Текст книги "Імена твої, Україно"

Автор книги: Иван Корсак

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 21 страниц)

половині 1253 року взяттям села Калєнбергдорф завдати сильного удару конкурентці

Гертруді. Незначні шанси на втілення в життя своїх очікувань від Австрії стали

причиною того, що вже влітку 1253 року Роман Галицький покинув свою дружину

Гертруду та їхню спільну дитину й повернувся в Угорщину».

Хьонш Йорг К. Премисль Отакар ІІ фон Бьомен. Золотий король. – Грац:

Стирія, 1989.

[33] http://www.genealogie-mittelalter.de/premysliden_herzoege_von_boehmen_

maehren/gertrud_von_oesterreich_1288_babenberger_staufer_premysliden/gertrud_von_

oesterreich_markgraefin_von_baden_+_1288.html

«Au.er Kaiser FRIEDRICH II. (13.12.1250) und Gertruds zweitem Gatten, demMarkgrafen Hermann von Baden (4.10.1250), waren daran auch die WITTELSBACHER

– Herzog Otto II. von Bayern – und der ungarische Konig Bela IV. beteiligt. Einer von

dessen Verwandten, Furst Roman von Galizien, hatte die BABENBERGERIN geheiratet,

nachdem sie zum zweitenmal verwitwet war».

Kuthan, Jiri «Premysl Ottokar II. Konig, Bauherr und Mazen. Hofische Kunst im

13. Jahrhundert». Bohlau Verlag Weimar 1996.

[33] «Окрім Імператора Фрідріха ІІ (13.12.1250) та другого чоловіка Гертруди

макграфа Германа фон Бадена (4.10.1250), мали зв’язки з родом Бабенбергів також

представники династії Віттельсбахер – герцог Отто ІІ фон Баєрн та угорський король

Бела IV. Один з його родичів, князь Роман Галицький, одружився із бабенбергеркою

(Гертрудою), після того як та вдруге стала вдовою».

Кутан Їрі. Премисль Оттокар ІІ. Король, розбудовник та меценат.

Придворне мистецтво 13 століття. – Веймар: Бьоляу, 1996.

[34] http://www.mittelalter-genealogie.de/mittelalter/koenige/ungarn/bela_4_

koenig_von_ungarn_1270.html

«In der Folgezeit verband sich Gertrud von Babenberg mit Konig Bela IV. von Ungarn,

der auch seinerseits seine auf babenbergisches Gebiet noch nicht aufgegeben hatte.

Zugleich heiratete sie 1252 den mit Konig Bela verwandten Fursten Roman von Halicz.

1253 unternahm Bela, verbundet mit Herzog Otto von Bayern und Herzog Boleslaw von

Krakau und mit Roman, einen Angriff auf Mahren und Osterreich. Aber die Kampfe

endeten wenig erfolgreich und Roman konnte sich in Oterreich nicht durchsetzen».

Lechner, Karl: Die Babenberger Bohlau Verlag Koln 1985 Seite 213, 291, 296,

300.

216216

[34] «Пізніше Гертруда фон Бабенберг породичалася з угорським королем Белою

IV, який, зі свого боку, ще не відмовився від власних вимог щодо бабенберзьких

володінь. 1252 року вона одружилась із родичем короля Бели князем Романом

Галицьким. 1253 року Бела разом із герцогом Отто фон Байєрн, краківським герцогом

Болеславом та Романом, здійснив напад на Моравію та Австрію. Але бої були не

надто успішними і Роман більше не міг залишатися в Австрії».

Лєхнер Карл. Рід Бабенбергерів. – Кьольн: Бьоляу, 1985. – С. 213, 291, 296,

300.

[35] http://www.umiz.at/geschichte/geschichte3.html

Текст без автора:

«Der ungarische Konig Bela IV. hatte ebenfalls die Absicht, einen Teil des Erbes der

Babenberger fur sich zu gewinnen. Deshalb fiel er einerseits in Osterreich und in Ottokars

Markgrafschaft Mahren ein, andererseits bewog er die verwitwete Babenbergerin Gertrud,

Roman, den Sohn seines Vasallen, des Hlitscher Herzogs Danilo, zu heiraten. Allein, dies

fuhrte Bela nicht an sein Ziel, daher griff er nicht nur Ottokars Land an, sondern bat auch

den Papst um Hilfe».

[35] «Угорський король Бела IV мав також намір забрати собі частину спадку

роду Бабенбергів. Тому, з одного боку, він увірвався в Австрію та в маркграфство

Оттокара Моравію і, з іншого боку, схилив овдовілу Гертруду фон Бабенберг до

одруження із Романом, сином свого васала галицького князя Данила. Однак це не

наблизило Белу до бажаної мети, а тому він не лише нападав на землю Оттокара, а й

просив також допомоги у Папи».

[36] http://homestayfinder.com/Dictionary.aspx?1=en&q=Daniel_of_Halych

«In 1205, after the death of his father, Roman Mstyslavich, the ruler of Halych-

Volynia, the boyars of Galicia forced the four-year-old Danylo into exile with his mother

Anna of Byzantium and brother Vasylko. After the boyars proclaimed one of their own as

prince in 1213, the Poles and Hungarians invaded the principality, ostensibly to support

the claims of young Danylo and Vasylko, and divided it between themselves. In 1219 he

renounced his claims to Halych in favour of his father-in-law Mstislav the Bold.

In 1221 Danylo re-established his rule over Volhynia, where the boyars and populace

had remained loyal to his dynasty. By 1238, he had defeated the Teutonic Knights, and

regained most of Galicia, including the capital at Halych. While the Prussians were under

pressure from the Teutonic Order, Daniel attempted to conquer the related Yatvingians.

The following year, Danylo acquired Kyiv, the traditional capital of the defunct state

of Kyivan Rus’. Faced with the Mongol menace, he sent his commander Dmytro to defend

the city. However, after a long siege its walls were breached and despite fierce fighting

within the city, Kyiv fell on December 6 1240 and was largely destroyed. A year later, the

Mongols passed through Galicia and Volhynia while campaigning against the Poles and

Hungarians, destroying Halych. On 17 August 1245, Danylo defeated a combined force of

the Prince of Chernihiv, disaffected boyars, and Hungarian and Polish (see also Order of

Dobrin) elements at Yaroslav and finally took the remainder of Galicia, thus reconstituting

his father’s holdings. He made his brother Vasylko ruler of Volhynia and retained the

Galician title for himself, though he continued to exercise real powers in both places».

217

[36] «У 1205 році, після смерті свого батька, Романа Мстиславовича, правителя

Галицько-Волинського князівства, бояри Галичини вислали чотирирічного Данила

у заслання разом з його матір’ю Анною Візантійською та його братом Васильком.

Після того як у 1213 році бояри проголосили одного з бояр князем, поляки й

угри окупували Галицьке князівство, нібито для підтримки прав на правління

молодих князів Данила і Василька й поділили князівство між собою. В 1219 році

Данило відмовився від своїх прав на правління на користь свого тестя Мстислава

Хороброго.

1221 року Данило відновив свої права на княжіння над Волинню, де бояри і

населення ставились лояльно до його династії. Уже в 1238 році він розгромив

тевтонських рицарів і відновив свою владу у більшій частині Галичини, включаючи

столицю Галич. Доки прусси були під владою Тевтонського Ордену, Данило зробив

спробу захопити ятвягів, які примикали до Галичини.

Наступного року Данило заволодів Києвом – традиційною столицею вже не

існуючої Київської Русі. Зіштовхнувшись з монгольською загрозою, він послав

свого воєначальника Дмитра на захист міста. Однак після довгої облоги стіни міста

були проломані і, незважаючи на відчайдушну боротьбу в середині міста, Київ

здався 6 жовтня 1240 року і був зруйнований вщент. Через рік монголи спустошили

набігом Галичину і Волинь, зруйнували Галич, маючи за мету дістатися Польщі й

Угорщини.

17 серпня 1245 року розгромив об’єднані сили князя чернігівського, приборкав

бояр, поляків та угрів у Ярославі (дивись також Договір в Добрині) і взяв владу

над рештою Галичини, відновивши тим самим всі володіння свого батька. Він

призначив свого брата Василька правителем Волині, залишивши за собою титул

князя галицького, що давало йому можливість вважатися реальним правителем в

обох князівствах».

[37] «Danylo’s domestic policies focused on stability and economic growth. During

his rule, German, Polish, and Ukrainian merchants and artisans were invited into Galicia,

and numbers of Armenians and Jews established themselves in the towns and cities.

Danylo founded the towns of Lviv (1256) and Kholm (naming the former for his son),

and fortified many others. He appointed officials to protect the peasantry from aristocratic

exploitation and formed peasant-based heavy infantry units».

[37] «Внутрішня політика Данила зосереджувалася на стабільності та

економічному зростанні. Протягом його правління німецькі, польські, українські

торговці та ремісники були запрошені в Галичину, і багато вірменів та євреїв

оселилося у великих та маленьких містах. Данило заснував місто Львів (1256) та

Холм (Львів назвав на честь сина) і укріпив багато інших. Він призначив людей, які

мали б захищати селян від аристократичної експлуатації та сформованих великих

піхотних об’єднань, що складалися із селян».

[38] «Yet Danylo’s successes and his failed defense of Kyiv attracted the further

attention of the Mongols. In 1246, he was summoned to the capital of the Golden Horde at

Sarai on the Volga River and was forced to accept Mongol overlordship. According to the

Ukrainian historian Orest Subtelny, Danylo was handed a cup of fermented mare’s milk by

the Mongol khan Batu and told to get used to it, as «you are one of ours now».

218218

[38] «Однак успіхи Данила і його невдала оборона Києва постійно привертала

увагу монголів. У 1246 році його викликали в столицю Золотої Орди Сарай на Волзі

і він змушений був визнати свою підлеглість монголам. За свідченням українського

історика Ореста Субтельного, монгольським ханом Батиєм, Данилові була піднесена

чаша з кумисом, який сказав йому звикати до цього напою, позаяк «ти тепер один

із нас».

[39] «While formally accepting the Mongols as overlords, and supplying them with

soldiers as required, Danylo built a foreign policy around opposition to the Golden Horde.

He established cordial relations with the rulers of Poland and Hungary, and requested

aid from Pope Innocent IV in the form of a crusade. In return for papal assistance,

Danylo offered to place his lands under the ecclesiastical authority of Rome, a pledge

never realized. Wooed by the prospect of extending his authority, the pope encouraged

Danylo’s resistance to the Mongols and his Western orientation, and in 1253, had a papal

representative crown Danylo at Dorohochyn on the Bug River. The following year,

Danylo repelled Mongol assaults on Ponyzia and Volhynia and dispatched an expedition

with the aim of taking Kyiv. Despite initial successes, in 1259, a Mongol force under

Burundai entered Galicia and Volhynia and offered an ultimatum: Danylo was to destroy

his fortifications or Burundai would assault the towns. Danylo complied and pulled down

the city walls».

[39] «Формально сприймаючи монголів як повелителів та, як було домовлено,

постачаючи їх солдатами, Данило побудував зовнішню політику на опозиції Золотій

Орді. Він налагодив теплі відносини з правителями Польщі та Угорщини, він просив

про допомогу в формі хрестового походу у Папи Невинного IV. У відповідь на

допомогу Папи він запропонував дати власні землі під церковне володіння Риму,

хоча це так і не стало реальністю. Добиваючись можливостей розширення влади,

папа заохотив протистояння Данила монголам та його західну орієнтацію, і вже 1253

року представник папи коронував Данила в Дорогочині на річці Буг. Наступного

року Данило відбив напади монголів на території Пониззя та Волині й пішов у похід

з метою взяти Київ. Незважаючи на початковий успіх, 1259 року монгольські війська

Бурундая увійшли в Галичину та Волинь і запропонували ультиматум: Данило був

змушений знищити власні укріплення, інакше Бурундай напав би на міста. Данило

погодився та зруйнував мури міста».

[40] «In the last years of his reign, Danylo engaged in dynastic politics, marrying a

son and a daughter to the offspring of Mindaugas of Lithuania and acquiring territorial

concessions in Poland from the latter. He also arranged for the marriage of his son Roman

to Gertrude, the Babenberg heiress, but was unsuccessful in his bid to have him placed on

the ducal throne of Austria. By his death in 1264, Danylo had reconstructed and expanded

the territories held by his father, held off the expansionist threats of Poland and Hungary,

minimized Mongol influence on Western Ukraine, and raised the economic and social

standards of his domains».

[40] «В останні роки свого правління Данило взявся за власну династичну

політику, одруживши сина та дочку із нащадками Міндаугаса Литовського та маючи

за те від останнього територіальні уступки в Польщі. Він також організував весілля

219

свого сина Романа із Гертрудою, Брагденберзькою спадкоємицею… До своєї смерті

1264 року Данило перебудував та розширив території, здобуті його батьком, запобіг

загрозам експансії Польщі та Угорщини, мінімалізував вплив монголів на Західну

Україну, підняв економічні та соціальні стандарти своїх володінь».

220220

НАШИХ ПРАДІДІВ ВЕЛИКИХ…

На превеликий сум, урядування королів України Юрія І та Юрія ІІ зовсім мало

досліджене і в нас, і за рубежем. З цитованого нижче уривка Пола Магочі може

випливати думка, що то при них почала занепадати Волинсько-Галицька держава.

Насправді, попри необхідність боронитися від численних зовнішніх загроз, ці королі

вміло дбали про добробут люду. Інакше звідки в літописах з’явилися б записи «за

його влади тішилася українська земля миром і славилася багатством». Обом королям

вдавалося відновлювати митрополію, а Юрій ІІ ще й з успіхом запроваджував

європейське самоуправління – магдебурзьке право. На жаль, обставини інколи

дужчі за людські зусилля, нехай то і зусилля королівські. (Делікатно кажучи, з

некоректного твердження про заселення західноукраїнських земель русичами лише

в другій половині ХІІІ століття можна хіба всміхнутися…).

 Болить інше: а як же ми ставимося до пам’яті цих славних предків? Препогані

ми правнуки… На час здачі цієї книги в друк не пошановано пам’яті короля Данила

бодай меморіальною дошкою в Холмі, де похований Данило Галицький. Ще гірша

справа з могилами королів Юрія І та Юрія ІІ. Журналіст і письменник О. Сінкевич

провів газетярське розслідування й опублікував гіркий матеріал «Українські королі

творять дива через… 700 років після смерті». Чудодійні діла тут справді давно

відбуваються, сюди приходять прочани. А ймовірні могили українських королів

знаходяться поміж картопляної гички і по них гребуться кури. На розі Старої і Нової

Островецької у Володимирі, просто на городі, стоїть тріснутий від часу і підпертий

хрест, на якому ледве видніється надпис польською мовою. І нецікаво владі провести

археологічне та історичне дослідження, залучити до цього фахівців та пошанувати

пам’ять українських королів у державі на ймення Україна.

[41] http://www.brozbar18.webpark.pl/slownik/teks/galicja.html

http://www.rycerstwopodkarpacia.republika.pl/pulnarowicz/rozdz3.htm

http://209.85.129.104/search?q=cache:wwFmcnsk7wMJ:www.geocities.com/

staszekkos/h1.htm+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=clnk&cd=15&gl=ua

http://209.85.129.104/search?q=cache:_QFrlCRetC0J:www.kki.pl/pioinf/przemysl/

dzieje/rus/rus2.html+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=clnk&cd=16&gl=ua

http://209.85.129.104/search?q=cache:VIhi8HGQKVgJ:www.mors.opus.chelm.pl/

wolauhruska/historialong.htm+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=clnk&cd

=18&gl=ua

http://209.85.129.104/search?q=cache:Nay5EGQHMXwJ:www.lwow.com.pl/

grodzisk.html+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=clnk&cd=19&gl=ua

http://209.85.129.104/search?q=cache:cHq1lIIFdVYJ:www.nonpossumus.pl/

biblioteka/feliks_koneczny/panstwo/VIII.php+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk

&ct=clnk&cd=33&gl=ua

221

http://209.85.129.104/search?q=cache:GuYfnxYboh8J:www.strachocina.przemysl.

opoka.org.pl/parafia-kostarowce.html+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=

clnk&cd=48&gl=ua

http://209.85.129.104/search?q=cache:5mRqp1Xve6kJ:www.strachocina.premysl.

opoka.org.pl/historia/dzieje.html+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=clnk&cd=57&gl=ua

http://www.strachocina.przemysl.opoka.org.pl/historia/dzieje.html

Wladyslaw Henryk Piotrowski

Piotrowscy ze Strachociny w Ziemii Sanockiej

«Czas panowania ksiazat ruskich to okres nieustannych walk wewnetrznych i

zewnetrznych, ktore pustoszyly kraj i dziesiatkowaly ludnosc. W roku 1323 na tron

halicki wstapil Boleslaw, syn Trojdena, ksiecia mazowieckiego (przyjal on imie Jerzy,

Jurij). Byl on szwagrem Kazimierza Wielkiego (zona jego byla Eufemia, corka wielkiego

ksiecia litewskiego Giedymina, jej siostra, Aldona, byla krolowa Polski, zona Kazimierza

Wielkiego). Boleslaw Jerzy zmarl bezpotomnie, otruty przez bojarow, w 1340 r., zapisujac

w testamencie swoje ksiestwo, za zgoda miejscowych bojarow, Kazimierzowi, krolowi

Polski. Kazimierz, realizujac testament, zajal tereny Rusi Halickiej, mimo sprzeciwu

Wegier i Litwy, w tym w pierwszej kolejnosci najdalej na zachod wysunieta Ziemie

Sanocka.

W. Marczak przytacza w swojej ksiazce opinie historykow ukrainskich (Zubrackiego

i Ladyzynskiego), wedlug ktorych ostatni ksiaze halicki Jerzy Trojdenowicz, w obawie o

swoje zycie (okazalo sie ze slusznie) usunal sie ze stolecznego Lwowa i pod koniec zycia

osiadl w Sanoku. Nadal on prawa miejskie miastu Sanok (w 1339r.) oraz zalozyl kilka wsi,

m.in. w dolinie Rozowego. Byly to Jurowce, ktore swoja nazwe wziely od imienia ksiecia

(ksiaze mial tutaj swoj dwor mysliwski do ktorego zjezdzal na polowania), Czertez, ktory

swoja nazwe wzial od ruskiego slowa «czerteznyki» tj. rzemieslnicy (tutaj ksiaze osadzil

rzemieslnikow obslugujacych dwor ksiazecy) oraz Kostarowce, ktore swoja nazwe wziely

od okreslenia «kostyhrowci» – gracze w kosci, komicy, artysci. Trudno powiedziec na ile

sa to hipotezy wiarygodne. Opracowania historykow (m.in. A. Fastnachta) okreslaja date

zalozenia Czerteza na rok 1339, podobnie jak Trepczy (jeszcze za czasow ksiazat ruskich),

pierwsza wzmianka o Kostarowcach pochodzi dopiero z 1390 r., a o Jurowcach z 1420 r.»

[41] Владислав Генріх Пйотровскі

Пйотровскі із Страцхоціни в Землі Саноцькій

«Час панування руських князів – це період безперервних внутрішніх і зовнішніх

воєн, які спустошували країну і винищували населення. 1323 року галицький трон

посів Болеслав, син Тройдена, мазовецького князя (прийняв ім’я Єжи, Юрій). Був

він свояком Великого Казимира (дружиною його була Евфемія, дочка великого князя

литовського Гедиміна, її сестра, Алдона, була королевою Польщі, дружиною Казимира

Великого). Юрій Болеслав помер бездітним, отруєний боярами 1340 року, передаючи в

заповіті та за згодою місцевих бояр князівство польському королю Казимиру. Казимир,

виконуючи заповіт, зайняв землі Галицької Русі всупереч запереченням Угорщини і

Литви, простягнувши межі далі на Захід, на землю Саноцьку.

В. Марчак викладає у своїй книжці думки українських істориків (Жубрацького і

Ладижинського), згідно з якими останній галицький князь Єжи (Юрій) Тройденович,

222222

побоюючись за своє життя (виявилося, що слушно) покинув столичний Львів і під

кінець життя осів у Саноку. Надав він міські права місту Санок (1339 р.), а також

заклав кілька сіл, зокрема в долині Рожевого. Були це Юровці, які свою назву взяли

від імені князя (князь мав тут мисливську садибу, куди приїздив на полювання),

Чертеж, що походив від російського слова «чертежники», тобто ремісники (тут князь

поселив ремісників, які обслуговували княжу садибу), а також Костаровце, які свою

назву перейняли від визначення «костихровці» – гравці в кості, коміки, митці. Важко

сказати наскільки достовірними є ці гіпотези. Праці істориків (зокрема А. Фастнахта)

визначають дату закладення Чертежа 1339 роком, подібно як Трепчи (ще за часів

руських князів), перша згадка про Костаровчі датується 1390 роком, а про Юровці

– з 1420 року. У деяких працях ці дати подаються як дати заснування села».

[42] http://www.nonpossumus.pl/biblioteka/feliks_koneczny/panstwo/VIII.php

Feliks Koneczny – «Panstwo i prawo w cywilizacji lacinskiej»:

«Po wielkich najazdach tatarskich, za czasow cesarstwa lacinskiego, kiedy nawet

niekiedy nie bylo patriarchy i nikt nie troszczyl sie o losy cerkiewne Rusi, wtedy

reorganizatorem metropolii «Kijowa i wszystkiej Rusi» stal sie Cyryl, b., kanclerz Daniela

halickiego. Pochodzil on z bojarow ziemskich z ziemi «Lachow», a zatem byl Lachem

prawoslawnym. Kiedy zas potem ziemia ta wraca na stale do Piastow, pierwszy z nich,

Boleslaw Trojdenowicz przechodzi na prawoslawie, przyjmujac imie Jerzego; drugi

z kolei Kazimierz Wielki organizuje hierarchie prawoslawna, czyniac to nawet wbrew

papiezowi».

[42] Конечни Фелікс, «Держава і право в латинській цивілізації»

«Після великого татарського нашестя, за часів латинського імператорства,

коли навіть іноді не було патріарха й ніхто не піклувався про долю церковної Русі,

реорганізатором митрополії Київської і всієї Русі став Кирило, канцлер Данила

Галицького. Походив він із земських бояр із землі «Ляхів», а отже, був православним

ляхом. Коли ж потім цю землю повернули Пястам, перший з них, Болеслав

Тройденович перейшов у православ’я, взявши ім’я Юрій; Казимир Великий, у свою

чергу, організував православну ієрархію, роблячи це навіть всупереч папі».

[43] http://www.lwow.com.pl/grodzisk.html

Copyright © 2001 Towarzystwo Milosnikow Lwowa i Kresow Poludniowo –

Wschodnich. Oddzial w Krakowie. Wszystkie prawa zastrzezone.

Stanislaw Grodziski, «Z lwem w herbie»:

«Kiedy w 1335 roku wygasla halicko-wlodzimierska linia Rurykowiczow, tron halicki

objal ksiaze Boleslaw Trojdenowicz. Byl to Piast po mieczu, z linii wywodzacej sie od

Konrada Mazowieckiego, Rurykowicz po kadzieli. Przeszedl wprawdzie na prawoslawie,

ale czul sie Polakiem i polityke prowadzil wcale rozsadna – staral sie chronic Rus zarowno

przed Tatarami, jak i przed Wegrami. Nie doczekawszy sie potomstwa, pragnal przekazac

tron halicki Kazimierzowi Wielkiemu; nim do tego doszlo, Boleslaw zostal otruty przez

miejscowych bojarow, sprzyjajacych Tatarom».

223

[43] Copyright © 2001 Товариство Любителів Львова та Південно-Східних

земель. Відділ в Кракові. Всі права захищені.

Гродзіскі Станіслав, «З левом на гербі»:

«Коли 1335 року скінчилася галицько-володимирська лінія Рюриковичів,

галицький трон посів князь Болеслав Тройденович. Був це Пяст по мечу, з лінії,

що починається із Конрада Мазовецького, Рюрикович по іншій лінії. Прийняв

православ’я, але вважав себе поляком і політику вів цілком розсудливу – намагався

захищати Русь однаковою мірою як від татар, так і від Угорщини. Не дочекавшись

потомства, хотів передати галицький трон Великому Казимиру Великому; перш ніж

до того дійшло, Болеслава отруїли місцеві бояри, які сприяли татарам».

[44] http://www.mors.opus.chelm.pl/wolauhruska/historialong.htm

«W XIII wieku i pozniej nieco, ksiazeta ruscy wladajacy ksiestwem halickowlodzimierskim,

w sklad ktorego wchodzily ziemie nadbuzanskie, toczyli czeste boje

z wladcami polskimi, co jednak nie przeszkadzalo im wchodzic we wzajemne zwiazki

malzenskie. W rezultacie tych powiazan rodzinnych, powstawaly tez i roznorodne

skojarzenia polityczne. Gdy wymarla w roku 1323 meska linia Romanowiczow hlaickowlodzimierskich,

tron ksiazecy objal po nich w drodze dziedziczenia Boleslaw syn ksiecia

mazowieckiego Trojdena i ksiezniczki ruskiej Marii, corki Jerzego I halickiego. Stosownie

do zadan bojarow halickich, Boleslaw Trojdenowicz przyjal wiare prawoslawna, obral

sobie ruskie imie Juryj II (Jerzy) i poslubil Eufemie, corke wielkiego ksiecia litewskiego

Gedymina. Za namowa swego powinowatego, krola polskiego Kazimierza Wielkiego,

zawarl z nim ugode o sukcesji, moca ktorej w wypadku bezpotomnego zgonu ktoregos

z dwu umawiajacych sie monarchow, pozostaly przy zyciu mial otrzymac w spadku jego

posiadlosc. Po uplywie 17 lat panowania, Jerzy II zostal otruty przez bojarow halickich

(1240), ktorzy niezadowoleni byli z prowadzonej przez ksiecia prokatolickiej i propolskiej

polityki. Kazimierz Wielki powolujac sie na postanowienia ugody, wystapil z roszczeniami

o spadek po nim, spotkal sie jednak ze stanowczym sprzeciwem ze strony moznowladcow

ruskich. Nadto z pretensjami do tronu halickiego wystapil ksiaze litewski oraz chan tatarski,

jako zwierzchnik ziem ruskich. W rezultacie doszlo do dlugotrwalych wzajemnych walk,

w ktorych krol polski odnosil chwilowe sukcesy, ale tez i czeste porazki. Kazimierz Wielki

nieustepliwie prze lat dwadziescia dochodzil swych praw sukcesorskich. W tym czasie

pieciokrotnie wyprawial sie zbrojnie na Rus, w latach: 1340, 1344, 1349, 1351, az dopiero

skutkiem ostatniej wyprawy w 1366 roku wspierany przez wojska wegierskie, przejal

ostatecznie swa sukcesje wlaczajac do Polski ksiestwo halicko-wlodzimierskie wraz z

dzielnica chelmsko-belzka».

[44] «У XІІІ столітті й пізніше руські князі, що володіли Галицько-Волинським

князівством, до складу якого входили землі над Бугом, вели часті бої з польськими

правителями, що, проте, не заважало їм вступати в родинні зв’язки. У результаті

цього виникали також різні політичні об’єднання. Коли 1323 року вимерла чоловіча

лінія Романовичів галицько-волинських, княжий трон успадкував Болеслав, син

мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії, дочки Юрія І Галицького. На

вимогу галицьких бояр Болеслав Тройденович прийняв православну віру, обрав собі

ім’я Юрій ІІ (Єжи) і повінчався із Евфемією, дочкою Великого князя литовського

224224

Гедиміна. Підбурений своїм далеким родичем польським королем Казимиром

Великим, уклав з ним угоду про успадкування, згідно з яким у випадку бездітної

смерті одного з цих двох монархів той, що залишиться живим, отримає всі його

володіння. Після 17 років правління Юрій ІІ був отруєний галицькими боярами

(1240), які були незадоволені його прокатолицькою та пропольською політикою.

Казимир Великий, спираючись на укладену угоду, висунув претензії щодо передачі

йому трону, однак наштовхнувся на рішучий спротив з боку руських магнатів.

Окрім цього з претензіями на галицький трон виступив литовський князь, а також

татарський хан, як начальник руських земель. В результаті, дійшло до тривалих

взаємних сварок, у яких польський король мав тимчасові успіхи, але також і часті

поразки. Казимир Великий непоступливо протягом 20 років набирав своїх прав

спадкоємця. Водночас п’ять разів відправлялися війська на Русь, в роках: 1340, 1344,

1349, 1351, допоки внаслідк останнього походу 1366 року за підтримки угорських

військ остаточно отримав свій спадок, приєднавши до Польщі Галицько-волинське

князівство разом з холмсько-белзькою територією».

[45] http://www.kki.pl/pioinf/przemysl/dzieje/rus/rus2.html

STRONA GLOWNA

Problem Rusi we wczesnym okresie dziejow Polski

W innym zas miejscu ten sam autor (Feliks Koneczny) podkresla dobitnie:

«Tzw. Rus Czerwona jest ziemia osadnicza dla Rusinow, ktorzy osiedlac sie w niej

poczeli dopiero w drugiej polowie XIII wieku (po pierwszym najezdzie mongolskim); dla

Polakow jest zas krajem rodzinnym. Swiadczy kronika Nestora. A zatem wojewodztwo

lwowskie jest ziemia «staropiastowska». Ziemia ta byla na przemian pod Piastami

i Rurykowiczami. Nieprawda jest, zeby na stale wrocila byla pod Piastow ostatecznie

w r. 1340. Poprzednik Kazimierza Wielkiego na grodach Halicza i Lwowa, od 1324 r.,

Boleslaw Trojdenowicz byl takze Piastem (z ksiazat mazowieckich, na Sochaczewie).»

ГОЛОВНА СТОРІНКА

Проблема Русі в ранньому періоді історії Польщі

[45] В іншому ж місці той самий автор (Фелікс Конечни) підкреслює наступне:

«Т. зв. Русь Червона є поселенською землею для Русинів, які почали осідати на

ній лише в другій половині XІІІ століття (після першого монгольського нашестя);

для поляків же ця земля є рідним краєм. Свідчать записи Нестора. А отже львівське

воєводство є землею «старопястівською». Земля ця була поперемінно під Пястами

і Рюриковичами. Неправда, що вона була остаточно передана князівству 1340 року.

Попередник Казимира Великого в містах Галич і Львів, з 1324 року Болеслав

Тройденовіч, був також Пястом (з мазовецьких князів, на Сохачеві)».

[46] ЮРІЙ ІІ, ЮРІЙ І

Розпад Галицько-Волинського королівства

Але в момент свого, здавалося б, апогею, Галицько-Волинське королівство

увійшло в період занепаду, який призвів до повного його розпаду. Останні з

Романовичів – Юрій І (правив з 1301 по 1315 рр.) та Лев ІІ (правив з 1315 по 1323 рр.)

225

– вели антимонгольську політику, яка спровокувала збільшення числа нападів військ

хана. Врешті, не маючи наступника чоловічого роду, романо-католицький князь

(Болеслав, із жіночої лінії Романовичів) посів трон. Роблячи спроби заспокоїти

своїх підданих, він перейшов у християнство та взяв ім’я Юрій ІІ (правив з 1323

по 1340 рр.). Він також намагався відновити міць королівства, запрошуючи до себе

іноземних радників, особливо з Німецького Тевтонського Ордену біля Балтійського

моря, та вводячи німецьку модель управління в містах. Ця модель була втілена в

так званому Магдебурзькому праві, згідно з яким містам дозволялося мати власне

законодавство та самоуправління, що захищало їх від втручання князя чи бояр.

Встановлення Магдебурського Права у двох галицьких містах (Санок у 1339 році;

Львів у 1356 році) протягом XІV століття мало позитивний вплив на їхню економіку.

Однак, за галицькою традицією, досі впливові бояри, які мали землю, обурювалися

щодо зовнішньої політики Юрія ІІ та його залежності від іноземних радників. Мало

того, вони почали підозрювати його в симпатії до римо-католицтва. 1340 року кілька

бояр сформували конспірацію та отруїли свого правителя».

Магочі Пол Роберт. Історія України. – Торонто: Юніверсіті Прес, 1996.

226226

«…НЕ РАЗ НАМАГАЛИСЯ ВІДНЯТИ ВІД НАС…»

Важче влучніше й точніше сказати про драматизм становлення першопочатків

українського книгодрукування, аніж сказав про це Іван Огієнко…

[47] http://www.ifla.org/IV/ifla69/papers/193g-Migon.pdf.

«Noch in der Inkunabelzeit setzte in Krakau der kyrillische Buchdruck ein. Der

aus Franken in Deutschland stammende Buchdrucker Schweipolt Fiol hat um 1490

(vermutlich 1490 bis 1492) vier liturgische Bucher in (alt)kirchenslawischer Sprache

(paleoslovenice) gedruckt. Die Geburt des (ost)slawischen Druckwesens geschah in

der Hauptstadt Polens! Der Vorrang Krakaus vor den politischen und geistigen Zentren

der orthodoxen Kirche und des Ostslawentums ist nur auf Grund der fur eine solche

Tatigkeit gunstigen Bedingungen in Polen zu verstehen. Diese bahnbrechende Leistung

wurde in Krakau, an einem, was die Verkaufsmoglichkeiten dieser Bucher betrifft, sehr

weit entfernten Ort realisiert.

Die Vermutung liegt nahe, dass die Urheber dieses Unternehmens unter den litauischruthenischen

Magnaten zu suchen sind, und Fiol, zusammen mit seinem Gonner Jan Turzo,

sich davon einen gehorigen Absatz erhoffte. Der russische Forscher E.L. Nemirovskij ist

dagegen der Meinung, die Anregung sei aus dem Moskauer Staat gekommen. Die Frage