Текст книги "Десятий учень. Книга 2 (СИ)"

Автор книги: Наталья Мазоха

сообщить о нарушении

Текущая страница: 15 (всего у книги 15 страниц)

– Справді, у нього немає очей. – так само тихо відповів Карол.

– Щоб жити в підземеллі, очі не потрібні. Це страховисько орієнтується іншими відчуттями. Наприклад зараз він здається нас занюхав. – задкуючи відповів Плато.

– Тікайте навсібіч! – вже на весь голос крикнув Карол, і смикнувши Мілену, відскочив у бік.

Велетенські ікла клацнули, якраз на тому місті, де щойно стояла купка сміливців. Якби не їхня реакція, вони всі були б вже обідом для чудовиська. Карол очима знайшов друзів, і лише порухом руки наказав нікому не рухатись. Отримавши від них ствердну відповідь, чарівник повільно витяг меча, і прикриваючись щитом пішов на страховисько. Звір повільно почав повертати голову в його бік. Та чомусь не поспішав нападати. Він потяг ніздрями повітря, наче принюхуючись. Карол насмілився зробити кілька кроків. Тварина завмерла, і навіть трохи позадкувала.

– Що з ним таке? – здивований побаченим, в голос спитав Плато, і мало за це не поплатився. Бо відразу був почутий і атакований. Йому ледве вдалось ухилитися. Чарівник кинувся навперейми роззявленій пащі, і що було сили вдарив нападника мечем. Звір заревів, наповнивши все навколо, їдким димом, але у відповідь не атакував, а з наближенням Карола відступав у глиб печери.

– Кароле! – гукнула Хета. – Він боїться не твого меча, а твого щита!

Це було досить не розумно з її боку. Бо тепер вона стала ціллю нападу. Та острів’янка, очікувала цього. Вона швидко зметикувала, і одним стрибком перемістилась в інше місце. Чарівник прийняв до уваги її здогадку, і виставивши вперед свого обладунка пішов у наступ. Чудовисько почало відходити. Звір навіть не намагався пручатись, і повільно ховався у свою нору, поки не зник з очей. Карол прилаштував обладунок так, що як би звірині захотілось вилізти знову, то на його шляху буде нездоланна перепона, чарівний щит.

– Все! Ця небезпека, як я гадаю, минула. – об’явив він друзям, витираючи з обличчя піт.

– А воно не повернеться?– спитала Мілена.

– Ні. Щит не дасть йому виповзти. Ми повинні швидко рухатись далі.

Прохід завернув ліворуч, і за кілька кроків закінчився у печері, осяяній золотавим світлом, що відблискувало від кришталевої колби, в середині якої лежав скіпетр. Карол відразу впізнав цю дорогоцінну річ, хоч ніколи раніше і не бачив. Колба стояла на залізній тумбі, притиснута зазубнями, як і кільце на горішній плиті. Навколо тумби було вісім уступів. Чарівник обійшов тумбу навколо і на одній з граней побачив знак свого амулета( змія обвита навколо кинджала), він став з того боку і натиснув на уступ.

– Друзі допоможіть мені, як там, на горі. – попрохав він.

Його зрозуміли, і стали на виступи оточивши тумбу. Мілені місця не вистачило і вона відійшла трохи в бік. Коли зазубні відійшли Карол обережно зняв колбу. Він пам’ятав настанову Пулата, і тому трохи розгубився не знаючи що робити далі, адже він не може торкнутися скіпетра ні першим, ні другим.

– Ану, всі відійшли від скіпетра, інакше дівчина помре! – пролунав в тиші голос Бахтара.

Друзі оторопіли, де тут узявся цей недомірок? Треба було щось вирішувати. Мілені і справді загрожувала небезпека. Всі знали на що здатний цей малий чаклун. Карол обвів очима друзів, і на диво спокійно сказав:

– Робіть те, що він каже.

– Я знав, що ця дівка, тобі дорожча за скіпетр. – розплився в злорадній посмішці, коротун.

Він рушив до тумби тягнучи за собою Мілену. Коли опинився поруч з заповітною річчю, відштовхнув від себе дівчину, і вже було простяг руку до скіпетра, як несподівано сильний порив вітру збив його з ніг. Посеред печери закрутився вихор підіймаючи стовп пилу. Раптово все вщухло, і перед очима присутніх з'явилась цариця Таміла. Цариця була ще вродливішою ніж того разу, коли її бачив Карол. Мандрівники не знали, що відбулося між нею і чаклуном. Та все ж вони були не менше здивовані її появою.

– Не чикали? – розреготалась володарка Каурдану. – Думали навіки позбавились моєї персони? Ні, я нікому не дозволю заволодіти скіпетром, бо він належить моєму повелителю Темхусу. Це він захистив мене, подарував вічну молодість, і врятував від небуття, в яке відправив мене Бахтар.

Несподівано для всіх присутніх, Карол низько вклонився цариці і мовив:

– Якщо це так, Володарко, то я віддаю тобі скіпетра. Неси його своєму повелителю. Таміла з презирством глянула на сулерійського чаклуна і взяла в свої руки скіпетр. Та як тільки він опинився в її руках, вони почали диміти. В повітрі запахло паленою плоттю. Жінка заверещала і кинула на підлогу символ безмежної влади.

– Що, вхопила? – загорлав розлючений Бахтар, і жбурнув у володарку вогняного клубка.

– Ховайтесь, швидше. – наказав друзям Карол. Він потяг їх за каміння. – Нехай воюють! Це їхня війна.

Битва Таміли і Бахтара була запеклою. Цариця стала досить сильною, чого ніяк не сподівався Бахтар. Мабуть Темхус покладав на неї більші сподівання, ніж на сулерійського чаклуна. Печера здригалась, вниз падали уламки скелі.

– Вам залишатися тут небезпечно. Повертайтесь назад. – мовив друзям Карол.

– А, як же ти? – розхвилювалась Мілена.

– Не забувай, кохана, навіщо я тут. – відповів чарівник. – Я не слабший за них, в моїх руках доля нашого світу, і всієї системи Алагір.

Мандрівники зникли в густій куряві, що піднялась в печері від вибухів. Карол продовжував спостерігати за двобоєм цариці і чаклуна. Блискавиці і вогняні кулі осявали підземелля. Бахтар сховався за залізною тумбою, та вогняний згусток, посланий Тамілою, розтрощив її на дрібні уламки. Тієї ж миті тріснула в печері підлога і почала розділяти її навпіл. Тріщина більшала кожної миті, віддаляючи ворогів одне від одного. Цариця була в розпачу, адже скіпетр залишився на боці Бахтара. Її розгубленістю скористався чаклун. Він вдарив блискавицею їй під ноги, і шмат землі, відколовшись, разом з царицею полетів у вогненну прірву. Бахтар підняв скіпетра, і промовив до зниклої у безодні жінки:

– З відти, тебе моя люба, навіть Темхус не визволить!

Не вспів чаклун закінчити фрази, як скіпетр почав світитися, а разом з ним і він сам. Світло що випромінював чаклун, всотувалось у символ безмежної влади. Бахтарові стало не по собі. Він хотів кинути скіпетра, але не міг. Лише тоді, як його власне сяйво було поглинуте символом, він зміг від нього звільнитися. Це був час для Карола. Молодий чарівник вийшов зі своєї схованки і пішов до Бахтара.

– Що шмаркач, ідеш на зустріч своїй смерті? – люто прошипів чаклун, і змахнув рукою. Та нічого не відбулося. Бахтар повторив рух ще раз, та Карол неушкодженим продовжував наближатися. Чаклун перетворився на маленького, беззахисного чоловічка з племені сулерійських коротунів. Карол висмикнув з його руки скіпетра.

– Перш ніж брати таку річ в руки, треба узнати все що її стосується. – спокійним голосом мовив до Бахтара Карол. – Коли до скіпетра торкнулася цариця, символ лишив її захисту Темхуса, і його сили. А коли взяв до рук його ти, то залишився без чар. Тепер ти ніхто. Просто маленька зла істота, якої ніхто не боїться. А вся ваша сила, і сила попередніх чарівників, зараз в моїх руках. Немає в цілому світі нікого могутнішого за мене.

Коли б зараз друзі побачили Карола, вони б не впізнали молодого чарівника. Його привітне, завжди спокійне обличчя неймовірно змінилось. В став чимось схожий і на Тамілу, і на Бахтара, і ще щось дуже зловісне промайнуло в його погляді. Та за якусь хвилину чарівник зумів себе опанувати. Там на горі його чикають друзі і наречена. Це завдяки їм він зараз тримає в руках скіпетра. І якою владою б не наділила його ця річ, використана вона буде лише для добра. Молодий чарівник озирнувся, він побачив що вогняний потік, почав витікати з розщелини на зовні. Ще трохи і розпечена маса відріже йому шлях до виходу. Карол схопив Бахтара за барки, і подався на гору. Вогняна ріка, бігла слідом, не відстаючи ні на крок. Виверження ставало все потужнішим, здавалось ще мить і все вибухне. Чарівник призупинився, щось підказувало йому що порятунок від потоків лави це щит. Він підійшов до нори змія, схопив щит і закрився обладунком від вогню, як від ворога. Пекельні потоки на якусь мить завмерли перед ним. Це дало йому змогу неушкодженим вийти на зовні. Карол з полегшенням зітхнув, і зазирнув в глиб проходу, вогненна маса була майже поруч. Він зняв обладунок з руки і кинув вниз. Як тільки щит потонув у пекельнім вариві, як одразу воно захололо, замурувавши собою печеру. Знявся вітер, він почав заносити вхід піском, і скоро його зовсім не стало видно.

– Ну от і все. Кінець нашим пригодам. – з полегшенням видихнув Плато.

– А що робити з цим? – ткнув пальцем у бік Бахтара Теймур.

Карлик сидів на піску і набираючи його у жмені, люто жбурляв на всі боки.

– Мені шкода його. – промовив Карол. – Він пройшов такий важкий і довгий шлях щоб отримати все, а втратив навіть те що мав, та мабуть і розум.

– Що ж, час додому. Зворотній путь теж не близький. – озвався Капер.

– Не хвилюйтесь друзі. Ця річ в моїх руках, дійсно могутня. В мене вистачить сили перенести вас за мить туди, куди побажаєте.

На перед нерішуче вийшла Тума.

– Я б хотіла побачити свого батька. Якщо це можливо.

Карол на якусь мить заглибився в свої думки, потім сказав:

– Твій батько, дівчино, повернувся назад до Каурдану. Він думав знайти тебе там. І він чекає на цю зустріч. Тож вирушаємо до нього. Та й Готара треба доправити в рідні краї.

– Я гадав ти підеш зі мною. – розгублено промовив Теймур.

– Так. Я з радістю піду с тобою. Та батько єдина рідна мені людина. Я дуже розгнівалась на нього, за той вчинок, стосовно Мілени. Та час гоїть рани. І коли я подумаю що він десь сам – самісінький, мені серце крається.

– В тебе добре серце, дівчино. Не буде щасливішого чоловіка, за того кому ти віддаси своє серце. – мовив до горянки Капер.

– Сподіваюсь, що такий вже є. – несміливо озвався Теймур, і заглянув Тумі в очі.

Горяночка засоромившись потупилась. Густий рум’янець вкрив чарівне личко.

– Ну годі соромити дівчину. – стала на захист подруги Мілена. – Неси нас Кароле додому!

За хвилину, мандрівники вже були в Каурдані, перед будинком Стаха. Тума зайшла в середину. Старий гендляр сидів на стільцеві біля столу, підперши голову руками. Здавалось за час відсутності Туми, він постарів у двічі. Лихо, що спіткало його прихилило плечі до землі, погляд потуманів. Він бачив як до кімнати зайшла дочка, але не зразу зрозумів, що це відбувається насправді. Тума торкнулася його обличчя тендітними пальчиками і погукала:

– Таточку, рідненький, це я. Я повернулася.

– Дитинко моя! – простогнав Стах. – Я вже і не сподівався побачити тебе живою. Пробач мене.

Старий чоловік сповз зі стільця додолу і став перед дочкою навколінки.

– Не треба, тату. – дівчина силилась підняти старого, але той обхопив її сильними руками і не відпускав. Якби не мандрівники, що зайшли слідом, він би хтозна скільки тримав її в своїх обіймах. Капер і Плато підняли старого і посадовили назад на стілець. В погляд Стахові впала Мілена. Він заплакав, і не витираючи сліз промовив:

– І ти, дівчино пробач мені. Хотів на твоїй біді собі щастя заробити.

Мілена ніжно йому посміхнулась:

– Я вже давно вас пробачила. Хіба можливо ненавидіти батька найдорожчої подруги?

Тума кинулась обіймати батька.

– І я вже давно вибачила! Я дуже тебе люблю!

Горянка жестом під гукала Теймура.

– Ось, познайомся, це мій коханий.

Від таких, її слів, у вугляра аж в голові запаморочилось. Можливо якби не ці обставини, йому б довго довелося чикати дівочого зізнання. Теймур лише за це готовий був ноги цілувати цьому старому чоловікові. Та він лише простяг гендляреві руку. Стах потис її і мовив:

– Якщо тебе покохала моя дитина, то ти справді цього вартий. Бажаю вам щастя. Бережи її.

– Таточку, може ти підеш з нами? Ми побудуємо великий дім, і заживемо всі разом, я , Теймур, мама Теймура і ти.

– Ні доню. Я тут народився, тут і помру. Ви навідуйтесь до мене частіше. Добре?

– Так. Ми будемо часто навідуватись. – сказав Теймур.

– Можна я теж буду вас провідувати? – спитав у старого Готар.

– Звісно, хлопче. – зрадів Стах. – А ще краще, забирай свою матусю, та переселяйтесь до мене. Місця вистачить. Що вам робити в горах. А тут ти навчишся якоїсь справи.

– Це було б чудово! – почувши пропозицію батька, зраділа Тума. – І я не так за тебе хвилюватимусь!

Мандрівники залишились погостювати в Каурдані. Карол сповістив намісника цариці про її загибель. І все місто зітхнуло з полегкістю. Нарешті вони звільнилися від гноблення тиранки. Дякуючи за цю новину, друзів завалили подарунками. Тій вдячності не було кінця, і вони рятуючись від неї, раніше запланованого, вирушили далі. Знову за допомоги Карола, мандрівники за незначний проміжок часу. Змінили своє місце перебування. Вони опинились на подвір'ї Перуса і Орики, батьків Мілени. І знову радість зустрічі, і сльози радості. Орика вітаючи перецілувала всіх, і кого знала і кого не знала. Навіть Хета не ухилилась від її поцілунків.

– Любі мої! Рідні мої! – щебетала щаслива мати. – Та я ж, усі очі виплакала виглядаючи вас!

– Ну годі вже тобі. – притримав Орику, чоловік. – хоч сам ледве стримував свої почуття.

– Дякую тобі, хлопче. – звернувся він до Карола. – зараз я як ніколи впевнений, що ти вартий моєї дитини. Ти виконав свою обіцянку, і повернув мені Міленку живою, і не ушкодженою. Тому я віддаю її тобі з спокійною душею.

Чоловіки обнялися. Почувши гомін, вийшов на ганок свого будинку Мозус. Побачивши друзів він теж прийшов їх привітати. Його рани вже загоїлись, і він виглядав зовсім здоровим.

– Ну що? – хлопнув він своєю велетенською долонею, Карола по плечі. – Свадьба не відміняється? Я все ще запрошений?

– Звісно. – посміхнувся другові чарівник. – Всі запрошені!

Несподівано з боку щось засопіло. Мозус озирнувся, і побачив Бахтара. Нещасний коротун, вертів головою на всі боки і витріщав очі, не розуміючі де знаходиться.

– Ніколи не думав, що він може стати таким жалюгідним. – сумно мовив степовик. – Що ти думаєш з ним робити, Кароле?

– Відправлю назад до Сулерії. Це його дім. Може він там оговтається.

Наступною зупинкою для мандрівників було селище болотників. Каперу добряче перепало від його коханої Ніки. Вона лупцювала його всім що траплялось під руку, поки не попала в його сильні обійми. Жінка відразу притихла, і ніжно пригорнулася до коханого чоловіка. Діти теж притулились до батька. За весь час подорожі, друзі не бачили нічого приємнішого.

– Може залишишся у нас? – несміливо запропонував Хеті, Перус.

– У вас гарне поселення. – відповіла на те острів’янка. – Та осіле життя не для мене. В мене краща пропозиція! Вирушай зі мною до Туламі, там чикає Пек.

– Ти дійсно хочеш бачити мене поряд?

Хета не відповіла, а лише посміхнулась.

– Гарна ідея. – втрутився в розмову Карол. – Я відправлю вас туди, хоч зараз. Але пообіцяйте, що прийдете разом з капітаном на наше з Міленою весілля.

– Обов'язково прийдемо!

– Чарівнику, ти не будеш заперечувати, якщо разом з вами, ми з Тумою зіграємо своє весілля? – подав голос Теймур.

– Отакої? Коли ж це ви вспіли зговоритися?– штовхнув у плече друга, Капер.

– О що, тільки тобі одному мати таку чудову родину? Я теж хочу!

– Я не заперечую!

Карол повернувся в замок сповнений гордості. Він віддав вчителеві скіпетра і «Першоджерело». Орнагул був щасливий і гордий своїм вихованцем.

– Хлопчику мій, я молив всіх богів допомагати тобі, і радий що вони почули мої молитви!

– Мині вистачило і Вашої підтримки, вчителю!

– Тепер справа за малим. Треба зібрати разом всіх чарівників, що на стороні світла і добра, і тоді ми здолаємо чари Магри.

Невдовзі на подвір’ю замка Орнагула ніде було впасти яблуку. Зібралися всі чародії які прагнули захистити свій світ від зла. На чолі дійства десятий учень Вартохара, Орнагул. Він відкрив «Першоджерело» і почав читати заклинання, в руці чарівник тримав скіпетра. Скіпетр при кожному слові спалахував яскравим світлом, і воно вириваючись з нього, летіло у вись до самого Алагіра. Зірка набиралась чарівної сили і в якусь мить, та сила ринула на систему, окутуючи кожну планету, звільняючи їх від влади Магри. Та все ж, Планету Білих троянд не вдалось відвоювати. Надто сильною там була влада темряви. Навіть на Планеті людей був почутий крик злості і ненависті, що пролунав з вуст Магри. Битва ще не скінчилась! Та все ж перемога була на боці мешканців системи Алагір.

Невдовзі в замку Орнагула, святкували одразу два весілля. Якими гарними були у весільному вбранні Мілена і Тума! Мабуть гарніших наречених, ні до них, не після них не було! Якими щасливими були Теймур і Карол, сидячи поряд з ними. Мабуть щасливіших женихів, ні до них, не після них не було! І зібралися за великим столом усі їхні друзі: Крахун, Шутім і Шаміля з Сулерії, Крістур з Васою зі Старого світу, друзі – болотники, Хета, Пек, Мозус і Марика, Перус і Орика, Лісовик Муеро, Орнагул і його дев’ять учнів і ще багато різного народу які удостоїлись честі бути запрошеними на це весілля.

– Як чудово, що ми всі, зібралися за цим столом. – замріяно промовив Шутім. Він трохи захмелів і сидів підперши голову руками.

– Нарешті ти вирішив покінчити зі своїм холостяцьким життям. – Гукнув до Теймура, Крістур.

– Хто б казав! – засміялась Васа. – Ану згадай, скільки тобі було, коли ми побралися?

– Ну, сорок. – пробубнів Крістур. – Але ж я довго не міг зустріти такої вродливої жінки як ти.

– Підлесник! – штовхнула Васа чоловіка під бік. – А Теймурові лише двадцять п’ять. Каролові двадцять один!

– Молодість не гріх! Головне аби чоловіки були справжні. Щоб могли захистити свою сім’ю. – втрутився в розмову Перус.

– Такі чоловіки як Карол і Теймур, зможуть захистити свої родини! – підняв келих з вином Капер.

– Я згоден з тобою брате! Вип'ємо за новобраних! – гаркнув на все горло Плато.

– Я теж скоро знайду собі дівчину, і одружусь на ній. – тихо, наче сам до себе, промовив Івер.

Хлопчина трохи заздрив своїм друзям, але по доброму. Він від всього серця бажав їм щастя. Заграла музика. Почались танці. Строката юрба кружляла по замковому дворі.

Лише старий чарівник Орнагул, на цьому святі був трохи сумний.

– Кароле, Кароле, ти ще не розумієш, що чекає тебе, і твою дружину попереду. Даремно ти не дослухався до моїх порад. Та я, зроблю все щоб захистити тебе. Бо ти наша єдина надія…

02. 02. 2011р.