Текст книги "Історія польсько-українських конфліктів т.1"

Автор книги: Микола Сивіцький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 18 (всего у книги 22 страниц)

Документи 53-57

Документ 53

Міністр військових справ 1.Х.1936р.

До пана міністра внутрішніх справ на місці.

Маю честь доповісти пану міністру, що на засіданні підкомітету у лемківських справах, який відбувся 30.ІХ.1936 р. у Кросні, в числі інших була обговорена справа подальшого видання лемківського календаря на 1937 рік. Необхідність видання цього календаря на 1937 рік з пропагандистською метою сама собою зрозуміла, що з натиском підкреслили всі учасники конференції.

При обговоренні цієї справи голова комітету з лемківських справ підтвердив, що комітет не може приступити до видання календаря на 1937 рік через відсутність на це коштів, оскільки продаж цього календаря навіть за найнижчими цінами розчарував, і у видавництво треба доплатити близько 5000 злотих (п'ять тисяч).

Визнаючи важливість цього видання, я вирішив допомогти комітету і призначив на цю мету квоту 3000 злотих (три тисячі).

З огляду на це прошу пана міністра виділити мені із свого боку для цього ж комітету на видання календаря відсутню квоту 2000 злотих (дві тисячі).

Голову комітету зобов'язав, щоб зміст і структура календаря були узгоджені з Міністерством військових справ, міністром внутрішніх справ і міністром релігійних віросповідань і публічної просвіти.

Міністр військових справ /—/ Т. Каспшицький, генерал дивізії.

CAW; Gab.Min. 1300.1.412. s.nienum.

Документ 54

Краківський воевода.

№ сп. 4/таем./12/38.

Краків, дня 21 червня 1938 р. Таємно.

До Міністерства релігійних віросповідань і публічної просвіти.

Дотації на стипендії для шкільної молоді з Лемківщини.

Проведені до цього часу спостереження суспільно-політичного життя на Лемківщині показують, що там бракує інтелігенції, яка б мала, з одного боку, відчуття певної відмінності лемків від українців і старорусинів, а _;з другого, – могла б використовуватись для пропагандистської праці на цій території. Нині місцева інтелігенція складається або з українських діячів з вираженою антипольською націоналістичною спрямованістю, або з старорусинських діячів, які тільки з опортуністичних міркувань висловлюються за удавану співпрацю з державними чинниками. Однак польська стихія на Лемківщині є дуже нечисленна і фінансово переважно погано забезпечена.

За цих умов з позиції польських державних інтересів на Лемківщині необхідно виховати з місцевого населення частину інтелігенції, яка була б перейнята польською культурою і відділена від відцентрових русинських впливів, а потім впливала на оточення і могла б з користю використовуватись у цій важкій місцевості.

Згідно з постулатом, проголошеним у плані праці на Лемківщині, який був схвалений на засіданні воєводського комітету у справах Лемківщини, вважаю за необхідне забезпечення коштами державної скарбниці для незаможних дітей поляків з Лемківщини і дітей лемків у польських інтернатах (по 1–2 учні в одному інтернаті) повного утримання і навчання у гімназії і загальноосвітніх та професійних ліцеях, а можливо, і вищих наукових закладах з метою виховання їх лояльними і державотворчими громадянами, а потім забезпечення їм посад учителів, греко-католицьких священиків і т. д. Щоб акція якомога швидше дала заплановані результати, належить, на мою думку, розпочати її принаймні частково вже у майбутньому 1938/39 навчальному році.

Оскільки вирахував стипендію після погодження з шкільним керівництвом для одного учня (учениці) у розмірі 500 злотих на рік, при загальній кількості 60 стипендій, на цю мету потрібна була б щорічно квота 30 000 злотих.

Доповідаючи про вищенаведене, прошу Міністерство призначити мені на цю мету з бюджету поточного року принаймні частину квоти, як і врахувати всю мою пропозицію у бюджеті Міністерства на наступний рік.

З огляду на необхідність розпочати цю акцію на початку наступного року прошу якнайшвидше повідомити мені про прийняте рішення.

Воєвода: /– докт. Тимінський

До ознайомлення:

Пан воєвода у Львові

Пан командир округу корпусу № V у Кракові

Пан командир округу корпусу № X у Перемишлі

Пан куратор Краківського шкільного округу

Пан куратор Львівського шкільного округу

AAN MSW Wydz. Naród. 1058 s. 13

Документ 55

Секретаріат Міністерства внутрішніх справ

Січень 1936. Таємно

Директиви польської внутрішньої національної політики (Тези)

І. Загальні зауваження

1. Мета. – Метою нашої внутрішньої національної політики є внутрішнє зміцнення Речі Посполитої як умови сили держави через досягнення далекосяжного збігу (можливо, найменшої розбіжності) між державними інтересами і інтересами окремих національностей.

2. Завдання. – У принципі ця політика повинна ставити собі за завдання державну асиміляцію (виховання громадянина, який має права і знає свої громадянські обов'язки) національних меншин, відмовляючись від наміру національної асиміляції (денаціоналізації), а тим більше мовної, шляхом примусу.

3. Методика діяльності. – 1) Різниця у рівні свідомості окремих національностей, чисельності та характері їх розміщення, суспільно-професійній і економічній структурі, релігійній приналежності і в інтенсивності і характері зв'язків тих національностей з материнськими народами, які становлять етнічну основу сусідніх держав, так само як і погляди на значення вказаних територій для оборони держави, – вимагають, щоб наша національна політика була різною з точки зору методів діяльності щодо різноманітних національних меншостей і навіть відносно тих самих національностей на різноманітних теренах їх поселення. Постулатом практичної державної політики повинно бути дуже точне виділення вищеназваних національностей і територій, на яких метод діяльності повинен бути скоординованим і одностайним. (…)

II. Окремі національні питання

4. Українське питання.

1) Національна політика стосовно українців у Польщі повинна намагатись створити такі умови співжиття з польським народом, у яких українці могли б і хотіли б зайняти позицію політичної співпраці у рамках польської державності і бути фактором пробудження національного українського руху на території совєтської України в дусі західноєвропейської культури і цивілізації.

2) Національна політика стосовно українців практично повинна бути спрямована на створення сильного, ідейного українського полонофільського руху. Основою тієї політики повинна бути така: на змішаних польсько-українських територіях Волині і трьох південно-східних воєводств – без восьми західних повітів Львівського воєводства, як польських, і без п'яти повітів над Сяном (Любачів, Ярослав, Перемишль, Добромиль і Санок) і без дев'яти повітів (Мостиська, Самбір, Яворів, Рава-Руська, Жовква, Огродек Ягеллонський, Рудки, Львів і Сокаль), які становлять міст до Львова, як призначених до полонізації, – обов'язкове повне правове і фактичне рівноправ'я українців, особливо у галузі самоврядування, економічній, мовній і культурній. На території вищеназваних повітів, призначених до полонізації на терені надбузьких повітів Люблінського воєводства, і на Лемківщині полонізаторська політика не повинна мати негативного характеру, особливо боротьба з мовою населення, навпаки, особливо інтенсивно повинна підтримати культурно-шкільні й економічно-цивілізаційні польські зусилля (державне і національне).

3) Адміністративний поділ трьох південно-східних воєводств належить змінити тільки в тому напрямку, щоб до Львівського воєводства включити повіти нинішнього Тернопільського воєводства, ліквідуючи його і виключаючи з нього кілька повітів (Бучач, Чортків, Заліщики, Борщів, південну частину Копичинського повіту), які належить включити до Станіславського воєводства разом з кількома південно-західними повітами Львівського воєводства (Дрогобич, Старий Самбір, Ліско).

4) На території Станіславського воєводства належить інтенсивно підтримувати гуцульський регіоналізм, на території Поліського воєводства – поліський регіоналізм (не поліщуцький!), дотримуючись вказівок, представлених вище для змішаних польсько-білоруських територій із застосуванням до місцевих етнічних умов на території Волині – волинський регіоналізм.

5) На змішаних польсько-українських теренах Волині і Червенської Землі належить у адміністративній галузі застосовувати принципи, передбачені (…) для змішаних польсько-білоруських територій (…), з тією зміною, що службовці повинні володіти українською мовою письмово й усно, (…) з тією зміною, що українська мова повинна вживатись при виконанні службових обов'язків (в адміністрації і судочинстві) – на вимогу сторін, у публікаціях і написах – поруч із польською мовою. (…)

6) На тих же теренах в економічній галузі належить застосовувати принципи, встановлені (…) для змішаних польсько-білоруських територій, (…) з тією зміною, що на території Червенської Землі не треба поборювати існуючих уже економічних українських організацій (кооперативи, «Сільський Господар»), але слід встановити за ними нагляд державної влади і схилити до співпраці вищого рівня із змішаними економічними організаціями, якими керує польське суспільство.

7) У культурно-шкільній галузі політика держави повинна намагатись заспокоїти освітні потреби українського населення українською мовою. їх задоволення повинно відбуватись згідно з такими принципами: а) на території Волині і Червенської Землі у гмінах, де проживає українське населення (25 % у гміні), повинні, як правило, закладатись публічні загальні школи з українською мовою навчання; там, де тільки дозволяють умови створення мережі, повинні утворюватись публічні загальні школи з рівнозначними відділами з українською і польською мовами навчання; б) на територіях, де мешкає українське населення, повинно вводитись вивчення української мови у всіх публічних загальних школах; крім цього, при вивченні інших предметів повинно дозволятись користування, особливо у перші два роки навчання, українською мовою як допоміжною; в) у державних (інших не повинно бути) закладах навчання вчителів (педагогічних ліцеях) повинні утворюватись на території Волині і Червенської Землі, залежно від фактичних потреб, рівноправні відділи з українською мовою навчання; певні предмети у цих закладах повинні викладатись для учнів польських і українських відділів спільно українською і польською мовами; г) на території Волині і Червенської Землі, залежно від фактичних потреб (визначений законом мінімум учнів), повинні утворюватись державні (інших не повинно бути) загальноосвітні гімназії і ліцеї з українською мовою навчання;

ґ) належить якнайшвидше створити для української молоді з українською мовою навчання, найкраще на території Волині, гімназію і професійні сільськогосподарські школи, доповнені дворічним академічним курсом у галузі економічно-суспільних наук, самоуправління і кооперативного руху; д) належить утворити при Університеті Яна Казимира у Львові два відділи: гуманітарний (історія і мовознавство) і права та економічних наук з українською мовою навчання; е) українські і польські підручники, особливо з предметів, які можуть мати вплив на громадянське виховання, повинні бути так опрацьовані, щоб могли служити також для виховання в української чи польської молоді почуття племінної спорідненості обох народів та ідейного зв'язку з польською державністю;

є) перебування у війську належить використати з метою громадянського виховання військових української національності, а після їхнього повернення з війська опікуватись ними в організаціях резервістів; ж) організації фізичного виховання («Луги») повинні підпорядковуватись Державному управлінню у справах фізичного виховання і військової підготовки; українське харцерство повинно становити автентичні відділи у рамках загальнопольського харцерського союзу

AAN, MSW, Wydział Narodowościowy, 802.

Документ 56

Протокол засідання Воєводського комітету у справах Лемківщини, проведеного дня 27 травня 1938 року в Кракові.

Голова:доктор Юзеф Тимінський, краківський воєвода. Присутні:п. Савіцький, начальник національного відділу Міністерства внутрішніх справ: магістр Папроцький, директор Національної Президії Ради міністрів; майор Перуцький, представник Міністерства у військових справах;

інспектор Регорович, представник Міністерства ВРіОП; генерал Лучинський, командир OK №V у Кракові; підполковник Грефнер з OK № X у Перемишлі; майор Бартосік з OK № V у Кракові; Стипінський, куратор шкільного округу в Кракові; Начальник Гарбацький, представник Окружної дирекції державної залізниці у Кракові;

Доктор Смоленський, професор Ягеллонського Університету у Кракові;

Доктор Малашинський, краківський віце-воєвода;

Міхнєвський, начальник суспільно-політичного відділу воєводського правління у Кракові;

Інж. Вонсовський, начальник комунально-будівельного відділу воєводського правління у Кракові;

Інж. Шерльонг, керівник відділу рільництва воєводського правління у Кракові;

Радник Слугоцький, представник суспільно-політичного відділу воєводського правління у Львові;

Доктор Лях, новосондецький староста;

Буцьор, санокський староста;

Інспектор Родкевич, комендант західної Малопольської округи інспекції пожежної охорони у Кракові;

Надкомендант Руцінський, комендант інспекції прикордонної охорони у Яслі;

Інженер Росцішевський, представник сільськогосподарської палати у Кракові;

Інженер Міллер, представник сільськогосподарської палати у Львові;

Директор Урбаньчик, представник головного правління ТСЛ;

Пйонтковський, представник погоджувального секретаріату і ТСЛ;

Магістр Александрович, радник суспільно-політичного відділу воєводського правління у Кракові;

Доктор Войнаровський, референт суспільно-політичного відділу воєводського правління у Кракові.

Порядок денний

1) Вступне слово голови Комітету

2) Звіт про діяльність Комітету

3) Звіт про діяльність наукової секції

4) Звіт про діяльність підкомітету

5) Звіт про діяльність Краківської і Львівської сільськогосподарських палат на Лемківщині за 1937–1938 роки

6) Звіт про меліораційні роботи на території Лемківщини Краківського і Львівського воєводств

7) Звіт про діяльність ТСЛ на території Лемківщини

8) План праці на Лемківщині

9) Дискусія

10) Вільні висновки

(…) Краківський воєвода, доктор Тимінський:Не треба вважати за якийсь успіх акції на Лемківщині будівництво певної кількості кілометрів доріг, підйом сільського господарства і т. п., бо це є нормальна діяльність держави. Щоб цю діяльність можна було використати як спеціальний інструмент впливу на населення, щоб отримати певний політичний ефект (полонізація лемків), належить поєднати цю господарську акцію з політичною концепцією.

Виходячи з такої концепції, не потрібно і надалі піднімати економічно Лемківщину, якщо там буде чинитися опір організовано. Не треба забувати, що навіть ОУН на найбільш гарячій території охоче прийме всі зусилля держави у напрямку економічного піднесення території, якщо це не викликає за собою жодних зобов'язань щодо організації населення у рамках загальнодержавних організацій. Не слід забувати, що за нинішньої економічної ситуації держави можна було б виділити більші фонди на Лемківські терени лише за рахунок інтересів польського села. Це є ще один найважливіший аргумент на користь прискорення двох підкомітетів. Усі організації перебувають на рівні повітових. За тих умов у повітах, де визначальна більшість є польською, вона буде впливати при спільних організаціях на лемківську меншість. Це можливо принаймні теоретично на терені всього Краківського воєводства і у Кросненському повіті. Однак якщо лемківське населення на цій території з тих чи інших причин не захоче прийняти організації, то буде змушене зачекати отримання різних пільг та інвестицій.

Важчою, разом з тим, буде справа у Саноцькому і Леському повітах, бо там лемківська більшість, а межа з українством дуже слизька і часто не визначена… Поляки ж нечисленні, а у багатьох випадках зрусинені. Це, на думку пана воєводи, перше принципове питання до обговорення.

Начальник Савіцький:(…) Мета праці на Лемківщині державних і громадських польських діячів – реалізація постійного і повного зв'язку лемківського регіону з польською державністю і усування всякої можливості українського чи також російського проникнення, яке гальмувало б вирішення цих завдань.

Теза пана воєводи про поєднання економічної акції на Лемківщині з політичною концепцією слушна. Це дуже важливе питання, і всі ті сумніви, які виникли і які підкреслили пан воєвода і делегат від Рільничої палати, є цілком слушними. Тому йдемо з працею туди, де можемо забезпечити постійний зв'язок і усунення будь-якого проникнення. Проте не йдемо з працею туди, де капітал, витрачений нами, був би використаний потім у напрямку, для нас несприятливому, де не вдасться поєднати економічних цілей з політичними цілями.

Тому постає питання, звідки ці труднощі? З тим поєднується факт, що на території зустрічаємось з українськими діячами (набагато сильнішими, ніж нам здається) і з російськими діячами (також небезпечними). Українська діяльність поєднується, крім того, з міжнародними чинниками. Сильнішою вона є, безсумнівно, на сході, але й на заході Лемківщини становить поважну небезпеку, яка виникає через сусідство Чехословаччини і зацікавлення Росії цією територією. Мусимо пристосувати методи нашої праці до труднощів, які спостерігаються.

З російським ухилом поєднується і проблема Православної Церкви. У цій церкві спостерігаємо сильні національні течії, зі свого боку намагаємось, щоб Православна Церква була Польською Православною Церквою, що, одначе, стикається зі значними труднощами. Тому і на території Лемківщини мусимо пильно спостерігати, чи Православна Церква не проявляє ворожих нам тенденцій, і на це явище відповідно реагувати. (…)

Генерал Лучинський:(…) До цього часу до Комітету і підкомітету входять перш за все адміністративні діячі. Кожна проблема вирішується на місцевості галузевими органами, тоді як суспільство, як таке, повністю стоїть на узбіччі цих справ. Тому висувається пропозиція проводити працю на Лемківщині з опертям на польський елемент. Мусимо у цьому елементі збудити свідомість і так його зміцнити, щоб створити основу для експансії на змішаний терен. Але щоб польський елемент міг виконати це завдання, належить його перш за все організувати, у противному разі будемо мати те явище, що і поляки будуть приймати всякі дари, але не буде жодної організації, націленої на експансію на чужу територію.

П. Пйонтковський,делегат від погоджувального секретаріату зі Львова і ТСЛ у Львові: (…) У Саноцькому і Леському повітах є не тільки лемківська справа, а й українська, а одночасно з польського боку проводиться праця серед сільської шляхти. Розвиток цієї акції йде в ураганному темпі. Союз сільської шляхти налічує вже 30 осередків і складається з більш ніж 280 осель і до 20 000 членів. Враховуючи родини членів, належить передбачити, що за наступним переписом населення кількість населення, відвойованого для польськості, дійде до 100 000 осіб. Оскільки загальна кількість шляхетського населення у південних воєводствах доходить до 300 000 осіб, незабаром може дійти до рівноваги між польським і русинським населенням.

У цих двох повітах спостерігається дуже сильне тертя між українською і польською течіями, і вони вимагають зовсім різних методів діяльності. З метою поглиблення польських впливів належало б спочатку розвинути акції на терені Бжозовського і Кросненського повітів і тільки потім іти далі на схід. (…)

Професор Смоленськийстверджує, що поляки на Лемківщині є нечисленним чинником і, крім цього, дуже бідним, внаслідок цього не мають даних для впливу на русинське населення (…).

Пан воєвода Тимінськийпереходить потім до обговорення справи організації бурс, у яких лемківська молодь могла б на місці полонізуватись. Зазначає, що нині на Лемківщині нема лемківського інтелігентського елементу, який відчував би свою лемківську відмінність, бо молодь поступово українізується, тоді як старші діячі – це опортуністи старорусинського зразка. З цього стану справ випливає висновок, що русинська бурса у Горліцах не може бути у жодному випадку підтримана урядом і громадськими польськими діячами.

Дітей з Лемківщини належить виховувати у польських бурсах з тією метою, щоб мати з них потім кандидатів на вчителів, греко-католицьких священиків і т. п. Це є дуже животрепетна справа, оскільки більше впливає одна лемківська дитина, відповідно вихована, ніж 10 осередків того чи іншого товариства. Бо ці діти, відділені від руських установ, під час канікул будуть носіями польськості у своїх родинах.

Пан начальник Савіцькийвважає проект, висунутий паном воєводою, слушним, оскільки тільки цим шляхом можна здобути для польськості шляхетний і здібний елемент, який потім спричиниться до поширення польськості на Лемківщині.

Пан Пйонтковськийзазначає, що ТСЛ у Турці охоплює приватні гімназії, призначені, головним чином, для сільської шляхти, а одночасно розпочато там будівництво бурси для 40 вихованців, причому ця бурса може бути розширена і прийняти до 60 вихованців. У тій бурсі можна розмістити лемківську молодь із східних повітів, тоді як для західних повітів, може, вдалось би влаштувати аналогічну бурсу у Новому Сончі.

Пан воєвода Тимінськийвисловлюється проти висновку пана Пйонтковського, бо концентрація більшої кількості русинської молоді в одному науковому закладі і у польському інтернаті, як показує попередній досвід, дає негативні результати. Через те бажано було б зацікавити цим проектом інші центри і багаті польські бурси й розмістити у них лемківську молодь по одному, найбільше по два вихованці у кожній бурсі. Належало б також так керувати вихованням лемківської молоді у польських бурсах, щоб сама вона дійшла до переконання про певну вищість римо-католицького обряду і потім перейшла у цей обряд.

Пан начальник Мухнєвський,звертаючись до промови пана воєводи, зазначає, що йдеться не тільки про виховання польської інтелігенції серед населення Лемківщини, але також про ремісників і купців, яких через школи належить довести до створення власних місць праці.

Пропозиції пана воєводи щодо справи навчання лемківської молоді у польських бурсах були прийняті.

Інспектор Регоровичторкнувся труднощів при розв'язанні персональних справ учительства. Окремі воєводи постійно вимагають переселення вчителів-русинів з території їхніх воєводств до інших воєводств. Результат цього є такий, що вчитель-русин, переселений туди, де є трохи русинів, зможе цю територію розбурхати і створити новий русинський осередок. Одночасно західні воєводства протестують проти пересилання до них русинського елементу.

У цих умовах міністр ВРіОП йде по лінії усування вчителів-русинів там, де в цьому виникає істотна потреба, але не всюди. Підсумовуючи вищезазначене, пан інспектор Регорович вважає, що потрібна певна обережність у здійсненні персональних змін, і бажаним є швидше використання дисциплінарного шляху.

Відносно лемківського букваря і читанки для III класу заявляє, що вони будуть готові до вжитку з початком шкільного 1938/39 року. Здійснити, однак, у цих читанках переробки не було можливості з технічних причин.

Проблема шрифту (кирилиця чи латинський шрифт) у лемківських підручниках поєднується також, на думку пана Регоровича, з проблемою календаря. Вона повинна бути вирішена на фоні загальної русинської проблеми. Введення латинського алфавіту до підручників і лемківського букваря викликало б негативні ознаки, бо стосувалось би тільки території Лемківщини, особливо що для того відсутні правничі підстави.

Пан воєвода Тимінськийоголошує, що введення латинського алфавіту до лемківських підручників є максимальним проектом, який не обов'язково мусить форсуватись.

Потім пан воєвода торкнувся бюджетної проблеми при реалізації плану праці на Лемківщині і звернувся до міністра ВРіОП, міністра сільського господарства і міністра комунікацій, щоб вони зрозуміли важливість лемківської проблеми і виділили для проведення продержавної акції відповідні фонди, до цього часу тільки міністр внутрішніх справ і міністр військових справ оцінювали важливість цієї проблеми, тому йдеться про те, щоб при складанні державного бюджету пам'ятати також про Лемківщину. Необхідно асигнувати певні кредити на проведення акцій на Лемківщині вже у нинішньому бюджетному році, а також врахувати у всій повноті потреби Лемківщини у бюджеті наступного року і далі.

Куратор Стипінськийоголосив, що введення латинського алфавіту до лемківських читанок замість кирилиці було б у теперішній час занадто ризиковим експериментом. Належить пам'ятати, що греко-католики користуються у церкві молитовниками, друкованими кирилицею. Якщо вже зараз ввести до календаря і читанок лемківською мовою латинські букви, то тоді негайно все навчання кирилиці перенесеться до греко-католицької церкви. Справа вживання кирилиці поєднується також із вживанням юліанського календаря. Але, на думку пана куратора, вже зараз можна привчити лемків до латинського алфавіту шляхом друкування цим алфавітом частини матеріалів у часопису «Лемко» і в календарі.

На закінчення виступу про ухвалу щодо освіти лемківської молоді у польських школах і бурсах п. куратор підкреслює, що належить мати на увазі не тільки виховання молоді чоловічої статі, а також і жіночої, бо жінка є більш консервативною і чинить опір денаціоналізації. Коли, наприклад, у передвоєнний період з російського війська повертались солдати-поляки з російським полиском, то їх бойкотувала жіноча молодь, і вони відразу скидали з себе той російський полиск. (…)

Староста Буцьор,повертаючись до труднощів відсторонення вчителів-русинів, яких не хочуть центральні воєводства, зазначає, що цих труднощів можна уникнути, якщо б удалось зменшити певну кількість жінок. Зазначає, що у поточному шкільному році на територію Саноцького повіту виділено досить багато чоловіків учителів-поляків, переважно офіцерів резерву, не можна організовувати роботу на цьому терені силами жінок. (…)

Пан генерал Лучинськийтвердить, що військова підготовка на терені Лемківщини можлива через пожежну охорону. Організація тієї ділянки не може бути ні епізодичною, ні неплановою. Пожежну охорону треба засновувати там, де є, по-перше, польський елемент, а по-друге, де польський елемент перемішаний з лемківським і відчувається сприятлива для праці атмосфера, по-третє, на одностайно лемківському терені. Тільки не можна розпочати працю, а потім залишити її саму по собі, бо, як колонізатори, не здобудемо собі тоді відповідного авторитету серед населення. Раз розпочату працю мусимо продовжувати. Тому належало б розробити план праці на ряд років, враховуючи у ньому місцевості, черговість створення пожежної охорони і, нарешті, можливість їхнього відповідного забезпечення. Лише після цього може надійти час військової підготовки. З цією справою пов'язана організація резерву. (…)

Потім пан генерал підкреслив необхідність використання для полонізації Лемківщини всіх інших професійних організацій, наприклад сільськогосподарських осередків, дотримуючись принципу, що всю свою працю вони вестимуть польською мовою.

Пан воєвода Тимінський,повертаючись до обговорення наступного пункту порядку денного, церковного питання, зазначив, що його вирішення зустрічається з серйозними труднощами, оскільки, з одного боку, відчувається велика нестача грошей для акції будування римо-католицьких костелів і каплиць на Лемківщині, а з другого, – бракує відповідних греко-католицьких священиків з польським державним мисленням. За цих умов, на думку пана воєводи, належить подумати про формування спеціального типу священика для змішаного терену за національною ознакою. Оскільки два фактори вплинули на денаціоналізацію поляків на цьому терені (відсутність достатньої кількості вчителів і священиків), а Польська держава не може підготувати вчителя для кількох поляків чи священика для кількасот віруючих римо-католицького обряду, належить подумати, чи не вдасться поєднати в одній особі священика і вчителя. Тоді можна буде запевнити стабільну зарплату і довірити виконання релігійних послуг.

При нинішніх стараннях створення окремих осередків римо-католицького костелу на Лемківщині чути застереження з боку єпископату, що ксьондз за малої кількості віруючих не мав би з чого жити. Тому на адресу пана міністра ВРіОП порушено справу можливого утворення мережі парафіяльних шкіл, у яких викладали б ксьондзи.

Пан начальник Савіцькийзаявив, що як Міністерство внутрішніх справ, так і Департамент віросповідань Міністерства ВР і ОП звернули увагу на справу відповідного врегулювання стосунків у греко-католицькому костелі, який, безсумнівно, є церквою войовничого українського націоналізму. Одночасно фіксується факт, що апостольський адміністратор для Лемківщини священик Медвецький восени минулого року направив греко-католицьких вихованців до семінарії у Дубно, що не підтримує лінію польської політики. За цих умов над справою греко-католицької церкви працюють обидва зацікавлені міністерства, але зараз важко передбачити, у якому напрямку піде розвиток цієї справи.

Пан староста Буцьорпорушив справу нинішнього апостольського адміністратора, зазначаючи, що та людина є невідповідною для цієї посади, бо не має кваліфікації, яка вимагається інтересами польської державності. Зі свого боку, пан староста Буцьор висуває кандидатуру колишнього канцлера адміністратури священика Полянського, чия кандидатура не отримала підтримки присутніх.

Пан воєвода Тимінськийзазначає, що справа правильного призначення в апостольській адміністратурі для Лемківщини буде добре вирішена лише тоді, коли ця посада буде зайнята священиком-поляком, який перейде у східний обряд.

Пан начальник Муцнєвськийзаявив, що ця справа останнім часом обговорювалась у воєводському уряді з паном директором департаменту у справах віросповідань Міністерства ВРіОП під час його перебування у Кракові, причому було визначено, що її вирішать через рік. (…)

Секретар – / магістр Б. Александрович, радник

Голова доктор Й. Тимінський, воєвода

AAN, MSW; Wydz. Naród. 1058

Документ 57

Звіт щодо діяльності підкомітету у справах Лемківщини за час від 21 травня 1937 до 20 травня 1938р.

І. Політичний відділ

(…) Національний український рух показав у 1937 році значне зменшення своєї активності через протидію, направлену проти видатних діячів і запеклих українських шовіністів, які намагаються збудити на лемківському терені сепаратистські національні українські поривання. Після переселення з лемківського терену найагресивніших греко-католицьких священиків і від'їзду у 1936 головної опори українського руху священика Качмара інтенсивність української діяльності значно ослабла і не тільки на терені Новосондеччини, а й у інших лемківських повітах Краківського воєводства. Втім, вплив священика Качмара, нині правої руки єпископа Коциловського у Перемишлі, відчувається ще на лемківському терені через підтримання ним зв'язків з відданими особами, які під його настановами намагаються проводити конспіраційну українську роботу. Однак після видалення у минулому році з прикордонної смуги кількох діячів, і серед них учителя-пенсіонера Костіва, видатного діяча, українського націоналіста з Новосондецького повіту, ця інформація дуже остудила тих діячів-українофілів, які побоюються подібної долі. Тому їхня діяльність або зовсім, або значно ослабла, або перейшла на форму конспіраційної діяльності, яка, однак, не доходить до широкого кола населення.