Текст книги "Аферистка"

– Про Тетяну Оксана сказала, – доповіла їй тітка Настя Сопільнячка. – Ти куди йдеш оце проти ночі?

– До вас по воду, – махнула рукою Дарка. – Мій надумав голову мити, торішнє соняхове насіння перевіював, запилився. Треба свіжої олії збити на літо. А про Тетяну дарма ви так. Вона дівчина бита.

– Та отож, що бита, – встряла до тих пір мовчазна тітка Флора, поштарка. – Після аварії наче підмінили її.

– А що таке? Чому ви так говорите?

– Не встигла на роботу вийти, а вже пішла в сільраду й заявила, щоб шукали хоч на півставки бібліотекарку в сільську бібліотеку. Вона, мовляв, допоможе організувати там це діло. І в лікарню ходила.

– Звісно, вона ж донині на лікарняному, – позіхнула Оксана.

– Ні, – вставила Дарка. – Вона оформила відпустку на свій рахунок до кінця літа.

– Ага, – продовжувала тітка Флора. – Так ото вона зайшла до головного лікаря і каже, що ось у вас тут розміщується притулок для старих, а ви про нього не дбаєте, не постачаєте туди книги, свіжу пресу. Ну, спочатку вона, звісно, у мене запитала, чи виписують туди газети й журнали, а тоді ото й пішла з претензіями. Моторна!

А сама Тетяна тим часом хлюпалася в душовій, дивуючись, як Грицькові вдалося влаштувати її в домі, де немає водогону.

– Як ти воду в бачок заливаєш? – запитала вона, вийшовши звідти й на ходу застібаючи ґудзики на домашньому халаті. – Не страшно, що я халат надягну? За дві доби дороги втомилася в зашнурованому стані бути.

– Як? – засміявся Грицько, який у цей час виставляв на стіл зготовані звечора наїдки. – Пам’ятаєш у фільмі «Весілля в Малинівці» фразу «Зубками її, зубками»? Отак і я можу відповісти: «Ручками її й ніжками».

– Давай тепер я візьмуся, – підійшла до нього Тетяна й перехопила роботу. – Ручками й ніжками? Який ти молодець! У тебе є мікрохвильова піч? Я там смажені гриби розігрію. А де скатертина?

Грицько носився по хаті, діставав то скатерку, то серветки, то однакові тарілки, показував, де у нього стоїть посуд для мікрохвильової печі.

– Пляшки навіть не діставай, – попередила його Тетяна. – Мені не можна, а ще я ненавиджу питущих мужиків.

– А зовсім трішки?

– Ти ж, здається мені, не п’єш, – обернулася до нього Тетяна. – Для чого запитуєш?

– На всяк випадок.

– І зовсім трішки ненавиджу. Взагалі не люблю, коли люди вводять себе в стан зміненої свідомості.

– Ой, розшифруй!

– Який чудний! Що тут незрозумілого? Тютюн, алкоголь, наркотики, певні види ліків впливають на людину так, що вона робиться іншою, не сама собою. Вона починає по-іншому реагувати на своє оточення, по-іншому оцінювати світ, тобто її свідомість стає іншою, зміненою. Це вже не та людина, яка була спочатку, а інша, штучно змінена. З якою я, наприклад, не знайомилася і не планувала знайомитися й спілкуватися.

– Для мене це не проблема, просто поцікавився, – Грицько сказав правду, але все рівно трохи піджав хвоста, як учень при вчительці.

А потім вони смакували наїдками, хвалили місцеві харчі, обговорювали кулінарні рецепти, дивилися телевізійні передачі, перекидаючись враженнями від них. Між тими репліками говорили про погоду, гарне літо, яке тільки починалося. Про роботу й домашнє господарство Грицько, не бажаючи наводити на гостю нудність, згадувати не хотів, тому ще поділився планами про відпочинок.

– Я замовив дві путівки на море. Поїдемо?

– Вже замовив? – з не дуже схвальним здивуванням перепитала Тетяна. – Для нас?

– Так. Але це, власне, нікого ні до чого не зобов’язує. Як колись казали, я просто напитав ці путівки. Так поїдемо?

– А, – в голосі дівчини задзвенів метал. – Обачливо, це правильно, – сказала вона, повністю ігноруючи його останнє запитання.

Грицько підупав духом. Раптом зникли теми для розмов, нецікавими стали передачі, неприємно запахла і здалася недоречною кава, яку він натер на ручній кавомолці. Каву? На ніч? Перед сном? Хто так робить? Поринувши в свої думи, він, не зупиняючись, раз і вдруге пересік кімнату широкими кроками. Шукав і не міг знайти привода позбавитися неприємного осадку від згадки про відпустку, зневажав себе за слабкість, за те, що ця дівчина – така, виявляється, сильна й самостійна – давно виділила його серед інших, а він того не вартий. Нарешті він зупинився, намагаючись точніше сформулювати свою думку, – адже те, що він хотів сказати Тетяні, було життєво важливим для їх обох. «Отримав ляпаса, – продовжував насміхатися він над собою. – Інколи такий струс допомагає тимчасово розсіяти хронічне глупство і враз порозумніти».

Вже й Тетяна зрозуміла, що різкувато повелася, і теж не знала, як виправити положення. Щоправда, вона не дуже цим переймалася.

І ось непомітно для обох Грицько заговорив про свою одинокість, про смерть батьків, про пустоту свого внутрішнього світу, про те, як важко йому вийти зі своєї шкаралупки, про невпевненість у собі, свою нерішучість, свої помилки, сумніви й апатію…

– Я хочу ніколи з тобою не розставатися, завжди бути разом. Не знаю, як про це сказати, – бубнів він. – Боюся здатися смішним, але кращих слів ще не придумано: я кохаю тебе і прошу твоєї руки. Виходь за мене заміж.

Тетяна заклопотано наморщила чоло: він готувався до такої розмови чи вона викликана її норовистістю? Гаразд, розберемося. І вона полегшено засміялася.

– Чим же ти нерішучий? Намовляєш на себе! Ти нормальний хлопець. Не скажу, що твої слова виявилися несподіваними для мене. Але я маю подумати. Давай, знаєш що? Давай подивимося твій домашній фотоальбом, я хочу побачити тебе маленьким, подивитися, якими були твої батьки.

Грицько підійшов до книжкової шафи і з нижньої її тумби дістав альбом доволі великого формату.

– Тут не все приклеєне й прикріплене, багато фото зберігаються в розсипаному стані, – він обережно простягнув Тетяні альбом, не змінюючи його горизонтального положення. – Ти дивись, а я піду покурю, можна?

Тетяна тільки мовчки кивнула.

Дитячих фотографій виявилося небагато, та й ті були тільки з раннього дитинства. Складалося враження, що у зрілому віці Грицькові батьки вже хворували й не мали ні змоги, ні бажання милуватися сином, займатися будь-чим крім своїх основних обов’язків. Хлопчик був дуже гарненьким, чорнявеньким карапузиком, і залишався таким десь літ до дванадцяти. А потім воднораз витягнувся, зміцнів і його очі набрали чарівного кольору осінніх чорнобривців, були так само волохаті від довгих вій і вкриті тонкою заволокою, як туманцем.

Зате було багато знімків з Грицькового дорослого життя, зокрема весільних. Тетяна перегорнула один-два загальних знімки, роздивилася їх і відклала. Затим дістала декілька з крупними планами, розкрила їх віялом на долоні, і раптом її очі пришерхнули й вигострилися, неначе вона побачила щось таке неочікуване й настільки неприйнятне, що мала негайно приймати якесь важливе рішення, може, про кардинальні зміни вже з наступної миті. Вона відклала фото й з биттям серця закрила очі. Доля! Це доля веде її такими покрученими стежками. А від долі, як відомо, не сховаєшся. «Ось ми й дійшли до відкритого двобою, – подумала Тетяна. – Доля не просто немилостива до мене останнім часом, не просто посилає мені неприємні збіги обставин, вона кидає мені виклик, який я не можу не прийняти. Отож, досить ухилятися, уникати двобою з нею, треба повернутися обличчям до чергової небезпеки й вигукнути: “Іду на ви”».

Зайшов Грицько.

– Як ти тут, не нудьгувала? – Тетяна здалася йому ще більш вдумливою і твердою, ніж була тоді, коли він виходив надвір, і це його занепокоїло.

– Все гаразд. Приготуй каву, – жорстко попросила – ні, наказала – вона у відповідь на його запитання.

Готувати каву Грицько любив більше, ніж пити, тому в нього це був улюблений ритуал частування гостей і для цього все й завжди трималося напоготові. Він швидко ввімкнув електричний чайник, дістав з полиці кавоварку, висипав туди перетерті зерна, додав цукру й приготував дві гарні чашки з блюдцями. Поки він готувався, поспів окріп. До вітальні Грицько повернувся з невеликою тацею, де стояли кава, цукерки й невеликі вазочки, наповнені парниковими полуницями зі сметаною. Але Тетяна навіть не усміхнулася на його старання.

– Ти жалівся, що твоє життя є безсенсовним, – сказала вона. – А мені воно видалося раєм. Справді, ти господар у власному домі, позбавлений будь-яких сімейних пут, обов’язків, весь світ до твоїх послуг, якщо придумається порозважатися. Хоч мені й Славгород видається гарним місцем для пристойного життя. Тут ти завжди вільний, ніхто не примушує тебе до будь-чого. Чого тобі не вистачає, що тобі ще треба?

Мить була надто серйозною для того, щоб відреагувати легко, просто чемно, адже чітко вловлювалося те, що лежало в підтексті сказаного. Грицько сів, склав руки на колінах і подивився на Тетяну.

– Що тебе непокоїть? – стривожено запитав він. – Я зрозумів, що без тебе цей світ мені не потрібен, а з тобою він стане в тисячу разів принаднішим. Це кохання. Не імпульсивне, не гарячкувате, не сліпе, а виважене, перевірене. Я думав про тебе, ще як тільки дізнався від Дарки, що ти… Словом, ти тоді ще в Києві була. Правильно, твій вчинок зробив мене сміливішим і вимогливішим до себе, бо я відчув, що небайдужий комусь, навіть більше того – комусь потрібний. А до того ж я взнав тебе ближче, і ти виявилася такою… Ти справжня, справедлива, надійна, рішуча. Нехай я не знаходжу слів, але ж ти мене розумієш. Так?

– Здається, розумію.

– Я вдячний Дарці, що вона мене відчортувала за тебе і тим відкрила очі. Вдячний Клавці, Ірині, які тримали мене під своїм захистом і не допускали до мене легковажних жінок. Я вдячний тобі, що у тяжку хвилину ти мене погукала і дала змогу довести своє ставлення до тебе. А також допомогла перевірити, від чого моє серце починало битися при згадуванні твого імені. Я кохаю тебе. Будь зі мною. Давай одружимося прямо завтра, сьогодні, негайно.

– Прямо зараз? – посміхнулася Тетяна.

– Так!

– Ну що ж, – сказала дівчина, – тепер настала черга сповідуватися мені.

На мить здалося, що наразі вона ладна вивернути перед Грицьком всю душу, наговорити про свої тяжкі випробування, про хвилини розпачу й про миті перемог. Але ось в її очах з’явилося вагання, роздуми, виникло нове переконання, і все знову щезло. Вона поблажливо посміхнулася, кволо знизала плечима.

– Я вже казала тобі, – продовжила Тетяна рівним тоном, опанувавши себе, – що останні випробування, котрі звалилися на мене, дуже змінили мій світогляд і навіть характер. Мені прояснилася мета і справжня ціна життя. І всі мої переконання зазнали великих змін, а це позначиться й на вчинках. Не може не позначитися. Поки що я тільки призвичаююсь до себе нової, розмірковую над своїми прозріннями, а повернусь до активної діяльності і, впевнена, багатьох здивую і новою енергією, і новими починаннями. Для чого я це кажу? Може, ти полюбив мене колишню? Може я, така, як тепер, тобі не сподобаюся? А тієї Тані, яку ти знав раніше, вже немає, Гришо. Ніде немає.

– Ні, – Грицько не міг приховати дрижання губ, – тієї Тані я фактично не знав, я тільки бачив її інколи і вмів впізнавати. А по-справжньому я взнав тебе теперішню. Таню, ти згодна на мою пропозицію? – не відступався він від своєї думки.

– Так, Гришо. Давай спробуємо.

Вона прислухалася до себе, немов вивчала, чи пішов уже від неї той кепський настрій духу, який раптом напав був. Але нам з вами в її душу входити заборонено, і тому невідомо, що вона там, в собі, знайшла.

Вони з Грицьком покінчили з десертом і пересіли на диван, продовжуючи бесідувати ні про що. Вікна, захищені сіткою від комарів, були настіж відчинені, і в кімнаті стояв свіжий запашний дух. Раз у раз сюди, перекриваючи гучність телевізора, долинали крики невгамовних дітей, сміх юнаків, які тискалися з дівчатами під парканами, скрипіння стільців і спори сусідів, які групами грали в доміно й у дурня.

Грицько боявся дихати, йому весь час здавалося, що Тетянині слова почулися, а перепитувати він не наважувався. Ніби ненароком він пару разів торкнувся її руки і впевнився, що вона не одсмикується від нього.

– Гришо, а хто ці люди? – Тетяна показала на стіл, де все ще лежали альбом і кинуті нею фотографії. – Їхні фотографії знаходяться зверху.

– Оце? – Грицько підняв якийсь знімок і показав їй.

– Ні, там стоїть дівчина з штучними квітами в зачісці, а її обнімає молодий чоловік.

– Оце?

– Так.

– Так це ж Карина, моя перша дружина, з братом. Ти ж її сто разів бачила, на весіллі у нас гуляла! Не впізнала?

– Бачила, – погодилася Тетяна. – А не впізнала. Бачу, що знайома, а хто, не зрозумію. А оце її брат? Як його звати?

– Давид.

– Галавадзе Давид Гургенович, – по складах промовила Тетяна, ніби пригадуючи щось давнє-давнє. – Так, я не помилилася?

– Атож! А дружина моя була Карина Гугренівна Галавадзе. Як добре, що у тебе відновлюється пам’ять.

– Дружба народів, значить, – роздумливо підбила підсумок дівчина. – Розумію, отже, Катерина… Так оце в тебе від нього машина? – вже жвавіше уточнила вона.

– Сповістив, що скоро приїде по неї, – відповів Грицько. – Та чорт з ними! – Він змахнув фотографії разом з альбомом зі столу, недбало кинув на своє місце. – Не варто під ніч таку гидоту згадувати. Я їх спалю, щоб вони нам настрій не псували.

– Свої фотографії не забудь залишити, – насмішкувато попередила дівчина.

Здавалося, до цих двох знову повернувся святковий настрій, підсилений домовленістю про майбутнє одруження.

– Ой, зараз буде чергова серія «Сліду», – погукав Тетяну Грицько, запрошуючи знову повернутися до телевізора. – Сідай, дивись, а потім мені розповіси. А я поки що приберу зі столу й перемию посуд.

Цей фільм вони не додивилися.

На дивані залишився Тетянин халат, білизна, навіть хатні пантофлі стояли тут – як тільки звільнився, Грицько роздяг її й відніс у спальню, а там обережно поклав на своє широке ліжко.

Вони довго любилися, вже й сонце обігнуло зворотний бік землі, наблизилося до обрію, і його перші промені розчинили чорноту ночі, а Грицько повільними й обережними рухами видобував з Тетяни хрипке дихання й стогони. Йому подобалося, що вона, не будучи холодною, не поривалася вдовольняти партнера, а наче без будь-якого старання зі свого боку, без напруги, однак з задоволеним відголосом приймала те, що він їй давав. Вона дозволяла себе кохати, була розкутою, приязно сприймала вигадливість, але все це робила без поспіху, без жадібності й безсоромно проявленої жаги до насолоди. Як земля, – подумав Грицько, – наливається грізною хіттю й повнішає од розпалення, затим довго-довго ніжиться в ньому й поволі скидає напругу через затаєно-бурхливий екстаз, витончується і знову схильна до продовження. Йому уявлялося високе хлібне колосся, яке наливається об’ємом, тяжіє сочистим зерном, а потім дозріває на сонці, твердіє й трохи зменшується в розмірах, готуючись до нового кола життя. Так і ця жінка. І все в неї виходило пасивно й кволо, без нав’язування чоловікові темпу, пози чи якихось відчуттів. Вона залишала за ним обов’язок дбати про самого себе і для цього просто віддавалася на його ласку і не боронила йому нічого. Віддавалася й не боронила нічого! Справжня жінка! Грицька це страшенно заводило. Його руки не відривалися від Тетяниних грудей, живота, лобка, над яким він прощупував себе самого й м’яв те місце ритмічно й подовгу. Він пестив усі її чутливі місця, впивався пальцями в стегна й сідниці, розводив їх врізнобіч, наче хотів ще більше зануритися в її тепло. Гладив ноги, що лежали на його плечах і інколи тормосили його вуха чи впиралися в груди й злегка боронилися од любовного натиску.

– Не квапся, я відпочину, – шепотіла тоді Тетяна.

– Я тільки колихатиму твоє тіло, – просив Грицько, не покидаючи її, водночас милуючись вільно розкиданими руками, закинутою назад головою й розстеленим по постелі довгим волоссям. – А потім ти скажеш «іще», і я леліятиму тебе собою.

Він знав, що вміє бути вправним коханцем, терплячим, сильним, невтомним. Його вигадки вистачить не на одну ніч, і жодного разу він не повториться. Тетяна не заскучає з ним.

Розділ 6

1

Звістку про те, що для неї є гарна травниця, Тетяна сприйняла з ентузіазмом – час збігав швидко, літо минало і треба було використовувати будь-яку нагоду й кожну хвилину, щоб покращити своє здоров’я, яке зазнало тяжких випробувань. Над усе їй подобалося, що ця жінка мешкала в покинутому хуторі, де є повно зелені, на грядках ростуть чудові чисті овочі і поряд тече Дніпро. Там можна вволю побігати босоніж, прогріваючи підошви ніг розтертим і нагрітим на сонці чорноземом. Звідкись вона знала, що саме такі нехитрі процедури дерматологи рекомендують для загартування шкіри, позбавлення від грибків, екзем, лишаїв чи інших неприємних захворювань, спричинених зниженням імунітету. Може, їй це казали в Києві, коли лікували алергію? Байдуже. Головне, що це їй піде на користь. А ще там можна купатися в річці, вигрівати кістки на розпечених валунах, розкиданих вздовж берега, приймати сонячні ванни і витримувати строгу дієту, про яку казав Грицько. Чудово!

Не підходило їй тільки те, що ця травниця пропонувала таким пацієнтам на термін лікування повністю перебиратися до неї. Не могла Тетяна тепер залишати Грицька одного, особливо вночі, коли поряд нікого немає. Ні, її непокоїли не амурні інтереси, про які найперше, може, й він подумав би, якби вона йому прямо про це сказала. Тут було інше. Як відомо, нормальні люди подароване назад не забирають, за будь-яких обставин. А тут ось якийсь сумнівний прищ пообіцяв приїхати й забрати назад машину. Ніхто не заперечує – подарунок цей надзвичайно дорогий і, як розповів Грицько, свого часу він був зроблений зопалу, тому будь ласка: вам – ваша машина, нам – наш спокій.

І все-таки, і все-таки… З урахуванням побачених фотографій, знаючи тепер, ким є той горе-родич, над цим варто було розкинути мізками. І Тетяна розкинула. Виходило, що від дня Грицькового розлучення до сьогодні проліг більший проміжок часу, ніж термін його подружнього життя з Кариною. І весь цей час подарована машина залишалася в нього, бо про неї ніхто не згадував: ні Карина, ні її щедрий братик. Значить, вона була їм непотрібна, не вписувалася або в стиль життя, або в конкретні його умови. Що ж тепер у них змінилося, які кардинальні події відбулися, що підхльоскують до настільки ґрунтовного перегляду своїх недавніх вчинків? Зміни на краще? У таких відірваних субчиків, якими були надбані Грицьком «близькі», це навряд. А зміни на гірше ведуть за собою, як невідворотній наслідок, безгрошів’я. Отже, молодик їде до Грицька вибивати з нього гроші, а приводом до цього вибрав машину. А це вже серйозно, бо Грицько на ній все-таки їздив, що на ній позначилося. Значить, причепитися негіднику буде до чого.

Це доволі відома авантюрна операція – під якимсь слушним приводом втюрити людині коштовний подарунок, витримати чималенький термін, а потім знайти зачіпку для розірвання колишніх стосунків і для здирання процентів за користування подарованим.

Отже, як зазвичай буває в подібних випадках, спочатку Грицькові запропонують купити машину в колишнього родича, а в разі його незгоди – оплатити амортизацію. Причому амортизацію нарахують так, що вона складе суму, не меншу залишкової вартості машини. Наприклад, визначать пробіг і застосують для його оплати таксистські тарифи. Хоч круть-верть, хоч верть-круть, а проблем і неприємностей Грицькові не минути, як не обійтися без побитої пички.

Як Тетяна, передбачаючи такі ускладнення, могла залишати Грицька віч-на-віч з ними? Як могла ризикувати, дозволяючи лихим людям нав’язувати недосвідченому й простодушному хлопцю бандитські розбірки? Ніяк. Мусила боронити його сама всіма засобами. Причому так, щоб і самому Грицьку про це не сказати, бо є в даній ситуації така вкрай незручна, навіть небезпечна річ, як чоловіча самовпевненість, зарозумілість, пиха і ще всяка мура, про яку добре тільки патякати.

Не підозрюючи, яку гірку пігулку підготувала йому доля, Грицько нарешті вгомонився й задрімав, а дівчина лежала, не склепивши повіки, зітхала і ще довго шукала вихід із обставин, в які він потрапив, довго продумувала підходи до нього, нарешті зважилася. Вранці розбудила його на роботу і, поки він збирався, із залишків вчорашньої святкової вечері зготувала сніданок.

– Їж сам. Я снідаю тільки кавою, – попередила вона Грицька. – До того ж я маю перед від’їздом забігти додому, там і перекушу щось.

– Перед яким від’їздом? – отетерів Грицько. – Ти ж щойно приїхала? І для чого тобі додому, де все без тебе стоїть пусте й безжиттєве? Тепер тут твій дім.

– Так, дякую. Мені треба було в Дніпропетровську вийти, але ти мене ждав у Синельниковому, і я вирішила не затримуватися. Тепер спокійно з’їжджу туди й сюди, мушу в банк заглянути.

І це була правда. Тетяна зі змішаним почуттям радості, подивування й сумніву дізналася, що має в своєму розпорядженні декілька банківських сейфів, де зберігаються не тільки гроші, але й документи на нерухомість, і, що наразі було особливо важливо, деякі засоби особистого захисту від нападників. Зрештою, подумала вона після першого приголомшення, викликаного цим відкриттям, нехай в усній формі, але саме на її користь було зроблено заповіт. То хіба не треба поважати волю заповідача? А потім вона зрозуміла, що має подбати про збереження цих коштів, і не просто збереження, а зробити так, щоб вони працювали, а не ховалися в залізних ящиках. Але в Москві вона побоялася відкривати депозитні вклади, бо не хотіла користатися знайденими документами на інше ім’я, на ім’я людини з російським громадянством. Хтозна, до чого воно могло б її привести. З цим ім’ям їй вистачало інших клопотів. Тому там вона нічого змінювати не стала. А Проталіна Тетяна Іванівна, вона напевне знала, нічим себе не заплямувала і може спокійно й безпечно користуватися своїми правами зберігати гроші на банківському рахунку. Принаймні те, що ховав в собі Ю-Банк, можна було спокійно довірити депозиту на це ім’я. Ось для цього й для дечого іншого Тетяна поспішала в обласний центр.

—Так у скільки тебе сьогодні зустрічати назад? – безтурботно запитав Грицько, коли вони удвох дійшли до Тетяниної хати і мали тут розстатися.

– Не треба мене зустрічати.

– Чому це?

– Не хочу звикати до зайвої уваги, – не помічаючи Грицькового занепокоєння, відповіла Тетяна. – Сьогодні залишусь вдома, а завтра постараюсь знайти ту жінку-травницю, про яку ти казав, і влаштуюсь у неї на два тижні. А ти відпочивай, збирайся з думками.

– Таню, – захникав Грицько, – ми ж учора домовилися, що не розлучатимемося більше. Ти мені обіцяла. Пам’ятаєш?

– Ого-го! Коли це ще буде? Для чого давати людям привід язиками плескати? Ну переночувала я в тебе одну ніч, так це ще можна зрозуміти. А як почну щоночі до тебе бігати, то про мене інше подумають. Скажуть, що я в гульки пустилася, це негарно. Ти маєш дбати про мою репутацію.

– Як «коли буде»? Давай прямо завтра розпишемося! Репутація… Я сьогодні ж піду в сільраду і попрошу назавтра нас розписати.

– Завтра будній день, ти мусиш працювати, а не по Загсам бігати, – нагадала дівчина. – До того ж, в мене сукні відповідної немає.

– Та наплювати! – Грицько спересердя колотив себе кулаками по боках. – У мене теж немає. А вони тільки по буднях і розписують, щоправда без урочистих церемоній, а тихо-мирно. Так що, домовлятися?

– Назавтра?

– Так.

– А не пошкодуєш, що квапився?

– Яке квапився? Вже цілий вік чекаю! Увесь Славгород на мене дивитися втомився.

– Гаразд, домовляйся, поки я не передумала.

– Значить, я негайно подаю заяву від свого імені, а ти з цього моменту вже вважаєшся моєю нареченою і маєш повне право ночувати у свого жениха. Отак!

– Отак! – повторила за ним Тетяна. – Розпишемося і проводитимемо медовий місяць в різних місцях.

– В різних? Чому?

– Ну, я лікуватимуся у травниці, а ти кукуватимеш вдома.

– Так поки в мене є машина я тебе возитиму туди й назад.

– Добре, якось влаштуємося.

– Я по тебе виїду до вечірньої електрички на Запоріжжя, – попередив Грицько.

Грицько пішов на роботу. Йому зробилося легше на душі, проте він не припиняв думати про те, що справді тиха Тетяна змінилася, й тепер не знаєш, чого від неї ждати. Така заповзятлива, самостійна, що у неї ні в кому немає потреби. Поза сумнівом, вона порядна й надійна, з розвиненим почуттям міри й такту, але надто… Як сказати? Навіть не норовлива, а радше незалежна. Треба скоріше її загнуздувати, бо відтак вона й зовсім одиначкою залишиться. А така розумна й обдарована на жіночість людина не повинна пропадати!

2

Мотатися на лікування до травниці Тетяна відмовилася. Що то за лікування наїздами, коли вимагається не просто пити-їсти, виконувати рекомендації дієти й робити процедури, а взагалі дотримуватися іншого режиму життя? Треба забути про турботи, скинути з себе всі клопоти, припинити хвилюватися з приводу й без, менше забивати голову телевізором і більше вчитися спорідненню з природою у свійських тварин, зокрема у кішок. Отак вміти споглядати довкілля, жити за годинником сонця й дбати тільки про себе, як вони.