Текст книги "Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання"
Автор книги: Наталія Атамась
сообщить о нарушении
Текущая страница: 11 (всего у книги 16 страниц)
147 Komdeur J. Conserving the seychelles warbler Acrocephalus sechellensis by translocation from Cousin Island to the islands of Aride and Cousine. Biol Conserv. 01/01/ 1994; 67(2): 143–52.
148 Richardson D. S., Komdeur J., Burke T. Altruism and infidelity among warblers. Nature. 2003;422(6932): 580–580.
149 Komdeur J., Magrath M. J.L., Krackow S. Pre-ovulation control of hatchling sex ratio in the Seychelles warbler. Proc R Soc B Biol Sci. 22/05/ 2002; 269(1495): 1067–72.
150 Komdeur J. Daughters on request: about helpers and egg sexes in the Seychelles warbler. Proc Biol Sci. 07/01/ 2003; 270(1510): 3–11.
151 Hammers M., Kingma S. A., Spurgin L. G., Bebbington K., Dugdale H. L., Burke T., et al. Breeders that receive help age more slowly in a cooperatively breeding bird. Nat Commun. 21/03/ 2019; 10(1): 1301.
152 Hatchwell B. J. The evolution of cooperative breeding in birds: kinship, dispersal and life history. Philos Trans R Soc B Biol Sci. 12/11/ 2009 royalsocietypublishing.org/doi/abs/10.1098/rstb.2009.0109
153 Dunn P. O., Cockburn A., Mulder R. A. Fairy-wren helpers often care for young to which they are unrelated. Proc R Soc Lond B Biol Sci. 22/03/ 1995; 259 (1356): 339–43.
154 Riehl C. Evolutionary routes to non-kin cooperative breeding in birds. Proc R Soc B Biol Sci. 07/12/ 2013; 280 (1772): 2013–2245.
155 Pogány Á. Breeding systems in penduline tits: Sexual selection, sexual conflict and parental cooperation. PhD thesis: 2009.
156 Russell A. F., Hatchwell B. J. Experimental evidence for kin-biased helping in a cooperatively breeding vertebrate. Proc R Soc Lond B Biol Sci. 22/ 10/ 2001; 268 (1481): 2169–74.
157 Lessells C. M., Avery M. I., Krebs J. R. Nonrandom dispersal of kin: why do European bee-eater (Merops apiaster) brothers nest close together? Behav Ecol. 01/03/ 1994; 5(1): 105–13.
158 Jones C. S., Lessells C. M., Krebs J. R. Helpers-at-the-nest in European Bee-eaters (Merops apiaster): a Genetic Analysis. В: Burke T, Dolf G, Jeffreys AJ, Wolff R, ed. DNA Fingerprinting: Approaches and Applications. Basel: Birkhäuser; 1991. p. 169–92. (Experientia Supplementum). doi.org/10.1007/978–3–0348–7312–3_13
159 Shy M. M. INTERSPECIFIC FEEDING AMONG BIRDS: A REVIEW. Journal of Field Ornithology. 53(4), 1982. 370–393.
160 Ackerman J. The Bird Way: A New Look at How Birds Talk, Work, Play, Parent, and Think. Penguin Press.
161 MacFarlane G.R., Blomberg S. P., Vasey P. L. Homosexual behaviour in birds: frequency of expression is related to parental care disparity between the sexes. Anim Behav. 01/09/ 2010; 80(3): 375–90.
162 Abbassi P., Burley N. Nice guys finish last: same-sex sexual behavior and pairing success in male budgerigars. Behavioral Ecology, 23(4), 2012, 775–782, doi.org/10.1093/beheco/ars030
163 Нумеров А. Межвидовой и внутривидовой гнездовой паразитизм у птиц. – Воронеж, 2003.
164 Andersson М., Åhlund М. Host–parasite relatedness shown by protein fingerprinting in a brood parasitic bird. PNAS. 2000;97(24): 13188–93.
165 Lyon B. E., Eadie J. McA. Family matters: Kin selection and the evolution of conspecific brood parasitism. Proc Natl Acad Sci. 21/11/ 2000;97(24): 12942–4.
166 Winfree R. Cuckoos, cowbirds and the persistence of brood parasitism. Trends in Ecology and Evolution, 14, 338–343. Trends Ecol Evol. 01/10/ 1999;14: 338–43.
167 Rothstein S. I., Robinson S. K. Parasitic Birds and Their Hosts. Studies in Coevolution. NY: Oxford University Press; 1998.
168 Klippenstine D. Differential ejection of cowbird eggs and non-mimetic eggs by grassland Passerines. Wilson J Ornithol. 02/09/ 2009;120: 667–73.
169 Kilner R. M., Madden J. R., Hauber M. E. Brood parasitic cowbird nestlings use host young to procure resources. Science. 06/08/ 2004;305(5685): 877–9.
170 Peer B. D., Robinson S. K., Herkert JR. EGG REJECTION BY COWBIRD HOSTS IN GRASSLANDS. The Auk, 117(4), 1/10/ 2000, 892–901, doi.org/10.1093/auk/117.4.892
171 York J., Davies N. Female cuckoo calls misdirect host defences towards the wrong enemy. Nat Ecol Evol. 04/09/ 2017; 1.
172 Spottiswoode C. N., Stevens M. Host-Parasite Arms Races and Rapid Changes in Bird Egg Appearance. Am Nat. 01/05/ 2012;179(5): 633–48.
173 Spottiswoode C. N., Koorevaar J. A stab in the dark: chick killing by brood parasitic honeyguides. Biol Lett. 23/04/ 2012;8(2): 241–4.
174 Langmore N. E., Hunt S., Kilner R. M. Escalation of a coevolutionary arms race through host rejection of brood parasitic young. Nature. 13/03/ 2003;422(6928): 157–60.
175 Colombelli-Négrel D., Hauber M. E., Robertson J., Sulloway F. J., Hoi H., Griggio M., et al. Embryonic Learning of Vocal Passwords in Superb Fairy-Wrens Reveals Intruder Cuckoo Nestlings. Curr Biol. 20/11/2012;22(22):2155–60.
176 Feeney W. E., Medina I., Somveille M., Heinsohn R., Hall M. L., Mulder R. A., et al. Brood Parasitism and the Evolution of Cooperative Breeding in Birds. Science. 20/12/ 2013;342(6165):1506–8.
177 Soler M., Soler J. J., Martinez J. G., MØller A. P. Magpie Host Manipulation by Great Spotted Cuckoos: Evidence for an Avian Mafia? Evolution. 1995;49(4):770–5.
178 Hoover J. P., Robinson S. K. Retaliatory mafia behavior by a parasitic cowbird favors host acceptance of parasitic eggs. Proc Natl Acad Sci. 13/03/ 2007;104(11): 4479–83.
Розділ 5 Пташині університети
Дехто з моїх колег міг би з гордістю заявити, що своїй науковій кар’єрі він завдячує лайну. Мій поважний університетський лектор стверджував таке щодо мушачих геніталій. Про себе я можу сказати – це були пташині ригачки. Тобто, як це більш куртуазно називають орнітологи, – погадки, або пелетки. Неперетравлені залишки шерсті, кісток, хітину комах відригують після трапези сови, хижі птахи, мартини і крячки, чаплі та лелеки, сорокопуди, бджолоїдки та багато інших птахів. Я досліджувала вміст таких риганців у сичів хатніх, мартинів жовтоногих, крячків річкових і малих (Sternula albifrons). Мій магістерський диплом та левова частка роботи складалася з результатів копирсання в тисячах мартинових видригів, дбайливо огорнутих пакетиками з газетного паперу. Розкладаючи під мікроскопом чергову серію дрібних кісток, я постійно крутила в голові одне-єдине запитання: звідки птахи взагалі знають, що їм їсти?
Мале пташеня сидить у гнізді на цілковитому забезпеченні батьків. У багатьох видів малих догодовують ще якийсь час після вильоту. Але як бути далі? Звідки підсоколик великий знає, що йому потрібно ловити горобців? А якщо взяти жабу, приклеїти до неї пера й почати підкидати в повітря – чи підсоколик переплутає це опудало зі птахом-здобиччю? Чому мартини сріблясті (Larus argentatus) поїдають усе, що бачать, включно з різним некорисним непотребом, підібраним на звалищі, але окремі пари навчилися хижацтва на виводках та кладках качок? Чому одні види жеруть те, чого просто більше в навколишньому середовищі, а інші перебірливі, як гурмани, і воліють витрачати час і вишукувати конкретні делікатеси?
У студентські роки я й не здогадувалася, що всі ці думки, які сушили мій мозок, – тільки мала частина вічного питання, на яке людство намагається відповісти з моменту, відколи почало витрачати вільний час на світоглядні роздуми: «Що важливіше: навчання чи успадкування? Ми – це наші гени (родина, пращури, спадок) чи наше виховання?». Цю велику загадку вчені так само намагаються розгадати і щодо тваринного світу.
Навчаємося полювати
Пізнавання смачненького й харчові вподобання у тварин можуть бути жорстко запрограмованими генетично, можуть сформуватися один раз у дитинстві й підтримуватись у подальшому все життя або бути гнучкими – постійно змінюватися та коригуватися.
Красивий птах, що мешкає в джунглях Латинської Америки, момот рудочеревий (Eumomota superciliosa), зазвичай полює на рептилій, зокрема змій. Пташенята момота, які вилупились у вольєрі, ніколи в житті не бачили справжньої змії. Але коли їм показали модель отруйної коралової змії, вони з тривожними криками забилися в куток. Натомість на модель зі схожим візерунком, але іншого кольору, або подібного кольору, але з іншим візерунком вони кидались як на здобич.
Але не треба ходити в далеку Америку. Наші звичайні домашні курчата народжуються зі знанням того, що кольорове й нерухоме – це найімовірніше їстівний фрукт чи зерно, а от кольорове й рухоме – це комаха. Якщо зелена – клюємо, якщо червона – то отруйна, до біса її179.
На відміну від такого успадкованого знання, деяким птахам потрібен неприємний досвід, аби вивчити, що певна здобич є неприйнятною: занадто великою, отруйною, просто несмачною. Інші ж поводяться як типові люди, тобто воліють постійно тягнути в рот різні дивні речі, – і експериментують та навчаються все життя180.
Батьківська наука
Колись давно моя колега Лєна, яка вивчає кажанів, зачарувала мене чудовою історією про кажанів з родини листконосів (Trachops cirrhosus), які полюють на маленьких жаб у вологих лісах Панами. Кажан знаходить самців жаб за їхніми шлюбними криками. Його завдання як хижака – оцінити розміри жаби, аби не вполювати більшого шматка, аніж можна проковтнути, а також пильно відстежувати, що хапаєш, – серед деревних жаб купа отруйних видів. Бідолашні самці їстівних жаб не можуть просто так припинити співати. Адже крики – надзвичайно важлива реклама на шлюбному «ринку» безхвостих амфібій, і тому жаби придумали різні способи порятунку. Вони навчилися синхронізувати свої крики, аби ускладнити листконосам процес вицілювання, почали селитися біля водоспадів, аби шум води заважав кажанам, а деякі види, співаючи, постійно поглядають у небо – чи не летить ворог. Тому складні й найбільш вишукані серенади дамам ці кавалери виконують у місячні ночі та в сутінках – коли крилату смерть добре видно.
Уполювати їстівного самця жаби – це справжній виклик для мисливських навичок кажана. Яким чином молоді кажанчики можуть навчитися відрізняти смачного безхвостого кавалера від такого самого, але до зубів озброєного отрутою? Можна спостерігати, як це роблять дорослі, можна спробувати розібратися в компанії однолітків, а можна самостійно опановувати науку шляхом спроб і помилок. Спеціальне дослідження засвідчило, що у випадку кажанів та їхніх нещасних жертв наявність досвідченого вчителя та спостереження за його діями – ключ до успіху на полюванні. Молоді хижаки в такий спосіб навчалися на порядок швидше, аніж самостійно чи в підлітковій компанії. Таким чином, у багатьох тварин, що вчаться полювати, існує щось типу «культурної передачі» даних про те, що варто тягнути до рота, а що – ні. Таке знання може бути дуже гнучким і постійно змінюватись, і саме це спостерігається в експериментах щодо кажанів-жабоїдів.
Але може бути інакше: одного разу навчившись, перебудувати свою харчову звичку вже неможливо. Саме це є дуже поширеним у птахів. З вологих лісів Панами та класово чужих для цієї книжки ссавців повернімося до звичайнісіньких українських лісопарків і наших добрих знайомих – синиць великої і блакитної. Синиця велика так називається недарма. Вона більша за розмірами, полює на відносно великих комах, наприклад, мух, і харчується здебільшого на землі, на деревах біля стовбурів і на товстих бічних гілках. А от її «бандерівська» родичка – синиця блакитна, менша за розмірами та полює на комах високо в кронах, серед тоненьких гілочок. Норвезькі дослідники протягом чотирьох років заради науки займалися кіднепінгом – викрадали з дуплянок яйця синиць блакитних і підкладали їх у дуплянки до синиць великих і навпаки, а потім спостерігали за харчовими вподобаннями підкинутих дітей. Синиці блакитні, яких виростили великі, хоробро вступали у двобій зі значно більшою здобиччю, ніж це годиться для виду, і бадьоро тягали та їли мух. І навпаки, приймаки – синиці великі, так само як ї їхні усиновлювачі, полювали на значно меншу здобич і робили це високо серед тонких гілок181.
Цікаво, що й ті, й інші приймаки тяжіли все ж таки до здобичі середнього розміру, і це дозволило вченим зробити висновок, що навчання – навчанням, але генетичний аспект кормової поведінки також не варто недооцінювати.
Синиці – хижаки та інноватори
А як же всі ці історії, які ми чули в дитинстві, про вигадливих англійських синичок, що навчилися своїми дзьобиками роздовбувати кришки пляшок і ласувати вершками, які молочники лишали на ґанках добропорядних британських будиночків? Невже це все брехня?
І справді, винахідливість синиць блакитних щодо пляшок і вершків було описано в журналі British Birds ще в далекому 1949 році182. У сучасних соціальних мережах та на сторінках ЗМІ можна побачити значно моторошніші світлини – задоволена синиця велика сидить на трупі мишки й має вигляд життєрадісного зомбі, який тільки-но дістався бажаних свіженьких мізків. Будь-яка людина, яка вивішувала колись у морозну зиму на годівницю шматок несолоного сала, знає, як синички цінують будь-яке м’ясо та взагалі протеїни. Може, вони просто підбирають пáдло?
Угорські дослідники, які протягом кількох сезонів досліджували зимування кажанів лиликів у печерах, були вельми здивовані, коли виявили, що місцеві синиці великі навчилися систематично полювати, вбивати та їсти кажанів. Учені навіть вмикали для синиць записи кажанячих голосів і спостерігали, як крилаті бандити завзято атакували динаміки. Відповідна наукова стаття прикрашена моторошними знімками нещасних кажанів з пробитими головами, що нагадують криміналістичні фото з місць злочину183. Ба більше, згадуються подібні випадки і для синичок, і для кажанів у печерах сусідньої Польщі. Виникає запитання: чи навчилися синиці двох різних країн полювати на кажанів незалежно, а чи мав місце культурний обмін інформацією між «братніми народами» про те, що в печерах існують цілі склади дармових «консервів», дуже помічні в холодні зими?
У кажанячому «гастрономічному» дослідженні вчені, перевіряючи гіпотезу, чи справді синиці вбивають лиликів задля харчування, пропонували птахам додаткові поживні корми. І – о, диво! – хижацькі нальоти на печеру з беззахисними сплячими кажанами припинилися. Отже, якщо вам шкода нещасних лиликів, мишок і будь-кого, хто може втрапити синиці на зуб, тобто дзьоб, запам’ятовуйте рецепт «пташиного пирога».
Ріжемо несолоне сало на тоненькі шматочки й розтоплюємо. Можна використати нутряний коров’ячий жир, тільки обов’язково не з тушкованого м’яса і не такий, що використовували для готування, адже він містить шкідливі для птахів речовини й багато солі. Далі засипаємо зернову суміш з насіння соняшника, проса, маленьких шматочків яблук і моркви, добре подрібненого насіння гарбуза, ячменю чи несолоного несмаженого арахісу до топленого сала. Вкладаємо отримане густе «тісто» в маленькі формочки для печива чи кексиків, можна використати також пластикові стаканчики з-під йогурту або обмазати сумішшю соснові шишки, а далі кладемо формочки в морозилку. Поки суміш застигає, треба потурбуватися про наскрізну дірочку для мотузки. Замість сала можна використати желатин, на ютубі багато відео з виготовлення саме таких «пташиних пирогів» (див. посилання). Але сало – патріотичніше, крім того, ми ж робимо пиріг для потенційних убивць, аби переконати їх відмовитися від кровожерливих задумів, отже, треба постаратися. Отриману смачну фігуру дістаємо з формочки, прив’язуємо мотузку й вішаємо на дерево чи підвіконня в сніжні морозні дні. Ласкаво просимо до столу, маленькі злі «бандерівці»! Смачніше за кров «русскоязычных младенцев», і вже точно – за мізки нещасних кажанчиків.
Якщо угорські та польські Оззі Озборни не навчили одне одного екстравагантного полювання на лиликів, як це, можливо, зробили британські синиці щодо молочних пляшок, то ми маємо справу з інноваційною поведінкою, якою птах оволодіває методом спроб і помилок. Такого роду прориви дозволяють йому винайти нове джерело корму чи спосіб його здобування. Учені помітили, що вони загалом частіше спостерігаються серед зимуючих птахів184. А ще вірні домосіди – птахи-резиденти, які залишаються зимувати, – загалом мають більші відносні розміри мозку. І це не дивно, адже вони мусять виживати в суворих холодних умовах, доводиться крутитися й бути винахідливими та безжальними. Така поведінка – не те, чого батьки навчають своїх дітей. Зрештою, серед синиць першу зиму переживає тільки 40–50 % молоді. Але ті, хто переміг, можуть навчатися важливого мистецтва виживання у змішаних зграях у досвідченіших і доросліших особин.
Отже, повертаючись до наших синиць-приймаків, яких виростили особини іншого виду і які через це змінили харчові вподобання, спитаймо себе: «Чи насправді такі синиці навчаються, спостерігаючи за прийомами та фірмовими фішками кормодобування своїх усиновлювачів? Чи вони наслідують від них тільки мисливські ділянки, а вже на них відомим методом наукового тицяння засвоюють полювання на доступнішу здобич, якою виявляються комахи “проміжного” між видовими уподобаннями, тобто середнього, розміру?». Здається, кляте запитання: «Що є головним на гастрономічній ниві – генетика й наслідування видових рис чи виховання?» – у випадку наших прекрасних, хоч і трохи кровожерливих, сусідів-синиць не має однозначної відповіді.
Або, можливо, у природі все побудовано простіше? Безжальна логіка природного добору каже: «Потурбуйся про себе сам, виживає найбільш пристосований, горе переможеним». А соціальні навички й мистецтво підгледіти корисне вміння в дорослих і досвідчених – це просто якісь новомодні витівки? Ні, певні українські птахи не погодяться з таким твердженням. Наставники, колектив і взаємодопомога – важливі елементи навчання та дорослішання.
Молодіжні клуби за інтересами
На будь-якій достатньо великій зарослій водоймі – дніпровських водосховищах, системах великих ставів, дельтах річок – можна спостерігати довгоногого й довгохвостого хижого птаха – луня очеретяного (Circus aeruginosus). Красень-самець хизується яскравим оперенням чорного, рудого та сірого кольорів, а трохи більша самка – темно-коричнева, зі світлою шапочкою на голові. Хай як дивно, лунь очеретяний гніздує саме в заростях очерету. Він полює на чимале товариство коловодних тварин і птахів: щурів водяних та ондатр, рибу, пташенят качок і лисок, хворих і слабких дорослих особин коловодних птахів. Самця та самку часто можна бачити, коли вони низько ширяють над заростями очеретів десь на Святошинських ставах у Києві.
Перед відльотом на зимівлю в Африку підрослі молоді особини лунів разом з дорослими тусуються й відпочивають невеличкими групами типу клубів. У молодих особин, які постійно перебувають у таких групах, значно кращі мисливські навички, ніж у тих, хто літає й полює наодинці. Одинаки-нонконформісти також частіше годуються падлом, ніж їхні соціальніші однолітки. У випадку лунів очеретяних важлива як вертикальна передача досвіду – від дорослих до «зеленої» молоді, так і горизонтальна – у компаніях птахів одного віку.
Молоді луні мають змогу стежити за мисливськими навичками досвідченіших «наставників», а також вивчати від них і запам’ятовувати найбільш цінні з гастрономічного погляду місця та ландшафти. Щось подібне спостерігається також і в молодих особин інших хижаків, зокрема серед яструбів малих (Accipiter nisus) і сапсанів185.
Але не тільки хижі птахи й британські джентльмени часів королеви Вікторії можуть похвалитися членством у клубах заради корисних зв’язків. Водоплавні теж не пасуть задніх. Ось, наприклад, звичайні птахи наших українських водойм – баклани. Ці птахи з блискучим чорним оперенням гніздують великими неохайними колоніями на землі, деревах, кущах, гідроспорудах – де завгодно, аби поруч були вода і риба, головна їжа бакланів.
Якби щоразу, коли працівник рибгоспу чи простий рибалка розповідає мені про «цих великих чорних мартинів, які в нас тут пожерли всю рибу», мені видавали би по долару, я, певно, вже була багата, як Білл Ґейтс. У якийсь момент у мене з’явилося негідне бажання хапати цих пташиних «знавців» за грудки, трусити й волати: «Чорні – то баклани, запам’ятайте вже, БАКЛАНИ! А мартини – білі!». Хоча ніде правди діти, рибку поважають і ті й інші. Але, на відміну від мартинів, баклан – вправний пірнальник, еволюційно «спроєктований» саме для ефективного полювання на живу рибу на глибині. В Україні мешкають три види бакланів, і якщо баклан великий (Phalacrocorax carbo) – поширений вид, то баклани чубатий (Phalacrocorax aristotelis) і малий (Microcarbo pygmeus) – рідкісні, що трапляються в небагатьох місцях на півдні України та в Криму.
У бакланів після оперення пташенят і виходу їх із гнізд теж формується щось типу клубів, але суто підліткових. Члени клубу зазвичай сидять на тому самому камені чи скельній поличці. Склад такої компанії постійний і не змінюється. Дорослі особини регулярно навідуються до своїх дітей у клуби, продовжуючи підгодовувати їх. Рибний промисел бакланів – це складна мисливська й соціальна навичка, адже вони часто полюють стабільною групою. Вважається, що підліткові тусовки, які вчені непоштиво називають «яслами», важливі для навчання та спільного набуття риболовних навичок. У молодих бакланчиків, як і в людських підлітків, у клубах існує ієрархія, визначена соціальними скілами молодої особини. Крім того, а де ж іще шукати майбутню супутницю життя, як не серед своїх186?
Представники інтелектуальної пташиної еліти – воронові, зокрема круки (Corvus corax), значно більше зважають на приклад рідних і близьких, зокрема братів і сестер187. Вони набагато частіше цікавляться об’єктами, які вже привернули увагу їхніх родичів. А от галки, навпаки, не надто прагнуть учитися й повторювати за родичами чи за своїм партнером, але залюбки підгледять і запам’ятають новий тип здобичі або кормодобування в незнайомця. Адже партнер і так поділиться тим, що здобув, і взагалі в родині «все моє – твоє», зокрема знання та навички. А от у чужинця справді може бути щось нове та цікаве, що корисно засвоїти й використати188.
Навчаємося кохати і танцювати
Здобуття навичок шляхом підглядання й повторення за батьками чи однолітками у великій компанії називається соціальним навчанням, і воно, як ми вже зрозуміли, для птахів надзвичайно важливе. Молодь учиться розпізнавати добрі місця для годування, переймає технічні навички й харчові вподобання. Навіть найбезневинніші курчата можуть стати канібалами, якщо бачать поганий приклад189. Мимоволі згадується «Повелитель мух» Голдінга та сила громадського впливу на молоді незагартовані мізки. «Першу скрипку» соціальне навчання грає й у найважливішому аспекті життя – сексуальному.
Ще сидячи в гнізді, малі пташенята вивчають, що майбутній обранець має виглядати так само, як і батьки, які годують, охороняють і піклуються. Згадаймо вже знайомий нам експеримент з двома видами синичок, яйця яких учені підступно викрадали й міняли місцями. Синиці великі, яких виростили синиці блакитні, вважали себе справжніми «бандерівцями» – і навпаки. Вони намагалися паруватися з представниками виду, до якого належали всиновлювачі, та агресивно реагували на птахів свого, біологічно «рідного» виду190. Але коли вчені старалися повторити цей номер з пташенятами іншого дуплогніздного виду – мухоловки строкатої, пташенят якого виростили синиці великі та блакитні, нічого не вийшло. Мухоловки не плутали і не поспішали змінювати свою видову належність. Чітке усвідомлення свого «Я» у них, здається, закріплене генетично в статевих хромосомах191. Отже, не всі птахи потерпають від комплексу Едипа та Електри.
Ще один приклад вірності своєму виду – це птахи-паразити, зокрема наша зозуля звичайна. Яким чином зозуленя, вигодоване горихвістками чи очеретянками, знає, що кохатися-любитися треба не з цією пташиною «мілкотою», а з особинами свого виду, яких воно з дитинства в очі не бачило, – досі до кінця не зрозуміло. Найімовірніше, і тут «винна» її величність генетика.
Справи співочі
Якщо пізнання свого коханого у птахів може бути викарбуване в мізках там само залізно, як віра в чипування людства Біллом Ґейтсом на антивакцинаторських форумах, то зі «стандартним набором молодого мачо» (шлюбними танцями, співами, демонстраціями) все геть по-іншому. Мухоловки строкаті, усиновлені синичками внаслідок втручання злої долі в обличчі науковців, не плутали своїх майбутніх коханих з «бандерівським» народом, але додавали до своєї шлюбної пісні елементи співів нерідних батьків192. Невідомо, чи оцінили мухоловки-дівчата таке розширення репертуару своїх кавалерів. Але загалом можна сказати, зміни у плейлісті, «діалекти» пісень, процес навчання співів, мозкові структури, у цьому задіяні, – це те, що у птахів вивчено дуже добре.
Як ми вже побіжно згадували на початку книжки, молоді особини навчаються співати в гнізді подібно до того, як малі діти вчаться говорити. Деякі птахи можуть розширювати та відшліфовувати репертуар, навчаючись усе життя. Інші мають певне «вікно пізнання» у ранньому віці, під час якого надзвичайно важливо слухати свою видову пісню, переймаючи досвід найчастіше від батька чи від інших дорослих самців. Спочатку молоді птахи слухають і запам’ятовують батьківську пісню, яка зберігається в спеціальному слуховому центрі у пташиному мозку. Далі юнак починає «пробувати голос» – самостійно видавати окремі ноти і фрази, які в подальшому формуються в «протопісню». Пташеня постійно коригує свої спроби співати, аж поки не досягне ідеалу, звіряючи власні вокальні вправи з батьківським шаблоном, захованим у «центрі управління піснею» – спеціальному мозковому ядрі із загадковою назвою HVC. Крім того, у ядрі HVC створюється та зберігається інформація про нові пісні, що вивчає птах, зокрема кодуються нові фрази й склади, які під час виконання мають бути відтворені точно і послідовно193. Також у пташиних підлітків, які навчаються співати, потужно грають гормони. Видову пісню неможливо точно відтворити й правильно зберігати в мозку без певного рівня тестостерону.
Вічне питання, від якого лихоманить батьківські форуми та реформаторські кабінети міністрів освіти – як краще навчати дітей? Здається, птахи у випадку співу голосують за стару добру систему «вчитель – учень»: поважний лектор розказує чи показує, а учень чи студент стежить, слухає, занотовує. А як же модний метод спроб і помилок, коли від дитини вимагають раз за разом спробувати щось робити самостійно: шкільні проєкти, сумісна групова робота в класі, дискусії та експерименти? Виявляється, опановуючи спів, птахи нічого не обирають – вони застосовують обидва методи, але для різних цілей.
Погляньмо, приміром, на класичного мученика науки, на прикладі якого зазвичай вивчають пташиний спів, – діамантника зебрового. Саме на цій декоративній пташці здійснено більшість експериментів, що розкрили нам таємниці пташиного співу й тонкощі його засвоєння.
Швейцарські вчені пропонували птахам навчитися відрізняти два типи співу – довгий і короткий. Без будь-якої підготовки загалом птахам знадобилося 4700 повторень, аби розв’язати цю задачу. Але якщо діамантники мали змогу спостерігати, як це роблять їхні колеги, то вони засвоювали різницю у п’ять разів швидше.
Але потім дослідники зробили ось що. Тим самим птахам запропонували друге завдання: навчитися розрізняти різні пісні різної довжини. І тут з’ясувалося, що «повільні» птахи, які розв’язали першу задачу самостійно, методом спроб і помилок, не маючи прикладу перед очима, можуть вирішити друге завдання моментально. А от «швидким» птахам, які впоралися з першим завданням за допомогою спостережень, часу знадобилося втричі більше.
Комп’ютерне моделювання підказало, чому так відбувається. Під час спостереження в мозку птахів задіяна велика кількість нейронів, але зв’язки між ними відносно слабкі. Під час самостійного навчання в роботі менше нейронів, але зв’язки сильніші, що, на думку вчених, сприяє розвитку здатності до узагальнень194.
Отже, навчання через спостереження швидше. Навчання через спроби й помилки та набивання власних ґуль на лобі – надійніше. Якщо ми хоч трохи схожі на птахів, то для ефективного засвоєння знань нам потрібне і те й інше.
Як зробити кар’єру в шоу-бізнесі та коханні
Звісно, споглядаючи в телевізорі новорічні співочі естрадні шоу, можна вирішити, що «співак ротом і танцюрист ногами» – це останнє, що потребує навичок і зусиль. Але птахи відповідають на такі закиди рішучим «ні».
Ми пам’ятаємо, як важливо для самця правильно виконати складний танок чи пісню, обійти суперників, завоювати таким чином прихильність самки й отримати шанс на розмноження. До того ж самки багатьох видів не задовольняються чимось одним – вони вимагають цілий бродвейський мюзикл, і всі танцювальні й співочі номери мають бути виконані бездоганно. І ніби цього замало, у певних птахів самці та самки під час шлюбних перегонів ще й співають хором. Точність та ідеальна синхронність шлюбних дуетів, як і танцювальних номерів – о, тут є чого вчитися, це вам не «співочі труси» пострадянської естради. Наприклад, самці красивих птахів лірохвостів австралійських (Menura novaehollandiae) мають виконати перед самкою одну за одною чотири різні пісні, і кожна з них повинна супроводжуватись окремим танком195.
Але якщо значущість соціального навчання для співу давно доведена й докладно вивчена, то зазирнути в танцювальну школу птахів удалося щодо вкрай небагатьох видів. І тут на допомогу науковцям знову приходять пташки, задля яких не треба долати кілометри вологого тропічного лісу, відмахуючись від москітів і жовтої лихоманки. Рисівка яванська (Lonchura oryzivora) – дуже красива та поширена декоративна пташка, яку навчилися утримувати на розводити в неволі ще в давньому Китаї за часів династії Мін. Особливу популярність вона здобула як декоративний птах у вишуканих японців у XVII–XVIII століттях. Тендітні самці та самки перед паруванням танцюють щось типу парного шлюбного танцю – певно, аристократи, які у ХІХ столітті вважали вальс непристойним, не здогадувалися про танці рисівки яванської.
Птах має виконувати складний ритуал зі стрибків, співу й особливого «витирання дзьоба». Учитися правильно стрибати та дзьобати він починає в ранньому віці, коли до залицянь і серенад ще лишається купа часу. Молодий птах «танцює» до родичів і сусідів по вольєру, і що старший він стає, то краще у нього виходить. Підлітки вже утворюють майже повноцінні танцювальні дуети, постійно тренуючись і відточуючи майстерність один перед одним, і поступово додають до танцю спів. Сусіди, звісно, частіше тренуються один з одним196.
У тропічних птахів манакінів система навчання ще складніша й нагадує роботу учня-підмайстра в цехового ремісника у сиву давнину. У манакінів-червононогів північних (Chiroxiphia linearis) на шлюбних танцювальних майданчиках перед перебірливою прекрасною дамою виступають двоє самців. Вони виконують складний скоординований спільний танок і пісню, але шанс на парування є лише в одного – старшого й досвідченішого. Інший – молодий помічник на підтанцьовці, і він тільки вчиться (див. посилання). Пісня та всі рухи під час танцю суворо стандартизовані, жодного відхилення та імпровізації – самка такого не оцінить. Молоді манакіни вчаться повторювати рухи й частоти пісні, досягаючи ідеально точного звуку та скоординованості, близько трьох-чотирьох років, і спільні виступи з наставником допомагають цьому. Успішний і компетентний учень, що досяг статевої зрілості, успадкує «майстерню», тобто, вибачте, танцювальний майданчик свого старого майстра197.
