Текст книги "Історія польсько-українських конфліктів т.1"

Автор книги: Микола Сивіцький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 16 (всего у книги 22 страниц)

Г. КОСТЕЛЬНІ СПРАВИ

Розпочати будівництво костелів за будь-яку ціну перш за все у Камарниках, де вже пожертвувано місце під костел, – дерево з гмінних лісів (гміни дадуть, якщо буде відповідний натиск адміністративної влади) і також із державних лісів, що, напевно, зробить директор державних лісів у Міністерстві рільництва п. Лорет. Уже навіть видані загальні вказівки щодо продажу дерева з державних лісів за надзвичайно низьку ціну.

Будувати народні доми стосовно світлиць для СС. З цією метою повинна бути допомога ззовні, бо місцеві не мають коштів, наприклад, гміна Явора подарувала «Стрільцю» ґрунт під побудову клубу, але через відсутність зацікавлення Окружного управління СС нічого там не зроблено. На костели розписати добровільний збір серед всього офіцерського корпусу й з цією метою створити рахунок ПКО та під протекторатом командира ОК розіслати відозви до всіх адміністративних одиниць і т. п.

– На допомогу старим ксьондзам дати енергійних і відданих вікаріїв, бо так уже робить греко-католицький єпископ.

– Виховати і за всяку ціну дати освіту молодим священикам з турчанської шляхти (5 ппс має вже два прізвища учнів із шляхти), над якими перемишльський єпископ повинен заопікуватись і продовжувати навчання.

Знаючи велике завзяття та національне і державне честолюбство офіцерського корпусу, стверджую, що, якби nąH генерал визнав це потрібним і корисним, на його звернення всі без винятку офіцери полків зібрали б національну позику з метою побудови костелів на Прикарпатті, віднесли самооподаткування на будування костелів або каплиць через іменні фонди кожного полку.

Вважаю, що справу будування костелів належить вважати дуже необхідною. Негайно поставити костели, у менших селах каплиці, користуючись з нагоди, що шляхта так охоче прагне змінити обряд. Кожний місяць у цій справі може пізніше виявитись втраченим, бо, якщо сьогодні це можна вирішити як звичайну формальність, пізніше треба буде здобувати запеклою боротьбою з молодими наступниками, збаламученими українськими священиками.

Д. ОСВІТНІ ВИСНОВКИ І ПОБАЖАННЯ

Крім утворення бібліотеки, що ефективно здійснило Товариство розвитку Східних земель, розпочали пропагандистський наступ шляхом підтримки літературної і видавничої творчості для усвідомлення турчанської шляхти.

Виявили завдяки стрільцям і спеціально посланим цивільним особам, що шляхта читає руські видання на тему Січі запорозьких козаків і т. п., наприклад, про отаманів Дорошенка, Сагайдачного, Мазепу. Тому необхідно підштовхнути наших письменників до відцовідної акції, наприклад професора Ф. А. Оссендовського, який вивчав Прикарпаття і Турчанщину з описовою метою, – він повинен написати спеціально для цілей Товариства розвитку Східних земель роман про підкарпатську шляхту, наприклад від кінця XIV і початку XV століття, щоб показати їх заслуги перед королями й відносно кордонів Польської держави і розкрити їх тодішню польськість, решту шляхта собі сама доспіває.

– 5 ппс опрацьовує історію турчанської шляхти і незабаром видасть її друком і безплатно роздасть стрільцям.

– Для шляхетських бібліотек створити спеціальний каталог нових книжок, замовлених у письменників Товариством розвитку Східних земель, і старих книжок, але придатних для роздумів і умов прикарпатської застінкової шляхти, наприклад «Девайтіс» і «Сірий порох» Родзевичовни.

Е. ВИХОВНІ ВИСНОВКИ – ЗБЛИЖЕННЯ ВІЙСЬКА З МІСЦЕВОЮ ШЛЯХТОЮ

Усі літні табори (концентрацію підхорунжівок резерву) слід влаштувати у повітах, які схильні до польськості, наприклад у Турчанському повіті, – це має подвійну мету – пропагандистську і економічну. Серйозним кроком уперед буде табір санітарної підхорунжівки у Коморниках. У наступному році вислати підхорунжівку резерву 22 ДПГ, наприклад до міста Явора, де є залізниця, шосе, ліс і ріка, а населення – польського шляхетського походження і греко-католицького віросповідання.

У цьому році у місяці липні, наприклад 19.VIІ, влаштувати спільно з санітарною підхорунжівкою 5 ппс і Військовою Родиною великий з'їзд і свято у Комарниках (Турчанський повіт), а дохід віддати на користь побудови костелу. Організацією польової Служби Божої і свята займуться санітарна підхорунжівка і війти найближчих гмін.

На цю урочистість 5 ппс звільнить стрільців, турчанську шляхту обох рот і вишле на 2 автомобілях оркестр. На цю молитву, пропагандистську проповідь і свято повинні приїхати вищі керівники з Перемишля, командири полків і офіцери 5 і 6 ппс, а також представники адміністративної влади.

Є. ВИСНОВКИ У СПРАВІ ЛИЦАРСЬКОГО СОЮЗУ

Прискорити утворення Лицарського союзу на Прикарпатті так, щоб ще перед звільненням у резерв залучити до нього 2 шляхетську роту (старший вік).

Відкриття Союзу зробити у Турці, надзвичайно урочисто залучивши до цього частину офіцерів 5 і 6 ппс, а також офіцерів з усієї армії з прізвищами, які повторюються у Турчанському повіті (наприклад, полковник Сас Гошовський, командир 37 ппс, полковник Сас Жураковський, командир 40 ппс, підполковник Яворський з окружного шпиталю № X і т. п.).

З виховною метою належить спільно з шляхтою Турчанського повіту зібрати гроші на прапор для Лицарського союзу, наприклад амарантового кольору, з одного боку образ Матері Божої Ченстоховської, а з другого – Польський Ягеллонський Орел, а по кутках, як на військових прапорах, герби Сас, Корчак, Леліва, Любіч і т. п. як такі, що найчастіше зустрічаються на Прикарпатті.

Ж. ВИСНОВКИ ЩОДО ОПІКИ НАД СТРІЛЬЦЯМИ РЕЗЕРВУ

Над усіма стрільцями підкарпатської шляхти, які у полку виявили бажання співпраці і перейшли у римо-католицький обряд, повинна бути організована опіка після їхнього звільнення з війська.

Тут йдеться, головним чином, не тільки про залучення їх до праці у «Стрільці», до Лицарського союзу і т. п., а й про надання реальної опіки перш за все для тих, хто, не маючи ні землі, ні побутових умов, буде втрачений для польськості без допомоги адміністративної влади.

З цією метою подаю список стрільців старшого віку, які вже перейшли у римо-католицький обряд і через відсутність майна потребують допомоги і опіки, наприклад посаду лісника у гмінних лісах, що може зробити староста, наприклад роботу в гмінних молочарнях (це можуть зробити війти під натиском старости), наприклад один інтелігентний і спритний стрілець, який добре володіє польською мовою усно і письмово, просить посаду гмінного писаря (така посада є у війта Зубрицького на місце українця Тріски), наприклад посади шляхової сторожі – праця при залізниці, що навіть розпорядженням міністра у військових справах наказано.

Вважаю, що тим стрільцям належить дати ці посади, оскільки вони є свідомими поляками, – тому що вони ще є військовим резервом, – що сидять там по кілька десятків років і були господарями тієї землі, – що, отримавши ці посади, будуть прекрасними пропагандистами польськості, сили і впливів Польської держави й ідеї подальшої полонізації шляхти.

На завершення доповідаю пану генералу, що справа вже так визріла у полку і на місцевості, що греко-католицькі священики, спостерігаючи масовий перехід стрільців у римо-католицький обряд, починають проголошувати анафему з амвонів.

Додатки:

– Звіт капітана Хащинського.

– Копія 2 документів, що у старі роки шляхта була польською.

– Стаття Ф. А. Оссендовського про прийняття турчанської шляхти у 5 ппс.

– Іменний список стрільців 2 і 5 рот, які потребують допомоги.

Командир полку у відпустці В/з РИБОТИЦЬКИЙ, підполковник дипломований

CAW Gab. Min. /, 300.1.410 s. nienum.

Документ 51

Капітан Хащинський Стефан, Командир 2 роти стрілецької. Перемишль, дня 23. VI. 1936 р.

Звіт у справі турчанської шляхти

Командир 5 полку Підгалянських стрільців у Перемишлі.

Влаштована дня 31.У.1936 р. екскурсія до Турчанського повіту і екскурсія турчанської шляхти до Перемишля на Євхаристичний Конгрес дали такі характеристики осіб, зацікавлених в усвідомленні турчанської шляхти.

1) Староста Турчанського повіту,який перебуває у Турці з місяця лютого, поглинутий господарськими справами, самостійно політичної роботи не проводить. Віддав її віце-старості.

Ставлення до шляхетської справи: не проявляє у цьому напрямку жодної зацікавленості. Староста стверджує, що ця шляхта є руського походження, що її перекуповувати не буде. Він не знає зовсім історії турчанської шляхти, її значення в історії Польщі і її змін внаслідок поділів Польщі.

Знаю з секретної інформації, що з боку старости відсутня опіка над тими, хто перейшов у римо-католицький обряд. Староста на території староства дозволяє поширення таких висловлювань: «Турчанська шляхта переходить у римо-католицький обряд за кілограм борошна і кусень ковбаси».

Подібні вісті запускають ворожі середовища (українські), про що свідчить полеміка на сторінках місячника «Побудка». Якщо йдеться про організацію екскурсії на Євхаристичний Конгрес до Перемишля, то і тут староста проявляв опір. Саму екскурсію організував війт спільної гміни Турки п. Яворський-Мартич Ян, бо з власних коштів виклав з цією метою 100 злотих, а староста виплатив близько 30 злотих з грошей, які залишились після похоронних урочистостей пана Маршалка. При цьому староста звернувся до пана Яворського: «Якщо пан такий щедрий, нехай пан і платить». При цьому нагадую, що добровільно на екскурсію бажало поїхати з гміни Турка близько 100 осіб, які хотіли компенсувати половину вартості подорожі.

Очевидно, що староста був налаштований на порозуміння з українцями за будь-яку ціну, про що свідчать такі факти: а) пропозиція підполковнику дипломованому Риботицькому, щоб той погодився на проголошення промови руською перед представником шляхти під час спільного обіду для екскурсантів і обох шляхетських рот; б) маючи до вибору багато людей шляхетського походження, вибрав твердого українця на прізвище Тріска і дав його як писаря спільної гміни п. Зубрицькому, людині, яка всім серцем віддана справі полонізації шляхти у своїй гміні;

Війт Зубрицький стверджує, що цей писар, маючи можливість контролю за кожним його кроком, робить неможливою для нього полонізаційну працю; в) коли і війт спільної гміни, Комарницький Юзеф, хотів змінити обряд, йому у старостві сказали, краще буде сприйматись війт греко-католицького обряду.

–  Віце-старостуя ближче не знаю. Але, як мені відомо з секретної інформації, у політичних справах підпадає під вплив дружини.

–  Комісар державної поліціїп. Мірек до шляхетської справи налаштований байдуже. Службовими справами займається мало. Весь розум налаштований на фінансові махінації. Звідси знаю, що всі свої збереження у сумі 10 000 злотих вклав у нафтове підприємство в Устшиках. Дуже близько спілкується з багатим єврейством. Інтриган – викликає непорозуміння між сенатором Пульнаровичем і старостою, через що потерпає справа.

–  Бургомістр міста Турки– Височанський – шляхетського походження, але українець, який сидить на двох стільцях. Очолював екскурсію на Євхаристичний Конгрес, але сам до кінця не протримався, залишив екскурсію, від'їхавши відразу після Служби Божої.

Він знав про те, що після Конгресу буде влаштовано солдатський обід для обох шляхетських рот і екскурсії шляхти з Турчанського повіту, де, вірогідно, доведеться висловлюватись щодо подальшої праці з турчанською шляхтою. Вважав, що для нього це незручно, бо тут він мусив би чітко окреслити свою позицію. Не знайшов іншого викруту, як бажання відвідати знайомого. Цей вчинок дуже виразно його характеризує. На підтвердження викладеного подаю факт, що Височанський вступив у шлюб з українкою.

–  Яворський-Мартич Ян – війт колективної гміни Турка,Ільник, Явора, Мельничне. Людина енергійна, повен запалу у цьому напрямку, користується повагою у місцевого населення. У переконаннях цієї людини не можна сумніватись. Крім того, дружина Яворського є полькою, сестра підполковника Цадека, командира 5 ппс у Саноку.

Як видно з переліку осіб, зацікавлених шляхетською справою, то у самому місті Турка буквально немає з ким ні розмовляти, ні працювати, крім сенатора п. Пульнаровича і війта Яворського.

–  Зубрицький, війт колективної гміни Ясьонка Масьова,користується повагою. Лояльний і має хист у цьому напрямку праці. При свідках, інших війтах колективної гміни, висловив бажання зміни обряду. Має писаря українця Тріску, який перешкоджає йому в праці.

–  Комарницький, війт гміни Комарник,походить з місцевої шляхти. Лояльний, поважний, висловлює бажання праці над усвідомленням шляхти у своїй гміні. Комарницький також при свідках висловив бажання зміни обряду.

–  Височанський, війт колективної гміни Висоцько Вижнє,римо-католицького обряду. Лояльний, на жаль, малоенергійний і не має впливу.

–  Білінський, секретар спільної гміни Турка,людина нестійкого характеру, здатний працювати як для однієї сторони, так і для другої. Але може працювати тільки під наглядом і згідно з прийнятим планом.

–  Духовенство всього Турчанського повітує переважно греко-католицького обряду. Звідси випливає, що на території всього повіту церкви переважають над костелами. Деякі села, як, наприклад, Вовче, Ільники, Комарники, мають по 2 і 3 церкви, тоді як костелів з каплицями є кілька. Римо-католицькі ксьондзи є у Турці, Борині, Жакотині, Висоцьку Вижнєму і Ломні. Ксьондз римо-католицький у Турці вже поважного віку, і це не дозволяє йому працювати у напрямку усвідомлення турчанської шляхти. Якщо йдеться про Ломну, не досягнуто там жодних результатів праці, оскільки вся околиця Ломни, хоча населена шляхтою, є міцно українізована. Склалось враження, що навіть староство не знає, що Ломну населяє шляхта, бо з цієї місцевості не набирають до шляхетської роти 5 ппс.

Греко-католицьких священиків можна поділити на дві групи: а) старі священики, як правило, походять із місцевої шляхти і є лояльними до Польської держави, навіть симпатизують справі польськості шляхти або поводять себе байдуже. До таких священиків належать священик Стояловський де Штемберг з Явора, священик Піотровський з Ільника, священик Добжанський з Волосянки і священик Тустанович з Комарників. Цю пасивність старих священиків бачить Перемишльський єпископат і переводить їх на пенсію або на село, де взагалі нема шляхти; б) молоді священики тільки частково походять із шляхти, але з сильними українськими переконаннями. Діяльність молодих священиків намагається безперечно довести, що турчанська шляхта – це нащадки бояр і, як така, повинна бути української національності. Свою діяльність вони проводять не тільки у новозаснованих читальнях «Просвіти», але й у церквах, наказуючи населенню молитись за «Матір Україну». До таких священиків належать священик Білінський Слотило з Маткова, священик Стояловський де Штемберг (син пробоща з Явори), священик Іранкович з Вовчого, священик з Бусовиська, священик Гримайло з Дністрика Дубового і священик Марко Тимота з Висоцька Вижнєго. З поведінки видно велику різницю між старими і молодими священиками, і як приклад подаю, що старші священики дозволяли служити до Святої Обідні стрільцям у їхніх стрілецьких мундирах.

11) Вчительство набираєтьсятільки частково з місцевої шляхти, потім з поляків з різних частин Польщі, до того невеликий відсоток становлять українці. З розмов із війтами колективних гмін випливає, що вчительство віддає багато часу і сил усвідомленню шляхти, але оскільки ця праця сформульована згори нечітко, а швидше проводиться самостійно, то приносить слабкі результати.

Незаперечну провину за це несе інструктор позашкільної освіти п. Горак, як твердить сенатор Пульнарович, людина лівого забарвлення.

Якщо йдеться про вчителів-українців, то вони тільки зовні лояльні, а насправді наполегливою і тихою працею намагаються зрусинити молоді шляхетські душі. Усунення цього небезпечного елементу є необхідним, а перебування їх у Турчанському повіті нічим не виправдане.

12)  Стрілецький союз.Справжнім засновником «Стрільця» у Турчанському повіті був сенатор Пульнарович. За часів його діяльності у «Стрільці» праця стояла на дуже високому рівні, а стрілецькі відділи досягли найбільшої кількості членів. З часу, коли п. Пульнарович був вибраний сенатором і цю працю віддав своєму наступнику, «Стрілець» поступово занепадає у всьому повіті.

Нині керівником «Стрільця» у всьому повіті є гімназійний учитель п. Галан. Це – молода людина, повна ініціативи, але зайнята професійною працею, тому не може часто перевіряти на місці праці нижчих комендантів. Складається також враження, що і нове середовище, у яке він потрапив, не дозволяє йому наразі проявити результати своєї праці. Але є фактом, що «Стрілець» у Турчанському повіті занепадає, і це настільки прикро, що серед місцевого населення назвати когось із членів «Стрільця» греко-католицького віросповідання стрільцем є рівнозначне з поняттям «поляк». Не підлягає сумніву, що вину за такий значний занепад «Стрільця» у Турчанському повіті має перш за все Головний комендант «Стрільця» у Перемишлі. Вірогідно, він недооцінює важливість цієї організації, і тільки цим можна пояснити той факт, що інспекція Головного коменданта в окремих селах проводиться раз на кілька років. Цікаво також те, що цю функцію виконує в управлінні «Стрільця» єврей Зигмунт Шехтер.

12)  Характеристика населення шляхетського походження.

В цілому шляхта є греко-католицького віросповідання руської національності і дуже рідко признається до української національності. Найгірше з цієї точки зору виглядають околиці Ломни, Бузовиська, Дністрика Дубового, Великої Волосянки, Локтя і Замкової Топольниці, де населення шляхетського походження вже є українізоване і не знає про своє шляхетське походження. Добре з цієї точки зору виглядають села Матків, Явора, Івашківці, Мохнате, Висоцько Вижнє і Гусне. Села Мельничне й Ільник становлять досить різноманітний елемент, бо тут поряд з населенням шляхетського походження польської чи руської національності зустрічаються українці і комуністи. У всіх селах також проживають переважно селяни. Шляхта відособлюється від селян одягом, титулами, підбором шлюбів і ставленням до Польської держави. Вся шляхта переважно є лояльною і не може погодитись з тим, аби бути українцями, бо ними можуть бути, згідно з їхніми твердженнями, лише селяни, хоча молода генерація шляхти під впливом діяльності українських священиків позбавлена сумнівів.

14) Підсумовуючи це все, дійшов до переконання, що праця на території Турчанського повіту проводиться хаотично. Вона не є впорядкована: який напрямок праці повинен бути на першому місці, яких людей до цього залучити, а яких усунути, хто повинен керувати працею і відповідати за її виконання. а) Належить налагодити співпрацю між військом і населенням Турчанського повіту так, щоб стрілець-шляхтич, який відбуде військову службу, міг у подальшому знайти виховання і опіку у польському дусі. Щоб така співпраця відбулася, Турчанський повіт належить передати, з огляду на нагляд і вишкіл, окружному коменданту ПВ 5 ппс. При такому підході до праці налагодилась би співпраця між Окружним комендантом ПВ і командирами шляхетських рот. Комендант ПВ мав би можливість проводити на місці потрібну пропаганду і заохочувати стрільців до вступу, після завершення військової служби, до стрілецького союзу. На місцевості мав би можливість перевірити, які результати приносить його праця. б) Належить домогтися створення першорядного вчительського складу з інспектором позашкільної праці на чолі, найвищих моральних якостей, які зорієнтовані спеціально на такий напрямок праці, причому першість повинен отримати шляхетський елемент місцевого походження. Вчительство, безумовно, повинно належати до «Стрільця», а серед шкільних дітей утворити молоду гілку «Стрільця» – «Орлята». в) Староста повинен користуватись висловленим бажанням війтів колективних гмін до переходу у римо-католицький обряд і негайно його проводити. Зрозуміло, що війти, які змінять обряд, будуть зацікавлені проводити сильну агітацію серед місцевого елементу за зміну обряду, бо повинні мати підтримку.

Нагадую, що один із війтів спільних гмін, Юзеф Комарницький, хотів змінити обряд. Але, схоже, у старостві йому пояснили, що війт греко-католицького обряду буде краще виглядати. Це вказує на недопустиме і безглузде угодовство. г) Адміністративна влада повинна допомогти у пошуку заняття тим шляхтичам, які змінять обряд, а землі не мають. Але не так, як до цього часу це відбувалось, дозволяючи поширювати плітки, які псують полонізаційну роботу.

ґ) Влада повинна сприяти матеріальному підйому шляхетських сіл шляхом надання допомоги і створення податкових пільг для бажаючих заснувати магазини. Допомагати у продажу місцевих виробів, наприклад молочних продуктів. д) Негайно поставити костели, а в менших селах – каплиці, користуючись випадком, що шляхта охоче змінює обряд. Кожний місяць у цій справі пізніше може виявитись втраченим, бо, якщо сьогодні ще можна вирішити як звичайну формальність, пізніше треба буде здобувати запеклою боротьбою з молодими наступниками, збаламученими українськими священиками.

Нагадую, що до цієї справи треба ставитись реально у тому значенні, що будувати костели з дерева гмінних лісів, гроші давати тільки на саму вартість будови. Це становить, як я інформував у повіті, лише кілька тисяч злотих. Джерела інформації: ad 1) Моя розмова зі старостою, війт гміни Турка – Яворський-Мартич. ad 1 с) Інформація сенатора Пульнаровича. ad 2) Інформація війтів колективних гмін. ad 3) Сенатор Пульнарович. ad 4) Власне спостереження й інформація війтів колективних гмін. ad 5, 6, 7, 8, 9) Власне спостереження. ad 10, 11) Інформація війтів колективних гмін і стрільців 2 шляхетської роти. ad 12) Та сама інформація і спостереження на місці, на території, ad 13) Інформація війтів колективних гмін і стрільців 2 роти.

Командир 2 роти /—/ Хащинський, капітан

CAW Gab. Min. 1300.1.410 s. nienum.

Документ 52

(Витяг із звіту) 5 полк Підгалянських стрільців. Перемишь 26.Х. 1936 р. Звіт з вишколу і виховання роти сільської шляхти 5 ппс.

До командира Округу Корпусу № X у Перемишлі

1.  А. Звіт з військової праці. 2 стрілецька рота старшого віку (1913),звільнена у резерв 18.Х.1936.

Командир роти капітан Стефан Хащинський, молодший офіцер – підполковник Деміняк Ян, 118 рядових, у тому числі 8 професійних підофіцерів, 15 стрільців з підофіцерською школою, 77 стрільців шляхти Турчанського повіту, 11 стрільців греко-католиків, селянського походження Турчанського повіту.

2.  Вишкіл

(…) Причиною труднощів І періоду було незнання польської мови у більшості, надзвичайно високий рівень неграмотності і дуже слабкий рівень фізичного розвитку (недоїдання, бідність і певна дегенерація з причини родинних шлюбів). Систематична і цілеспрямована праця і підняття честолюбства у роті в цілому на тлі «шляхетства» у II і III періоди дали колосальні результати, особливо порівняно з іншими ротами старшого віку, які складалися з елементів різних рот. Внутрішнім доказом цього буде порівняння середніх результатів у І період вишколу (наприклад, Щ місце у дивізійних стрілецьких змаганнях з гвинтівок, II місце у багатоборстві між підрозділами) з дуже добрими і добрими у III період вишколу (І місце у дивізійних стрілецьких змаганнях на точність з ркм, II – з гвинтівок, II – у полку із зовнішнього вигляду і групової муштри відділу, І – у співі і т. д.). Дуже значущою особливістю для шляхетської роти у II і III періоди вишколу було те, що ця рота була асистентською, вважалась у полку цілком певною, не підводила і що постійно виступала як прапорова рота. (…)

3. Виховання

2 стрілецька рота старшого віку (1913) була першим досвідом праці не тільки для полку, а й для вищої влади. Треба визнати, що від початку не вміли належно приступити до цієї праці у полку оскільки і вища влада, крім рішення про утворення цієї роти, недвозначного бажання, щоб вона виховувалась у дусі старих лицарських і шляхетських традицій, і призначення дотації на екскурсію, не могла ще надати ні виразних цілей, ні методів виховання, ні хоча б частково передбачити результати праці.

Зокрема, полк не отримав чітких вказівок – чи виховання шляхетської роти повинно дійти у своїй завершальній фазі до відвертого перетворення стрільців на поляків, чи виразно впливати на їх перехід у римо-католицький обряд, також не було жодного запевнення, що ця праця у полку знайде свого відповідника і продовження на місцевості. Життя саме і перебіг подій, як громадянські почуття та інтуїція офіцерів 5 ппс, визначили мету і напрямок праці та методи виховання і дій. (…)

Перше вторгнення до душ і сердець стрільців зробила 5-денна екскурсія 1935 року, яка своїм чудовим перебігом показала образ могутності і багатства країни і великого спільного з цією шляхтою історичного минулого Польщі. Раз зроблений прорив у переконаннях цих стрільців, вражених і здивованих величчю Польщі і добрим ставленням до них офіцерів і всього полку, протягом двох наступних періодів вишколу усував упередження і перешкоди у поверненні їх до польськості, але ще нічого не вирішував. Програма, накреслена вищою владою на періоди II зимовий і III весняний 1936 року, тобто примусове навчання, – рільничо-лісо-кооперативні курси, вивчення історії і географії Польщі, роз'яснення на тему польської шляхти і її походження – виявилася недостатньою – усе це було лише лагідним напівзасобом.

Влаштовували бесіди – стрільці усміхались, кивали зі зрозумінням головами, значуще дивились на деяких стрільців, ніхто, однак, не признавався виразно до польськості, ніхто абсолютно не змінював віросповідання, що б дало доказ зміни поглядів і переконань. Матеріал був добрий, не зіпсутий ще занадто сильно українською агітацією, дуже піддатливий на польські впливи, а попри це не було результатів; тому треба було шукати чутливі і приховані слабкі місця цієї шляхти і, не змінюючи інтенсивності виховної праці зі стрільцями у роті, змінити тільки методи праці, як і напрям її прикладання. (…)

Тому організовано 3 більші екскурсії родин і представників сільської шляхти Турчанського повіту до полку (у тому числі під час Євхаристичного Конгресу), відбувся ряд розмов і тривалих нарад з війтами, солтисами і довіреними старшими шляхтичами як на місці у Турчанському повіті, так і шляхом запрошення їх до Перемишля, Добромиля, до табору, встановлено тісний особистий контакт з повітовою владою, а перш за все зі старостою, організовано кілька екскурсій і виїздів офіцерів і підофіцерів 5 ппс до Турчанського повіту, у тому числі найбільший виїзд на посвячення місця під костел у Комарниках, прискорено розробку статуту і утворення повітового Союзу сільської шляхти, отримано обіцянку кількох постійних посад і численних можливостей сезонної праці у повіті для стрільців після звільнення у резерв, отримано точну інформацію з місцевості про окремих стрільців, врешті, отримано поіменну і особисту підтримку низки війтів, старост і батьків стрільців для справи переходу окремих стрільців у римо-католицький обряд. Лише тоді, коли вже все на місцевості було підготовлено і оброблено, полк вирішив поставити справу відверто, що йдеться про польськість шляхти і зміну обряду.

Відповідним моментом для цього був Євхаристичний Конгрес у Перемишлі, де запрошено було у гості до полку численну шляхту Турчанського і Добромильського повітів, а також літератора і письменника Ф. А. Оссендовського, відомого шляхті з численних, інспірованих 5 ппс, статей у «Побудці» і особистих розмов на місцевості зі шляхтою. Запальною промовою на спільному обіді він підтвердив услід за командиром полку, що прикарпатська шляхта була і є польською, про то свідчать документи й історичні геральдичні джерела і що вона повинна повернутись до віри своїх батьків, на що, завдяки піднесеному настрою, отримано чергові й одностайні запевнення війтів і поважних шляхтичів.

Коли ж завдяки застосуванню нового методу розмов зі стрільцями, які походять виключно з одного села, а також завдяки інформації з місць і спостереженням офіцерів вдалось визначити, виловити і обробити сильніші особистості серед стрільців, вся рота була вже охоплена і виразно визначала свою польськість, то майже всі виявляли бажання перейти у римо-католицький обряд. Агітаційна праця була підтримана історичними і геральдичними документами, її полк проводив сам або через різних професорів і екскурсії роти до бібліотек у Перемишлі.

Якщо не було 100 % результату то не тільки тому, що енергійнішим і більш впливовим стрільцям не можна було що-небудь обіцяти (бо полк нічим не розпоряджався, а обіцянки посад з боку старости Турчанського повіту і фірми Годуллі не були певними), але також тому, що, йдучи за покликом розуму і передбачень, часто не хотіли приймати запевнення стрільця, бо не було впевненості, що після звільнення з війська він залишиться у римо-католицькому обряді на селі, де зовсім нема костелу і до найближчого костелу є кілька десятків кілометрів відстані.

Другою причиною, через яку не вдалось усіх перевести на римо-католицький обряд, була надзвичайно сильна протидія руського кліру, який проголошував анафему з амвона на родину стрільця, що змінив обряд, врешті, протидія окремих руських священиків, які не хотіли видавати метрик або вимагали за метрику 26 злотих. Отримання пільг староством і правове та формальне оформлення не раз тривало місяцями, так що до нинішнього дня, попри звільнення стрільців у резерв, 5 ппс не завершив ще кілька справ зміни обряду. Належить зазначити, що всі без винятку стрільці 2 шляхетської роти старшого віку (1913), а отже ті, хто не змінював обряду, признались до польської національності, зазначаючи, що зрозуміли причини, через які турчанська шляхта, колись польська і римо-католицька, зрущилась і стала греко-католицькою. До польської національності зарахували себе навіть ті стрільці, які виховувались руськими священиками з дитинства, були помічниками костельних (дяків) і працювали у товариствах «Просвіти» як бібліотекарі.

85 % стрільців при виході у резерв записались до «Стрільця» у Турчанському повіті, тим самим доводячи, що розуміють значення Стрілецького Союзу як єдину наразі основу польськості у повіті. 5 % не записалось до Стрілецького Союзу, тому що змінюють місце проживання і переїжджають до інших воєводств Польщі. Близько 10 % не записалось через те, що, як визнали, наразі бажають відпочити від вправ і зборів, серед них були відомі ще з цивільного життя за комуністичними переконаннями (з села Ільник), за якими віддавна в полку велись спостереження і контроль.

Звільнення у резерв відбулось 19 вересня надзвичайно урочисто у присутності запрошених кількох десятків шляхти з усіх 4-х повітів, старост і війтів. Усім стрільцям 2 шляхетської роти вручено полкові відзнаки за взірцеву і вірну службу в полку, причому відзнаки отримали 5 цивільних громадян разом із турчанським старостою і головою сільської шляхти за освітню і громадську працю з усвідомлення сільської шляхти Турчанського повіту.