Текст книги "Історія польсько-українських конфліктів т.1"
Автор книги: Микола Сивіцький
Жанры:
История
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 13 (всего у книги 22 страниц)
Тоді минав рік від переведення Юзевського до Лодзі на посаду воєводи. Його місце в Луцьку зайняв Александер Гауке-Новак. Перекреслюючи 10-річний доробок попередника і можливість якої-небудь стабілізації стосунків у підлеглих волостях, новий воєвода реставрував запліснявілі теорії, що на волинській землі мешкають русини, а велика Україна є продуктом німецької політики (документ 40). Обіцяв подальшу екстермінацію під гаслом відновлення позицій, «втрачених внаслідок русифікаційної політики». Досконало орієнтуючись у проблемі, Юзевський застерігав, що «позиція ненависті до всього, що українське, викликає з боку українського населення позицію ненависті до всього, що польське», тому «певний мінімум толерантності не може бути перейдений без настання згубних для держави наслідків» [44]44
Memoriał Henryka Józewskiego w sprawie kierunku polskiej polityki państwowej na Wołyniu, 1938. – Dział rękopisów BUW. – Sygn.1549.
[Закрыть], – але це був голос волаючого у пустелі. Слушність перестороги швидко підтвердилася з незначною, хоча болісною поправкою: наслідки були згубними не для держави, бо її вже не було, а для тисяч родин – польських на Волині і українських між Бугом і Віслою.
При Гауке-Новаку кров ще не лилась, але всі ознаки вказували на те, що вибух наближається невблаганно. Народ український Волині дуже швидко ставав нацією, ні в чому не гіршою від польської. Коли у двадцяті роки через Волинь прокочувались хвилі комунізму, то у тридцяті уже панував націоналізм. Не той агресивний, загарбницький, який малювали у чорних фарбах перед війною і після, а захисний, який бореться за право господаря на рідній землі, не займаючи ні метра чужої, насичений духом свободи, ворогами якої були майже всі поляки. Це не перешкоджало українцям наслідувати поляків, борючись за свободу в ОУН, так, як поляки боролись у ПОВ.
В архіві нових актів Варшави збереглись під час війни два томи анкет [45]45
AAN, KGPP. – Sygn. 242, 243.
[Закрыть]з фотографіями і відбитками пальців волинської молоді, арештованої у 1939 році за звинуваченням у приналежності до ОУН. Слідчі органи пересилали ці анкети з Луцька до Варшави з метою відшукати в картотеці злочинців. У першому томі на літери А-Л зібрано анкети 95 осіб з повітів Луцьк і Горохів, кілька з Костопільського і одна зі Здолбунова. З Дубненського не знайшлося жодної, хоча відомо, що там були арешти. Другий том включає понад 100 анкет. Всередині є докази, що акти були у НКВД, тобто це були тільки залишки – в цілому могли налічуватись тисячі.
Бо діяльність ОУН розвивалась тоді у таких місцевостях, у яких за часів Юзевського панувала неосвіченість. Під загрозою втрати релігійної і національної ідентичності найшвидше дозрівала молодь, яка через ОУН включалась до боротьби з польським агресивним націоналізмом.
Не чекаючи, поки буде забитий у її духовну домовину останній цвях.
Документи 34-49
Документ 34
Витяг з протоколу дискусійних зборів над рефератом «Українсько-польська співпраця на Волині» 24, 27, 28 і 31 січня та 4 і 5лютого 1938 р. Народного університету в Михайлівці, повіт Дубно.
Колега Басюк:Важко обмежувати дискусію територією Волині, оскільки це були стосунки між народами, а не племенами чи регіонами. Все було добре, поки не було у нас поляків. Волинь належала до Київської Русі, пізніше разом з Галичиною створила самостійну державу, і поки ця давня українська держава трималась, до того часу населення жило так, як належить, не знаючи панщини. Підданство, колонізацію, полонізацію і релігійну боротьбу принесла тільки польська шляхта і магнати. Від Люблінської унії 1569 року поляки почали ставитись до Волині, Поділля і Київщини, аж до Дніпра, як до своєї власності, і так з більшою чи меншою інтенсивністю тривало таке ставлення аж до наших днів, спричиняючись до людських трагедій. Мало того: знайшлись «вчені» з концепціями, що наш народ – не народ, а тільки польське плем'я, як мазури чи кашуби, а наша мова – не мова, а тільки польський діалект. Найгірше, що самі поляки прийняли цю дурницю за чисту монету і приступили з повною енергією до побудови Польщі «від моря до моря», пригнічуючи спротив захопленого народу. – Потім описує період розборів, коли поляки, самі перебуваючи під гнітом, не припиняли гноблення українців. Усе це підтвердили події останньої війни, під час якої поляки задушили Західноукраїнську державу в зародку її незалежності.
Професор Августин Суський:Непорозуміння між поляками і українцями давніше підтримував цар, тепер – німці. Час уже почати співпрацю, тільки умови ще не сприяють, бо доля як українського, так і польського селянина покращиться тоді, коли селянин у Польщі візьме владу у свої руки.
Керівник НУ, Галіна Юршова– говорить про вищий рівень польської культури, але доводить, що поляки, проживаючи між українцями, повинні пізнавати українську культуру, не відділятись від неї, бо тільки взаємне пізнання є умовою співпраці. Представляє точку зору Юзевського, що на Волині належить утворювати виключно спільні польсько-українські організації. На питання, чому влада гальмує на Волині розвиток антиалкогольного і антинікотинового товариства «Відродження», відповідає, що треба засновувати таке польське товариство, яке об'єднає всіх волинян, бо «Відродження» обслуговує тільки українців.
Проф. Казимир Береснєвич:Волинь не була польською, руською чи українською, з давніх-давен населення було тут конгломератом, про це свідчать археологічні розкопки, ту мішанину гнобили магнати. Місцеве населення перейняло мову Київщини, але його культура була примітивною. Магнатство справді прийшло з Польщі, але і західну культуру принесло, завдяки тому Волинь стала на ноги. Польща не винна, Україна програла битву за незалежність і вийшла зі світової війни поділена. Причина полягає у несвідомості й темноті, то вони притягли людей до більшовиків. У відродженій Польщі українці без винятку зайняли антипольську позицію, тому ніхто їм не вірить, на посади їх не беруть, у війську не направляють до офіцерських і підофіцерських шкіл. Чому влада закриває кооперативи і «Просвіти»? Бо це розсадники комунізму. Справді, конституція дає українцям рівні права, але й накладає обов'язки. Під Росією українці нічого не мали – ні книг, ні газет, відібрано у них було право на освіту, від більшовиків теж мало дістали, «українізація» закінчилась фіаско, а в Польщі мають усе. Якщо Україна здобуде незалежність, то тільки з допомогою Польщі. Лояльні українці отримають посади і все те, що мають поляки, ворохобники нічого не дістануть. їм краще, ніж під більшовиками, тому повинні співпрацювати з поляками. Не можемо погодитись з бунтарською діяльністю. Звичайно, Польща також повинна підійти до українців з відкритим серцем. Пропускаймо більше молоді через народні університети, і ненависті буде менше.
Кол. Мацюк:Нам зараз так, як полякам було за царя.
Кол. Мельничук:Яке мають право пхати сюди осадників, якщо нам самим бракує землі?
Кол. Шевчук:Землю парцелюють для самих поляків, а вчителів присилають таких, що вчать, як робітник на поденщині.
Кол. Гнида:Вчать так, що дитина після школи ні історії, ні своєї мови не знає.
Кол. Сивіцький:Бо села українські. А школи польські, плебісцити ніби за українською школою, ніби дозволені законом – фікція, причина для поліцейських переслідувань.
Кол. Ажнюк:Повинні вчити порівну, польську і українську.
Кол. Зборовський:Чому нас не допускають до середньої і вищої освіти?
Кол. Стравінський:Чому забороняють ходити у національному вбранні, організовувати урочистості й відзначення, накладають штрафи за носіння шапки-мазепинки?
Кол. Кузменюк:Церкви відбирають, які прадіди збудували.
Кол. Юршова:Неправда! Забирають ті церкви, які були костелами. Землю з парцеляції на всіх ділять, освіта однаково доступна полякам і українцям.
Кол. Петерка (чех):Українці – темні і неписьменні.
Кол. Суський:Українці на Волині українізували поляків.
Кол. Вітковський:На селі є співжиття, а в Народному університеті нема.
Кол. Ажнюк:Чому в церквах почали правити Службу Божу польською?
Проф. Фльорко:Бо моляться за Польську державу, бо змушує вище духовенство.
Кол. Павлічек (чех):Українці – старі волиняни, не можна їх викидати з Волині, а їх з-під кордону викидають.
Кол. Гнида:Чому створюється враження, що українці у Польщі – це слуги?
Кол. Сивіцький:Закривають кооперативи, читальні, роблять сокальські кордони, а молодь росте, набирає свідомості і бореться з комунізмом.
Кол. Котковяк:Українці мають погані звички. Не знають, що Волинь поляки на ноги поставили.
Кол. Островський:Ми всі – селяни, то і в устремліннях повинна бути єдність.
Кол. Кавалек:Обидві сторони перегинають палицю. Школи потрібні полякам і українцям.
Кол. Нємчик:Геть шовінізм, піднімаймо село!
Zakład Historii Ruchu Ludowego, Uniwersytet Ludowy w Michałówce, teczka 22, kurs X, Protokoły zebrań dyskusyjnych, s. 125
Документ 35
Витяг з листа к. слухачки Аделі Стегнівни до Галіни Юртової, керівника Народного університету в Михайлівці Дубнівського повіту на Волині.
Здовбиця, 26 серпня 1936 р.
(…) Мучить мене польсько-українська проблема. (…) Я не можу себе переконати. Я їх ненавиджу і не можу дивитись на ці справи інакше. Вони всі однакові, це все наші вороги, які, якщо б могли, то знищили б нас за одну мить, але біда їм – жменя слаба і дика.
Говорила нам пані про те прекрасне поєднання, про взаємне простягнення братньої руки поляка – українця. Ні, прошу пані, я сама не можу у це повірити, це ніколи не станеться, бо таких, як я, є багато, і всі ми взаємно ненавидимо. В університеті на кожному курсі панувала удавана згода. Підкреслюю, удавана, бо справжньої не було. Я жила з ними і бачила, що завжди творились два табори, польський і український. Тільки що, на жаль, нас завжди було менше. Пані, напевно, не знала того, що у наших польських душах вирував бунт. Так… навіть аж так, то всі знали, що як тільки щось котра скаже, то на це знайдуться аргументи. Була тиша, тільки часом зберемось і говоримо, що не хочемо, щоб українки нами командували, не хочемо розмовляти українською. Це були короткі періоди, то лише моменти, але дуже виразні, і я сьогодні стверджую, що замало пани-опікуни звертали уваги на цю проблему А чи бачила пані, які гарячі дискусії виникали, коли мова йшла про національність? Ще одно хочу зауважити, що українки були більш запальні, більше розуміли слово «патріотка». Якщо Огродниківна щось сказала, вони за нею всі йшли, бо вона була своя, це була українка, а я ворог – полька, і нас було мало. Чи згадує пані, щоб за мене чи Потомську коли-небудь голосувала Огродниківна чи Рехняківна? Ніколи! Я відповідала тим самим. (…)
Не можу дивитись і слухати про те, що діється у Малопольщі, більше того, – навіть в окремих волинських селах. У Здовбиці є такі, хто нас, Польщу, вважає своїми найгіршими ворогами, здійснюють антидержавні акції, отже, як ще таких переконати, як до таких протягнути дружню руку, коли вони всім серцем нас ненавидять. Ні, прошу пані, не можу з цим погодитись, бо «вони», хоча ніби добре наставлені до нас, але при найменшому заколоті піднімуть руку із зброєю, вони перші зрадять нас за ламаний гріш. (…) Не люблю їх так, як ненавиджу чехів. Знаю, що пані буде старатись мене переконати, але не знаю, чи то пані вдасться, так мені чогось ввійшло до серця, так уже коріння вросло, що сумніваюсь, чи все це вдасться мені вирвати. (…)
Тато мій є головою сільськогосподарського осередку. Треба було скликати збори, а тому що секретар є українцем, то повідомлення написав українською, батько підписав польською. Такі повідомлення отримали також члени осередку – поляки і висловили загальне обурення, що написано тільки українською. Мені сказали про те, я не вміла відповісти, зробилася дурною… І, прошу Пані, я не знаю, чи це таке велике порушення? Мені здається, якщо батько це підтримав, то це не так страшно. А що Пані про це думає?
Zakład Historii Ruchu Ludowego, Uniwersytet Ludowy w Michałówce, teczka 7, kurs 7 żeński, 1936, s. nienum.
Звіт волинського воєводи 1936. (Витяг). Національні стосунки на селі за даними 1931 року.
Населення у воєводстві 2 079 857. З них у містах 257 985. У сільських гмінах 1 821 872 = 100 %. З них поляків 254 827=14 %; українців 1 405 275 – 77,1 %; євреїв 84 094 = 4,6 %; чехів 26 901 = 1,5 %; німців 43 249 = 2,4 %; росіян 4 923 = 0,3 %; інші 2 603.
Парламентське представництво Волині 1922–1935.
| Рік | Сейм | Сенат | Всього | ||||||||||||||||
| П. | Уп | Уо | Єп | Єо | Ч | Р | П. | Уп | Уо | Єп | Єо | Ч | Р | П | У | Є | Ч | Р | |
| 1922 | - | - | 12 | 4 | - | 16 | - | - | 4 | - | 1 | - | 5 | - | 16 | 5 | — | 21 | |
| 1928 | 4 | 4 | 6 | 1 | - | 1 | 16 | 2 | 1 | 1 | 1 | - | - | 5 | 6 | 12 | 2 | 1 | 21 |
| 1930 | 8 | 6 | 1 | — | - | 1 | 16 | 3 | 2 | - | — | - | - | 5 | 11 | 9 | — | 1 | 21 |
| 1935 | 5 | 5 | - | - | - | - | 10 | 4 | 1 | - | - | - | - | 5 | 9 | 6 | - | - | 15 |
Пояснення скорочень: П – поляки, Уп – українці проурядові, Уо – українці опозиція, Єп – євреї проурядові, Єо – євреї опозиція, Ч – чехи, Р – разом.
Фрагмент політичної декларації польського парламентського представництва, ухваленої у Луцьку 18.Х.1935 (с. 8 звіту): Польське і українське суспільство Волині у дружньому порозумінні простягнули одне одному руки і одностайно з'явились на парламентські вибори у 1935 році. Гарячим бажанням польського представництва, яке утворилось на тих виборах, є щоб і надалі життя не сходило з обраного шляху.
С. 16:3 огляду на ідеологічно-політичний зміст розвиток ВУО залежить, у першу чергу, від ставлення до українського населення польського суспільства. Реалізація провідної засади польсько-української співпраці може здійснюватись лише за згоди обох чинників, односторонні декларації не приведуть до реальних результатів – і це є однією з найбільших трудностей розвитку ВУО.
У багатьох випадках польське суспільство, якщо йдеться про політизовану інтелігенцію, середовище чиновників і земство, не розуміє тієї проблеми, своєї ролі і відповідальності. Можна наважитися твердити, що у багатьох випадках польське суспільство гальмує державну асиміляцію українського населення своїм неприязним ставленням до цього населення навіть тоді, коли з українського боку зустрічаємося з проявами доброзичливого ставлення до Польщі. (…)
Польська свідомість, не здатна до виявлення симпатії і доброзичливості до українського суспільства тоді, коли воно виявляє прихильність до Держави, є державною катастрофою.
С. 29: Система і організація державної освіти на Волині повинні давати більші гарантії задоволення суттєвих потреб населення. Система освіти, яка викликає постійне загострення і незадоволення українського населення, мусить привести у наших умовах до виникнення стихійного процесу здійснення приватної української освіти, імпортованої з Малопольщі. (…)
Кількість дітей шкільного віку, які не ходять до школи з причини відсутності місць, є великою (близько 130 000), незважаючи на те, що шкільна мережа з польських часів виросла п'ятиразово порівняно із станом справ перед війною.
С. 30: Акція шкільного плебісциту:
| Кількість шкіл, де плебісцит | Плебісцит дійсний | Змінили мову навчання | ||||
| Рік | мав бути | був | на | утраквістичне | на | |
| українську | польську | |||||
| 1932 | 742 | 120 | 63 | 1 | 6 | 2 |
| 1933 | 869 | - | - | - | - | - |
С. 31: Справа освіти, а перш за все загальної освіти, від часу до часу в певних колах польської громадської думки (маю на увазі громадську думку виразної ендецької спрямованості і відтінку без огляду на те, чи особа належить до Народової партії, чи до найбільш проурядової формації) викликає дискусію про «українізацію» освіти, про те, що польський елемент на кресах не має достатньої опіки державної влади, що українізується, що український елемент відносно польського є привілейованим. Пропоную дві таблиці, які характеризують нинішній стан речей.
Загальні школи
| Рік | Кількість | Польські | Польські 3 укр. мовою | Утраквістичні | Українські |
| 1927-28 | 1185 | 412 | 350 | 419 | 14 |
| 1928-29 | 1312 | 406 | 329 | 498 | 9 |
| 1929-30 | 1383 | 426 | 417 | 524 | 9 |
| 1930-31 | 1679 | 627 | 417 | 534 | 11 |
| 1931-32 | 1651 | 558 | 584 | 606 | 11 |
| 1932-33 | 1686 | 616 | 546 | 530 | 4 |
| 1933-34 | 1782 | 545 | 631 | 539 | 11 |
Дітей шкільного віку – 392 608 Дітей, які відвідують школу, – 239 516
Національність учителів у загальних школах
| Рік | Поляки | Українці | Інші | Усього |
| 1927-28 | 1535 | 539 | 142 | 2216 |
| 1932-33 | 2915 | 426 | 194 | 3535 |
| 1933-34 | 2637 | 447 | 220 | 3304 |
Ці таблиці не потребують коментарів: якщо йдеться про польськість, то коментарі є зайвими поруч з цифрами.
С. 36: Працівники територіального самоврядування:
| Рік | Сільські | Міста невиділені | Міста виділені | Повітові спілки самоврядування | ||||
| Поляків | Українців | Поляків | Українців | Поляків | Українців | Поляків | Українців | |
| 1. VIІ.32 | 62,0 | 30,7 | 54,7 | 23,6 | 48,3 | 16,0 | 66,0 | 17,6 |
| 1.1.33 | 61,6 | 31,4 | 55,4 | 23,3 | 50,2 | 16,4 | 68,2 | 15,8 |
| 1. VIІ.ЗЗ | 65,6 | 27,2 | 57,7 | 19,6 | 51,6 | 18,4 | 69,6 | 16,0 |
| 1.1.34 | 67,6 | 25,3 | 51,2 | 24,9 | 56,6 | 21,9 | 67,7 | 18,6 |
| 31. VI.34 | 67,1 | 25,4 | 53,7 | 25,6 | 60,4 | 18,6 | 70,2 | 16,2 |
| 1.1.35 | 62,8 | 30,9 | 57,8 | 23,7 | 62,0 | 18,4 | 68,8 | 18,6 |
| 1. YII.35 | 66,0 | 27,8 | 61,1 | 22,0 | 64,8 | 18,2 | 70,6 | 18,4 |
Результати виборів депутатів громад:
38 078
Загальна кількість громад 2734
Кількість мандатів
Кількість тих, хто голосував 287 036 – 35,9 %
Національність обраних:
Чехів Євреїв Німців Росіян
Обрано жінок
Поляків Українців
8901 – 23,38 % 26 249 – 68,93%
930 – 2,44 % 943 – 2,48 % 980 – 2,57 % 71-0,01 % 112-0,29%
Обрано дрібних рільників 35 409 – 92,99%
С. 46: Загальний аналіз
Волинь є територією, на якій Польща зустрілася з тим, що не є польським за походженням. Ця зустріч вирішить, чим є Річ Посполита як ідея, як творча сила, яка формує життя в межах свого поширення без огляду на те, чи життя є польського походження. Ця зустріч вирішить щодо сили чи слабкості Речі Посполитої, її величини як явища у шерензі європейських держав.
Вирішити щодо її сили можна тоді, коли громадянин Речі Посполитої непольського походження стане її вірним сином, сином своєї Батьківщини, коли енергетична вартість маси громадян непольського походження збільшить її державну енергію, творчу, яка визволяє з життя найцінніші первні.
Це визначить її слабкість, яка приведе до поразки, коли громадянин непольського походження стане ворогом Польщі і всього, що польське, коли енергетична сила громадян непольського походження буде спрямована проти неї і стане фактором деструкції, постійної боротьби.
Так виглядає справа.
Реалізація цієї проблеми не вміщується у межах понять доброї адміністрації, справної поліції, недопущення до голосу місцевого українського населення, витоптування всього, що не є польським за своїм походженням, заперечення його існування, – вона не вмі щується у межах свідомості власної вищості, яка виникає лише з почуття володіння владою, переваги озброєної людини над неозброєною, свідомості слушної поведінки, приймаючи за вихідний пункт логіку ходу справ в окупованій країні, і т. д.
С. 51:Чи можна серйозно дискутувати і заперечувати звинувачення про знедоленість польського елементу на Волині у 1935 році? Наведені попередньо кількісні дані дають найсуттєвішу відповідь, а швидше характеризують атакуючу сторону Ця загальновідома і проголошена, до гідності якогось святого національного болю піднята справа загальної освіти, яка викликала стільки патріотичних почуттів і гарячий захист польськості, у конфронтації з цифрами: 1 732 загальні школи на Волині, з них 11 українських у країні, де 77 % українського населення і 14 % польського, дає найкращу картину, до якого рівня безчесності може дійти програмне формулювання становища на основі темного інстинкту зоологічного націоналізму, безмежного ігнорування, наївності, часто злої волі або цинічної демагогії. Дивує перш за все ігнорування. Знав певного чиновника, чиї службові заняття не мали нічого спільного з освітою і який розумів свою працю на Волині як місію захисту польськості, бо був, у його переконанні, справжнім патріотом. Ясна річ, що його цікавили проблеми загальної освіти, і в цій галузі він вважав себе за великого знавця й інформатора повноважних чинників у державі. Ця людина у розмові зі мною вперше дізналася про існування шкільного плебісциту, явища, яке принесло стільки турбот шкільній адміністрації і викликало з боку суспільства багато зусиль, щоб шкільні справи не стались предметом політичної агітації.
Типовою справою у цій галузі є проблема військового осадництва і «фатальної ролі» державних чинників, що означає недооцінку з боку цих чинників осадництва, систематичне позбавлення осадництва допомоги з боку держави. При найближчому розгляді виявляється, що до нинішнього часу скасовано 9 ООО 000 осадницьких заборгованостей, що осадники фактично з тих чи інших причин користуються значними пільгами оплати порівняно з усім населенням, що стан осадницьких господарств на 80 % не є знову ж таким поганим порівняно із загальним станом рільничих господарств. Що, врешті, осадники беруть значну участь у самоврядному житті, займаючи понад 300 посад, в тому числі війтів – 36, підвійтів – 9, лавників – 37, гмінних радних (депутатів) – 192. У такий спосіб осадницький елемент здобуває авторитет у широких мас населення, у даному випадку вони зв'язані з населенням щоденною працею, суспільною і господарською працею, таким чином осадники здобувають для себе значне поле діяльності з великою користю для себе, суспільства і Речі Посполитої, розширюючи істотно стан польського володіння на Волині.
Бубонять часом про денаціоналізацію поляків, що означає українізацію. Чи можна уявити собі явище українізації у суспільно-політичній і державній ситуації на Волині у 1935 році на території, охопленій діяльністю польського державного апарату? Чи знають ці пани, що згідно зі статистикою Єпископської Курії у Луцьку близько 3400 людей приймають щороку католицтво? Пам'ятаю, якось петитом наводили статистику у «Газеті Варшавській», яка свідчила про значне збільшення католицького населення на Волині.
Крім цього, говориться про українізацію Волині як про розширення національної свідомості українців. І тут ми зустрічаємося з річчю, яка надзвичайно суттєво і дуже прикро характеризує ситуацію. Виявляється, у багатьох випадках середня польська свідомість не спроможна зрозуміти, що зростання національної свідомості українського населення Волині є природним процесом розвитку цього суспільства, є біологічним процесом, що на це немає жодної людської ради, а той, хто хотів би з цим боротись, починає боротьбу зі стихією, безнадійну боротьбу, про яку Маршалок Пілсудський у наведеній вище промові у Рівному в 1920 році сказав: «Ми, поляки, добре знаємо на собі, які це несе за собою наслідки, як недалеко веде і які незначні результати приносить».
Виявляється, що пересічна польська свідомість, обтяжена психічним спадком з часів неволі, у даному випадку нічим не відрізняється від свідомості російських діячів з-під знаку «Чорної Сотні». Загальноприйнятим гаслом, поспішно асимільованим у житті, було твердження, що українську справу видумали німці. Найсуттєвішим акцентом тієї ситуації є глибоке переконання про штучність українського руху, про те, що він є результатом якихось політичних махінацій і то дуже спритних і підступних. Так українська справа звучала у голосах правих російських політиків за царських часів, так укладалась вона у широкій свідомості «істинно-русской маси», так, на жаль, вона укладається у головах певних кіл польського суспільства, яке таким чином давало свідчення виродження польського політичного інстинкту і державної основи Речі Посполитої на Східних землях. (…) І якщо таке становище підтримується польськими політичними чинниками і певними колами громадської думки, то це є опосередкована дія російського минулого, це є класичне явище отруєної царською неволею польської свідомості. (…)
С А КС PZPR, zespół 1800/1, sygn. 277/1-1.
Документ 37
Корпус прикордонної охорони, Командування полку «Здолбунів». Л. дз. 644/Рф/38. Таємне. Рівне, дня 18 липня 1938 р.
Координаційний комітет ДОКИ (на руки Начальнику штабу).
Представляю (посилаю) нижче перелік осіб, обшуканих за час від 5-10.VIІ.1938 р.
| №п/п | Дата переходу | Місцевість | Особи | Гміна | Повіт |
| 1 | 2. IV.38 | Межиріч | 1 | Межиріч | Рівне |
| 2 | 15. У.38 | Андрусіїв | 2 | -/- | -/- |
| 3 | 6. IV.38 | Межиріч | 1 | -/- | -/- |
| 4 | 12. У.38 | Топча | 4 | -/- | -/- |
| 5 | 29. У.38 | Топча | 10 | -/- | -/- |
| 6 | 5. VI.38 | кол. Коловерта | 2 | -/- | -/- |
| 7 | 16. VI.38 | Топча | 7 | -/- | -/- |
| 8 | 16. VI.38 | Бранів | 2 | -/- | -/- |
| 9 | 25. VI.38 | Жарнівка | 5 | -/- | -/- |
| 10 | 29. VI.38 | Топча | 2 | -/- | -/- |
| 11 | 3. VII.38 | Харалуг | 6 | -/- | |
| 12 | 6. VII.38 | Жарнівка | 7 | -/- | |
| 13 | 4-10.VII | Волківці | 2 | Дедеркали | Крем'янець |
| 14 | -/- | Горинка | 1 | Катербург | -/- |
| 15 | -/- | Вербів | 7 | -/- | -/- |
| 16 | Кушлин | 1 | -/- | -/- | |
| 17 | Вілія | 2 | -/- |
| №п/п | Дата переходу | Місцевість | Особи | Гміна | Повіт |
| 18 | -/- | Садки | 3 | Дедеркали | |
| 19 | Козачки | 3 | Ланівці | ||
| 20 | Осники | 4 | Білозірка | ||
| 21 | Ланівці | 1 | Ланівці | ||
| 22 | -/- | Янківці | 3 | Білозірка | |
| 23 | 29. VI.38 | Тайкури | 9 | Рівне | Рівне |
| 24 | 10. VII.38 | 12 | |||
| 25 | 1-11 ц. м. | Житин | 16 | Александрія | |
| Усього | 113 |
Акт прийняття в лоно римо-католицької церкви здійснили: ad 1, 2,3,7,8,11 – ксьондз декан Пайонк з Межиріча у присутності офіцерів і підофіцерів ad 4,5,6,10 – ксьондз пробощ Годзінський з Корця у наведеній вище присутності ad 9, 12 – ксьондз пробощ Дяковський з Невіркова ad 13 – ксьондз пробощ Самосенко з Дедеркал ad 14–17 – ксьондз пробощ Вижиковський з Катербурга ad 18 – ксьондз пробощ Самосенко з Дедеркал ad 19–20 – ксьондз пробощ Яросєвич з Ланівців ad 21–22 – ксьондз пробощ Ялоха з Білозірки ad 23–24 – ксьондз пробощ Андрика з Тайкур ad 25 – ксьондз пробощ Щастни з Житина Увага: До дня 10.VII цього року загальний стан ревіндифікованих на території полку становить 3642 особи.
Командир полку /-/ ПЕЦКА, полк.
CAW DOK II 371.2.178
Документ 38
Волинський воєводський уряд. Суспільно-політичний відділ. № БНІ-145/Таєм/38. Місячний ситуаційний звіт. (Витяг).
Січень 38. Кременецький повіт– у грудні й січні перейшли на католицтво близько 900 осіб, майже виключно з гмін Ланівці і Білозірка. У найближчі дні очікується перехід близько 150 осіб з Малих Загайців, розташованих уже поза кордонною зоною.
Лютий. Кременецький повіт– У Загайцях було два випадки переходу в католицтво – 56 і 62 особи.
Березень. Повіт Дубно– 21 березня у Підлужжі, гміна Верба, утворився комітет побудови римо-католицької каплиці. Комітет володіє мінімальними фондами і розраховує лише на жертовність польського населення. Повіт Крем'янець– перейшло на католицтво: 13 березня у Великих Дедеркалах – 45 осіб, 20 березня – ще 40, 30 березня у Шумську – 99.
Повіт Рівне– на території гміни Корець – понад 100 осіб.
Квітень. Повіт Крем'янець– змінило віру 72 особи, переважно з гміни Дедеркали і Катербург. Повіт Рівне– 31 особа з Буди Грушецької, 28-з Жорнівки, гміна Межиріч.
Травень. Повіт Дубно.Ревіндикаційна акція, яку проводять духовенство, Координаційний комітет і необ'єднані особи, починає набирати бурхливих темпів. Ця акція викликає велику напругу антипольської, антидержавної агітації і підвищення національної свідомості українського населення та впливів православ'я.
За звітний період перейшло у католицтво:
21 травня 1938 – 11 осіб з Птичі, гміна Верба
17 травня – 5 осіб з Дубна
14 травня – 51 особа з Підлужжя, гміна Верба, біля станції Камениця
15 травня – 1 особа з Янівки, гміна Крупець
Повіт Крем'янець– перейшло на католицизм 15 осіб з гміни Шумськ, 34 – з Катербурга.
Червень. Повіт Крем'янець.У Катербургу перейшло на католицтво 49 осіб, у Шумську – 33. Повіт Дубно:25.VI відбувся відпуст у Мільчі з участю 4000 осіб, 13.VI у Онишківцях – 3000 осіб, 29.У у Детиничах освячено церкву за участі 2000 осіб.
2. VI прибув до Підлужжя місіонер з Крем'янця і закликав до вірності православ'ю.
Січень 1939. Повіт Дубно.19 січня у Підлужжі, гміна Верба, відбулась урочистість Йордану, у якій взяло участь 700 осіб, представники влади і депутат Косидло.
Липень 1939. «Стражниця» обговорює виникнення 10 нових парафій у Крем'янецькому повіті.
У березні 1938 у Пирятині, гміна Верба, повіт Дубно, населення внесло до консистора подання з 300 підписами за українізацію Служби Божої.
AAN, Urząd Wojewódzki w Łucku, sygn. 979/38-39
Документ 39
Дубно дня 16 травня 1939 р.
Керівник Ревіндикаційної Акції у повіті Дубно.
Л. дз. 42/КК таем.
Тижневе ситуаційне зведення командиру OK II.
На наказ Л. дз.4017/орг. ІІв. Таєм. 1937 р.
I. Доповідаю, що дня 14 травня 1938 у селі Підлужжя, гміна Верба, повіт Дубно, перейшла у римо-католицьку віру 51 особа.
Над підготовкою і усвідомленням цих людей працювали: 1) католицький пробощ із Птичі Вінценти Ях, 2) директор Державної гімназії у Дубно Макаревич, 3) Начальник залізничної станції Камениця Владислав Козловський, 4) пані Зофія Ганхан, 5) пан Франтішек Ганхан, 6) пан Павло Довнарович, війт гміни Верба.
Приїжджаючи до села Підлужжя, ці люди зустрічалися з сильною протидією, яку організували два попи з монастиря у Почаєві. Попи сиділи у Підлужжі кілька днів, обійшли усіх господарів і зміцнювали їхню православну віру, страхаючи різними карами за зміну релігії.
II. Дня 15.У.1938 року поїхали до села Янівка, гміна Козин, повіт Дубно, на умовлену зустріч у справі ревіндикації ксьондз пробощ Вінценти Ях і війт гміни Верба Павло Довнарович.
У селі застали трьох попів з монастиря у Почаєві, які відправляли Службу Божу, а потім влаштували спільний обід для всього населення, де намовляли населення до стійкості у православній вірі і невідвідування «польських» зборів.
Головним організатором і зборів, і контракції опору був мешканець Янівки, власник 100 га господарства, українець Бабій, інженер-рільник, який посилено працює над утриманням населення у православ'ї і ненависті до поляків.
У цій справі звертався до повітового старости і поліції, але передбачаю труднощі, – прошу пана генерала видати розпорядження, які паралізували б українську контракцію у місцевості, а для прикладу – про вислання інженера-агронома з села Янівка до Берези за антидержавну роботу. Для орієнтації доповідаю, що інженер Бабій є підпоручником резерву Війська Польського.
Бачив:
Командир 43 полку піхоти Керівник ревіндикаційної акції
/-/ КУБІЦЬКИЙ /-/ ВИСОЦЬКИЙ підполковник капітан
CAW DOK II 371.2.173
Документ 40
Православний календар (Редакція). Люблін, дня 11 грудня 1937.
До пана міністра військових справ у Варшаві.
За прикладом останніх років ми видали п'ятий річник Православного календаря польською мовою. Метою нашого видання було прищеплення православному населенню переконання, що національність не є зв'язаною з релігійним віросповіданням і що, будучи православним, можна і належить бути не тільки польським громадянином, але і добрим поляком. Окрім цього, нашим наміром є витиснути різні чужомовні видавництва, які культивують загарбницькі традиції і підказують православному населенню, що воно не є польським.
Оскільки зміцнення у місцевостях ідеї, яку поширює наш православний календар, значною мірою підтримає оборонну силу країни, осмілюємось звернутись до пана Генерала з проханням порекомендувати наше видання у військових підрозділах і ПВ до вжитку у світлицях, можливо, як пам'ятні подарунки для солдатів, які звільняються у запас.
Віримо, що пан Генерал не відмовить у нашому проханні, дозволяємо собі переслати зразковий примірник календаря на 1938 рік і залишаємось завжди готовими до послуг. (Печатка: Православний календар, поштовий ящик 123. Рахунок № 60407.) /—/ підпис нерозбірливий.
CAW, Gab. Ministra, 1,300.1.410. s. nienum.
Документ 41
Мечислав Венжик, підполковник саперів на пенсії Алея Війська Польського 12, Жолібож. Варшава, дня З грудня 1936 р.
