355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Иван Корсак » Імена твої, Україно » Текст книги (страница 11)
Імена твої, Україно
  • Текст добавлен: 9 октября 2016, 04:52

Текст книги "Імена твої, Україно"


Автор книги: Иван Корсак


Жанр:

   

Рассказ


сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 21 страниц)

Вони вийдуть у великий світ, отримають

загальне визнання.

– Я буду надалі користуватися лише вашими вертольотами,

– скаже президент США Ейзенхауер після

польоту на машині Ігоря Івановича.

Всі наступні президенти не змінять започаткованої

ним традиції. На гелікоптері Сікорського залюбки

покатає американський президент свого гостя Микиту

Хрущова. Зате інший «Літаючий човен» Ігоря Івановича,

знятий у фільмі «Волга-Волга», безцеремонно

видаватимуть за «советский, русский».

Ігор Іванович

Сікорський

в останні роки

життя

– Головними для батька на шляху в авіацію,

– оповідатиме син Сергій Ігорович Сікорський, відвідавши

Київ уже в лютому 2007 року, – стали дві

книги, прочитані ним ще в шістнадцять літ. Перша

– сьогодні мені відома книга Жюль Верна «Робурзавойовник

». А друга – праця Леонардо да Вінчі.

В Англії знайшли престару книгу, де був його «Кодекс

Атлантикус». Серед малюнків різних пристроїв

– знаменитий малюнок гелікоптера. Задумку генія

втілив Ігор Сікорський.

…Ніч вступила в права, коли Сікорський дописав

листа Василю Галичу, знаному досліднику української

діаспори, в майбутньому професорові Північно-

Мічиганського університету. За вікном над вогнями

міста зійшов місяць, такий блідий і кумедний, мов

домальований до різнобарв’я індустріальних міських

вогнів. Ігор Іванович розмашисто підписався і поставив

дату: «30 серпня 1933 року».

Збіжать роки і до редакції тижневика «Свобода

» надійде кореспонденція від професора Дарії

Маркусь, доктора історії освіти і співавтора американського

тому

«Енциклопедії

української діяспори

». Професор

Д. Маркусь напише:

«Шукаючи за

іншою інформацією,

я випадково

натрапила на надзвичайно

цікавий

лист Ігоря Сікорського

до Василя

Галича, в якому

знаменитий винахідник

просто і

ясно заявляє про

своє українське

походження. Це,

мабуть, єдиний

документ з підписом

І. Сікорського,

який визначає

180180

його етнічність. Сікорський завжди був дуже чутливий

щодо того, щоб його не визначали поляком, і це

було причиною, чому він досліджує свій родовід…

Доб ре було б підтримати акцію, метою якої є назвати

летовище в Борисполі іменем великого піонера летунства

Ігоря Сікорського».

Слушність думки пані професорки важко переоцінити.

Петербург, сором’язливо заплющивши очі

на «ліквідаційні списки» (розстріляли б напевне Ігоря

Івановича, як розстріляли його керівника Шидловського

разом із сином, багатьох інших сподвижників)

вже назвав одну з площ іменем великого конструктора

Сікорського. Як на те пішло, в Петербурзі Ігор

Іванович провів найменшу частину життя. То чого ж

ми так цураємось?

…Над Борисполем гудуть літаки, весело змигуючи

вогнями, злітають і прибувають з усіх кінців світу.

У вигинах крил, у класичних лініях металевих їх тіл є

й лінії, виведені рукою уродженця Київської землі.

181

НЕПОСИЛЬНА

ЗАГАДКА РАМОНА

Він рубав це дерево уже другу годину і біла, смолиста

й клейка ялинова стружка вистелила, мов снігом,

навкруг чітке півколо; сорочка давно просякла

потом до останнього рубчика і вилискувала сіллю,

що виступила, а шкіра на долонях від топорища стала

твердою, наче підошва старого, порепаного і напівстоптаного

чобота і давно втратила відчуття болю. На

якусь хвилю він опустив сокиру, бо не так вона видавалася

важкою, як важкими чулися від щоденної

натуги руки, довші начебто від своєї природної величини,

з товстими вигадливими покрученими венами,

що аж горбилися і випирали. Згадалась недавня мова

зі знайомим, також прибулим сюди в Канаду, досить

приязним і відвертим чехом:

– Не розумію українців, – крутив головою чех.

– Італієць, чех чи словак, одержуючи канадську землю,

докладає зусиль, аби наміряли незалісненої, аби

менше мозолів до засіву нажити… А ви наче навмисне

клопоту собі додаєте.

– Певне, українець без лісу знудьгується, –

тільки й віджартувався Гнатишин. А що мав казати…

Прибулі з багатьох країн емігранти, маючи гроші,

справді таки вибирали землицю без лісу. А тому, хто

переплив океан з одною лише душею, без якогось

грошового запасу, тільки й скарбу, що дітлашні (найменшенький

двомісячний Іванко попискує і сонно

прицмокує у колисці) ліс дасть і товар на продаж, і

збудуватися є з чого, і взимку буде чим протопити

– до мозолів же йому не звикати.

…Рамон Гнатишин стояв на трибуні Верховної

Ради України і доки оголошували про його виступ та

лунали вітальні оплески, пригадав родинний переказ

про перші роки дідового життя у Канаді. А пригадав

тому, що вельми наслухався ойкання та бідкання,

як важко будувати українську незалежну державність.

«Треба б сказати, чи легко велося дідовому

поколінню…»

Рамон

Гнатишин

182182

Член Парламенту

Рамон Гнатишин

і Міністр

Національної

Оборони Джилл

Ламонтень

на презентації

після параду

107-го

Королівського

Канадського

Повітряного

Кадетського

Ескадрону

в Саскатауні,

приблизно 1980 р.

Тим часом у залі вже слова головуючого.

– Дозвольте за вашим дорученням привітати

Його Високоповажність Вельмишановного пана Рамона

Джона Гнатишина, Генерал-губернатора Канади,

а також пані Герду Гнатишину та осіб, які супроводжують

їх під час офіційного візиту в Україну.

А як стихли оплески, що котилися хвилею залом

і, добігши одного краю, немов відбилися від стіни

та знову вертались рядами, високий гість заговорив

розмірено й стримано, як звик за чималеньке життя

на вершинах канадійського політичного олімпу.

– Для мене, як першого Генерал-губернатора Канади,

що відвідує Україну, як канадця українського

походження велика честь звернутися зі словом до вас

у парламенті України.

Для Рамона Гнатишина вимовлене ним було неспівмірно

більшим простої данини протоколу, то було

чистим зерном, відвіяним від дипломатичної лушпини,

в якій часто-густо губиться саме зерня. Як шкода,

думалося Рамону, що такої можливості не мав його

батько, син простого фермера-переселенця з України,

що став знаним парламентарем найвищого канадійського

законодавчого органу – батько приїжджав

у Київ ще року 1972, та не тільки виступити перед

колегами, хай і людом не обраними, а начальниками

призначеними, йому не дали навіть рідне село Вашківці

відвідати – КДБ не дозволило.

– У час відродження незалежної України я почуваюся

щасливим бути одним із перших державних

гостей, які запрошені до України – держави, яка будить

могутній відгомін у житті Канади і в моєму власному

житті… Канада стала першою західною державою,

що визнала незалежність України всього через

кілька годин після того, як стали відомі результати

референдуму, проведеного в грудні минулого року…

Хоч наші офіційні зв’язки недавні, канадці та

українці дуже добре знають один одного. Адже Канада

відзначає сторіччя приїзду перших переселенцівукраїнців

у нашу країну. Майже мільйон канадців

гордиться своїм українським корінням і тим внеском,

який вони роблять у всі сфери життя нашого суспільства.

Але значення присутності українців у Канаді

полягає не стільки у здобутках, яких вони добилися

там. Воно виражене радше історичною спадщиною

українців, якої зберігається в багатьох місцях нашої

країни, зокрема, на заході Канади. Перед лицем великих

соціальних та фізичних труднощів вони виявили

свою волю та мужність…

Рамон Гнатишин на якусь хвильку призупинився,

мов перевести дух, хоча насправді на те мав іншу

притичину, йому тут знову хотілося відійти від заготовленого

тексту. Як патрон кафедри українських

студій при Оттавському університеті, він досконало

знав передісторію української еміграції і на власні

очі бачив не один вельми цікавий документ. Офіційне

відзначення ювілею приїзду перших українських

переселенців ще не означало, що першими на канадський

берег з його прабатьківської землі ступили

саме Іван Пилипів та Василь Єлиняк з села Небилова

Калуського повіту – 7 вересня 1891 року вони

зійшли з корабля «СС Оріон» на землю кленового

листя. Чимало документів свідчили, що і до того наші

земляки діставались Канади, аби мати омріяних 160

акрів, себто близько шістдесяти чотирьох гектарів.

Ще з капітаном Джоном Смітом, який заснував першу

англійську колонію в Джеймстауні, а перед тим

1603 року подорожував Україною, ще з тим капітаном

приїхали до Америки перші українці. Ряд високопоставлених

військових старшин штабу Джорджа

Вашинґтона мала прізвища Немирич, Садовський,

184184

Грабовський… Такі і подібні прізвища та імена рясно

зустрічаються в дослідженнях 1812–1814 років, але

хто тоді розрізняв рутенське, писалося, що прибули з

Австрії, Польщі, Росії. Українсько-канадський письменник,

поет, драматург та історик не на домислах

ґрунтувався, коли твердив: «В середньовіччя, як і

в давнину, українські землі утримували з Англією

взаємини. Чи тільки з Англією? Більш як певно, що

і з американським континентом. Є правдподібности,

що давні українці не раз перепливали Атлянтик

з норманами…» Найновіший дослідник перших відвідин

вихідцями з України американського континенту

веде хронологію з 1608 року…

Ні, думав Гнатишин, не варто відступати від заготовленого

в історичні мандрівки, як і не варто дорікати

парламентарям молодої держави на неочікувані

та негадані труднощі. Вони їх самі пересилять, як здолало

дідове покоління тяготи і небезпеки освоєння

предковічних канадських пралісів, навіть принизливе

несприйняття на початках осілими вже громадами

українських прибульців. Він тримав у руках той вересневий

номер 1897 року вінніпезької газети «Дейлі

Нор-Вестер», що в редакційній статті скрушно журилася:

«Навала цих брудних, зубожілих і темних іноземців

на прогресивні і освічені громади є важким

випробуванням для таких громад. Ці люди не мають

достатньо капіталу, щоб витримати труднощі зими…

Вони принесли з собою хвороби у повному наборі…

Будучи бідними і непрогресивними, вони замість

сприяння прогресові гальмують його».

Ні, думав Рамон Гнатишин, він буде говорити про

інше, про це він має право сказати, як керівник однієї

з найпотужніших світових держав, про те, що загальновизнане

усім суспільством. Саме ці українці, про

яких знаходились охочі говорити «неосвічені і смердять

часником», саме вони розумом і мозолями довели,

як прекрасно може родити канадська земля.

– Значення присутності українців у Канаді полягає

не стільки у здобутках, яких вони добилися

там. Воно виражене радше історичною спадщиною

українців, якої зберігається в багатьох місцях нашої

країни, зокрема на заході Канади. Перед лицем великих

соціальних та фізичних труднощів вони виявили

185

свою волю та мужність, щоб добитися успіхів у сільському

господарстві. І тепер нащадки українських

переселенців дуже багато роблять для того, щоб зміцнити

аграрний комплекс країни.

Ні, він не дорікатиме молодим парламентарям за

бідкання на неочікувані труднощі, бо взагалі не любив

дорікати чи підсміхати – єдиним, над ким він дозволяв

собі кепкувати, був він сам. Рамон Гнатишин

знайде інший спосіб сказати про це, інтелігентний і

делікатний, коли відкриватиме в Чернівцях музей буковинської

діаспори.

– Цей музей – пам’ятник відважним піонерам

і невгамовним шукачам кращої долі, – скаже він.

– Я горджуся тим, що можу їх вшанувати…

А як виїжджав Іван Гнатишин з Вашківців, де народився

батько, то побачив уже з вікна автомашини

високо, ледве не під кошлатими хмарами, буслиний

ключ, що прямував у вирій своєю небесною многотрудною

дорогою. «А може, то душі, знудьговані й

зболені, – подумав він, – прилітали відвідати рідні

прадавні гніздовища». Може, десь і тепліше, і харчу

більше, та однак загадкова, неймовірна і непізнана

сила чомусь тягне сюди: через тисячі верст, крізь залиті

сонцем небесні обшири чи грозові хмари, в які

не раз доведеться зайти ключеві, набурмосені хмари,

де живуть блискавиці, що, тішачись волею, зблискують

грізно, схрещуються і ламаються; скільки то

разів за тисячі верст треба змахнути натомленими

крилами, наче веслами, у тугому й пружному повітрі,

щоб відшукати в безмежних просторах, без компасів

чи комп’ютерів, дорогу до прабатьківського гнізда;

усі небезпеки та злигодні треба здолати, бо є велика

і нерозгадана, таємнича і млосно заманлива, непосильна

і незбагненна для практичного розуму загадка

– рідна земля.

Замість приміток

НАША МИНУВШИНА

ОЧИМА РІЗНОГО ЛЮДУ

188188

ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ РУСІ: ХОЛОДНИЙ РОЗРАХУНОК ВОЛОДАРЯ

ЧИ ОСЯЯННЯ ДУШІ?

ЦЕСАРІВНА АННА: ЖЕРТВА ЧИ ПОДВИЖНИЦЯ?

Багато цікавих деталей можна знайти в зарубіжній літературі про вінчання

князя русичів з візантійською царівною. Інколи «гуляють» дати, навіть значиться

різна кількість попередніх Володимирових дружин, по-різному трактуються окремі

факти в авторів різних країн і різних часів. Інколи трапляється доволі несподіване

тлумачення місії царівни Анни, бачення проблематики самим князем Володимиром.

Але попри якісь розбіжності, усі автори сходяться на одному – то була епохальна

подія. Зрештою, читач нехай сам оцінить таке розмаїття з поданих уривків праць.

(Це стосується також інших постатей нашої історії, відгуки про яких подаватимуться

далі). Йдеться-бо про землю, по якій, як свідчать давні перекази і легенди, ступала

нога Апостола Андрія Першопокликаного (Первозванного).

[1] http://molokane.org/molokan/History/Russians_Secret/index.htm

«By the time Cyril and Methodius died, a large number of Western Slavs knew of

Christ and the Scriptures. Many had got baptised. But few Eastern Slavs (Russians) heard

about Christ until Basil II, the «Christian» emperor of Byzantium, asked Prince Volodymyr

to help him fight the Bulgars.

Russians and Byzantines, fighting together, won the battle. They celebrated their

victory and were happy together until the emperor learned what Prince Volodymyr wanted

for his wage Basil’s sister Anna in marriage!

Basil and his sister were shocked. Volodymyr already had seven wives. Anna was

an educated Byzantine woman and a «Christian». To think of her living in pagan Russia

filled them with horror. But Volodymyr would not change his mind. When Anna refused to

come to Kyiv, he called his troops together and overran the Crimean peninsula (Byzantine

territory), taking the city of Khersonesees and all its people as hostages.

Then Basil made a proposition: If Prince Volodymyr and the Russians would convert

to Christianity, Anna would come. Volodymyr happily agreed. Anna packed her belongings

and landed a short time later still apprehensive on the Crimean shore.

Volodymyr called his troops together for a great feast and wedding celebration.

A Greek priest a pope, as they would have called him in Byzantium, baptised him by

immersion and united him to Anna in marriage. Then the Russians hurried back the

Dnipro to Kyiv. Everywhere Volodymyr shouted: «We are Christians now! Out with the

false gods!»

The Russians’ Secret by Peter Hoover with Serguei V. Petrov. – Shippensburg, PA:

Benchmark Press, 1999.

[1] «До смерті Кирила та Мефодія велика кількість західних слов’ян (Русів) вже

знала про Христа та Святе Письмо. Багато з них були хрещеними. Але дуже мало

східних слов’ян чуло про Христа доти, доки «християнський» імператор Візантії

Василь ІІ попросив князя Володимира допомогти йому у війні проти болгар.

189

Руси та візантійці, б’ючись разом, отримали перемогу. Вони святкували

вікторію та були разом щасливі, аж доки імператор зрозумів, чого хотів за свою

поміч Володимир: одруження із його сестрою Анною!

Василь та його сестра були шоковані. Володимир вже мав сім дружин. Анна

була освіченою візантійською жінкою та християнкою. Обох лякала можливість

її життя в язичницькій Русі. Але Володимир не виношував наміру змінити свою

думку. Коли Анна відмовилася приїхати до Києва, він зібрав військо та увійшов у

Крим (Візантійську територію), захопивши місто Херсонес та взявши його жителів

у заручники.

Тоді Василь запропонував: якщо князь Володимир та Руси перейдуть в

християнство, то Анна приїде. Володимир радо погодився. Анна склала речі та через

деякий час, все ще зі страхом, зійшла на берег Криму.

Володимир зібрав військо для величезного святкування та весілля. Грецький

священик – як вони його називають у Візантії, папа – охрестив його зануренням у

воду та об’єднав його в шлюбі з Анною. Потім руси поспішили Дніпром назад у Київ.

Скрізь Володимир кричав: «Ми тепер християни! Геть цих фальшивих богів!»

Хувер Пітер, Петров Сергій. Таємниця русів. – Шіппенсбург, штат

Пансильванія: Бенчмарк Пресс, 1999.

[2] http://www.dosoca.org/article.php?id=54

«After receiving the report of the envoys, Volodymyr went to war with the Byzantine

Empire and laid siege to the Greek city of Khersonesees. He promised to accept Christianity

if he was successful in this campaign and after the capture of the city, he did, in fact,

embrace Orthodoxy and was given in marriage Anna, the sister of the Byzantine Emperors

Basil and Constantine. Returning to his capital of Kyiv, Volodymyr ordered that all pagan

idols be destroyed».

Excerpt taken from «These Truths We Hold – The Holy Orthodox Church: Her Life

and Teachings». Compiled and Edited by A Monk of St. Tikhon’s Monastery. Copyright

1986 by the St. Tikhon’s Seminary Press, South Canaan, Pennsylvania 18459.

[2] «Після отримання новин від посланців Володимир пішов війною на

Візантійську Імперію та взяв в облогу грецьке місто Херсонес. Він пообіцяв

прийняти християнство, якщо цей похід буде успішним. Після захоплення міста

він справді прийняв православ’я й отримав дозвіл на одруження із Анною, сестрою

візантійських імператорів Василя та Костянтина. Повертаючись до столиці, до

Києва, він наказав зруйнувати всі язичницькі ідоли».

Уривок взятий із видання «Цих істин ми дотримуємося – Свята Православна

Церква: її існування та вчення». Укладено та видано Монахом Св. Тіхонського

монастиря. Авторське право 1986 р. належить Сент. Тіхонс Семінарі Прес,

Південний Ханаан, Пенсильванія 18459.

[3] http://viktorian.fortunecity.com/wooton/34/halecki/4.htm

«But notwithstanding occasional relations with Rome and the Western Empire which

appear in Volodymyr’s policy even after his turn toward Byzantium, that policy was now

190190

dominated by the necessity of settling the various problems raised by his cooperation with

Basil II, the powerful Greek emperor whose sister he received in marriage a year after being

baptized in Kyiv. The agreement was completed in Khersonesees, an old Greek colony in

the Crimea which Volodymyr besieged and conquered in 989. When the pressure which he

thus exercised upon the emperor proved successful and the wedding with Princess Anna

had taken place, Volodymyr returned the city to Basil II».

Oscar Halecki «History of East Central Europe: PART II – THE MEDIEVAL

TRADITION», New York: The Ronald Press Company, 1952.

[3] «Але, незважаючи на непостійні стосунки із Римом та Західною Імперією,

які були частиною політики Володимира навіть після його повернення до Візантії,

у тій політиці тепер домінувала необхідність розв’язання різних проблем. Вони

виникли з його співпраці із Василем ІІ, великим грецьким імператором, з сестрою

якого він одружився через рік після того, як був охрещений в Києві. Угода було

укладено в Херсонесі, у старій грецькій колонії в Криму, яку Володимир взяв в

облогу та завоював 989 року. Коли його тиск на імператора приніс успіх і відбулося

його весілля із Анною, Володимир повернув місто Василю ІІ».

Халекі Оскар. Історія Центрально-Східної Європи: Частина ІІ –

середньовічна традиція. – Нью-Йорк: Роналд Прес Компані, 1952.

[4] http://home.catholicweb.com/StMaryApopka/index.cfm/NewsItem?ID=116422&

From=Home

Сайт St. Mary, Protectress Ukrainian Catholic Church, Apopka (Orlando area),

FL (Св. Марії, Української Католицької Церкви Захисниці, Апопка (територія

Орландо), штат Флорида:

«Thus, Volodymyr had his answer. Rus’ would become a Christian nation, and he set

out to achieve this in true barbarian fashion. With his armies, he besieged and captured

Khersonesees in the Crimea, the last city of his realm still under imperial control. He then

threatened to march on Constantinople if the emperor would not give his sister, Anna, to

him in marriage. Being beset with problems elsewhere, the emperor reluctantly consented

to this. Volodymyr was baptized at Khersonesees (now Khersonese), and received Princess

Anna in Christian marriage. Returning to Kyiv, he dismissed his five pagan wives and

initiated his campaign of Christianization».

[4] «Таким чином Володимир отримав відповідь. Русь стане християнською

нацією, і він досягне цього по-варварськи. З військом він узяв в облогу та захопив

кримське місто Херсонес, єдине місто на цій території, що ще й досі було під владою

імперії. Потім він погрожував піти на Константинополь, якщо його імператор не

віддасть своєї сестри Анни Володимиру в жони. Маючи багато інших проблем,

імператор неохоче погодився. Князь Володимир був охрещений в Херсонесі та уклав

із Анною християнський шлюб. Повертаючись до Києва, він розлучився із п’ятьма

своїми дружинами та зініціював християнізацію».

191

[5] http://www.geocities.com/Athens/9529/ruschron.htm

«The second item in the chronological entries that requires discussion is the depiction

of Volodymyr’s conversion to Christianity. Volodymyr needs to incur three different

reasons to be baptized before he actually does it. First, there is the compelling argument of

the envoy from Greece, the reason of the mind. Second, there is the battlefield promise in

Khersonesees, the reason of the spirit. Third, there is the promise of marriage to Anna, the

reason of the body. And indeed, directly after the baptism of Volodymyr, Nestor launches

into the defense of the Holy Trinity. Volodymyr is, of course, important to the Christian

themes as he subsequently directs the conversion of the entire country, and thus directly

connects the state with its divine purpose as set out in St. Andrew’s prophecy. There are

however many subtle themes of secular, religious and indeed pagan values in the depiction

of Volodymyr’s conversion».

«It was necessary in the text to show Anna’s reluctance to marry Volodymyr, in order

to show that Anna too was a martyr, yet the Varangians were spiritual martyrs but Anna was

a secular martyr for the Greeks. We also have symmetric pairings between Volodymyr’s

all-consuming lust for women and the all-consuming thirst for the Holy Trinity».

«EVALUATION OF THE PRIMARY CHRONICLE: AN ANALYSIS OF

NATIONAL CHARACTER THEMES» by Hugh R. Whinfrey.

[5] «Другим пунктом в хронологічних статтях, що вимагає обговорення, є

зображення переходу Володимира в християнство. Володимиру треба було зважити

на три різні причини для охрещення, перш ніж це зробити. По-перше, є вагомий

доказ посланця з Греції – причина розуму. По-друге, є обіцянка на полі бою в

Херсонесі – причина духу. По-третє, є обіцянка одружитися з Анною – причина

тіла. А насправді відразу після хрещення Володимира Нестор стає на захист Святої

Трійці. Володимир, звичайно, є важливою особою для тем християнства, оскільки

він пізніше проводить християнізацію всієї країни й таким чином прямо пов’язує

державу із божественною метою, (як це було сказано у пророцтві Св. Андрія). Однак

є багато делікатних тем про мирські, релігійні та насправді язичницькі цінності у

зображенні хрещення Володимира».

«Обов’язковим в тексті було показати вагання Анни при одруженні з Володимиром

для того, щоб зобразити Анну у вигляді мученниці. Хоча варяги були духовними

мучениками, Анна в очах греків вважалася мирською (мученицею). Ми також маємо

симетричне розміщення пар між всепоглинаючою пристрастю Володимира до жінок

та всепоглинаючою жагою до Святої Трійці».

Вінфрі Х’ю, «Оцінка Раннього Літопису: аналіз тем про національних осіб»

[6] http://www.catholicism.org/russia-conversion.html

«In 988, he besieged and conquered the city of Khersonese on the Crimean peninsula,

a territory belonging to the Eastern Empire. Thereupon he sent envoys to Emperor Basil II

asking for Basil’s sister, Anna, in marriage. If this request were not granted, the envoys said,

Volodymyr would march on Constantinople. Basil answered that a Christian could not marry

a pagan, but if Volodymyr were baptized the proposed alliance could take place. Volodymyr

replied that he had been studying Christian teachings and was ready for baptism.

192192

Some Russian historians speculate that Volodymyr was already determined to become

a Christian, but hesitated on account of the «scandal» his conversion might provoke among

some of his pagan subjects. It is supposed that if his conversion appeared to be for reasons

of state, it would be more acceptable. In any event, Basil sent his sister to Khersonese,

Volodymyr was baptized, and the couple wedded.

Legend has it that Volodymyr was struck by a mysterious blindness before Anna’s

arrival, and that his vision was restored by the water of his baptism. Whether or not this

really happened, unauthenticated as it is by historical documents, the story does point up

the truth that all men live in the darkness of original sin until the water of baptism makes

shine on them the Light of the World.

What is for sure is that Volodymyr’s conversion was real. Once baptized, he became a

radically different man and ruler. He gave Khersonese back to the Byzantines, put aside his

pagan wives and, upon returning to Kyiv with Anna, proceeded to tear down all the pagan

statues and shrines he had erected. The statue of the chief god, Perun, he had dragged

through the mud and thrown into the Dnieper».

The Conversion of Russia By Gary Potter

[6] «988 року він взяв в облогу та захопив місто Херсонес на Кримському

півострові – територію, яка належала Східній Імперії. З приводу цього він відправив

посланців до імператора Василя ІІ, просячи руки сестри Василя Анни. Посланці

сказали, що якщо імператор не задовольнить цю просьбу, то Володимир піде на

Костантинополь. Василь відповів, що християнка не може одружитися з язичником,

але якщо Володимир прийме хрещення, то він віддасть сестру за нього. Володимир

відповів, що він вивчав християнські вчення і може бути охрещеним.

Деякі російські історики вважають, що Володимир вже мав намір стати

християнином, але вагався через «скандал», що його може спровокувати цей

перехід в іншу віру між деякими з його язичницьких підданих. Припускається, що

такий перехід був би більш прийнятним, якби його причиною була держава. Так

чи так, Василь відіслав сестру до Херсонеса, Володимир був охрещений і пара

одружилася.

Згідно з легендою, перед приїздом Анни Володимира вдарила містична сліпота,

і його зір було відновлено водою, в якій він охрещувався. Було таке чи ні (історич ні

документи не є повністю достовірні), історія таки надає гостроти тій правді, що всі лю ди

живуть у темряві первинного гріха, доки вода хрещення кине на них Світло Світу.

В чому можна бути впевненим, так це в тому, що хрещення Володимира було

реальним. Після хрещення він став радикально іншою людиною та правителем.

Він повернув Херсон Візантії, розлучився із язичницькими дружинами й після

повернення із Анною до Києва й далі скидав усі язичницькі статуії та храми, що

їх сам колись побудував. Статую головного бога Перуна він виваляв у грязюці та

викинув у Дніпро».

Поттер Г., «Хрещення Русі»

[7] http:www.mainlesson.com/display.php?author=bergen&book=russia&story=

Volodymyr

«He might have been baptized by the bishop of Kyiv; or, if he had applied at

Constantinople, the emperor would gladly have sent him a high prelate to perform the

service. Instead of this, Volodymyr collected an army and marched against Khersonese,

193

– the last city in Russia held by the Byzantine. It was taken by means of treachery, and

from this city Volodymyr sent to Constantinople to demand in marriage the sister of the

two emperors Basil and Constantine. Although the emperors did not like the proposed

connection, they consented because they feared an invasion, but made it a condition

that Volodymyr should be baptized. The ceremony was performed at Khersonese; soon

after the bride arrived and the marriage took place in the same city. When he returned to

Kyiv, he carried with him the priests and sacred ornaments taken from the churches of

Khersonese».

The story of Russia by Robert van Bergen, New York, American Book Company,

1905.

[7] «Він міг бути хрещений київським єпископом, або, якби звернувся в

Константинополь, то імператор радо послав би йому для цього вищого прелата.

Володимир зібрав армію та пішов на Херсонес – останнє місто в Русі, що було

під владою Візантії. Його взяли зрадницьким шляхом, і з цього міста Володимир

послав у Константинополь вимогу руки сестри імператорів Василя та Костянтина.

Хоча імператорам не сподобались такі вимоги, вони погодилися, адже дуже боялися

вторгнення. Однак вони поставили перед Володимиром умову – він мусить прийняти

хрещення. Церемонію провели в Херсонесі: згодом після того, як припливла

наречена, в тому ж місті відбулось весілля. Повертаючись до Києва, Володимир віз

із собою священиків та священні орнаменти із херсонеських церков».

Берген Роберт ван. Історія Русі. – Нью-Йорк: Амерікан Бук Компані, 1905.

[8] http://www.mainlesson.com/display.php?author=morris&book=russian&story=

Volodymyr

«Since the days of Olga Kyiv had possessed Christian churches and priests, and

Volodymyr might easily have been baptized without leaving home. But this was far too

simple a process for a prince of his dignity. He must be baptized by a bishop of the parent

Church, and the missionaries who were to convert his people must come from the central

home of the faith.

Should he ask the emperor for the rite of baptism? Not he; it would be too much

like rendering homage to a prince no greater than himself. The haughty barbarian found

himself in a quandary; but soon be discovered a promising way out of it. He would make

war on Greece, conquer priests and churches, and by force of arms obtain instruction and

baptism in the new faith. Surely never before or since was a war waged with the object of

winning a new religion.

Gathering a large army, Volodymyr marched to the Crimea, where stood the rich and

powerful Greek city of Khersonese. The ruins of this city may still be seen near the

modern Sevastopol. To it he laid siege, warning the inhabitants that it would be wise in

them to yield, for he was prepared to remain three years before their walls.

The Khersoneseites proved obstinate, and for six months he besieged them closely.

But no progress was made, and it began to look as if Volodymyr would never become a

Christian in his chosen mode. A traitor within the walls, however, solved the difficulty. He


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю