Текст книги "Історія польсько-українських конфліктів т.1"

Автор книги: Микола Сивіцький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 22 страниц)

«Такою була, – коментує Пастернак, – офіційна позиція польського уряду у справі Волині, української землі, яка виявляє традиції Галицько-Волинської держави і довела на виборах 1922 року, що має принаймні 75 % українського населення. При такій позиції уряду Холмщина і Підляшшя не мали найменшого шансу захистити свої права. Але навіть найслабша фантазія не могла уявити, що в центрі Європи, в Польщі, яка завжди хвалилась, що є «передмурівком християнства», дійде до руйнування християнських святинь урядом християнської держави. Це настільки ганебні факти, що сучасні польські історики на мають відваги про них говорити».

27 жовтня 1937 року генерал Ольбрихт видав від імені командування дивізії розпорядження, в якому накреслив завдання полонізаційних заходів на Холмщині. Після уточнення вихідних положень командир наказав розробити план дії на кілька десятиліть, що повинен бути реалізований адміністративною владою, військовими, учителями, духовенством, польськими громадськими організаціями і т. д. Таким чином, повітові коменданти повинні були приготувати дані, скільки поляків перебуває на їхній території, скільки православних русинів і скільки русинів, які вважають себе за національністю поляками (!?), показати графічно на схемі у масштабі 1:50 000 з розподілом на окремі села, характеризувати рівень активності русинів, розпізнати парцеляційні можливості («доручаю простежити, щоб на парцельовану землю не впускався непольський елемент»), вимагати, щоб землю віддавали полякам з Західної Польщі, встановити, де і які є церкви. На основі такої інформації коменданти повітів повинні були опрацювати індивідуальні плани діяльності, а потім видати інструкцію діяльності для старостів, гмін, шкільної і фінансової влади, духовенства і війська. «Наприклад, в інструкції для ксьондза (…) належить рекомендувати, щоб він викладав релігію і православним дітям, готував їх до першої сповіді, у бесідах постійно нагадував цим дітям, що їхні предки були католиками, а православ'я прийняли з примусу; залучати православних до участі у католицьких богослужіннях і т. п.». Ольбрихт зазначав, що на підставі повітових планів опрацює план для всієї Холмщини, погоджуючи його з воєводою, єпископом, куратором тощо, щоб він був для всієї влади у регіоні «безумовно обов'язковим» [34]34
  CAW (Centralne Archiwum Wojskowe). – 3 DP І. 313,3/2.


[Закрыть]. Правові основи для керівництва діяльністю «всієї влади у регіоні» не наводились, бо право кадука цього не вимагає. Інша справа, що частина цих рекомендацій була просто нісенітницею – як, наприклад, можна було залучати православних до католицьких богослужінь? – але те нікого особливо не хвилювало.

Обіцяний для всієї Холмщини план був виданий генералом Ольбрихтом (див. документ 2). Він був схожим на рекомендації: невідомо було, наприклад, хто мав виступати проти відправ у церкві українською мовою – православні чи католики, як можна було «поборювати» змішані шлюби, не взяті у костелі, як виселити усіх непольських громадян до Росії, хто в рамках громадських акцій повинен був приймати рішення про ліквідацію церков. Щоправда, техніку вирішення певних справ показано чітко: спочатку організовано зразкову ухвалу Стрілецького Союзу з Томашівського повіту, потім розіслано її у регіони як зразок до наслідування (див. документи 3 і 4). Там було все, крім пояснення: яким законом «Стрілець» вирішує справи православного населення? Такі ухвали, як «голос польського народу», створювали координаційному комітету можливість звертатись за рішенням навіть до центральної влади (див. документи 5 і 11, стосовно полонізації назв місцевостей). Винятковою, врешті, непристойністю вирізнялись дії Комітету стосовно православного духовенства: під загрозою штрафів і адміністративних виселень змушували їх до виконання протиправних розпоряджень (див. документи 6 і 7), у яких категорично стверджувалось, що «до Бугу мовою викладання у школах є польська і всі предмети включно з релігією повинні вестись польською». Верхом фарисейства стало винайдення вигаданої релігійної групи «Товариство поляків православної віри», яке було утворене для розколу «руського табору» (див. документ 8). Байку про існування «православних поляків» пізніше повторювали навіть після війни.

Коли минув шок від першої фази боротьби Польської держави з церквою, населення почало будувати нові храми. Там, де дозвіл на спорудження був неможливим, будували велику хатину, пристосовану до відправи служби, і називали молитовним будинком. У третій фазі ревіндикації ті будинки нищились таю само, як і церкви. І тому виявляються розходження у порівняіші списків ревіндикації, складених різними авторами.

Готуючись до третьої фази ревіндикації, люблінський воєвода ще в 1937 році звертав увагу MOiWR (МОіВР), що наступна «розбірка» може загрожувати громадській безпеці (див. документ 10). «Військові чинники не мали таких застережень, – стверджує М. Папежинська, – тим не менш вся акція готувалась дуже старанно з точки зору пропаганди. У квітні і травні 1938 року згідно з розпорядженням голови Координаційного Комітету при DOK II були організовані або ініційовані збори і мітинги католицького населення, на яких ухвалювали резолюції з вимогами, в тому числі руйнування замкнених церков. Одночасно замикались (опечатувались) деякі діючі церкви, які не передбачались на парафії, і духовних осіб карали за відправу у них служб. Велику роль у творенні відповідної атмосфери відіграла проурядова преса, яка широко інформувала про такі збори, публікувала ухвалені на них резолюції і власні аргументи за ліквідацію «зайвих» церков (с. 125).

Саме руйнування церков тривало недовго – близько двох місяців, від половини травня до половини липня 1938 року. За розпорядженням координаційних комітетів його проводила адміністрація з допомогою польської молоді (переважно з місцевих відділів пожежної охорони), саперських підрозділів, в'язнів або найманих робітників під захистом війська чи поліції. Натовп людей лементував, коли на землю кидались винесені з церкви образи, книги і літургійні шати, церковний інвентар (див. документ 12), після того починалось руйнування церкви. Нищили огорожу, цвинтарі, рубали дерева, нівелювали і засівали травою територію, де знаходилась церква. Для утихомирення збуреного населення поліція приводила собак. Не дали результату депутатські звернення до Сейму і Сенату, меморандуми до президента Мостицького, маршала Ридз-Смігли і Президії міністрів. Як писав люблінський воєвода до командира OK II, 16 липня 1936 року акцію закінчено з таким результатом: розібрано 91 церкву, 10 каплиць і 26 молитовних будинків, костелу передано 3 церкви, у 4 каплицях влаштовано морги, закрито одну церкву, а у Щебжешині, повіт Замость, церкву «частково зберегли у вигляді пам'ятних руїн» (див. документ 15). На жаль, воєвода не зазначив, що святиню збудовано вже у 1184 році, а її руйнування затримано лише після телефонного наказу з Варшави, викликаного також телефонною скаргою з території руйнування. Звіт був досить обережний, костелу передали не З, а 31 церкву, серед яких такі пам'ятки з часу перед Брестською унією, як церква у Корниці – 1578 року, 2 церкви у Кодні, збудовані до 1596 року, собор у Білій Підляській – 1582 року, собор у Холмі – 1596 року і у Замості – 1589 року. У двох церквах було розміщено польські школи – інших на території Холмщини не було. Отже, у третій фазі польської атаки на Холмщину українці втратили 136 святинь, їм залишилось 49 парафіяльних церков, 5 філій і один монастир. Серед зруйнованих і переосвячених на костели церков жодної не збудували уніати, 52 збудовано вже у XX столітті, з них 10-у міжвоєнній Польщі. Варварство тодішньої католицької влади відрізнялось від «переможного маршу» через Україну безбожного більшовизму тільки тим, що Польща не мала свого Сибіру для розміщення схизматичного кліру.

Ні католицький клір, ні папський нунцій у Варшаві не подали на цю тему жодного голосу, ніби нічого і не відбувалось. Тільки митрополит Андрей Шептицький після закінчення акції оголосив пастирський лист до єпископів, капітул і всього греко-католицького духовенства, закликаючи до молитви за переслідуваних православних християн Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся. Публікацію листа у газетах цензура конфіскувала, але його прочитали у всіх уніатських церквах і надрукували за межами Польщі. Послання Синоду православної церкви у Польщі також було конфісковане. Делегація віруючих, яка у червні 1938 року прибула до Варшави з запитом, не дістала навіть аудієнції у міністра сповідань і підкорилася пораді одного з чиновників міністерства: «їдьте додому, шкода сліз».

Але надбужанські події знайшли відгук у крайовій і закордонній пресі, особливо у США і Канаді. У Вінніпезі відбулась демонстрація за участю 10 тисяч українців. Українська делегація відвідала канадський уряд з проханням втрутитись у Лізі Нащй, в американських містах було влаштовано мітинги протесту. Своєрідним курйозом став демарш у Міністерстві закордонних справ, яким радянський посол у Варшаві протестував проти порушень відповідних положень Ризького мирного договору в галузі захисту релігійних і національних прав українців у Польщі. У повітрі висіла загроза війни з Німеччиною, тому на вимогу міністра Беска Міністерство закордонних справ наказало старостам, війтам і поліції повідомити новонаверненим католикам, що вони можуть повернутись у православну віру.

Над Бугом нависла на кілька років лиховісна тиша.

Документи 1-33

Документ 1

Звіт № 1 пленарного засідання Координаційного Комітету при ДОК II у Любліні від 4 червня 1937року.

Присутні:

Командир округу корпусу № 2 генерал бригади Мечислав Сморавінський.

Помічник командира OK II полковник дипломований Стефан Івановський.

Начальник штабу OK II підполковник дипломований Вацлав Будревич.

Керівник самостійної підготовчої референтури безпеки військового штабу ДОК II майор дипломований Станіслав Крогульський.

Керівник секретаріату польських товариств у Львові майор дипломований Домонь.

Керівник самостійної освітньої референтури штабу ДОК II капітан Жарський.

Представники влади і гості:

Начальник доктор Хмельніковський – представник Любельського воєводи.

Віце-воєвода Конопацький – від імені Волинського воєводи. Інспектор Васьнєвський – представник куратора Любельського відділу освіти.

Інспектор Шоен – представник куратора Волинського відділу освіти.

Начальник суспільно-політичного відділу уряду Волинського воєводства п. Стефаніцький.

Професори католицького Люблінського університету: п. Ігнаці Шума; п. Вітольд Крижановський; п. Скварчинський; п. Зигмунт Кукульський; п. Антоні Козловський – представник ЗНП Люблін; п. Б.Янковський – представник ЗНП Волинь; п. 3. Сурдацький – представник Католицького товариства молоді Люблін; п. Стефан Сікорський – представник Спілки сільської молоді «Сівба». /

І

Делегати спілок, згрупованих у Координаційний Комітет:

1. Стрілецька спілка Люблін – директор інженер Ф. Гадомський.

2. Воєводська федерація ПЗОО Люблін – доктор В. Друждж.

3. Воєводська федерація ПЗОО Волинь – доктор Габіх.

4. Спілка резервістів округ Люблін – капітан у відставці Майліх.

5. Залізнична військова підготовка округу Радом – магістр Альфред Пєцух.

6. Поштова військова підготовка Люблін – капітан у відставці Антоні Шульц і пан Едвард Міллер.

7. Військова підготовка лісників – п. Болєслав Лісіцький.

8. Військова підготовка жінок до оборони країни – п. Ганська Марія, п. Ролінська.

9. Спілка громадської праці жінок Волинь – п. Гроховська Ванда.

10. Спілка польського Харцерства Люблін – п. директор Монєвський Т.

11. Спілка польського Харцерства Волинь – п. магістр Адамєц Леопольд.

12. Спілка пожежної охорони Люблін – п. Бобер Й.

13. Спілка пожежної охорони Волинь – п. Красінський Ст.

14. Спілка польських легіонерів окруїу Волинь – п. Чистовський Ян.

15. Спілка Пеов'яків округу Люблін – п. Лелек Стефан.

16. Польський Червоний Хрест округу Волинь – п. капітан у відставці Хробак Ян.

17. Ліга протиповітряної оборони і протигазового захисту Волинь – п. Красінський Г.

18. Морська і колоніальна ліга округу Люблін – п. Смульський і п. доктор Моджевський Ян.

19. Союз колишніх добровольців Польської Армії Люблін – п. Клопотовський Вл.

20. Товариство друзів Стрілецького союзу Люблін – п. директор Ніжинський Каз.

21. Спілка військових осадників Волинь – п. Новіцький Пйотр.

22. Польська Матір шкільна Волинь – п. Міхаловський.

Нараду розпочав головуючий, генерал бригади Мечислав Сморавінський, який зазначив, що метою зборів є обговорення засад, на основі яких повинна здійснюватись їхня реалізація.

Збори прийняли запропонований головуючим порядок денний:

І.

1. Затвердження статуту Координаційного Комітету.

2. Доповідь майора дипломованого Л. Домоня «Польсько-українська проблема».

3. Характеристика регіону OK II і рекомендації, які надходять звідти до Комітету Координаційного – член КК, керівник штабу ДОК II.

4. Обговорення доповідей.

II.

5. Вимога до членів КК щодо створення гуртків громадянського виховання (заповнення анкет).

6. Ухвалення пропозиції щодо діючих директив і рекомендацію керівництву КК щодо організації членів Координаційного Комітету.

7. Обговорення організації виконання робіт з питання акцій громадянського виховання, антикомуністичної, ревіндикаційної (повернення майна церков) і розбудови польської власності.

8. Різне.

9. Закінчення зборів. ad. 1.

Головуючий пропонує прийняти статут, який визначає форми праці КК, дає Президії Комітету відносну свободу дій і забезпечує об'єднаним у Координаційному Комітеті громадським організаціям проведення роботи у рамках їхніх статутів. Статут ухвалено одноголосно. ad. 2.

Дипломований майор Домонь, керівник погоджувального секретаріату польських громадських організацій у Львові, проголошує багато ілюстровану графіками і картами доповідь «Польсько-українська проблема». Доповідач вичерпно висвітлює економічні і суспільно-політичні відносини на території ОК IV (Львівське, Тернопільське і Станіславське воєводства). Розкриває велику організаційну діяльність українців в економічній галузі (розвиток кооперації, торгівлі, сільськогосподарської колонізації, навіть промисловості), шкільній (відносно багато українських шкіл і діяльність учителів), церковній (українізація греко-католицької церкви), суспільній і політичній (організаційна концентрація, зростання накладів української преси) галузях. Результатом такої діяльності є зміцнення українського середовища, тоді як з. польського боку проявляються недоліки організації роботи. Таке становище вимагає енергійної, планової і узгодженої праці польської громадськості, що на території О К

IV було зустрінуте польською громадськістю із розумінням.

V Львові утворено погоджувальний комітет польських громадських товариств, на чолі якого став командир OK VI генерал Карашевич-Токажевський. Незважаючи на короткий час існування, комітет може похвалитись результатами роботи і свою діяльність все більше розширює. Метод праці – це узгоджена концентрація зусиль з метою присутності на цій такій важливій для польської державності території. ad. 3.

Керівник штабу ДОК II підполковник дипломований В. Будревич у своїй доповіді «Характеристика території OK II і висновки для Координаційного Комітету» висвітлив східну частину території OK II з точки зору обороноздатності, обґрунтовуючи низку висновків для діяльності польських організацій, об'єднаних у комітеті. Аналіз стосунків на території Волинського воєводства і 5 східних повітів Любельського показує необхідність солідної консолідаційної акції всіх польських товариств і суспільних верств, щоб переважити українську діяльність активністю і концентрацією високоякісних зусиль для зміцнення і затвердження польськості на Волині. Суспільну силу на цих територіях повинні консолідувати організації, об'єднані у комітеті.

На завершення виступу пропонується розглянути і ухвалити напрямні у формі, поданій у виголошеній доповідачем ухвалі.

Перед початком дискусії головуючий зазначив, що: а) платформа діяльності КК тимчасово має внутрішньоорганізаційний характер громадських товариств; б) запропонована ухвала не є таємною і не повинна служити для пропагандистських акцій; в) діяльність КК буде аполітичною, спрямованою по лінії інтересів війська і оборонної сили Польщі.

Не будемо розв'язувати так званої «волинської політики». Присутність представників державної влади Волині запевнить співпрацю на всіх ділянках; г) працю в організації не можна базувати тільки на ПВ, а належить розширити на «польську» політику.

У дискусії взяли участь: п. доктор Моджевський – у справі осадництва-колонізації у Східній Малопольщі і так званих «тутешніх» на Поліссі, яких треба швидко переробити у поляків; п. інженер Гадомський пропонує у пункті III ухвали змінити «не знеохочувати їх» на «зміцнювати у них лояльність»; п. Чистовський підкреслює значення запланованої ревіндикаційної акції. Ця акція повинна дати переконливі докази багатовікової праці, господарювання і володарювання Польщі на Волині; п. начальник Станіцький підкреслив необхідність опертя діяльності Комітету на відповідні фінансові засоби, детально обговорює справу пропаганди у пресі. Під час свого короткого перебування на Волині виявив, що українська преса сотнями тисяч примірників заливає зі Львова всю Волинь, сягаючи Холмщини і Підляшшя, діючи планово, тоді як польська преса не діє на маси і не доходить до закутків Волині. Польські організації, які володіють недостатніми фондами, не можуть розвинути відповідно масштабні акції. Треба знайти фінансові засоби, а з Любліна і Луцька створити сильні центри поширення відповідних пропагандистських акцій на наші окраїнні землі.

П. директор Ніжинський запитує, як повинно складатись ставлення діяльності Комітету, а опосередковано і військового командування щодо деяких, на думку промовця, не завжди правильних дій державної адміністрації; п. доктор професор Крижановський порушив справу щодо швидкої побудови радіотрансляційної станції в Луцьку, з якою належить кабелем з'єднати Люблін, щоб забезпечити Люблінському польському осередку вплив на Волинь; п. Новіцький доповів щодо вирішення питання безробіття української молоді, він бачить у цьому засіб протидії включенню цієї молоді до деструктивної діяльності.

З огляду на зміст дискусії доповідачі дипломований майор Домонь і дипломований підполковник Будревич надали додаткові пояснення щодо колонізаційно-осадницької акції, пресової пропаганди, «тутешніх» поліщуків і протидії русинізації населення окраїн.

Головуючий після вичерпання списку промовців обговорює деякі питання, порушені у дискусії, а саме:

«Ревіндикаційна акція» вимагає розробки відповідних способів і методик, які будуть реалізовуватись з більшою розважливістю.

«Фінансування» – цим надзвичайно важливим питанням комітет не збирається займатись найближчим часом, зрештою, у такій діяльності криється небезпека для ідейної праці комітету Але як комітет, так і польські товариства будуть намагатись спільними зусиллями належно вирішити це питання.

«Ставлення до державної влади» – мусимо бути переконаними, що вся державна влада підтримує інтерес Польщі. Питання так званої волинської політики не порушуємо і не будемо про неї дискутувати, бо це належить до державної влади.

«Парцеляція» є і буде здійснюватись з точки зору польських інтересів на окраїнах.

Нарешті, воєвода Конопацький, наголошуючи від імені воєводи Волинського, що наріжним каменем діяльності державної влади на Волині є політика, спрямована постійно на зміцнення польськості й повне утвердження на окраїнах прав Польщі, запевнив щодо узгодженості діяльності державної влади і військових.

Запропонована дипломованим підполковником Будревичем ухвала була одноголосно підтримана голосуванням з поправкою п. інженера Ф. Гадомського (дод. № 1).

Капітан В. Жарський просить делегатів, згрупованих у комітет спілок (організацій), щоб заповнили і склали у секретаріаті анкети щодо утворення гуртків громадянського виховання, після чого присутнім була роздана копія реферату «Антикомуністична акція». ad. 6.

Капітан В. Жарський пропонує у формі ухвали затвердити обов'язковість для організацій, які входять до складу комітету, виконання директив комітету. Запропонована ним ухвала: «Представники організацій, які входять до складу Координаційного Комітету при ДОК II, зобов'язуються всі директиви, доручення і напрямні керівництва Координаційного Комітету виконувати сумлінно, бо розуміють потребу узгодженої і планової співпраці для справи підняття оборонної сили Польщі», поставлена головуючим на голосування, була прийнята одноголосно. ad. 7.

Капітан В. Жарський доповідає про організацію виконавчої роботи стосовно проблем громадянського виховання, антикомуністичної і ревіндикаційної акції, щодо якої ще будуть видані окремі рекомендації. Акції на місцях будуть проводитись визначеними президією для виконання певних проблем керівниками (заступниками), з якими будуть співпрацювати місцеві організації, що входять до комітету. Комітет не утворюватиме своїх відповідників у формі місцевих координаційних комітетів.

До висновків доповідача головуючий додає: а) дуже потрібною є ініціатива щодо планування якості робіт і методів їх виконання та спрямування їх до комітету; б) організації, зосереджені у комітеті, не повинні починати акцій без попереднього погодження їх із комітетом; в) комітет звернеться до деяких організацій за точнішою організаційною інформацією; г) деякі проблеми, які не підлягають комітетові, не будемо реалізовувати, бо для цього призначені інші чинники. Можливим є інформування відповідних владних чинників про позицію комітету. ad. 8.

У різному не було пропозицій.

Після вичерпання порядку денного наради головуючий, дякуючи зібранню за участь в обговоренні, зазначає, що після нинішнього визначення принципів діяльності приступатимуть до виконання роботи, і висловив переконання, що завдяки узгодженому громадському зусиллю праця дасть позитивні результати. На цьому нараду завершено.

Люблін, у червні 1937 року Головуючий: М. Сморавінський Генерал бригади

CAW, З DP; sygn. /. 313.3/2 s. nienum.

Документ 2

ОСНОВНІ ВКАЗІВКИ

ЩОДО ПОЛОНІЗАЦІЇ Холмщини

І. Провідна думка

А) Всі православні Холмщини є зрусифікованими поляками, які через тиск загарбників відпали від польськості.

Полонізаційну акцію стосовно до православних, які розмовляють польською і вважають себе поляками, слід спрямовувати як до поляків і проводити з ними роботу з точки зору повернення віросповідання. Належить її проводити обережно й індивідуально відносно осіб і родин, щодо яких є впевненість, що вони:

1) байдужі до православної церкви;

2) свідомі того, що вони самі або їхні предки перейшли на православ'я під примусом царизму;

3) зазнали полонізаційного впливу настільки, що зміна віровизнання стала їхньою внутрішньою потребою;

4) проживають поодиноко серед більшого зосередження поляків;

Секретар В. Жарський Капітан

5) матеріально залежні від чинників, які висловлюють їм бажання або умову зміни віровизнання.

Б) Полонізаційну акцію стосовно православних, відданих православній релігії, або поляків, які вважають себе русинами, належить проводити не з точки зору релігійного повернення, а як полонізацію православ'я, оскільки конфесійний підхід до православного населення може насторожити людей, які у цій вірі виросли і їй віддані.

Конфесійний підхід може відштовхнути від полонізації досить численну групу православних священиків, які на захист свого матеріального інтересу перейдуть в український табір, якщо виявлять будь-яку акцію, спрямовану безпосередньо на зменшення їхнього стану володіння.

В) При полонізації православної церкви треба добиватись, щоб проповіді проголошувались польською мовою, щоб релігії вчили польською і щоб духовна особа зверталась у буденній мові до свого оточення польською. Сама літургія повинна справлятись старослов'янською мовою, як у римо-католицькому обряді латинською.

Належить поширювати гасла, що поляки на терені Холмщини мають спеціальну полонізаційну місію і тому на цій платформі повинні консолідувати всі свої сили, не давати поглинути себе політичному протистоянню, витрачаючи всю енергію на внутрішні політичні тертя. Перенесення боротьби і навіть політичної ворожості у процес полонізації занапастить саму акцію. Належить підкреслювати, що паном на цій землі є той, хто за цю землю воював, за цю землю молився і за польськість цієї землі терпів.

Г) У ставленні до національно свідомих українців належить зайняти таку позицію: Річ Посполита, як і велика більшість її громадян, прихильно ставиться до побудови Української держави, але поза нинішніми кордонами Польщі. Впливи цієї групи українців належить всіма можливими засобами обмежувати й осміювати і не допустити проникнення відцентрових впливів, які йдуть зі Східної Малопольщі і Волині.

Д) При існуючому національному прояві торгівлі і ремесел належить визнати за якнайбільш доцільне, що краще не усувати єврея з даного місця, якщо воно буде зайняте не поляком, а свідомим руським націоналістом.

II. Вказівки до виконання

А) Релігійна акція

1) Загальний принцип, який не треба приховувати, є таким: на землях колишньої Холмщини були виключно поляки і то католики. На даний час православ'я не нищиться, але православ'я не може бути розсадником руськості і не може її зміцнювати.

Православні духовні повинні беззастережно підпорядковуватись полонізаційній акції. Вони повинні відчувати постійне спостереження і контроль з боку польського суспільства і влади. Навіть тінь русифікаційної акції з боку православного духовенства і попів повинна поборюватись усіма засобами.

2) В акції релігійного навернення повинні брати участь кращі особистості серед духовенства всієї люблінської курії.

Працю належить виконувати для навернення окремих душ і родин. До навчання римо-католицької релігії повинні запрошуватись православні діти. Підготовку до першої сповіді і причастя може проводити католицький священик.

Православні, які змінюють обряд, пов'язаний із хрещенням, шлюбом чи похороном, повинні звільнятись від будь-якої оплати за це.

У місцевостях зі змішаним за національним складом населенням оплата за релігійну службу і обряди повинна бути меншою, ніж беруть за це православні священики.

Давати дозвіл на змішані шлюби можна лише за умови хрещення дітей у римо-католицькому костелі.

Створити низку нових парафій.

Посилити діяльність католицької молоді на змішаних територіях і допустити до неї православну молодь, змінюючи на тих же теренах назву «католицька молодь» на назву «християнська молодь» до часу повної ліквідації православ'я:

3) а) Адміністративна влада не повинна допускати збільшення кількості православних парафій. б) Ліквідувати неофіційних попів. в) Ліквідувати закриті церкви. г) Релігійні послуги і повсякденна мова попів повинні бути польськими. д) Скасувати адміністративну оплату при зміні обряду з православного на римо-католицький. е) Нагородити державними відзнаками тих, хто потерпів від переслідувань за часів царату.

Діяльність громадськості: а) Організувати громадську акцію проти православних проповідей і навчання релігії, а також проти використання попами іншої, ніж польська, мови. Це обов'язково повинні здійснювати при публічних загальних виступах і деклараціях. б) На території релігійно байдужій збирати ухвали про ліквідацію недіючих церков. в) Боротися із змішаними шлюбами, якщо вони не беруться у римо-католицькому костелі.

Б) Школаа) Усунути національно нестійких учителів. б) Навчання релігії повинно проводитись польською, допустити до навчання тієї релігії вчителів-поляків, які перейшли на православ'я через родинні обставини (шлюб). в) У школі протягом усього часу перебування учнів слід навчати, що вони є поляками, що їхні прадіди завжди були поляками і ця земля завжди належала Польщі.

В) Адміністративна владаа) Реорганізувати гміни так, щоб, наскільки це можливо, поляки становили переважну більшість. б) Землю з парцеляції давати можна тільки католикам і тільки з західної частини Любельського воєводства. в) Посилено підтримувати руську еміграцію за кордон, обмежуючи еміграцію поляків. г) Проводити політику змішування людського елементу. д) Виселити всіх непольських громадян з повітів, де вони у меншості, у Росію або в суто польські повіти. е) Не дозволяти утворення виключно православних товариств.

є) При наборі до війська православних вважати поляками. Г) Військоа) В одному підрозділі не повинні бути інші православні, ніж з Любельського воєводства, і під жодним приводом – з Волині й Східної Малопольщі. б) Допускати їх до підофіцерських шкіл. в) У релігійних послугах ставитись до них нарівні з римо-католиками. г) Не допускати руської мови у взаємному спілкуванні між собою. д) Допустити православних з польською настановою до організацій P.W. і W.F.

(На цьому текст обривається, напевно, закінчення загубилось).

CAW3 DP І.313.3/2

Документ 3

Ухвала прийнята дня 6 III 1938 на з'їзді Стрілецького Союзу Томашівського повіту.

Стверджуємо, що:

1) Православна церква на території нашого'повіту стала розсадником іншої, ніж польська, національної свідомості.

2) Православне духовенство проводить серед православного населення польського або польського походження акцію переконування, що воно не є польським.

3) У стосунках із цим населенням вживає руську мову.

4) Проповіді і навчання релігії проводить руською мовою.

5) Діяльність православного духовенства породжує суперечності й роз'ятрює спокійне до цього часу співжиття всього населення повіту.

Наш повіт у переважній більшості є польський.

У період боротьби з унією дав докази, що все населення, незалежно від мови, якою користалось, проявило почуття польської національної приналежності.

Не поборюючи православну віру, проголошуємо, що всіма силами, всією своєю діяльністю не допустимо до того, щоб православна церква була місцем руської чи української агітації, а православні священики – її представниками.

Особливо будемо протидіяти тому, аби православне населення, яке розмовляє польською, було зросійщуване православним духовенством.

Вимагаємо:

1) Польських православних священиків на терен нашого повіту.

2) Польських проповідей у православній церкві.

3) Контролю, щоб навчання православної релігії відбувалось справді польською.

4) Поширення тісного контролю загальної адміністративної влади за діяльністю православних священиків, а особливо не допускати до діяльності неофіційних православних священиків, чия неконтрольована діяльність завдає найбільшої шкоди Державі і польському народу.