Текст книги "Імена твої, Україно"

Автор книги: Иван Корсак

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 21 страниц)

shot from the ramparts an arrow to which a letter was attached, in which the Russians were

194194

told that the city obtained all its fresh water from a spring near their camp, to which ran

underground pipes. Volodymyr cut the pipes, and the city, in peril of the horrors of thirst,

was forced to yield.

Baptism was now to be had from the parent source, but Volodymyr was still not

content. He demanded to be united by ties of blood to the emperors of the southern realm,

asking for the hand of Anna, the emperor’s sister, and threatening to take Constantinople

if his proposal were rejected.

Never before had a convert come with such conditions. The princess Anna had

no desire for marriage with this haughty barbarian, but reasons of state were stronger

than questions of taste, and the emperors (there were two of them at that time) yielded.

Volodymyr, having been baptized under the name of Basil, married the princess Anna, and

the city he had taken as a token of his pious zeal was restored to his new kinsmen. All that

he took back to Russia with him were a Christian wife, some bishops and priests, sacred

vessels and books, images of saints, and a number of consecrated relics».

MORRIS, CHARLES, Historical Tales. The Romance of Reality. Russian (Volume

Viii). Philadelphia, Pa: J.B. Lippincott Company, 1908.

[8] «З часів Ольги Київ мав християнські церкви та священиків, тож

Володимир легко міг бути охрещеним без потреби покидати батьківщину. Але

для такого гордого князя це було надто просто. Його має охрестити єпископ

покровительської церкви, і місіонери, які мали б його охрестити, мають прийти

із головного дому віри.

Чи повинен він просити у імператора право на хрещення? Хто завгодно, але не

Володимир: це було б як віддача пошани князеві, який не є кращим за нього самого.

Примхливий варвар потрапив у складне становище, але вже скоро він знайшов з

нього багатообіцяючий вихід. Він розпочне війну з Грецією, захопить священиків та

церкви й силою візьме вчення та хрещення в нову віру. Звичайно, ніколи до і після

того метою війни не було прийняття нової релігії.

Збираючи велику армію, Володимир пішов у Крим, де стояло багате та могутнє

грецьке місто Херсонес. Його руїни можна ще й досі побачити біля сучасного

Севастополя. Володимир взяв місто в облогу, попередив жителів, що їм краще здатися,

оскільки він мав намір залишатися біля мурів Херсонеса протягом трьох років.

Мешканці міста були непіддатливими, і він тісно тримав його в облозі протягом

шести місяців. Але нічого не відбувалося й почало здаватися, що Володимир ніколи

не стане християнином так, як він того хоче. Однак зрадник на території міста

розв’язав проблему. Він випустив із валу стрілу з прикріпленим листом, де русам

повідомлялося про те, що місто отримувало всю свіжу воду через підземні труби,

проведені до джерела біля їхнього табору. Володимир перекрив труби і місто,

жахаючись спраги, було змушене здатися.

Тепер Володимир міг отримати хрещення із покровительського джерела, але він

однаково був незадоволений. Він почав вимагати кровного єднання з імператорами

південних територій, просячи руки Анни, сестри імператора, та погрожував піти на

Константинополь, якщо йому відмовлять.

Ніколи раніше перехід у нову релігію не відбувався за таких умов. Анна не

мала бажання одружуватися із цим зарозумілим варваром, але інтереси держави

були сильнішими за питання смаку, то ж імператори (тоді їх було двоє) здались.

195

Володимир, охрестившись під іменем Василя, одружився з Анною, і місто, взяте як

символ його релігійних поривань, було повернене новим родичам Володимира. Все,

що він брав з собою на Русь, то були його християнська дружина, кілька єпископів та

священиків, священний посуд та книги, зображення святих і деякі священні мощі».

Морріс Чарльз. Історичні розповіді: Руська (том 8). – Філадельфія, штат

Пенсильванія: Джей Бі Ліппінкот Компані, 1908.

[9] http:www.catholicity.com/encyclopedia/v/Volodymyr_great,saint.html

«The next year (988) he besieged Khersonese in the Crimea, a city within the

borders of the eastern Roman Empire, and finally took it by cutting off its water supply.

He then sent envoys to Emperor Basil II at Constantinople to ask for his sister Anna in

marriage, adding a threat to march on Constantinople in case of refusal. The emperor

replied that a Christian might not marry a heathen, but if Volodymyr were a Christian

prince he would sanction the alliance. To this Volodymyr replied that he had already

examined the doctrines of the Christians, was inclined towards them, and was ready to

be baptized. Basil II sent this sister with a retinue of officials and clergy to Khersonese,

and there Volodymyr was baptized, in the same year, by the Metropolitan Michael and

took also the baptismal name of Basil».

ANDREW J. SHIPMAN St. Volodymyr the Great. From the Catholic

Encyclopedia

The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company, 1910.

[9] «Наступного року він взяв в облогу кримський Херсонес, місто в межах

східної Римської імперії, і врешті захопив його, відрізавши постачання води. Потім

він відправив посланців у Костантинополь до імператора Василя ІІ, щоб попросити

дозволу одружитися із його сестрою Анною, погрожуючи піти на Костантинополь у

разі відмови. Імператор відповів, що християнка не може одружитися з язичником,

але він схвалив би шлюб, якби князь був християнином. На це Володимир відповів,

що він вже вивчив християнські віровчення, був прихильним до них і готовий до

хрещення. Василь ІІ відіслав Анну зі свитою посадових осіб та духовенства до

Херсонеса, і там того ж року Володимир був охрещений митрополитом Михайлом

та взяв християнське ім’я Василь».

Ендрю Шіпман «Св. Володимир Великий». Статтю взято з «Католицької

Енциклопедїї»

Католицька Енциклопедія. – Нью-Йорк: Роберт Еплтон Кампані, 1910.

[10] http://www.uoregon.edu/~kimball/Xtxion.Olga.Anna.htm

«They often describe the wedding of Anna and Volodymyr as if Anna were little

more than moveable property, offered in a gentleman’s agreement between the Byzantine

emperors and the barbarian Prince Volodymyr. In some accounts Anna remains unnamed,

as if to suggest that this was a simple two-way conversation between the emperors and

Volodymyr. Evidence suggests that this was not the case at all.

196196

In a bold military move, Kyivan Prince Volodymyr had just taken from Byzantium the

Black Sea coastal city Khersonese. He opened negotiations with the Byzantine emperors

with an eye to withdrawal from this strategic city if arrangements could be made which

were favorable to him. A marriage alliance was part of the discussion, but Anna resisted

the simple exchange… «I’m being sent as nothing other than a hostage», she is reported

to have said.

Between the lines one might read that Volodymyr had surprised and shaken Anna’s

brothers. From Khersonese he was a real threat to Constantinople. Volodymyr sought by

swift and unexpected military victory to pressure Constantinople into a hasty and one-

sided alliance sealed by marriage. While Basil and Constantine were inclined to accept

Volodymyr’s terms, Anna balked.

She apparently took the position that, rather than wed a heathen prince simply to

gain a moment’s advantage, «it would be better to stay here and die». Anna apparently

sought a third alternative, and in this she appears to have been guided by a strategic grasp

of the situation which was superior to that of her brothers. For one thing, she insisted on

Volodymyr’s personal conversion to Christianity. She was also attracted to the possibility

that her efforts might bring the whole heathen nation to repentance [pokaiane], i.e., that she

might become the agent of Christianization in these northern regions beyond the coastal

city Khersonese, a vast region even more vital to the strategic position of Byzantium.

She was eventually convinced that she could avoid either of the two prospects presented

by her brothers. She could do more than serve as hostage to the pagan prince or remain

in Constantinople and die. Instead she left for Khersonese to meet her groom, with some

prospect of a vast and visionary third alternative in mind.

There is more than a suggestion here that Volodymyr sought something like the

opposite of Olga’s objectives thirty years earlier. Olga embraced Byzantine Christianity

but resisted a marriage alliance with Byzantium. Volodymyr sought a marriage alliance,

but does not appear to have had a natural inclination toward Christianity. That was before

Anna’s intervention. Anna put her foot down. Gibbon has it just about right: «the conversion

of Wolodomir was determined, or hastened, by his desire of a Roman bride».

We can add much to the old Gibbon’s account, but we should probably heed Gibbon’s

Enlightenment skepticism about the causal power of divine agencies. In Khersonese – so

say the chroniclers – Anna found Prince Volodymyr stricken blind. Anna warned him that

his sight would not return if he did not immediately accept baptism. He consented, and,

as the story goes, his sight returned immediately. He was convinced beyond any doubt of

the wisdom of accepting Christianity. Anna persuaded or compelled Volodymyr to become

Christian; then she accepted him as a husband. That was step one in her ambitious plan:

personal conversion of the prince.

Step two was the conversion of all Rus’, and that was a more complex and less

documented episode. It did not happen immediately, though we sometimes conflate the

personal conversion of Kyiv with the national conversion that followed. Volodymyr’s

personal conversion might have ended the religious story right there in Khersonese for

the time being. But after returning to Kyiv, some time after the personal baptism and

wedding, Volodymyr embarked on the Christianization of all Rus’. (Ibn al-Athir says that

Anna refused the wedding alliance until and unless the Rus’ king converted to Christianity.

This story is suggested in the Russian chronicles and is corroborated in the sources

cited in William E. Watson, «Arabic Perceptions of Russia’s Christian Conversion»,

in Millennium: 33–40.) What was first a family drama became a national drama when

197

Volodymyr forced all of Rus’ to undergo baptism. Anna was the sixth wife of Volodymyr.

He had about a dozen children by the earlier marriages. One of Anna’s first jobs back in

Kyiv was to convert Volodymyr’s children. And she continued the effort beyond the walls

of the princely domicile, outward to all Russia. A contemporary of these events, Ditmar

von Walbeck [Thietmar, Bishop of Merseburg], stated explicitly that Anna was responsible

for the Christianization of Russia. Ditmar doesn’t grant much to Volodymyr; he had views

on the Rus Prince, labeling him nothing more than a «fornicatur immensus».

Alan Kimball, «Introduction» [on the role of women (Olga and Anna) in the

Christianisation of Rus], Crestwood NY, Saint Volodymyr’s Press. Pages 1–11, 1990.

[10] «Часто весілля Анни та Володимира описують так, наче вона була лише

рухомою власністю, яку запропонували в джентельменській угоді між візантійськими

імператорами та варварським князем Володимиром. В деяких джерелах ім’я Анни

не згадують, начебто це було просто двостороннє спілкування між імператорами та

Володимиром. Докази кажуть, що це було не так.

У хороброму воєнному просуванні князь Київської Русі Володимир відібрав

у Візантії місто Херсонес, що на березі Чорного моря. Він розпочав переговори з

візантійськими імператорами, обіцяючи покинути це стратегічне місто, якщо вони

зроблять все так, як він того хоче. Шлюб був частиною обговорення, але Анна

протистояла простому обміну… «Мене відсилають в ролі не більше ніж заручника»,

– кажуть, що це її слова.

Між рядками можна прочитати, що Володимир здивував та приголомшив імператорів.

Із Херсонеса він був справжньою загрозою для Константинополя. Володимир

досягнув швидкої та неочікуваної воєнної перемоги заради тиску на Костантинополь,

результатом якого став швидкий шлюб. В той же час Василь та Костянтин були схильні

до того, щоби прийняти умови Володимира. Анна все вагалась.

У неї, очевидно, була така позиція, що «ліпше залишитись там і померти»,

аніж заради миттєвої вигоди одружитися з язичником. В Анни, очевидно, була

альтернатива, і в цьому вона керувалася стратегічним контролем, що мав перевагу над

планами її братів. По-перше, вона настояла на переході Володимира в християнство.

Її також приваблювала можливість того, що її зусилля приведуть весь язичницький

народ до покаяння, що вона може стати діячем християнізації в цих північних

регіонах над набережним містом Херсонес – великій території, що була особливо

важливою для стратегічної позиції Візантії. Врешті, вона була перконана в тому, що

могла б уникути будь-якої із цих перспектив, поданих її братами. Царівна могла б

бути більше, ніж заручницею язичницького князя або залишитися в Костантинополі

і померти. Натомість вона поїхала в Херсонес, щоб зустрітися зі своїм нареченим, з

перспективою широкої та уявної альтернативи на думці.

Припускається, що те, чого досягнув Володимир, було протилежним цілям

Ольги тридцять років до того. Ольга прийняла візантійське християнство, але

протистояла шлюбу із Візантією. Володимир уклав шлюб, але не справив враження

людини, що має природню схильність до християнства. Так було до втручання

Анни. Анна зайняла стійку позицію. Гіббон був правий, стверджуючи, що «перехід

Володимира в іншу віру – визначене, або прикорене його бажанням мати римську

наречену» (Гіббон Едвард. Занепад і падіння Римської Імперії. – Нью-Йорк: Сучасна

Бібліотека, б/р. – Том 3. – С. 341).

198198

Можна багато чого додати до старої думки Гіббона, Але, можливо, ми повинні

обережніше ставитися до його просвітницького скептицизму щодо причинної

могутності божественних діянь. В Херсонесі, згідно з літописами, Анна зустрілася

із засліпленим Володимиром. Анна попередила князя, що його зір не повернеться,

якщо він негайно не прийме хрещення. Він погодився, і, як каже історія, його зір

відразу відновився. Він був готовий поза всяким сумнівом прийняти християнство.

Анна запевнила чи змусила Володимира прийняти християнство, потім вона

прийняла його як чоловіка.

Другим кроком було хрещення всієї Русі, й це був складніший і менш

підтверджений документами епізод в історії. Воно не відбулося одразу, хоча ми

інколи плутаємо особисте хрещення Володимира із національним хрещенням, яке

було після того. На той час хрещення Володимира могло б покласти край релігійній

історії вже там, у Херсонесі. Але після повернення в Київ, через деякий час після

хрещення та весілля, Володимир розпочав християнізацію всієї Русі. (Ібн аль-Атір

каже, що Анна відмовила у шлюбі, допоки князь Русі не перейде в християнство. Про

це йдеться в літописах Русі, це підтверджують джерела, процитовані в праці Вільяма

Е. Ватсона «Арабське сприйняття переходу Русі в християнство» в Мілленніумі:

33–40.) Те, що спочатку було сімейною драмою, стало національною драмою, коли

Володимир змусив усю Русь прийняти хрещення. Анна стала шостою дружиною

Володимира. Одним з її основних завдань в Києві було охрестити дітей князя.

І вона далі охрещувала за мурами князівського місця проживання – по всій Русі.

Сучасник цих подій Дітмар фон Вальбек (Тітмар, Єпископ Мерсебурга) недвозначно

ствержджував, що Анна була відповідальна за християнізацію Русі. Дітмар не віддає

належне заслугам Володимира, стосовно якого він має власні думки, які визначали

князя не більше як «fornicatur immensus».

Кімбал Алан. Передмова [про роль жінок (Ольги та Анни) в християнізації

Русі]. – Крествуд, штат Нью-Йорк: Сейнт Владімірс Прес, 1990. – С. 1–11.

[11] http://www.standrewuoc.org/christianity_in_ukr_.htm

Cайт українського кафедрального собору Св. Андрія, Вашингтон, федеральний

округ Колумбія

Уривок зі статті під назвою «Православне Християнство в Україні»:

«Volodymyr decided to take orthodoxy from the Greeks by power… His motives to

capture Korsun were these: to force Byzantine Emperors Constantine and Basil to givetheir sister Anna in marriage and to get from them superior Church Hierarchy for the

nation of Kyivan-Rus.

Having agreed with all of that, Byzantine Emperors gave their sister Anna in marriage,

following Volodymyr’s Baptism in Korsun… Several priests were taken there with him.

They brought with them relics of Saints Clement and Thebes, icons, and books from

Korsun».

 [11] «Володимир вирішив силою взяти у Греції православ’я… При захопленні

Херсонесу він керувався такими мотивами: змусити візантійських імператорів

Василя та Костянтина віддати йому в жони сестру Анну та отримати від них вищу

Церковну Ієрархію для народу Київської Русі.

199

Погодившись з цим, візантійські імператори після Володимирового хрещення

в Херсонесі віддали свою сестру… Володимир забрав з собою (в Київ) кілька

священиків. Вони перевезли мощі Св. Климента та Тебеса, ікони та книжки з

Херсонеса».

[12] http://ocafs.oca.org/FeastSaintsLife.asp?FSID=103450

Сайт Православної Церкви в Америці:

«After the Descent of the Holy Spirit upon the Apostles, St Andrew went to the Eastern

lands preaching the Word of God. He went through Asia Minor, Thrace, Macedonia, he

reached the River Danube, went along the coast of the Black Sea, through Crimea, the

Black Sea region and along the River Dnypro he climbed to the place where the city of

Kyiv now stands.

He stopped overnight on the hills of Kyiv. Rising in the morning, he said to those

disciples that were with him: «See these hills? Upon these hills shall shine forth the

beneficence of God, and there will be a great city here, and God shall raise up many

churches». The apostle went up around the hills, blessed them and set up a cross. Having

prayed, he went up even further along the Dniepr and reached a settlement of the Slavs,

where Novgorod was built».

[12] «Після Сходження Святого Духа на Апостолів, Святий Андрій пішов

на Східні землі, пророкуючи Слово Боже. Він пішов через Малу Азію, Фракію,

Македонію, дійшов до річки Дунай, пішов вздовж берега Чорного моря, через Крим,

район Чорного моря та вздовж Дніпра він зійшов на місце, де нині стоїть місто

Київ.

Він зупинився на ніч на Київських пагорбах. Прокинувшись зранку, сказав

учням, що були з ним: «Бачите ці пагорби? Ці пагорби будуть освітлені милістю

Божою, і тут буде величне місто, і Бог побудує тут багато церков». Апостол піднявся

на пагорби, освятив їх та поставив там хрест. Помолившись, він пішов далі вздовж

Дніпра та наблизився до поселення слов’ян, де був побудований Новгород».

[13] http://www.domestic-church.com/CONTENT.DCC/19981101/SAINTS/

standrew.htm,

SaintAndrew the Apostle by Catherine Fournier

© Copyright 1997-2005 Domestic Church Communications Ltd.

«Two countries have chosen St. Andrew as their patron – Russia and Scotland. His

patronage of Russia is based on a tradition that in his missionary journeyings he reached

the city of Kyiv in what is now the Ukraine, possibly laying the groundwork for the

conversion of Russia in the eleventh century which originated from Kyiv».

Фурнієр Кетрін, «Апостол Св Андрій»

© Авторське право 1997–2005 рр. Доместік Чарч Комюнікейшнс Лтд.

200200

[13] «Дві країни обрали своїм покровителем Святого Андрія – Росія та

Шотландія. Покровительство Росії базується на переказах про те, що в місіонерській

мандрівці він дійшов до міста Києва, яке нині є столицею України, можливо, заразом

закладаючи фундамент для хрещення Русі в ХІ столітті, витоки якого ідуть із

Києва».

[14] http:orthodoxengland.org.uk/isles.htm,

THE HOLY ISLES: FOUR NATIONAL SAINTS

Introduction: Christ of the Isles

«After Christ’s Resurrection and Ascension, the Apostle Andrew preached in many

places. Ancient traditions link him with Thrace, where he consecrated Stachys as the first

Bishop of the then small town of Byzantium. Then he went on to preach the Gospel in the

lands along the Danube and around the Black Sea in the south of what is now the Ukraine,

sailing as far as the site of Kyiv and perhaps further still. In Kyiv he raised up a cross and

prophesied a Christian future for those lands».

[14] СВЯТІ ОСТРОВИ: ЧОТИРИ НАЦІОНАЛЬНІ СВЯТІ

Вступ: Христос островів

«Після Воскресіння та Вознесіння Христа Апостол Андрій проповідував у

багатьох місцях. Стародавні перекази пов’язують його із Фракією, де благословив

Сташиса як першого єпископа тоді малого міста Візантія. Потім він пішов

проповідувати Євангеліє вздовж Дунаю та навколо Чорного моря на півдні того, що

нині є Україною, допливаючи аж до того місця, де стоїть Київ і, можливо, далі. У

Києві він підняв хрест та пророкував цим землям християнське майбутнє».

[15] http://www.orthodoxphotos.com/readings/LG/schism.shtml,

«According to tradition, the holy Apostle Andrew the First-called preached the Gospel

in Scythia, in the land which later became Russia. Having climbed the Kyivan Mountains,

he placed a wooden cross there and prophesied that in this land the true faith of Christ

would shine.

The holy Apostle Andrew missioned the future land of Russia from the south to the

north, from the Kyivan Mountains to Novgorod, and was even on the island of Valaam.

The latest historical evidence testifies to this. Local northern Russian tradition shows that

the Apostle Andrew the First-called, enlightener of the Scythians and the Slavs, came from

Kyiv to Novgorod. …

In the ancient manuscript «Opoved» kept in the library of the Valaam monastery,

mention of this is made: «St. Andrew of Jerusalem came to Goliad, Kosoch, Roden,

Scythe, Scythia, and Slavonia via contiguous meadows (steppes), reached Smolensk and

the home guard at Scothe of the Great Slaviansky. Leaving Ladoga, he went by boat over

the stormy, turbulent lake to Valaam placing stone crosses and blessing everywhere with

the sign of the Cross…»

[15] «Згідно з переказами, Святий Апостол Андрій Первозванний проповідував

Євангеліє в Скіфії, на землі, де пізніше утворилася Русь. Піднявшись на Київські

201

пагорби, він поставив там дерев’яний хрест та передбачив, що на цій землі світитиме

справжня віра Христова.

Святий апостол вирушив майбутньою руською землею від київських пагорбів до

Новгорода й навіть був на острові Валаам. Це засвідчують останні історичні докази.

Переказ місцевих північних русів показує, що Апостол Андрій Первозванний,

просвітитель Скіфів та Слов’ян, пішов із Києва до Новгорода…

Про це згадується у давньому манускрипті «Оповєд», який зберігається в

бібліотеці Валаамського монастиря: «Св. Андрій із Єрусалима відвідав Голіад,

Козоч, Роден, Скитію, Скіфію та Славонію, проходячи через безмежні луговини

(степи), дійшов до Смоленська та місцевої оборони біля Скоту Великого Слав’янську.

Покидаючи Ладогу, він поплив човном через штормове, неспокійне озеро до Валааму,

розміщаючи кам’яні хрести та освячуючи все знаком хреста…»

[16] http://findarticles.com/p/articles/mi_m1310/is_1988_June/ai_6552806,

A thousand-year heritage – Christianity in Russia

UNESCO Courier, June, 1988 by Metropolitan Juvenaly:

«The first seeds of the faith had, however, begun to sprout from the soil of what was

to become the State of Rus’ as early as the first century AD, the Age of the Apostles.

According to one thesis, St. Andrew, the «first-called», carried out missionary activities in

the region. This thesis is confirmed by a tradition related to this saint in the first-to third-

century Christian communities of the northern Black Sea coast. Excavations of churches

of this period at Chersonesus, Tanais and the ancient city of Aksaiskoe (or Kobyakovoe)

have yielded moulds which were used for making communion wafers and which are

patterned with the distinctive X-shaped cross of St. Andrew rather than the more familiar

upright cross».

[16] Митрополит Ювеналі «Тисячолітній спадок – Християнство в Росії»

Кур’єр ЮНЕСКО. – 1988. – Червень:

«Однак перші зерна віри почали проростати із ґрунту того, що пізніше стало

державою Русь, в першому столітті нашої ери, у столітті Апостолів. Згідно з однією

тезою, Св. Андрій Первозванний на цій території проводив місіонерські діяння.

Ця теза підтверджується переказами, пов’язаними з цим Cвятим в християнських

общинах І–ІІІ століття, які проживали на північному березі Чорного моря. Розкопки

церков цього періоду у Херсонесі, Танаїсі та в древньому місті Акзаіское (чи

Кобяковоє) виявили форми, які використовували для виготовлення облаток для

причастя, і які є розмальовані чітко вирізненим Х-подібним хрестом Андрія

Первозванного, а не більш відомим вертикальним хрестом».

[17] http://www.holytrinity-la.org/engl/pages/general/hist3.html

History of the Holy Orthodox Church

Part III – Orthodoxy in Europe and America:

«The Apostle Andrew, one of the original twelve disciples of Jesus, preached the gospel

of Christianity in Greece and along the northern shores of the Black Sea. He continued

202202

his missionary work northward and visited the area known as Skiphia (now Russia). He

journeyed as far north as the city of Novgorod.

Arriving in the region where the city of Kyiv is now located, St. Andrew ascended the

hills and planted a cross on the Mountainside. He then made an historic prophecy that from

those hills would shine the light of divine grace, that many churches would be built, that a

great city would arise and that Christianity would spread throughout the country.

The cross planted by Andrew was later preserved in a beautiful church built on the

mountain in the area that bore his name. St. Andrew continued on through the Caucasus

to the Southern shores of the Black Sea and then went on to Constantinople. There he

ordained priests and deacons and to establish the church hierarchy in Russia».

[17] Історія Святої Православної Церкви

Частина ІІІ. Православ’я в Європі та Америці:

«Апостол Андрій, один із дванадцяти учнів Ісуса, проповідував християнське

Євангеліє у Греції та вздовж північних берегів Чорного моря. Він продовжив

місіонерську роботу, просуваючись на північ та відвідав територію, відому під

назвою Скіфія (тепер Росія). Він настільки просунувся в північний бік, що підійшов

до міста Новгорода.

Прибувши в регіон, де зараз розміщене місто Київ, Св Андрій піднявся по

горбах та поставив на пагорбі хрест. Тоді він сказав історичне пророцтво про те, що

з тих пагорбів світитиме проміння божественної слави, що буде побудовано багато

церков, що з’явиться величне місто, і християнство пошириться по всій країні.

Поставлений Андрієм хрест пізніше був занесений на збереження у гарну

церкву, побудовану на горбі в місцевості, яка має його ім’я. Святий Андрій вирушив

далі через Кавказ до південних берегів Чорного моря, а потім до Константинополя.

Там він посвятив у духовний сан священиків та дияконів, щоб встановити церковну

ієрархію в Русі».

[18] http://209.85.129.104/search?q=cache:fa2b6ECgydUJ:el.wikipedia.org/wiki/

CE%A3%CF%85%CE%B6%CE%AE%CF%84%CE%B7%CF%83%CE%B7:%CE%

91%CF%80%CF%8%C%CF%83%CF%84%CE%BF%CE%BB%CE%BF%CE%B9+

andrew+first+called+Kyiv&hl=ru&ct=clnk&cd=148&gl=ua&client=firefox-a

The Anchor Bible Dictionary (Freedman, David Noel, ed., [New York: Doubleday]

1997, 1992):

«Sometime in the 8th century, however, Andrew was pressed into service to legitimate

Byzantine claims to apostolicity. For centuries, the church in Rome had claimed Peter as its

founder. On the other hand, Byzantium, largely the product of Constantine’s relocation of

the imperial capital to the E, could claim no founding apostle. This was not so problematic

when Rome and Byzantium were on good terms, but when the two great ecclesiastical

centers parted ways; Byzantium was in desperate need of apostolic pedigree. Andrew was

perfectly suited for the purpose. According to the gospel of John, he was the first of the

apostles to come to Jesus, and later he brought his brother Peter, Rome’s favorite, to the

Lord. The Acts of Andrew and traditions derived from it had placed Andrew’s ministry

in the region of the Black Sea, and if one can trust the epitome of Gregory of Tours, the

Acts in fact sent the apostle to Byzantium. Furthermore, from the time of Constantius II,

Andrew’s relics reposed in Constantinople’s Church of the Holy Apostles.

203

Such long-standing associations between Andrew and the city generated a legend that

when Andrew, the Protokletos (First-called), visited Byzantium he appointed as bishop

Stachys, who inaugurated an unbroken line of bishops. In the 9th century, soon after the

origin of this legend, several versions of his passion appeared along with three different

Byzantine «Lives» of Andrew. A monk named Epiphanius, the author of one of these

«Lives», claimed that virtually every tribe on the shores of the Black Sea appealed to

Andrew as the founder of its church: the Scythians, the Sogdians, the Gorsini, the Iberi, the

Sousi, the Phousti, the Alani. Andrew also allegedly visited Amisus, Trapezunta, Iberia,

Phrygia, Ephesus, Bithynia, Laodicea, Mysia, Odyssopolis, Chalcedon, Heraclea… His

reputation in the East now was secure. He remains the patron of Russian Orthodoxy by

dint of a legend that he preached as far north as Kyiv».

[18] Словник Біблії – якора спасіння (Девід Ноель Фрідман, вид., [Нью-Йорк:

Даблдей] 1997, 1992):

«Однак, інколи аж у VІІІ столітті, Андрія змушували служити законним

вимогам Візантії до апостольництва. Протягом століть церква в Римі вважала

своїм засновником Петра. З іншого боку, Візантія, головно продукт переміщення

Костянтином столиці імперії до Е, взагалі не могла стверджувати, хто був апостоломзасновником.

Це було не настільки проблематично, коли відносини між Римом та

Візантією були хорошими, але коли ці два церковні центри розпалися, Візантія

відчайдушно потребувала апостольського походження. Для цього ідеально підходив

Андрій. Як розповідається у Євангелії від Іоана, він був першим з апостолів, який

прийшов до Ісуса, а пізніше привів до нього свого брата Петра, улюбленця Риму.

Діяння Андрія та традиції, які пішли він них, розмістили пастирство Андрія в

районі Чорного моря, і якщо вірити короткому викладу Грегорі Мандрівника, діяння

дійсно відіслали апостола до Візантії. Мало того, з часів Костянтина ІІ мощі Андрія

спочивають в Константинопольській церкві Святих Апостолів.

Такі асоціації між Андрієм та містом створили легенду про те, що коли Андрій

Протоклетос (Первозванний) відвідав Візантію, він призначив єпископом Сташиса,