355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Мигель Де Сервантес Сааведра » Дон Кіхот » Текст книги (страница 25)
Дон Кіхот
  • Текст добавлен: 6 сентября 2016, 23:03

Текст книги "Дон Кіхот"


Автор книги: Мигель Де Сервантес Сааведра



сообщить о нарушении

Текущая страница: 25 (всего у книги 25 страниц)

РОЗДІЛ XXXVIII

про те, як Дон Кіхот і Санчо приїхали додому, та про інші події, що прикрашають цю велику історію і надають їй правдивості

Увесь той день вони перебули в сільському заїзді, чекаючи ночі: один – щоб на вільнім повітрі кінчити свою покуту, а другий – щоб бачити це закінчення, яке мало здійснити його бажання.

Ніч наш рицар провів під деревами, щоб дати Санчо змогу відбути покуту, що той і зробив тим самим способом, як і минулої ночі, тобто куди більше коштом кори букових дерев, ніж на шкоду своїй спині, яку він оберігав так, що удари батогом неспроможні були б зігнати й мухи, якби вона сиділа на ній.

Обдурений Дон Кіхот лічив удари й не пропустив жодного, підрахувавши, що разом з батогами минулої ночі вони становлять три тисячі двадцять дев’ять. Здавалося, сонце встало раніше, щоб бачити цю жертву, і під його світлом вони поїхали далі.

Дон Кіхот нетерпляче чекав дня, сподіваючись натрапити по дорозі на свою сеньйору Дульсінею в її справжньому образі. Цілий день він раз у раз підходив до кожної жінки, які зустрічалися дорогою, і пильно придивлявся, чи то не Дульсінея Тобоська, бувши певен, що обіцянки Мерліна не можуть бути брехливі. З такими думками та бажанням з’їхали вони на горбок, звідки видно було їхнє село, і Санчо, тільки побачивши його, став навколішки й промовив:

– Розплющ свої очі, сподівана батьківщино, і глянь на свого сина Санчо Пансу, що повертає до тебе, хоч і не який багатий, але дуже вибитий батогами. Візьми в обійми і прийми також свого сина Дон Кіхота, що був переможений чужою рукою, але й сам переміг себе; а це, як він мені каже, найбажаніша перемога. Я везу з собою гроші, і хоч мені й дали добрих батогів, зате я добре проїхав верхи.

– Кинь ці дурниці, – сказав Дон Кіхот, – та вступимо правою ногою в наше село. А там ми вже дамо волю своїй уяві й складемо план пастушого життя, яким маємо жити.

В’їжджаючи в село, Дон Кіхот побачив, що коло однієї клуні сперечаються два хлопці; один з них казав другому:

– Не турбуйся, Перікільо, однаково ти її не побачиш усе своє життя.

Почувши таке, Дон Кіхот звернувся до Санчо й мовив:

– Чи чув ти, друже, як цей хлопчисько сказав: «ти не побачиш її все своє життя»?

– Ну, добре,– відповів Санчо, – а нам яке діло до того, що він каже?

– Як? – відказав Дон Кіхот. – Хіба ж ти не бачиш, що ці слова, коли їх пристосувати до моїх намірів, свідчать про те, що я ніколи не побачу Дульсінеї?

Санчо хотів відповісти, але йому перешкодив заєць, за яким бігло багато мисливців і гончаків, а він тікав цим полем і з переляку хотів заховатися між ногами у Сірого. Санчо схопив його голими руками і віддав Дон Кіхотові, а той сказав:

– Поганий знак! Заєць тікає, гончаки женуть його; не з’явиться Дульсінея.

– Чудний ви, ваша милосте! – мовив Санчо. – Скажімо, цей заєць є Дульсінея Тобоська, а ті гончаки – злі чарівники, що обернули її на селянку. Вона тікає, я її впіймав і віддаю вашій милості, а ви тримаєте її в своїх обіймах та голубите. Який же тут поганий знак чи яке лихо це віщує?

Хлопці, що сперечалися, підійшли подивитися на зайця, і Санчо спитав у одного з них, за віщо вони посварились. Той, що казав: «не побачиш її все життя», відповів, що він забрав у другого клітку з цвіркунами й не збирається повернути її ніколи. Санчо вийняв з кишені чотири квартоси, дав їх хлопцеві за клітку, а клітку віддав Дон Кіхотові, мовивши:

– Ось, сеньйоре, зламано й знищено ті віщування, які, на мою думку, стосуються наших справ, як торішній сніг. Якщо пам’ять мене не зраджує, я пригадую, наш священик казав, що розумні люди не звертають уваги на такі дурниці. Та й ви самі, ваша милосте, колись говорили, що тільки дурні надають ваги віщуванням. Немає рації ще на цьому спинятися; рушаймо далі та їдьмо додому.

Наблизившись, мисливці попросили віддати їм зайця. Дон Кіхот оддав, потім вони поїхали далі й на майдані зустріли священика та бакалавра Карраска.

Священик і бакалавр одразу впізнали їх і пішли назустріч, широко розкривши обійми.

Дон Кіхот зліз з осла й міцно притиснув їх до грудей, а хлопці, що від їхніх рисячих очей нічого сховати не можна, підбігли до них і казали один одному:

– Ходіть сюди, хлопці, дивіться, який гарний у Санчо осел. А кінь Дон Кіхота став ще худіший, ніж був колись.

Оточені хлопцями, в супроводі священика й бакалавра, вони попрямували до садиби Дон Кіхота, де їх коло дверей зустріли ключниця й небога, до яких дійшли вже чутки про приїзд нашого рицаря.

І добрі небога та ключниця дали йому поїсти, поклали його на ліжко й пильнували його як могли краще.

РОЗДІЛ XXXIX

про те, як Дон Кіхот захворів, та про його смерть

Повернувшись додому, Дон Кіхот захворів на пропасницю, яка й тримала його в ліжку шість днів. За цей час його часто відвідували священик, цирульник та бакалавр – його приятелі, а Санчо Панса, весь час не відходячи, сидів у нього в головах.

Усі вони гадали, що хворобу спричинила скорбота від поразки та від того, що він не бачить, коли здійсниться його бажання звільнити та зняти чари з Дульсінеї, і намагалися звеселяти його, як уміли. Бакалавр умовляв його підбадьоритися та вставати, щоб розпочати пастуше життя, і казав, що купив за власні гроші кілька незвичайних собак стерегти отару. Але це не могло розвіяти суму Дон Кіхота.

Його приятелі покликали лікаря; той прийшов, помацав пульс, що не дуже його задовольнив, і сказав, що життя хворого в небезпеці. Дон Кіхот вислухав лікаря спокійно, але не так поставилися до цього ключниця, небога та його зброєносець, що почали гірко плакати, наче перед ними був уже покійник.

Дон Кіхот, якого, на думку лікаря, губила туга та розчарування, попросив, щоб його залишили в кімнаті самого, бо він хоче трохи поспати. Він спав більше як шість годин, так що ключниця й небога подумали, що він і помре спавши, але потім він прокинувся і попросив небогу покликати його друзів.

Але небозі не треба було цього робити, бо всі троє – священик, бакалавр Самсон Карраско й цирульник Ніколас – увійшли на цю хвилину в кімнату, і Дон Кіхот, побачивши їх, сказав:

– Привітайте мене, сеньйори. Я вже не Дон Кіхот Ламанчський, а Алонсо Кіхано, що його за вдачу називали Добрий Алонсо. Я – ворог Амадіса Гальського та всіх його нащадків. Мені огидли безглузді історії про мандрівне рицарство, і я зрозумів своє божевілля й небезпеку, куди затягло мене читання їх. Я чую, сеньйори, як швидко наближається до мене смерть.

Всі дивилися один на одного, дивуючись з його слів, і хоч у них ще й були деякі сумніви, але вони вже починали вірити Дон Кіхотові. Однією з ознак, яка примушувала їх гадати, що він помирає, була та легкість, з якою Дон Кіхот замість божевільного став розсудливий, бо до наведених уже слів він додав багато інших, сказаних так влучно і таких розумних, що всі сумніви їхні розвіялися, вони повірили, що до нашого рицаря повернувся розум.

Санчо, довідавшись про стан свого пана та побачивши, як плачуть ключниця й небога, почав і собі хлипати і зайшовся слізьми, бо наш рицар і тоді, коли був Алонсо Кіхано і коли став Дон Кіхотом Ламанчським, завжди був лагідної вдачі та приємний у поводженні, тим-то його любили не самі тільки рідні, а й усі, хто з ним був знайомий.

Три дні, що Дон Кіхот ще прожив після розмови з друзями, він раз у раз зомлівав. Усі в домі були схвильовані, а проте небога все ж таки їла, ключниця пила, а Санчо був удоволений, бо надія дістати якусь спадщину трохи обмежує й притуплює нащадкам пам’ять про небіжчика.

Кінець кінцем настала остання година, і Дон Кіхот ще раз дуже переконано прокляв усі рицарські книжки. Присутній при цьому нотар сказав, що не читав в жодній рицарській історії, щоб якийсь мандрівний рицар помирав так спокійно на своєму ліжку, як Дон Кіхот, що віддав свій останній подих, тобто помер, серед сліз та жалкування всіх тих, хто був при його смерті. Побачивши це, священик попросив нотаря видати свідоцтво про те, що Алонсо Кіхано Добрий, якого звали звичайно Дон Кіхотом Ламанчським, пішов з цього життя й помер природною смертю.

сл.1

ББК 84.4ІСП

С32

Бібліотека шкільної класики

Заснована 2005 року

Художнє оформлення серії, обкладинка

Тетяни Кущ

Ілюстрації

Густава Доре

Сервантес Сааведра Мігель де.

С32 Дон Кіхот : роман : для серед. шк. віку / Мігель де Сервантес Сааведра ; пер. М.Іванов. – Вид. 3-тє, без змін. – К. : Національний книжковий проект, 2011. – 464 с. – (Бібліотека шкільної класики).

ISBN 978-617-592-131-9

Роман класика іспанської літератури Мігеля де Сервантеса «Дон Кіхот» – один із найгеніальніших творів епохи Відродження – розповідає про пригоди бідного дворянина Алонсо Кіхано, який уявив себе рицарем Дон Кіхотом і разом із вірним зброєносцем Санчо Пансою вирушив у похід проти зла й несправедливості на землі.

ББК 84.4ІСП

ISBN 978-617-592-131-9

© Видавництво «Школа», 2008

© ЗАТ«НКП», 2011

сл.2

Літературно-художнє видання

Серія «Бібліотека шкільної класики»

Сервантес Сааведра Мігель де

ДОН КІХОТ

Роман

Для середнього шкільного віку

Видання третє, без змін

Редактор О.О.Мошка

Художній редактор О.М.Ільїних

Коректор С.В.Гордіюк

Комп’ютерне верстання К.А.Кобзар

Підп. до друку 28.10.10. Формат 84х108 1/ 32. Папір друкарський.

Гарнітура Таймс. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 24,36.

Обл.-вид. арк. 23,44. Тираж 2000 прим.

Зам.№ 1-0509.

ЗАТ «Національний книжковий проект»

03148, м. Київ, вул. Сім’ї Сосніних, З

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 1723 від 23.03.2004

Віддруковано у ПРАТ «Харківська книжкова фабрика "Глобус"»

61012, Харків, вул. Енгельса, 11.

Свідоцтво А01 № 426917 від 24.11.2010

www.globus-book.com



    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю