Текст книги "Історія польсько-українських конфліктів т.1"

Автор книги: Микола Сивіцький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 22 страниц)

Діячі самоврядування і освіти під останнім тиском припинили будь-яку працю. У зв'язку з тим полонізаційна акція не може продовжуватись і зупинилась. Навіть справа придбання землі й утримання в польських руках наражається у цей момент на викривлення, бо і земельний комісар під прикриттям загальної настанови займає у цій справі негативну позицію. В цих умовах утримання існуючого майнового стану неможливе, оскільки навіть рух ТРСЗ на місцях гальмується владою і забороняється. Поліція стежить за ними на кожному кроці.

Друга сторона, користуючись тим, розпускає чутки, які дійшли вже до всіх повітів, що навернення робила група невідповідальних людей, що це суперечить волі уряду і що навіть ті, хто прийняв католицизм, можуть бути покарані, бо вчинили всупереч побажанням уряду

Попи роз'їжджають по місцевості, і особливо у тих місцях, де є більші групи новонавернутих, як, наприклад, в Чесьніках, постійно є їх по кілька (тепер чотири) і під прикриттям творення польського православ'я проводять інтенсивну акцію реконвертування, збираючи декларації від свіжоохрещених, що повторно повертаються в лоно православної церкви. Там по території крутиться піп Лазука, якого викинули з Сєдліск за українську діяльність. Він часто перебуває у доктора Сагайкі, відомого українського діяча у Тишівцях.

Запровадження польського православ'я _%в Чесьніках у офіційній формі, виставленій делегатом Міністерства освіти, де зі всієї парафії залишилось лише кілька неконвертованих осіб, мусило створити серед населення потяг, навіть наказ, до реконвертизму і вдарило як обухом по всій попередній акції, – це призводить у подальшому до поширення реконвертизму, завдаючи невимірної шкоди польськості.

Відомо, що піп з Чесьнік Лащук безпосередньо контактує з Міністерством освіти, вимагає отримання права навчання дітей у Горишові Польському, де, власне, нема православних. Те, що піп Лащук безпосередньо, навіть по телефону, звертається до директора департаменту Міністерства освіти пана Борковського і звідти отримує вказівки, чим хвалиться в місцевості при кожній нагоді, деморалізує і руйнує авторитет освітньої влади і адміністрації. Хіба боротьба з римо-католицькою вірою є безпосередньо у плані інтересів діячів Міністерства освіти?

У місцевості (Турковиці) виявлено, що за реконвертацію платили безпосередньо грошима з джерел підтримки православ'я.

Створення осередків польського православ'я адміністративною владою викликає пригноблення польського села і мусить викликати реакцію римо-католицького костелу, бо так, як і на Волині, це призведе до приниження польського елементу проти українського, адже у щоденному житті цього не вдасться уникнути.

У Грубешівському повіті жваву агітаційну діяльність розвиває піп, підполковник у відставці, священик Василь Мартиш, який, як правило, вночі у мундирі об'їжджає навколишні села і, посилаючись на свій авторитет полковника, закликає повернутися до православ'я новонавернутих як змушених і оббреханих не призначеними до цього діячами. Дня Іб. IV.ц. р. в церкві у Монятичах висловився до населення у процесі проповіді, що ті, хто з військовим оркестром запроваджені до костелу, тепер з оркестром будуть запроваджені до церкви.

З поляків на території Грубешівського повіту шаленіє куратор фундації Сташиця п. Чекановський, який, як мені останнім часом доповідають, глузує з авторитету війська, командує вчительством, наставляє населення, а відомо, що є прихильником українства до Бугу, що бажає жити з русинами, як із поляками. Серед суспільства поширюється про нього інформація, що має приятелів у Міністерстві сільського господарства і ніхто нічого йому зробити не зможе, а «в Міністерстві сільського господарства поляки мислять, як він». Вчинки цього найгрізнішого противника польськості, як поляка з широкими зв'язками, викликають таке глибоке роздратування у навколишніх польських селах, що з'являється побоювання спільної акції проти нього.

Усе це викликає хаос у місцевості, спричиняється до того, що територія втрачає самопочуття і динаміку польськості, не може знайти у себе грошей на акції, ні протидіяти реконвертизму шляхом належної місійно-освітньої опіки над новонавернутими.

Цей хаос у місцевості використовують ППС і радикальні діячі з Народної партії, які все більше крутяться по місцевості, організовують союзи малоземельних на таких засадах, що беруть під інтенсивний захист нібито скривджених православних, стають їхніми захисниками, свої контори перетворюють у бюро з писання скарг і, таким чином, отримують прихильників і завойовують підтримку в місцевості. Такого роду випадок підтвердила прокуратура Окружного суду в Замості на території Білгорайського повіту, власне, до прокурора надійшло двадцять з чимось скарг, надрукованих на тій самій машинці. В процесі розслідування виявлено, що керівники місцевих відділів союзу малоземельних і посланці повітових з Білгорая чи Замостя збирали підписи від нібито постраждалих православних (своїх нових членів) і окремі інформації про випадки вибивання вікон, бійок чи словесних образ, а потім перебільшували ці випадки у донесеннях, формульованих у союзі малоземельних на місці у Замості на зворотній частині аркуша з підписами. У такий спосіб надіслано збірні спільні петиції до вищої влади у Варшаві про уявний утиск православних. Ця акція, як уже недвозначно з тих розслідувань випливає, керується згори адвокатом Свйонтковським з Варшави. Попи на місцевості підтримують Союзи малоземельних і закликають записуватись у їх члени.

В результаті прокурорських розслідувань безсумнівних карних злочинів, описаних у цих скаргах і петиціях, не змогли встановити, замість того виявлені надужиття статуту товариства і порушення правил щодо бюро написання звернень були передані відповідним старостам для покарання.

Але такого роду реакція на діяльність Союзу^ малоземельних становить, на мою думку, найстрашніший злочин для життєвих інтересів польськості на цій території і є незадовільною, тим більше, що не маю жодної певності, що відповідні староства фактично зроблять якнайсерйозніші висновки.

Такого роду і тому подібні випадки, на мою думку, мають причину в угодовській політиці на місцевості. Одним із наслідків цієї політики є постійне збільшення складу наявних дітей євангелістського і православного віросповідання за результатами статистики останніх кількох років, про що на останньому річному з'їзді інспекторів у Замості говорив інспектор Томаш Мисек.

Зважаючи на вищевикладене, прошу пана генерала вплинути на воєводську владу і Міністерство військових справ, щоб цей стан на місцевості виправити якнайшвидше заходами:

1) якнайшвидшого переведення попів – Лащука з Чесьнік на одну з прикордонних з повітами Малопольщі єпархію, де нема новонавернутих; Метюка з Грубешіва, Матвійчука з Тарнограда і Левчука з Удзятич;

2) заборони пересування по територіях, де є новонавернуті, попам, які не належать до місцевих зареєстрованих парафій православних, нібито під виглядом творення польського православ'я;

3) введення і підтримки польського православ'я тільки на тих територіях, де немає новонавернутих, виключно у прикордонних з Малопольщею повітах;

4) недопущення, щоб творення осередків польського православ'я доручалось адміністративній владі;

5) розпорядження зняти обвинувачення у Томашівському повіті з самоврядних функціонерів, усунутих за звинуваченням у можливій участі в ексцесах;

6) доручення адміністративній владі підтримувати і дозволяти всебічну протидію реконвертуванню шляхом відкритої всебічної опіки над новонаверненими;

7) застосування якнайширших заходів стосовно діяльності Союзу малоземельних за використання політичних аргументів на шкоду польськості;

8) відсторонення від функції куратора Грубешівського регіону п. Чекановського;

9) дозволу ТРСЗ й надалі проводити ревіндикацію у межах спокійного, індивідуального, родинного чи групового переходу у римо-католицьке визнання;

10) надання значної фінансової допомоги освітньо-полонізаційній акції.

Крім того, прошу пана генерала про вилучення з Люблінського кураторства даних стосовно статистики віросповідання євангельських і православних дітей, про яких згадував контролер п. Томаш Лисак на з'їзді інспекторів, і переслання її повноважним службовцям у Варшаві. Може, це спричинить радикалізацію діяльності.

CAW З DP1З13. З/З

Документ 32

Командування З дивізії піхоти легіонів

Замость, дня… червня 1939 р.

До командира округу корпусу № II Люблін.

Еугеніуш Гвуждж – інформація.

Подаю у додатку копію листа, дорученого мені Замойським старостою.

Еугеніуш Гвуждж є мешканцем Сєдліск, відомим діячем у своїй місцевості, який підтримує постійний зв'язок з провідними українськими діячами Замостя Бочняком і Шурином і, хоч молодий віком, зафіксований у місцевих поліцейських картотеках.

Безсовісним є, з його боку, подавати себе за поляка православної віри, як і писати, що слухняно відданий Вітчизні.

У зв'язку зі звинуваченнями на адресу війська прошу пана генерала про спрямування справи до суду за образу військової влади, бо щодо наведених ним випадків самогубств: у першому випадку розслідування зовсім не встановило причин самогубства, у кожному разі насильна зміна віросповідання виключається, в іншому випадку виявлено розумовий недорозвиток, який не мав нічого спільного зі зміною віри.

У цитованих випадках приведення груп військових дійсно було, дня 2 травня ц. р. солдати прийняли римо-католицьку віру, і акт був здійснений цивільним ксьондзом у місцевій цивільній парафії. Так само дня 8.V ц. р. жодного примусу ніхто не застосовував, а солдати самостійно просили про зміну віри і надання можливості здійснення акту, а командир полку тільки для порядку визначив одного підофіцера для супроводу підрозділу.

Справа, зрештою, є зрозумілою і явною, що це робота місцевих українських діячів, які засипають своїми протестами Міністерство освіти і віросповідання і для досягнення результату безсоромно обманюють державну владу, привласнюючи поняття «поляка».

У самому Замості є близько 200 православних, тому вислів «Що дуже обурило православне населення в Замості» доводить тенденційність листа.

Командир Дивізії /-/ТУРКОВСЬКИЙ, полковник

Дод. і.

Копія. До Міністерства релігійних віросповідань у Варшаві. Еугеніуша Гвожджа, проживає м. Замость, вул. Фільварочна, № 31.

Дня 2 травня 1939 р. прийшов у призовну комісію у Замості. У комісії брали участь лікарі і п. староста Соханський. Лікарі встановили, що маю хворі ноги, і направили до пана старости, який запитав мене, звідки взявся православний у Замості. Відповів, що народжений у Замості від батьків поляків православної віри. Пан староста сказав, що цього не може бути, щоб я був православним, бо і моє прізвище цьому не відповідає, і батьки поховані на католицькому кладовищі, а тому і я повинен перейти у католицизм. Оголошую, що це неправда, бо батьки поховані на православному цвинтарі. Я – поляк православної віри, хрещений у православній церкві. Пан староста відповів мені, що це засліплення і що це неправда. Пан староста знову направив мене до військових лікарів, які також мене переконували, як пан староста, щоб перейшов у католицтво. Я відмовився. Вважаю своїм обов'язком додати, що поляки православного визнання, які служать у війську в Замості, дуже переслідуються. Перед Великоднем стались два випадки, коли солдат з Томашівського повіту (Люб.) Микола Хитринь, якого примусово перевели на католицтво, не витримав цього і застрелився на складі зброї, залишивши листа. Другого солдата також примушували перейти у католицтво. Оскільки він не хотів перейти, то повісився. 2-го травня у Замості якийсь взводний привів до католицького костелу під примусом 15 православних солдатів, щоб вони перейшли у католицизм, що дуже обурило православне населення Замостя. Вчорашнього дня знову привели 15 солдатів до католицького костелу, змушуючи прийняти католицтво. Випадки примусу до переходу в католицтво у поєднанні з тероризуванням православного населення стали у Замості звичними. Ласкаво прошу пана міністра, коли мене прикличуть до військової служби, щоб мене не змушували переходити у католицтво, бо я є поляком православної віри і честь Батьківщини для мене є на першому місці.

Слухняний і відданий Вітчизні

Еугеніуш Гвуждж Замость, дня 9/У.1939 р.

CAW3 DP1З13.3/2

Пан полковник Турковський Віце-голова ТРСЗ на місці.

Нижче у додатку подаю звіт з території Замойського повіту за період місяця квітня ц. р.

1. Навернення

У період квітня у другій половині місяця після масового навернення на території гміни Нова Осада в місцевості Горишів Польський, Сітно, колонія Горишів Польський, Чолкі і Булка Горишівська навернення продовжується. Результати такі:

Документ 33

Товариство розвитку Східних земель. Замость 7 травня 1939 р.

У парафії Липсько віру змінило 22 особи

Суховоля Замойській

Кособуди

Щербешин

Всього

9 осіб

1 особа 4 особи

2 особи 38 осіб

2. Настрої наверненого населення:

Настрої населення, яке змінило віру, є досить добрі і пристойні. У значній більшості підкреслюється сильний національний патріотизм і прив'язаність до Батьківщини. Це виявилось перш за все в акції збору коштів на протиповітряну позику. Характерним прикладом може бути село Бархачів гміни Лабу ні, де на 105 господарств населення 10 навернених родин пообіцяли найбільші суми на згадану позику. Релігійна настанова навернених зовсім добра і щира, особливо у тих місцевостях, де навернені оточені опікою католицьких ксьондзів, і в тих місцевостях, де є католицькі костели.

Організація травневих богослужінь на всій території, де відбувається або відбувалось навернення, дає значні результати, і цей факт приваблює навіть тих, хто до цього часу взагалі не надавав релігії великого значення.

3. Руське і православне населення

Настанова до польського населення залишається ворожою. Переважає схильність до віддалення від польського оточення. Позиція щодо державної влади і політичних питань зовні без застережень, але під тим прикриттям триває антидержавна акція націоналістично-українського спрямування. Як доказ ворожого ставлення православної релігії до польськості і взагалі до всього, що пахне Польщею, є факт, що у селі Сєдліска гміни Високе у церкві зараз великим культом користується свято Матері Божої Казанської, встановлене у XVII столітті в пам'ять перемоги Росії над польськими військами.

4. Православні священики

На території повіту перебувають два православних священики, а конкретно у селах Сєдліски і Лазіска. Обидва назовні обмежуються лише релігійними послугами, оскільки навіть у певних діях на території церкви проявляється вороже ставлення до Польської держави через відправлення молитви і під час проголошення проповідей, які, хоч проголошувані польською мовою, є тенденційні, а подана в них нібито офіційна інформація є фальшивою, наприклад про оголошення з амвона, що Маршал Ридз-Смігли заборонив перехід з православної релігії до католицької.

5. Польське населення

Настанова бездоганна. Навернення серед польських мас залишається дуже популярним і гаряче ними підтримується. Польське населення ставиться до наверненого населення приязно і сердечно, доказом чого є різноманітні спільні розваги і відзначення.

6. Свято 3 травня

На території повіту в місцевостях, де відбувається навернення, були організовані відзначення 3 травня. Всюди у тих місцевостях брало участь все польське населення і навернені, влаштовувались урочистості й спільні патріотичні маніфестації.

В окреслений період жодних заворушень з причини навернення не було.

За голову /—/ Подзємський Ян майор

CAW3 DP1З13.3/2

А. Надбужанець
Холмське пекло

Після смерті Пілсудського українці на Холмщині, Волині й Підляшші дочекались сюрпризу: парцеляції польських земельних маєтків. Парцельована земля розподілялась осадникам з центральної Польщі, які оселялись біля наших, переважно змішаних сіл, де українці все-таки становили більшість. До цього часу українці не полонізувались, навпаки – поляки розмовляли українською, польські дівчата гаптували сорочки, фартушки та інші дрібниці, позичаючи взірці від українок, а господарі взаємно відвідували один одного на Різдво чи Великдень. (…)

У 1934 році польський уряд організував брутальну антиукраїнську акцію – руйнування православних церков. І то не тільки у Грубешівському, але й на Холмщині, Підляшші і Волині. Цим ганебним завданням було навантажено найнижчий рівень адміністрації – гмінних війтів. Нищителів рекрутували серед осадників, платили по 5 злотих, і тому охочих було більше, ніж потрібно. (…)

З демографічної точки зору українці мали значну перевагу над поляками. Майже у кожному селі була церква, тоді як костел припадав на 4–5 сіл. Багато українських православних церков поляки відібрали і переробили на костели. У Сагрині знаходилося управління гміни, але не було костелу, то відібрали гарну кам'яну церкву. Так зробили з іншими церквами, а ті, які їм були не потрібні, призначили до руйнування. План знищення реалізовувався послідовно, незважаючи на благання і сльози старих, жінок і дітей. Кам'яні церкви підривали динамітом, у дерев'яних підпилювали стовпи, накидали шнури, і переважно п'яні робітники тягнули, поки церква не завалиться. Українське православне населення намагалось захистити храми, ставали на коліна довкола церкви, молились і благали руйнівника, щоб пожалів справу прадідів. Така поведінка людей доводила польських бандитів до запеклості, вони брутально викидали вірних через паркан на вулицю, били їх і зневажали. (…) Так на Холмщині знищено 64 церкви.

Про «християнську любов» «суперкатолицької» Польщі і її духовенства досконало свідчить історія села Набруж у Грубешівському повіті. Не пам'ятаю дати, але це було у травні в четвер. Поліція почала зганяти гумовими палицями українців з навколишніх сіл до костелу в Набружі, щоб «перехрестити» їх у римо-католиків. їх гнали як худобу з сіл Пасіка, Моложів і Тучапи. Дехто з гнаних встиг вдома трохи попоїсти, інші їли у дорозі, сподіваючись, що завдяки цьому ксьондз не дасть святого причастя, після якого вони вже стали б римо-католиками. Але це не допомогло: на заяву, що вони не натще, ксьондз відповідав: «Не шкодить – пан Бог добрий, то все пробачить!» Приймаючи це «причастя», люди голосили, що хвилювало навіть поляків. Якась полька голосно запитала: «Боже – що вони роблять з цими людьми?» Українець, що стояв збоку, відповів спочатку польською: «Кінець світу буде чи не буде, але…» і завершив українською: «але кінець Польщі буде, і то швидко!»

Потім ксьондз вийшов на амвон з проповіддю: «Брати і сестри! Ви бачили, з якою радістю і сльозами в очах цей народ приймав наше польське причастя. Ваша римо-католицька віра є справжньою вірою, і ніхто Вам уже не скаже, що ви є русинами. Амінь! Так виглядав добровільний перехід православних українців у римо-католицьких поляків». (…)

Мешканці села Пасіки вирішили пізніше піти до церкви і висповідатись від примусового гріха переходу в римо-католицьку віру. Коли йшли через ліс нашого землевласника, з кущів вискочив поляк з нашого села Владислав Казюк і почав бити палицею по головах. Особливо потерпіли старі, жінки і діти, які не встигли втекти. Чотири підводи напівтрупів відвезли до шпиталю в Грубешеві. Незважаючи на те, що поляк вимазав лице сажею, люди його впізнали, він тепер живе в місті Аделаїда в Австралії. Це було перед нашим Великоднем.

На сам Великдень прийшла черга і на українців з нашого села М'ягке. Війт прислав священикові листа з вимогою відправлення Великодньої служби польською мовою і з погрозою: в разі непослуху він буде заарештований і перевезений до в'язниці. Але наш дідусь Кусьмій не зрадив вірних і відправляв Службу Божу українською. На службу прийшли молоді поляки у шапках і, штурхаючи людей ліктями, з голосними розмовами почали протискатись до вівтаря, щоб почути, яїсою мовою проводитиметься Служба Божа. До цього часу їх ніхто не бачив у нашому селі. Коли народ молився і співав «Христос Воскрес!», польська банда зносила палиці і піки, готуючись до бійки. Запланувала і організувала її поліція. Розуміючи, що українське населення віддане своїй вірі, церкві й священикові та може дати відсіч нападникам, влада створила боївку, яка б за допомогою ножів, палиць і пік зробила прохід у церкві, щоб уможливити арешт священика.

Після закінчення Служби Божої священик вийняв з кишені листа і сказав до людей: «Отримав листа від війта з вимогою відправлення Служби Божої польською мовою. Але я не зрадив вірності рідній батьківській мові, якою розмовляли і молились мої предки, не зрадив вас, хоча знаю, що чекає менё арешт і ув'язнення. Не зламайте і ви тієї вірності, тримайтесь міцно батьківської мови і Христової віри, а милосердний Бог завжди буде з Вами. Поляки знущаються з нас, невинних. Знущаються вже перед своєю смертю. Польща стоїть на солом'яних ногах, скоро вони підігнуться, і вся Польща впаде. Моліться, дорогі брати і сестри, щоб милосердний Бог прискорив цей час. Я вас не забуду, буду за вас молитися всюди, куди мене не закине доля».

Перед дверима церкви стояли два постерункові – Заремба і Варшава з багнетами при карабінах відповідно до статуту.

Настрій був гнітючий. Дівчата не починали хороводу. Люди стояли з опущеними головами, зі сльозами на очах, з ненавистю до убраних у темно-сині мундири поляків, які стояли при дверях і чекали на священика, щоб його арештувати. Біля церкви стояла група близько сорока поляків. Один із них, Бронек Казюк, брат того бандита, який бив людей з Пасік, підскочив до 18-річного хлопчини Василевського і закричав: «Василь, йдемо боротись!» Той здивувався: «Бронек, ти що, здурів? Боротись у новому костюмі?» Бронек, мужчина після армії, схопив Василя і кинув у калюжу. Василь, з якого стікало болото, виліз з калюжі і запитав: «Бачиш, що з мене зробив? Ти знаєш, як я тяжко працював на цей костюм?» А обидва хлопці походили з бідних родин, працювали на фільварку. Бронек підскочив до Василя: «Що не подобається тобі к… твоя мати?» – і вдарив кулаком у ніс. Потекла кров. Василь знітився: «Бронек – за що?!» і полетів додому поскаржитись братам. На це поляки чекали – прилетить брат, розпочнеться бійка. Середнього брата десь не було, тільки старший Роман, що мав дружину і двоє дітей. Підлетів до Бронка з голими руками, бо не хотів битись. «За що ти Василя побив?» – Тут підскочив довгий Бацила і три рази вдарив Романа ножем у плечі. Вдарений упав, з рота полилась кров, наші хлопці кинулись на бандитів, але беззбройні падали один за другим, порізані ножами, порубані лопатами, з порозбиваними головами. Поліція посміхалась, збоку спостерігаючи за перемогою своєї банди.

Я мав тоді 16 років. Побачивши побиття, сів на землю і трясся зі страху. Відчуваю страх і сьогодні, коли це все згадаю. Найгірші звірі не зробили б того з людьми, що зробили польські бандити. Довкола лунав крик і плач жінок, дівчат, плач дітей. Прибігла дружина Романа і почала голосити: «Що ти кому зробив, що тебе так побито? Люди кохані, дайте швидко воза, бо поки до лікаря їх довеземо, то вся кров зійде!»

Коли священик вийшов з церкви, то дільничний Заремба хотів накласти наручники, але на захист стали жінки. На допомогу кинулась поліція. Священика у наручниках привезли до найближчого постерунка, потім відіслали етапом з постерунка на постерунок, аж до окружної комендатури, але так і не відомо, чи довезли його туди, чи десь по дорозі його ліквідували, бо люди пізніше шукали по різних установах, в лісі, але сліду не знайшли.

Про ті події дізнався швидко митрополит Андрей Шептицький. Не був православним, але серце його за народ боліло. Просив папу втрутитись, щоб польський уряд припинив діяльність, негідну християн-католиків. (…)

Записав і відредагував Мирослав Котис.

Надбужанщина. – Т.2. – Нью-Йорк, Париж, Сідней, Торонто, 1989. – С. 647–651.