидання яєць особинам свого виду. Це ніби велика комуналка, де для мешканців нормально постійно залишати дітей у сусідки.

У попелюха й черні чубатої кількість несвідомих матусь значно зростає в мартинових колоніях порівняно з випадками, коли птахи гніздують окремо. Дослідники пов’язали це явище з надвисокою щільністю гніздування в колоніях качок. Що більше народу товчеться одне в одного на головах, то вищий рівень підкидання яєць. На жаль, діти зі змішаних кладок не так гарно вилуплюються, аніж ті, які належать одній матері, бо насиджування й обігрів великих кладок відбувається нерівномірно.

Але гніздувати окремо – теж поганий варіант. За межами колоній мартинів на качок чигають хижаки. Птахи існують певною мірою «в лещатах» між двома альтернативами – або твоїх дітей з’їдять, або доведеться, крім своїх, ще й висиджувати чужих – чи підкидати самому163.

У попередньому розділі ми вже познайомилися з дуплогніздною качкою – крехом великим і його родичами, що постійно підкидають дітей одне одному внаслідок житлової кризи. Тиск хижаків теж змушує такі дуплогніздні види шукати квартири, захищені краще, і підкладати яйця в них. Особливо часто це роблять ті самки, які вже втратили через хижаків першу кладку. Зокрема це практикує рідкісна дуплогніздна качка України – гоголь (Bucephala clangula). Як і креха великого, цю красиву чорно-білу качку можна легко побачити в морози на ополонках, біля морських узбереж і на великих ставах у зимових скупченнях. У різних популяціях гоголя підкидання яєць досягає розмаху від 30 до 90 %! Навіщо самки гоголів узагалі возяться з нерідними пташенятами? Адже це невигідно: через підкладання знижується кількість здорових і щасливих власних дітей.

Шведські дослідники місцевої популяції звичайного гоголя знайшли відповідь на це запитання. Виявляється, що птахи-усиновлювачі та птахи-підкидачі – родичі одне одному, найчастіше – кузени. Ба більше, птахи якимось чином розпізнають родичів і намагаються вибірково підкладати яйця саме їм. Таким чином, паразитизм перетворюється на сімейну справу, а турбота про чужі гени – на турботу про рідну кров164.

Серед гусеподібних – качок, гусей і лебедів – такий паразитизм трапляється в третини відомих видів, хоча ці птахи складають тільки 2 % від усієї пташиної фауни. Гіпотеза «родинної справи» дозволяє пояснити такий великий відсоток. Адже у водоплавних птахів саме «жінки» демонструють вірність рідній хаті й щороку повертаються на місце, де народилися, для розмноження. Це пояснює, яким чином качки розпізнають родичок по материнській лінії – вони сусідки і просто тусуються разом постійно в тому самому місці. Похмуре явище паразитизму таким чином перетворюється на родинну справу дуже-дуже великого матріархального клану, турбота всередині якого підтримується природним добором, незважаючи на втрати й неприємності165.

…на виснаження

Але повернімося до інших паразитів – справжніх, у яких нема і не може бути нічого спільного з тими, кому вони підкидають своїх дітей. На відміну від внутрішньовидового, міжвидовий паразитизм – жорстока справа, тут не може бути добросусідства й посиденьок із чаєм у родичів. Це справжня війна, не на життя, а на смерть. Лише 1 % птахів використовує таку зловісну практику, це приблизно 100 видів птахів. Цей тип розмноження з’являвся в еволюційній історії птахів декілька разів: незалежно серед качок, воскоїдів (Indicator sp.), вашерів або волових птахів (Molothrus sp.), паразитичних ткачиків-вдовичок роду Vidua та незалежно тричі в різних зозуль, як Старого, так і Нового Світу.

З усіх птахів-паразитів найкраще вивченими, певно, є вашер буроголовий (Molothrus ater) Північної Америки та наша, всім відома європейська зозуля звичайна. Знаменитий Едвард Дженнер, відкривач і «батько» вакцинації, якого пам’ятає та шанує весь світ через його боротьбу з дитячою віспою, починав свій науковий шлях з вивчення паразитизму зозулі звичайної. Саме ця робота здобула йому визнання в наукових колах та принесла стипендію Лондонського королівського товариства. Едвард Дженнер побачив, що яйця господарів гнізда видаляє з домівки не зозуля-мати і не усиновлювачі, а мале зозуленя. Він докладно описав моторошний процес і спеціально наголосив, що птахи – господарі гнізда нічого не роблять, аби врятувати власних дітей, і в подальшому спокійно годують єдине нерідне пташеня. Чому це відбувається?

Зозуля звичайна – дуже поширений птах, здатний паразитувати більш ніж на сотні різних видів птахів. Але в кожному окремому місці зозулі найчастіше «спеціалізуються» на якомусь одному, конкретному виді – очеретянці ставковій, горихвістці звичайній (Phoenicurus phoenicurus), кропив’янці чорноголовій і так далі. Такі спеціалізовані локальні спільноти зозуль називаються «расами».

Звісно, вид-«господар» зозулі не буде із цим миритися. Птахи захищають гнізда й викидають яйця зозулі геть. Саме тому більша частина зозуль-«расистів» уміють робити свої яйця напрочуд подібними до яєць виду-«господаря». Яким чином це відбувається, досі точно невідомо. Найпоширенішою гіпотезою є та, згідно з якою підробка яйця під усиновлювачів наслідується в зозуль по материнській лінії і пов’язана з імпринтингом, тобто здатністю молодої самки ще у гнізді запам’ятовувати батьків, які її вигодували.

Уміння зозулі маскувати яйця та вміння видів-«господарів» розпізнавати й викидати з гнізда чужі – це еволюційний двобій, який відбувається безперервно. Існує купа видів, на яких зозуля не паразитує, однак які прекрасно розпізнають і викидають з гнізд чужі яйця чи муляжі, підкладені дослідниками, – хоч як добре замасковані. Схоже, це види, які вже стикалися із зозулею в далекому минулому й виграли у неї еволюційні перегони – паразитка була змушена перемкнутися на нових усиновлювачів. Щойно зозуля знаходить новий вид-жертву – війна починається знову. Усиновлювачі вчаться позбавлятися зозулиних яєць, зозулі вдосконалюють систему маскування, утворюючи нову «расу».

«Треба просто припинити стріляти»

«Триває війна вже сімдесят років…» – щось таке співав про радянські покоління колись знаменитий співак Борис Гребенщиков. «Ха, шмаркачі!» – презирливо відповідає на це зозуля звичайна, випльовуючи зуби, якби вони в неї були. Її війна з «господарями» триває 60 мільйонів років166. Однак приклад іншого гніздового паразита – північноамериканського птаха вашера буроголового, показує, що можна влаштуватися інакше.

На відміну від зозуль, у яких паразитами є близько 50 видів, паразитичних видів вашерів тільки п’ять. Вони експлуатують велику кількість видів, але яєць не маскують і, відповідно, не утворюють ніяких спеціалізованих «рас». Більшість видів-«господарів» не робить нічого, аби розпізнати й позбутися паразита у гнізді. Дослідники вважають, що їхня еволюційна «холодна війна» ще не перейшла в гарячу фазу, адже їхня система, на відміну від зозулиної, молода – якісь нещасні 2,8–3,8 мільйона років167. Але, можливо, справедлива так звана гіпотеза «еволюційної рівноваги». Згідно з нею, птахи за океаном просто вирішили, що війна – це дуже дорого. Витрати, потрібні, аби навчитися ефективно розпізнавати й викидати яйця вашерів, в еволюційній перспективі занадто великі порівняно з перспективою виховувати чужих дітей168.

Деякі з видів-паразитів, наприклад, зозулі чубаті (Clamator glandarius) та 19 видів паразитичних ткачиків-вдовичок роду Vidua не вбивають пташенят «господаря». У випадку вашера буроголового цей вид викидає яйця своїх жертв, але не завжди, і буває, його пташеня виявляє толерантність до дітей «господаря». Їхня наявність у гнізді вигідна. Батьки-усиновлювачі приносять значно більше корму у гніздо, де, крім вашера, є власні діти, а пташеня-підкидьок вдало монополізує більшість харчів169.

Неспеціалізовані відносно різних «господарів» паразити особливо небезпечні, бо навіть якщо з якихось причин чисельність виду-«господаря» впаде, це не призведе до відповідного скорочення кількості паразитів. На відміну від «расистів», ті легко перемикаються на іншу жертву. Наприклад, вашер буроголовий паразитує на 227 видах північноамериканських птахів. Види відкритих просторів – основного помешкання вашерів – доволі успішно з ним співіснують, певною мірою навчившись захищатися та викидати його яйця зі своїх гнізд170.

А от з лісовими видами все дуже сумно, вони не вміють розпізнавати й позбуватися вашера. Великі яйця паразита з товстою твердою шкаралупою при відкладанні часто розбивають яйця господарів (див. посилання). Толерантність до паразитів загалом не доводить до добра. Про це свідчить історія північноамериканського рідкісного птаха – горихвісткового пісняра Кіртланда (Setophaga kirtlandii). Цей лісовий вид зазнав великих втрат через поступове зникнення його гніздових біотопів – молодих лісів, не старіших за 22 роки. На їхнє місце прийшли великі розчищені від лісу ділянки, а разом з ними – поселенець, вашер буроголовий, який почав стрімко розширювати свій ареал. Бідолашні піснярі не мали жодних еволюційних механізмів захисту від цього паразита. Вид вдалося врятувати, коли залишилося всього 167 співочих самця.

Як саме? Фізичним знищенням вашерів у місцях існування піснярів. Ця програма почалася в 1972 році і триває досі. Щороку в США спеціальними пастками відловлюється і знищується близько 4000 вашерів буроголових. З погляду птахів, які живуть, розвиваються й еволюціонують десятки мільйонів років, ми, певно, дуже дивні створіння. Спочатку вирубуємо ліси й розводимо вашерів, що майже повністю знищує певні види, а потім гарячково насаджуємо ліси та вбиваємо вашерів, аби врятувати ці види, витрачаючи на це мільйони доларів щорічно.

«Холодна війна» та гонка озброєнь

Подивіться на нашу європейську зозулю. Жовте око, смугаста «тільняшка» на грудях і пузі, довгий хвіст і гострі крила – все це прекрасно імітує грозу маленьких співочих птахів, денного хижака яструба малого. Можливо, мета зозулі – налякати й відволікти господарів гнізда, коли прийде час Х і розпочнеться складна та розрахована по секундах операція підкидання яйця. Навіть крик самки зозулі – «кіі-кііі-кііі, квіі-кііі-квііі», на відміну від чоловічого «ку-ку», імітує крик яструба й ефективно відволікає від гнізд таких поширених «господарів», як очеретянки ставкові171.

Звісно, маскування не ідеальне. Наприклад, очеретянки великі з близької відстані прекрасно відрізняють зозулю від яструба. Саме тому для більшої плутанини самки зозуль бувають різні за відтінком забарвлення – є більш руді птахи, а є більш сірі. У тому місці, де домінує якийсь один відтінок, самки в незвичайному вбранні мають більше шансів обдурити потенційних жертв. Кросдресинг практикує також і зозульчак африканський (Anomalospiza imberbis), що маскується під свого сусіда – нешкідливого ткачика вайдага вогнистого (Euplectes orix).

Співочі птахи, зауваживши зозулю звичайну, здіймають ґвалт і намагаються відігнати її від гнізда. Але загалом їй, а також іншим значним за розмірам зозулям нічого страшного не загрожує. На Африканському континенті, де мешкає близько 50 видів-паразитів, звичаї не такі ванільні. Якщо види-«господарі» помітять чи розпізнають замаскованого паразита – наслідки для нього будуть сумні. Африканські птахи практикують украй жорсткий колективний захист гнізд, і їх можна зрозуміти. Обскубані пера, травми й навіть смерть – ось що чекає самок невеликих за розмірами паразитів – зозульчаків африканських або воскоїдів малих (Indicator minor), якщо вони «попадуться» на спробі підкидання своїм жертвам – ткачикам, прініям або лібії чорношиїй (Lybius torquatus). Крім того, голосні крики й гамір потенційних усиновлювачів ефективно приваблюють справжніх хижаків, які не проти поласувати паразитом.

Системи маскування яєць і розпізнавання замаскованих у випадку зозуль – найдивовижніший приклад гонки озброєнь. Аби ускладнити паразитам завдання підробки яєць, деякі види-«господарі» забезпечують свої яйця цілою системою «водяних знаків», спеціальних позначок та інших примочок, яким позаздрить будь-який монетний двір. Складні візерунки й патерни у забарвленні яєць багатьох потенційних жертв зроблять честь захищеній банкноті. Зозулі й інші паразити активно грають у цю гру – що різноманітніші й різнобарвніші яйця у певного виду, то різноманітніші та схожі на нього яйця зозуль. Наприклад, у війні африканського птаха прінії (Prinia subflava) проти зозульчака принія нещодавно викинула на ринок озброєнь свою новітню розробку – зелені яйця, і поки що зозульчак не подолав цього виклику172.

Якщо всі ці охоронні системи не спрацюють і пташеня нашої зозулі звичайної вилупиться, воно викине яйця та пташенят господарів із гнізда (див. посилання). Але бувають і страшніші речі. Сліпе, голе й безпомічне пташеня ще одних гніздових паразитів – воскоїдів великих (Indicator indicator) уже при вилупленні озброєне страхітливим і дуже гострим гачком на кінці дзьоба. Цим «кинджалом» маленький убивця безжально завдає смертельних ударів малечі господаря гнізда та проколює шкаралупу їхніх яєць173. Цей процес було зафільмовано дослідниками у 2011 році, і він зробить честь будь-якому представнику жанру горрор.

Як завжди, своїм окремим, особливим шляхом пішли австралійські птахи. На цьому континенті існує десять паразитичних видів зозуль, і, подібно до нашої зозулі, вони спеціалізуються на окремих видах-усиновлювачах. Але ці види підробляють не яйце, а пташеня. Хоча пташеня зозулі звичайної величезне й геть несхоже на своїх усиновлювачів, ті ніколи не відмовляться його годувати. А от ціла низка австралійських видів-«господарів» розпізнають не яйця, а саме пташенят паразита і просто викидають їх або залишають «заражене» гніздо. Аби така система спрацювала, рівень паразитизму має бути справді високий, а система розпізнавання яєць з якихось причин неефективна.

Уже вкотре повернімося до моєї улюбленої австралійської пташки – малюра сапфірового. У нього є все, відповідно, і власний гніздовий паразит – зозуля дідрик рудохвостий (Chrysococcyx basalis). Малюр сапфіровий залишає свої виводки, якщо в них присутнє пташеня дідрика, у 40 % випадків174. Дослідження довели, що ще в яйці самки малюра вчать своїх дітей кричати спеціальні звуки-паролі, за якими в подальшому відрізняють своїх дітей від підкинутих175. Існує припущення, що розпізнавання яєць у малюрів неефективне через їхні закриті темні гнізда, де яйця легко сплутати, тому довелося розробити систему «пароль-відгук» для пташенят. Зозулі-дідрики підкидають яйця вже після того, як рідні діти малюра у шкаралупі вивчили секретний пароль, і підкидьки не можуть його підслухати. Також у малюрів є спеціальний тривожний крик, щось типу «Всі до бою, паразит на горизонті!». На це гукання злітається сімейна група, – а ми пам’ятаємо, що у малюра на гніздовій території пари мешкає купа «помічників», – і починає активно відганяти дідрика. Великі групи малюрів логічно пораються із захистом краще, ніж малі, тож учені припустили, що кооперативне розмноження птахів дуже вигідне ще й з погляду захисту гнізд від паразитів176.

Інші види роблять своїх пташенят дуже схожими на дітей господарів не для того, аби їх не викинули, а для того, аби їх годували так само добре, як і своїх. Особливо високого рівня такого маскування досягли африканські паразитичні птахи Vidua, пташеня якого імітують дуже складний малюнок відкритої пащеки дітей ткачиків-астрильдів (Estrilda sp.).

Як підкинути яйце: тактика і стратегія

Коли розумієш, скільки розрахунку, зусиль, часу й енергії зозуля витрачає на правильне та ефективне підкидання, поволі приходить думка, що виростити пташенят власноруч вийшло би дешевше.

Зазвичай самка зозулі звичайної заздалегідь зауважує гніздо потенційного усиновлювача. У цьому, до речі, їй часто допомагають хижаки чи люди, які можуть наполохати жертв і змусити їх викрити заховане гніздо. Зозуля не звертає уваги на інші гнізда поруч, її цікавить тільки «господар» її «раси», наприклад, плиска біла чи очеретянка велика. Остання, ми пам’ятаємо, як і інші очеретянки-«господарі», мешкає в щільних високих заростях очерету та рогозу, отже, у цьому випадку зозуля забирається вище на дерева, що ростуть недалеко від очеретів і з яких утворюється добрий оглядовий майданчик майбутнього театру воєнних дій.

Своє спостереження над гніздом зозуля, як снайпер із засідки, починає ще з моменту будування. Вона мусить правильно обрати час для підкидання – початок кладки у «господарів», коли у гнізді з’являться перші два-три яйця. Зозуля постійно потайки перевіряє гніздо усиновлювачів і ніколи не плутає порожнього та з якихось причин покинутого гнізда з тим, у якому ось-ось з’являться діти.

За сезон зозуля відкладає від трьох до десяти яєць, а отже, має забезпечити домівкою кожне з них і тримати в голові кілька гнізд потенційних усиновлювачів. Якщо «господарів» і зозуль у певній місцевості багато, буває так, що у гнізді можуть опинитися два і навіть три яйця від різних самок-паразиток, і тут уже кому пощастить вилупитися першим. Нещасливе яйце буде викинуто разом з яйцями «господарів».

Акт відкладання зазвичай відбувається у другій половині дня, коли шанси зустрітися з власниками гнізда найменші. У зозулі він займає менше хвилини, часто – кілька секунд. Відклавши своє яйце в неповну кладку «господарів» зозуля забирає одне з яєць усиновлювачів – фактично підміняє дітей. Учені вважають, що зозуля забирає яйце не абияке, а за певними критеріями, що не розпізнаються людським оком; вона впізнає й позбувається найпершого яйця у кладці усиновлювачів. Адже їй потрібно, аби саме її малий вилупився найперший і встиг позбутися всіх конкурентів, які ще перебувають у шкаралупі. Ось чому пташеня зозулі, як і діти інших паразитів, сидить у яйці дуже недовго і поспішає народитися – треба встигнути залишитися єдиним володарем усієї уваги названих батьків.

Зозулі вкрай важливо синхронізувати свою кладку із циклом розмноження виду-жертви. Але відомий дослідник гніздового паразитизму Олександр Нумеров вважає, що, можливо, зозуля здатна активно втручатися в цикл розмноження «господарів», винищуючи першу кладку і таким чином стимулюючи їх робити друге гніздо, у яке вже можна підкласти яйце. На користь цього свідчить те, що зозулі активно і масово розорюють гнізда видів-усиновлювачів. Руйнаторками виступають тільки самки, і багато з них не поїдають яйця, а тільки розбивають і викидають їх.

Вашеру буроголовому й зозулі чубатій властива ще негідніша поведінка. Однією з причин, чому багато видів-«господарів» не відмовляються виховувати приймака і не викидають яйця паразитів, дослідники вважають мафіозну вдачу останніх. Зозуля чубата фактично примушує сороку звичайну приймати й вирощувати свої яйця під загрозою розорення сорочого гнізда у випадку, якщо яйце паразита буде викинуте. Дослідники спеціально маніпулювали яйцями паразитів у гніздах сорок, викидаючи чи залишаючи їх, і виявили – за викинуте яйце гнізду та його власникам одразу мстилася зозуля-мати177. Так само поводиться і вашер буроголовий. У тих птахів, що покірно приймали й вигодовували паразита, успіх розмноження був на 60 % більшим, ніж у тих, хто через маніпуляції дослідників, відмовляв рекетирам. Вашери примушують приймати їхні яйця, розорюючи домівки тих, хто чинить опір. Учені вважають, що пташина мафія розвинулася саме як спосіб примусити «господаря» зробити другу кладку замість розореної, а отже – надати паразиту змогу на підкидання ще одного яйця178.

Птахи-паразити, ці неприємні створіння, доволі непогано дбають про своїх дітей, звісно, на свій, гангстерський, манер.

* * *

Отже, якщо саме пташине яйце – штука доволі універсальна, то методи піклування про нього і майбутніх дітей – найрізноманітніші. Гареми чоловічі й жіночі, великі матріархальні клани качок та очеретянок, шведські і ЛГБТ-родини, весела хіпі-комуна австралійських малюрів, похмура мафія птахів-паразитів – усе це існує з єдиною метою: забезпечити найкращі можливості для виживання, зростання та розвитку дітей. Так, пташенята гинуть від хижаків, хвороб, несприятливих умов середовища та просто злої долі. Але для тих, хто вижив і в якийсь момент опинився на краю гнізда, готовий до польоту, попереду відкривається цілий світ. І в цьому світі треба вчитися мігрувати, залицятися, кохати й вирощувати вже власних дітей. Що малі роблять після того, як стають на крило, як вони вчаться пізнавати навколишній світ і жити в ньому? Про це – у наступному розділі.

124 Griffith S. C. Cooperation and Coordination in Socially Monogamous Birds: Moving Away From a Focus on Sexual Conflict. Front Ecol Evol. 2019. 7. frontiersin.org/articles/10.3389/fevo.2019.00455/full

125 Groothuis T. G.G, Müller W., von Engelhardt N., Carere C., Eising C. Maternal hormones as a tool to adjust offspring phenotype in avian species. Neurosci Biobehav Rev. 2005; 29(2): 329–52.

126 Hemmings N, Birkhead TR. Polyspermy in birds: sperm numbers and embryo survival. Proc R Soc B Biol Sci. 07/ 11/ 2015;282(1818):20151682.

127 Horváthová T., Nakagawa S., Uller T. Strategic female reproductive investment in response to male attractiveness in birds. Proc R Soc B Biol Sci. 07/ 01/ 2012;279(1726):163–70.

128 Morgan S. M., Ashley‐Ross M.A., Anderson D. J. Foot‐Mediated Incubation: Nazca Booby (Sula granti) Feet as Surrogate Brood Patches. Physiol Biochem Zool. 2003;76(3): 360–6.

129 Mariette M. M., Buchanan K. L. Prenatal acoustic communication programs offspring for high posthatching temperatures in a songbird. Science. 19/ 08/ 2016;353(6301): 812–4.

130 Intraclutch Hatch Synchronization in Pheasants and Mallard Ducks – Persson – 1999 – Ethology – Wiley Online Library. onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1046/j.1439–0310.1999.10512489.x

131 Noguera J. C., Velando A. Bird embryos perceive vibratory cues of predation risk from clutch mates. Nat Ecol Evol. 2019;3(8): 1225–32.

132 Aubret F., Bignon F., Kok P. J.R., Blanvillain G. Only child syndrome in snakes: Eggs incubated alone produce asocial individuals. Sci Rep. 20/ 10/ 2016;6(1):1–6.

133 Leisler B., Winkler H., Wink M. Evolution of Breeding Systems in Acrocephaline Warblers. The Auk. 2002;119(2): 379–90.

134 Bensch S., Hasselquist D. Higher rate of nest loss among primary than secondary females – infanticide in the Great Reed Warbler. Behav Ecol Sociobiol. 11/ 03 1994; 35:309–17.

135 Webster M. S. Effects of Female Choice and Copulations Away from Colony on Fertilization Success of Male Montezuma Oropendolas (Psarocolius montezuma). The Auk. 1995;112(3): 659–71.

136 Emlen S. T., Wrege P. H., Webster M. S. Cuckoldry as a cost of polyandry in the sex-role-reversed wattled jacana, Jacana jacana. Proc R Soc B Biol Sci. 22/ 12/ 1998; 265(1413): 2359.

137 Emlen S. T., Demong N. J., Emlen D. J. Experimental induction of infanticide in female Wattled Jacanas. The Auk. 1989; 106(1): 1–7.

138 Liker A., Freckleton R. P., Székely T. The evolution of sex roles in birds is related to adult sex ratio. Nat Commun. 12/ 03/ 2013;4(1): 1587.

139 Ellis L., Bonin S. War and the Secondary Sex Ratio: Are They Related? Soc Sci Inf Sur Sci Soc – SOC SCI Inf. 01/ 03/ 2004;43: 115–22.

140 Hesketh T., Min J. M. The effects of artificial gender imbalance. EMBO Rep. 2012; 13(6): 487–92.

141 Tucker J. D., Henderson G. E., Wang T. F., Huang Y. Y., Parish W., Pan S. M., et al. Surplus men, sex work, and the spread of HIV in China. AIDS Lond Engl. 24/ 03/ 2005;19(6): 539–47.

142 The association between uneven sex ratios and violence: Evidence from 6 Asian countries. journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371/journal.pone.0197516

143 Sex roles, parental care and offspring growth in two contrasting coucal species | Royal Society Open Science. royalsocietypublishing.org/doi/10.1098/rsos.160463

144 Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України). Київ, 2019. – (Статистичний збірник).

145 Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку. – Київ: ТОВ «Основа-Принт», 2009.

146 Brooks S by D. The Nuclear Family Was a Mistake. The Atlantic. theatlantic.com/magazine/archive/2020/03/the-nuclear-family-was-a-mistake/605536/