Текст книги "Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання"

Автор книги: Наталія Атамась

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 16 страниц)

У сім’ях, де про дітей дбають двоє, серед птахів конкуренція за гарних чоловіків така само висока, як і серед людей. Ось чому в купи видів самки також яскраві. Але навіщо взагалі паруватися з кимось, хто не відповідає високим стандартам? У випадку синиці блакитної може просто не бути іншого вибору. Ці пташки мають надзвичайно високу смертність узимку після першого року життя. У більшості особин може бути тільки одна чи дві спроби розмножитися протягом сезону, у таких умовах уже не будеш аж надто перебірливим.

Синицю блакитну можна зустріти скрізь, де є дерева з невеличкими дуплами. У кожному парку чи сквері Києва й не тільки можна почути її веселу дзвінку пісеньку. Ця маленька пташка має справжню «бандерівську» вдачу – вона затята, смілива, відважно воює за гніздове дупло з птахами, більшими за неї, і дуже полюбляє сало, особливо в холоди. Словом, наша людина! Одна з найпоширеніших пташок фауни України, вона часто траплятиметься на сторінках цієї книжки. Адже так само вона поширена на сторінках наукових публікацій і монографій, присвячених птахам, – це один з найпопулярніших об’єктів для вчених, які досліджують життя птахів.

Але повернімося до сонцезахисного крему й ультрафіолетового забарвлення. Ще одна жертва косметологічних експериментів шведських учених – красива пташка, яка мешкає в Україні біля води, – синьошийка (Luscinia svecica). Якщо ви мешкаєте в Києві, то можете зустріти її на Совських чи Святошинських ставках, Осокорківських чи Троєщинських луках, а загалом вона завжди там, де є став чи річка. Самці мають на горлі красиву синьо-червону пляму, але в ультрафіолетовому світлі вона ще має додаткову яскравість, яка залежить від віку самця. Самки бачать це й охоче обирають доросліших, досвідченіших чоловіків14.

Навіщо птахам ще й ультрафіолетовий спектр для шлюбних перегонів, адже є видимі кольори, і ультрафіолет їх часто дублює? Є думка, що ультрафіолетові сигнали призначені саме для інформування партнера на близькій дистанції. УФ-діапазон погано видно на далекій відстані, він гарно пасує для того, аби демонструвати себе партнеру, не привертаючи уваги хижаків.

Звісно, на колір оперення двох статей серед птахів можуть впливати не тільки шлюбні перегони, а й безліч різних чинників. Наприклад, деякі дослідники вважають, що великі за розміром птахи, найімовірніше, будуть яскравими, бо таким не треба втрачати краси, аби бути непомітними для хижаків. Серед тропічних птахів часто яскраві обидві статі, особливо якщо в конкурентній боротьбі за територію, надто запальній у тропічних ландшафтах, потрібно весь час нагадувати суперникам, хто тут господар.

Танцюють… не всі

Якщо гучна вокалізація говорить сама за себе навіть у густому лісі чи очеретах, то кольорове оперення й прикраси потребують відповідної демонстрації. Для декого влаштовуються спеціальні сцени й майданчики, де відбуваються «паради краси» або й цілі турніри. З наших видів токування влаштовують, наприклад, тетеруки. Їхні токовища на Поліссі існують на одному місці десятиліттями. Самка обирає й оцінює самців тетеруків, звертаючи увагу, зокрема, на їхній красивий хвіст, що за формою нагадує ліру і який претенденти активно демонструють на токовищі під час вистав і ритуалізованих бійок. Річ у тому, що взимку тетеруки-самці контролюють певні території, на кордоні яких можуть відбуватися справжні баталії між сусідами. Найбільший і найсильніший самець залишається неушкодженим, переможений отримує обскубаний хвіст. Цілісність чи обскубаність хвоста навесні під час весняних демонстрацій сигналізує самкам про фізичне здоров’я, силу, а отже – гени майбутнього обранця. Оскільки тетерук не бере жодної участі в подальшому піклуванні про кладку й малечу, це єдине, що цікавить самку на току15.

Ну, знову ця нудота, скажуть деякі читачі – голлівудська усмішка, накачаний торс, дівчата обирають красунчиків і здорованів і так далі. Справді, ми вже зрозуміли: якщо батько не вкладається в потомство, то хай уже тоді буде мужнім, розкішним і героїчним. Але природа не така проста, як здається. Дивовижний птах, який вдрузки розбиває цю банальну схему, – невеликий кулик брижач (Philomachus pugnax).

Кулики-«трансвестити»

Це типовий кулик з довгим дзьобом і довгими ногами, який у позашлюбний період видається непоказним і бурим. Щоправда, самці зазвичай більші за самицю, що взагалі нетипово для куликів. Брижачі знамениті передусім своїми багатолюдними весняними токовищами, які збирають сотні птахів. На жаль, в Україні такого не побачиш, бо цей вид у нас масово трапляється тільки під час міграцій, а розмножується набагато північніше.

Самці брижача в шлюбному вбранні – це красені з різнокольоровими «боа» навколо шиї з подовжених пер. На току приблизно 80–95 % самців займають спеціальні території, на яких танцюють, стрибають у повітрі, усіляко демонструють себе, показують свій шикарний кольоровий комір і викликають на двобій інших чоловіків. Прикраси з пер у цих мачо зазвичай темного кольору. Але є й інші претенденти – 5–20 %. Вони менші за розміром, не мають індивідуальних ділянок на току, туляться поруч і поводяться дуже скромно. Їхні «шарфи» на шиї зазвичай білі й світлі. Ці самці користуються нагодою і швидко паруються із самками, коли войовничі носії чорних «боа» з’ясовують стосунки один з одним (див. посилання), (див. посилання).

Але це ще не все. Справжнім сюрпризом для дослідників було довідатися, що є і третій тип самців, близько 1 %. Вони найменші за розміром, у них немає шикарних прикрас на шиях, та й загалом вигляд мають точнісінько такий, як у самок. Але от сім’яники в них – ого-го, такому розміру можуть позаздрити «справжні чоловіки» з першої групи. Вони також успішно паруються із самками на токах і, ніби цього не досить, також примудряються вступати у гомосексуальні контакти із самцями з перших двох груп як «знизу», так і «згори»16. Ну, що ж, кому піп, кому попадя, а кому – попова дочка.

Кластер генів, у якому жорстко закріплені «ролі» самців брижачів на току, регулює серед іншого вироблення чоловічого гормона – тестостерону. Звісно, у мужніх територіальних самців його рівень значно вищий. Зате самці менш маскулінних груп виробляють набагато більше сперми, аби компенсувати меншу кількість парувань із самками і збільшити ймовірність запліднення, адже дами часто паруються з усіма трьома групами на одному току.

От що може наробити одна-єдина хромосомна мутація, яка, вважається, сталася 3,8 млн років тому17. Чому природний добір підтримав таке? Бо «мачо»-стратегія з бійками та прикрасами дорого коштує організму, тож альтернативи заохочуються.

Будівельники-звабники

Види, у яких головна мета самців – паруватись і тільки паруватись, можуть влаштовувати справжній бродвейський мюзикл, де прекрасне вбрання супроводжується голосними звуками й неймовірними танцями чи виступами, як це відбувається серед багатьох колібрі та райських птахів. А знамениті наметники додають до виступу ще й майстерно прикрашену сцену у вигляді намету і майданчика перед ним. Чи то радше сам виступ додається до сцени – справжнього витвору мистецтва.

У цих птахів, що мешкають в Австралії та Новій Ґвінеї, так само як у згаданих вище видів, самка будує гніздо, відкладає яйця, виховує пташенят самотужки. А самець робить тільки одне. Те саме, що дало назву цим птахам. Намет, або ж шалаш. Власне, для того, аби привабити самку та переконати її обрати саме його.

Намет – це дуже складна справа. Подивімося на споруду прекрасного наметника фіолетового (Ptilonorhynchus violaceus). Вона має бути абсолютно симетрична, зведена з однакової довжини й товщини гілочок, правильно пофарбована соком ягід всередині. Майданчик біля намету має бути облаштований помостом з гілочок і щедро декорований різними кольоровими предметами. Особливо важливим кольором для наметника фіолетового є синій, який рідко трапляється в природі. Самець має гарно погарувати, аби здобути і викласти у красивий візерунок блакитні квіти, крила метеликів, пластикові кришки від пляшок та інші багатства. Самці часто крадуть один в одного сині та блакитні деталі декору й навіть руйнують намети суперників. І все це тільки задля того, аби самка звернула увагу саме на їхні намети.

А ставки жінок ще вищі. Пам’ятаємо гіпотезу «хороших генів»? Згідно з нею, намет – це маркер розумного, сильного, здорового самця. Самка обирає найкращі гени для майбутніх дітей і в жодному випадку не має помилитися. Вона оцінює будову зсередини, оглядає майданчик, декор, а самець тим часом виконує перед нею доволі активний танок з присіданнями, випадами, різкими розкриваннями крил і голосними звуками. Цей танок також дуже важливий для майбутнього парування.

На ютубі можна знайти багато відео такого танку й самця, що має прекрасний намет, купу блакитних прикрас на майданчику, дуже старається, але його дама летить геть (див. посилання). Чому?

Бо важливим виявляється не тільки намет, майданчик, декор, танок і співи. А ще те, наскільки самець помічає, чи подобається це все самці. Те, як він відстежує її зворотну реакцію. Агресивний танок, випади й наскоки можуть налякати обраницю. І вона полетить деінде. І тоді все виявиться марним.

Аби перевірити це, американські дослідники у 2006 році розробили робота – самку наметника. З його допомогою вони демонстрували самцям позу наляканої дами в наметі і дивилися, наскільки хлопці «здають назад» у своїх демонстраціях, якщо помічають, що щось іде не так. І виявили – сюрприз-сюрприз! – що жінки й справді, звісно, люблять «багатих, успішних і напористих», але шанси залишити свої гени набагато вищі в тих самців, які під час демонстрацій звертають увагу на обраницю та корегують свою шлюбну поведінку згідно з її вподобаннями18.

Отак: почали з наметів, а закінчили прописними істинами. Які дехто із «царів природи», на жаль, не здатні осягнути й досі. Емоційний інтелект важливий. Навіть без мети створити сім’ю чи міцну пару. Наскільки ж важливішим він стає для тих, хто обирає шлюбного партнера надовго, навіть на все життя?

Забіги по воді

У далекій Північній Америці, на водоймах Орегону, живуть два цікавих види – майже близнюки. Називаються вони пірникоза західна (Aechmophorus occidentalis) та пірникоза Кларка (Aechmophorus clarkii) (українською вони пірнікози, бо пірнають і з «ріжками»). В обох існують два елементи шлюбних демонстрацій. Вони виконують неймовірний парний танок на воді, якій закінчується феєричним шоу – одночасними стрімкими перегонами птахів просто поверхнею води. Відео цих синхроних перегонів, накладених на різну музику, наразі сповнений весь ютуб (див. посилання). Ці пірникози вважаються найбільшими хребетними тваринами, здатними в буквальному сенсі ходити по воді, тобто радше бігати, бо такі парні забіги забезпечують висока швидкість руху птаха в поєднанні з пласкою стопою та з високою швидкістю її ударів об поверхню води19. Синхронність забігу визначає майбутнє пари. Якщо обидві птахи витримали темп, вони переходять до другої фази – одночасних рухів головою та шиєю і церемонії демонстрації одна одній водної рослинності у дзьобі (див. посилання).

Якщо навесні, десь у квітні, ви вийдете прогулятися біля будь-якого ставу чи озера з великим плесом та невеликою кількістю заростей очерета по берегах, то обов’язково побачите пару витончених водоплавних птахів з довгими шиями, гострими дзьобами й смішними «ріжками» з пер на голові. Це пірникози великі (Podiceps cristatus) – європейські родичі пірникоз західної та Кларка, чудові пірнальники і турботливі батьки. Подружжя виду будує велике плавуче гніздо-пліт з водної рослинності, дбайливо прикриває кладку водоростями, коли треба кудись відлучитися, і тягає малих пташенят у себе на спині. Вони не вміють кумедно бігати по воді, зате так само виконують синхронний танок з демонстрацією водної рослинності у дзьобі. Ці танці «другої фази» відбуваються не тільки під час утворення пар ранньою весною, але й у тих птахів, де міцні пари вже давно створені й подружнє життя триває.

Навіщо? Ще відомий еволюціоніст Джуліан Гекслі, онук знаменитого «бульдога Дарвіна» Томаса Гекслі, на початку ХХ століття писав: танці, демонстрації та шматочки водоростей «дзьоб у дзьоб» у пірникоз великих – це не що інше, як підтримка сімейних стосунків20. Запитання, навіщо птахи це роблять, узагалі видається трохи дивним, якщо згадати, як сумісний сімейний стрибок з парашутом, раптове запрошення дружини в ресторан чи подарунок чоловікові репліки гвинтокрила «Апач» на радіокеруванні зміцнюють і урізноманітнюють шлюбне життя. У цьому сенсі птахи нічим не відрізняються від нас.

Ось чому так багато видів продовжують співати після того, як вибір зроблено та шлюбний сезон розпочато. Саме тому у великої кількості видів співають не тільки самці, а й самки – це не лише утримання території, але й укріплення шлюбу. Саме тому парочка яскравих папужок у ваший клітці постійно ніжно пестять одне одного та перебирають одне одному пір’я на голові й шиї, те саме роблять і похмурі чорні круки своїми могутніми дзьобами десь у густому лісі.

Багато птахів утворюють пари не на один сезон розмноження, а на декілька років або до смерті одного з партнерів. Ставки тут набагато вищі, ніж у героїв-коханців і матерів-одиначок. Добре павичам. Самиця обирає самця завдяки довгому хвосту – і тільки завдяки йому, і абсолютно не переймається його подальшою участю у вихованні дітей. Адже вони разом тільки на період спарювання. Інакша ситуація у видів, які створюють стійкі пари на сезон чи тривалий період. Тут потрібне щось більше, аніж шикарний кольоровий хвіст. Що саме?

Демонстрація серйозних намірів

У птахів, яких я вивчаю на водосховищах Дніпра близько десяти років, – крячків чорних (Chlidonias niger) – самець перед паруванням має неодноразово піднести самці рибку. Такі ритуали можуть тривати більше тижня, поки самець не доведе, що здатен прогодувати на гнізді самку і трьох майбутніх пташенят. У крячків чорних деякі пари тримаються декілька років поспіль, а частина самців і самок змінюють партнерів на наступний сезон. Але ритуал з рибкою залишається незмінним, той самий у жінки чоловік чи новий.

Інший мій улюблений об’єкт вивчення – крячок білощокий (Chlidonias hybrida) – перед початком розмноження будує щось на зразок «протогнізда». Самці й самки обирають одне одного у великих зграях високо в повітрі, здійснюючи так званий «токовий політ». Але сумісне створення з рослинного матеріалу, водоростей і листя водяних лілій платформи-гнізда дуже важливе. У цих птахів гніздо плавуче, часто це велика купа вологих водних рослин. Під вагою птаха, що насиджує, кладки й пташенят гніздо постійно набирає воду та поволі тоне, його треба добудовувати зверху протягом усього гніздового сезону. Тому крячки постійно крадуть одне в одного гніздовий матеріал: довгі нитки водоростей і стебла водних рослин. Отже, для майбутнього подружжя надзвичайно важливі гніздобудівні якості, і вони обов’язково мають бути продемонстровані.

Багато хижих птахів мають напрочуд красиві й синхронні сумісні польоти в парі, які нам, людям, здаються танцями. У деяких видів вони супроводжуються перекиданням у повітрі здобичі-подарунка від самця до самки у «дзеркальному» виконанні. Парні шлюбні танці журавлів оспівані в образотворчому мистецтві та фольклорі, особливо східних етносів та держав. Про парні романтичні демонстрації у птахів у мене теж є своя романтична історія.

Суворе кохання пугачів

Коли вчилася на першому курсі університету, я потрапила до «юннатки» Київського зоопарку. Загалом туди ходили київські школярі, які захоплювалися тваринами, але я була студентка і тварин, а зокрема птахів, знала поганенько. Дівчинка з провінції, я страшенно соромилася свого «поважного» віку та слабеньких знань і постійно ховалася у пташиному павільйоні й плуталася під ногами у його тодішнього наглядача, Саші Шкрабалюка. Одного разу хлопець, який мені дуже подобався, у розмові недбало зронив, що йому дуже цікаві сови. Я одразу здобула книжку радянського орнітолога Юрія Пукінського «Життя сов» і серед іншого прочитала там, що під час шлюбного періоду в пугачів (Bubo bubo) відбувається дуже цікава вокалізація – вони співають дуетом. У захваті, я вирішила, що досліджуватиму у вольєрних пугачів цей прекрасний феномен. Добрий Саша Шкрабалюк, не знаючи, що зі мною робити, дозволив спостерігати за цими велетенськими совами пізно ввечері та вночі. Шлюбний період у пугачів, як і у багатьох сов нашої фауни, починається рано, а у птахів із зоопарку – у січні-лютому.

Отже, щоночі я приходила до пугачів із зошитом і намагалася щось роздивитися у вуличному вольєрі, для початку – навчитися відрізняти одного птаха від іншого. Щоночі охоронці зоопарку, роблячи черговий обхід, освітлювали ліхтариками мою нерухому вкриту снігом фігуру, що в сутінках стовбичила коло вольєра, тримаючи в замерзлих пальцях авторучку. Засніжена фігура починала злостиво шипіти, бо через ліхтарі охоронців пугачі лякалися і завмирали на півгодини, кидаючи свої справи та збиваючи мені плин нормальних спостережень. Через це писала я навпомацки, у темряві, й одного разу, особливо злої морозної ночі, повернувшись у гуртожиток на останньому метро, виявила, що звичайні страшні каракулі трьох годин спостережень у зошиті відсутні – у ручці замерзла паста, а я і не помітила. Відтоді я завжди писала олівцем.

Я нотувала все, що пугачі робили у вольєрі, спостерігала, як пугач-самець підносив нареченій м’ясо в ролі подарунка, як самка обирала гніздову будку, як отримав на горіхи від дорослого молодий самець, який уперше вирішив спробувати голос. І в якийсь момент дочекалася того самого – великий сильний пугач почав свої грізні ухкаючі співи, через деякий час до нього доєдналася дружина, і потужна страхітлива пісня в морозну лютневу ніч викликала та розбурхала супровідний хор усіх бродячих псів в околицях. Це був один з найпрекрасніших і наймоторошніших концертів у моєму житті. Чи варто згадувати, що на той момент я вже давно забула навіть ім’я того хлопця, з якого все почалося?

Яйця по різних кошиках та Свій до свого по своє

Птахи, як і люди, бувають різні. Деякі обирають партнера на рік, деякі – дуже надовго. Але в більшості видів птахів про малечу піклуються обидва члени пари. У такому випадку не тільки і не стільки гени, але й батьківські якості обранця дуже важливі для самки, навіть якщо вона обирає батька лише на один гніздовий сезон. Ситуація і вибір складні, тож як птахи дають із цим раду?

(Не)звичайні горобці

Подивімось на нашого звичайнісінького сусіда – горобця. В Україні мешкає три види горобців – хатній, польовий і чорногрудий (Passer hispaniolensis). У горобців польових самець і самка мають однакову зовнішність – це коричневі пташки з великою шоколадною плямою на щоці. Вони радше жителі сільської місцевості, великих пустирів, лісосмуг у полях, сільськогосподарських будівель і хлівів, де багато зерна. А от горобець хатній, який латиною так і називається – domesticus, мешкає разом з людством усюди. Найдавніші залишки горобців, що отримали назву Passer predomesticus, були знайдені в печері в Ізраїлі разом із залишками давніх людей, а це свідчить, що 100 000 років тому горобці вже жили поруч з нами. Єдина генетична лінія цих птахів, чиє життя жодним чиноми не прив’язане до нашої цивілізації, знайдена у віддалених районах Середньої Азії. Горобці хатні – найпоширеніші птахи міст і мегаполісів; разом із ластівкою сільською (Hirundo rustica), шпаком і голубом сизим (Columba livia) вони складають Велику четвірку – 80 % від усіх птахів, що мешкають на Землі саме у великих містах21.

Придивіться до горобця хатнього уважніше. Самець відрізняється від коричневої непоказної самки сірою шапочкою на голові, а головне – великою темною плямою на грудях. Давно засвідчено, що розмір цієї плями – непоганий індикатор фізичного здоров’я та сили самця-горобця. Самки обирають партнера на сезон, і обидві пташки вкладаються в потомство. У тих, що утворюють пару з добре «заплямованими» самцями, у середньому кращі показники розмноження, бо самці-молодці ефективно захищають територію та сім’ю. Отже, очікується, що жінки обиратимуть наймужніших чоловіків з найбільшою плямою. Але виявляється трохи не так.

У класичному експерименті дослідники вдалися до хитрої тактики: вони домалювали горобцям-невдахам плями на грудях до середнього, стандартного, розміру, а «таким собі» самцям – до величезних, максимально мужніх, плям і дивилися, кого обере дама. І з’ясувалося, що самка не завжди вітає мачо. Здорова, сильна вгодована жінка могла обрати як найкрутішого самця, так і невдаху. А от худенька й хвороблива віддавала перевагу якраз горобцю зі скромнішою плямою. Адже мужні носії великих плям є носіями «хороших генів», але необов’язково – гарними батьками. Вони часто кидають жінку й родину і паруються з іншою. А самці-невдахи компенсують брак таких властивостей якостями «здорової людини» – більшим внеском у потомство22.

Різноманіття стратегій

Горобцям і горобчихам вдається розібратися одне з одним. Але ж можливо і таке, що самець «низької якості» якраз не зможе забезпечити адекватного внеску в турботу про нащадків саме через своє нездоров’я та відсутність лідерських якостей. Може, самки паруються з такими самцями, коли в них немає вибору? Уявімо, що всі добрі й здорові майбутні батьки, так само як і їхні територіальні ділянки, на цей сезон уже розібрані щасливішими суперницями. Наступного року буде інша нагода, але що робити тепер?

У такому випадку самка має змогу регулювати власний внесок у потомство, наприклад, зменшити його, аби зберегти здоров’я для більш щасливого сезону й крутого самця. Скажімо, недогодовувати пташенят «неправильного» батька23. Або, навпаки, віддати все саме цьому виводку та дітям, аби компенсувати малий внесок батька-невдахи. Річ у тому, що самки можуть контролювати не тільки кількість і розмір яєць у кладці, а також їхній вміст, найголовніший з яких – гормональний. Він є прямим внеском у здоров’я та майбутню поведінку пташенят.

Масштабний аналіз поведінкових досліджень різних видів птахів засвідчив, що загалом, коли справа доходить до чоловічих і батьківських якостей самця, самка дотримується доктрини гендерної рівності. Що кращий самець, про що теоретично сигналізують його оперення, поведінка та спів, то більше він вкладеться в дітей – і то більше в них у такому випадку вкладеться і самка. У видів, для яких характерна турбота батька про виводок, у парі з високоякісним самцем самка збільшить кількість дітей відповідно до його більшого внеску в потомство. У видів, де чоловік турбується тільки про партнерку, але не про дітей (є серед птахів і такі), самка збільшить розмір яєць, але не їхню кількість. Що доволі логічно, бо поки чоловік турбується про неї, вона має ресурси зробити дітей менше, але кращих – легше буде потім їх вигодовувати самій24.

Тягар вибору

Отже, самиці, які обирають чоловіка на один сезон та один чи два виводки, мудро розпоряджаються своїм ресурсом і розкладають яйця по різних кошиках, тобто гніздах. Не вийшло добре цього сезону? Не біда, наступного сезону знайдемо кращого батька для дітей! Але є птахи, які воліють бути з одним партнером декілька сезонів поспіль або просто – дуже довго. Для таких видів поняття «вірність», «подружня зрада», «розлучення», «букетний період» і «заручини» знайомі так само, як і для людей.

Дуже часто це інтелектуальні, розумні види, які живуть довго, партнера обирають ретельно, на все життя. Просто як ми, чи не так? Як такі птахи вибудовують свої стосунки, і чи справді людині є чого повчитися в них, ми дізнаємося в наступному розділі. А поки роздивімося, яким чином ці види вирішують найболючіше питання, що століттями турбує і нас, – як знайти та обрати того самого, Єдиного?

Ох, яке непросте запитання. Моєму синові наразі чотири рочки, але уявляю, як нервують батьки підлітків. Адже це не тільки вік кохання, але й шалені експерименти та пошуки себе. Батьки молодих казарок білощоких (Branta leucopsis) могли би згадати анекдот про равіна, який жаліється Богові, що син прийняв християнство, а той відповідає: «Ребе, у мене та сама проблема!».

Молоді казарки повертаються до своїх рідних колоній далеко на півночі після першої зимівлі й одразу починають бурхливе особисте життя. У цих птахів пари формуються надовго, у віці трьох років, але перед цим триває пора «підліткової закоханості». Молоді однорічні самички починають задивлятися на досвідчених партнерів і формувати тимчасові союзи то з одним, то з іншим старшим самцем. Що важча та вгодованіша дебютантка, то більше успіху вона має, то численніші тимчасові зв’язки може створити. А от однолітні тінейджери-самці користуються успіхом у протилежної статі, тільки якщо мають більш «доросле» оперення25. Трохи схоже на те, як деякі хлопці починають відрощувати собі вуса й бороди, говорити басом і курити, аби здаватися дорослішими. Наявність таких тимчасових експериментальних зв’язків у казарок збільшує соціальний капітал і подальшу успішність розмноження. Також дорослі партнери захищають своїх «протеже» від інших членів колонії. Врешті-решт молодь робить вибір, і доволі вдалий. У казарок білощоких рівень розлучень складає лише 2,3 %, вони не зраджують партнерів і живуть у міцному шлюбі довгі роки.

Жити разом багато років, разом ростити дітей – таких видів серед птахів переважна кількість. Для порівняння, у ссавців – тільки нещасні 5 %, включно з людиною. У вірних і відданих видів птахів – гусей, лебедів, папуг, воронових, лелек – часто самець і самка дуже схожі одне на одного, не відрізняються ані співом, ані оперенням. Зовнішність тут – точно не головне. То як же вони обирають одне одного? Невже значення має багатий внутрішній світ?

Існує концепція, яка називається «гіпотеза асортативного схрещування». Вона стверджує, що ми обираємо людей з досвідом, характером і способом життя, що відповідає нашому. Згідно з дослідженнями, американці, наприклад, одружуються з людьми, чиї доходи й освіта відповідають їхнім. Птахи, власне, чинять так само – обирають індивідуумів, схожих за характером і досвідом.

Окремі птахи, так само як і люди, можуть бути хоробрими, боязкими, цікавими, ніжними, терплячими, впевненими, довірливими, агресивними та компанійськими, тобто мати власний характер. І здається, сходяться у них геть не протилежності. У класичному експерименті на діамантниках зебрових, які формують пари на багато років, було показано, що авантюрні, цікаві та заповзяті самки обирають таких самих самців26.

Лебеді-шипуни частіше вибирають партнерів, з ким схожі за віком, а гуси – за гормональним фоном. Усе це дуже помічне у подальшому подружньому житті, при народженні дітей. Маленькі пташки, звичайні мешканки наших лісів – кропив’янки чорноголові (Sylvia atricapilla), маючи однакову вдачу, краще розраховують рівноцінний внесок у батьківство, та до того ж правильно розподіляють між собою батьківський час прильоту з кормом, аби чітко розпланувати його між усіма дітьми. Те саме спостерігається і в усім відомої синиці великої27.

Проблеми розумних

Надзвичайно багато птахів потребують часу, аби придивитися до майбутнього обранця. Не дивно, що більшість пар формується ще на зимівлі або раніше – восени. Тим паче, що разом і зимувати, і захищатися легше.

У розумних видів, наприклад, великих папуг чи австралійських сорочиць великих (Gymnorhina tibicen), пари формуються у 5–6 років, а до цього майбутнє подружжя просто «товаришує»: літають разом по корм і воду, ночують, проводять час у компаніях, спілкуються одне з одним. Ці заручини можуть тривати від самого дитинства й завершуватися якнайромантичніше – міцним шлюбом.

Усе це має для птахів такий самий сенс, як і для людини. У нас з ними навіть гормони й нейромедіатори однакові – окситоцин, дофамін, пролактин. Ці види живуть довго, багато вкладають у дітей, їхній мозок потребує чимало енергії та часу на розвиток.

Звідси постає не просто міцний шлюб, який побудовано на близькості, приязні та дружбі, а ще й концепція «smart is a new sexuality», яку вигадали аж ніяк не люди, а папужки хвилясті (Melopsittacus undulatus) ще до того, як це стало мейнстримом. Китайські вчені тримали в лабораторії папужок хвилястих трійками і стежили, якому із двох джентльменів віддасть перевагу леді. Після того як визначався переможець, вони вчили самців-невдах відкривати прозорий ящик-головоломку, наповнений зерном. Самка знала, яка це складна задача, адже до цього такий самий ящик, але підступно замурований, учені пропонували відкрити і їй. Після навчання дослідники знову демонстрували тих самих двох самців, але вже з ящиками, які вчорашні невдахи спритно відкривали, у той час як «гідні обранці» провалювали завдання. Годі й казати, що вподобання самок змінювалися кардинально на користь нових «розумників»28. І це не дивно, адже в австралійському буші, де в природі мешкають папужки хвилясті, умови життя суворі, а корм розподілено нерівномірно. Самцю доводиться попітніти, аби прогодувати самку та виводок.

У змінному середовищі переваги гнучкого розуму та здатності швидко розв’язувати задачі очевидні. У сучасному світі, який несеться на шаленій швидкості й весь час підкидає нові випробування, деякі представники гомо сапієнс усе ще, здається, не зрозуміли простих речей, які австралійські птахи вивчили ще тисячі років тому. Рівне партнерство – корисне і вигідне стратегічно, розум і швидке навчання – важливі, бо дозволяють виживати, дружба та довіра – цінність у майбутньому подружньому житті. І хто тут розумний цар природи, я питаю?

А що там у динозаврів?

Кольорове оперення, химерні, подовжені пера на шиях, хвостах і крилах, гучні голоси та вигадливі демонстрації – усе це використовують птахи, аби привернути увагу протилежної статі, а також продемонструвати свої лідерські якості можливим суперникам у боротьбі за партнера й територію. Цікавим є те, що птахи, згідно з останніми науковими дослідженнями, – це динозаври, що дожили до сучасності. Тому не дивно, що в їхніх далеких вимерлих родичів були яйця, гнізда, пера, політ, а також, можливо, елементи пташиної поведінки, зокрема і статевої.

Зараз викопні рештки свідчать, що багато динозаврів мали на голові й тілі дивні вирости, роги та інші утворення. Ми знаємо, що чимало видів, зокрема й могутні хижаки, були вкриті перами, як простими волосоподібними, що радше нагадували шерсть, так і справжніми пташиними, дуже схожими на сучасні. Крім того, останні дослідження змогли розшифрувати мікроструктуру динозаврячих пер і виявити, що за своїми кольорами та яскравістю вони не поступаються пташиним. Учені логічно припустили, що кольорові й дивної форми пера динозаврів слугували для різноманітних соціальних сигналів і під час шлюбних перегонів, зокрема у випадках, коли такі структури виникли явно до того, як давні створіння навчилися польоту29.